Сутність понять «жертва», «віктимність», «віктимізація», «віктимна поведінка».

У широкому розумінні цього поняття віктимна поведінка - це поведінка жертви (victima (лат.) - жертва). Також можна сказати, що віктимна поведінка - це поведінка особи, внаслідок якої вона опиняється у ролі жертви. Жертва насильства - більш широке поняття, аніж потерпілий, оскільки потерпілою вважається особа, яка визнана такою в установленому законодавством порядку. Існує визначення поняття жертви. За В.Є.Христенком,

жертва - це людина (сторона взаємодії), що втратила значимі для неї цінності в

результаті впливу на неї іншою людиною (стороною взаємодії). У випадках насильства в сім'ї як сторони взаємодії можуть виступати одна людина або група людей. Жертвоюлюдина може бути тільки у випадку її взаємодії з ким-небудь. У цьому контексті людина не може вважатися жертвою в результаті насильства над собою, внаслідок своєї неуважності, нерозважливості і т.ін. (тобто без дії іншої сторони) [24, с. 41].

Однак, як вже зазначалося, Закон України "Про попередження насильства в сім'ї" діє тоді, коли немає ознак кримінального злочину, томупоняття віктимної поведінки у ситуаціях насильства в сім'ї суттєво відрізняється від віктимної поведінки жертви під час злочинних дій. У більшості випадків насильства в сім'ї жертва не провокує насильника.

Роль жертви у кримінологічному механізмі злочину може бути найрізноманітнішою - від нейтральної до максимально провокуючої злочинця на вчинення злочину. Особливе віктимологічне значення має провокуюча поведінка жертви внаслідок її високого віктимного потенціалу. Дуже часто така поведінка є приводом і джерелом конфлікту. [12, с. 54].
Жертві може бути завдано шкоди і в результаті її необачливих дій, неправильної оцінки ситуації, а через це й неправильної поведінки. До ситуацій, коли в результаті поведінки жертви створюється об'єктивна можливість вчинення злочину, належать також відсутність необхідної реакції на злочинні чи інші негативні дії, невчинення опору діям злочинця.
Віктимологічно значущою може бути також позитивна поведінка жертви, якщо вона полягатиме у здійсненні захисту будь-якої особи від злочинних посягань, при виконанні службових або громадських обов’язків. У таких випадках, якби жертва не діяла певним способом, вона б не викликала відповідної насильницької реакції з боку злочинця.
Українські вчені-кримінологи  розрізняють такі види поведінки жертви:

 - провокуюча - образа, приниження, напад, знущання тощо;    
 - позитивна (не провокуюча);
- нейтральна щодо впливу на поведінку злочинця;  
- пасивна - найхарактерніша для взаємодії близьких родичів.    [6, с.17].
Схожу класифікацію видів поведінки жертви пропонують вчені-кримінологи Санкт-Петербурзької академії МВС Росії:  
- негативна, тобто така, що провокує злочин або створює для нього об'єктивно сприяючу ситуацію;
- позитивна, що виражається у протидії злочинцю, виконанні громадського обов’язку тощо;
- нейтральна - така, що не сприяла вчиненню злочину.
Дослідник, науковець, професор А.Зелінський, класифікує віктимну поведінку за її характером:
- конфліктна, коли потерпілий створює конфліктну ситуацію або бере активну участь у конфлікті, що виник (є ініціатором бійки або вступає в бійку на боці однієї зі сторін). Особливими різновидами такої поведінки є необхідна оборона, затримання злочинця, правозахисна активність;
- провокуюча (демонстрування багатства, екстравагантна зовнішність, неправильна поведінка жінки, що створює уявлення про її доступність, тощо);
- легковажна (довірливість і наївність неповнолітніх та інших осіб, що неспроможні опиратися нападаючому, створення аварійних ситуацій на шляхах пішоходами й водіями тощо). [13, с. 86].
Значущість віктимної поведінки, що характерна для багатьох жертв злочинів, уможливлює певну їх класифікацію. Класифікація потерпілих від злочинів має важливе значення для запобігання злочинам, оскільки мета її розробки полягає в підвищенні ефективності профілактики злочинів.
Кримінологи вважають, що до основних підстав для класифікації жертв злочинів належать стать, вік, професійна приналежність, морально-психологічні особливості особи (що сприяє швидкому складанню особистісно-віктимологічної типології) та ін. [37, с. 96].
Класифікація жертв за статтю важлива не лише тому, що жертвами окремих деяких злочинів можуть бути тільки жінки, а з огляду на певні елементи, характер поведінки, що типова для ситуації, у якій завдається шкода.
Класифікація жертв за віком необхідна вже тому, що підвищена віктимність, наприклад, неповнолітніх і осіб похилого віку зумовлює необхідність розробки спеціальних заходів віктимологічної профілактики.   
Посадове становище і професійна діяльність також можуть зумовлювати підвищену віктимність, і останнім часом ця підстава стає дедалі актуальнішою. Як зазначалося, до такої категорії осіб належать працівники правоохоронних органів, інкасатори, охоронці, касири, водії таксі, що працюють вночі. Останніми роками до професій, що мають підвищену віктимність, додалася й така, як зайняття бізнесом.   
Важливе значення має також класифікація жертв за ознаками їх ставлення до особи, що завдає шкоду, і насамперед за морально-психологічними особливостями. У механізмі злочину “працюють" статева розбещеність і схильність до вживання алкоголю й наркотиків; жадібність і деспотизм; агресивність і жорстокість; брутальність і боягузливість; сміливість і доброта; фізична сила і слабкість тощо. Усі перелічені якості виявляються в поведінці і за певних обставин можуть сприяти або перешкоджати вчиненню злочинів. [38, с. 37]. Класифікація жертв за морально-психологічними ознаками необхідна насамперед для характеристики категорій злочинів, в яких зазначені риси особи жертви є основою способу й форми вчинення злочину або приводом злочину.
Особистісні якості жертв актуалізуються певними ситуативними факторами, що дає підстави для такої їх класифікації:
- агресивні жертви - особи, поведінка яких пов’язана з нападом на особу, що в подальшому завдає шкоду, або інших осіб чи іншими подібними діями (образою, наклепом, знущанням тощо). Для жертв цього типу характерно умисне створення конфліктної ситуації;
- активні жертви - особи, чия поведінка, хоча й не пов’язана з нападом або створенням конфлікту, проте активно сприяє завданню їм у кінцевому підсумку шкоди (звертаються з проханням про завдання їм шкоди або вчинення дій, що об’єктивно призводять до завдання шкоди чи в інші способи викликають такі дії, а також завдають шкоди самі собі);
- ініціативні жертви - особи, поведінка яких має позитивний характер, але призводить до завдання їм шкоди;   
- пасивні жертви - особи, які не опираються злочинцю з об'єктивних і суб’єктивних причин;
- некритичні жертви - особи, для яких характерні необачливість, невміння правильно оцінювати життєві ситуації;     
- нейтральні жертви -особи, що не сприяють вчиненню проти них злочину.[24, с. 58].
Вчені вважають, що основним критерієм, на підставі якого необхідно класифікувати потерпілих від злочинів, є ступінь віктимності, який відбиває в найзагальнішому вигляді віктимогенну деформацію особи, професійну, вікову віктимність і віктимну патологію.     [26, с. 59]. На цій підставі вчені пропонують таку класифікацію жертв:  
- випадкова жертва, тобто особа стає жертвою в результаті збігу обставин. Взаємовідносини, що виникають, не залежать ні від волі бажання жертви, ні від волі й бажання злочинця;
- жертва з незначними якостями ризику, тобто особа, якій притаманні, як і всім нормальним людям, фактори ризику й віктимність якої зненацька різко підвищується під впливом конкретної несприятливої ситуації;
- жертва з підвищеними якостями ризику, тобто особа, стосовно якої діє комплекс факторів ризику. До цієї групи належать два основних типи жертв: жертви необережних злочинів, коли характер виконуваної ними роботи або їх поведінка у громадських місцях містить підвищену віктимність; жертви умисних злочинів, соціальний статус яких при виконанні ними їх соціальних ролей містить підвищений ризик віктимності. Віктимність цієї категорії може іноді виявлятись в особливих манерах поведінки жертви, в її зовнішньому вигляді тощо;
- жертва з високим рівнем ризику. Морально-соціальна деформація такої особи практично не відрізняється від правопорушників і характеризується стійкою її антисоціальністю (повії, наркомани, алкоголіки та ін.). [12, с. 48] . Як зазначалося, класифікація жертв необхідна не тільки для їх вивчення, а більшою мірою для організації спеціального напрямку попереджувальної роботи — віктимологічної профілактики. У віктимологічній профілактиці вирізняються два основні напрями попереджувальних заходів, об’єктами яких є віктимологічні ситуації; безпосередньо потенційні й реальні жертви на індивідуальному (індивідуальна віктимологічна профілактика) і груповому рівнях (загальна або індивідуально-групова віктимологічна профілактика).
При реалізації першого напряму необхідну увагу приділяють заходам, спрямованим на усунення віктимно небезпечних ситуацій (патрулювання, обладнання технічними засобами охорони й безпеки, поліпшення організації дорожнього руху, залучення громадськості до вирішення завдань колективної й особистої безпеки та ін.). [3, с. 76].         
При реалізації другого напряму необхідно здійснювати заходи виховного впливу, професійного навчання, правової пропаганди, медичного характеру, забезпечення населення спеціальними засобами захисту тощо.
Отже, значення вивчення особи потерпілого полягає у такому:
- визначенні кола осіб, які найчастіше стають жертвами злочинів;
- вивченні зв’язку між поведінкою потерпілого і злочинця;
- вивченні формуючого впливу поведінки й особи потенціальної жертви на особу частини злочинців;
- розробці профілактичних заходів, спрямованих на усунення причин, внаслідок дії яких особа може опинитися в ролі жертви;
- більш повному вивченні особи злочинця й індивідуалізації йому покарання за вчинений злочин. [2, с. 48].

Очевидно: сукупність якостей, що характеризують злочинця, сприяють скоєнню злочину лише при взаємодії з сукупністю особистісних властивостей, що характеризують жертву, особливо за певних об’єктивних обставин. Віктимогенні ознаки поведінки та особистості жертви (постраждалого) є істотними умовами реалізації причинного зв’язку, де наслідками виступають дії агресора чи злочинця. Тому для ефективної профілактики конфліктів і злочинів вкрай необхідні віктимологічні дослідження, зокрема –дослідження віктимної поведінки.

Принагідно зазначимо, що віктимологічний аспект проблеми запобігання соціальних конфліктів і злочинів на сьогодні залишається малодослідженим. Це пояснюється тим, що протягом багатьох років питання віктимологогії вивчались переважно в рамках кримінології і кримінальної психології (Ю. Антонян, В. Васильєв, М. Вольфган, Г. Долгова, Г. Еленберг, М. Єнікеєв, В. Мінська, Д. Рівман, А. Сахаров, Л. Франк, А. Яковлев та інші). Водночас дослідження причин віктимізації, виявлення сукупності психологічних властивостей особистості, що сприяють становленню її віктимної поведінки, є досить важливим для пошуку заходів профілактики конфліктів, боротьби зі злочинністю та зниження рівня віктимізації населення.

Перш за все, потребує деяких уточнень термінологічний апарат віктимології як наукового напряму, до якого належить і поняття „віктимна поведінка”.

Віктимологія (від латинського „victim” – „жертва” та грецького „logos” – докладно про що-небудь, вчення) у буквальному перекладі означає – „докладно про жертву”, або „вчення про жертву”.   [26, с. 58].

Як окремий, самостійний напрям віктимологія зародилась порівняно недавно. Її започаткування пов’язують хронологічно з періодом після Другої світової війни, яка забрала мільйони людських життів. Сама ж ідея про роль жертви у механізмі скоєння злочину не є новою. Вона знайшла своє відображення в численних юридичних та літературних пам’ятках та інших джерелах, починаючи зі стародавніх часів. На рівні наукових досліджень віктимогеннi передумови злочинів стали вивчатися з другої половини 40-х років ХХ сторіччя [6; 17; 19]. Поступово виокремився самостійний науковий напрям – віктимологія. Проте й нині не спостерігається одностайності у визначенні й трактуванні основних віктимологічних понять і категорій, зокрема й щодо місця віктимологічних знань у системі наук загалом. Тож наведемо деякі міркування з цього приводу.

Віктимологія вивчає закономірності та особливості поведінки жертви, процес перетворення людини на жертву, соціальні процеси, внаслідок яких окремі індивіди та цілі соціальні групи наражаються на різного роду катування [1; 3; 12; 17; 19]. Тому предметом віктимології виступає поведінка жертви, а об’єктом – сама жертва [6].

Віктимологія висуває інше завдання: вивчати у різних якостях і проявах жертву. Ця наука прагне дати відповіді на питання: хто є постраждалий, які фактори впливали на його розвиток, яким є механізм його поведінки в тій чи тій ситуації, чому саме ця особа стала жертвою? „Кінцева мета вивчення особистості постраждалого – виробити запобіжні заходи, що дозволяють уникнути ситуацій, у яких приводом злочинної дії може стати особистість або поведінка самої жертви” [17, с. 18].

Те, що багато науковців тривалий час розглядали віктимологію як один з напрямків кримінології, призвів до суттєвого звуження об’єкта дослідження віктимологічної науки. На цьому звуженні навіть наполягали деякі дослідники-кримінологи. Так, Л. Франк зазначав, що „коли йдеться про віктимологію, ми маємо, однак, на увазі не жертву взагалі (наприклад, нещасних випадків, експлуатації, алкоголізму тощо) і не постраждалих від будь-якого правопорушення (адміністративного, громадського, трудового), а постраждалого від злочину” [17, с. 7]. Вчений неодноразово наголошував саме на цьому аспекті віктимології. Проте в ширшому розумінні термін жертва означає будь-яку особу, яка зазнала страждань від насилля, нещастя, невдачі [9, с. 195], або навіть „внаслідок відданості чомусь” [10, с. 165]. З огляду на таке визначення, людина може стати жертвою не лише в процесі злочину, а й у будь-якій життєвій ситуації. Жертвами повинні вважатися також постраждалі від стихійного лиха, катастроф, війн, внаслідок нещасних випадків, побутових чи виробничих конфліктів тощо. Наприклад, В. Полубинський пропонує вирізняти такі категорії жертв: постраждалі від неправомірних дій інших осіб, власної поведінки, збігу неґативних обставин, нещасного випадку [12, с. 16]. Тож, на наш погляд, в якості об’єкта віктимології має виступати не лише постраждалий від злочину, а будь-яка жертва в широкому розумінні цього терміна, а віктимологічні дослідження не повинні зводитися до рівня кримінальних.

Отже, зважаючи на вище викладене, об’єктом віктимологічних досліджень у широкому розумінні повинна виступати жертва будь-якого рівня й типу (у тому числі й жертва злочину), а предметом – поведінка жертви до, в момент та після завдання шкоди або страждань. Йдеться про віктимну поведінку жертви.

Під віктимною (віктимогенною) розуміють таку поведінку, при якій жертва певним чином сприяє скоєнню злочину, свідомо чи несвідомо створює об’єктивні та суб’єктивні умови для криміналізації, зневажаючи запобіжними заходами [6, с. 127]. Головна ознака віктимної поведінки – це здійснення певних дій або бездіяльність, які сприяють тому, що людина опиняється в ролі постраждалої, в ролі жертви.

З огляду на це положення, слід зауважити, що віктимна (або така, що їй сприяє) поведінка також повинна досліджуватися в двох аспектах: вузькому та широкому. У вузькому розумінні віктимною поведінкою вважаються конкретні діяння (дії або бездіяльність), їх сукупність у конкретній ситуації, внаслідок застосування яких людина стає жертвою. В широкому розумінні віктимна поведінка – це складна система взаємодії між потенційною жертвою і оточенням. Саме внаслідок такої взаємодії людина за певних умов і стає жертвою.

Сукупність якостей, явищ, психологічних властивостей, характеристик особистості, що сприяють її віктимній поведінці та віктимізації, складають віктимність особистості. Віктимність (або віктимогенність) – це набуті людиною фізичні, психічні й соціальні риси та ознаки, котрі можуть зробити її схильною до перетворення на жертву [6, с. 127].

Необхідно зауважити, що віктимність, як особлива властивість особистості й поведінки потенційної жертви, притаманна далеко не всім постраждалим (адже є ситуаційні, випадкові жертви).

У 1985 році В. Полубинський писав, що „в сучасних умовах, коли науковий прогрес здебільш забезпечується завдяки диференціації та інтеграції окремих галузей знання, закономірно постає питання про необхідність комплексного, системного дослідження жертв (усіх видів і категорій) у рамках окремої наукової дисципліни” [11, с. 14].

Аналізуючи вперше введене поняття віктимності Л. Франк,  згодом наголошує, що „першорядного значення набуває дослідження віктимності на психологічному рівні, адже це може дати відповідь на основне питання віктимології: чому саме дана особа або дана група осіб (соціальна, демографічна, психологічна) стають жертвами того чи іншого злочину? Для цього, в свою чергу, необхідно дослідити, в якій мірі вольові, емоційні та інші психологічні й соціально-психологічні процеси, риси особистості впливають на ступінь віктимності тих чи тих осіб, як ці риси проявляються в критичний момент конфліктної ситуації, чому за схожих обставин так легко одні стають жертвами шахрайства, зґвалтування, пограбування, а інші благополучно уникають небезпеки. Вирішення цих та багатьох інших питань, зокрема питання про розробку підстав для соціально-психологічної класифікації постраждалих, дає можливість глибше вивчити причини злочинності й розробити нові рекомендації щодо профілактики певних категорій злочинів, адже психічними процесами… можна управляти, а поведінку людей прогнозувати” [17, с. 22 – 23].

Підсумовуючи викладене, доходимо таких висновків:

1.Жертва - постраждала від злочину фізична особа незалежно від того, чи визнана вона потерпілою у встановленому законом порядку і чи вважає себе такою.

2.Віктимність - це об'єктивно притаманна людині (реалізована злочинним актом або залишена в потенції) здатність, схильність стати в певних обставинах жертвою злочину.

3. Віктимологія – самостійний науковий напрям, що має свої, специфічні предмет, об’єкт і методи дослідження.

4. Віктимна поведінка потенційної чи актуалізованої жертви, як предмет віктимології, потребує ретельного всебічного дослідження для виявлення причин та умов віктимізації і пошуку шляхів зниження рівня віктимності населення (у тому числі й латентної).

5. Як інтегрований науковий напрям, віктимологія синтезує кримінологічні, криміналістичні, соціологічні та інші знання про постраждалих (жертв), серед яких центральне місце мають посідати знання психологічні.

6. Саме дослідження віктимної поведінки як психологічної проблеми дозволяє вирішити найбільшу низку проблем особистісної девіктимізації.

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: