На залізничному транспорті підписання довготривалих договорів на перевезення вантажів на практиці зустрічається досить рідко.

Основним документом для вантажів, які перевозяться, є накладна, а для залізничного транспорту – залізнична накладна, де містяться всі дані про вантаж, ступені використаності вагонів чи контейнерів, швидкість перевезення, час прийняття вантажів для перевезення і час їх здачі отримувачу.

Підприємству, що займається перевезенням вантажів, надається право постійної перевірки ваги вантажу, який він перевозить шляхом вибіркового перевантажування. Вантажовідправнику видається квитанція, яка свідчить про приймання вантажу для перевезення. В шляховій накладній відмічається приймання вантажу для перевезення і видача його вантажоотримувачу. При втраті накладної необхідні відомості можна отримати із дорожньої відомості.

Таким же чином оформляється перевезення вантажів морським та річковим транспортом. На повітряному транспорті договір перевезення вантажів, його умови і прийняття вантажу до перевезення засвідчується вантажною накладною. На автомобільному застосовується товарно-транспортна накладна, яка складається у двох примірниках, один із яких вручається вантажовідправнику. Вона є основним документом для перевезення вантажів. Крім того, на автотранспорті діє система актів замірів при перевезенні вантажів нетоварного характеру.

Порушення суб’єктом господарювання, який здійснює перевезення вантажів, або ж вантажоотримувачем правил видачі-прий-мання вантажів призводить до неможливості встановити, з якої причини вантаж загублений або зіпсований. Видача вантажу – кінцевий момент, до якого продовжується відповідальність перевізника. На автомобільному, залізничному, річковому та морському транспорті видача вантажу в контейнері завершується в момент передачі його на склад вантажоотримувача. (Павлик)

Вантажі, які прибули до місця призначення в належному стані, опломбовані відповідним чином, видаються отримувачу без перевірки кількості місць, стану і ваги вантажу. У випадку прибуття до пункту призначення транспортного засобу з технічними порушеннями перевізник за вимогою отримувача повинен відкрити транспортний засіб і за необхідності підготувати комерційний акт. Такий акт є основою для матеріальної відповідальності транспортної організації.

Згаданими комерційними актами підтверджуються такі обставини:

– невідповідність між назвою, вагою вантажу у контейнері в наявності та вказаного в документах;

– пошкодження вантажу;

– виявлення вантажу без документів або документів без вантажу;

– повернення перевізнику викраденого вантажу із транспортних засобів.

Комерційний акт не повинен містити пропозицій і висновків про причини незбереженості вантажу, який перевозився, а також вини перевізника чи вантажовідправника.

Висновок експертів, які беруть участь в перевірці вантажу і визначенні причин його непридатності та суми, на яку зменшилась його вартість, оформляється актом за підписами осіб, що беруть участь в проведенні експертизи. Про проведену експертизу робиться відповідна відмітка в комерційному акті.

У випадку відмови перевізника від складення комерційного акта вантажоотримувач має право на вивезення вантажу зі станції чи порту. Для цього він повинен подати письмову заяву начальнику відділу залізниці чи управління річкового флоту. Наявність акта приймання вантажу і доказів про оскарження відмови начальника станції підготувати комерційний акт дає підстави для пред’явлення претензії і позову до перевізника і вантажовідправника.

Перевізники при порушенні зобов’язань за договором перевезення, згідно зі ст. 314 Господарського кодексу України, відповідають за:

– втрату, недостачу чи пошкодження вантажу – в розмірі суми втраченого вантажу;

– за перевищення терміну доставки вантажу.

Вантажоотримувач відповідає за:

– пошкодження транспортних засобів при вивантаженні вантажу;

– затримку вивантаження транспортних засобів;

– за неочищення транспортних засобів після вивантаження вантажу.(Москаленко)

Ст. 315 Господарського кодексу України передбачається термін позовної давності у випадку невиконання чи не належного виконання договорів перевезення, який становить 6 місяців, а для претензій по сплаті штрафів – 45 днів.

Господарський договір виконує такі функції:

- регулятивну, тобто регулює відносини між сторонами на підставі закону, але з урахуванням специфіки конкретного господарського зв'язку (щодо порядку та строків виконання договірних зобов'язань, кількісних та якісних характеристик предмету договору тощо), доповнюючи прогалини закону (наприклад, встановленням конкретного розміру санкцій за порушення умов договору, якщо такі санкції не передбачені законом).

Регулятивна дія господарського договору обумовлена двома чинниками:

а) господарський договір є індивідуальним правовим актом, що забезпечує юридичне оформлення складних і різноманітних господарських зв'язків;

б) складність і різноманітність цих зв'язків вимагає належного пристосування загальних вказівок закону до змісту і середовища функціонування певного господарського зв'язку: характеру конкретної господарської операції, економічних інтересів і технічних можливостей сторін, їх фінансового становища, перспективи розвитку;

- координаційну, яка полягає в тому, що сторони господарського договору виробляють умови цього договору шляхом погодженням між учасниками договірних відносин умов договору. Оскільки інтереси сторін господарського зв'язку, як правило, не співпадають, а задовольнити свої потреби кожна з них може, лише співпрацюючи з контрагентом сторони на стадії укладання договору змушені так скоординувати свої потреби і можливості, інтереси і передбачення, щоб шляхом компромісу виробити обопільне правову модель відповідного господарського зв'язку; на стадії виконання до говору сторони координують свою діяльність відповідно до його умов;

- функцію інструменту планування. Плануючи свою діяльність, суб'єкт діяльності (продукції, робіт, послуг). Найбільш надійну інформацію у цьому відношенні дають укладені суб'єктом господарські договори. Узагальнюючи інформацію щодо всіх укладених договорів, суб'єкт господарювання закладає відповідні покажчики у свої виробничі програми, Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону " Про підприємництво в Україні" основу планів становлять державні замовлення та договори, укладені із споживачами (покупцями) продукції, робіт, послуг і постачальниками матеріально-технічних ресурсів;

- контрольну, яка полягає в тому, що за допомогою господарського договору здійснюється контроль за ефективністю діяльності суб'єктів господарювання. Якщо суб'єкт господарювання уклав договір на збут (продукції, робіт, послуг), який в сукупності забезпечує повне або таке, що близьке до повного, завантаження устаткування і зайнятості трудового колективу, це свідчить про те, що його діяльність потрібна суспільству. Якщо укладеними договорами покривається незначна частина виробничого потенціалу суб'єкта, це свідчить, що результати його діяльності не мають достатнього попиту, а сама діяльність суспільству не потрібна, тобто є неефективною. Такий суб'єкт господарювання для впровадження функціонування має вжити активних заходів щодо вдосконалення діяльності (оновити асортимент, поліпшити якість, зменшити ціну продукції, робіт, послуг; змінити виробничий профіль, якщо це можливо і доцільно);

- охоронну: сама наявність договору в передбаченій законом формі, зафіксовані в ньому права і обов'язки сторінка також санкції за невиконання (неналежне виконання) останніх дозволяють здійснити в судовому порядку захист прав та законних інтересів сторін у разі порушення однією з них своїх договірних зобов'язань.(Федина)

⇐ Предыдущая12345Следующая ⇒

Поделиться: