Інформування державних та інших органів чи службових осіб

1. Про застосування запобіжного заходу, ухвалення вироку повідомляються:

1) щодо адвокатів - відповідні органи адвокатського самоврядування;

2) щодо інших категорій осіб, передбачених статтею 480 цього Кодексу, - орга­ни і службові особи, які їх обрали або призначили чи відповідають за заміщення їхніх посад.

1. «Інформувати» означає повідомляти про що-небудь, доводити до відома. У ко­ментованій статті під інформуванням слід розуміти доведення до відома осіб (органів), які обрали, призначили на посаду чи відповідають за заміщення посад осіб, щодо яких застосовується особливий порядок кримінального провадження, інформації про за­стосування щодо останніх запобіжного заходу чи ухвалення вироку.

Статтею передбачено лише дві підстави для інформування:

1) у разі застосування запобіжного заходу інформування має відбуватися неза­лежно від його виду (щодо поняття запобіжного заходу, їх видів див. коментар до ст. 176 КПК);

2) у разі ухвалення вироку. Інформування повинно відбуватися у випадку ухва­лення як обвинувального, так і виправдувального вироку. В останньому випадку метою інформування є доведення до відома відповідних осіб інформації про те, що особа визнана невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення.

Закон не визначає як необхідну умову для інформування набрання вироком за­конної сили, але саме факт набрання сили обвинувальним вироком суду щодо низки осіб є підставою для прийняття рішення про дострокове позбавлення їх повноважень (детальніше див. коментар до ст. 480 КПК). Тому відповідне інформування доцільно здійснювати і після ухвалення вироку (який ще не набрав законної сили), і після на­брання ним законної сили.

Суб'єктами інформування є відповідні особи (органи), рішеннями яких застосо­вано запобіжний захід чи ухвалено вирок, тобто слідчий суддя, суд.

Інформування здійснюється шляхом надсилання (поштою чи в інший спосіб - електронним, факсимільним зв'язком, кур'єром) письмового повідомлення на офіцій­ну адресу відповідного органу (службової особи). При цьому під ним слід розуміти не повідомлення як процесуальну дію у кримінальному провадженні, визначену ст. 111 КПК, а лист на офіційному бланку із відповідною інформацією про застосування до особи запобіжного заходу чи ухвалення вироку. У листі доцільно вказати вид за­побіжного заходу, його строк; у разі ухвалення вироку - статтю закону про криміналь­ну відповідальність, за якою особу виправдано чи засуджено; в останньому випадку - вид та строк призначеного кримінального покарання.

Органами (службовими особами), яким надсилається таке повідомлення, є:

1) щодо народного депутата України - ВР України;

2) щодо судді КСУ - Президент України, ВР України чи з'їзд суддів України, які здійснили призначення відповідного судді; щодо професійного судді - Вища кваліфі­каційна комісія суддів України; щодо присяжного і народного засідателя на час здій­снення ними правосуддя - відповідний суд загальної юрисдикції.

Слід зазначити, що згідно зі ст. 106 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» від 7 лип­ня 2010 р. № 2453-УІ суд, який ухвалив обвинувальний вирок щодо судді, негайно повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію суддів України. У разі набрання за­конної сили обвинувальним вироком суду щодо судді Вища кваліфікаційна комісія суддів України повідомляє про це Вищу раду юстиції України, яка вносить подання про звільнення судді з посади. Суддя, щодо якого обвинувальний вирок суду набрав законної сили, не може продовжувати здійснювати свої повноваження і втрачає перед­бачені законом гарантії незалежності й недоторканності судді, право на грошове та інше забезпечення;

3) щодо кандидата у Президенти України - Центральна виборча комісія;

4) щодо Уповноваженого ВРУ з прав людини - ВР України;

5) щодо Голови Рахункової палати, його Першого заступника, заступника, головно­го контролера та Секретаря Рахункової палати - ВР України;

6) щодо депутата місцевої ради - відповідна місцева рада.

Варто вказати, що у ст. 31 ЗУ «Про статус депутатів місцевих рад» від 11 липня 2002 р. № 93-ІУ (у редакції, яка набирає чинності з дня набрання чинності КПК) пе­редбачено, що суд, який обрав запобіжний захід стосовно депутата місцевої ради, повідомляє про це відповідну місцеву раду не пізніше наступного робочого дня з дня застосування запобіжного заходу. У статті 25 ЗУ «Про статус депутата Верховної Ради Автономної Республіки Крим» від 22 грудня 2006 року № 533-У (у редакції, яка на­бирає чинності з дня набрання чинності КПК) також передбачено: про повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення депутату, а також про обраний щодо нього запобіжний захід відповідний прокурор або суд, що здійснив повідомлен­ня про підозру або обрав запобіжний захід, повідомляють Верховну Раду Автономної Республіки Крим не пізніше наступного робочого дня з дня повідомлення про підозру або обрання запобіжного заходу;

7) щодо адвоката - відповідні органи адвокатського самоврядування.

Основними положеннями про роль адвокатів, прийнятими у серпні 1990 р. УІІІ

Конгресом ООН по запобіганню злочинів, визначено, що адвокатам має бути надано право формувати самоврядні асоціації для представництва їх інтересів, постійного навчання, перепідготовки й підтримування професійного рівня.

8) щодо Генерального прокурора України - Президент України; щодо заступника Генерального прокурора України - Генеральний прокурор України.

ГЛАВА 40

КРИМІНАЛЬНЕ ПРОВАДЖЕННЯ, ЯКЕ МІСТИТЬ ВІДОМОСТІ, ЩО СТАНОВЛЯТЬ ДЕРЖАВНУ ТАЄМНИЦЮ

Стаття 517

Охорона державної таємниці під час кримінального прова­дження

1. Досудове розслідування та судове провадження у кримінальному провадженні, яке містить відомості, що становлять державну таємницю, проводяться з дотри­манням вимог режиму секретності.

2. Процесуальні рішення не повинні містити відомостей, що становлять держав­ну таємницю.

3. До участі у кримінальному провадженні, яке містить відомості, що становлять державну таємницю, допускаються особи, які мають допуск до державної таємни­ці відповідної форми і яким надано доступ до конкретної секретної інформації (ка­тегорії секретної інформації) та її матеріальних носіїв. Підозрюваний чи обвинува­чений бере участь у кримінальному провадженні без оформлення допуску до держав­ної таємниці після роз 'яснення йому вимог статті 28 Закону України «Про держав­ну таємницю» та попередження про кримінальну відповідальність за розголошення відомостей, що становлять державну таємницю.

4. Доступ до матеріалів, які містять відомості, що становлять державну та­ємницю, надається захисникам та законним представникам підозрюваного, обви­нуваченого, потерпілому та їхнім представникам, перекладачу, експерту, спеціалісту, секретарю судового засідання, судовому розпоряднику, яким надано допуск до дер­жавної таємниці та які потребують його під час здійснення своїх прав і обов'язків, передбачених цим Кодексом, виходячи з обставин, встановлених під час кримінально­го провадження. Рішення про надання доступу до конкретної таємної інформації та її матеріальних носіїв приймаються у формі наказу або письмового розпорядження керівником органу досудового розслідування, прокурором, судом.

5. Потерпілому та його представникам, перекладачу, експерту, спеціалісту, се­кретарю судового засідання, судовому розпоряднику забороняється робити виписки та копії з матеріалів, які містять державну таємницю.

Захисникам та законним представникам підозрюваного, обвинуваченого заборо­няється робити копії з матеріалів, які містять державну таємницю.

Підозрюваний, обвинувачений, його захисник та законний представник з метою підготовки та здійснення захисту можуть робити виписки з матеріалів, що містять державну таємницю. Такі виписки опечатуються особою, якою були зроблені, у ви­гляді, що унеможливлює ознайомлення з їх змістом. Виписки зберігаються з дотри­манням вимог режиму секретності в органі досудового розслідування або суді та надаються особі, яка їх склала, на її вимогу: під час досудового розслідування - у приміщенні органу досудового розслідування, під час судового провадження - у при­міщенні суду. Ознайомлення із змістом виписок будь-кого, крім особи, яка їх зробила,

не допускається.

6. Матеріальні носії секретної інформації, які не долучені до матеріалів досудо­вого розслідування, передаються в установленому законом порядку на зберігання до режимно-секретного підрозділу органу досудового розслідування.

7. Здійснення кримінального провадження, яке містить державну таємницю, не є підставою для обмеження прав його учасників, крім випадків, передбачених законом та обумовлених необхідністю забезпечення охорони державної таємниці.

1. Частина 1 ст. 517 КПК встановлює необхідність забезпечення єдиного порядку охорони державної таємниці згідно з ЗУ «Про державну таємницю» під час досудо- вого розслідування та судового провадження у кримінальному провадженні.

Під охороною державної таємниці треба розуміти комплекс організаційно-право­вих, інженерно-технічних, криптографічних та оперативно-розшукових заходів, спрямованих на запобігання розголошенню секретної інформації та втратам її мате­ріальних носіїв.

Державна таємниця - це вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охо­рони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому ЗУ " Про державну таємницю", дер­жавною таємницею і підлягають охороні.

Режим секретності встановлений згідно з вимогами цього Закону та інших виданих відповідно до нього нормативно-правових актів єдиний порядок забезпечення охоро­ни державної таємниці.

2. Жодною нормою КПК не передбачено винесення процесуальних документів із грифом секретності. Усі рішення органів досудового розслідування, прокурора, слід­чого судді, суду - постанови, ухвали, вироки, обвинувальні акти - не повинні містити відомостей, що становлять державну таємницю.

3. Участь осіб, які мають допуск до державної таємниці відповідної форми та яким надано доступ до конкретної секретної інформації (категорії секретної інформації) та її матеріальних носіїв у кримінальному провадженні, яке містить відомості, що ста­новлять державну таємницю, здійснюється відповідно до статей 22-27 ЗУ " Про дер­жавну таємницю".

Водночас необхідно враховувати, що перевірка осіб на предмет можливого до­пуску до державної таємниці здійснюється СБУ у двомісячний строк у порядку, вста­новленому ЗУ " Про державну таємницю" та " Про оперативно-розшукову діяльність". Такий термін може значно ускладнити організацію кримінального провадження, яке містить відомості, що становлять державну таємницю, через ймовірне затягування строків досудового розслідування.

Винятком на тлі загальних вимог статей 22-27 ЗУ " Про державну таємницю" стала нова кримінальна процесуальна новела щодо надання дозволу підозрюваному чи обвинуваченому брати участь у кримінальному провадженні без оформлення до­пуску до державної таємниці. Це можливо лише після роз'яснення їм вимог ст. 28 ЗУ " Про державну таємницю" та попередження про кримінальну відповідальність за порушення законодавства у сфері охорони державної таємниці за формою, визначеною додатком 5 до постанови КМУ від 02.10.2003 р. № 1561-12 " Про затвердження По­рядку організації та забезпечення режиму секретності в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях".

Стаття 23 ЗУ " Про державну таємницю" визначає, що допуск до державної таєм­ниці не надається у разі відмови громадянина взяти на себе письмове зобов'язання щодо збереження державної таємниці, яка буде йому довірена, а також за відсутності його письмової згоди на передбачені законом обмеження прав у зв'язку з допуском до державної таємниці. Тим часом це положення стосується загальних правил оформ­лення допуску до державної таємниці й не стосується порядку надання підозрювано­му чи обвинуваченому дозволу брати участь у кримінальному провадженні без оформлення допуску.

4. Під час розв'язання питання про надання доступу до матеріалів кримінального провадження, які містять відомості, що становлять державну таємницю, захисникам та законним представникам підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого та їхнім представникам, перекладачу, експерту, спеціалісту, секретарю судового засідання, судовому розпоряднику, яким надано допуск до державної таємниці та які потребують його при виконанні обов'язків, передбачених КПК, виходячи з обставин справи, кри­мінально-процесуальний закон обмежився лише двома формами з усіх нормативно визначених способів прийняття рішень щодо надання доступу до конкретної таємної інформації та її матеріальних носіїв: письмовим наказом або письмовим розпоряджен­ням конкретного кола суб'єктів - керівника органу досудового розслідування, про­курора, суду.

5. Особливості ознайомлення з документами, які містять державну таємницю, виписування з них окремих відомостей, їх розмноження, зберігання, пересилка та знищення визначаються Постановою КМУ від 02.10.2003 р. № 1561-12 " Про затвер­дження Порядку організації та забезпечення режиму секретності в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організа­ціях".

6. Державні органи можуть здійснювати діяльність, пов'язану з державною таєм­ницею лише після надання їм СБУ спеціального дозволу.

Приміщення органів досудового слідства, прокуратури, судів, де зберігаються матеріальні носії секретної інформації, мають відповідати сукупності усіх вимог Державних будівельних норм України (ДБН) В.2.2-14-2004. Ці норми поширюються на проектування та спорудження нових і реконструкцію наявних приміщень режимно- секретних органів, архівів, бібліотек, секретних бюро (груп), відділів (бюро) технічної документації, спеціальних сховищ секретних документів, а також приміщень, де ве­дуться роботи з такими документами і в неробочий час зберігаються зазначені доку­менти.

Матеріальні носії секретної інформації - матеріальні об'єкти, у тому числі фізич­ні поля, в яких відомості, що становлять державну таємницю, відображені у вигляді текстів, знаків, символів, образів, сигналів, технічних рішень, процесів тощо.

7. Особа, якій було надано допуск та доступ до державної таємниці у порядку, встановленому законодавством, і яка реально була обізнана з нею, може бути обме­жена у праві виїзду на постійне місце проживання в іноземну державу до розсекречу­вання відповідної інформації, але не більш як на п'ять років від часу припинення ді­яльності, пов'язаної з державною таємницею.

Не обмежується виїзд у держави, з якими Україна має міжнародні договори, що передбачають такий виїзд і згода на обов'язковість яких надана ВР України.

На осіб, які мають допуск та доступ до державної таємниці, також поширюються обмеження свободи інформаційної діяльності, що випливають із ЗУ " Про державну таємницю".

Стаття 518

Особливості проведення експертизи у кримінальному прова­дженні, яке містить державну таємницю

1. Проведення експертизи щодо законності віднесення інформації у сфері обо­рони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку до державної таємниці, зміни ступеня секретності цієї інформації та її розсекречування, підготовка висновку щодо завданої національній безпеці України шкоди у разі розголошення секретної інформації чи втрати матеріальних носіїв та­кої інформації здійснюється посадовою особою, на яку покладено виконання функцій державного експерта з питань таємниць відповідно до закону у сфері державної таємниці. У такому разі на зазначену особу поширюються обов'язки і права, які цим Кодексом передбачено для експертів.

2. Якщо під час проведення експертизи використовуються методики, технології чи інформація, що містить охоронювану державою таємницю, в описовій частині висновку експертизи ці відомості не зазначаються.

Перелік посадових осіб, на яких покладено виконання функцій державного екс­перта, затверджено Указом Президента України від 01.12.2009 р. № 987/2009 " Про Перелік посадових осіб, на яких покладається виконання функцій державного екс­перта з питань таємниць". Права та обов'язки держаного експерта з питань таємниць викладено у ст. 9 ЗУ " Про державну таємницю".

Під час проведення експертизи у кримінальному провадженні, яке містить дер­жавну таємницю, на експерта поширюються права і обов'язки, що визначені ст. 69 КПК.

Державний експерт з питань таємниць несе персональну відповідальність за за­конність і обґрунтованість свого рішення про віднесення інформації до державної таємниці або про зниження ступеня секретності такої інформації чи скасування рі­шення про віднесення її до державної таємниці; за умисне неприйняття рішення про віднесення до державної таємниці інформації, розголошення якої може завдати шко­ди інтересам національної безпеки України, а також за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов' язків.

В описовій частині висновку експертизи не конкретизуються використовувані методики, технології та інформація, що містить охоронювану державою таємницю.

Стаття 546

⇐ Предыдущая200201202203204205206207208209Следующая ⇒

Поделиться: