Вимоги до проведення слідчих (розшукових) дій

1. Слідчі (розшукові) дії є діями, спрямованими на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні.

2. Підставами для проведення слідчої (розшукової) дії є наявність достатніх відо­мостей, що вказують на можливість досягнення її мети.

3. Слідчий, прокурор вживає належних заходів для забезпечення присутності під час проведення слідчої (розшукової) дії осіб, чиї права та законні інтереси можуть бути обмежені або порушені. Перед проведенням слідчої (розшукової) дії особам, які беруть у ній участь, роз 'яснюються їх права і обов 'язки, передбачені цим Кодексом, а також відповідальність, встановлена законом.

4. Проведення слідчих (розшукових) дій у нічний час (з 22 до 6 години) не допуска­ється, за винятком невідкладних випадків, коли затримка в їх проведенні може при­звести до втрати слідів кримінального правопорушення чи втечі підозрюваного.

5. Уразі отримання під час проведення слідчої (розшукової) дії доказів, які можуть вказувати на невинуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, слідчий, прокурор зобов 'язаний провести відповідну слідчу (розшукову) дію в повному обсязі, долучити складені процесуальні документи до матеріалів досудового розслідування та надати їх суду у випадку звернення з обвинувальним актом, клопотанням про за­стосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності.

6. Слідча (розшукова) дія, що здійснюється за клопотанням сторони захисту, потерпілого, проводиться за участю особи, яка її ініціювала, та (або) її захисника чи представника, крім випадків, коли через специфіку слідчої (розшукової) дії це немож­ливо або така особа письмово відмовилася від участі в ній.

Під час проведення такої слідчої (розшукової) дії присутні особи, що її ініціювали, мають право ставити питання, висловлювати свої пропозиції, зауваження та за­перечення щодо порядку проведення відповідної слідчої (розшукової) дії, які заносять­ся до протоколу.

7. Слідчий, прокурор зобов 'язаний запросити не менше двох незаінтересованих осіб (понятих) для пред 'явлення особи, трупа чи речі для впізнання, огляду трупа, в тому числі пов 'язаного з ексгумацією, слідчого експерименту, освідування особи. Винятками є випадки застосування безперервного відеозапису ходу проведення від­повідної слідчої (розшукової) дії. Поняті можуть бути запрошені для участі в інших процесуальних діях, якщо слідчий, прокурор вважатиме це за доцільне.

Обшук або огляд житла чи іншого володіння особи, обшук особи здійснюються з обов 'язковою участю не менше двох понятих незалежно від застосування технічних засобів фіксування відповідної слідчої (розшукової) дії.

Понятими не можуть бути потерпілий, родичі підозрюваного, обвинуваченого і потерпілого, працівники правоохоронних органів, а також особи, заінтересовані в результатах кримінального провадження.

Зазначені особи можуть бути допитані під час судового розгляду як свідки про­ведення відповідної слідчої (розшукової) дії.

8. Слідчі (розшукові) дії не можуть проводитися після закінчення строків досу­дового розслідування, крім їх проведення за дорученням суду у випадках, передбачених частиною третьою статті 333 цього Кодексу. Будь-які слідчі (розшукові) або не­гласні слідчі (розшукові) дії, проведені з порушенням цього правила, є недійсними, а встановлені внаслідок них докази - недопустимими.

1. Коментована стаття містить загальні вимоги, які висуваються до всіх слідчих (розшукових) дій. Положення цієї статті підлягають застосуванню при проведенні кожної окремої слідчої дії, але з урахуванням її особливостей та процесуального по­рядку, передбаченого окремими статтями, що присвячені безпосередньому врегулю­ванню процедури проведення кожної конкретної слідчої дії.

Відповідно до закону слідчі (розшукові) дії - це регламентовані кримінальним процесуальним законом процесуальні дії, що спрямовані на отримання (збирання) або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні.

Значення слідчих дій полягає в тому, що вони є основним способом збирання до­казів і звідси - основним засобом всебічного, повного та неупередженого досліджен­ня всіх обставин кримінального провадження, досягнення його завдань.

Закон передбачає проведення таких слідчих дій: а) допит, в тому числі одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб (статті 224-226 КПК); б) пред'явлення для впізнання: особи (ст. 228), речей (ст. 229 КПК), трупа (230 КПК); в) обшук (статті 233-236 КПК); г) огляд: місцевості, приміщень, речей та документів (ст. 237 КПК), трупа (ст. 238 КПК), огляд трупа, пов'язаний з ексгумацією (ст. 239 КПК); д) слідчий експеримент (ст. 240 КПК); е) освідування особи (ст. 241 КПК); є) залучення експер­та та проведення експертизи (статті 242-243 КПК).

Які з цих слідчих дій і в якій послідовності будуть проведені, залежатиме від конкретних обставин кримінального провадження, внутрішнього переконання слід­чого чи прокурора, заявлених стороною захисту клопотань.

2. Слідча дія повинна проводитися тільки за наявності для того законних підстав. Закон відносить до таких підстав наявність достатніх відомостей, що вказують на можливість досягнення мети слідчої дії.

Зі статті кримінального процесуального закону випливає, що для проведення слідчої дії необхідними перш за все є фактичні складові - «наявність достатніх відо­мостей» та «можливість досягнення мети» слідчої дії.

У законі не вказується, яка саме сукупність відомостей може бути визнана до­статньою для проведення слідчої дії. Передусім законодавець у конструкції частини статті, що коментується, вживає словосполучення в множині - «є наявність достатніх відомостей», а значить мова повинна йти не про одиничні повідомлення, відомості, докази, а про їх сукупність.

Також визначення достатності відомостей для проведення слідчої дії пов'язано з їх оцінкою з точки зору достатності та залежить від внутрішнього переконання слідчого чи прокурора. Отже, достатньою уявляється певна сукупність відомостей, яка при її оцінці приводить слідчого чи прокурора до єдиного висновку - про необ­хідність проведення слідчої дії, під час якої буде досягнута її мета як ідеальна модель того результату, якого намагається досягти слідчий чи прокурор. Звичайно, не може вимагати від слідчого отримання таких підстав для проведення слідчої дії, які з до­стовірністю будуть встановлювати можливість досягнення її мети, достатнім є висо­кий ступінь достовірності.

Відомості, що вказують на можливість досягнення мети слідчої дії, можуть бути отримані в ході проведення інших слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (роз- шукових) дій, у ході проведення оперативно-розшукових заходів, ревізій та перевірок, при проведенні інших процесуальних дій, передбачених КПК.

Мета слідчої дії вказується у конкретних статтях, які врегульовують процесуаль­ний порядок їх проведення.

3. Важливою гарантією для осіб, права та законні інтереси яких можуть бути об­межені або порушені під час проведення слідчої (розшукової) дії, є їх присутність під час проведення цих слідчих (розшукових ) дій. З цією метою закон покладає на слід­чого, прокурора обов'язок вжиття належних заходів для забезпечення їх присутності під час проведення слідчої (розшукової) дії.

До таких заходів можна віднести, наприклад, виклик слідчим чи прокурором осо­би, права та законні інтереси якої можуть бути обмежені або порушені під час про­ведення слідчої (розшукової) дії, для участі в цій дії. Виклик відбувається в порядку, передбаченому гл. 11 КПК.

Перед проведенням слідчої (розшукової) дії особам, які беруть у ній участь, від­повідно до їх процесуального статусу та ролі у слідчій дії, роз'яснюються права і обов'язки, передбачені КПК, процесуальний порядок проведення слідчої дії, а також вказується на відповідальність, встановлену законом. Зокрема, права та обов'язки підозрюваного закріплені в ст. 42 КПК; законного представника підозрюваного - у ст. 44 КПК; захисника - у статтях 46, 47, ч. 3 ст. 53 КПК; потерпілого - у статтях 56, 56 КПК, його представника - у ст. 58 КПК; цивільного позивача - у ст. 61 КПК; цивіль­ного відповідача - у ст. 62 КПК; представника цивільного позивача та цивільного відповідача - у ст. 63 КПК; свідка - у статтях 66, 67 КПК; перекладача - у ст. 68 КПК; експерта - у статтях 69, 70 КПК; спеціаліста - у статях 71, 72 КПК; понятого - у ч. 7 ст. 223 КПК.

У необхідних випадках слідчий, прокурор попереджає осіб, яким стали відомі відомості досудового розслідування, у зв'язку з участю в ньому, про їх обов'язок не розголошувати такі відомості без його дозволу. Незаконне розголошення відомостей досудового розслідування тягне за собою кримінальну відповідальність, встановлену законом (ст. 222 КПК, ст. 387 КК).

4. Кримінально-процесуальний закон не містить чітких вказівок відносно часу провадження слідчих (розшукових) дій, оскільки це залежить від внутрішнього пере­конання слідчого чи прокурора та слідчої тактики. Він містить тільки одну заборону щодо часу їх проведення - не допускається проведення слідчих (розшукових) дій у нічний час з 22 до 6 години, за винятком невідкладних випадків.

Під невідкладними випадками розуміють ситуації, коли затримка в проведенні слідчої дії може призвести до втрати слідів кримінального правопорушення чи втечі підозрюваного.

Неможливість відкласти проведення слідчої (розшукової) дії до закінчення нічно­го часу визначається слідчим у кожному випадку окремо залежно від конкретних обставин кримінального провадження. Обґрунтування проведення слідчої (розшуко- вої) дії у нічній час обов'язково повинно бути зазначене у протоколі відповідної слідчої дії.

5. Закон покладає на прокурора, керівника органу досудового розслідування, слід­чого обов' язок всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень (ч. 2 ст. 9 КПК). Саме ці загальні положення, які є складовими принципу законності, покладені у підґрунтя вимоги кримінального процесуального закону, відповідно до якої у разі отримання під час проведення слід­чої (розшукової) дії доказів, які можуть вказувати на невинуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, слідчий, прокурор зобов'язаний провести відповід­ну слідчу (розшукову) дію в повному обсязі, долучити складені процесуальні доку­менти до матеріалів досудового розслідування та надати їх суду у випадку звернення з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медично­го чи виховного характеру або клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Така вимога закону перешкоджає так званому «обвинувальному ухилу» у кримі­нальному провадженні, спрямовує слідчих, прокурорів на всебічне, повне і неуперед- жене проведення досудового розслідування.

6. Відповідно до закону сторона захисту має право збирати докази в тому числі шляхом ініціювання проведення слідчих (розшукових) дій (ч. 3 ст. 93 КПК). Якщо слідча (розшукова) дія, здійснюється за клопотанням сторони захисту, потерпілого, закон передбачає обов' язкову участь у її проведенні особи, яка ініціювала слідчу дію, та (або) її захисника чи представника.

При задоволенні клопотання про проведення слідчої (розшукової) дії, а також на­явності до того фактичних та юридичних підстав слідчий чи прокурор зобов'язані здійснити виклик особи, яка ініціювала її проведення. Здійснення виклику відбува­ється у порядку ст. 135 КПК. Якщо особа відмовляється брати участь у слідчій дії, вона повинна письмово повідомити про це слідчого чи прокурора.

Крім того, слідча дія також може бути проведена без участі особи, яка її ініціюва­ла, та (або) її захисника чи представника в тому випадку, коли через специфіку слідчої (розшукової) дії це неможливо. До таких випадків, зокрема, можна віднести, прове­дення освідування, яке супроводжується оголенням освідуваної особи, і повинно здійснюватися особами тієї ж статі, що і особа, яка підлягає освідуванню (ч. 2 ст. 241 КПК).

Особи, що ініціювали проведення слідчої дії, мають право ставити запитання, висловлювати свої пропозиції, зауваження та заперечення щодо порядку проведення відповідної слідчої (розшукової) дії, які слідчий чи прокурор повинні заносити до протоколу.

7. Закон передбачає залучення понятих при проведенні слідчих дій. Понятий - це незаінтересована у результатах кримінального провадження особа, запрошена слідчим чи прокурором для посвідчення факту провадження слідчої дії, її ходу та результатів. Участь понятих є гарантією правильного безпосереднього сприйняття при проваджен­ні слідчих дій, обставин та фактів, що мають значення для кримінального проваджен­ня, їх належного фіксування у процесуальних документах.

Мета участі понятих у проведенні слідчих дій - посвідчення факту провадження слідчої дії, її ходу та результатів.

Під «незаінтересованістю» понятого слід розуміти відсутність його власного про­цесуального інтересу у кримінальному провадженні. Наявність такого інтересу є під­ставою для відмови у його залученні як понятого. Крім того законом встановлюється перелік осіб, які також не можуть бути залучені як поняті. Це потерпілий, родичі підозрюваного, обвинуваченого і потерпілого, працівники правоохоронних органів.

Уявляється також, що як понятих не можна запрошувати осіб, які не досягли ві­сімнадцятирічного віку; недієздатних; учасників кримінального провадження; осіб, які перебувають у стані алкогольного сп' яніння; осіб, які мають фізичні або психічні недоліки, що перешкоджають сприйняттю змісту, ходу і результатів слідчої дії, пере­шкоджають робити заяви і зауваження, приносити скарги на дії слідчого: сліпих або таких, що мають низький зір, глухих, німих; осіб, що мають громадянство інших держав або проживають на значному віддаленні від місця проведення досудового розслідування. Також закон забороняє залучати як понятих працівників правоохорон­них органів. Поняття «працівник правоохоронних органів» у розумінні цієї статті слід тлумачити поширювально і відносити до таких працівників не тільки осіб, які законом наділені владними повноваженнями щодо початку досудового розслідування, про­ведення слідчих дії, здійснення нагляду у формі процесуального керівництва тощо, оперативних співробітників, співробітників міліції громадської безпеки, державної автомобільної інспекції, міліції охорони, судової міліції, співробітників спецпідроз- ділів, водіїв автомобілів, що належать правоохоронним органам, тощо. На корпора­тивну або іншу службову заінтересованість у результатах кримінального проваджен­ня таких осіб може вказати сторона захисту, що спричинить визнання отриманих за їх участю доказів недопустимими.

Перед тим як запросити понятого, необхідно пересвідчитися в його особі. Доціль­но перевірити паспорт або інший документ та впевнитися в тому, що особа вже до­сягла 18-річного віку.

Закон встановлює імперативну вимогу щодо обов'язкової участі не менше двох понятих у проведенні обшуку або огляду житла чи іншого володіння особи.

Також слідчий, прокурор зобов'язаний запросити не менше двох понятих для пред'явлення особи, трупа чи речі для впізнання, огляду трупа, в тому числі пов'язаного з ексгумацією, слідчого експерименту, освідування особи. Утім при проведенні цих слідчих дій закон встановлює винятки із загального провила щодо участі понятих. Якщо слідчий чи прокурор застосовують безперервно відеозапис ходу проведення відповідної слідчої (розшукової) дії, понятих можна не запрошувати.

Разом з тим закон надає право запросити понятих для участі у будь-яких проце­суальних діях, якщо слідчий чи прокурор визнають це за доцільне.

Понятий має право: брати участь у слідчій дії і робити з приводу слідчої дії заяви і зауваження, що підлягають занесенню до протоколу; знайомитися з протоколом слідчої дії, у проведенні якої він брав участь.

Понятий не має права розголошувати відомості щодо проведеної процесуальної дії, якщо він був про це заздалегідь попереджений (ч. 3 ст. 66 КПК).

Поняті можуть бути допитані під час судового розгляду як свідки проведення від­повідної слідчої (розшукової) дії.

Недотримання вимог закону щодо участі у слідчих діях понятих тягне визнання доказів, отриманих під час проведення цієї слідчої дії, недопустимими.

8. Слідчі (розшукові) дії можуть проводитися тільки в межах строків, передбачених КПК. Досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відповідних відо­мостей щодо кримінального правопорушення до ЄРДР (ч. 2 ст. 214 КПК) і закінчу­ється закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинуваль­ного акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховно­го характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності (п. 5 ч. 1 ст. 3 КПК).

Проведення слідчих дій до внесення відомостей до ЄРДР або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом. У невідклад­них випадках до внесення відомостей до ЄРДР може бути проведений тільки огляд місця події (ч. 3 ст. 214 КПК).

Проведення слідчих (розшукових) дій негайно припиняється після закінчення граничного строку досудового розслідування, визначеного КПК (ч. 2 ст. 113).

Строки досудового розслідування встановлені ст. 219 КПК. Загальні положення продовження строку досудового розслідування, процесуальний порядок продовжен­ня та порядок їх обчислення передбачені статтями 294-296, 115 КПК. Прокурор повинен внести відомості про закінчення досудового розслідування до ЄРДР (ч. 3 ст. 283 КПК).

Будь-які слідчі (розшукові) або негласні слідчі (розшукові) дії, проведені з пору­шенням встановлених законом строків досудового розслідування, є недійсними, а встановлені внаслідок них докази - недопустимими.

Закон встановлює єдиний виняток із загального правила щодо строків, протягом яких можуть проводитися слідчі дії. У разі якщо під час судового розгляду виникне необхідність у встановленні обставин або перевірці обставин, які мають істотне значення для кримінального провадження, і вони не можуть бути встановлені або перевірені іншим шляхом, суд за клопотанням сторони кримінального провадження має право доручити органу досудового розслідування провести певні слідчі (роз­шукові) дії. У разі прийняття такого рішення суд відкладає судовий розгляд на строк, достатній для проведення слідчої (розшукової) дії та ознайомлення учасників судо­вого провадження з її результатами (ч. 3 ст. 333 КПК). У цих випадках слідчі (роз­шукові) дії проводяться за дорученням суду в порядку, передбаченому главами 20 та 21 КПК.

Стаття 224

Допит

1. Допит проводиться за місцем проведення досудового розслідування або в іншо­му місці за погодженням із особою, яку мають намір допитати. Кожний свідок до­питується окремо, без присутності інших свідків.

2. Допит не може продовжуватися без перерви понад дві години, а в цілому - по­над вісім годин на день.

3. Перед допитом встановлюється особа, роз'яснюються її права, а також по­рядок проведення допиту. У разі допиту свідка він попереджається про кримінальну відповідальність за відмову давати показання і за давання завідомо неправдивих по­казань, а потерпілий - за давання завідомо неправдивих показань. За необхідності до участі в допиті залучається перекладач.

4. У разі відмови підозрюваного відповідати на запитання, давати показання особа, яка проводить допит, зобов'язана його зупинити одразу після отримання такої заяви.

5. Під час допиту може застосовуватися фотозйомка, аудіо- та/або відеозапис.

6. Допитувана особа має право використовувати під час допиту власні докумен­ти і нотатки, якщо її показання пов'язані з будь-якими обчисленнями та іншими відомостями, які важко зберегти в пам 'яті.

7. За бажанням допитуваної особи вона має право викласти свої показання влас­норучно. За письмовими показаннями особи їй можуть бути поставлені додаткові запитання.

8. Особа має право не відповідати на запитання з приводу тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, про­фесійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо) або які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні нею, близькими родичами чи членами її сім'ї кримінального правопорушення, а також щодо службових осіб, які виконують негласні слідчі (розшукові) дії, та осіб, які конфіденційно співпрацюють із органами досудового розслідування.

9. Слідчий, прокурор має право провести одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб для з 'ясування причин розбіжностей у їхніх показаннях. На початку такого допиту встановлюється, чи знають викликані особи одна одну і в яких сто­сунках вони перебувають між собою. Свідки попереджаються про кримінальну від­повідальність за відмову від давання показань і за давання завідомо неправдивих показань, а потерпілі - за давання завідомо неправдивих показань.

Викликаним особам по черзі пропонується дати показання про ті обставини кримінального провадження, для з'ясування яких проводиться допит, після чого слід­чим, прокурором можуть бути поставлені запитання. Особи, які беруть учать у до­питі, їх захисники чи представники мають право ставити одна одній запитання, що стосуються предмета допиту.

Оголошення показань, наданих учасниками допиту на попередніх допитах, до­зволяється лише після давання ними показань.

У кримінальних провадженнях щодо злочинів проти статевої свободи та стате­вої недоторканості особи, а також щодо злочинів, вчинених із застосуванням на­сильства або погрозою його застосування, одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб для з 'ясування причин розбіжностей в їхніх показаннях не може бути проведений за участю малолітнього або неповнолітнього свідка чи потерпілого разом з підозрюваним.

1. Показання відповідно до ст. 95 КПК, - це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають зна­чення для цього кримінального провадження. Таким чином, допит - це передбачена кримінальним процесуальним законом слідча дія, яка полягає в одержанні слідчим від свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, експерта показань про об­ставини, що мають значення для кримінального провадження.

Підставами для проведення допиту є наявність достатніх відомостей, про те, що певній особі відомі обставини, що мають значення для кримінального провадження та їх можна отримати шляхом проведення допиту.

Порядок здійснення виклику особи для проведення допиту, зміст повістки про виклик, поважні причини неприбуття особи на виклик та наслідки неприбуття деталь­но передбачені статтями 135-139 КПК.

Місце допиту визначається слідчим самостійно, виходячи з обставин криміналь­ного провадження і обраної тактики. Як правило, допит проводиться за місцем про­ведення досудового розслідування. Разом з тим закон надає слідчому право допитати особу в іншому місці за погодженням з особою, яку необхідно допитати. Це може бути місце її проживання, роботи, відпочинку, навчання, лікування, відбування покарання, тримання під вартою або інше місце перебування особи.

Допит за місцем проживання або роботи доцільно проводити, якщо, наприклад, декілька свідків проживають або працюють в одному місці, якщо слідчий не бажає передчасно розголошувати факт їх виклику для допиту; у випадках якщо явка свідка або потерпілого утруднена (хвороба, похилий вік, наявність малолітніх дітей та ін.) тощо.

Закон (ст. 104 КПК) не містить вимоги про необхідність обов'язкового мотивуван­ня рішення допитати особу не в місці провадження досудового розслідування. Проте у вступній частині протоколу допиту, яка складається відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст. 104 КПК, доцільно зазначити цей факт, а до матеріалів кримінального провадження долучити документ, що пояснює вказане рішення (наприклад, довідку лікаря про стан здоров'я особи, копію лікарняного листа і та ін.).

Закон встановлює неможливість проведення допиту не в місці проведення досу- дового розслідування без попереднього погодження із особою, яку має намір допита­ти слідчий чи прокурор. Тобто у будь-якому випадку, незалежно від процесуального статусу особи, яку мають намір допитати, якщо ця слідча дія проводиться не за місцем досудового розслідування, місце допиту слід додатково погодити.

Викликані у тому самому кримінальному провадженню свідки повинні допитува­тися окремо, тобто так, щоб вони не мали можливості спілкуватися між собою ні до допиту, ні після його завершення. Особа, що провадить слідчу дію, зобов'язана вжи­ти певних заходів для дотримання вимог закону: виклик для допиту в різний час і з таким розрахунком, щоб допитаний свідок не спілкувався з іншою особою, прибулою на допит; поміщення свідків у різні кімнати, попередження про обов'язок не розголо­шувати відомості досудового розслідування (ст. 222 КПК). Ці заходи поширюються і на ті випадки, коли необхідно перешкодити спілкуванню свідків із потерпілим, під­озрюваним.

Такі умови провадження допиту забезпечують найсприятливішу обстановку для отримання правдивих показань, допоможуть усунути вплив на свідків із боку інших осіб.

Закон також вимагає, щоб допит свідків відбувався за відсутності інших свідків. Одночасний допит двох свідків у одному кабінеті, кімнаті або іншому приміщенні (хоч би і різними слідчими) не допускається. Брати участь у допиті мають право тільки осо­би, вказані в законі, а саме: прокурор (п. 4 ч. 2 ст. 36 КПК); якщо це необхідно - пере­кладач (ст. 68, ч. 3 ст. 224 КПК); експерт (п. 3 ч. 2 ст. 69 КПК), спеціаліст (ст. 77 КПК); захисник (ст. 45); адвокат свідка (п. 2 ч. 1 ст. 66 КПК), законний представник, педагог, психолог, лікар (ст. 226 КПК) тощо.

Допит, що здійснюється за клопотанням сторони захисту або потерпілого, про­водиться за участю особи, яка його ініціювала, та (або) її захисника чи представника, крім випадків, коли це неможливо або така особа письмово відмовилася від участі в допиті (ч. 6 ст. 223 КПК).

Допит малолітньої або неповнолітньої особи проводиться у присутності законного представника, педагога або психолога, а за необхідності - лікаря (статті 44, 58, 226 КПК).

2. Тривалість допиту визначається часом, необхідним і достатнім для отримання від допитуваного в розумному режимі відомостей, що мають значення для криміналь­ного провадження. Але оскільки проведення допиту пов'язано із важким психологіч­ним напруженням, частиною другою коментованої статті встановлюється загальний час проведення допиту, який не може перевищувати вісім годин на день. Причому через кожні дві години допиту слідчий повинен робити перерву.

Закон не передбачає тривалості перерви. Слідчий визначає її за своїм внутрішнім переконанням. Але слід пам'ятати, що довготривалий допит може мати негативний результат, оскільки допитуваний втомлюється, знижується його пам'ять, виникає роз­дратованість, психологічний дискомфорт тощо. Штучне затягування допиту може роз­глядатися особою як негативний вплив на неї, катування або нелюдське поводження.

Отже, при визначенні загального часу для допиту, а також часу для перерви слід враховувати вік особи, яка допитується, стан її психіки, психологічний контакт зі слідчим, можливий хворобливий стан, що підтверджений довідкою лікаря чи само­стійно встановлений слідчим, час, який потрібний для відпочинку, прийому їжі тощо.

3. Хід слідчої дії можна уявити у вигляді чотирьох етапів: 1) з'ясування даних про особу допитуваного, роз'яснення порядку проведення слідчої дії; 2) роз'яснення його прав і обов'язків; 3) вільна розповідь; 4) відповіді на запитання слідчого, прокурора.

Якщо в слідчій дії бере участь перекладач, слідчий перед початком допиту пере­свідчується в особі і компетентності перекладача, з'ясовує його стосунки з підозрю­ваним, потерпілим, свідком і роз'яснює його права і обов'язки (ч. 4 ст. 68 КПК).

Перш ніж приступити безпосередньо до допиту, необхідно пересвідчитися в осо­бі допитуваного (перед першим допитом доцільно перевірити документи особи, ви­кликаної на допит). Крім прізвища, імені, по батькові, слід з'ясувати інші важливі відомості, що встановлюють особу: рік народження, місце проживання чи перебуван­ня, місце роботи, номер домашнього, службового і мобільного телефону (якщо є) і та ін. Потім слідчий роз' яснює особі мету виклику, порядок ведення допиту, називає присутніх осіб.

Свідок зобов'язаний дати правдиві показання під час досудового розслідування (п. 2 ч. 2 ст. 66 КПК), тому він попереджається про кримінальну відповідальність за відмову давати показання і за давання завідомо неправдивих показань, передбачену статтями 384 і 385 КК України.

Дача показань потерпілим є його правом, а не обов'язком (п. 6 ч. 1 ст. 56 КПК), тому про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань він не попе­реджається.

Таке роз'яснення обов'язків свідка та потерпілого засвідчується їх підписом, який повинен бути поставлений у протоколі після запису про встановлення особи, але до внесення відомостей анкетного характеру, оскільки останні є складовою частиною його показань.

Експерт зобов'язаний прибути до слідчого, прокурора, суду і дати відповіді на запитання під час допиту (п. 2 ч. 5 ст. 69 КПК). За відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов' язків експерт несе відповідальність, встановле­ну законом (ст. 70 КПК).

Оскільки дача показань не є обов'язком підозрюваного, допит може відбутися тільки в тому випадку, коли він погодився або сам виявив бажання давати показання.

Відповідно до КПК, на особу, що здійснює кримінальне провадження, поклада­ється обов'язок роз'яснити надані допитуваному законом процесуальні права. Закон не вимагає, щоб цей факт був зафіксований у протоколі допиту (ч. 3 ст. 104 КПК). Уявляється, що відмітка про роз'яснення прав особі, що допитується, повинна бути зроблена в протоколі допиту, що слід засвідчити її підписом.

Допит по суті справи починається пропозицією розповісти все відоме особі про обставини, у зв'язку з якими вона викликана, або у формі нагадування про подію, очевидцем або учасником якої вона була. Можливість втручання в хід вільної розпо­віді з боку допитуючого обумовлена тактичними міркуваннями.

Оскільки найчастіше допитуваний вільною розповіддю не вичерпує теми допиту (не надає значення яким-небудь обставинам, не висвітлює їх через забування, неуваж­ність, у зв'язку з невмінням правильно і логічно сформулювати свою думку), слідчий після закінчення розповіді має право ставити запитання, якими він уточнює, деталізує розповідь, з'ясовує джерела відомостей, що повідомляються, причини суперечностей у показаннях, якщо вони є.

У процесі допиту можуть ставитися уточнювальні, доповнювальні, нагадувальні, контрольні запитання, пред' являтися речові докази, документи, висновки експертів, зачитуватися показання інших осіб, відтворюватися звуко- та відеозапис. Постановка навідних запитань не допускається. До їх числа належать запитання, що підказують своїм формулюванням бажану відповідь.

При провадженні допиту не можна залишати поза увагою факт, що така слідча дія належить до числа тих, тактика яких має яскраво виражений етичний аспект. Методи і прийоми проведення допиту повинні відповідати не лише вимогам кримінального процесуального закону, а й етичним нормам.

Під час допиту має бути забезпечена повага до людської гідності, забороняється під­давати особу катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню, вдаватися до погроз застосування такого поводження, утримувати особу у принизливих умовах, примушувати до дій, що принижують її гідність (ст. 11 КПК).

У ході допиту фіксуються не лише усні показання, а й факт складання свідком схем, малюнків, креслень, діаграм (графічної інформації). Така графічна інформація повинна складатися на окремому аркуші і є додатком до протоколу допиту.

4. Як вже було зазначено, дача показань не є обов'язком підозрюваного. Його до­пит може відбутися тільки в тому випадку, коли він погодився або особисто виявив бажання давати показання. Отже, у випадку, коли підозрюваний відмовився відповіда­ти на запитання, давати показання, особа, яка проводить допит, зобов'язана його зу­пинити одразу після отримання такої заяви. Така імперативна норма передбачена за­конодавцем з метою запобігання можливого тиску на підозрюваного, примушування його до давання показань. Показання, отримані слідчим внаслідок катування, жорсто­кого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження, визнаються судом такими, що істотно порушують права і основоположні свободи людини, є недопустимими, не можуть бути викорис­тані при прийнятті процесуальних рішень, на них не може посилатися суд при ухва­ленні судового рішення (ч. 2 ст. 86, п. 2 ч. 2 ст. 87 КПК).

Факт відмови підозрюваного відповідати на запитання чи давати показання пови­нен бути зафіксований у протоколі допиту з указівкою мотивів, якщо підозрюваний їх повідомив.

Слід також зазначити, що підозрюваний може відмовитися від відповіді не на всі, а на конкретні запитання. У цьому випадку слідчий повинен скласти протокол відпо­відно до вимог закону та позначити, на які саме запитання підозрюваний відмовився відповідати.

5. Рішення про фіксацію процесуальної дії за допомогою технічних засобів під час допиту приймає особа, яка проводить слідчу дію. За клопотанням учасників допиту застосування технічних засобів фіксування є обов'язковим.

Якщо допит фіксується за допомогою технічних засобів (аудіо- та/або відеозапис), текст показань може не вноситися до відповідного протоколу за умови, що жоден з учасників процесуальної дії не наполягає на цьому (ч. 2 ст. 104 КПК). У такому разі протокол слідчої дії складається, в ньому позначається вступна частина, як це перед­бачено ч. 3 ст. 104 КПК, але в описовій частині необхідно зазначити, що показання осіб зафіксовані на носії інформації, який додається до протоколу. Причому у матері­алах кримінального провадження повинні зберігатися оригінальні примірники тех­нічних носіїв інформації зафіксованої процесуальної дії, резервні копії яких зберіга­ються окремо (ч. 3 ст. 107 КПК).

Процесуальний порядок та умови використання технічних засобів фіксування кримінального провадження (фотозйомка, аудіо- та/або відеозапис), порядок підго­товки протоколу допиту та додатків до нього передбачені статтями 104-107 КПК.

6. Закон визначає випадки можливого використання особами під час допиту влас­них документів та письмових нотатків. Цей перелік є вичерпним. Вони використову­ються, якщо показання пов'язані з будь-якими обчисленнями та іншими відомостями, які складно зберегти в пам'яті (наприклад, назви нормативно-правових актів, конкрет­ні дати певних подій, прізвища осіб, їх адреси, телефони тощо).

Документи, які можуть бути оголошені під час проведення допиту, повинні на­лежати допитуваному та стосуватися обставин, які підлягають доказуванню у кримі­нальному провадженні.

Ці нотатки та документи можуть бути оглянуті слідчим, та якщо це необхідно і, якщо вони не містять ознак речових доказів, приєднані до справи. Законом дозволяється також копіювання оригіналів цих документів та приєднання їх до справи (ч. 7 ст. 99 КПК).

7. Якщо допитувана особа виявила бажання викласти свої показання власноручно, цьому повинна передувати вільна усна розповідь. Слід звернути увагу, що при влас­норучному викладі показань не йдеться про складання протоколу допитуваним. При­сутність слідчого у такому разі є обов'язковою, оскільки в його обов'язок входить належне складання протоколу. Анкетна частина протоколу, роз'яснення прав та обов'язків, порядку проведення допиту, попередження про відповідальність за від­мову від давання показань і за завідомо неправдиві показання заповнюються слідчим. Після викладу особою своїх показань власноручно слідчий продовжує допит для до­повнення і уточнення показань. Додаткові записи може робити як сама особа, що допитується, так і слідчий.

8. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд перед допитом осіб, які не підлягають допиту як свідки (ст. 65 КПК), зобов'язані роз'яснити їм право відмовитися давати показання. Ці особи вправі не відповідати на запитання з приводу тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі.

Слід, проте, зазначити, що захисник, представник потерпілого, цивільного пози­вача, цивільного відповідача, законний представник потерпілого, цивільного позива­ча у кримінальному провадженні, адвокат, нотаріус, медичні працівники, священнос­лужителі (пп. 1-5 ч. 2 ст. 65 КПК) з приводу довірених відомостей можуть бути звільнені від обов'язку зберігати професійну таємницю особою, що довірила їм ці відомості, у визначеному нею обсязі. Таке звільнення здійснюється у письмовій фор­мі за підписом особи, що довірила зазначені відомості.

Також, закріплюючи таку загальну засаду кримінального провадження, як свобо­да від самовикриття та право не свідчити проти близьких родичів та членів сім'ї, ст. 18 КПК передбачає, що жодна особа не може бути примушена визнати свою винува­тість у вчиненні кримінального правопорушення або примушена давати пояснення, показання, які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні нею кримінального правопорушення.

Кожна особа має право не говорити нічого з приводу підозри чи обвинувачення проти неї, у будь-який момент відмовитися відповідати на запитання, а також бути негайно повідомленою про ці права.

Жодна особа не може бути примушена давати пояснення, показання, які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні її близькими родичами чи членами її сім' ї кримінального правопорушення.

Право не говорити нічого з приводу підозри проти затриманого роз' яснюється йому при затриманні уповноваженою службовою особою (ч. 4 ст. 208 КПК). Крім того, при затриманні складається та під розпис вручається затриманому протокол, в якому, крім відомостей, передбачених ст. 104 КПК та ч. 5 ст. 208 КПК, обов'язково вказується повний перелік процесуальних прав та обов'язків затриманого, передба­чений ст. 42 КПК.

Перед допитом свідка слідчий повинен роз'яснити йому права, передбачені ст. 66 КПК, у тому числі право відмовитися давати показання щодо себе, близьких родичів та членів своєї сім'ї, що можуть стати підставою для підозри, у вчиненні ним, близь­кими родичами чи членами його сім'ї кримінального правопорушення, а також по­казання щодо відомостей, які згідно з положеннями ст. 65 КПК не підлягають розголо­шенню. Разом з тим слід відмітити, що конституційне право особи відмовитися дава­ти показання не звільнює особу від явки за викликом слідчого чи прокурора. Предмет показань осіб, які мають імунітет свідка, може не вичерпуватися отриманням відо­мостей виключно по цих питаннях. До речі, не виключена можливість добровільної дачі показань особами, які мають імунітет свідка.

Не можуть без їх згоди бути допитані як свідки особи, які мають право диплома­тичної недоторканності, а також працівники дипломатичних представництв - без згоди представника дипломатичної установи.

Факт відмови особи давати показання повністю або частково повинен бути за­фіксований у протоколі з указівкою мотивів, якщо вони були повідомлені.

У разі якщо свідок не має права імунітету свідка, слідчий повинен ще раз роз' яснити йому обов'язок дачі повних і правдивих показань, їх значення для розкриття вчине­ного злочину і покарання винних. Лише після цього слідчий має право скласти про­токол про відмову свідка від надання показань, який разом з іншими необхідними документами направляє прокурору для вирішення питання про внесення відповідних відомостей до ЄРДР (або особисто вносить такі відомості до ЄРДР, про що повідомляє прокурора) та початок досудового розслідування за ст. 385 КК.

9. Коментована частина статті містить процедуру проведення слідчим чи проку­рором одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб для з'ясування причин розбіжностей у їхніх показаннях (очна ставка).

Закон містить обов'язкові умови для проведення такого допиту: 1) особи повинні бути заздалегідь допитані; 2) згідно з протоколами допитів в їх показаннях знайдені розбіжності.

Очна ставка проводиться без попереднього винесення про це постанови. Вона може бути проведена слідчим між будь-якими особами, які раніше були допитані: свідками, потерпілими, підозрюваними, експертами (наприклад, при суперечливих показаннях, що пояснюють результати експертизи), між підозрюваним і потерпілим, підозрюваним і свідком, потерпілим і свідком. Законодавець надає можливість про­вести очну ставку між двома чи більшою кількістю осіб.

Про проведення очної ставки можуть також клопотати учасники процесу: підозрю­ваний, його захисник, потерпілий, його представник.

Закон не зобов'язує слідчого провести очну ставку, а надає йому таке право. Про­те при вирішенні питання про задоволення клопотання підозрюваного про проведен­ня очної ставки слідчий повинен враховувати міжнародно-правовий стандарт, сфор­мульований в п. 3 «гї» ст. 6 КЗПЛ, суттю якого є переважне право на очну ставку при клопотанні про це з боку обвинуваченого (підозрюваного).

Закон не вказує, чи повинні бути знайомі між собою особи, що беруть участь у провадженні цього допиту, тому особисте знайомство або його відсутність не можуть бути перешкодою для його проведення. Обов'язковою передумовою є попередня дача ними показань з приводу одних і тих же обставин і наявності в цих показаннях роз­біжностей. Водночас очна ставка не повинна підміняти собою пред'явлення для впізнання. Тому при необхідності ототожнення одним учасником допиту іншого необ­хідно спочатку провести впізнання, а потім очну ставку.

Допит між особами, у показаннях яких є розбіжності, проводиться з метою ви­криття особи, яка дає неправдиві показання. Тому, приймаючи рішення про його про­ведення, слідчий повинен бути переконаний у правдивості показань однієї з осіб, з якими проводиться ця слідча дія, і що ця особа не потрапить під вплив тих, хто дає неправдиві показання.

Рішення про те, в який момент і між якими особами, у показаннях знайдені роз­біжності, належить до тактичних і залежить від ходу кримінального провадження, внутрішнього переконання слідчого чи прокурора. Причиною відмови від проведен­ня допиту між особами, в показаннях яких є розбіжності, може бути очевидна без­перспективність цієї слідчої дії, можливість психічного впливу на одного з учасників, ознайомлення допитуваних з матеріалами кримінального провадження, недостатньо підкріпленими іншими доказами, можлива змова між учасниками допиту і подальша зміна ними показань. Усунути розбіжності в показаннях у такому разі можна також іншими передбаченими в законі засобами, наприклад, додатковим допитом окремих осіб, призначенням повторної (додаткової) експертизи тощо.

Стаття закону не указує, які саме розбіжності в показаннях раніше допитаних осіб мають бути усунуті. Рішення цього питання належить до компетенції слідчого, прокуро­ра. Проте слід враховувати істотність розбіжностей, що є в показаннях допитаних, їх здатність вплинути на повноту, всебічність і об'єктивність встановлення обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, або на правильну оцінку доказів.

У процесі проведення допиту між особами, в показаннях яких є розбіжності, мо­жуть бути не лише усунуті розбіжності або з'ясовані їх причини, а й одержані нові раніше невідомі фактичні дані.

Специфікою допиту осіб, у показаннях яких є розбіжності, є те, що участь у цій слідчій дії беруть декілька допитуваних, а також спірним характером питань, що є предметом допиту, що і створює складнішу психологічну атмосферу, ніж при до­питі однієї особи. Тому до проведення такого допиту слідчий чи прокурор зобов'язані готуватися з особливою ретельністю. Вони повинні визначити предмет допиту, склас­ти план його проведення, встановити послідовність допиту осіб і черговість запитань, які мають бути висвітлені. Крім того, вони зобов'язані своєчасно поклопотатися про заходи, що виключають неконтрольоване спілкування між допитуваними (зокрема, знаками, мімікою), змову між ними, погрози, тиск одного з учасників на інших тощо.

Перед початком допиту слідчий чи прокурор виконують вимоги, передбачені ч. 3 коментованої статті, а саме встановлюється особа, роз'яснюються відповідно до про­цесуального статусу її права, а також порядок проведення допиту.

Оскільки особи, що беруть участь у провадженні очної ставки, вже раніше були допитані і їх анкетні дані вже містяться в матеріалах кримінального провадження, у протоколі допиту слідчий указує лише їх прізвища, імена і по батькові з указівкою процесуального положення (підозрюваний, потерпілий, свідок).

Свідки і потерпілі попереджаються про кримінальну відповідальність за давання завідомо неправдивих показань (ст. 384 КК), а свідки - і за відмову від давання по­казань (ст. 385 КК).

Слідчому чи прокурору необхідно також з' ясувати, чи знають учасники слідчої дії один одного і в яких стосунках вони перебувають між собою. Відповідь на це питан­ня має значення, оскільки дозволяє судити про вплив їх взаємовідносин на правдивість показань допитуваних.

Далі викликаним на очну ставку особам пропонується по черзі дати показання про ті обставини кримінального провадження, для з'ясування яких і проводиться допит. Черговість надання показань, а також черговість запитань, що ставляться, визначаєть­ся особою, що проводить слідчу дію, з урахуванням обставин кримінального прова­дження.

Першим допитується той із викликаних на допит, хто на переконання слідчого чи прокурора дає правдиві показання. Послідовність запитань, що ставляться, як і пред'явлення (в окремих випадках) речових доказів, документів, висновків експертів, мають бути сплановані наперед. Якщо необхідно з'ясувати причини розбіжностей у показаннях за декількома обставинами, доцільно проводити допит поетапно, за окремими епізодами. З'ясувавши всі обставини одного епізоду в однієї з допитуваних осіб, слідчий запитує іншого учасника, чи підтверджує він показання першого, і про­понує йому дати свої показання з цього питання.

При такому поепізодному проведенні допиту вже допитаних осіб допитуваним слід надати можливість ставити один одному запитання також по кожному з епізодів, а не лише в завершальній частині допиту. Коли допитувані ставлять запитання один одному, слідчий має право зняти поставлені запитання повністю або частково.

Оголошення раніше даних одним з учасників допиту показань (відтворення зву­козапису допиту) допустиме тільки після дачі ним показань у процесі проведення допиту і занесення їх до протоколу. Така вказівка міститься в законі з метою обмежен­ня впливу слідчого на особу, що змінила показання, а також впливу показань однієї особи на показання інших. Якщо ж один чи декілька учасників допиту відмовляють­ся давати показання, оголошення раніше даних ними при допитах показань непри­пустиме. У цьому разі доцільно відкласти проведення допиту для з'ясування причин розбіжностей у показаннях осіб або взагалі відмовитися від його проведення.

Якщо хоча б один з допитуваних є малолітнім (дитина у віці до досягнення нею чотирнадцяти років) або неповнолітнім (дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнад­цяти років), на допиті повинен бути присутнім законний представник, педагог або психолог, а за необхідності - лікар. Такий допит проводиться з урахуванням вимог ст. 226 КПК.

Категорично забороняється законом проведення одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб для з'ясування причин розбіжностей в їхніх показаннях за участю малолітнього або неповнолітнього свідка чи потерпілого разом із підозрю­ваним у кримінальних провадженнях щодо злочинів проти статевої свободи та стате­вої недоторканості особи, а також щодо злочинів, вчинених із застосуванням насиль­ства або погрозою його застосування.

У разі коли один з допитуваних не знає мови кримінального провадження або до­питується німий, глухий, глухонімий, повинен бути запрошений перекладач або осо­ба, що розуміє знаки вказаних осіб з фізичними недоліками (статті 29, 68 КПК).

Результати проведеного допиту для з' ясування причин розбіжностей у показаннях вже допитаних осіб можуть бути різними: 1) учасники допиту підтвердили свої по­казання; 2) особа, що дала, на думку слідчого чи прокурора, неправдиві показання, змінила їх і повністю або частково дала правдиві показання; 3) особа, що раніше да­вала правдиві показання, змінила їх і дає неправдиві показання; 4) один з учасників очної ставки відмовився давати показання; 5) всі учасники допиту відмовилися дава­ти показання.

У ході проведення такого допиту ведеться протокол, який повинен відповідати вимогам ст. 104 КПК. У ньому, зокрема, указується, місце, час проведення допиту, особа, яка її проводить, всі присутні особи, протягом якого часу і між ким провадив­ся допит. У протоколі вказується про роз' яснення прав та обов' язків допитуваних.

Далі фіксуються показання допитуваних із приводу їх взаємостосунків між собою, запитання слідчого, відповіді на них, а також коментарі і заперечення, якими супро­воджують допитувані свої відповіді. Якщо допитувані пред'являють предмети, до­кументи, якими вони обґрунтовують свої показання, про це також має бути вказано у протоколі.

Доцільно обрати одну з форм складання протоколу допиту, який приводиться для з'ясування причин розбіжностей у показаннях вже допитаних осіб. Перша форма - коли запитання і відповіді записуються в рядок, у тій послідовності і черговості, як вони давалися. Друга - коли кожна сторінка протоколу вертикальною рискою розді­ляється на рівні частини, в яких записуються запитання і відповіді на них кожного з допитуваних. Такий порядок складання протоколу допомагає іноді уникнути мож­ливої відмови одного з допитуваних від підпису протоколу, що містить показання інших допитуваних, з якими перший не згоден. У такому разі кожний із допитуваних підписує тільки ту частину сторінки, де містяться його особисті показання.

Закінчивши допит, слідчий надає протокол учасникам для прочитання або на їх прохання може зачитати його вголос. Допитані мають право вимагати внесення до протоколу зауважень і доповнень, що обов'язково повинно бути зазначено в ньому.

Протокол підписує кожна з допитаних осіб, інші учасники і слідчий. Якщо про­токол написаний на кількох сторінках, допитувані підписують кожну сторінку про­токолу, а потім протокол у цілому.

Якщо особа через фізичні вади або з інших причин не може особисто підписати протокол, то ознайомлення такої особи з протоколом здійснюється у присутності її захисника (законного представника), який своїм підписом засвідчує зміст протоколу та факт неможливості його підписання особою.

Якщо особа, що брала участь у проведенні допиту, відмовилася підписати про­токол, про це зазначається в протоколі. Такій особі надається право дати письмові пояснення щодо причин відмови від підписання, які заносяться до протоколу. Факт відмови особи від підписання протоколу, а також факт надання письмових пояснень особи щодо причин такої відмови засвідчується підписом її захисника (законного представника), а у разі його відсутності - понятих.

Стаття 225

⇐ Предыдущая83848586878889909192Следующая ⇒

Поделиться: