Методи психолого-педагогічних досліджень

Кожна наука є цілісною системою. Вона включає ме­тоди дослідження, теорію, систему досліджень, має свій власний предмет дослідження. Розпочинається наука там, де проводять дослідження, не обмежуються авто­ритетними висновками, перевіряються, а не приймають­ся на віру висновки, пропозиції, від кого б вони не над­ходили. Наука передбачає організацію, розробку спеці­альних методів, за допомогою яких знаходять відповіді на питання про властивості предметів, явищ, зв'язки і взаємозв'язки між предметами та явищами, умови, за яких ці зв'язки і взаємозв'язки виявляються.

У психолого-педагогічних дослідженнях виокрем­люють такі основні етапи, як:

1. Постановка проблеми — дослідник повинен ви­значити, що конкретно він збирається вивчати. Пробле­ма — це складне теоретичне чи практичне питання, що потребує спеціального вивчення і позитивного роз­в'язання, тобто це те, що невідомо в науці; це супереч­лива ситуація, яка виступає у вигляді протилежних по­зицій під час пояснення будь-яких явищ, об'єктів, про­цесів, що потребує адекватної теорії для її конструктив­ного вирішення. На відміну від відповіді на запитання; вирішення проблеми не міститься в науковому знанні, що вже наявне, і тому не може бути здобуте шляхом простого перетворення наявної наукової інформації.

Сутність проблеми — суперечності між наукови­ми фактами та їх теоретичним осмисленням, між нау­ковими теоріями, що знаходяться в стані конкуренції. Наукова проблема не висувається довільно, а є резуль­татом глибокого вивчення дослідником стану практики та наукової літератури, відбиває суперечності процесу пізнання на його певному етапі розвитку. Джерелом проблеми є утруднення, конфлікти, "вузькі місця", що породжуються реальною практикою. Тому виникає потреба в їх усуненні, що найчастіше відображено в практичних завданнях. Для переходу від практичного завдання до наукової проблеми необхідно: визначити, яких наукових знань не вистачає для вирішення наяв­ного практичного завдання; визначити, чи є ці необхід­ні знання в науці.

Крім того, дослідник зобов'язаний виявити вихідні положення визначеної наукової проблеми (теоретичні та практичні передумови), довести, що у нього є "поле" самостійного пошуку, що наука накопичила необхідні наукові знання та засоби, щоб цей пошук було здійсне­но позитивно.

Під час вибору та обґрунтування проблеми дослі­дження необхідно враховувати:

— суперечливість проблеми, оскільки в процесі ви­вчення будь-якого феномену, що знайшов відображен­ня в теорії наукового знання, завжди є елементи старо­го й нового, тому потрібно чітко визначити, що саме з уже дослідженого має цінність для нового, що підлягає оновленню, зміні, спростуванню, заперечуванню;

— істинність проблеми, тому що необхідно обґрун­тувати, чи дійсно питання, які підлягають вивченню, є невідомими для науки, чи відповідає істині основне трактування визначеної проблеми, чи дійсно означена проблема є цінною для теорії і практики;

— місце досліджуваної проблеми в науці, оскільки не можна допускати перебільшення ролі того чи іншого питання в наявній теорії наукового знання;

— зіставлення історичного та логічного, тому що необхідно обґрунтувати, що визначена проблема — ре­зультат закономірного розвитку психологічної або пе­дагогічної науки, відповідь на актуальні замовлення практики виховання й навчання. Отже, дослідник має спиратися на те, що вже міститься в науці;

— виокремлення головного напрямку дослідження, оскільки в будь-якому дослідженні повинна бути про­відна ідея, що є стрижнем авторської концепції; тому актуальність проблеми передусім слід обґрунтовувати саме з позицій провідної ідеї дослідження.                                                                                                                                                                                                                                                                        

Під час обґрунтування актуальності проблеми дослідник має право на творчий підхід. Проте в різній послідовності звичайно висвітлюються такі аспекти:     

— соціальна аргументація педагогічної проблеми (які нові соціальні умови та передумови визначають актуальність досліджуваного педагогічного феномену, висвітлення певної проблеми в офіціальних докумен­тах: законах держави, національних державних про­грамах тощо);

— загальнонаукова аргументація цієї проблеми (фі­лософські посилання, обґрунтування проблеми з пози­цій сучасної педагогічної та психологічної думки, ін­ших наук про людину);

— історико-аналітичне обґрунтування проблеми з позиції розвитку педагогічної думки в минулому і су­часному (коли і яким чином означена проблема трак­тувалася раніше, чому на сьогодні вона є актуальною, з вирішенням яких наукових проблем пов'язана тема дослідження, що вивчено недостатньо і т. ін.);

— обґрунтування проблеми з погляду психологічної або педагогічної практики (чому ця проблема привертає увагу практиків, які утруднення виникають у них під час вирішення практичних завдань, які спостерігають­ся недоліки та помилки в їхній педагогічній праці, які є досягнення, що потрібно проаналізувати, який передо­вий вітчизняний і світовий досвід слід узагальнити).

Суперечності, що міститься в проблемі, мають прямо або побічно знайти своє відображення у формулюванні теми дослідження. Тема дослідження, у свою чергу, має одноразово фіксувати як певний етап уточнення, так і локалізацію (обмежування рамок) проблеми.

Об'єкт дослідження — це процес або явище психолого-педагогічної дійсності, що протистоїть дослідни­ку як суб'єкту в його пізнавальній діяльності, що по­роджує проблемну ситуацію та обране для вивчення. Об'єкт дослідження завжди виступає як щось реально існуюче. Це будь-яка сукупність властивостей чи відно­шень психологічної/педагогічної дійсності, що існують об'єктивно, тобто незалежно від суб'єкта пізнання, але відображаються ним.

Предмет дослідження — це частина об'єкта, тобто те, що безпосередньо та ґрунтовно вивчається з певною метою (формування якості особистості; її взаємодія з іншими якостями; характеристика процесу, явища; виявлення сутності, умов, тенденцій, зовнішніх і внут­рішніх передумов виховання чи навчання особистості визначеного віку у визначеній сфері).

Предмет дослідження міститься в межах об'єкта. Об'єкт і предмет дослідження співвідносяться між со­бою як загальне і часткове. В об'єкті виділяється та його частина, яка є предметом дослідження. Проте на відміну від об'єкта, предмет дослідження становить те, що відшукується, визначається. Саме на нього спрямо­вана основна увага дослідника, оскільки предмет до­слідження визначає тему науково-педагогічної праці, яка зазначається на титульному аркуші як її назва.

У предмет дослідження слід включати тільки ті елементи, зв'язки, відносини об'єкта, які підлягають вивченню в науковій роботі. Предмет має охоплювати напрямок, найважливіші завдання дослідження, віро­гідність їх вирішення за допомогою відповідних пізна­вальних засобів та методів.

Мета дослідження — це ідеальне, уявне передба­чення кінцевого результату науково-дослідної роботи, тобто те, для чого вивчається предмет дослідження (розробка наукових основ виховання й навчання, одержання нової наукової інформації з теми дослідження, аналіз результатів практики, виявлення шляхів і за­собів виховання тощо). Мета дослідження визначається загальним станом науки, необхідністю розвитку педагогічної теорії. Під час визначення мети дослідження необхідно чітко відповісти на такі запитання:

• У чому полягає сутність досліджуваної проблеми?

• Чи є в науці пояснення сутності досліджуваного яви­ща чи процесу, яке воно, у чому полягають його сильні та слабкі сторони?

• На що саме потрібно дати аргументовану відповідь?

• Чи в моїх силах під час дослідження здобути необхід­ні наукові факти для висвітлення сутності досліджува­ної проблеми?

Як наслідок виокремлюється основна прогалина в теорії питання, дослідження якого і стає метою дослід­ної роботи.

Завдання дослідження — це те, що потребує вико­нання за допомогою засобів теоретичного чи емпірич­ного мислення (порівняння, класифікація, конкретиза­ція). Завдання конкретизують мету з урахуванням предмета, особливостей досліджуваної наукової проб­леми. Завдання дослідження випливають не тільки з мети, а й зі специфіки умов дослідної роботи, можли­востей дослідника, вимог педагогічної практики. Єди­ного стандарту в формулюванні завдань педагогічного дослідження бути не може, але найчастіше виділяють три-чотири завдання дослідження. При цьому перше завдання спрямоване на вияв сутності, природи, струк­тури, закономірностей функціонування та розвитку фе­номену, що вивчається. Друге — передбачає розкриття загальних способів перетворення об'єкта, вибудовуван­ня його моделей. Третє — спрямоване на створення, розробку конкретних освітніх технологій чи методик педагогічної дії, практичних рекомендацій. Четверте — на експериментальну перевірку їх ефективності.

2. Формулювання гіпотези стосовно передбачува­них результатів досліджуваного явища. Дослідник зазда­легідь прогнозує, що може бути виявлено в процесі до­слідження. Наукова гіпотеза — це теоретично обґрун­товане припущення стосовно результату вирішення означеної проблеми, націлене на пояснення будь-яких явищ (наприклад, на те, як буде протікати досліджу­ваний процес, явище: що буде відбуватися з дитиною або рисою, яку потрібно сформувати; від чого залежить протікання процесу і т. ін.). Гіпотеза — це своєрідне мисленнєве дослідження, що здійснюється розумом до­слідника, проводиться ним перед початком самого до­слідження.

Наукова гіпотеза, на відміну від робочої гіпотези як тимчасового передбачення для систематизації наявного фактичного матеріалу, висувається, коли накопичено значний фактичний матеріал і з'являється можливість висвітлити "проект" рішення, сформулювати положен­ня, яке з певними уточненнями може перетворитися в наукову теорію. Наукова гіпотеза має відповідати кри­теріям: відповідності фактам, можливості перевірити, застосовності до більш широкого кола явищ, можливої простоти. За своїм характером вона може бути висуван­ням принципово нового положення чи модифікацією відомих законів і закономірностей, на основі припу­щення про те, що деякі закони діють у галузях, де їх дію ще не визначено. За логічною структурою наукова гіпотеза може мати лінійний характер, коли висуваєть­ся та перевіряється якесь одне положення, чи розгалу­жений характер, коли необхідна перевірка декількох припущень.

Якщо гіпотеза дослідження містить припущення про зв'язки між педагогічними впливами, змістом, ор­ганізаційними формами і результатами навчання чи виховання, але не розкриває при цьому особливостей самих механізмів цих впливів, то така гіпотеза має ем­піричний характер. Для того, щоб гіпотеза мала теоретичний характер, вона повинна містити припущення про механізм зв'язків, що досліджуються, а також про їх внутрішні закономірності. Висуванням гіпотези за­кінчується та частина дослідження, логіка якої визна­чається загальними вимогами до наукового пошуку.

3. Перевірка гіпотези. Дослідник повинен зібрати дані і проаналізувати їх, використовуючи відповідні статистичні критерії. Щоб перевірити істинність гіпо­тези, вибирають придатні для цього методики, визнача­ють умови проведення перевірки, вимірювальні інстру­менти і кількість вимірів, а також намічають ті особли­вості психологічного/педагогічного процесу, що будуть контролюватися під час дослідження.

4.Формулювання висновків. З огляду на результа­ти попереднього етапу дослідник формулює висновки про наявність чи відсутність причинно-наслідкових зв'язків, що передбачалися у вихідних гіпотезах.

Після розробки програми експериментально-дослід­ної роботи окреслюються адекватні до завдань кожного дослідницького кроку методи та процедури, що станов­лять специфічні інструменти здобуття істини. Під ме­тодами розуміють шляхи досягнення мети чи способи розв'язання завдань наукового дослідження. Поняття методів наукового дослідження охоплює і форми ло­гічного мислення (індукція і дедукція, аналіз і синтез; порівняння, класифікація), і загальні моделі дослідних процедур, і способи (прийоми) виконання дослідних дій. Методика дослідження — сукупність методів, прийомів і способів, за допомогою яких будуть вирі­шені завдання дослідження, перевірено наукову гіпо­тезу, одержані достовірні наукові факти. Методика до­слідження становить певну частину дослідної системи, що дає змогу здійснити дослідницьку діяльність.

Усі методи як психології, так і педагогіки умовно мож­на розподілити на дві групи: загальнонаукові та конкрет­ні методи психологічних і педагогічних досліджень.

Загальнонаукові методи застосовуються майже у всіх науках. До них належать такі: аналіз, синтез, індукція, дедукція, моделювання, системний метод тощо.

Конкретні наукові методи — це методи, що є спе­цифічними для певної науки. До конкретних наукових методів психології і педагогіки належать: спостере­ження, опитування, тести, експеримент, моделювання тощо.

Спостереження у психолого-педагогічних науках використовують у різних варіантах. Спостереження — цілеспрямоване сприйняття будь-якого педагогічного явища, у процесі якого дослідник одержує конкретний фактичний матеріал. При цьому ведуться записи (про­токоли) спостережень. Спостереження проводиться зви­чайно за заздалегідь наміченим планом з виділенням конкретних об'єктів спостереження. Можна виокреми­ти такі етапи спостереження:

— визначення завдань і мети (для чого, з якою метою ведеться спостереження);

— вибір об'єкта, предмета і педагогічної ситуації (що спостерігати);

— вибір способу спостереження, що найменш впли­ває на досліджуваний об'єкт і найбільш забезпечує збір необхідної інформації (як спостерігати);

— вибір способів реєстрації того, що спостерігається (як вести записи);

— обробка й інтерпретація отриманої інформації (який результат).

По-перше, спостереження може бути зовнішнім (тобто спосіб збору даних про людину шляхом прямого спостереження за нею) та внутрішнім або самоспосте­реженням (використовується у випадках, коли постав­лене завдання дослідити певне явище в тому вигляді, в якому воно безпосередньо представлене в людській свідомості).

По-друге, виділяють вільне спостереження (не мав заздалегідь встановлених меж, програми, процедури його проведення; можливі зміни предмета чи об'єкта спостереження, його характеру залежно від тих чи ін­ших чинників) та стандартизоване спостереження (проводиться за певною, заздалегідь складеною програ­мою і суворо дотримується її, незалежно від того, що відбувається у процесі спостереження).

По-третє, спостереження може бути включене (коли дослідник виступає як безпосередній учасник того про­цесу, за протіканням якого ведеться спостереження; найчастіше використовується в загальній, віковій, пе­дагогічній та соціальній психології) та стороннє (не передбачає особистої участі спостерігача в тому процесі,» який він вивчає).                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                              

Важливим способом дослідницької роботи є соціолог гічні методи — опитування. Методи опитування — це бесіда, інтерв'ю, анкетування. Вони можуть бути усними і письмовими. Усні опитування — це і довільна бесіда, і цілеспрямована співбесіда з респондентами (педагогами, психологами, студентами, їхніми друзями чи батьками за спеціально підготовленими запитання­ми (чи програмами) — інтерв'ю. Бесіда — самостійний чи додатковий метод дослідження, застосовуваний з ме­тою одержання необхідної інформації для роз'яснення того, що не було досить зрозумілим при спостереженні; Бесіда проводиться за заздалегідь наміченим планом з виокремленням питань, що потребують з'ясування. Вона проводиться у вільній формі без запису відповідей співрозмовника.

Різновидом бесіди є інтерв'ювання, запозичене у психологію і педагогіку із соціології. При інтерв'юванні дослідник дотримується заздалегідь окреслених пи­тань, що ставляться у визначеній послідовності. Під час інтерв'ю відповіді записуються відкрито. Для одержан­ня більш достовірної інформації необхідно створити атмосферу довіри між тими особами, які розмовляють, дотримуватися почуття міри в тривалості опитування, тому що будь-яке перевантаження за часом, кількістю питань і складність їхнього змісту знижує повноту і вірогідність одержуваної інформації. Не можна забува­ти, що в груповому інтерв'ю люди (і дорослі, і діти) на­магаються перед іншими виглядати кращими, розумні­шими, більш обізнаними, прагнуть здаватися більш на­читаними, цікавими. У зв'язку з цим може знижувати­ся вірогідність інформації, яку потрібно враховувати.

Дуже результативний метод дослідно-експеримен­тальної роботи — анкетування. Анкетування — вид опитування, але не усного, а письмового. Це метод ма­сового збору матеріалу за допомогою анкети. Ті, кому адресовані анкети, дають письмові відповіді на запи­тання. Бесіду й інтерв'ю називають опитуванням "віч-на-віч", анкетування — заочним опитуванням. Анке­тування на відміну від бесіди пропонує більш тверду логічну конструкцію, що залишається незмінною про­тягом усього опитування. У цього методу багато неза­перечних переваг: він дає змогу за порівняно короткий термін зібрати інформацію від великої групи людей. За умови правильно проведеного анкетування виклю­чається можливість впливу опитуваних осіб один на одного. Проте анкетування потребує значного часу для обробки здобутих результатів та їх аналізу, адже якщо навіть попросити відповісти всього на три запитання п'ятдесят учителів і сто учнів, ми одержимо відразу чо­тириста п'ятдесят відповідей.

Анкети поділяють на відкриті (коли не обмежу­ються варіанти відповіді на запитання) і закриті (коли можливий вибір відповідей обмежується заздалегідь підготовленими варіантами). Для одержання більш точних даних користуються анкетами закритого типу. Особливість їх у тому, що відповіді в цьому випадку лег­ше зіставляються і статистично обробляються.

Суттєво, що результативність бесіди, інтерв’ювання та анкетування багато в чому залежить від змісту і структури запитань, що пропонуються для відповідей. План бесіди, інтерв'ю й анкети — це перелік питань (питальник). Розробка питальника передбачає:

— визначення характеру інформації, яку необхідно одержати;

— формулювання пропонованих запитань;                                                                                                                                                                                                          

— складання першого плану питальника і його попередня перевірка шляхом пробного дослідження;

— виправлення питальника й остаточне його реда­гування.

Корисний матеріал можна отримати в результаті вивчення продуктів діяльності досліджуваних: письмових, графічних, творчих і контрольних робіт, малюнків, креслень, деталей, зошитів з окремих дисциплін тощо. Ці роботи можуть дати необхідні відомості про. індивідуальність людини, яка бере участь у досліджен­ні, про досягнутий нею рівень умінь і навичок, що ці­кавлять дослідника з тієї чи іншої галузі.                                                                                                                                                                                                                                                                                             

У сфері дослідження явищ психолого-педагогічної дійсності важливим є застосування методу тестування - Тестування — метод виявлення певних якостей осо­бистості й інтенсивності їхньої виразності за допомогою серії іспитів (питань, задач, ситуацій та ін.), тобто це спосіб психологічної діагностики, що використовує стандартизовані запитання і завдання (тести), які ма­ють визначену шкалу значень. Тест — це стандартизо­ваний, обмежений за часом іспит. Він дає змогу з зазда­легідь установленим ступенем імовірності визначити актуальний, наявний у людини на цей момент рівень знань, відносно стійкі особистісні властивості (у тому числі вміння і навички) і зразки, стійкі риси поведін­ки. Тести дають можливість одержати якісні й кількіс­ні оцінки вимірюваних характеристик.

Так, одержане за допомогою тестів знання структури потреб і мотивів учасників психологічного/педагогіч­ного процесу дає змогу знаходити найбільш ефективні

стимули і шляхи підвищення їхньої ретельності, а та­кож властиві їм якості особистості. Тестування допо­магає досліднику вчасно виявляти особливості певних психолого-педагогічних ситуацій, ставити правильний діагноз під час їх виникнення і знаходити шляхи їхньо­го ефективного вирішення. Цей метод застосовується для визначення індивідуальних розходжень, дає змогу визначити актуальний рівень розвитку в суб'єкта пе­дагогічного процесу необхідних навичок, знань, особистісних характеристик тощо. Відомі різні види тестів: досягнень, інтелекту, проективні, особистісні та ін.

Тестування — невід'ємний фактор особистісного менеджменту, що припускає систематичне самопізнан­ня і самооцінку дослідником (і в принципі будь-яким учасником педагогічного процесу) своєї індивідуальної роботи з вироблення чи розвитку якостей, необхідних для науково-дослідної діяльності. Використання тестів допомагає досліднику:

— об'єктивно оцінювати свої особистісні й ділові якості, стосунки з колегами, іншими людьми;

— переборювати помилкові стереотипи сприйняття самого себе й інших людей;

— коректувати поведінку в напрямку успішної ре­алізації особистісних і професійних цілей;

— обґрунтовано робити професійний вибір і реально визначати можливості свого професійного зростання.

Рейтинг — оцінка психолого-педагогічного явища, якогось елемента навчально-виховного процесу, люди­ни тощо за допомогою компетентних суддів (експертів). Його іноді називають методом експертної оцінки.

Особливу роль у психолого-педагогічних досліджен­нях відіграє експеримент. Поняття "експеримент" має різні визначення, що подані в енциклопедичних словниках. Але більшість дефініцій вказує на те, що всі вони еквівалентні (рівносильні, рівнозначні), з кожно­го можна вивести всі інші, кожне з них більше висвіт­лює той чи інший бік конкретного явища. Подамо ці визначення.

Експеримент (від лат. — проба, досвід) — науково-обґрунтований досвід; перевірка гіпотези; відтворення кимсь (іншим педагогом чи керівником закладу освіти) розробленої автором методики (технології, системи за­ходів і т. ін.) в нових умовах; дослідна робота в закладі освіти з тієї чи іншої проблеми; метод пізнання, за до­помогою якого в природних чи спеціально створених контрольованих і керованих умовах досліджується психолого-педагогічне явище, відшукується новий спосіб розв'язання педагогічного завдання, проблеми; строго спрямована і контрольована педагогічна діяльність зі створення й апробування нових технологій навчання, виховання, розвитку особистості, керування закладом освіти; метод дослідження, який припускає виділення істотних факторів, що впливають на результати педа­гогічної діяльності і що дає змогу їх варіювати з метою досягнення оптимальних результатів.

Експеримент — спеціально організована перевірка того чи іншого методу, прийому роботи для виявлен­ня його психолого-педагогічної ефективності. Педаго­гічний експеримент — дослідна діяльність з метою ви­вчення причинно-наслідкових зв'язків у педагогічних явищах, що припускає дослідне моделювання педаго­гічного явища й умов його перебігу; активний вплив дослідника на педагогічне явище; визначення резуль­татів педагогічного впливу і цієї взаємодії.

Розрізняють експеримент природний (в умовах зви­чайного освітнього процесу) і лабораторний — створен­ня спеціальних умов для перевірки, наприклад, того чи іншого методу навчання, коли окремі особи ізолюються від інших. Найчастіше використовують природний екс­перимент. Він може бути тривалим чи короткочасним.

Теоретичні методи необхідні для визначення про­блеми наукового психолого-педагогічного досліджен­ня, формулювання гіпотез і оцінки зібраних фактів. Теоретичні методи насамперед пов'язані з вивченням наукової літератури: праць класиків з питань люди

нознавства в цілому і психології/педагогіки зокрема; загальних і спеціальних праць з педагогіки і психоло­гії; історико-педагогічних праць і документів; періо­дичних педагогічних видань; художньої літератури про школу, виховання, учителя; довідкової педагогіч­ної літератури, підручників і методичних посібників з педагогіки і суміжних наук. Вивчення літератури дає можливість довідатися, які сторони і проблеми вже до­сить добре вивчено в галузі педагогіки, з яких ведуться наукові дискусії, що застаріло, а які питання ще не ви­рішено. Крім того, це дає змогу з'ясувати, що найбільш суттєвого було створено з досліджуваної проблеми на сьогодні, оскільки це важливо для збору ідей і визна­чення тезауруса, тобто джерел, на основі яких і будуть будуватися всі гіпотези, моделі, проекти майбутньої ро­боти дослідника.

З метою накопичення наукових фактів доцільно ви­користовувати метод вивчення нормативних та ін­структивно-методичних документів з досліджува­ної проблеми, аналізу шкільної (вузівської), професій­ної документації (планів, аналітичних доповідей, про­токолів загальних зборів, методичних засідань, нарад тощо), що озброює дослідника певними об'єктивними даними.

Робота з літературою припускає використання та­ких методів, як складання бібліографії — переліку джерел, відібраних для роботи з досліджуваної пробле­ми; реферування — стислий виклад основного змісту однієї чи декількох праць із загальної тематики; кон­спектування — ведення більш детальних записів, осно­ву яких становить виділення головних ідей і положень публікації; анотування — короткий запис загального змісту книги чи статті; цитування — дослівний запис виражень, фактичних чи цифрових даних, що містять­ся в літературному джерелі.

До теоретичних методів дослідження належать історико-генетичний метод, метод моделювання, а також різні розумові процедури логічного мислення, такі як: аналіз (розчленовування на частини), синтез, кла­сифікація, типологізація, абстрагування, порівнян­ня, узагальнення та ін.  

Порівняння. Йдеться про зіставлення того, що вийш­ло, з цілями, що намічалися. Будь-яка оцінка завжди є порівняння з ідеальним чи оптимальним. Але важливо зіставляти не тільки з тим, як має бути, а і з тим, як було раніше, що дає змогу побачити позитивні і нега­тивні зрушення, тобто динаміку процесу. Порівняння як розумова процедура дуже продуктивна під час аналі­зу інформації про будь-яку людину, включеної в педаго­гічний процес: що кажуть про неї різні люди (вчителі, однолітки, батьки, приятелі тощо).

Класифікація. Суть цієї розумової процедури під час аналізу інформації полягає в логічному розподілі фак­тів, даних, явищ тощо за якоюсь однією ознакою, притаманною для цієї групи.

Аналізуючи заходи, зібрані факти, роботу в цілому, дослідник використовує й узагальнення. Узагальнення припускає логічний перехід від одиничного до загаль­ного, від менш загального до більш загального суджен­ня, знання, оцінки. Узагальнене судження, будучи більш глибоким відображенням дійсності, дає змогу проникнути в сутність заходів, явищ і, в такий спосіб, оцінити діяльність педагогів із принципових позицій.-Проте узагальнення — це не підсумовування. Найчастіше узагальнення інформації під час аналізу доцільно сполучати з виділенням головного, істотного.

Значну допомогу досліднику може надати і така ро­зумова процедура як абстрагування — процес мисленнєвого відволікання дослідника від будь-яких ознак чи якостей предмета, від самого предмета, щоб глибше вивчити його, ізолювати від інших предметів, ознак. Ідеться про первісне відволікання від конкретних фак­тів і пошуку науково обґрунтованого алгоритму діяльності (адже будь-які алгоритми припускають моделю­вання, імітації, тобто абстрагування від конкретних форм прояву суті). Потім інформація вибудовується відповідно до знайденого алгоритму, моделі (згадаймо систему заходів для оптимізації керування, процесу навчання, різні пам'ятки і т. ін.). Граничним випадком абстрагування є ідеалізація, внаслідок якої створюєть­ся поняття про ідеалізований об'єкт.

Конкретизація — це логічна форма, протилежна до абстракції. Це розумовий процес перетворення предме­та з виокремлених раніше абстракцій. Під час конкре­тизації здійснюється збагачення понять новими озна­ками, тому що вона спрямована на висвітлення розвит­ку предмета як цілісної системи. Конкретним тут на­зивають єдність різноманітного, сполучення багатьох ознак, якостей предмета. Абстрактним, навпаки, нази­вають однобічну, ізольовану від інших моментів ознаку предмета.

Теоретичний аналіз — це виділення і розгляд окре­мих сторін, ознак, особливостей, властивостей педаго­гічних явищ. Аналізуючи окремі факти, групуючи, систематизуючи їх, ми виявляємо в них загальне й особливе, установлюємо загальний принцип чи правило. Аналіз супроводжується синтезом, він допомагає проникнути в сутність досліджуваних психолого-педа-гогічних явищ.

Індуктивні й дедуктивні методи — це логічні методи узагальнення одержаних емпіричним шляхом даних. Індуктивний метод припускає рух думки до­слідника від окремих суджень до загального висновку, дедуктивний — від загального судження до окремого висновку.

У пошуку оптимального рішення в експерименталь­ній роботі корисні й такі процедури, як аналогія, ін­тегрування, систематизація та ін. Причому під час аналізу інформації жодна з названих аналітичних процедур не здійснюється в чистому вигляді, усі вони

 

взаємопов'язані, взаємодіють одна з одною і виділені нами за домінантною ознакою.

Моделювання. Широко застосовуваним у теоретич­них дослідженнях є прийом порівняння та, особливо, аналогія — специфічний вид порівняння, що дає змо­гу встановлювати подібність явищ. Аналогія дає під­ставу для висновків про еквівалентність у визначених відносинах одного об'єкта стосовно іншого. Тоді більш простий за структурою і доступний вивченню об'єкт стає моделлю більш складного об'єкта, іменованого прототипом (оригіналом). Відкривається можливість перенесення інформації з аналогії від моделі до прото­типу. У цьому сутність одного зі специфічних методів теоретичного рівня — методу моделювання. При цьо­му можливе повне звільнення суб'єкта від емпіричних посилань висновку, коли самі умовиводи від моделі до прототипу здобувають форму математичних відповідно­стей (ізоморфізму, гомоморфізму, ізофункціоналізму), а мислення починає оперувати не реальними, а уявни­ми моделями, що втілюються потім у формі схематич­них знакових моделей (графіків, схем, формул тощо).

Ізоморфізм — відношення між об'єктами, що мають різний склад, але тотожну чи подібну структуру, коли кожному елементу одного об'єкта відповідає один еле­мент іншого. Гомоморфізм — структурна подібність двох об'єктів, коли кожному елементу одного може від­повідати група елементів іншого. Ізофункціоналізм — подібність функцій чи дій об'єктів.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                           

Модель — допоміжний об'єкт, обраний чи перетво­рений людиною в пізнавальних цілях, що дає нову ін­формацію про основний об'єкт. У дидактиці розпочаті спроби створити, поки що на якісному рівні, модель навчального процесу в цілому. Модельне ж подання окремих сторін чи структур навчання практикується вже досить широко (наприклад, розпочата спроба пред­ставити зміст освіти як багаторівневу педагогічну мо­дель соціального замовлення, є дослідження, у якихподається математичне моделювання окремих сторін навчання).

Моделювання в теоретичному дослідженні слугує також завданню конструювання нового, чого не має ще в практиці. Дослідник, вивчивши характерні риси реальних процесів і їх тенденцій розвитку, шукає на підставі ключової ідеї їхні нові сполучення, робить їхнє уявне компонування, тобто моделює потрібний стан до­сліджуваної системи. Створюються моделі-гіпотези, що розкривають механізми зв'язку між компонентами навчання (наприклад, зв'язку між оволодінням знан­нями, способами діяльності й психічним розвитком особистості), на підставі яких будуються рекомендації і висновки, що перевіряються емпірично. Перевірені мо­делі-гіпотези перетворюються в наукові теорії, багато в чому зберігаючи свій модельний характер. Слід тільки пам'ятати, що будь-яка модель завжди бідніша за про­тотип, що вона відображає лише його окремі сторони і зв'язки, тому що теоретичне моделювання завжди включає ідеалізацію.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                               

Особливим видом моделювання, заснованого на іде­алізації, можна вважати уявний експеримент. У та­кому експерименті дослідник на підставі теоретичних знань про об'єктивний світ і емпіричні дані створює ідеальні об'єкти, співвідносить їх у визначеній динаміч­ній моделі, імітуючи думкою той рух і ті ситуації, що могли б мати місце в реальному експериментуванні. При цьому ідеальні об'єкти і моделі виявляють у "чис­тому" вигляді найбільш важливі для дослідника істотні зв'язки і відносини.

Суттєво, що метод моделювання реальних психолого-педагогічних процесів поєднує емпіричні й теоретичні методи наукового педагогічного дослідження. Він по­лягає у створенні ідеальної, з погляду наукових даних, моделі організації й умов функціонування будь-якої частини цілісного педагогічного процесу. Моделюван­ня можливе у процесі вивчення й експериментування

окремих форм, методів роботи, їхнього взаємозв'язку між собою. Воно застосовується і в організації велико­масштабних досліджень.

Математичні і статистичні методи. Матема­тичні і статистичні методи в педагогіці застосовують для обробки одержаних даних методами опитування й експерименту, а також для встановлення кількісних залежностей між досліджуваними явищами. Вони до­помагають оцінити результати експерименту, підвищу­ють надійність висновків, дають підстави для теоретич­них узагальнень. Найбільш розповсюдженими з мате­матичних методів, застосовуваних у психології і педа­гогіці, є реєстрація, ранжирування, шкалування. За допомогою статистичних методів визначаються середні величини одержаних показників: середнє арифметич­не (наприклад, визначення кількості помилок у пере­вірних роботах контрольної й експериментальної груп); медіана — показник середини ряду (наприклад, за на­явності дванадцяти осіб у групі медіаною буде оцінка шостої особи в списку, у якому всі розподілені за ран­гом їхніх оцінок); ступінь розсіювання — дисперсія, чи середнє квадратичне відхилення, коефіцієнт варіації та ін. Усе частіше у психолого-педагогічних досліджен­нях використовуються різні форми математичного аналізу (факторного, регресивного, кореляційного тощо). Для проведення цих підрахунків використову­ють відповідні математичні формули, застосовуються довідкові таблиці. Результати, оброблені за допомогою методів математичної статистики, дають змогу встановити кількісну залежність у вигляді графіків, діаграм, таблиць.

 

                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                              

 

 

Питання для самоконтролю

1. Що є предметом психології як науки?

2. Назвіть науки, з якими психологія має зв'язок, та поясніть, у чому він полягає.

3. Які галузі психологічної науки становлять сучас­ну психологію?

4. Коли виникла психологія як наука?

5. Що таке гештальтпсихологія?

6. Що таке психоаналіз: метод лікування психічно хворих чи напрям психологічної науки? Хто був його засновником?

7. Назвіть основні етапи психолого-педагогічного дослідження.

8. Назвіть основні методи психолого-педагогічного дослідження.

9. Які варіанти спостереження використовують у психології?

10 Які методи наукового дослідження ви знаєте?

11.Що таке метод педагогічного дослідження?

Теми рефератів

1. Взаємозв'язок принципів і методів психологічної науки.

2. Роль психології в оптимізації професійної діяль­ності.

3. Психологія майбутнього.

4. Зародження і розвиток психології.

5. Основні етапи розвитку поглядів на предмет пси­хології.

6. Людина у психологічній науці.

7. Аналіз концепцій розвитку у віковій психології.

8. Матеріалізм та ідеалізм у психології.

9. Напрями психології у XX ст.

Використана та рекомендована література

1. М'ясоїд ПЛ. Загальна психологія. — К.: Вища школа, 2001.

2. Захарченко М.В., Погорілий О.І. Історія соціо­логії.— К., 1993.

3. Мойсеюк Н.Є. Педагогіка: Навч. посіб. — К., 2001.

4. Немов Р.С. Психология. — М., 1998.

5. Галузяк В.М., Сметанський М.І., Шахов В./. Пе­дагогіка: Навч. посіб. — Вінниця, 2001.

6. Психология и педагогика: Учеб. пособие для вузов / Сост. А.А. Радугин. — М., 1998.

7. Психология: Словарь / Под общ. ред. А.В. Петров-ського, М.Г. Ярошевского. — 2-е изд., испр. и доп. — М., 1990.

8. РоменецьВА. Історія психології. — К., 1978.

9. Рубинштейн СЛ. Проблеми общей психологии. — М., 1973.

10.Фрейд 3. Остроумие и его отношение к бессозна-тельному. — СПб.; М., 1997.

11.Фрейд 3. Психология бессознательного: Сб. пр. — М., 1998.

12.Ярвилеекто Т. Мозг и психика. — М.: Прогресе, 1992.

13.Ярошевский М.Г. История психологии. — М., 1985.

 

                                                                                              

 

 

Розділ 2

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: