Сутність, види та функції господарського договору

ВСТУП

На сьогодні господарський договір є основним діючим регулятором усіх господарських відносин, а договірна форма ведення господарювання займає провідне місце у формуванні та забезпеченні належного регулювання сучасних господарських та підприємницьких відносин в економіці України.

Перехід від командно-адміністративної системи до моделі ринкового регулювання економічних відносин призвело до виникнення в Україні нових, специфічних відносин - підприємницьких або комерційних. Наділення суб'єктів господарювання свободою у здійсненні підприємницької діяльності дало поштовх для виникнення різноманітних господарських зв'язків між ними, як у внутрішньодержавному обороті, так і при здійсненні ними зовнішньоекономічної діяльності. Підприємництво (або комерційна діяльність) взагалі є рушієм ринкової економіки, своєрідним підґрунтям для випробування конкретних форм та способів господарювання.

Все це стало підставами для розвитку сфери договірних відносин між суб'єктами господарювання, а найбільш зручним та поширеним правовим засобом регулювання таких відносин і виступає господарський договір (контракт).

Тема договірного регулювання відносин у сфері господарювання є важливою як з наукової, так і з практичної точки зору. Причому важливість теоретичної розробки питань, пов'язаних з договірним регулюванням господарських відносини, зумовлена як недостатністю монографічних досліджень у правовій науці, так й потребами юридичної практики сьогодення.

Як підтверджує історія та практика економічно розвинутих країн світу, нормальний стан економічного розвитку може і забезпечується через такий правовий інструмент як господарський договір, який є діючим інструментом регулювання прав та обов'язків суб'єктів господарювання, що ґрунтується на основі узгодженого волевиявлення сторін та має на меті впорядкування їх практичної діяльності.(Москва)

На підставі “Правил продажу непродовольчих товарів” № 294 від 27 травня 1996 р. п.35 у разі, коли під час гарантійного терміну необхідно визначити причини втрати якості товару, господарюючий суб’єкт зобов’язаний у триденний термін з дня одержання письмової заяви від покупця направити цей товар на експертизу. Експертиза проводиться за рахунок господарюючого суб’єкта.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 1179 від 17 серпня 2002 р. доповнення до “Правил заняття торговельною діяльністю і правил торговельного обслуговування населення” № 108 від 8 лютого 1995 р. п. 25 доповнено наступним положенням: “ Якщо в результаті експертизи буде доведено, що недоліки виникли після передачі товару споживачеві внаслідок порушення ним встановлених правил використання, зберігання та транспортування, дій третіх осіб, вимоги споживача не підлягають задоволенню, а споживач зобов’язаний відшкодувати суб’єкту господарської діяльності витрати на проведення експертизи. Споживач, продавець (виконавець) мають право одержувати висновки експертизи у судовому порядку”.

Закон встановлює відповідальність продавця перед покупцем в формі неустойки за порушення термінів усунення недоліків у товарі чи його заміні. У вказаних випадках з продавця вимагатиметься неустойка в розмірі одного відсотка від вартості товару за кожний день несвоєчасного усунення недоліків чи заміни. Якщо покупець внаслідок несвоєчасного усунення недоліків в товарі чи в його заміні втратив інтерес до виконання, він має право пред’явити продавцю іншу вимогу, яка витікає із продажу товару неналежної якості. Крім того, він має право розірвати договір і вимагати відшкодування збитків. (Павлик)

Відповідно до ст. 258 Цивільного кодексу України покупець має право заявити продавцю претензію з приводу незастережених недоліків проданої речі, на яку гарантійний термін відсутній, протягом 1 року з дня передачі товару, а стосовно нерухомого майна – 3 роки з дня укладення договору купівлі-продажу.

Досить широко в діяльності господарюючих суб’єктів використовується договір поставки. Договір поставки – це договір, за яким одна сторона зобов’язується поставити певний вид продукції, а інша сторона її прийняти та оплатити належну суму коштів.

В залежності від мети продажу і придбання, галузевої приналежності чи місця знаходження виділяють різновиди договору поставки:

– продукції чи товарів для державних потреб;

– сільськогосподарської техніки, пально-мастильних і інших матеріалів для підприємств сільськогосподарського комплексу;

– мобілізаційних ресурсів.

Для такого виду договорів характерне самостійне правове регулювання, а також підвищені вимоги відповідальності постачальника за недопостачання або перевищення терміну постачання.

Від договору купівлі-продажу договір поставки відрізняється двома основними ознаками:

– правовим статусом постачальника (за постачальника повинен виступати підприємець);

– метою продажу (продаж здійснюється виключно для використання у підприємницькій діяльності).

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Предметом договору є визначені родовими ознаками продукція чи вироби з точним найменуванням і технічними умовами.

Термін договору поставки визначається ст. 267 Господарського кодексу України: до 1 року або визначений безпосередньо угодою сторін.(Федина)

Якість товару засвідчується постачальником належними товаросупровідними документами, якщо інше не передбачається договором.

Відповідно до ст. 268 Господарського кодексу України у разі поставки товарів низької якості покупець має право відмовитися від їх прийняття та оплати і вимагати повернення перерахованих коштів.

Товари повинні поставлятись комплектно згідно з вимогами стандартів, технічних умов або прейскурантів. Якщо комплектність не визначена такими документами, то вона визначається договором. Згідно зі ст. 270 Господарського кодексу України у разі поставки некомплектних виробів постачальник на вимогу одержувача повинен у 20-ти денний термін після одержання вимоги доукомплектувати товар.

Договір поставки укладається у письмовій формі. Сторони можуть укласти такий договір на тривалий період. Для цього використовується такий спосіб укладення договору, як складання його у вигляді одного документа, де вказуються умови договору, передбачені в специфікації (асортимент, кількість і ціна товару), що є невід’ємною частиною договору.

Зміни або одностороннє припинення договору поставки неможливе. В той же час є окремі винятком:

– при порушенні умов покупець може в односторонньому порядку повністю або частково відмовитися від виконання договору;

– при неодноразовій поставці неякісного товару;

– при неодноразовій затримці у поставці товару;

– періодичне порушення якості товару.(Москва)

В той же час практика підтверджує неможливість одностороннього припинення договору при згаданих порушеннях умов договору з боку постачальника при незначних порушеннях.

Одна із сторін договору постачання має право визначати розмір неустойки, штрафу чи пені за порушення тих чи інших умов договору. При цьому сторони можуть збільшити або зменшити розмір санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов’язань, які встановлені Положенням про поставки продукції виробничо-технічного призначення.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України недопоставлена постачальником продукція повинна бути поставлена в обумовлений термін. Покупець має право, повідомивши постачальника, відмовитись від прийняття продукції, постачання якої прострочено, якщо договором передбачено інше.

Згідно з положенням згаданої вище статті Цивільного кодексу України продукція повинна поставлятись в асортименті, який передбачено договором. За недопоставки окремих видів продукції постачальник сплачує неустойку.

Статтею 258 Цивільного кодексу України терміни позовної давності за невиявлені недоліки у поставленій продукції становлять 1 рік з дня встановлення покупцем недоліків в отриманій продукції.

Важливе місце в діяльності суб’єктів господарювання відіграє договір перевезення вантажів, основні положення якого визначаються ст. 307 Господарського кодексу України. Договір перевезення – це договір, за яким одна сторона зобов’язується доставити переданий їй постачальником вантаж у пункт призначення і передати його отримувачу чи уповноваженій їй особі, а отримувач – зобов’язаний сплатити за перевезення вантажу установлену суму коштів.(Сухаревич)

Договір перевезення вважається укладеним в момент передачі вантажу транспортній організації для доставки. Вид договору перевезення визначається тим видом транспорту, яким перевозиться даний вантаж. Порядок укладення договорів перевезення вантажів регулюється транспортними умовами і кодексами, а також Правилами перевезення вантажів, які діють на кожному виді транспорту.

Залежно від виду транспорту, яким перевозяться вантажі, укладаються наступні види договорів:

– довгострокові (для перевезення вантажів залізничним і морським транспортом);

– навігаційні (для перевезення вантажів навігаційним транспортом);

– спеціальні (для перевезення вантажів повітряним транспортом);

– річні (для перевезення вантажів автомобільним транспортом).

Порядок укладення довгострокових договорів встановлюється відповідними транспортними кодексами, статутами або правилами перевезення.

Згідно зі ст.309 Господарського кодексу України вантажовідправник має право одержати назад зданий вантаж до його відправлення і замінити його одержувача.

При перевезеннях вантажів автомобільним транспортом виникає необхідність визначати не лише умови перевезення конкретного вантажу, але й наперед погоджувати порядок пред’явлення вантажу для перевезення та подачі транспортних засобів для цього. Для таких перевезень характерними є річні договори для перевезення вантажів, в яких вказуються об’єми і умови перевезення, порядок розрахунків, раціональні маршрути і системи вантажопотоків. Крім того, визначається режим роботи по прийомці і видачі вантажів, підготовці їх до перевезення, утримання під’їздних шляхів, їх освітлення в нічний період та інше.(Пінчук)

Основним документом для вантажів, які перевозяться, є накладна, а для залізничного транспорту – залізнична накладна, де містяться всі дані про вантаж, ступені використаності вагонів чи контейнерів, швидкість перевезення, час прийняття вантажів для перевезення і час їх здачі отримувачу.

Підприємству, що займається перевезенням вантажів, надається право постійної перевірки ваги вантажу, який він перевозить шляхом вибіркового перевантажування. Вантажовідправнику видається квитанція, яка свідчить про приймання вантажу для перевезення. В шляховій накладній відмічається приймання вантажу для перевезення і видача його вантажоотримувачу. При втраті накладної необхідні відомості можна отримати із дорожньої відомості.

Таким же чином оформляється перевезення вантажів морським та річковим транспортом. На повітряному транспорті договір перевезення вантажів, його умови і прийняття вантажу до перевезення засвідчується вантажною накладною. На автомобільному застосовується товарно-транспортна накладна, яка складається у двох примірниках, один із яких вручається вантажовідправнику. Вона є основним документом для перевезення вантажів. Крім того, на автотранспорті діє система актів замірів при перевезенні вантажів нетоварного характеру.

Порушення суб’єктом господарювання, який здійснює перевезення вантажів, або ж вантажоотримувачем правил видачі-прий-мання вантажів призводить до неможливості встановити, з якої причини вантаж загублений або зіпсований. Видача вантажу – кінцевий момент, до якого продовжується відповідальність перевізника. На автомобільному, залізничному, річковому та морському транспорті видача вантажу в контейнері завершується в момент передачі його на склад вантажоотримувача. (Павлик)

Вантажі, які прибули до місця призначення в належному стані, опломбовані відповідним чином, видаються отримувачу без перевірки кількості місць, стану і ваги вантажу. У випадку прибуття до пункту призначення транспортного засобу з технічними порушеннями перевізник за вимогою отримувача повинен відкрити транспортний засіб і за необхідності підготувати комерційний акт. Такий акт є основою для матеріальної відповідальності транспортної організації.

Згаданими комерційними актами підтверджуються такі обставини:

– невідповідність між назвою, вагою вантажу у контейнері в наявності та вказаного в документах;

– пошкодження вантажу;

– виявлення вантажу без документів або документів без вантажу;

– повернення перевізнику викраденого вантажу із транспортних засобів.

Комерційний акт не повинен містити пропозицій і висновків про причини незбереженості вантажу, який перевозився, а також вини перевізника чи вантажовідправника.

Висновок експертів, які беруть участь в перевірці вантажу і визначенні причин його непридатності та суми, на яку зменшилась його вартість, оформляється актом за підписами осіб, що беруть участь в проведенні експертизи. Про проведену експертизу робиться відповідна відмітка в комерційному акті.

У випадку відмови перевізника від складення комерційного акта вантажоотримувач має право на вивезення вантажу зі станції чи порту. Для цього він повинен подати письмову заяву начальнику відділу залізниці чи управління річкового флоту. Наявність акта приймання вантажу і доказів про оскарження відмови начальника станції підготувати комерційний акт дає підстави для пред’явлення претензії і позову до перевізника і вантажовідправника.

Перевізники при порушенні зобов’язань за договором перевезення, згідно зі ст. 314 Господарського кодексу України, відповідають за:

– втрату, недостачу чи пошкодження вантажу – в розмірі суми втраченого вантажу;

– за перевищення терміну доставки вантажу.

Вантажоотримувач відповідає за:

– пошкодження транспортних засобів при вивантаженні вантажу;

– затримку вивантаження транспортних засобів;

– за неочищення транспортних засобів після вивантаження вантажу.(Москаленко)

Ст. 315 Господарського кодексу України передбачається термін позовної давності у випадку невиконання чи не належного виконання договорів перевезення, який становить 6 місяців, а для претензій по сплаті штрафів – 45 днів.

Господарський договір виконує такі функції:

- регулятивну, тобто регулює відносини між сторонами на підставі закону, але з урахуванням специфіки конкретного господарського зв'язку (щодо порядку та строків виконання договірних зобов'язань, кількісних та якісних характеристик предмету договору тощо), доповнюючи прогалини закону (наприклад, встановленням конкретного розміру санкцій за порушення умов договору, якщо такі санкції не передбачені законом).

Регулятивна дія господарського договору обумовлена двома чинниками:

а) господарський договір є індивідуальним правовим актом, що забезпечує юридичне оформлення складних і різноманітних господарських зв'язків;

б) складність і різноманітність цих зв'язків вимагає належного пристосування загальних вказівок закону до змісту і середовища функціонування певного господарського зв'язку: характеру конкретної господарської операції, економічних інтересів і технічних можливостей сторін, їх фінансового становища, перспективи розвитку;

- координаційну, яка полягає в тому, що сторони господарського договору виробляють умови цього договору шляхом погодженням між учасниками договірних відносин умов договору. Оскільки інтереси сторін господарського зв'язку, як правило, не співпадають, а задовольнити свої потреби кожна з них може, лише співпрацюючи з контрагентом сторони на стадії укладання договору змушені так скоординувати свої потреби і можливості, інтереси і передбачення, щоб шляхом компромісу виробити обопільне правову модель відповідного господарського зв'язку; на стадії виконання до говору сторони координують свою діяльність відповідно до його умов;

- функцію інструменту планування. Плануючи свою діяльність, суб'єкт діяльності (продукції, робіт, послуг). Найбільш надійну інформацію у цьому відношенні дають укладені суб'єктом господарські договори. Узагальнюючи інформацію щодо всіх укладених договорів, суб'єкт господарювання закладає відповідні покажчики у свої виробничі програми, Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону " Про підприємництво в Україні" основу планів становлять державні замовлення та договори, укладені із споживачами (покупцями) продукції, робіт, послуг і постачальниками матеріально-технічних ресурсів;

- контрольну, яка полягає в тому, що за допомогою господарського договору здійснюється контроль за ефективністю діяльності суб'єктів господарювання. Якщо суб'єкт господарювання уклав договір на збут (продукції, робіт, послуг), який в сукупності забезпечує повне або таке, що близьке до повного, завантаження устаткування і зайнятості трудового колективу, це свідчить про те, що його діяльність потрібна суспільству. Якщо укладеними договорами покривається незначна частина виробничого потенціалу суб'єкта, це свідчить, що результати його діяльності не мають достатнього попиту, а сама діяльність суспільству не потрібна, тобто є неефективною. Такий суб'єкт господарювання для впровадження функціонування має вжити активних заходів щодо вдосконалення діяльності (оновити асортимент, поліпшити якість, зменшити ціну продукції, робіт, послуг; змінити виробничий профіль, якщо це можливо і доцільно);

- охоронну: сама наявність договору в передбаченій законом формі, зафіксовані в ньому права і обов'язки сторінка також санкції за невиконання (неналежне виконання) останніх дозволяють здійснити в судовому порядку захист прав та законних інтересів сторін у разі порушення однією з них своїх договірних зобов'язань.(Федина)

З укладенням основного договору попередній договір втрачає чинність: основний договір повинен вважатися таким, що замінив собою попередній договір та скасував або змінив всі ті умови, на яких сторони бажали укласти договір, але які за їх взаємною згодою не знайшли місця в основному договорі. Це стосується і тих випадків, коли сторони уклали основний договір на дещо інших, ніж у попередньому договорі, умовах.

Оскільки відповідно до частини 1 статті 182 Господарського кодексу України строк дії зобов'язання суб'єкта господарювання укласти основний господарський договір обмежений одним роком, право сторони вимагати в судовому порядку трансформації попереднього договору в основний також може бути реалізоване протягом цього строку [2].

Згідно з частиною 2 статті 635 Цивільного кодексу України сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства [1].( Павлик)

У разі коли сторони не вчинили будь-яких дій, спрямованих на укладення основного договору до закінчення передбаченого для його укладення строку, зобов'язання укласти основний договір припиняється. З припиненням цього зобов'язання будь-яка із сторін попереднього договору не має права в судовому порядку вимагати укладення основного договору, сплати неустойки, якою забезпечувалося виконання попереднього договору.

Попередній договір укладається за правилами, визначеними главою 53 Цивільного кодексу України. Спеціальним правилом щодо укладення попереднього договору є норма частини 3 статті 182 Господарського кодексу України щодо можливості укладення основного господарського договору в силу існуючого між сторонами попереднього договору в судовому порядку [2].

При укладенні попереднього договору необхідно погодження всіх істотних умов, до яких належать всі істотні умови основного договору, оскільки відсутність хоча б однієї з істотних умов майбутнього договору виключає можливість кваліфікувати відносини між сторонами як договірні. Угоди про наміри, протоколи про наміри тощо не є договорами і не породжують зобов'язання укласти у майбутньому основний договір.

Але при тлумаченні документів, що мають таку назву, слід звернути увагу на їх зміст: за наявності істотних умов основного договору сама лише назва такого документа (угода про намір, протокол про намір) не впливає на визнання його попереднім договором. Правила тлумачення змісту правочину та умов договору викладено у статтях 213 та 638 Цивільного кодексу України [1].

Угода сторін про наміри (протокол про наміри) - не визнається попереднім договором і не породжує юридичних наслідків. Угода сторін про наміри являє собою просту домовленість між суб'єктами господарювання яка не породжує юридичних наслідків для контрагентів. Це зручна та безпечна форма укладення домовленостей між суб'єктами господарювання яку варто використовувати у практиці господарських взаємовідносин.(Москаленко)

Підсумовуючи викладений матеріал, хтілося б зазначити наступне:

- господарський договір є одним із головних регуляторів відносин, що виникають між суб'єктами господарювання;

- поняття “господарський договір” охоплює такі значення як: зобов'язання сторін що ґрунтується на укладеній між ними угоді; правочин, що породжує певні права та обов'язки учасників господарських відносин; правовий документ в якому фіксується факт правочину та зміст зобов'язань сторін;

- попередній договір та угода про наміри є новелами законодавства у регулюванні договірних відносин і спрямовані на полегшення порядку укладення та виконання господарських договорів.

Порядок укладення господарсько-правового договору - це передбачена правовими нормами юридично-логічна послідовність стадій встановлення господарських прав і обов'язків, здійснена на основі дій осіб, звернених назустріч одна одній та виражених у різноманітних способах узгодження змісту господарського договору.

На нашу думку, загальний порядок укладення господарського договору складається із характерних цивільно-правовому договору стадій оферти та акцепту, а в окремих випадках зазначений порядок може доповнюватися стадіями складення і розгляду протоколу розбіжностей і судового вирішення за переддоговірним спором.(Федина)

ВИСНОВКИ

Проведене в індивідуальній роботі дослідження дозволяє нам зробити деякі узагальнюючі висновки:

1. Договір у сфері господарювання забезпечується свободою волевиявлення сторін, яка базується на особистому інтересі. Свобода договору - це важливий принцип, який закріплений у Цивільному кодексі України. На відміну від таких ієрархічних способів управління, як директивне планування, централізоване ціноутворення і нормування якості, господарсько-договірне регулювання відносин між суб'єктами підприємницької діяльності відображає можливості сторін щодо формування зв'язків.

Господарський договір - це юридичне джерело договірних господарських зобов'язань. Він має властивість «рушійного важеля», що приводить в дію норми права і виступає як ланка, що з'єднує норми права із суб'єктивними правами та юридичними обов'язками конкретного суб'єкта підприємницької діяльності. Крім того, договір є оптимальною правовою формою для реалізації можливостей, які здійснюються або власними діями, або діями інших суб'єктів. Саме за його допомогою суб'єкти ринкових відносин реалізують свої спільні інтереси.

Вчені-юристи, визначаючи поняття господарського договору, намагаються висловити власне бачення, та не завжди після цього це визначення відбиває особливості тих відносин, які мали б охарактеризувати поняття договору. Господарські відносини мають свої особливості, а саме: особливий суб'єктний склад, мета діяльності - отримання прибутку, компенсаційний характер укладених договорів (оплатний). Відповідно й поняття господарського договору повинно будуватись таким чином, щоб чітко відобразити ці особливості.(Пінчук)

2. Не можна погодитися із таким визначенням господарського договору, де сказано, що це лише домовленість суб'єктів підприємницької діяльності про встановлення, зміну чи припинення відповідних прав і обов'язків. Адже домовленість, про яку йдеться у визначенні, конкретно не говорить про укладення між сторонами договору, домовленість може бути й усною. До того ж, дане визначення надзвичайно загальне і не відображає суті складових елементів договірних зобов'язань, що виникають у господарському праві. Дане поняття запозичене з визначення договору в цивільному праві і лише додано, що договір укладається суб'єктами підприємницьких відносин.

На нашу думку, найбільш повним і обґрунтованим є визначення господарського договору як: юридичний акт двох і більше осіб, заснований на їх погоджених діях, виражений у вільному волевиявленні, зафіксований у встановленій законом формі і спрямований на досягнення єдиного господарсько-правового результату, який полягає у встановленні, зміні та припиненні прав і обов'язків суб'єктів господарювання. (Павлик)

3. Для існування договору необхідно щоб у його змісті, постійно залишались три групи істотних умов:

1) істотні умови про предмет договору;

2) істотні умови, які визнані такими за законом;

3) істотні умови, які необхідні для даного виду договору.

Вказані істотні умови можуть бути змінені, але не можуть бути виключені сторонами.(Москаленко)

4. Попередній договір та угода про наміри є новелами законодавства у регулюванні договірних відносин і спрямовані на полегшення порядку укладення та виконання господарських договорів. При дослідженні співвідношення попереднього і основного договору зроблено висновок, що в основі попереднього договору лежить зобов'язання про укладення основного договору в майбутньому на певних умовах, а тому він не може регулювати відносин сторін: встановлювати, змінювати і припиняти права та обов'язки, які передбачені в основному договорі.(Федина)

5. Порядок укладення господарсько-правового договору - це передбачена правовими нормами юридично-логічна послідовність стадій встановлення господарських прав і обов'язків, здійснена на основі дій осіб, звернених назустріч одна одній та виражених у різноманітних способах узгодження змісту господарського договору.(Москва)

6. Переддоговірний спір необхідно визначати як конфлікт зустрічних інтересів учасників переддоговірного процесу з приводу укладення договору.

Пролонгація строкового господарсько-правового договору на новий строк передбачає його продовження шляхом зміни умови про строк дії договору. Строк дії договору конкретизується в межах певного часового проміжку, встановленням дати укладення договору і дати його припинення. При пролонгації змінюються обидві дати. У передбачених законом випадках, пролонгація договору вимагає додержання нотаріальної форми господарського договору або його державної реєстрації.(Сухаревич)

7. У разі істотного порушення умов господарського договору його може бути змінено або розірвано у судовому порядку. Встановлення істотності такого порушення, визначеної терміном “позбавлення значною мірою” суд повинен здійснити на основі дослідження мети договору.(Пінчук)

Вважаємо за доцільне внести зміни до п.2 ст.187 Господарського кодексу України, оскільки у ньому регулюється не зміст судового рішення по переддоговірному спору, а лише момент виникнення такого договору на стадії переддоговірного спору, що не усуває самого спору.

Пропонуємо пункт 2 ст.187 Господарського кодексу України викласти в такій редакції:

«2. В рішенні суду по переддоговірному спору вказуються істотні умови договору, визначені на основі вимог сторін або встановлюється порядок їх визначення сторонами. Днем укладення договору є день набрання чинності рішенням суду або день вказаний у ньому як такий».( Павлик)

9. Безумовно, договори в підприємницькій діяльності відіграють важливу роль, а в деякій мірі можна навіть сказати, що саме договори складають “каркас ринкового механізму”. Підприємницька діяльність без них практично неможлива.

Значення господарських договорів полягає у тому, що вони дозволяють, по-перше - виявити суспільну потребу (попит) та орієнтують суб'єктів господарської діяльності відповідно на виконання соціально корисної діяльності, по-друге - договори забезпечують прогресивний розвиток у суспільстві тим, що орієнтуючись на задоволення попиту споживачів, оперативно враховують коливання попиту покупців, вони створюють умови для конкуренції, змагальності і досягнення більш високих результатів, по-третє - договори дозволяють зекономити сили суспільства в законотворчій галузі, яка є досить складною.(Москаленко)

ВСТУП

Сутність, види та функції господарського договору

Термін " господарський договір" використовується в таких значеннях:

а) як угода (правочин), що породжує права та обов'язки учасників
господарських відносин;

б) як зобов'язання сторін (учасників господарських відносин), що
ґрунтується на укладеній ними угоді;

в) як правовий документ, в якому фіксується факт угоди та зміст
зобов'язань сторін.

Основним є друге значенням, перше і третє – обслуговуючими.

Ознаки господарського договору, що дозволяють відокремити його від інших видів договорів (в т. ч, цивільних):

1) особливий суб'єктний склади (обов'язковим учасником господарського
договору є суб'єкт господарювання – індивідуальний підприємець чи
господарська організація);

2) спрямованість на забезпечення господарської діяльності учасників
договірних відносин

3) тісний зв'язок з плановим процесом, насамперед, внутрішньо-фірмовим плануванням;

4) поєднання в договорі майнових (виготовлення, передача продукції, її
оплата тощо) та організаційних елементів (визначення порядку виконання,
приймання виконання тощо).

Господарський договір – це зафіксовані в спеціальному правовому документі на підставі угоди зобов'язання учасників господарських відносин (сторін), спрямовані на обслуговування (забезпечення) їх господарської діяльності.(Сухаревич)

Види господарських договорів

Господарські договори можна класифікувати за декількома критеріями.

За суб'єктами договори бувають:

- двосторонні. Наприклад, договір поставки продукції (сторонами в цьому договорі є постачальник і покупець);

- багатосторонні. Наприклад, договір перевезення вантажів (сторонами в цьому договорі є перевізник, вантажовідправник і вантажоодержувач).

За юридичною підставою укладання договори бувають:

- договори, які укладаються на підставі державних замовлень і зміст яких повинен відповідати цим замовленням. Вони визначаються і регулюються як державні контракти. Це - поставка товарів, виконання робіт тим споживачам, потреби яких фінансуються за рахунок держави і замовниками у цих договорах є державні органи;

- договори, які укладаються на основі вільного волевиявлення сторін, яке юридично виражене в істотних умовах договорів.

За способом виникнення договори бувають: формальні, реальні та консенсуальні. Для укладення формального договору необхідне узгодження волевиявлення сторін та вираження волі у певній, визначеній законом формі. Для укладання реального господарського договору необхідні не тільки узгодження волі сторін, а й передача речі - об'єкта договору. Консенсуальні договори виникають у момент реальних намірів сторін, які недвозначно виражені словами або конклюдентними діями. Вони повинні мати письмову форму.

За способом оферти і визначення змісту договори бувають:

- договори приєднання. Це такі договори, в яких одна сторона наперед встановлює умови майбутнього договору у формулярах або інших стандартних формах. Іншій стороні залишається або прийняти їх в цілому або не вступати в договір, запропонувати свої умови інша сторона не може;

- договори, зміст яких сторони визначають під час їх укладання. За змістом істотних умов договори поділяються на прості та складні. Прості господарські договори містять у собі майнові елементи лише одного виду договору, наприклад поставки. Складні господарські договори поєднують майнові елементи двох і більше договорів.

За регулятивними функціями договори бувають:

- попередні, що визначають умови, на яких сторони зобов'язуються у певний строк (не пізніше одного року з моменту укладання попереднього договору) укласти основний договір;

- основні договори;

- генеральні господарські договори, які укладаються на весь період діяльності, яка регулюється. Цей договір визначає істотні умови співробітництва сторін протягом усього періоду здійснення діяльності.

- поточні господарські договори, вони укладаються на підставі генерального договору і розраховані на певні (короткі) проміжки часу.(Пінчук)

Окремі види господарських договорів

Найбільш розповсюдженим видом господарського договору є договір купівлі-продажу – це угода, за якою одна сторона зобов’язується передати майно у повне господарське використання чи оперативне управління іншій стороні, а інша сторона зобов’язується прийняти це майно і оплатити за нього належну суму коштів. Такий договір вважається укладеним, якщо сторони погодились про передачу майна і оплату коштів. Відносини, які виникають при підписанні та виконанні таких договір регулюються ст.ст. 655– 697 Цивільного кодексу України. Предметом договору купівлі-продажу може бути рухоме або нерухоме майно, яке є в наявності продавця на момент підписання договорів, а також те, яке ще виготовлятиметься або буде придбане для наступного продажу продавцем. Суттєвою умовою договору є умова про предмет (його назва, якісні характеристики, кількість, ціна). Покупець стає власником майна в момент його передачі. Ухилення продавця від передачі майна дає покупцю право вимагати такої передачі або розірвати угоду. Одночасно покупець може вимагати повернення збитків, які йому нанесені внаслідок затримання передачі майна, або розірвати таку угоду. Такі ж наслідки наступають при відмові покупця прийняти куплене майно чи його оплатити. У випадку виявлення неякісного товару відповідно до ст. 678 Цивільного кодексу України покупець може пред’явити такі вимоги:

– пропорційно зменшити ціну;

– безплатно усунути недоліки товару;

– відшкодувати покупцеві збитки;

– відмовитися від виконання умов договору і вимагати повернення сплаченої за товар суми;

– замінити товар.(Москаленко)