Кримінальне процесуальне законодавство України

1. Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.

2. Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов 'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України.

1. Кримінальне провадження - це досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (п. 10 ст. 3 КПК). Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про держав­ний кордон» територією України є суша, води, надра, повітряний простір, що обме­жені лінією та вертикальною поверхнею, яка проходить по цій лінії, і є державним кордоном України.

2. Кримінальне процесуальне законодавство України - це сукупність правових норм, що регулюють порядок кримінального провадження і спрямовані на гаранту­вання виконання завдань кримінального судочинства. До джерел кримінального про­цесуального законодавства України належать:

1) Конституція України, яка має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії. Конституція України встановлює концептуальні положення кримінально­го провадження, закріплює його засади, окреслює пріоритетні групи суспільних від­носин, що підлягають правовому захисту та охороні з боку держави;

2) Кримінальний процесуальний кодекс України - систематизоване зведення кри­мінальних процесуальних норм, які регулюють порядок досудового розслідування та судового провадження. У випадках, коли положення КПК не регулюють або неодноз­начно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні за­сади такого провадження, визначені ч. 1 ст. 7 КПК (ч. 6 ст. 9 КПК);

3) інші закони України («Про судоустрій і статус суддів», «Про прокуратуру», «Про судову експертизу», «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про міліцію», «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» тощо). Згідно з ч. 3 ст. 9 КПК, закони, положення яких стосуються кримінального проваджен­ня, повинні відповідати КПК. При здійсненні такого провадження не може застосо­вуватися закон, який суперечить КПК;

4) міжнародні договори з питань правової допомоги в кримінальних провадженнях, учасником яких є України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (Європейська конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах - За­кон про ратифікацію від 16 січня 1998 р.; Європейська конвенція про передачу про­вадження у кримінальних справах - Закон про приєднання від 22 вересня 1995 року; Європейська конвенція про видачу правопорушників - Закон про ратифікацію від 16 січня 1998 р.; Конвенція про передачу засуджених осіб - Закон про приєднання від 22 вересня 1995 р.; Європейська конвенція про міжнародну дійсність кримінальних ви­років - Закон про ратифікацію від 26 вересня 2002 р.; Конвенція про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом - Закон про ратифікацію від 17 грудня 1997 р.; договір між Україною та Сполученими Штатами Америки про взаємну правову допомогу у кримінальних справах - Закон про ратифі­кацію від 10 лютого 2000 р. тощо). У разі якщо норми КПК суперечать міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, застосову­ються положення відповідного міжнародного договору України (ч. 4 ст. 9 КПК).

Для застосування кримінального процесуального законодавства важливе значення мають рішення КСУ, якими визнаються такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) повністю чи в окремій частині, закони, які регламен­тують порядок діяльності органів досудового розслідування, прокурора, суду. У рі­шеннях КСУ також дається офіційне тлумачення окремих норм, що регулюють кри­мінальну процесуальну діяльність.

У зв'язку з членством України в Раді Європи врегульовано питання про значення рішень ЄСПЛ для кримінальної процесуальної діяльності. Відповідно до ст. 46 «Обов'язкова сила судових рішень та їх виконання» розд. ІІ «Європейський суд з прав людини» Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, держави, які ратифікують цю Конвенцію, зобов'язані «виконувати остаточне рішення Суду у будь- якій справі, в якій вони є сторонами». У статті 17 ЗУ від 23 лютого 2006 р. «Про ви­конання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» вказа­но, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. У частині 5 ст. 9 КПК зазначено, що кримінальне процесуальне законодавство застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ.

Стаття 2

12345678910Следующая ⇒

Поделиться: