Створення і початок діяльності Організації Об'єднаних Націй

Ідея створення системи колективної безпеки, ефективнішої, ніж Ліга Націй, виникла ще під час війни. 26 серпня 1941 р. у знаменитому документі, укладеному Черчіллем та Рузвельтом і названому Атлантичною хартією, передбачалося «запровадження загальної безпеки, створюваної на ширших засадах». Ішлося не про те, щоб просто відновити Лігу Націй у чистому вигляді, її фіаско було очевидне, і психологічні наслідки її відновлення, певно, були б катастрофічні. Більше навіть — СРСР, що його виключили з Ліги Націй у грудні 1936 р., рішуче заперечував проти її відновлення. Тому й виникла ідея створення нової організації.

Ініціатива Сполучених Штатів Згідно з твердженням Стеттініуса, ініціатива багато більшою мірою йшла з боку Сполучених Штатів, ніж з боку Великобританії та радянської Росії. 1 січня 1942 р., під час візиту Черчілля до Вашингтона, держави, що перебували в стані війни з Німеччиною та Японією, підписали «Декларацію Об'єднаних Націй», перший проект кої був підготовлений Державним департаментом Сполучених Штатів. Країни, які приєдналися до декларації, зобов'язувалися після закінчення війни заснувати систему миру та безпеки. Під час перебування в Москві, у жовтні 1943 р., державний секретар Кордел Гал домігся від СРСР схвалення цього проекту, а саме: проекту створення міжнародної організації, заснованої на принципі рівності всіх миролюбних держав, і зобов’язання з боку держав, які вели війну проти Осі, не припиняти своєї співпраці після перемоги. Ці ідеї були знову підтверджені в листопаді 1943 р. на конференції в Тегерані, де зустрілися Сталін, Рузвельт і Черчілль. 9 грудня у Вашингтоні створено групу з вивчення проблем, пов'язаних з майбутньою міжнародною організацією.

Конференція в Думбартон-Оксі (вересень — жовтень 1944 р.) Головна робота була виконана в Думбартон-Оксі, в Сполучених Штатах. Там відбулися 2 конференції: перша з 21 по 28 вересня за участю англосаксів та росіян; друга — менш важлива — з 29 вересня по 7 жовтня за участю англосаксів та китайців. Франція, Тимчасовий уряд якої мав бути визнаний де-юре лише 23 жовтня, запрошена не була. Великі держави — ті, котрі, за висловом одного з американських делегатів, «проливали кров за всі інші країни світу», присвоїли право закласти підвалини майбутньої організації.

У Думбартон-Оксі було досягнено домовленості з багатьох питань: Організація Об'єднаних Націй складатиметься з Генеральної Асамблеї, Ради Безпеки, Міжн. суду і (завдяки енергійним наполяганням американців) Ради з економічних та соціальних питань (тоді англійці та росіяни виступали за обмеження діяльності майбутньої організації лише проблемами безпеки). Вирішено, що четверо учасників конференції в Думбартон-Оксі та Франція стануть постійними членами Ради Безпеки.

Проте залишалися невирішеними двоє питань: проблема голосування та проблема прийняття до 00Н (порушена Москвою) шістнадцяти союзних радянських соціалістичних республік, що з них складався СРСР, як окремих суб'єктів: СРСР вважав це законним, оскільки всі члени Британської співдружності були членами 00Н і мали право голосу. Проте Британську співдружність важко порівнювати з СРСР. Будучи насправді централізованою державою, СРСР отримав би в Організації Об'єднаних Націй 16 голосів.

Проблема вето Про цю проблему йшлося наприкінці 1944 року. Щодо голосування багато американців, зокрема серед представників армії та флоту, не хотіли погодитися з тим, що Рада Безпеки простою більшістю голосів зможе змусити Сполучені Штати до воєнних дій. Крім того. Сенат Сполучених Штатів ніколи не ратифікував би договору, який містив би в собі відмову від національного суверенітету. І тому вирішено, що постійні члени Ради Безпеки матимуть право вето. Одностайність великих держав, за словами Стеттініуса, мала «життєво важливе значення для функціонування організації». Але що ж станеться, коли виникне конфлікт, у кому буде замішана одна з великих держав? Сполучені Штати вважали, що в такому разі ця держава не повинна користуватися правом вето. Проте, незважаючи на особистого листа, що його Рузвельт написав Сталі-нові, той категорично заперечував проти такого відхилення від загального правила і наполягав на тому, щоб принцип одностайності всіх великих держав зберігався в усіх випадках.

Тим часом 23 жовтня держави «великої трійки», а також Канада, Австралія, Бразилія, Перу, Нова Зеландія, Колумбія, Венесуела та Швеція, а 24 жовтня Китай і за ним багато інших держав визнали де-юре Тимчасовий фр. уряд. Однак Францію не запросили на Ялтинську конференцію, що відбулась у лютому 1945 року.

Ухвали Ялтинської конференції Ялтинська конференція розглянула пропозиції, висунуті в Думбартон-Оксі. Було, нарешті, досягнуто домовленості в питанні про радянські республіки: окрім СРСР як такого членами Організації Об'єднаних Націй ставали Україна та Білорусія, які номінальне мали свої власні міністерства закордонних справ. Щодо голосування у Раді Безпеки було вирішено, що постійні члени користува­тимуться правом вето в усіх питаннях, крім процедурних. І під кінець конференції «велика трійка» опублікувала декларацію про майбутню Організацію Об'єднаних Націй: «Фундамент такої організації був закладений у Думбартон-Оксі. Проте там не було досягнено домовленості з такого важливого питання, як процедура голосування: конференція, яка відбувається тепер, змогла вирішити цю проблему. Ми погодилися на тому, щоб 25 квітня 1945 р. скликати у Сан-Франціско, США, конференцію Об'єднаних Націй з метою опрацювання статуту цієї організації». В конференції мали брати участь ті держави, котрі підписали «Декларацію Об'єднаних Націй», і всі країни, що оголосили війну державам Осі до 1 травня 1945 року.

Державами, які запрошували на конференцію, були «велика трійка» та Китай. Уряд Франції вважав, що він не повинен виступати в цій ролі, бо не брав участі в конференціях ні в Думбартон-Оксі, ні в Ялті (6 травня 1945 р.).

Конференція у Сан-Франціско Основні дискусії у Сан-Франциско велися навколо пропозицій, висунутих у Думбартон-Оксі і згодом доповнених у Ялті. Процедура голосування в Раді Безпеки не задовольняла малі та середні Держави. Оскільки постійні члени мали право вето в Раді Безпеки, вони були наділені там більшими повноваженнями, ніж ті, що вони мали в Раді Ліги Націй. А це означало, що великі держави відіграватимуть більшу роль. Було зазначено також, що статут ООН не повинен включатися до тексту договорів про мир — на відміну від того, що було в 1919 р. Адже Організація Об'єднаних Націй мала нести відповідальність за майбутнє, а не за минуле. Підготовка договорів про мир мала здійснюватись іншими організаціями, про які ми невдовзі будемо говорити: офіційно визнаною в Ялті як постійний інститут Радою трьох великих держав, Радою міністрів закордонних справ п'яти держав, утвореною в Потсдамі (проте китайський представник узяв участь лише в першому засіданні).

Конференція в Сан-Франциско проходила з 25 квітня по 25 червня 1945 року. Вона підготувала конституцію нової організації, або Статут Організації Об'єднаних Націй. Ми дамо лише короткий огляд його основних тез.

 

Рурські справи

⇐ Предыдущая31323334353637383940Следующая ⇒

Поделиться: