Соціальний захист населення.

 

 

Економічні терміни та категорії: народонаселення, трудові ресурси, зайнятість, робоча сила, безробіття, технологічне безробіття, структурне безробіття, економічне безробіття, молодіжне безробіття, фрикційне безробіття, циклічне безробіття, часткова зайнятість, застійне безробіття, макроекономічна рівновага, попит на робочу силу, пропозиція робочої сили, відтворення робочої сили, робоча сила як товар, ринок робочої сили, сукупний працівник, трудовий потенціал, компенсації, профорієнтація, ротація, сегментація, інфляція.

–1–

В даному питанні необхідно звернути увагу на поняття народонаселення, як економічної категорії, що має суттєвий вплив на характер та зміст функціонування всієї господарської системи в цілому.

Народонаселення — це сукупність людей, що здійснюють свою життєдіяльність в межах певних соціальних спільностей (людства взагалі, окремих країн чи регіонів, крупних поселень). Одночасно соціально—економічні аспекти демографічних процесів є об'єктом дослідження економічної теорії, яка вивчає динаміку народонаселення тієї чи іншої країни у тісному зв’язку з проблемами трудових ресурсів.

Під трудовими ресурсами розуміють ту частину населення країни, що володіє сукупністю фізичних та духовних здібностей, загальноосвітніми та професійними знаннями для праці в народному господарстві, це — найважливіший елемент трудового потенціалу країни. При цьому зміна чисельності трудових ресурсів безпосередньо визначається народжуваністю та смертністю населення, терміном навчання, співвідношенням чисельності осіб, що вступають до працездатного та переходять до пенсійного віку. Для сучасного стану розвитку суспільства характерною тенденцією структурних змін в складі трудових ресурсів є збільшення питомої ваги зайнятих в невиробничій сфері, що свідчить про підвищення ефективності виробництва. Тому планування використання трудових ресурсів переслідує мету забезпечити їхню відповідність потребам економіки як в кількісному, так і в якісному відношенні.

–2–

Необхідно звернути увагу на те, що структура робочої сили визначається структурою народного господарства, ступенем розвитку й проникнення науки у виробництво, процесами комбінування і спеціалізації праці тощо. Робоча сила — це категорія, що безперервно розвивається. Разом з появою нових галузей народного господарства, спеціальностей і сфер діяльності. При цьому відбувається взаємне збагачення спеціальностей виникнення професій, що мають універсальне значення, посилення зв'язків між наукою і виробництвом. Широкий розвиток світових господарських зв'язків як наслідок відкритості ринкових економік також суттєво впливає на інтеграційні процеси в структурі робочої сили суспільства.

Основними тенденціями розвитку, або ж відтворення робочої сили є підвищення й удосконалення її загальноосвітнього і загальнокультурного рівня, професійно—кваліфікаційної підготовки, підвищення продуктивності праці, інтелектуалізація праці, підвищення ролі інженерної підготовки та економічних знань.

Умовою реалізації кожним окремим працівником своїх здібностей і функцій є зайнятість. Зайнятість — це діяльність громадян, пов'язана з задоволенням особистих та суспільних потреб, яка приносить їм доход у грошовій чи іншій формі. Вона проявляється через систему економічних відносин з приводу забезпечення громадян робочими місцями та визначення форм участі в суспільному господарстві з метою одержання засобів існування. Треба розрізняти поняття повної зайнятості, що означає використання всіх придатних для цього ресурсів і характеризується достатністю робочих місць для тих. хто потребує оплачуваної роботи, тобто має бути забезпечена зайнятість усіх, хто бажає і здатний працювати. При цьому слід мати на увазі ступінь раціональності зайнятості, на який впливають технічні, соціальні та економічні фактори.

Раціональність зайнятості визначають суспільне корисний характер трудової діяльності; оптимальна структура народного господарства; професійно-кваліфікаційна структура робочої сили; кількісна і якісна відповідність роботи і робітника і т.ін.

Особливу увагу треба звернути на те, що перехід до ринкових відносин в Україні потребує нової концепції зайнятості та ефективного відтворення трудового потенціалу в кожному регіоні.

Зайнятість населення України має забезпечуватися шляхом проведення активної соціально—економічної політики, спрямованої на задоволення потреб у добровільному виборі виду діяльності, стимулюванні створення нових робочих місць і розвитку підприємництва.

З метою забезпечення зайнятості в нашій країні передбачено комплекс державних заходів, серед яких найважливішими є: 1)інвестиційні та податкові заходи; 2)забезпечення прав і інтересів працівників; 3)проведення аналітичних та наукових досліджень економічної кон'юнктури; 4)регулювання зовнішньоекономічної діяльності; 5)сприяння (з боку підприємств, установ і організацій усіх форм власності) при потребі створенню додаткових робочих місць і т. ін.

 

–3–

Багато представників різних напрямів економічної думки вважають безробіття центральною проблемою сучасного суспільства.

. Але всі виходять із того. що безробіття — це незайнятість у виробництві та невиробничій сфері працездатного населення, що бажає мати роботу. Розрізняють декілька форм безробіття:

1. Фрикційну форму трудового резерву, що є нормою для процесу суспільного відтворення і не суперечить принципу повної зайнятості. Фрикційне безробіття обумовлене перепадами ринкової кон'юнктури і розрізняється за своєю тривалістю.

2. Хронічне безробіття. В міжнародній практиці особливу увагу надають довгостроковому безробіттю (звичайно 12 місяців і більше), яке переходить в хронічне і для якого притаманна нерегулярність занять у частини громадян, падіння їх життєвого рівня. Хронічне безробіття пов’язане з втратою навичок до праці, а нерідко — з розпадом соціально—психологічних підвалин особистості.

3. Структурне безробіття. Виникає звичайно на основі науково-технічних зрушень, в наслідку яких робоча сила за своїми професійно—кваліфікаційними характеристиками перестає відповідати вимогам економіки і не може використовуватись.

4. Приховане безробіття. Ця форма безробіття виникає тоді, коли кількість працівників на виробничих ділянках перевищує об’єктивно необхідну.

5. Сезонне безробіття, що виникає внаслідок сезонності праці в деяких галузях (сільське господарство, будівництво, туризм тощо).

 

–4–

На даному етапі нашого суспільства значно зростатиме армія безробітних. Це вимагає від держави проведення активної соціальної політики на рівні держави та підприємств.

Соціальна політика — це комплекс соціально—економічних заходів держави, підприємств, організацій, місцевих органів влади, спрямованих на захист населення від безробіття, зростання цін, знецінення трудових заощаджень і т.ін.

Основними принципами проведення соціальної політики є:

1. Захист рівня життя шляхом застосування різних форм компенсації від підвищення цін і проведення індексації.

2. Надання допомоги найбіднішим сім'ям.

3. Надання допомоги на випадок безробіття.

4. Здійснення політики соціального страхування, встановлення мінімальної заробітної плати для працюючих.

5. Розвиток освіти, охорони здоров'я, навколишнього середовища переважно за рахунок держави.

За умов переходу України соціально орієнтованої ринкової економіки основний тягар соціального захисту лягає на державу та її виконавчі органи влади.

Щоб забезпечите такий захист необхідно насамперед у законодавчому порядку встановити основні соціальні гарантії, механізм їх реалізації та функції надання соціальної підтримки. Законодавчу основу програми соціального захисту населення закладено в Конституції України. Зокрема стаття 46 Основного Закону наголошує на тому, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право, згідно Конституції, гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створення мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. При цьому пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

 

Питання для самоконтролю.

 

1. Поняття трудових ресурсів.

2. Суть зайнятості та її характеристика.

3. Види безробіття та його причини.

4. Соціальний захист населення.

 

 

⇐ Предыдущая10111213141516171819Следующая ⇒

Поделиться: