Ознаки синдрому емоційного вигорання

Їх умовно можна поділити па три основні групи: психофі­зичні, соціально-психологічні і поведінкові. До психофізичних симптомів:

· почуття постійної, по минаючої втоми не тільки по вечорах, але і зранку, відразу ж після сну (симптом хронічної втоми);

· відчуття емоційного і фізичного виснаження;

· зниження сприйнятливості і реактивності на зміни зовнішнього середовища (відсутність реакції цікавості та страху);

· загальна асенізація (слабість, зниження активності і енергії, погіршення біохімії кроні і гормональних показників);

· і часті безпричинні головні болі, постійні розлади шлун­ково-кишкового тракту і різка втрата чи різке збільшення ваги;

· повне чи часткове безсоння (швидке засипання і відсу­тність сну раннім ранком, починаючи з 4 год., або ж навпаки, нездатність заснути до 2—3 год. ночі і «важке» пробудження вранці, коли потрібно вставати на роботу);

· постійний загальмований, сонливий стан і бажання сна­ги протягом усього дня;

· задишка або порушення дихання при фізичному чи емо­ційному навантаженні;

· помітне зниження зовнішньої і внутрішньої сенсорної чутливості: погіршення зору, слуху, нюху і дотику, втрата внутрішніх, тілесних відчуттів.

До соціально-психологічних симптомів:

· байдужність, нудьга, масивність і депресія (знижений емоційний тонус, почуття пригніченості);

· підвищена дратівливість па незначні, дрібні події — часті нервові «зриви» (вибухи невмотивованого гніву чи від­мова від спілкування, «відхід у себе»);

· постійне переживання негативних емоцій, для яких у зовнішній ситуації причин немає (почуття провини, невпев­неності, образи, підозри, сорому);

· почуття неусвідомленого занепокоєння і підвищеної тривожності (відчуття, що «щось не так, як треба»);

· почуття гіпервідповідальності і постійний страх, що щось «не вийде» чи з чимось не вдасться впоратися;

· загальна негативна установка на життєві і професійні пе­рспективи (типу «Як не намагайся, все одно нічого не вийде»).

До поведінкових симптомів:

· відчуття, що робота стає все важчою і важчою, а виконувати її — все складніше і складніше;

· співробітник помітно змінює свій робочий режим дня (рано приходить на роботу і пізно йде або, навпаки, пізно приходить на робочу і рано йде);

· незалежно від об'єктивної необхідності, працівник по­стійно бере роботу додому, але вдома її не робить, а керівник відмовляється від прийняття рішень, форму­люючи різні причини для пояснень собі й іншим;

· відчуття, що все марно, зневіра, зниження ентузіазму стосовно роботи, байдужість до результатів;

· невиконання важливих, пріоритетних завдань і «застрягання» на дрібних деталях, витрата більшої частини робочо­го часу на погано усвідомлюване чи неусвідомлюване вико­нання автоматичних і елементарних дій;

· дистанціювання від співробітників і клієнтів, підвищен­ня неадекватної критичності;

· зловживання алкоголем, різке зростання викурених за день цигарок, вживання наркотиків.

Фактори, які впливають на емоційне вигорання

На даний момент немає однозначної відповіді па запитан­ня про те, що ж є головним у виникненні професійного виго­рання, що є основною причиною – особистісні характерис­тики людини чи організаційні.

Індивідуальні фактори.

До професійного вигорання більш схильні працівники, які змушені в силу своєї роботи багато і інтенсивно спілкува­тись з різними людьми, знайомими і незнайомими. Тому ці­лком закономірно, що швидше «вигорають» люди, які мають інтровертований характер, індивідуально-психологічні особливості яких не поєднуються з професійними вимогами ко­мунікативних професій. Вони не мають надлишку життєвої енергії, характеризуються скромністю і сором'язливістю, схильні до замкнутості і концентрації на предметі професій­ної діяльності. Саме вони здатні накопичувати емоційний дискомфорт без «скидання» негативних переживань у зов­нішнє середовище. Також існує взаємозв'язок між вигоран­ням і тривожністю, емоційною чутливістю, темпераментом.

Ще одна, найбільш вразлива категорія «вигораючих», - це люди, що з головою занурюються в роботу, зневажають і відсувають на другий план свої потреби. Вони схильні таким чином втікати від проблем, що виникають в особистому житті. У своєму прагненні до ідеалу такі люди стають надміру захоп­леними роботою. Вони відчувають сильну потребу бути необ­хідними і значимими. Звичайно, такі люди дуже залежать від зовнішніх оцінок, особливо схвалення. Більшість позитивних емоцій «вигораючи» знаходять у своїй професійній діяльності. Через це вони часто втрачають зв'язок із своїми родичами і знайомими. У багатьох немає нікого, крім дружини чи чолов­іка, з ким можна було б поговорити відверто.

Також до синдрому професійного вигорання більш схильні люди, що відчувають постійний внутрішній особис­тий конфлікт, пов'язаний із роботою (наприклад, жінки, в яких існує внутрішнє протиріччя між роботою і сім'єю).

Результати досліджень показують, що найбільш чут­ливими до вигорання, є молоді люди (19-25 р.), які при зіткненні з реальною дійсністю, що не відповідає їх очіку­ванню, отримують емоційний шок та люди старшого віку (40-50 р.).

Досить часто можна спостерігати як у чоловіків, так і у жінок, професійне вигорання у віці 30 р. Можливою причи­ною є криза 30 років, яку психологи часто називають «про­блемою сенсу життя». Оглядаючись на пройдений шлях, лю­дина бачить, як при сформованому і зовні благополучному житті все-таки недосконала її особистість. Багато фахівців говорять про те, то критично переглядають своє життя. Від­бувається переоцінка цінностей і буває так, що кар'єрні дося­гнення в цьому віці втрачають сенс.

Існують дослідження, що свідчать про взаємозв'язок сі­мейного стану і вигорання. Більш висока схильність до виго­рання є у неодружених осіб (особливо чоловічої статі). При­чому, холостяки в більшій мірі схильні до вигорання навіть у порівнянні з розведеними чоловіками.

Доведено, що чоловіки більш схильні до деперсоналі­зації, а жінки до емоційного виснаження. Чоловіки вияви­лися більш чутливими до впливу таких стресових ситуацій, які вимагали від них демоне грації чисто чоловічих якостей (сили, підваги). Жінки виявилися більш чутливими до стре­сових ситуацій, які вимагали від них співпереживання, ви­ховательських навичок, покори. Жінка, що працює, отримує більш високі робочі перенавантаження (в порівнянні з чоло­віками) через додаткові домашні та сімейні обов'язки.

Існують дані про позитивний зв'язок між рівнем освіти
і вигоранням. Приводом до цього можуть бути завищені ви­моги людей з більш високим рівнем освіти, неможливість реалізації (людина займає не ту посаду, на яку вона могла б претендувати, або не ту, на яку вчилася).

Тісний зв'язок існує між вигоранням і задоволенням працею.

Організаційні фактори.

Мабуть, один з найважливіших факторів, розглянутих у контексті вигорання, — це соціально-психологічні взаємини в організації як по вертикалі, так і по горизонталі. Вирішальну роль відіграє підтримка з боку колег і людей, що стоять вище на професійному і соціальному рівні. Більше того, деякі дослідники­ підкреслюють, що так звані горизонтальні конфлікти в групі працівників психологічно менш небезпечні, ніж конфлікти з
людьми, які займають більш високе професійне становище.

Умови праці. Практично всі дослідження свідчать про те, що підвищені навантаження в діяльності, понаднормова праця стимулюють розвиток вигорання.

Зміст праці. Дана група факторів містить у собі кількісні і якісні аспекти роботи з клієнтами: число клієнтів, частоту їхнього обслуговування, ступінь глибини контакту з ними.

Прийняття рішень. Важливий фактор, що взаємодіє з вигоранням, — ступінь самостійності і незалежності співробі­тника у своїй діяльності, можливість приймати важливі рішен­ня. Відчуття значимості, інформованості і прийняття відпові­дальних рішень значно пригнічує розвиток вигорання.

Стимулювання. Ця проблема розглядається дослідни­ками в руслі винагороди працівників за їхню працю (матері­альної і моральної) у вигляді схвалення з боку адміністрації і подяки клієнтів. Практично всі дослідники відзначають, що недостатня винагорода (грошова і моральна) чи її відсутність сприяють виникненню вигорання. Є дослідження, які пока­зують, що додаткова винагорода за виконання визначеної роботи підвищує почуття професійної ефективності. При цьому, як правило, важливою є не стільки абсолютна кіль­кість винагороди, скільки її справедливість.

Стиль керівництва. Потрібно відзначити, що демокра­тичний стиль керівництва в меншій мірі сприяє виникненню вигорання, а авторитарний і критикую чий стиль спілкуван­ня керівника — навпаки, сприяє вигоранню.

⇐ Предыдущая234567891011Следующая ⇒

Поделиться: