Розділ І. Поняття договору банківського рахунку

Стр 1 из 4Следующая ⇒

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Поняття договору банківського рахунку

Розділ 2. Сторони договору банківського рахунка

Розділ 3. Предмет і форма договору банківського рахунка

Розділ 4. Зміст договору банківського рахунка

Розділ 5. Порядок розірвання договору банківського рахунка

Висновки

Література

ВСТУП

В Україні продовжується процес становлення вітчизняної банківської системи, яка відіграє важливу роль у формуванні ринкових відносин, створенні відповідної інфраструктури, посиленні стабілізаційних процесів та здійсненні структурних перетворень у державі.

Для подальшого розвитку та розбудови банківської системи України необхідно реалізувати комплекс заходів з боку законодавчої та виконавчої влади, Національного банку України, банківських установ, інших зацікавлених осіб з метою формування такого банківського сектора, який відповідає загальноприйнятому світовому уявленню про сучасний банківський бізнес.

Перехід до нового етапу розвитку країни передбачає підвищення рівня життя населення на основі високоефективної соціально орієнтованої ринкової системи господарювання, яка дозволяє більш повно використати економічний потенціал держави. Здійснення такого переходу можливо за умови створення та подальшого розвитку в країні надійної банківської системи та більш досконалої технології здійснення банківськими установами операцій з грошовими коштами. Від рівня правової урегульованості банківських відносин багато в чому залежить успіх ринкових реформ в Україні.

На сьогодні існує чимало прогалин у регулюванні відносин у банківській сфері взагалі та в регулюванні відносин, які виникають при укладанні договорів банківських рахунків зокрема. Конструктивну роль у підвищенні ефективності механізмів регулювання відносин, які виникають при укладанні договорів банківських рахунків, має відіграти юридична цивілістична наука.

Актуальність дослідження даної теми обумовлена потребами здійснення банками операцій з банківськими рахунками, необхідністю створення науково обґрунтованої системи цивільно-правових договорів та необхідністю приведення чинної нормативної бази у відповідність зі світовою практикою розвитку договірних відносин у цій сфері.

Метою дослідження є виявлення правовідносин, що виникають між банками та їх клієнтами з приводу договору банківського рахунка, сутності та правової природи останнього, визначення предмету, форми та змісту договору банківського рахунка, порядку його розірвання та відповідальності за його невиконання, прогалин та недоліків у нормативному регулюванні цих відносин.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають між банківськими установами та їх клієнтами у процесі здійснення правовідносин, що виникають при укладанні та виконанні договорів банківського рахунку.

Зазначимо, що дослідження вказаної проблематики містяться в працях відомих цивілістів, фахівців у галузі загальної теорії права, господарського, цивільно-процесуального, фінансового, банківського та інших галузей права, зокрема, Алексєєва С.С., Брамінського М.І., Братуся С.М., Васильєва Є.А., Довгерта А.С., Кирилюка Д., Орлюка О.П., Підопригори О.А., Сібільова М.М., Спасібо-Фатєєвої І.В., Тульчевської Н.В., Халфіної Р.О., Шершеневича Г.Ф., Щербини В.С., Яроцького В.Л. та ін.

Відповідно до мети та завдань дослідження структура роботи включає вступ, чотири розділи, загальні висновки, список використаної літератури.

Одним із обов’язків банку є обов’язок зберігати банківську таємницю. Згідно статті 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківською таємницею є інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту, є банківською таємницею.

Банківською таємницею, зокрема, є:

1) відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у Національному банку України;

2) операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди;

3) фінансово-економічний стан клієнтів;

4) системи охорони банку та клієнтів;

5) інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи — клієнта, її керівників, напрями діяльності;

6) відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація;

7) інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню;

8) коди, що використовуються банками для захисту інформації.

Iнформація про банки чи клієнтів, що збирається під час проведення банківського нагляду, становить банківську таємницю.

Вимоги даної статті не поширюються на узагальнену по банках інформацію, яка підлягає опублікуванню. Перелік інформації, що підлягає обов’язковому опублікуванню, встановлюється Національним банком України та додатково самим банком на його розсуд.

Національний банк України видає нормативно-правові акти з питань зберігання, захисту, використання та розкриття інформації, що становить банківську таємницю, та надає роз’яснення щодо застосування таких актів.

Банки зобов’язані забезпечити збереження банківської таємниці шляхом:

1) обмеження кола осіб, що мають доступ до інформації, яка становить банківську таємницю;

2) організації спеціального діловодства з документами, що містять банківську таємницю;

3) застосування технічних засобів для запобігання несанкціонованому доступу до електронних та інших носіїв інформації;

4) застосування застережень щодо збереження банківської таємниці та відповідальності за її розголошення у договорах і угодах між банком і клієнтом.

Службовці банку при вступі на посаду підписують зобов’язання щодо збереження банківської таємниці. Керівники та службовці банків зобов’язані не розголошувати та не використовувати з вигодою для себе чи для третіх осіб конфіденційну інформацію, яка стала відома їм при виконанні своїх службових обов’язків.

Приватні особи та організації, які при виконанні своїх функцій або наданні послуг банку безпосередньо чи опосередковано отримали конфіденційну інформацію, зобов’язані не розголошувати цю інформацію і не використовувати її на свою користь чи на користь третіх осіб.

У разі заподіяння банку чи його клієнту збитків шляхом витоку інформації про банки та їх клієнтів з органів, які уповноважені здійснювати банківський нагляд, збитки відшкодовуються винними органами.

Статтею 62 вищевказаного Закону передбачено випадки розкриття банківської таємниці. Так, інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками:

1) на письмовий запит або з письмового дозволу власника такої інформації;

2) на письмову вимогу суду або за рішенням суду;

3) органам прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Антимонопольного комітету України — на їх письмову вимогу стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи — суб’єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу;

4) органам Державної податкової служби України на їх письмову вимогу з питань оподаткування або валютного контролю стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи — суб’єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу;

5) спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу на його письмову вимогу стосовно додаткової інформації про фінансову операцію, що стала об’єктом фінансового моніторингу;

6) органам державної виконавчої служби на їх письмову вимогу з питань виконання рішень судів стосовно стану рахунків конкретної юридичної особи або фізичної особи — суб’єкта підприємницької діяльності.

Вимога відповідного державного органу на отримання інформації, яка містить банківську таємницю, повинна:

1) бути викладена на бланку державного органу встановленої форми;

2) бути надана за підписом керівника державного органу (чи його заступника), скріпленого гербовою печаткою;

3) містити передбачені законодавством підстави для отримання цієї інформації;

4) містити посилання на норми закону, відповідно до яких державний орган має право на отримання такої інформації.

Довідки по рахунках (вкладах) у разі смерті їх власників надаються банком особам, зазначеним власником рахунку (вкладу) в заповідальному розпорядженні банку, державним нотаріальним конторам або приватним нотаріусам, іноземним консульським установам по справах спадщини за рахунками (вкладами) померлих власників рахунків (вкладів).

Банку забороняється надавати інформацію про клієнтів іншого банку, навіть якщо їх імена зазначені у документах, угодах та операціях клієнта.

Банк має право надавати загальну інформацію, що становить банківську таємницю, іншим банкам в обсягах, необхідних при наданні кредитів, банківських гарантій.

Обмеження стосовно отримання інформації, що містить банківську таємницю, передбачені законодавством, не поширюються на службовців Національного банку України або уповноважених ними осіб, які в межах повноважень, наданих Законом України “Про Національний банк України”, здійснюють функції банківського нагляду або валютного контролю.

Національний банк України відповідно до міжнародного договору України або за принципом взаємності має право надати інформацію, отриману при здійсненні нагляду за діяльністю банків, органу банківського нагляду іншої держави, якщо є гарантії того, що надана інформація буде використана виключно з метою банківського нагляду або запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, чи фінансуванню тероризму.

Вищевказані положення не поширюються на випадки надання спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу інформації про фінансові операції у випадках, передбачених законом.

Особи, винні в порушенні порядку розкриття та використання банківської таємниці, несуть відповідальність згідно із законами України і будуть зобов’язані відшкодувати шкоду клієнту, чиї інтереси порушені, заподіяні збитки.

Списання коштів з рахунка клієнта за загальним правилом здійснюється за його прямим розпорядженням, як передбачено статтею 1071 Цивільного кодексу України. Розрахункові документи про перерахування і видачу коштів з рахука юридичноїх особи мають бути підписані керівником і головним бухгалтером, зразки підписів яких мають місце на банківських картках. В інших випадках права осіб, які здійснюють від імені клієнта розпорядження за його рахунком , повинні бути посвідчені безпосередньо клієнтом, який несе пов’язаний з цим ризик. Банк, в свою чергу, зобов’язаний перевірити правильність оформлення вказаних прав.

Відповідно до умов договору банківського рахунка розпорядження коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, може здійснюватися шляхом надання розрахункових документів в електронній формі з використанням в них аналогів власноручного підпису, які підтверджують, що розпорядження надане банку уповнвоаженою особою. Посвідчення права розпорядження рахунком можливо за допомогою електронного підпису – тобто даних в електронній формі, які додаються до інших електронних даних або логічно з ними пов’язаних та призначених для ідентифікації підписуача цих даних. В цих цілях використовується електронний цифровий підпис, правове регулювання використання якого визначено Законом України «Про електронний цифровий підпис» від 22.05.2003 р. Згідно вказаного Закону, ЕЦП – вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, яикй додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Даний підпис дає змогу встановити справжність, авторство та цілісність документа й одночасно є аналогом фізичног опідпису уповнвоаженої особи. Аналогічні результати досягаються також при використанні персонального ідентифікаційного номера при розрахунках за допомогою кредитових і дебетових карток.

Згідно статті 1072 Цивільного кодексу України, банк виконує розрахункові документи ідповідно до їх черговості надходження та виключно в межах залишку грошових коштів на рахунку клієнта, якщо інше не визначено у договорі між банком та клієнтом.

У випадку надходження до банку одночасно кількох розрахункових документів, на підставі яких здійснюється списання грошових коштів, банк списує кошти з рахунку клієнта у такій черговості:

1. списуються грошові кошти на підставі рішення суду для задоволення вимог про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, а також вимог про стягнення аліментів;

2. списуються грошові кошти на підставі рішення суду для розрахунків щодо виплати вихідної допомоги та оплати праці особам, які працюють за трудовим договором (контрактом), а також виплати за авторським договором;

3. списуються грошові кошти на підставі інших рішень суду;

4. списуються грошові кошти за розрахунковими документами, що передбачають платежі до бюджету;

5. списуються грошові кошти за іншими розрахунковими документами в порядку їх послідовного надходження.

У разі відсутності (недостатності) грошових коштів на рахунку клієнта банк не веде обліку розрахункових документів, якщо інше не встановлено договором між банком і клієнтом, тобто зазначений порядок списання коштів не застосовується у випадку визнання клієнта неплатоспроможним (банкрутом). У разі ліквідації банку передусім повинні бути задоволені вимоги громадян, які є кредиторами даного банку.

Слід зазначити, що підставою для притягнення сторін до цивільно-правової відповідальності за порушення договору банківського рахунка, може бути лише поєднання таких основних умов як протиправність дії, якою заподіяно шкоду; наявність шкоди; причинний зв’язок між протиправною дією і шкодою; вина особи, яка заподіяла шкоду. Сукупність зазначених умов утворює склад цивільного правопорушення, який є підставою цивільно-правової відповідальності за порушення договору банківського рахунка.

За визначенням Н.В.Тульчевської цивільно-правова відповідальність за порушення договору банківського рахунка – це закріплений нормами цивільного права обов’язок відповідних правозобов’язаних суб’єктів (банка та клієнта) зазнавати позбавлень і обмежень у моральних і матеріальних благах, які направлені на забезпечення нормального розвитку банківських операцій.[14]

У разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорячдження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встнаовлено законом.

Таким чином, вищевказані проценти, нараховані за неналежне здійснення операцій по рахунку, являють собою цивільно-правову відповідальність. Стосовно належного виконання депозитних банківських рахунків, то цивільно-правова відповідальність за таким договором настає для боржника у наступних випадках: за невиконання або неналежне виконання зобов’язань щодо забезпечення повернення депозиту; за погіршення умов забезпеченості; за прийняття депозиту не уповноваженою особою або з порушенням нормативно-правових актів про депозити; за неповернення депозиту, його неправомірне утримання або невиплату процентів.

Обидві сторони договору банкіського рахунка мають право на його розірвання при чому застосовуються не загальні правила про одностороннє розірвання договору, передбачені ст. 615 Цивільного кодексу України, а спеціалі правила з урахуванням специфіки договору банківського рахунка.

Відповідно до Інструкції Національного банку України № 492 від 12.11.2003 р., поточні рахунки клієнтів банків закриваються:

- на підставі заяви клієнта;

- на підставі рішення відповідного органу, на який згідно із законом покладено функції щодо припинення юридичної особи або припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця (за заявою ліквідатора, голови або члена ліквідаційної комісії, управителя майна тощо);

- у разі смерті власника рахунку — фізичної особи та фізичної особи-підприємця (за заявою третьої особи, зокрема спадкоємця);

- на інших підставах, передбачених законодавством України або договором між банком і клієнтом.

Банк закриває поточний рахунок юридичної особи на підставі документа, виданого державним реєстратором в порядку, установленому законодавством України, який підтверджує державну реєстрацію припинення юридичної особи.

За наявності рішення уповноваженого державного органу про скасування державної реєстрації юридичної особи або державної реєстрації фізичної особи-підприємця, визнання в установленому порядку юридичної особи фіктивною або оголошення фізичної особи померлою чи визнання безвісно відсутньою банк закриває рахунки таких осіб і протягом трьох робочих днів надає інформацію спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу щодо таких рахунків. Залишки коштів за такими рахунками перераховуються на окремі аналітичні рахунки, що відкриті за балансовим рахунком, визначеним Національним банком для обліку кредиторської заборгованості за операціями з клієнтами банку. У разі ненадходження протягом семи робочих днів розпоряджень від спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу або рішення суду стосовно вжиття чи невжиття заходів щодо цих коштів банк зараховує ці кошти на балансовий рахунок, визначений Національним банком для обліку коштів за недіючими рахунками клієнтів.

У разі припинення юридичної особи (унаслідок злиття, приєднання, поділу, перетворення), зміни її найменування або зміни імені фізичної особи (прізвища/імені/по батькові) поточний рахунок закривається.

У разі припинення юридичної особи внаслідок злиття, приєднання, поділу, перетворення поточний рахунок може бути закритий юридичною особою-правонаступником.

У разі припинення юридичної особи внаслідок її ліквідації для проведення ліквідаційної процедури використовується один поточний рахунок юридичної особи, що ліквідовується, визначений комісією з припинення (ліквідатором, ліквідаційною комісією тощо).

Закриття інших рахунків, які не використовуються для проведення ліквідаційної процедури, здійснюється ліквідатором (ліквідаційною комісією) на підставі заяви про закриття рахунку, підписаної особою, яка згідно з рішенням учасників юридичної особи, суду або органу, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи, призначена ліквідатором (за умови проведення ідентифікації), та копії рішення учасників, суду або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами про ліквідацію юридичної особи, засвідченої нотаріально або органом, який прийняв таке рішення. Додатково подається картка із зразками підписів і відбитка печатки, засвідчена нотаріально, якщо на рахунку є залишок коштів.

Поточний рахунок, який використовувався для проведення ліквідаційної процедури, закривається ліквідатором на підставі його заяви про закриття поточного рахунку.

Закриття поточного рахунку за бажанням клієнта здійснюється на підставі його заяви про закриття рахунку.

За наявності коштів на рахунку банк здійснює завершальні операції за рахунком (з виконання платіжних вимог на примусове списання (стягнення) коштів, виплати коштів готівкою, перерахування залишку коштів на підставі платіжного доручення на інший рахунок клієнта, зазначений у заяві, тощо). Датою закриття рахунку вважається наступний після проведення останньої операції за цим рахунком день.

Якщо на рахунку власника немає залишку коштів, а заява подана в операційний час банку, то датою закриття рахунку є день отримання банком цієї заяви.

У день закриття рахунку банк зобов’язаний видати клієнту довідку про закриття рахунку.

Вкладні (депозитні) рахунки клієнтів у разі залучення строкових вкладів закриваються після закінчення строку дії договору банківського вкладу та повернення коштів вкладнику. У разі залучення вкладу на умовах його видачі на першу вимогу вкладний (депозитний) рахунок закривається після повернення коштів вкладнику.

Для дострокового розірвання дії договору банківського вкладу або повернення частини вкладу за бажанням вкладника — фізичної особи вкладник зобов’язаний повідомити про це банк шляхом подання заяви, яка складається за довільною формою, і в якій вкладник — фізична особа, зокрема, має зазначити номер і дату укладання договору банківського вкладу, суму вкладу або його частину, а також зазначити дату, коли банк зобов’язаний повернути кошти вкладнику. Таку заяву вкладник — фізична особа подає до банку у двох примірниках не пізніше ніж за два робочих дні до дати отримання коштів, зазначеної в заяві. Один примірник заяви з відміткою банку про отримання повертається вкладнику — фізичній особі.

У разі закриття поточного або вкладного (депозитного) рахунку суб’єкта господарювання банк протягом трьох робочих днів з дня закриття рахунку (включаючи день закриття рахунку) повідомляє про це відповідний орган державної податкової служби.

Після прийняття Національним банком рішення про відкликання в банку банківської ліцензії (власником банку рішення про ліквідацію банку) і призначення ліквідатора поточні та вкладні (депозитні) рахунки клієнтів закриваються ліквідатором банку. Повідомлення про закриття рахунків клієнтів ліквідатор банку надсилає до відповідних органів державної податкової служби у порядку, установленому Державною податковою адміністрацією України.

До можливості для банку за його вимогою розірвати договір банківського рахунка законодавець ставить більш вимогливо. Так, відповідно до ч.2 статті 1075 Цивільного кодексу України, це ожливо здійснити в наступних випадках:

- якщо протягом місяця після попередження клієнта сума грошових коштів, що зберігається на рахунку, виявиться меншою від мінімального розміру, передбаченого банківськими правилами або договром;

- при відусутності операцій за рахунком протягом року, якщо інший строк не становлений договором;

- в інших випадках, встановлених договром або законом.

Окрім вищевказаних підстав, Інструкцією НБУ № 492 передбачено право банка відмовитися від договору банківського рахунку та закрити поточний рахунок клієнта, якщо операції за цим рахунком не здійснюються протягом трьох років підряд і на цьому рахунку немає залишку коштів.

У випадку розірвання договору банк зобов’язаний видати залишок грошових коштів клієнту або перевести їх на інших рахунок за його вказівкою. Ці операції банк робить в строки і в порядку, встановлені банківськими правилами.

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження дозволило сформулювати низку висновків та пропозицій, основні з яких наступні:

1. Договір банківського рахунку – договір за яким одна сторона (банк) зобов’язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий іншій стороні (клієнтові, володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком та має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.

2. Договір банківського рахунка виступає самостійним договором, для якого характерні певні особливості правового регулювання, що відрізняють його від інших.

3. Договір банківського рахунка має публічний характер і обов'язковий для укладення банківською установою при оферті з боку клієнта.

4. Як окремий інститут цивільного законодавства, договір банківського рахунка являє собою сукупність правових норм, що регулюють різні галузі права, але в цілісній сукупності банківський рахунок стає новим об'єктом, набуваючи самостійного змісту.

5. Договір банківського рахунка є правовою категорією, що розкриває свою сутність за допомогою цивільно-правових характеристик.

6. За своєю юридичною природою дії сторін щодо зміни чи розірвання договору банківського рахунка є не одностороннім правочином, а договором, оскільки являють собою угоду осіб, спрямовану на зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Поняття договору банківського рахунку

Розділ 2. Сторони договору банківського рахунка

Розділ 3. Предмет і форма договору банківського рахунка

Розділ 4. Зміст договору банківського рахунка

Розділ 5. Порядок розірвання договору банківського рахунка

Висновки

Література

ВСТУП

Розділ І. Поняття договору банківського рахунку

Приступаючи до дослідження правової природи договору банківського рахунку слід, на нашу думку, перш за все зазначити, що елементи, притаманні договору банківського рахунка як інституту цивільного права, існували й раніше.

Так, договір депозиту (збереження) був відомий ще римському праву. У дореволюційній літературі та роботах з права перших років радянської влади договір банківського рахунка, що іменувався тоді поточним рахунком, розглядався у рамках банківського вкладу. Простий поточний рахунок був найбільш розповсюдженим видом вкладної операції. Пізніше договір банківського рахунку розглядався як договір змішаного типу, що поєднує елементи позики, доручення й комісії. [1]

На сьогоднішній день, згідно положень Цивільного кодексу України, договір банківського рахунку виділено в окремий самостійний вид, чи було вирішено тривалий спір щодо наявності чи відсутності змішаного характеру договору банківського рахунка, який включає в себе елементи договорів позики, комісії, доручення, зберігання.

Регулюються банківські рахунки загальними нормативними актами держави - Конституцією України, Цивільним кодексом і спеціальними актами банківського законодавства.

Правове регламентування банківського рахунку здійснюється на основі значної кількості нормативно-правових актів, які належать до різних галузей законодавства України. Так, правовому регулюванню банківських рахунків присвячено главу 72 Цивільного кодексу України. На рівні норм спеціальних банківських законів слід вказати статті 47, 51 і 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність", Постанову Правління Національного Банку України Про затвердження Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах № 492 від 12.11.2003 р. та низку інших нормативних актів.

За своєю природою вищевказаний інститут є комплексним, оскільки поєднує в собі публічно-правові та приватноправові аспекти. Публічно-правовий аспект банківського рахунка полягає в регулюванні відносин щодо формування банками системних підходів до вступу та здійснення правовідносин по веденню операцій з рахунками клієнтів. Ці підходи відпрацьовуються системно із врахуванням численних чинників, передбачених банківським законодавством та ролі в цьому процесі Національного банку України. Банківський рахунок слід розуміти як один із факторів підприємницької діяльності, реалізація якого вимагає своїх нормативів і правил здійснення. У цьому розумінні банківський рахунок розглядається законодавством як один із компонентів виключної банківської діяльності, що означає неприпустимість ведення банківських рахунків іншими суб'єктами. Належність рахунку до банківської діяльності визначає публічний характер самого договору банківського рахунку, який для банку є обов'язковим. Згідно з чинним законодавством коло осіб - потенціальних клієнтів банку - не обмежене. Одна і та ж особа звертається в банк з проханням відкрити не один, а декілька рахунків, крім того, вона має право відкривати рахунки і в інших банках. Належність банківського рахунку до підприємницької діяльності означає стандартизацію умов банківських рахунків, які розробляються на рівні банку в межах діючих нормативних вимог. Ці правила є обов'язковими при умові їх договірного визнання. У цьому розумінні банки зобов'язані відкривати рахунки фізичним і юридичним особам за визначеними правилами, з дотриманням встановлених Національним банком України вимог. Ці вимоги відображають режим рахунку і диференціюються в залежності від виду рахунку. Не контролюючи операції клієнтів, банк здійснює по рахунках операції. Крім того, щодо банківських рахунків у комерційних банках існує публічно-правовий обов'язок повідомляти податковим органам про відкриття рахунку клієнта, а також відсилати повідомлення про відкриття (закриття) рахунку Національного банку України для включення в зведений електронний реєстр власників рахунків.

Банківський рахунок можна розглядати як юридичний факт, що породжує правовідносини з великою кількістю учасників з приводу зберігання і руху грошей. У цій їх множині виділяються публічно-правові суб'єкти в особі податкових органів держави і НБУ, після - приватноправові суб'єкти в особі конкретного банку і клієнтів, що укладають договір. При відкритті банківського рахунку, перш за все, виникають правовідносини між комерційним банком і НБУ, між комерційним банком і податковими органами. Потім другий ряд правовідносин - між клієнтами банку і правовими органами.

Приватноправовий аспект банківського рахунка полягає в регулюванні відносин Цивільним кодексом, укладенні і виконанні договорів між банком та клієнтом. Так, обов'язок суб'єктів господарської діяльності зберігати грошові кошти в банку має складну правову природу. Складність полягає в тому, що, з одного боку, цей обов'язок є публічно-правовий і його встановлення обумовлене необхідністю забезпечення єдності руху грошових потоків у державі і контролю за цим процесом. З іншого боку, цей обов'язок реалізується через приватно правову інструкцію - договір банківського рахунку, який в цьому розумінні визначається публічно-правовим регулюванням. Банк - сторона в договорі банківського рахунку. Він виконує свої обов'язки по договору, являє клієнта і реалізує його інтереси у відношеннях з іншими кредитними організаціями і навіть з їх клієнтами.

Цивільно-правове регулювання відносин з приводу банківського рахунка характеризується тим, що воно являє собою сукупність правових норм, які регулюють відносини, що виникають у зв’язку з банківським рахунком, у тому числі особливості суб’єктного складу, прав та обов’язки сторін договору, регламентують його правову природу.

Інститут банківського рахунку включає:

— сукупність правових норм, які регламентують зміст, мету банківського рахунку, пов'язані з ним права і обов'язки різних осіб, систему відносин, що виникають у зв'язку з банківським рахунком;

— договір банківського рахунку, що укладається відповідно до норм цивільного права як угода про встановлення цивільних прав і обов'язків клієнта і банку;

— реальні правовідносини між сторонами договору банківського рахунку, а також здійснювані по рахунку операції.[2]

Зазначимо, що юридична наука розмежовує поняття банківського вкладу та банківського рахунку, хоч останній є по суті вкладом, що оформлений банківською установою у відповідний вид банківського рахунку. Критерії вказаного розмежування базуються на підставах добровільності чи обов'язковості відкриття, мети та порядку функціонування, режиму використання коштів.

Для розуміння сутності банківського рахунка та договору банківського рахунка звернемося до нормативного визначення даного правового інституту:

- згідно Закону України «Про банки і банківську діяльність» під банківським рахунком розуміють рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов’язання банку стосовно клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою платіжних інструментів;

- відповідно до положень Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» рахунком визнається поточний рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства;

- ч. 1 статті 1066 Цивільного кодексу України визначено, що за договором банківського рахунка банк зобов’язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність», якщо інше не встановлено законодавством, клієнту надано право відкривати необмежену кількість рахунків. Відповідно до Інструкції НБУ про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах № 492 від 12.11.2003 р банки відкривають такі види рахунків:

1. Поточний рахунок — рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

До поточних рахунків належать:

- рахунки за спеціальними режимами їх використання, що відкриваються у випадках, передбачених законами України або актами Кабінету Міністрів України;

- поточні рахунки типу “Н”, що відкриваються в національній валюті офіційним представництвам і представництвам юридичних осіб-нерезидентів, які не займаються підприємницькою діяльністю на території України;

- поточні рахунки типу “П”, що відкриваються в національній валюті постійним представництвам;

- карткові рахунки, що відкриваються для обліку операцій за платіжними картками відповідно до вимог Iнструкції. Операції за цими рахунками здійснюються з урахуванням особливостей, визначених Iнструкцією та відповідними нормативно-правовими актами Національного банку, що регулюють здійснення операцій із застосуванням платіжних карток;

- поточні (накопичувальні) рахунки виборчих фондів;

- інвестиційні рахунки, що відкриваються нерезидентам-інвесторам в уповноважених банках України відповідно до вимог Iнструкції для здійснення інвестиційної діяльності в Україні, а також для повернення іноземної інвестиції та прибутків, доходів, інших коштів, одержаних іноземним інвестором від інвестиційної діяльності в Україні.

2. Вкладний (депозитний) рахунок — рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей, що передаються клієнтом в управління на встановлений строк або без зазначення такого строку під визначений процент (дохід) і підлягають поверненню клієнту відповідно до законодавства України та умов договору.

Залежно від кола операцій із грошовими коштами у науці цивільного права розрізняються такі види рахунків:

1. кореспондентський рахунок - рахунок, який відкривається банку (філії) для обліку коштів та проведення розрахунків, що їх виконує один банк за дорученням і на кошти іншого банку на підставі укладеного договору і відкриваються згідно з Інструкцією про міжбанківські розрахунки в Україні, затвердженою Правлінням Національного банку України від 27.12.1999 року №621;

2. строковий (депозитний) рахунок;

3. безстроковий (поточний) рахунок, який у свою чергу поділяється на: бюджетний поточний рахунок; на поточний рахунок фізичних та юридичних осіб; рахунки із спеціальними режимами їх використання, які відкриваються у випадках, передбачених законодавством України; карткові рахунки.

Договір банківського рахунку характеризується наступними рисами:

- по-перше, хоча цивільним законодавством даний договір і не відноситься до категорії публічних договорів, Цивільний кодекс України у ст.1067 зобов’язує банк укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають законам та банківським правилам. Банк не має право відмовити у відкритті рахунка, вчиненні відповідних операцій за яким передбачено законом, установчими документами банку та наданою йому ліцензією, крім випадків, коли банк не має можливості прийняти на банківське обслуговування або якщо така відмова допускається законом або банківськими правилами. У разі необґрунтованого ухилення банку від укладення договору банківського рахунка клієнт має право на захист відповідно до норм цивільного законодавства;

- по-друге, договір банківського рахунка є консенсуальним, оскільки він вважається укладеним в момент, коли сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов договору, а не в момент внесення грошових коштів на рахунок. «Таким чином, клієнту банківський рахунок відкривається незалежно від того, чи вносить він кошти у момент його відкриття»[3];

- по-третє, даний договір є оплатним, адже плату сплачує як клієнт за користування комплексом послуг банку з розрахунково-касового обслуговування, так і банк за користування коштами клієнта, які знаходяться на банківському рахунку. Розмір відсотків, які сплачує банк клієнту, передбачається договором банківського рахунка або законом (для певного виду рахунків);

- по-четверте, договір банківського рахунка є двостороннім, оскільки його сторони має двосторонні взаємні права та обов’язки;

- по-п’яте, відносини за банківським рахунком вважаються безстроковими;

- по-шосте, договір банківського рахунку укладається в письмовій формі.

Отже, договір банківського рахунку – договір за яким одна сторона (банк) зобов’язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий іншій стороні (клієнтові, володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком та має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.

12 3 4 Следующая ⇒

Последнее изменение этой страницы: 2019-06-19; Просмотров: 189; Нарушение авторского права страницы