Стаття 9. Особливості набрання чинності законами та іншими  нормативно-правовими актами з питань митної справи

 

    Закони України з питань митної справи набирають чинності через десять днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня їх офіційного опублікування.

   Інші нормативно-правові акти з питань митної справи набирають чинності через 45 днів з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самим актом, але не раніше дня їх офіційного опублікування. У разі якщо такі нормативно-правові акти не будуть офіційно опубліковані, вони не набирають чинності.

   Офіційним опублікуванням закону та іншого нормативно-правового акта з питань митної справи вважається його опублікування в одному з періодичних видань, визначених законодавством України як офіційні. Датою офіційного опублікування нормативно-правового акта вважається дата виходу в світ відповідного номера того офіційного видання, в якому зазначений акт було опубліковано раніше, ніж в інших офіційних виданнях.

   Строки набрання чинності законами та іншими нормативно-правовими актами з питань митної справи, визначені днями, починаються з 0 годин дня, наступного за датою офіційного опублікування закону або іншого нормативно-правового акта, і закінчуються о 24 годині останнього дня відповідного строку.

   Якщо строк набрання чинності законом або іншим нормативно-правовим актом з питань митної справи визначено вказівкою на день його офіційного опублікування, цей закон або акт вважається чинним з 24 години зазначеного дня.

   Якщо строк набрання чинності законом або іншим нормативно-правовим актом з питань митної справи визначено вказівкою на конкретну дату, цей закон або акт вважається чинним з 0 годин зазначеної дати.

 

 

    Виключно законами України встановлюються:

1) засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи;

2) організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики;

3) судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства, нотаріату, органів і установ виконання покарань; основи організації та діяльності адвокатури;

4) правовий режим державного кордону;

5) засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.

6) Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи;

6) порядок утворення і функціонування вільних та інших спеціальних зон, що мають економічний чи міграційний режим, відмінний від загального.

Упродовж 1992 - 1993 років повноваження щодо законодавчого регулювання питань, передбачених пунктом 13 статті 97 Конституції України, що діяла до прийняття Конституції України 28.06.96 р., щодо відносин власності, підприємницької діяльності, соціального і культурного розвитку, державної митної, науково-технічної політики, кредитно-фінансової системи, оподаткування, державної політики оплати праці і ціноутворення були делеговані Кабінету Міністрів України Законом України 18.11.92 р. N 2796-XII. В цей період було прийнято 82 декрети, що мають силу закону, і більше ніж 2/3 з них є чинними й на сьогоднішній день. Тексти законів та інших законодавчих актів, прийнятих Верховною Радою, оформляються Секретаріатом Верховної Ради і в п'ятиденний термін підписуються Головою Верховної Ради України, після чого закони передаються на підпис Президенту України. Згідно ст. 94 Конституції України закон підписує Голова Верховної Ради України і невідкладно направляє його Президентові України. Президент України протягом п'ятнадцяти днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду (ч. 2 ст. 94 Конституції України). У такий спосіб Президент України реалізує право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів, надане йому згідно з п. 30 ч. 1 ст. 106 Конституції України. У разі якщо Президент України протягом встановленого строку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом України і має бути підписаний та офіційно оприлюднений (ч. 3 ст. 94 Конституції України). Якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу, Президент України зобов'язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів (ч. 4 ст. 94 Конституції України). Рішенням Конституційного Суду України від 07.07.98 р. N 11-рп/98, положенням ст. 94 Конституції було дано офіційне тлумачення, згідно з яким: а) перебіг п'ятнадцятиденного строку, передбаченого частиною другою статті 94 Конституції України, а також десятиденного строку, передбаченого частиною четвертою статті 94 Конституції України, треба обчислювати в календарних днях; б) строки підписання та офіційного оприлюднення Президентом України законів України, визначені частинами третьою та четвертою статті 94 Конституції України, починаються з наступного дня після їх отримання Президентом України. Якщо закінчення п'ятнадцятиденного строку, передбаченого частиною другою статті 94 Конституції України, а також десятиденного строку, передбаченого частиною четвертою статті 94 Конституції України, припадає на вихідний або святковий день, то днем закінчення цього строку є наступний робочий день; в) встановлена в частині четвертій статті 94 Конституції України вимога щодо повторного прийняття закону Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу поширюється лише на закони, пропозиції Президента України до яких повністю або частково відхилені. Ця вимога стосується прийняття закону в цілому. Закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування (ч. 5 ст. 94 Конституції України).

Згідно із статтею 6.10.3 Регламенту Верховної Ради підписані Президентом закони публікуються у " Відомостях Верховної Ради України", а також у газеті " Голос України", і таке опублікування є офіційним. Однак, як вже вказувалось, частиною 2 ст. 94 Конституції України обов'язок офіційного оприлюднення законів покладений на Президента України. Указом Президента України від 10.06.97 р. N 503/97 " Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності" встановлено, що закони України, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України не пізніш як у п'ятнадцятиденний строк після їх прийняття у встановленому порядку і підписання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях. Офіційними друкованими виданнями є: " Офіційний вісник України"; " Відомості Верховної Ради України"; газета " Урядовий кур'єр". Нормативно-правові акти можуть бути опубліковані в інших друкованих виданнях лише після їх офіційного оприлюднення. Нормативно-правові акти, опубліковані в інших друкованих виданнях, мають інформаційний характер і не можуть бути використані для офіційного застосування. Громадяни, державні органи, підприємства, установи, організації під час здійснення своїх прав і обов'язків повинні застосовувати закони України, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України і Кабінету Міністрів України, опубліковані в офіційних друкованих виданнях або одержані у встановленому порядку від органу, який їх видав.

Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, (у тому числі нормативно-правові акти Державної митної служби України будь-якого виду (накази, правила, інструкції, положення тощо), якщо в них є одна або більше норм, що: зачіпають права, свободи і законні інтереси громадян, встановлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують існуючий організаційно-правовий механізм їх реалізації; мають міжвідомчий характер, тобто стосуються питань, що належать до сфери управління інших міністерств і відомств підлягають державній реєстрації)), набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо більш пізній строк набрання ними чинності не передбачено в цих актах, а саме 45 днів. Акти Кабінету Міністрів України, які визначають права і обов'язки громадян, набирають чинності не раніше дня їх опублікування в офіційних друкованих виданнях.

Акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, які не мають загального значення чи нормативного характеру, можуть не публікуватися за рішенням відповідного органу. Ці акти та акти з обмежувальними грифами офіційно оприлюднюються шляхом надіслання відповідним державним органам та органам місцевого самоврядування і доведення ними до відома підприємств, установ, організацій та осіб, на яких поширюється їх чинність.

Неопубліковані акти Верховної Ради України і Президента України набирають чинності з моменту одержання їх державними органами або органами місцевого самоврядування, якщо органом, що їх видав, не встановлено інший строк набрання ними чинності.

 

 

Стаття 10. Дія законодавства з питань митної справи у часі

 

При здійсненні митного контролю та митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, застосовуються виключно нормативно-правові акти, чинні на день прийняття митної декларації митним органом України.

   У випадках, коли чинним законодавством передбачена можливість проведення митних процедур без подання декларації, застосовується законодавство, чинне на день здійснення таких процедур.

   Закони, які пом'якшують або скасовують відповідальність за порушення митних правил, передбачені цим Кодексом, мають зворотну силу, тобто поширюються і на правопорушення, вчинені до видання цих законів. Закони, які встановлюють або посилюють відповідальність за такі правопорушення, зворотної сили не мають.

   Провадження у справах про порушення митних правил ведеться на підставі законодавства, що діє під час розгляду справи про правопорушення.

 

Питання щодо вступу? дію законів та нормативно-правових актів? митної справи вирішується на загальних засадах Указом Президента України від 10.06.97 р. N 503/97 " Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності". Закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування (ч. 5 ст. 94 Конституції України). Вказана правова норма трактується наступним чином. Якщо, в оприлюдненому таким шляхом законі не вказується особливий термін вступу його в дію (розділ 1, глава 1, ст.9 МК), то такий акт вступає в дію на загальних засадах. Закон з митної справи припиняє свою дію: а) в силу його відміни новим законом; б) в силу фактичної заміни раніше діючого закону іншим законом; в) після закінчення терміну дії закону, якщо він був виданий і діяв обмежений час.

Здійснення митного контролю і митного оформлення, а також проведення митних процедур без подання декларації слід вважати тривалими діями, які складаються з операцій і у сукупності формують єдиний процес. Кінцевим моментом здійснення таких операцій є остання за часом дія суб’єкта (власника або розпорядника товарів і транспортних засобів), тобто подання і прийняття митної декларації митним органом України. Відповідно, у даному випадку застосуванню надлежить закон, який діяв під час здійснення останної операції – це факт прийняття для митного оформлення декларації митним органом. Відповідно, особа яка вчинала порушення митних правил буде нести відповідальність на підставі норм, що діяли або діють під час правопорушення. А саме, це статті 319-328 МК України. Слід враховувати, що за порушення митних правил настає Адміністративна відповідальність, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою кримінальної відповідальності. В той же час кримінальна відповідальність за контрабанду, передбачена ст. 201 Кримінального кодексу України (далі - КК), настає лише тоді, коли товари, цінності та інші предмети (далі - предмети) переміщуються через митний кордон поза митним контролем або з приховуванням від нього у великих розмірах, а так само, незалежно від розміру, - групою осіб, які організувалися для заняття контрабандою, або коли таким чином переміщуються історичні й культурні цінності, отруйні, сильнодіючі, радіоактивні, вибухові речовини, зброя та боєприпаси (крім гладкоствольної мисливської зброї та бойових припасів до неї). Згідно з приміткою до ст. 201 КК під контрабандою у великих розмірах необхідно розуміти переміщення через митний кордон предметів, якщо їх вартість у тисячу і більше разів перевищує офіційно встановлений на час вчинення злочину неоподаткований мінімум доходів громадян. У випадках, коли вартість предметів є меншою від зазначеного розміру, відповідальність (за відсутності інших ознак злочину) настає за МК як за порушення митних правил. У випадках коли порушення митних правил кваліфікується як адміністративне правопорушення то слід керуватися наступними статтями Кодекса про адміністративні правопорушення. Це ст.10 – порушення митних правил визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків. Ст.11 – порушення митних правил визначається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити. Ст. 14 – при вчиненні порушень митних правил підприємствами відповідальності підлягають службові особи - керівники цих підприємств.               

Військовослужбовці, особистий склад органів внутрішніх справ та служби безпеки України, які несуть відповідальність за адміністративні правопорушення з дисциплінарними статутами, при скоєнні порушення митних правил несуть відповідальність на загальних підставах, але до них не може бути застосовано накладення штрафу. Згідно з діючим адміністративним законодавством, начальники митниць можуть замість накладення стягнень (конфіскація) передавати матеріали про правопорушення відповідним органам для вирішення питання про притягнення винних до дисциплінарної відповідальності (ст. 15 КпАП України).

Іноземні громадяни і особи без громадянства, які перебувають на території України, за порушення митних правил підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах.

Питання про відповідальність за адміністративні правопорушення, вчинені на території України іноземними громадянами, які згідно з чинними законами та міжнародними договорами України користуються імунітетом від адміністративної юрисдикції України, вирішується дипломатичним шляхом (ст. 16 КпАП України). Відповідальності за порушення митних правил підлягають особи, які досягли на момент вчинення правопорушення шістнадцятирічного віку (ст. 320 МК, ст. 13 КпАП України).

    Закон визнається пом‘якшуючим покарання, якщо він встановлює більш м’який вид покарання. Так, при однаковом основном покаранні більш м’яким визнається закон який не передбачає додаткових покарань. Так? ри накладенні стягнення враховуються характер вчиненого порушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставин, що пом'якшують і обтяжують відповідальність (ст. 33 КпАП України). Обставинами, що пом'якшують відповідальність за порушення митних правил, визнаються: щире розкаяння винного; відвернення винним шкідливих наслідків правопорушення, добровільне відшкодування збитків або усунення заподіяної шкоди; вчинення правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання або при збігу тяжких особистих чи сімейних обставин; вчинення правопорушення неповнолітнім; вчинення правопорушення вагітною жінкою, або жінкою яка має дитину віком до одного року.

Службова особа митного органу, яка розглядає справу про порушення митних правил, може визнати пом'якшуючими і обставини, не зазначені в законодавстві (ст. 34 КпАП України). Обставинами, що обтяжують відповідальність за порушення митних правил, визнаються: продовження протиправної дії, незважаючи на вимогу уповноважених на те осіб припинити її; повторне протягом року вчинення однорідного правопорушення, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню; вчинення правопорушення особою, яка, раніше вчинила злочин; втягнення неповнолітнього в правопорушення; вчинення правопорушення групою осіб; вчинення правопорушення в умовах стихійного лиха або за інших надзвичайних обставин; вчинення правопорушення в стані сп'яніння. Орган (службова особа), який накладає адміністративне стягнення, залежно від характеру адміністративного правопорушення може не визнати дану обставину обтяжуючою (ст. 35 КпАП України).

    Також слід зазначити, що не можливо покарати за дії, що не вважалися на момент їх скоення суспільно небезпечними? неможливо карати більш суворим законом за правопорушення, які визнавалися на момент їх здійснення меньш небезпечними.

 

 

Глава 2. Структура та організація діяльності митної служби України

 

⇐ Предыдущая45678910111213Следующая ⇒

Поделиться: