Застій». СРСР у період системної кризи

Реформи в сільському господарстві.

Перша з реформ, ініційована головою радянського уряду, зводилася до запровадження ряду невідкладних заходів щодо розвитку аграрного сектору економіки. Основні положення цієї реформи були прийняті в березні 1965 р. на пленумі ЦК КПРС. Їхня сутність зводилася до такого:

- збільшення капітальних вкладень у сільське господарство;

- розвиток матеріальної та соціальної бази села;

- підвищення закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію;

Перші кроки щодо здійснення реформи дали позитивні результати:

- оживилося сільськогосподарське виробництво, збільшилися постачання продовольства в міста, у селах з'явилося більше техніки, досить швидкими темпами будувалося житло й об'єкти соціально-культурного призначення.

Реформи в промисловості.

У вересні 1965 р. (також на пленумі ЦК КПРС) були прийняті основні документи, спрямовані на реформування промисловості. Основні положення реформ у промисловості зводилися до такого:

- оцінка діяльності промислових підприємств повинна була здійснюватися не за валовими показниками зробленої продукції, а за її реалізацією;

- ліквідація раднаргоспів і здійснення переходу від територіальної системи керівництва до галузевої (відновлення міністерств і відомств);

Причини краху реформ.

Чому ж реформи, на які покладалися настільки великі надії, не дали очікуваних результатів і зазнали краху?

- Здійснювані реформи у жодному разі не торкалися відносин власності і проводилися строго в рамках командно-адміністративної системи;

- економічні реформи не були доповнені реформами політичної системи, а навпаки, проводилися в умовах згортання демократизації, що намітилася в другій половині 1950-х pp.;

- реформи проводилися партійно-господарським апаратом, сформованим ще в сталінську епоху, на основі характерних для нього адміністративно-командних методів керування;

 

Незважаючи на прогресивний задум економічних реформ, вони зазнали повного краху. Економіка України, як і всього Радянського Союзу, у 70-ті -80-ті pp. вступила в смугу системної кризи.

 

63. Україна в умовах суспільно-політичного застою в СРСР. Дисидентський рух. Роль Л.Брежнєва в історії України.

Реформи в сільському господарстві.

Перша з реформ, ініційована головою радянського уряду, зводилася до запровадження ряду невідкладних заходів щодо розвитку аграрного сектору економіки. Основні положення цієї реформи були прийняті в березні 1965 р. на пленумі ЦК КПРС. Їхня сутність зводилася до такого:

- збільшення капітальних вкладень у сільське господарство;

- розвиток матеріальної та соціальної бази села;

- підвищення закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію;

Перші кроки щодо здійснення реформи дали позитивні результати:

- оживилося сільськогосподарське виробництво, збільшилися постачання продовольства в міста, у селах з'явилося більше техніки, досить швидкими темпами будувалося житло й об'єкти соціально-культурного призначення.

Реформи в промисловості.

У вересні 1965 р. (також на пленумі ЦК КПРС) були прийняті основні документи, спрямовані на реформування промисловості. Основні положення реформ у промисловості зводилися до такого:

- оцінка діяльності промислових підприємств повинна була здійснюватися не за валовими показниками зробленої продукції, а за її реалізацією;

- ліквідація раднаргоспів і здійснення переходу від територіальної системи керівництва до галузевої (відновлення міністерств і відомств);

Причини краху реформ.

Чому ж реформи, на які покладалися настільки великі надії, не дали очікуваних результатів і зазнали краху?

- Здійснювані реформи у жодному разі не торкалися відносин власності і проводилися строго в рамках командно-адміністративної системи;

- економічні реформи не були доповнені реформами політичної системи, а навпаки, проводилися в умовах згортання демократизації, що намітилася в другій половині 1950-х pp.;

- реформи проводилися партійно-господарським апаратом, сформованим ще в сталінську епоху, на основі характерних для нього адміністративно-командних методів керування;

 

Незважаючи на прогресивний задум економічних реформ, вони зазнали повного краху. Економіка України, як і всього Радянського Союзу, у 70-ті -80-ті pp. вступила в смугу системної кризи.

 

63. Україна в умовах суспільно-політичного застою в СРСР. Дисидентський рух. Роль Л.Брежнєва в історії України.

Застій». СРСР у період системної кризи

Період 1964-1985 рр. в історичній і публіцистичній літературі отримав образну назву «застій». Дана образна назва не зовсім точно відображає процеси, що відбувалися у другій половині 60-х – першій половині 80-х років, але відбиває загальну тенденцію соціально-економічного і політичного розвитку радянської системи. «Застій» не передбачав припинення розвитку країни. Здійснювалися реформи (друга половина 60-х років), реалізовувалися п`ятирічні плани, велось активне будівництво тощо. Для тих часів характерне досягнення відносної соціальної та матеріальної стабільності, досить пристойного порівняно з попередніми періодами рівня життя основної маси населення. Суть «застою» полягає в тому, що радянську владу охопила системна криза, яка проявлялась у всіх сферах життя: економіці, політиці, соціальній сфері, суспільній моралі тощо.

Дисидентський рух у другій половині 60-х – першій половині 80-х років у порівнянні з рухом періоду хрущовської «відлиги» мав свої особливості: він стає більш масовим і організованим; були відкинуті ілюзії щодо ідей соціалізму і комунізму, рух став яскраво вираженим антитоталітарним; у поглядах дисидентів прослідковувався майже весь ідеологічний спектр; налагоджується зв`язок з громадськістю країн Заходу і міжнародними правозахисними організаціями; заперечує насильницькі методи боротьби; дисиденти прагнуть легалізувати свою діяльність; 80% дисидентів становила інтелігенція.

У своїй боротьбі дисиденти використовували наступні методи: масові заходи; листи-протести до керівних органів СРСР; протести, відкриті листи, звернення на адресу міжнародних організацій, урядів демократичних країн;

На початку 70-х років дисидентський рух зміцнів і режим відчув у ньому загрозу. У 1972 р. відбувся загальний " погром" правозахисного руху. Були застосовані широкі репресії проти його учасників. Рух був послаблений і тим, що деякі його учасники погодилися на співпрацю з режимом і почали закликати до цього інших. Проти найбільш знаних учасників руху – академіка Андрія Сахарова (автор радянської водневої бомби) і письменника Олександра Солженіцина розпочалася кампанія цькування через засоби масової інформації. У 1974 р. Солженіцина було силою депортовано за кордон, а Сахаров знаходився фактично під домашнім арештом.

В Україні дессиденти : Л. Лук'яненко, В. Чорновіл, П. Григоренко, М. Руденко, В. Стус

 

Л. І. Брежнєв не повернувся до сталінських репресій, але успішно розправлявся з інакомислячими. Не було необхідності у відтворенні каральних органів у колишньому, сталінському, масштабі, хоча потреба в їх (чіткої( роботі, зрозуміло, не відпала. Неугодних тепер необов'язково було повідомляти політичними супротивниками, можна було обмежитися лише звичайною уголовщиною чи оголосити цих людей психічно нездоровими, а так само просто вислати з країни.

 

64. Реформаторські сили в КПРС на поч. 80-их рр. Історична роль Ю.Андропова.

Позитивна роль Юрія Володимировича Андропова у викритті корупції, зміцненні обороноздатності країни загальновизнана. Але йому не вдалося увійти в історію країни реформатором. І причина того не тільки в передчасної смерті.

Андропов ніколи не соромився своєї ролі в боротьбі з дисидентами. Тому вся відповідальність за це в 1967-1982 роках лежить на ньому. Це, звичайно, підірвало позиції СРСР у світі. Але Андропов був переконаний у важливості боротьби. При Андропова не тільки розширився штаб КДБ, тут з'явилися нові підрозділи, навчальні заклади, НДІ. На керівних посадах опинилися люди з числа партійних працівників.

  Андропов вважав, що з усякого роду противниками марксизму-ленінізму потрібно боротися. Не без участі КДБ виконувалися рішення про висилку Солженіцина, Сахарова.

У нього були конфлікти з Брежнєвим, один з яких закінчився заявою про відставку. Брежнєв не прийняв відставку Андропова, а пізніше навіть визнав, що отримана ним інформація з КДБ, що викликала у Брежнєва недовіру і протест, була вірною.

У той же час за участю Андропова була проведена широкомасштабна пропагандная кампанія з підвищення престижу органів безпеки і створення нового образу сучасного чекіста. З'явилося багато фільмів про розвідників, найкращим прикладом з яких є фільм " Дванадцять миттєвостей весни".

Діяльність Андропова була сконцентрована на знятті з постів корумпованих високопоставлених чиновників.

У влади (зовнішня політика).

Тільки-но зайнявши кабінет вождя Андропов вже 10 грудня 1982 року, погодився на обговорення на " самому верху" питання " Про залучення радянських громадян єврейської національності до активної участі в контрсіоністской пропаганді ". Природно, вирішили створити відповідну групу під егідою КДБ.

Андропов, як і раніше, будучи Головою КДБ, не відкинув від себе і кілька делікатної сфери діяльності.

У жовтні 1983 політбюро обговорило незвичайне питання: " Про ініціативу Радянської держави у зв'язку з майбутнім вступом людства в третє тисячоліття ". Утворили навіть спеціальну комісію (Черненко, Горбачов, Алієв), вирішили виступити з ініціативою в ООН про прийняття підготовленого в Москві проекту декларації " Світ, прогрес і процвітання " (програма міжнародного співтовариства націй на 1985-2000 роки).  

Сам Андропов в 1983 році чи не більшу частину часу свого швидкоплинного правління присвятив ракетної темі. Були зроблені широкомасштабні спроби мобілізувати світ, громадської думки проти ядерних планів США сконцентрувати на цьому зусилля західно-європейських робітників і комуністичних партій.

123Следующая ⇒

Поделиться: