Гласність і відкритість судового провадження та його повне фіксування технічними засобами

1. Учасники судового провадження, а також особи, які не брали участі у кримі­нальному провадженні, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, не можуть бути обмежені у праві на отримання в суді як усної, так і письмової інформації щодо результатів судового розгляду та у праві на ознайом­лення з процесуальними рішеннями й отримання їх копій. Ніхто не може бути об­межений у праві на отримання в суді інформації про дату, час і місце судового роз­гляду та про ухвалені в ньому судові рішення, крім випадків, установлених законом.

2. Кримінальне провадження в судах усіх інстанцій здійснюється відкрито. Слід­чий суддя, суд може прийняти рішення про здійснення кримінального провадження у закритому судовому засіданні впродовж усього судового провадження або його окремої частини лише у випадках:

1) якщо обвинуваченим є неповнолітній;

2) розгляду справи про злочин проти статевої свободи та статевої недоторка­ності особи;

3) необхідності запобігти розголошенню відомостей про особисте та сімейне життя чи обставин, які принижують гідність особи;

4) якщо здійснення провадження у відкритому судовому засіданні може призвес­ти до розголошення таємниці, що охороняється законом;

5) необхідності забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні.

3. Особисті записи, листи, зміст особистих телефонних розмов, телеграфних та інших повідомлень можуть бути оголошені у відкритому судовому засіданні, якщо слідчий суддя, суд не прийме рішення про їх дослідження у закритому судовому за­сіданні на підставі пункту 3 частини другої цієї статті.

4. Кримінальне провадження у закритому судовому засіданні суд здійснює з до­держанням правил судочинства, передбачених цим Кодексом. На судовому розгляді в закритому судовому засіданні можуть бути присутні лише сторони та інші учас­ники кримінального провадження.

5. Під час судового розгляду забезпечується повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Офіційним записом судового засідання є лише технічний запис, здійснений судом у порядку, передбаченому цим Кодексом.

6. Кожен, хто присутній в залі судового засідання, може вести стенограму, ро­бити нотатки, використовувати портативні аудіозаписуючі пристрої. Проведення в залі судового засідання фотозйомки, відеозапису, транслювання судового засідання по радіо і телебаченню, а також проведення звукозапису із застосуванням стаціо­нарної апаратури допускаються на підставі ухвали суду, що приймається з ураху­ванням думки сторін та можливості проведення таких дій без шкоди для судового розгляду.

7. Судове рішення, ухвалене у відкритому судовому засіданні, проголошується прилюдно. Якщо судовий розгляд відбувався у закритому судовому засіданні, судове рішення проголошується прилюдно з пропуском інформації, для дослідження якої проводилося закрите судове засідання та яка на момент проголошення судового рі­шення підлягає подальшому захисту від розголошення.

1. Відповідно до Конституції України гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами є однією з основних засад судочинства (п. 7 ч. 3 ст. 129). Це нормативне положення знаходить безпосереднє відображення в п. 1 ст. 6 КЗПЛ. Гласність можна розглядати в декількох аспектах, а саме: 1) як засіб підви­щення рівня виховного впливу судового процесу на присутніх; 2) як спосіб публічно­го контролю з боку суспільства, громадськості за судовою владою; 3) як одну з гаран­тій законності, обґрунтованості та справедливості в діяльності органів правосуддя, сторін та інших учасників кримінального провадження.

Гласність притаманна всім стадіям судового провадження - судовому розгляду в суді першої інстанції та при перегляді судових рішень у судах апеляційної та каса­ційної інстанцій, у Верховному Суді України.

Разом з тим у практиці ЄСПЛ виникали питання про дотримання принципу глас­ності в апеляційних, касаційних та інших інстанціях, де перевіряються прийняті рі­шення. У справах «Монелля проти Швеції» (рішення від 22 лютого 1984 р.) та «Моріс проти Швеції» (рішення від 2 березня 1987 р.) перед судом постало питання про можливість відходу апеляційній інстанції від принципу відкритого розгляду, на якому обвинувачений може бути присутній і відстоювати свою позицію. ЄСПЛ постановив, що коли розгляд у суді першої інстанції був гласним, то відсутність гласності у судах другої і третьої інстанцій може бути виправдана особливостями процедури. Якщо скарга зачіпає виключно питання права, а не факту, то, на думку ЄСПЛ, вимоги глас­ного розгляду є дотриманими і тоді, коли заявнику не була надана можливість осо­бисто бути заслуханим в апеляційному або касаційному суді.

Сутність засади гласності і відкритості судового провадження полягає у забезпе­ченні можливості: 1) кожній повнолітній особі бути присутньою під час судового розгляду в залі судового засідання; 2) висвітлення в засобах масової інформації відо­мостей про хід і результати судового процесу, а також іншими способами повідомити населення про його перебіг (зовнішня гласність). Зокрема, представники засобів ма­сової інформації мають пріоритетне право бути присутніми під час відкритого судо­вого засідання (ч. 2 ст. 328 КПК).

Учасники судового провадження, а також особи, які не брали участі у криміналь­ному провадженні, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право: 1) одержати інформацію про хід і результати судового роз­гляду; 2) ознайомитися з прийнятими процесуальними рішеннями та отримати їх копії. Обмеження цих прав не допускається. Згідно з ч. 1 ст. 11 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 р. № 2453-УІ кожен, хто не є стороною у справі, має право на вільний доступ до ухвалених судових рішень у порядку, встановленому за­коном. Сторони повинні бути в належній процесуальній формі своєчасно повідомле­ні про дату, час і місце судового розгляду. При цьому ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді такої інформації, крім випадків, передбачених законом. Відповідно до пп. 3-5 ст. 412 КПК здійснення судового провадження за відсутності представників сторін визнається істотним порушенням вимог кримінального проце­суального закону і є підставою для зміни або скасування судового рішення (п. 3 ч. 1 ст. 409, п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК).

2. За загальним правилом кримінальне провадження в судах усіх інстанцій здій­снюється відкрито. Рішення про необхідність проведення судового розгляду у закри­тому судовому засіданні впродовж усього судового провадження або його окремої частини має бути викладено у вмотивованій ухвалі і допускається лише у чітко об­межених випадках: 1) якщо обвинуваченим є неповнолітній; 2) у разі розгляду справи про злочин проти статевої свободи та статевої недоторканості особи; 3) при необхід­ності запобігти розголошенню відомостей про особисте та сімейне життя чи обставин, які принижують гідність особи; 4) якщо здійснення провадження у відкритому судо­вому засіданні може призвести до розголошення таємниці, що охороняється законом; 5) в разі необхідності забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні. Таке рішення приймається в підготовчому судовому засіданні (п. 2 ч. 2 ст. 315 КПК). При цьому передбачений законом перелік виняткових випадків є ви­черпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.

До охоронюваної законом таємниці належить: державна таємниця (статті 1, 8 ЗУ «Про державну таємницю» в редакції від 21 вересня 1999 р. № 1079-ХІУ); адвокатська таємниця (ст. 9 ЗУ «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 р. № 2887-ХІІ); банківська таємниця (ст. 60 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р. № 2121-Ш), комерційна таємниця (статті 36, 162 ГК), таємниця усиновлення (ст. 226 СК) та ін.

Дія принципу гласності може бути значно обмежена приписами про недопусти­мість розголошення без дозволу суду свідком, перекладачем, експертом, спеціалістом, присяжним відомостей, які безпосередньо стосуються суті кримінального проваджен­ня та процесуальних дій, що здійснюються (здійснювалися) під час нього і стали відо­мі цим учасникам у зв'язку з виконанням їх обов'язків (п. 3 ч. 2 ст. 66; п. 4 ч. 3 ст. 68; п. 4 ч. 5 ст. 69; п. 3 ч. 5 ст. 71; п. 6 ч. 2 ст. 386 КПК). На потерпілого також поклада­ється обов'язок не розголошувати без дозволу суду відомості, які стали йому відомі у зв'язку з участю у кримінальному провадженні і становлять охоронювану законом таємницю (п. 3 ч. 1 ст. 57 КПК).

3. Особисті записи, листи, зміст особистих телефонних розмов, поштових, теле­графних повідомлень та іншої кореспонденції можуть бути оголошені у відкритому судовому засіданні. З метою дотримання положень статтей 31 і 32 Конституції Укра­їни щодо таємниці спілкування та невтручання у приватне життя слідчий суддя, суд вправі прийняти рішення про їх дослідження у закритому судовому засіданні при необхідності запобігти розголошенню відомостей про особисте та сімейне життя чи обставин, які принижують гідність особи (п. 3 ч. 2 ст. 27 цього Кодексу). Дане прави­ло застосовується і при дослідженні матеріалів фотографування, аудіо-, відеозаписів, кінозйомки, що мають особистий характер.

4. Кримінальне провадження у закритому судовому засіданні суд здійснює з до­держанням правил судочинства, передбачених КПК. Особи, які безпосередньо не беруть участь у цьому провадженні, до зали судового засідання не допускаються. При цьому дія принципу гласності не виключається, оскільки на судовому розгляді в за­критому судовому засіданні можуть бути присутні сторони та інші учасники кримі­нального провадження (внутрішня гласність). До того ж суд має право своєю ухвалою тимчасово видалити неповнолітнього обвинуваченого із залу судового засідання на час дослідження обставин, що можуть негативно вплинути на нього (ч. 1 ст. 495 КПК). Закон передбачає такі обмеження для: 1) усунення можливого негативного ефекту судового процесу на малолітніх та неповнолітніх; 2) створення найбільш сприятливих умов для одержання від них правдивих показань і для здійснення кримінального про­вадження в цілому.

З метою дотримання засади гласності та відкритості судового процесу, а також створення необхідних умов для повного, всебічного й об' єктивного дослідження об­ставин кримінального правопорушення суд вправі ухвалити рішення про здійснення судового провадження у режимі відеоконференції (дистанційне судове провадження), наприклад, у разі необхідності забезпечення безпеки осіб; проведення допиту мало­літнього чи неповнолітнього свідка, потерпілого тощо (статті 336, 354 КПК).

5. Під час судового розгляду забезпечується повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Офіційним записом судового засі­дання є лише технічний запис, здійснений судом у порядку, встановленому цим Кодек­сом. При цьому фіксування за допомогою технічних засобів кримінального проваджен­ня в суді під час судового провадження є обов' язковим, окрім випадків, визначених законом (ч. 4 ст. 107 КПК). Незастосування технічних засобів фіксування кримінально­го провадження у випадках, якщо воно є обов' язковим, тягне за собою недійсність від­повідної процесуальної дії та отриманих внаслідок її вчинення результатів, за винятком випадків, якщо сторони не заперечують проти визнання такої дії та результатів її здій­снення чинними (ч. 6 ст. 107 КПК). Так, одним із істотних порушень вимог криміналь­ного процесуального закону є відсутність технічного носія інформації, на якому зафік­совано судове провадження в суді першої інстанції (п. 7 ч. 2 ст. 412 КПК).

6. Сторони, учасники кримінального провадження, а також інші особи, присутні в залі судового засідання, мають право без дозволу суду вести стенограму, робити нотатки, використовувати портативні аудіозаписуючі пристрої. Під портативними розуміються невеличкі за розміром, негроміздкі пристрої.

Такі види фіксації, як кіно-, фотозйомка, відеозапис, транслювання судового за­сідання по радіо і телебаченню, а також проведення в залі судового засідання звуко­запису із застосуванням стаціонарної апаратури здійснюються на підставі ухвали суду, який зобов'язаний при прийнятті даного рішення з'ясувати думки сторін. Проведен­ня таких процесуальних дій не допускається, якщо це може: 1) створити перешкоди для нормального перебігу судового розгляду; 2) призвести до порушення прав і за­конних інтересів сторін та інших учасників кримінального провадження. Так, слідчий суддя, суд мають право заборонити застосовування технічних засобів при проведенні окремої процесуальної дії чи на певній стадії кримінального провадження з метою нерозголошення відомостей, які містять таємницю, що охороняється законом, чи стосуються інтимних сторін життя особи, про що постановляється вмотивована ухва­ла (п. 11 ч. 3 ст. 42; п. 12 ч. 1 ст. 56 КПК).

В аспекті гласності судового процесу доцільним здається звернення окремої ува­ги на права преси при судовому розгляді їх права щодо публікацій інформації про судові процеси. Згідно зі ст. 26 ЗУ «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», здійснюючи свою діяльність на засадах професійної самостійності, жур­наліст використовує права та виконує обов'язки, передбачені ЗУ «Про інформацію» та цим Законом. Журналіст має право: на вільне одержання, використання, поширен­ня (публікацію) та зберігання відкритої за режимом доступу інформації; відвідувати державні органи влади, органи місцевого і регіонального самоврядування, а також підприємства, установи і організації та бути прийнятим їх посадовими особами; від­крито здійснювати записи, у тому числі із застосуванням будь-яких технічних засобів, за винятком випадків, передбачених законом, тощо.

Що стосується публікацій про судові справи у засобах масової інформації, прямої заборони щодо таких обмежень чинне законодавство не містить. Разом з тим уявля­ється, що допустимість таких публікацій обумовлена неприпустимістю порушення конституційних прав і свобод громадян та здійснення будь-якого стороннього впливу на суддів у будь-який спосіб, що прямо заборонено законодавством.

7. Вимога публічного проголошення судового рішення закріплена у ч. й ст. 6 КЗПЛ. Якщо судовий розгляд відбувався у закритому судовому засіданні, закон вимагає обов'язкового проголошення судового рішення публічно, проте з пропуском тієї інфор­мації, яка стала підставою для проведення закритого судового засідання та яка на момент проголошення судового рішення підлягає подальшому захисту від розголошення.

Суттєвим аспектом гласності і відкритості кримінального судочинства є публіка­ція судових рішень. Закон України «Про доступ до судових рішень» визначає порядок доступу до судових рішень з метою забезпечення відкритості діяльності судів загаль­ної юрисдикції, прогнозованості судових рішень та сприяння однаковому застосуван­ню законодавства. Цим Законом регулюються відносини щодо забезпечення доступу до судових рішень (рішень, судових наказів, постанов, вироків, ухвал), ухвалених судами загальної юрисдикції, та ведення Єдиного державного реєстру судових рішень (ст. 1 Закону).

Відповідно до ст. 2 Закону кожен має право на доступ до судових рішень. Це право забезпечується офіційним оприлюдненням судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України в порядку, встановленому цим Законом. Судові рішення можуть публіковуватися у друкованих виданнях, поширюватися в електронній формі із дотри­манням вимог цього Закону. Особам, які беруть (брали) участь у справі, забезпечується доступ до судових рішень у їхній справі в порядку, встановленому процесуальним за­коном. Особи, які не беруть (не брали) участі у справі, мають право ознайомитися із судовим рішенням у повному обсязі, якщо воно безпосередньо стосується їхніх прав, свобод, інтересів чи обов'язків, у порядку, передбаченому цим Законом.

Стаття 28

Розумні строки

1. Під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважа­ються строки, що є об'єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати перед­бачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.

2. Проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження - суд.

3. Критеріями для визначення розумності строків кримінального провадження є:

1) складність кримінального провадження, яка визначається з урахуванням кіль­кості підозрюваних, обвинувачуваних та кримінальних правопорушень, щодо яких здійснюється провадження, обсягу та специфіки процесуальних дій, необхідних для здійснення досудового розслідування тощо;

2) поведінка учасників кримінального провадження;

3) спосіб здійснення слідчим, прокурором і судом своїх повноважень.

4. Кримінальне провадження щодо особи, яка тримається під вартою, неповно­літньої особи має бути здійснено невідкладно і розглянуто в суді першочергово.

5. Кожен має право, щоб обвинувачення щодо нього в найкоротший строк або стало предметом судового розгляду, або щоб відповідне кримінальне провадження щодо нього було закрите.

6. Підозрюваний, обвинувачений, потерпілий мають право на звернення до про­курора, слідчого судді або суду з клопотанням, в якому викладаються обставини, що обумовлюють необхідність здійснення кримінального провадження (або окремих процесуальних дій) у більш короткі строки, ніж ті, що передбачені цим Кодексом.

1. Засада розумності строків кримінального провадження випливає із завдання швидкого розслідування і судового розгляду, закріпленого в ст. 2 КПК України і від­повідає вимогам ст. 6 КЗПЛ, яка гарантує, що кожен має право на справедливий і пу­блічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. У МПГПП встановлено, що кожен має право на основі повної рівності бути судимим без невиправданої затримки» (п. «с» ч. 2 ст. 14). При цьому кожен заарешто­ваний або затриманий має право на судовий розгляд протягом розумного строку» (ч. 3 ст. 9).

Звід принципів захисту всіх осіб, які піддаються затриманню чи ув'язненню будь- яким чином, прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 9 грудня 1998 р., вимагає проведення судових розглядів в розумні строки після затримання, або звільнення до суду (принцип 38). Правосуддя має бути швидким. Тривала невиправдана затримка процесу практично рівнозначна відмові в правосудді.

Коментована частина статті передбачає, що в розумні строки під час криміналь­ного провадження повинна бути виконана кожна процесуальна дія або прийнято кожне процесуальне рішення.

Поняття «розумний строк» не має чіткого визначення, оскільки залежить від ба­гатьох чинників. Також ще не склалася відповідна вітчизняна судова практика, за­вдяки якій можна було б констатувати порушення чи дотримання при прийнятті рішень чи виконанні процесуальних дій розумних строків. Саме тому важливого значення для правозастосовників набуває прецедентна практика ЄСПЛ, який неодноразово в своїх рішеннях зазначав, що значення гарантії розумного строку полягає в тому, то обвинувачений, який не скоював караного діяння, повинен мати можливість виправ­дати себе без зволікань, тоді як обвинувачений, вина якого доведена, не повинен під­даватися додатковому покаранню у формі надмірних зволікань з розглядом його справи, що може мати негативні наслідки для його інших прав, гарантованих КЗПЛ.

Враховуючи практику ЄСПЛ, положення цього Кодексу, можна визначити, що під розумним строком доцільно розуміти найкоротший строк розгляду і вирішення кри­мінальної справи, проведення процесуальної дії або винесення процесуального рі­шення, який достатній для надання своєчасного (без невиправданих зволікань) судо­вого захисту порушених прав, свобод та інтересів, досягнення мети процесуальної дії та взагалі завдань кримінального провадження. Принаймні розумні строки не можуть перевищувати передбачені КПК строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.

ЄСПЛ у справах, які виникають із скарг на порушення розумних строків у криміналь­ному провадженні, виходить із необхідності вирішення двох основних питань: 1) який саме період слід брати до уваги; 2) чи був такий період розумним у сенсі ст. 6 КЗПЛ.

2. Проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження - суд. При цьому підозрюваний, обвинувачений, потерпілий мають право на звернення до них з клопотанням, в якому викладаються обставини, що обумовлюють необхідність здійснення кримінального провадження (або окремих процесуальних дій) у більш короткі строки, ніж ті, що передбачені КПК (ч. 6 комен­тованої статті).

3. Критерії для визначення розумності строків кримінального провадження за­кріплені у ч. 3 коментованої статті і повністю відповідають практиці ЄСПЛ. До них, зокрема, належать:

1) складність кримінального провадження. Вона може бути зумовлена як фактич­ними обставинами справи, так і різними правовими аспектами, пов'язаними зі справою опосередковано. Складність провадження визначається з урахуванням кількості підозрю­ваних, обвинувачуваних та кримінальних правопорушень, щодо яких здійснюється провадження, характеру фактичних даних, що підлягають встановленню, кількості учасників процесу (потерпілих, свідків), обсягу та специфіки процесуальних дій, необ­хідних для здійснення досудового розслідування (у тому числі, експертних досліджень), вступу в процес нових осіб, забезпечення допомоги перекладача, об'єднання матеріалів досудового розслідування, міжнародним характером процесу тощо;

2) поведінка учасників кримінального провадження. Врахування поведінки учас­ників кримінального провадження є важливою, оскільки, відповідальність за пору­шення формалізованих строків унаслідок поведінки підозрюваного, обвинуваченого, захисника, спрямованої, наприклад, на затягування процесу, несе переважно слідчий. ЄСПЛ не розглядалися як порушення розумного строку судового розгляду з боку держави випадки, якщо особа, втекла від органів, що ведуть процес (справа «Уапгїііеііі V. Иаііа»), обвинуваченим застосовувалися процесуальні заходи з метою затримання провадження (справа «Беаишагііп V. Ргапсе» від 24 листопада 1994 р.), систематичні відводи суддів, що не було викликано необхідністю (справа «Екле проти Німеччини» від 15 липня 1982 р.).

Негативна поведінка учасників кримінального провадження є об'єктивною об­ставиною, що не може ставитися у провину стороні обвинувачення або суду, і врахо­вується при визначенні факту перевищення розумного строку кримінального прова­дження.

Разом з тим ЄСПЛ виходить із того, що на підозрюваного чи обвинуваченого не можна покладати відповідальності за затягування строків слідства чи судового роз­гляду, у зв'язку з чим були недотримані розумні строки кримінального провадження, якщо ці особи використовували всі форми оскарження, які їм надає законодавство. Не можна вимагати від них активної співпраці з судовою владою (справа «Екле проти ФРН» від 15 липня 1982 р.). Не слід також у принципі дорікати особі, яка притягуєть­ся до відповідальності, за наведення перед суддями, що зобов'язані провести судовий розгляд, із свого досьє обставин, які він розцінює як такі, що спростовують обвину­вачення, і вимагання від органів досудового розслідування та суддів проведення екс­пертиз та інших процесуальних дій. Така поведінка сторони захисту не повинна роз­цінюватися як така, що впливає на порушення розумних строків і затягування кримі­нального провадження;

3) спосіб здійснення слідчим, прокурором і судом своїх повноважень.

Практика ЄСПЛ дає можливість виокремити, що слід враховувати при оцінці дій органів, які ведуть кримінальне провадження: своєчасність призначення справи до розгляду; проведення судового розгляду у призначений строк; повторювану заміну суддів; тривалі строки виготовлення мотивованого судового рішення чи протоколу судового засідання та направлення його сторонам чи ознайомлення з ними; повноту здійснення суддею контролю за виконанням працівниками апарату суду своїх служ­бових обов'язків, у тому числі з повідомлення осіб, що беруть участь у справі, про час і місце судового засідання; повноту і своєчасність прийняття суддею заходів від­носно учасників процесу і інших осіб, спрямованих на недопущення їх процесуальної несумлінності і процесуальної тяганини у справі; контроль судді за строками прове­дення експертизи, накладенням штрафів; відстрочення, що виникають з вини судової канцелярії чи інших адміністративних органів, тощо

ЄСПЛ зазначав, що відкладення розгляду справи, призначення і проведення екс­пертизи, участь судді в розгляді інших справ, повернення кримінальної справи про­куророві з метою усунення допущених порушень кримінального процесуального законодавства самі по собі не суперечать чинному законодавству. Проте, якщо вказа­ні дії призводять до порушення права особи на судочинство в розумний строк, заява про присудження компенсації підлягає задоволенню (справи «Екле проти ФРН» від 15 липня 1982 р., «Цимерман і Штайген проти Швейцарії» від 13 липня 1983 р.).

Як зазначив ЄСПЛ відсутність достатньої кількості суддів, та їх перевантаженість не може бути виправданням збільшення строків судового розгляду (справа «Павлю- лінець проти України» від 6 вересня 2005 р.).

4. Закон вимагає, щоб кримінальне провадження щодо особи, яка тримається під вартою, або неповнолітньої особи було здійснено невідкладно і розглянуто в суді першочергово. Таке положення сприяє дотриманню прав зазначених осіб.

Неповнолітній — це малолітня особа, а також дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. У свою чергу, малолітній — це дитина до досягнення нею чотир­надцяти років (пп. 11, 12 ч. 1 ст. 3 КПК).

У сенсі цієї статті можна також зазначити, що законодавець, закріпивши цю нор­му, пропонує правозастосовникам враховувати особливе становище сторони кримі­нального провадження. До речі, з цього ж виходить й ЄСПЛ, який при визначенні розумного строку судового розгляду у справі «Демас проти Франції» також взяв до уваги коротшу тривалість життя особи, який був ВІЛ-інфікованим внаслідок пере­ливання крові. Уявляється, що врахування національними судами подібної практики ЄСПЛ та використання ч. 4 коментованої статті за аналогією в інших важливих ви­падках сприятиме не тільки захисту прав людини, але й свідчитиме про панування верховенства права в державі.

5. Згідно з ч. 5 коментованої статті та ч.1 ст. 283 КПК України особа має право на розгляд обвинувачення проти неї в суді в найкоротший строк або на його припинення шляхом закриття провадження. У сенсі тлумачення цієї частини доцільно проаналі­зувати, який саме період слід брати до уваги для розуміння того, чи порушили дер­жавні органи, які ведуть процес, розумні строки. Здається, що положення цієї части­ни слід тлумачити в їх єдності із ч. 1 цієї статті. Розумними повинні бути строки як на стадії досудового розслідування, так і в судовому провадженні, а також строки кримінального провадження взагалі.

Важливим є початковий момент перебігу розумного строку та його закінчення. ЄСПЛ у своїх рішення нагадує, що при визначенні тривалості провадження у кримінальній справі належить враховувати строк з моменту пред'явлення даній особі «обвинувачен­ня» в самостійному й істотному значенні цього терміна (справи «Корільяно проти Італії» від 10 грудня 1982 р., Імбріоша проти Швейцарії від 24 листопада 1993 р.).

Відповідно до КПК «обвинувачення» це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому КПК (п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК, яке формулюється в обвинуваль­ному акті — процесуальному рішенні, яким прокурор висуває обвинувачення у вчи­ненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування (ч. 4 ст. 110 КПК). Отже, тлумачення положень цієї частини статті слід здійснювати з урахуванням підходів до поняття «обвинувачення», яке надається в рішеннях ЄСПЛ.

Зокрема, як зазначав ЄСПЛ, у кримінальних справах «розумний строк», про який ідеться у ч. 1 ст. 6, може починати відлік не тільки з моменту висунення офіційного обвинувачення, це може відбутися раніше, ніж справа потрапляє до суду (справа «Бетоеег V. Веідіит» від 27 лютого 1980 р.), з дня арешту, з дати, коли зацікавлену особу було офіційно повідомлено, що проти неї порушено кримінальну справу, або з дати, коли було почато досудове слідство (справи «ШгтЬоії V. Оегтапу» від 25 квіт­ня 1968 р., «№итеі8Іег V. Ашігіа» від 28 июня 1968 р., «Кіпдеізеп V. Ашігіа» від 16 липня 1971 р. ). «Обвинувачення» для цілей ч. 1 ст. 6 КЗПЛ можна визначити як офі­ційне повідомлення компетентною владою особи, що є підстави стверджувати про вчинення нею кримінального злочину.

Виходячи із норм чинного національного законодавства та прецедентної практики ЄСПЛ, час, який враховується для визначення розумності строків, починається з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Причому таке повідомлення обов' язково робиться не тільки за наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення (п. 3 ч. 1 ст. 276 КПК), а й у разі її затримання на місці вчинення кримінального правопорушення або безпосе­редньо після його скоєння, а також при обранні стосовно особи одного з передбачених запобіжних законом заходів (пп.1, 2 ч. 1 ст. 276 КПК). З цього моменту згідно зі ст. 219 КПК України починається і відлік строків досудового розслідування, персоніфі­кується кримінальне провадження — з'являється підозрюваний (ст. 42 КПК).

Досудове розслідування повинно бути закінчено: 1) протягом одного місяця з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку; 2) протягом двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину. Цей строк може бути продовжений у порядку, передбаченому § 4 глави 24 КПК. Загальний строк до- судового розслідування не може перевищувати: 1) двох місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку; 2) шести місяців із дня по­відомлення особі про підозру у вчиненні злочину невеликої або середньої тяжкості; 3) дванадцяти місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину (ч. 2 ст. 219 КПК України). Ці строки продовженню не під­лягають.

У разі зупинення кримінального провадження строк із дня винесення постанови про зупинення кримінального провадження до дня її скасування слідчим суддею або винесення постанови про відновлення кримінального провадження не включається у строки досудового розслідування (ч. 3 ст. 219 КПК).

Закінчується строк досудового розслідування при закритті кримінального про­вадження, при зверненні прокурора до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності, зверненні прокурора до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру. Відомості про закінчення досудового розслідування виносяться прокурором до ЄРДР (частини 2, 3 ст. 283 КПК).

КСУ у своєму Рішенні у справі про розгляд судом окремих постанов слідчого від 30 січня 2003 р. таким чином висловився щодо розумності строків досудового слідства: «Поняття «розумний строк досудового слідства» є оціночним, тобто таким, що визна­чається у кожному конкретному випадку з огляду на сукупність усіх обставин вчи­нення і розслідування злочину (злочинів). Визначення розумного строку досудового слідства залежить від багатьох факторів, включаючи обсяг і складність справи, кіль­кість слідчих дій, число потерпілих та свідків, необхідність проведення експертиз та отримання висновків тощо.

Але за будь-яких обставин строк досудового слідства не повинен перевищувати меж необхідності. Досудове слідство повинно бути закінчено у кожній справі без по­рушення права на справедливий судовий розгляд і права на ефективний засіб захисту, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини та основних свобод».

Загального строку судового провадження КПК України не встановлює, але ч. 1 ст. 318 вимагає, щоб судовий розгляд був проведений і завершений протягом розумного строку. Отже, визначення розумного строку судового провадження визначається кри­теріями, які зазначені у ч. 3 цієї статті.

Що стосується остаточного строку для визначення розумності строків криміналь­ного провадження, то в сферу застосування коментованої статті входить не тільки судове провадження у суді першої інстанції, а й, з урахуванням їх особливостей, про­вадження в апеляційній та касаційній інстанціях.

Відповідно до тлумачення, яке надав ЄСПЛ у справі «Руиз-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р., до розгляду береться весь період провадження. Тобто, якщо під час розгляду справи виникає необхідність конституційного звернення до Конститу­ційного Суду для вирішення питання конституційності нормативного акта, яке має суттєвий характер для вирішення справи, той період, протягом якого таке звернення розглядалося в Конституційному Суді, також включається для визначення розумнос­ті строку судового розгляду.

6. Закріплення у КПК права підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого на звер­нення до прокурора, слідчого судді або суду з клопотанням, в якому викладаються обставини, що обумовлюють необхідність здійснення кримінального провадження (або окремих процесуальних дій) у більш короткі строки, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, втілює міжнародно-правовий стандарт, на необхідність якого неодноразово звертав увагу ЄСПЛ. Зокрема, у справі «Кудла проти Польщі» від 26 жовтня 2000 р. суд сформулював принцип, згідно з яким внутрішній суд зобов'язаний гарантувати введення окремої судової процедури, яка стане ефективним засобом правового за­хисту при подачі скарги на тривалий розгляд справи, а неможливість внутрішнього законодавства забезпечити подібний засіб правового захисту прирівнюватиметься до порушення ст. 13 Конвенції.

Згідно з ч. 1 ст. 308 КПК підозрюваний, обвинувачений, потерпілий мають право оскаржити прокурору вищого рівня недотримання розумних строків слідчим, про­курором під час досудового розслідування.

Крім того, службові особи, винні в недотриманні розумних строків, можуть бути притягнуті до відповідальності, встановленої законом (ч. 3 ст. 308 КПК).

Стаття 29

⇐ Предыдущая15161718192021222324Следующая ⇒

Поделиться: