Процедури вручення за кордоном судових та позасудових документів за Гаазькими конвенціями, багатосторонніми угодами СНД та двосторонніми угодами України: порівняльна характеристика.

 

· Гаазька конвенція з цивільного процесу 1954 року (Україна як окрема держава приєдналась у 1966 році, конвенція набула чинності у 1967)

Вручення документів відбувається на підставі клопотання консула запитуючої держави, що направляється до відповідних державних органів, що визначені запитуваною державою. Клопотання складається мовою запитуваної держави і повинно містити імена та статус сторін, адресу отримувач та характер документу, що вручається. До клопотання додається копія документу, який треба вручити, у двох екземплярах. Уповноважені органи передають консулу запитуючої держави підтвердження вручення або пояснення причин, з яких вручення не відбулось. При цьому держави можуть вирішити використовувати з такими цілями дипломатичні канали або налагодити безпосередні відносини між компетентними органами.

Процедура вручення: Компетентні органи можуть обмежитись врученням документу шляхом його передачі адресату, якщо він прийме документ добровільно. Однак, якщо документ, що підлягає врученню, складений мовою, про яку домовились сторонни, або супроводжується перекладом на таку мову, процедура вручення може здійснюватися за процедурою запитуваної держави, якщо запитуюча держава висловлює таке прохання, або за іншою особливою процедурою.

Точність перекладу документу (якщо такий є) повинна бути завідчена дипломатичним або консульським представником запитуючої сторони або присяжним перекладачем запитуваної держави.

У врученні судового документу може бути відмовлено тільки якщо таке вручення може нанести шкоди суверенітету або безпеці запитуваної держави.

Вручення документів не може бути підставою для стягнення з запитуючої держави будь-яких зборів чи витрат. Винятком може бути застосування особливого порядку вручення, якщо про це немає окремої угоди держав.

При цьому Конвенція допускає також: (а) можливість пересилати документи поштою безпосередньо адресатам; (б) можливість вручення документів безпосередньо через судових виконавців або інших компенентних посадовців запитуваної держави; (в) через дипломатичних або консульських агентів. Такі можливості повинні бути передбачені відповідними домовленостями між державами або принаймні не зустрічати заперечень з боку запитуваної держави. Крім того, запитувана держава не може заперечувати протии вручення документів дипломатчним або консульським представником запитуючої держави, якщо адресат добровільно його отримує.

 

· Гаазька конвенція про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року (Україна підписала в 2000, набрала чинності у 2001)

Для судових та позасудових документів, виданих органами влади та судовими працівниками, передбачено аналогічні процедури.

Конвенція не застосовується, якщо адресат невідомий.

Кожна договірна держава призначає центральний орган (в Україні – Міністерство юстиції), який отримує прохання про вручення і здійснює відповідні процесуальні дії.

Орган влади чи судовий працівник запитуючої держави направляє центральному органу запитуваної держави прохання згідно з формуляром, передбаченим Конвенцією, з додатком у вигляді оригіналу або копії документа, що підлягає врученню. Прохання і документ надаються у двох примірниках і не підлягають легалізації чи будь-якому аналогічному завіренню.

Центральний орган повинен проінформувати запитуючу установу, якщо запит не відповідає положенням Конвенції.

Документ вручається за правилами запитуваної держави або за особливим порядком, якщо від не суперечить законодавству запитуваної держави. Якщо адресат приймає документ добровільно, його вручення може здійснюватись напряму.

Підтвердження про вручення направляється напряму запитуючій установі без посередництва центрального органу.

Формуляри, що додаються до Конвенції і повинні використовуватись при врученні документів, у частині типових умов повинні заповнюватися англійською або французькою, решта пунктів – мовою запитуючої держави.

Можуть також використовуватись дипломатичні чи консульські канали, при чому якщо документ вручається дипломатичним чи консульським агентом громадянину його країни, держава вручення не має права заперечувати.

Вручення може не виконуватись, якщо становить загрозу суверенітету чи безпеці запитуваної держави. Така держава не може відмовити у виконанні прохання про вручення лише з тієї причини, що відповідно до її внутрішнього права вона має виключну юрисдикцію стосовно предмета справи, або що її внутрішнє право не дозволяє проведення судового процесу, у зв'язку з яким направлене прохання.

· Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22 січня 1993 року (Мінська конвенція)

За Мінською конвенцією, вручення документів здійснюється установами юстиції за порядком, передбаченим у державі вручення. При цьому документ повинен бути складений мовою держави вручення, російською мовою або бути перекладеним на одну з цих мов. В іншому випадку установа юстиції держави вручення передає документ особі, тільки якщо вона добровільно згодна їх отримати.

Якщо документ не може бути вручений за адресою, вказаною у дорученні, то установа юстиції вживає заходів для встановлення адреси. Якщо встановлення адреси неможливе, запитуюча установа повідомляється відповідно і документи, що підлягали врученню, відправляться назад.

Якщо документ вручено, адресат підписує відповідне підтвердження, а установа юстиції держави вручення скріплює його своєю печаткою. Вказуються також дата вручення і підпис особи, що здійснила вручення. Вручення може підтверджуватись і іншим документом, у якому обов’язково вказуються спосіб, місце і час вручення.

Держави-учасниці можуть використовувати свої дипломатичні або консульські установи для вручення документів своїм громадянам (наприклад, якщо українець проживає в Казахстані, документ може бути переданий йому посольством України в Астані)

· Угода про порядок вирішення спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності 1992 року (Київська угода)

Київська угода передбачає вручення судових документів як елемент надання правової допомоги. При цьому компетентні суди та інші органи вступають у безпосередній контакт один з одним, процедура вручення документу регулюється законом держави вручення, необхідно, щоб документ був мовою запитуваної держави або російською.

· Двосторонні угоди про правову допомогу

Договір між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах (підписано у 1993, набула чинності у 1994): Вручення документів здійснюється за процедурою, передбаченою у державі вручення. Документ повинен бути мовою запитуваної сторони або супроводжуватися завіреним перекладом на мову запитуваної сторони. В інакшому випадку документи вручаються тільки за добровільної згоди на це адресата. Підтвердження вручення складається за правилами запитуваної сторони, при цьому зазначається час, місце і спосіб вручення. Якщо вручається лист, що оформлено у двох примірниках, підтвердження вручення може міститись в одному з них.

Угода між Україною та Турецькою Республікою про правову допомогу та співробітництво в цивільних справах (підписано у 2000, набула чинності у 2004): Вручення документів здійснюється за посередництва призначеного центрального органу за законом держави вручення. Вручення може здійснюватися і за законом держави, що запитує, якщо було висловлено відповідне прохання і якщо це не суперечить законодавству держави вручення.

⇐ Предыдущая3456789101112Следующая ⇒

Поделиться: