Аналіз статистичних даних

УЗАГАЛЬНЕННЯ

судової практики розгляду судами цивільних справ про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки у 2010–2011 роках

ПЛАН

Вступ.

1. Аналіз статистичних даних.

2. Законодавче врегулювання спорів щодо відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.

3. Джерело підвищеної небезпеки та його види.

4. Суб’єктний склад сторін у спорі.

5. Умови відповідальності за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки та порядок її відшкодування.

6. Порядок визначення шкоди, у тому числі при повному чи частковому знищенні автомобіля.

7. Спірні питання, пов’язані зі страхуванням автотранспортних засобів, настанням страхових випадків та страхових виплат.

8. Застосування положень про регрес та суброгацію.

9. Інші спірні питання, які виникають під час розгляду справ цієї категорії, та потребують роз’яснення та законодавчого врегулювання.

Висновки та пропозиції.

Вступ

Питання, пов’язані з розглядом справ про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, мають особливе значення, оскільки актуальність цих проблем зумовлена великою кількістю відповідних цивільно-правових спорів у судовій практиці.

Слід зважати також на ті обставини, що у випадку завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки, процес вчинення та умови виникнення зобов’язань суттєво відрізняються від загальних правил, що, відповідно, потребує виділення вказаних випадків як особливого різновиду деліктних зобов’язань.

Відповідно до плану роботи судів апеляційної інстанції та на виконання завдань Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі – ВССУ) вивчено та проаналізовано підстави зміни і скасування судових рішень у справах про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки; перевірено дотримання місцевими, апеляційними судами положень процесуального закону під час розгляду справ цієї категорії, визначено проблеми та спірні питання, що виникають під час розгляду таких справ судами першої інстанції та при їх апеляційному перегляді.

Матеріали, надані для проведення зазначеного узагальнення, свідчать про наявність неоднакової судової практики при розгляді цієї категорії спорів та помилок при застосуванні судами норм матеріального та процесуального права.

Метою узагальнення стало з’ясування проблемних питань, що виникають при вирішенні справ вказаної категорії, аналіз застосування судами норм матеріального та процесуального права, виявлення розбіжностей у тлумаченні законодавства, запобігання повторюваності судових помилок у процесі здійснення правосуддя під час розгляду справ цієї категорії, висвітлення законодавчо неврегульованих моментів у сфері таких правовідносин.

Крім того, узагальнення спрямовано на формування єдиної судової практики, усунення недоліків та розбіжностей при вирішенні спорів, пов’язаних із відшкодуванням шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.

Аналіз статистичних даних

Аналізуючи статистичні дані щодо розгляду судами цивільних справ про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, слід зазначити, що судова статистика не відображає вказану категорію цивільних справ у окремій категорії їх розгляду, тому висновок можна зробити тільки на підставі інформації, наданої місцевими, апеляційними судами.

Так, у 2010 році на розгляд до місцевих судів надійшло більш ніж 3 088 справ про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, зокрема, місцевими судами Закарпатської області розглянуто 81 справу, Сумської – 79 справ, Кіровоградської – 117 справ, Чернігівської – 129 справ; Полтавської – 201 справа; Житомирської – 143 справи; судом м. Севастополя – 338 справ. На розгляд до місцевих судів Донецької області надійшло більш ніж 2 тис. цивільних справ про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, що становить близько 1 % від загальної кількості справ позовного провадження, що перебували на розгляді суду.

Щодо якості розгляду справ цієї категорії можна зазначити, що згідно з матеріалами, наданими для проведення узагальнення, у переважній більшості справ апеляційні скарги відхилено із залишенням рішення суду першої інстанції без змін.

Отже, суди, як правило, дотримуються вимог чинного законодавства України та ухвалюють законні та обґрунтовані рішення. Проте існують недоліки судової практики, які суттєво впливають на її єдність.

Висновки та пропозиції

Поряд із вказаними випадками неправильного застосування норм матеріального права судам у подальшій роботі слід враховувати наступне.

Для визначення питання, чи підлягає відшкодуванню відповідачем у справі завдана ДТП шкода і в якому розмірі, судам слід ретельно перевіряти докази, що підтверджують вину учасників події – матеріали перевірки органів ДАІ, вироки судів у кримінальних справах та постанови про притягнення до адміністративної відповідальності за порушення ПДР України, висновки автотоварознавчих експертиз, звертати увагу на умови договорів страхування транспортних засобів та автоцивільної відповідальності їх власників, акцентувати увагу на зазначені в договорах страхування інформації про вигодонабувача та ліміт відповідальності страховика, за наявності фактів, що підтверджують вину всіх осіб, діяльністю яких завдано шкоди, визначити частину вини кожного з них шляхом повного та всебічного з’ясування всіх обставин справи та відповідно до цих часток розраховувати розмір відшкодування.

Відповідно до ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Враховуючи наведене положення законодавства, судам слід пересвідчитись у тому факті, що особа, яка завдала шкоду, володіє джерелом підвищеної небезпеки саме на відповідній правовій підставі, ретельно досліджувати докази, що підтверджують цей факт, зокрема данні – чи перебуває заподіювач шкоди у трудових відносинах із власником транспортного засобу, чи не є нікчемним правочин, на підставі якого здійснюється використання транспортного засобу заподіювачем шкоди (наприклад, чи дотримано вимоги ст. 799 ЦК України щодо нотаріального посвідчення договору найму транспортного засобу за участю фізичної особи тощо).

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про страхування» розмір страхової суми та (або) розмір страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладення договору страхування або у випадках, передбачених чинним законодавством.

Згідно зі ст. 22 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик згідно з лімітами відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті ДТП життю, здоров’ю та майну третьої особи.

Судам при оцінці розрахунків шкоди, спричиненої транспортному засобу внаслідок ДТП, викладених у висновках автотоварознавчих експертів та розрахунках страхових відшкодувань, здійснених страховиками, слід враховувати положення Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092.

Відповідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування шкоди, завданої нею іншій особі, зобов’язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

При оцінці моральної (немайнової) шкоди, спричиненої потерпілим особам внаслідок ДТП, суди повинні належним чином оцінювати ступінь їх немайнових витрат, а також у випадках пред’явлення таких вимог до страховиків враховувати положення ст. 611 ЦК України про те, що таке відшкодування може бути застосовано лише у передбачених законом або договором випадках порушення страховою компанією зобов’язань і виходити з того, чи передбачено укладеним договором страхування можливість такого відшкодування страховиком. Необхідно звернути увагу на те, що п. 22.3. ст. 22 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» і п. 3 ч. 2 ст. 23 ЦК України обов’язок відшкодування моральної шкоди, завданої пошкодженням майна, покладено на особу, яку визнано винною у скоєнні ДТП.

При визначенні розміру відшкодування шкоди, завданої здоров’ю потерпілої особи внаслідок ДТП (розміру відшкодування заробітку (доходу), втраченого нею внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, додаткових витрат, стороннього догляду тощо), суди повинні звертати увагу на виплати, без урахування яких згідно з ч. 3 ст. 1195 ЦК України визначається шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я. Також враховувати, що у випадках, коли середньомісячний заробіток потерпілого, виходячи з якого встановлюється розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров’я заробітку (доходу), є меншим від п’ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, розмір втраченого заробітку згідно з вимогами ст. 1197 ЦК України обчислюється саме виходячи з п’ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, а не фактичного за місцем роботи, а розмір втраченого доходу від підприємництва – на підставі даних державної податкової служби (ст. 1198 ЦК України).

В усіх випадках слід виконувати вимоги ст. 212 ЦПК України щодо оцінки доказів і ст. 213 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду.

Вважаємо, що узагальнення сприятиме правильному та однаковому розгляду судами зазначеної категорії справ.

Ураховуючи викладене вище, ВССУ вважає за необхідне внести наступні пропозиції:

– розглянути узагальнення на нараді суддів судової палати у цивільних справах ВССУ;

– витяг із узагальнення направити судам апеляційної інстанції для обговорення на оперативній нараді та доведення висновків до відома суддів судів першої інстанції;

– апеляційним судам України необхідно періодично узагальнювати судову практику розгляду справ цієї категорії, проводити тематичні семінари із суддями щодо забезпечення правильного застосування законодавства при розгляді вказаних справ, що сприятиме підвищенню якості правосуддя;

– апеляційним судам України в разі допущення грубих порушень цивільно-процесуального законодавства України та неправильного застосування норм матеріального права судами першої інстанції реагувати на допущені помилки відповідними процесуальними документами в межах наданих їм повноважень;

– на основі узагальнення підготувати для прийняття відповідну постанову пленуму ВССУ.