Підстави і порядок виконання вироків судів іноземних держав

1. Вирок суду іноземної держави може бути визнаний і виконаний на території України у випадках і в обсязі, передбачених міжнародним договором, згода на обов 'язковість якого надана Верховною Радою України.

2. Уразі відсутності міжнародного договору положення цієї глави можуть бути застосовані при вирішенні питання про передачу засудженої особи для подальшого відбування покарання.

3. Запит про виконання вироку суду іноземної держави, крім запиту про передачу засудженої особи, Міністерство юстиції України розглядає протягом тридцяти днів з моменту надходження запиту. Якщо запит і додаткові матеріали надійшли іно­земною мовою, цей строк продовжується до трьох місяців.

4. При розгляді запиту про виконання вироку суду іноземної держави згідно з час­тиною третьою цієї статті Міністерство юстиції України з 'ясовує наявність під­став, передбачених міжнародним договором України, для його задоволення. З цією метою Міністерство юстиції України може запитувати необхідні матеріали та інформацію в Україні або у компетентного органу іноземної держави.

5. Встановивши відповідність запиту про визнання і виконання вироку суду іно­земної держави умовам, передбаченим міжнародним договором України, Міністер­ство юстиції України направляє до суду клопотання про визнання і виконання вироку суду іноземної держави і передає наявні матеріали.

6. При відмові у задоволенні запиту Міністерство юстиції України повідомляє про це іноземний орган, від якого надійшов запит, з роз'ясненням підстав відмови.

7. Не підлягають виконанню в Україні вироки судів іноземних держав, ухвалені заочно (іп аЬзеп(іа), тобто без участі особи під час кримінального провадження - крім випадків, коли засудженій особі було вручено копію вироку і надано можливість його оскаржити. У задоволенні запиту про виконання вироку суду іноземної держави може бути відмовлено, якщо таке виконання суперечить зобов'язанням України за між­народними договорами України.

8. Вирішення питання про визнання і виконання вироку суду іноземної держави у частині цивільного позову вирішується у порядку, передбаченому Цивільним проце­суальним кодексом України.

9. У випадках, передбачених міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, якщо вирок суду іноземної держави перед­бачає покарання у виді позбавлення волі, Міністерство юстиції України надсилає засвідчену копію запиту, передбаченого цією статтею, прокурору для звернення до слідчого судді з клопотанням про застосування запобіжного заходу до вирішення питання про виконання вироку суду іноземної держави.

1. Допустимість визнання та виконання вироку іноземного суду визначається внутрішнім законодавством кожної конкретної держави, а також її міжнародними до­говорами.

Відповідно до ст. 2 ЗУ «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 р. № 1906-УІ міжнародний договір України - це укладений у письмовій формі з іно­земною державою або іншим суб'єктом міжнародного права, який регулюється між­народним правом, незалежно від того, міститься договір в одному чи декількох пов' язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо). Згідно зі ст. 8 цього ж законодавчого акта згода України на обов'язковість для неї міжнародного договору може надаватися у формі підписання, ратифікації, затвердження, прийняття, приєднання до договору. Також ст. 8 ЗУ «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 р. № 1906-УІ встановлено, що згода України на обов' язковість для неї міжнародного договору може надаватися й іншим шляхом, про який домовилися сторони.

Статтею 9 ЗУ «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 р. № 1906- УІ передбачено, що ратифікація міжнародних договорів України здійснюється шляхом прийняття закону про ратифікацію, невід' ємною частиною якого є текст міжнародно­го договору.

Цією ж статтею встановлено, що ратифікації підлягають міжнародні договори України:

- політичні (про дружбу, взаємну допомогу і співробітництво, нейтралітет), тери­торіальні і такі, що стосуються державних кордонів, розмежування виключної (мор­ської) економічної зони і континентального шельфу України, мирні;

- що стосуються прав, свобод та обов'язків людини і громадянина;

- загальноекономічні (про економічне та науково-технічне співробітництво), з загальних фінансових питань, з питань надання Україною позик і економічної допо­моги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав і міжнародних фінансових організацій позик, не пе­редбачених Державним бюджетом України;

- про участь України у міждержавних союзах та інших міждержавних об'єднаннях (організаціях), системах колективної безпеки;

- про військову допомогу та направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав чи допуску підрозділів збройних сил іноземних держав на територію України, умови тимчасового перебування в Україні іноземних військових формувань;

- що стосуються питань передачі історичних та культурних цінностей Українсько­го народу, а також об'єктів права державної власності України;

- виконання яких зумовлює зміну законів України або прийняття нових законів України;

- інші міжнародні договори, ратифікація яких передбачена міжнародним догово­ром або законом України.

Відповідно до ст. 12 ЗУ «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 року № 1906-УІ затвердженню підлягають міжнародні договори України, які не по­требують ратифікації, якщо такі договори передбачають вимогу щодо їх затверджен­ня або встановлюють інші правила, ніж ті, що містяться в актах Президента України або КМУ.

Затвердження міжнародних договорів України здійснюється Указом Президента України щодо:

- міжнародних договорів, які укладаються від імені України;

- міжнародних договорів, які укладаються від імені Уряду України, якщо такі до­говори встановлюють інші правила, ніж ті, що містяться в актах Президента України.

Затвердження міжнародних договорів України здійснюється постановою КМУ щодо:

- міжнародних договорів, які укладаються від імені Уряду України, крім договорів, затвердження яких здійснюється Президентом України у формі указу щодо міжнарод­них договорів, які укладаються від імені Уряду України, якщо такі договори встанов­люють інші правила, ніж ті, що містяться в актах Президента України;

- міжвідомчих договорів, якщо такі договори встановлюють інші правила, ніж ті, що містяться в актах КМУ.

Крім того, ст. 12 ЗУ «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 р. № 1906-УІ встановлено, що затвердження міжвідомчих договорів, крім тих, що вста­новлюють інші правила, а також тих, що містяться в актах КМУ, здійснюється в по­рядку, встановленому КМУ.

У статті 13 ЗУ «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 р. № 1906- УІ визначено, що рішення про приєднання України до міжнародних договорів або про їх прийняття приймаються щодо:

- договорів, які потребують ратифікації, - у формі закону України про приєднан­ня до міжнародного договору або закону України про прийняття міжнародного до­говору, невід'ємною частиною яких є текст міжнародного договору;

- міжнародних договорів, які укладаються від імені України, які не потребують ратифікації, - у формі указу Президента України;

- міжнародних договорів, які укладаються від імені Уряду України, які не потре­бують ратифікації, - у формі постанови КМУ.

Також цією статтею Закону встановлено, що рішення про приєднання України до міжвідомчих договорів або про їх прийняття ухвалюються в порядку, встановленому КМУ.

У статті 14 ЗУ «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 р. № 1906- УІ зазначено, що міжнародні договори набирають чинності для України після надан­ня нею згоди на обов'язковість міжнародного договору відповідно до цього законо­давчого акта в порядку та в строки, передбачені договором, або в інший узгоджений сторонами спосіб.

На сьогодні Україна є стороною багатосторонніх міжнародних договорів, що ре­гулюють питання міжнародного співробітництва під час кримінального провадження. Серед них необхідно виділити Європейську конвенцію про міжнародну дійсність кримінальних вироків 1970 р., ратифіковану Україною із заявами та застереженнями ЗУ «Про ратифікацію Європейської конвенції про міжнародну дійсність кримінальних вироків» від 26 вересня 2002 р. № 172-ІУ (чинна для України з 12 червня 2003 р.).

2. Зазначимо, що міжнародний договір - це угода між державами та іншими суб'єктами міжнародного права з питань, що мають для них спільний інтерес і регу­люють їх відносини шляхом утворення взаємних прав і обов'язків. Оскільки проце­дура прийняття міжнародних договорів досить складна і може тривати не один рік, у ч. 2 ст. 602 КПК законодавець передбачив можливість застосування положень гл. 46 КПК при вирішенні питання про передачу засудженої особи для подальшого відбу­вання покарання у разі відсутності відповідного міжнародного договору. Більше того, звертатися з клопотанням про передачу з іноземної держави на територію держави громадянства - це право засудженого, яке, поряд із міжнародними договорами, може бути гарантовано національним законодавством будь-якої країни.

3. Частиною 3 ст. 602 КПК передбачено строки розгляду запиту про виконання вироку суду іноземної держави, крім запиту про передачу засудженої особи, та визна­чено компетентний суб'єкт такого розгляду. Так, питання розгляду запиту про вико­нання вироку суду іноземної держави віднесено до компетенції центрального органу виконавчої влади - Міністерства юстиції України, яке є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації дер­жавної правової політики. Щодо строку, то слід зазначити, що законодавець надає МЮ тридцять днів для розгляду вказаного запиту з моменту його надходження. Про­те, якщо запит і додаткові матеріали надійшли іноземною мовою, цей строк продо­вжується до трьох місяців.

Ураховуючи положення Європейської конвенції про міжнародну дійсність кримі­нальних вироків 1970 р., зазначимо, що у ст. 3 передбачено, що держава є компетент­ною виконати санкцію, встановлену в іншій державі, лише за запитом держави, в якій таку санкцію встановлено.

Статтями 15-20 Європейської конвенції про міжнародну дійсність кримінальних вироків 1970 р. регулюються питання, пов'язані з надсиланням запитів про виконан­ня вироків. Зокрема, визначено, що всі запити мають бути складені у письмовій фор­мі. Вони, а також усі необхідні для застосування Конвенції повідомлення, надсила­ються Міністерством юстиції запитуючої Держави до Міністерства юстиції запиту­ваної Держави, або, якщо Договірні Держави домовляються про це, безпосередньо органами запитуючої Держави до органів запитуваної Держави. Повертаються вони тими ж каналами. У невідкладних випадках запити та повідомлення можуть надсила­тися через Міжнародну організацію кримінальної поліції (Інтерпол).

Запит про виконання супроводжується оригіналом чи завіреною копією рішення, виконання якого запитується, та всіма іншими необхідними документами. Оригінал чи завірена копія кримінальної справи або її частини надсилається до запитуваної Держави, якщо вона того вимагає. Зазначеною Європейською конвенцією встановле­но, якщо запитувана Держава вважає, що інформація, надана запитуючою Державою, є недостатньою для застосування положень Конвенції, вона може запитати необхідну додаткову інформацію. Також запитувана Держава може визначити дату для отриман­ня такої інформації.

4. У Положенні про Міністерство юстиції України, затвердженому Указом Пре­зидента України від 11 січня 2012 р. № 11/2012, зазначається, що основними завдан­нями МЮ України, серед іншого, є здійснення міжнародно-правового співробітництва, забезпечення дотримання і виконання зобов' язань, узятих за міжнародними догово­рами України з правових питань. Цим Положенням також закріплено, що МЮ Укра­їни забезпечує правове співробітництво судів та інших органів державної влади у цивільних і кримінальних справах із компетентними органами іноземних держав на підставі законів та міжнародних договорів України, вирішує питання про видачу пра­вопорушників (екстрадицію), виконує інші функції, визначені законами і міжнарод­ними договорами України, згода на обов'язковість яких надана ВР України. З огляду на наведені норми цього Положення слід зазначити, що взаємне визнання процесу­альних рішень є одним із принципів міжнародного співробітництва країн у криміналь­ному судочинстві, і одну з ключових ролей у цьому процесі Главою держави відведе­но саме МЮ України.

У частині 4 ст. 602 КПК зазначено, що для здійснення належного розгляду запиту про виконання вироку суду іноземної держави МЮ України має право запитувати всі необхідні матеріали та інформацію як на території України, так і безпосередньо звер­таючись до компетентного органу іноземної держави. Під компетентним органом за ст. 541 КПК слід розуміти орган, що здійснює кримінальне провадження, який звер­тається із запитом згідно з розд. ІХ КПК, або який забезпечує виконання запиту про надання міжнародної правової допомоги.

Згідно зі ст. 4 Європейської конвенції санкція може виконуватися державою тіль­ки у разі, якщо відповідно до її законодавства дія, за яку було встановлено санкцію, була б злочином у разі її вчинення на території цієї держави, та особа, якій було вста­новлено санкцію, підлягала б покаранню, в разі якщо вона вчинила б цю дію там.

У статті 5 Європейської конвенції вказується, що держава винесення вироку може запитати іншу державу виконати санкцію, якщо виконано одну чи більше з таких умов:

- засуджена особа постійно проживає в іншій державі;

- виконання санкції в іншій державі вірогідно покращить перспективи соціальної реабілітації засудженої особи;

- у разі коли санкція передбачає позбавлення волі, санкція може бути виконана після виконання іншої санкції, що передбачає позбавлення волі, яку засуджена особа відбуває чи має відбути в іншій державі;

- інша держава є державою походження засудженої особи і заявила про своє ба­жання прийняти відповідальність за виконання такої санкції;

- держава вважає, що вона сама не може виконати санкцію, навіть за допомогою видачі, а інша держава може.

5. За умови встановлення відповідності запиту про визнання та виконання вироку суду іноземної держави умовам, що передбачені міжнародним договором, МЮ Укра­їни зобов'язано направити до суду клопотання про визнання і виконання вироку суду іноземної держави. Також ч. 5 с. 602 КПК за МЮ закріплено обов'язок передати до суду наявні матеріали щодо визнання та виконання вироку суду іноземної держави. Установлюючи обов'язок МЮ України передати до суду наявні матеріали, законода­вець розуміє обов'язок передачі всіх матеріалів, що фактично є в наявності, і які були отримані при розгляді запиту, з'ясуванні підстав для його задоволення.

6. У разі відмови в задоволені запиту про визнання та виконання вироку суду іно­земної держави на МЮ України покладаються такі обв'язки: повідомити про своє рішення компетентний орган іноземної держави, від якого надійшов запит; роз' яснити підстави відмови в задоволені запиту.

Ураховуючи зміст положень ч. 6 ст. 602 КПК, безпідставна відмова у задоволенні запиту про визнання та виконання вироку суду іноземної держави заборонена.

Варто зазначити, що ст. 6 вказаної Європейської конвенції встановлено перелік випадків, за яких може бути відмолено у задоволені запиту:

- виконання суперечить основним принципам правової системи запитуваної Дер­жави;

- запитувана Держава вважає, що злочин, за який винесено вирок, має політичний характер чи є суто військовим;

- запитувана Держава вважає, що існують істотні підстави для висновку про те, що винесення вироку чи його суворість обумовлені расовими, релігійними, національ­ними міркуваннями чи політичними переконаннями;

- виконання суперечило б міжнародним зобов' язанням запитуваної Держави;

- діяння вже є предметом переслідування в запитуваній Державі чи коли запиту­вана Держава вирішує розпочати переслідування щодо цього діяння;

- компетентні органи запитуваної Держави вирішили не розпочинати пересліду­вання чи припинили вже розпочате переслідування щодо того самого діяння;

- діяння було вчинено поза територією запитуючої Держави;

- запитувана Держава не може виконати санкцію;

- запит ґрунтується на тому, що держава вважає, що вона сама не може виконати санкцію, навіть за допомогою видачі, а інша держава може, і жодна з інших умов, за­значених у ст. 6 Європейської конвенції не задовольняється;

- запитувана Держава вважає, що запитуюча Держава сама в змозі виконати санк­цію;

- вік засудженої особи на час вчинення злочину був таким, що вона не могла би бути покарана в запитуваній Державі;

- згідно із законодавством запитуваної Держави накладена санкція вже не може бути виконана за строком давності;

- вирок, пов'язаний із позбавленням прав, і тією мірою, якою вирок встановлює позбавлення прав.

7. У частині 7 ст. 602 КПК встановлено пряму заборону виконання в Україні ви­років судів іноземних держав, ухвалених заочно - без участі особи під час криміналь­ного провадження. Ця заборона не поширюється за умови, якщо засудженій особі: було вручено копію вироку; надано можливість його оскаржити, тобто створено умови для реалізації процесуальних прав особи на захист.

Також ч. 7 ст. 602 КПК встановлюється підстава, за наявності якої МЮ України має право відмовити в задоволенні запиту про виконання вироку суду іноземної дер­жави - якщо таке виконання суперечить зобов'язанням України за міжнародними договорами. Хоча з огляду на зміст вказаної частини навіть у цьому випадку законо­давець залишає за компетентним суб'єктом право розглянути і задовольнити запит про виконання вироку суду іноземної держави.

8. Частиною 8 ст. 602 КПК визначено, що вирішення питання про визнання і ви­конання вироку суду іноземної держави у частині цивільного позову вирішується у порядку, передбаченому ЦПК (див. розділ VIII ЦПК «Про визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні»).

9. У випадках, передбачених міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана ВР України, якщо вирок суду іноземної держави передбачає покарання у виді позбавлення волі, законодавець встановлює процедурні особливості наступно­го характеру.

Засвідчена копія запиту про виконання вироку суду іноземної держави в обов'язковому порядку надсилається МЮ України прокурору. Прокурор у разі отри­мання вказаної копії запиту зобов'язаний звернутися до слідчого судді із клопотанням про застосування запобіжного заходу до вирішення питання про виконання вироку суду іноземної держави.

Стаття 603

Розгляд судом питання про виконання вироку суду іноземної держави

1. Клопотання Міністерства юстиції України про виконання вироку суду інозем­ної держави розглядається протягом одного місяця з дня його отримання судом першої інстанції, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться місце про­живання чи останнє відоме місце проживання засудженої особи, або місце перебу­вання майна такої особи, а в разі їх відсутності - місце знаходження Міністерства юстиції України.

2. Про дату судового засідання повідомляють особі, щодо якої ухвалено вирок, якщо вона перебуває на території України. Така особа має право користуватися правовою допомогою захисника. Судовий розгляд здійснюється за участю прокурора.

3. При розгляді клопотання Міністерства юстиції України про виконання вироку суду іноземної держави суд встановлює, чи дотримані умови, передбачені міжнарод­ним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або цією главою. При цьому суд не перевіряє фактичні обставини, встановлені вироком суду іноземної держави, та не вирішує питання щодо винуватості особи.

4. За результатами судового розгляду суд постановляє ухвалу:

1) про виконання вироку суду іноземної держави повністю або частково. При цьому суд визначає, яка частина покарання може бути виконана в Україні, керуючись положеннями Кримінального кодексу України, що передбачають кримінальну відпо­відальність за злочин, у зв 'язку з яким ухвалено вирок, та вирішує питання про за­стосування запобіжного заходу до набрання ухвалою законної сили;

2) про відмову у виконанні вироку суду іноземної держави.

5. У разі необхідності проведення додаткової перевірки суд може постановити ухвалу про відкладення розгляду та отримання додаткових матеріалів.

6. Період, протягом якого особа перебувала під вартою в Україні у зв 'язку з роз­глядом запиту про виконання вироку суду іноземної держави, зараховується до за­гального строку відбування покарання, визначеного відповідно до пункту 1 частини четвертої цієї статті.

7. Уразі ухвалення рішення про виконання вироку суду іноземної держави суд може одночасно ухвалити рішення про обрання запобіжного заходу стосовно особи.

8. Копії ухвали суд надсилає Міністерству юстиції України та вручає особі, за­судженій вироком суду іноземної держави, якщо така особа перебуває на території України.

9. Судове рішення стосовно виконання вироку суду іноземної держави може бути оскаржено в апеляційному порядку органом, що подав клопотання, особою, щодо якої вирішено відповідне питання, та прокурором.

1. У частині 1 ст. 603 КПК законодавець встановив строк, протягом якого суд пер­шої інстанції повинен розглянути клопотання МЮ про виконання вироку суду іно­земної держави - один місяць з дня отримання клопотання.

Зазначимо, що до судів першої інстанції належать районні, районні у місті, міські та міськрайонні суди, які мають право ухвалити вирок або постановити ухвалу про закриття кримінального провадження (див. ст. 3 КПК).

Також у ч. 1 ст. 603 КПК визначено, який саме суд першої інстанції зобов' язаний розглянути таке клопотання. При вирішенні цього питання законодавець звертається до одного із принципів побудови системи судів загальної юрисдикції, закріплений у ст. 125 Конституції України - принцип територіальності, який означає децентралізацію нижчих ланок системи судів загальної юрисдикції (місцевої та апеляційної). Кожен місцевий та апеляційний суди мають свою територіальну юрисдикцію - поширення компетенції конкретного суду на правовідносини, що виникли чи існують на певній території. Загалом реалізація цього принципу є важливою гарантією для вирішення судових спорів у розумні строки в умовах ускладнення правових відносин та збіль­шення кількості правових конфліктів.

Крім того, ч. 1 ст. 603 КПК передбачено особливості розгляду судом першої ін­станції клопотання про виконання вироку суду іноземної держави, які за своїм змістом пов' язані із межами територіальної юрисдикції. Суд першої інстанції може розгляда­ти таке клопотання, якщо в межах його територіальної юрисдикції знаходиться: місце проживання засудженої особи чи останнє відоме її місце проживання; місце перебу­вання майна такої особи.

Навіть якщо немає даних щодо місця проживання засудженої особи чи останньо­го відомого її місця проживання, або місця перебування майна такої особи, розгляд судом питання про виконання вироку суду відбудеться. Узявши до уваги, що така ін­формація з різних причин може бути невідомою, законодавець передбачив, що в та­кому разі клопотання розглядає суд першої інстанції, в межах територіальної юрис­дикції якого знаходиться місце знаходження МЮ.

2. Про дату судового засідання, на якому розглядатиметься клопотання МЮ про виконання вироку суду іноземної держави, повідомляють особі, стосовно якої ухва­лено відповідний вирок. Повідомлення особі про дату судового засідання є обов'язковою вимогою лише за умови її перебування на території України.

Частиною 2 ст. 603 КПК закріплюється право особи, стосовно якої ухвалено вирок судом іноземної держави, користуватися правовою допомогою захисника. Зауважимо, що в частині надання процесуальних прав та можливості їх реалізації законодавець прирівняв таку особу до підозрюваного, обвинуваченого, виправданого, засудженого, яким гарантується право на захист (ст. 20 КПК). Конституцією України гарантується право кожного на правову допомогу (ст. 59). Окрім цього, конституційною нормою визначено, що кожен є вільним у виборі захисника своїх прав, а у випадках, перед­бачених законом, правова допомога надається безоплатно. Проте згідно зі ст. 43 КПК засуджений має права обвинуваченого, передбачені ст. 42 КПК.

У статті 1 ЗУ «Про безоплатну правову допомогу» від 2 червня 2011 р. № 3460-УІ вказано, що під правовою допомогою слід розуміти надання правових послуг, спря­мованих на забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина, захисту цих прав і свобод, їх відновлення у разі порушення.

Згідно з указаною статтею до правових послуг слід відносити:

- надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- здійснення представництва інтересів особи в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; забезпечення захисту особи від обвинувачення;

- надання особі допомоги в забезпеченні доступу особи до вторинної правової допомоги та медіації.

Однією з вимог щодо розгляду судом питання про виконання вироку суду інозем­ної держави є те, що в ньому обов'язково бере участь прокурор (визначення терміна «прокурор» див. у ст. 3 КПК).

3. Розгляд судом першої інстанції клопотання МЮ про виконання вироку суду іноземної держави повинен спрямовуватися на встановлення додержання умов, перед­бачених міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана ВРУ.

Окрім цього, якщо міжнародного договору з цих питань не укладено, при розгля­ді клопотання МЮ про виконання вироку суду іноземної держави суд першої інстан­ції встановлює, чи дотримано умов, передбачених гл. 46 КПК. Зауважимо, що це обумовлюється вимогами ст. 602 КПК, у якій зазначено, що положення гл. 46 КПК можуть бути застосовані при вирішенні питання про передачу засудженої особи для подальшого відбування покарання у разі неукладення міжнародного договору.

У коментованій статті роз'яснюється, що при розгляді в суді першої інстанції клопотання МЮ України про виконання вироку не перевіряються фактичні обстави­ни, встановлені вироком суду іноземної держави. Наголосимо, що суд першої інстан­ції не вирішує питання щодо винуватості особи, стосовно якої ухвалено відповідний вирок. До компетенції суду належить лише розгляд питання дотримання умов, перед­бачених міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана ВР України, або гл. 46 КПК.

Головним завданням вітчизняних судів при розгляді клопотання МЮ про вико­нання вироку суду іноземної держави є встановлення дотримання вищезазначених умов, з метою вирішення питання надання чи ненадання цим вирокам на території України такої ж юридичної сили, яку вони мають на території іноземної держави. Тобто визнання вироку суду іноземної держави - це поширення законної сили, не­спростовності, виключності та обов'язковості його виконання на території держави, яка визнає цей вирок.

4. У частині 4 ст. 603 КПК передбачено, що суд першої інстанції зобов'язаний постановити ухвалу про виконання вироку суду іноземної держави повністю або частково. При цьому суду першої інстанції необхідно визначити, яка частина пока­рання може бути виконана на території України. При вирішенні цього питання суд повинен керуватися виключно положеннями КК, який визначає, які суспільно небез­печні діяння є злочинами та які покарання застосовуються до осіб, які їх вчинили.

Також суд першої інстанції вирішує питання про застосування запобіжного заходу до набрання ухвалою законної сили.

Пунктом 2 ч. 4 ст. 603 КПК передбачено, що за результатами судового розгляду клопотання МЮ суд першої інстанції має право постановити ухвалу про відмову у виконанні вироку суду іноземної держави.

Вимоги щодо змісту ухвали передбачені ст. 372 КПК.

5. Для забезпечення повного і всебічного дослідження матеріалів щодо питання виконання вироку суду іноземної держави суд першої інстанції має право постанови­ти ухвалу про відкладення розгляду та отримання додаткових матеріалів.

6. Частиною 6 ст. 603 КПК встановлено, що період, протягом якого особа пере­бувала під вартою в Україні у зв'язку з розглядом запиту про виконання вироку суду іноземної держави, зараховується до загального строку відбування покарання, визна­ченого судом першої інстанції таким, що може бути виконано на території України.

7. У разі ухвалення рішення про виконання вироку суду іноземної держави суд першої інстанції може одночасно ухвалити рішення про обрання запобіжного заходу стосовно особи.

8. За результатами розгляду питання про виконання вироку суду іноземної держа­ви суд першої інстанції постановляє ухвалу, копія якої обов'язково надсилається МЮ. Крім цього, копію такої ухвали повинні вручити особі, засудженій вироком іноземної держави, якщо така особа перебуває на території України.

9. Оскільки однією з найважливіших гарантій реалізації закріпленого в Конститу­ції України права на судовий захист є право на оскарження в суді вищестоящої інстан­ції судових рішень та ухвал, у ч. 9 ст. 603 КПК законодавець передбачив, що рішення суду першої інстанції щодо виконання вироку суду іноземної держави може бути оскаржено в апеляційному порядку. Однак апеляційне оскарження в кожному кон­кретному випадку безпосередньо стосується забезпечення додаткових гарантій за­хисту прав особи, щодо якої ухвалено вирок судом іноземної держави. Саме при апеляційному провадженні здійснюється перевірка судом апеляційної інстанції рішень та ухвал суду першої інстанції. За допомогою апеляційного провадження здійснюєть­ся перевірка законності й обґрунтованості постановлених судами першої інстанції рішень, що дає змогу усунути допущені помилки та порушення.

Частиною 9 ст. 603 КПК визначено вичерпний перелік суб'єктів, які мають право оскаржити судове рішення щодо виконання вироку суду іноземної держави в апеляцій­ному порядку (додатково див. гл. 31 «Провадження в суді апеляційної інстанції» КПК). До таких суб'єктів належать: орган, що подав клопотання про виконання вироку суду іноземної держави; особа, щодо якої вирішено відповідне питання; прокурор.

Стаття 604

⇐ Предыдущая206207208209210211212213214215Следующая ⇒

Поделиться: