Загальні положення про втручання у приватне спілкування

1. Ніхто не може зазнавати втручання у приватне спілкування без ухвали слід­чого судді.

2. Прокурор, слідчий за погодженням з прокурором зобов'язаний звернутися до слідчого судді з клопотанням про дозвіл на втручання у приватне спілкування в по­рядку, передбаченому статтями 246, 248, 249 цього Кодексу, якщо будь-яка слідча (розшукова) дія включатиме таке втручання.

3. Спілкуванням є передання інформації у будь-якій формі від однієї особи до іншої безпосередньо або за допомогою засобів зв 'язку будь-якого типу. Спілкування є при­ватним, якщо інформація передається та зберігається за таких фізичних чи юри­дичних умов, при яких учасники спілкування можуть розраховувати на захист інфор­мації від втручання інших осіб.

4. Втручанням у приватне спілкування є доступ до змісту спілкування за умов, якщо учасники спілкування мають достатні підстави вважати, що спілкування є приватним. Різновидами втручання в приватне спілкування є:

1) аудіо-, відеоконтроль особи;

2) арешт, огляд і виїмка кореспонденції;

3) зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж;

4) зняття інформації з електронних інформаційних систем.

5. Втручання у приватне спілкування захисника, священнослужителя з підозрю­ваним, обвинуваченим, засудженим, виправданим заборонене.

1. Право особи на недоторканність особистого (приватного) життя особи є одним із фундаментальних прав людини, що визначається Конституцією України та міжна­родними нормативно-правовими актами у галузі прав людини - ЗДПЛ, ЄКЗПЛ, МПГПП та ін. Резолюцією ПАРЄ № 428 (1970 р.) визначено, що приватність є «пра­вом жити своїм особистим життям з мінімальним стороннім втручанням».

Зокрема, згідно зі ст. 12 ЗДПЛ «ніхто не може зазнавати безпідставного втручання у його особисте та сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність його житла, таємницю його кореспонденції або на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від подібних втручань чи посягань». Стаття 8 КЗПЛ також проголошує право особи на приватність та зазначає, що «кожен має право на повагу до його приватного і сімейного життя, до житла і до таємниці кореспонденції».

Право на приватність є комплексним правом, що включає в себе територіальну, комунікаційну, інформаційну, фізичну приватність. Відповідно ст. 30 Конституції України захищає недоторканність житла (територіальну приватність), ст. 31 - таєм­ницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (комуні­каційну приватність), ст. 32 передбачає заборону збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди (інформаційна при- ватність), а ст. 28 передбачає заборону піддавати особу без її вільної згоди медичним, науковим чи іншим дослідам (фізична приватність).

Обмеження прав особи, задекларованих статтями 30, 31, 32 Конституції України, здійснюється у встановлених законом випадках та за рішенням суду. Спираючись на конституційні положення, КПК регламентує підстави та порядок втручання у при­ватне спілкування та у ст. 258 встановлює загальні засади провадження негласних слідчих (розшукових) дій, пов'язаних із обмеженням права особи на приватність.

Приватне життя можна визначити як фізичну і духовну сферу, підконтрольну самій людині, тобто сферу, захищену від зовнішнього спрямованого впливу. Приватність («правейсі») означає певну якість життя, що визначається реальною можливістю людини здійснювати автономію і свободу у тій сфері життя, яка може вважатися «при­ватною». Цей термін може вживатися і щодо права людини на автономію і свободу приватного життя, права на захист від втручання в нього інших людей, органів влади, громадських організацій і державних інституцій. У США терміном «правейсі» позна­чають різні аспекти особистого життя людини: її індивідуальні особливості, сферу особистих відносин, інтимного життя, звичок, стану здоров'я, змісту поштових, теле­графних повідомлень тощо.

Частина 1 ст. 258 КПК, спираючись на конституційні положення, вказує, що ніхто не може зазнавати втручання у приватне спілкування без ухвали слідчого судді.

2. Прокурор, слідчий за погодженням з прокурором зобов'язаний звернутися до слідчого судді з клопотанням про дозвіл на втручання у приватне спілкування у вста­новленому кримінальним процесуальним законом порядку, якщо будь-яка слідча (розшукова) дія включатиме таке втручання. Порядок внесення клопотання до слід­чого судді та його розгляд регламентується ст. 246, 248, 249 КПК. Як юридична під­става на втручання у приватне спілкування виступає ухвала слідчого судді про дозвіл на його проведення слідчим або за його дорученням оперативним підрозділом.

За змістом коментованої статі, якщо слідчим суддею постановлено ухвалу про відмову в наданні дозволу на втручання в приватне спілкування, клопотання слідчого, погоджене з прокурором, клопотання прокурора може бути внесено повторно лише у разі додаткового обґрунтування необхідності здійснення втручання в приватне спіл­кування. У клопотанні, що вноситься повторно, вказуються нові відомості, що об­ґрунтовують необхідність проведення негласних слідчих (розшукових) дій, пов'язаних із втручанням у приватне спілкування.

3. Нормами КПК регламентується порядок здійснення втручання у приватне спіл­кування, зокрема, ч. 3 ст. 258 КПК закріплює, що спілкуванням є передання інформа­ції у будь-якій формі від однієї особи до іншої безпосередньо або за допомогою засо­бів зв'язку будь-якого типу. Окремим видом спілкування є приватне спілкування, його визначення міститься у цій же статті: «Спілкування є приватним, якщо інформація передається та зберігається за таких фізичних чи юридичних умов, при яких учасни­ки спілкування можуть розраховувати на захист інформації від втручання інших осіб». Таким чином, якщо учасники спілкування застосували необхідні запобіжні заходи, що, на їх думку, перешкоджають розповсюдженню обмінюваної інформації, спілку­вання слід вважати приватним і втручання до нього у ході провадження негласних слідчих (розшукових) дій вимагає рішення слідчого судді.

4. Частина 4 коментованої статті закріплює поняття втручання у приватне спілку­вання та його різновиди. Так, втручанням у приватне спілкування є доступ до змісту спілкування за умов, якщо учасники спілкування мають достатні підстави вважати, що спілкування є приватним. Різновидами втручання в приватне спілкування є:

— аудіо-, відеоконтроль особи;

— арешт, огляд і виїмка кореспонденції;

— зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж;

— зняття інформації з електронних інформаційних систем.

Відповідно до змісту цієї статті не буде втручанням у приватне спілкування до­кументування у ході проведення негласних слідчих (розшукових) дій публічних ви­ступів, масових зборів, мітингів та демонстрацій, де присутні на них особи проголо­шують певну інформацію відкрито, з метою її оприлюднення та розповсюдження. Не становитиме також втручання у приватне спілкування аудіо-, відеоконтроль дій та розмов осіб, що перебувають у місцях тимчасового утримання затриманих за підозрою у вчиненні злочину, місцях позбавлення волі, оскільки такі заходи спрямовані на за­безпечення внутрішнього режиму цих установ.

Якщо зняття інформації з електронних інформаційних мереж не пов'язане із по­доланням системи логічного захисту, негласні слідчі (розшукові) дії, спрямовані на пошук та фіксацію цієї інформації, що є загальнодоступною, також не є втручанням у приватне спілкування.

5. Кримінальний процесуальний закон у ч. 5 коментованої статті містить заборону на втручання у приватне спілкування захисника, священнослужителя з підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, виправданим. Це означає, що негласні слідчі (розшуко­ві) дії, спрямовані на втручання в приватне спілкування захисника, священнослужи­теля із підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, виправданим, у кримінальному провадженні не проводяться з метою забезпечення адвокатської таємниці та таємни­ці сповіді.

КК (статті 162, 163) передбачає настання кримінальної відповідальності за неза­конне втручання в приватне спілкування, у випадках:

- незаконного проникнення до житла чи до іншого володіння особи, незаконного проведення в них огляду чи обшуку, а так само незаконного виселення чи інших дій, що порушують недоторканність житла громадян, а також тих самих дій, вчинених службовою особою або із застосуванням насильства чи з погрозою його застосування;

- порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв'язку або через комп'ютер; вчинення тих же самих дій щодо державних чи громадських діячів або вчинених службовою осо­бою, або з використанням спеціальних засобів, призначених для негласного зняття інформації.

Стаття 259

Збереження інформації

1. Якщо прокурор має намір використати під час судового розгляду як доказ ін­формацію, отриману внаслідок втручання у приватне спілкування, або певний її фрагмент, він зобов'язаний забезпечити збереження всієї інформації або доручити слідчому забезпечити збереження.

1. За результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій може бути отримано інформацію, що вказує на ознаки вчинення в діях окремих осіб злочину. Ця інформація документується у порядку, встановленому законом та відомчими норма­тивними актами органів, що мають право ведення оперативно-розшукової діяльності. Після закінчення негласних слідчих дій за їх результатами складається протокол, який разом з відповідними додатками підлягає використанню у доказуванні на судових стадіях кримінального провадження. Додатками до протоколу є, як правило, пред­мети і документи, або певні носії інформації. З метою забезпечення представлення стороною обвинувачення до суду як доказів додатків до протоколу про проведення негласних слідчих дій, прокурор повинен застосувати заходи щодо їх збереження.

Додатки до протоколу про проведення негласних слідчих (розшукових) дій можуть зберігатися у прокурора, або у випадках, якщо це неможливо, в органі, що здійснював забезпечення безпосереднього виконання негласних слідчих (розшукових) дій. З цією метою прокурор вносить припис до органу досудового розслідування щодо необхід­ності забезпечення заходів зі збереження матеріальних носіїв інформації, отриманих за результатами проведення конкретної негласної слідчої (розшукової) дії. Зокрема, у суб'єкта оперативно-розшукової діяльності можуть за рішенням прокурора зберіга­тися первинні носії та технічні засоби фіксації інформації.

Предмети, речі, документи, отримані за результатами проведення негласних слід­чих (розшукових) дій, які можуть виступати речовими доказами підготовки або вчи­нення злочину, зберігаються у порядку, визначеному спільним наказом Генеральної прокуратури України, Державної податкової адміністрації України, Верховним Судом України, Міністерством внутрішніх справ України, Служба безпеки України, Держав­ної судової адміністрації України від 27 серпня 2010 р. N° 51/401/649/471/23/125 «Про затвердження та введення в дію Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна ор­ганами дізнання, досудового слідства і суду».

Збереження інформації, отриманої внаслідок втручання у приватне спілкування, з дотриманням вимог ст. 100 КПК повинно забезпечуватись прокурором. Прокурор може доручити слідчому забезпечити збереження цієї інформації в порядку, визна­ченому цим Кодексом.

Стаття 260

⇐ Предыдущая107108109110111112113114115116Следующая ⇒

Поделиться: