Всі тетрацикліни кислотостійкі

Механізм дії

В основі механізму антибактеріальної дії тетрациклінів лежить процес пригнічення синтезу білка на рівні рибосом, вони порушують вклю­чення амінокислот до пептидних ланцюгів білків, що синтезуються. Крім того, препарати утворюють міцні комплексні сполуки (хелати) з двох- і трьохвалентними катіонами металів - магнію, заліза та ін. Як наслідок від­бувається усунення металів-кофакторів з ферментних систем. У високих концентраціях тетрацикліни пригнічують процеси окислювального фосфо­ритування в мітохондріях і здатні порушувати синтез білка у макроорганіз­мі та сприяють виведенню з організму іонів натрію, деяких вітамінів (про-тианаболічна дія). Діють бактеріостатично.

Тетрацикліни мають здатність накопичуватись у мікробних клітинах.

Фармакодинаміка

Тетрацикліни - препарати широкого спектра дії, добре всмоктуються.

Спектр антимікробної активності тетрациклінів включає стафілококи, стрептококи, пневмококи, лістерії, збудників чуми, бруцельо­зу, сибірської виразки, гонококи, менінгококи, бруцели, кампілобактерії, холерний вібріон, збудників туляремії, клостридії, спірохети, хламідії, ри­кетсії, гемофільну паличку інфлюенци, фузобактерії, мікоплазми, акти­номіцети, кашлюкову паличку, кишкову паличку, сальмонели, ніигели. Тетрациклін, доксициклін (юнідокс солютаб, вібраміцин) впливають на ма­лярійного плазмодія та на дизентерійну амьобу (тетрациклін). Не діють на більшість штамів протея, синьогнійної палички, на грибки і віруси.

Показання до застосування та взаємозамінність

Ангіни, синусита, гострий отит, бронхіти, пневмонії (мікоплазмові, пневмококові, хламідійні) - всі тетрацикліни;

Актиномікоз, орнітоз, трахома, холера, чума, туляремія, бруцельоз, сибірська виразка, рикетсіози, сифіліс, малярія, лептоспіроз - тетрациклін, доксициклін (вібраміцин, юнідокс солютаб);

Компілобактеріоз - тетрациклін, доксициклін (вібраміцин, юнідокс солютаб);

Акне -тетрациклін, міноциклін, доксициклін (юнідокс солютаб).

-369-

Хламідійні інфекції сечостатевих органів, інфекції жовчовивідних шляхів- тетрациклін.

Рикетсіози (сипний тиф, плямиста гарячка, ку-гарячка, кліщова га­рячка) - доксициклін (вібраміцин, юнідокс солютаб), міноциклін.

Гонорея, дизентерія, інфекції сечових шляхів, ендоцервіцит, гнійний менінгіт, діарея мандрівників, І стадія хвороби Лайма, кашлюк, пситакоз -доксициклін (вібраміцин).

Побічна дія

При застосуванні тетрациклінів можуть виникати алергічні реакції, диспепсичні розлади, дисбактеріоз та суперінфекція, порушення білкового синтезу (катаболічна дія), порушення утворення зубної та кісткової тканини, фотодерматит, гепатотоксичність (окситетрациклін); нефроток-сичність (особливо у прострочених препаратів); синдром псевдопухлини мозку (підвищення внутрішньочерепного тиску); токсична дія на крово­творну систему; виражена тератогенна дія; перехресна стійкість; ар­теріальна гіпотензія, діарея, псевдомембранозний коліт, гемолітична анемія, тромбоцитопенія, нейтропенія, еозинофілія, синдром Стівенса-Джонсона.

При застосуванні тетрацикліну, окситетрацикліну, метацикліну мож^ ливі ерозії стравоходу.

Протипоказання

Тетрацикліни (крім доксицикліну) протипоказані при нирковій не­достатності, системному червоному вовчакові, вагітності, лактації, дітям віком до 8 років.

Доксициклін (вібраміцин) протипоказаний при підвищеній чутли­вості до тетрациклінів, вагітності, лактації.

Фармакобезпека

Тетрацикліни добре всмоктуються і по-різному зв'язуються з біл­ками плазми крові. Вони концентруються у жовчі, виводяться з сечею та калом у високих концентраціях у активній формі.

Тетрацикліни не застосовуються одночасно з ерготаміном, цикло­спорином, вітаміном С, препаратами кальцію, стрептоміцином, пеніцилінами; препаратами, які містять дегідровані алкалоїди ріжків.

Оскільки тетрацикліни можуть знижувати активність протромбіну плазми крові, хворим, які одержують антикоагулянтну терапію, може зна­добитися зниження дози антикоагулянтів.

Препарати бактеріостатичної дії можуть впливати на бактерицидну дію пеніциліну, тому рекомендується уникати одночасного застосування доксицикліну з ним.

Всмоктування тетрациклінів порушують антациди, які містять алюміній, кальцій або магній, та препарати, що містять залізо та солі вісмуту. Алкоголь, барбітурати, карбамазепін та фенітоїн зменшують період напіввиведення доксицикліну (вібраміцину).

-370-

Одночасне застосування тетрациклінів та метоксифлурану інколи супроводжується нефротоксичною дією з летальним кінцем.

Одночасне застосування тетрациклінів може знизити ефективність пероральних контрацептивів.

Барбітурати, дифенін, карбамазепін посилюють метаболізм тетраци­клінів; з аміноглікозидами, лінкозамідами тетрацикліни виявляють антаго­нізм.

Тетрацикліни рекомендується приймати разом з ністатином, вітамінами групи В, при порушенні травлення - з галаскорбіном, лактозою.

Катаболічна дія тетрациклінів може бути причиною підвищення рівня залишкового азоту. За даними проведених досліджень цей ефект під час застосування доксицикліну (вібраміцин) у хворих з порушеннями функції нирок не спостерігається.

Фотосенсибілізація, яка проявляється підвищеною реакцією на со­нячне опромінення, спостерігалась у деяких осіб, які застосовували тетра­цикліни.

При інфекціях, спричинених (3-гемолітичними стрептококами групи А, лікування вібраміцином слід проводити щонайменше протягом 10 днів.

Як і інші тетрацикліни, доксициклін (вібраміцин) утворює стійкий комплекс із кальцієм у кістковій тканині.

Застосування препаратів групи тетрациклінів у другій половині вагітності та у дітей віком до 8 років може призвести до необоротної зміни кольору зубів (жовто-сіро- коричневе забарвлення). Цей побічний ефект частіше спостерігається при тривалому лікуванні, але можливий і після проведення повторних коротких курсів.

У разі стрептококових інфекцій, з метою профілактики ревматизму та гломерулонефриту, курс лікування вібраміцином повинен становити не менше ніж 10 днів.

Звичайно вібраміцин призначають дорослим у дозі 200 мг у перший день лікування (одноразово або по 100 мг кожні 12 год) та 100 мг/добу у на­ступні дні (одноразово). При лікуванні тяжких інфекцій (особливо хронічних інфекцій сечових шляхів) препарат призначають по 200 мг/добу протягом усього періоду лікування.

У разі виникнення симптомів подразнення шлунка вібраміцин реко­мендується приймати під час їди або запивати молоком.

Вживання їжі чи молока не має суттєвого впливу на всмоктування доксицикліну (вібраміцин) на відміну від деяких інших тетрациклінів.

Після їди приймають тетрациклін, метациклін, доксициклін (вібраміцин, юнідокс солютаб).

Порівняльна характеристика препаратів

Тетрациклін - класичний представник тетрациклінів, його можна застосовувати для запобігання інфекційним ускладненням у хірургічних хворих. Добре проходить крізь плаценту, частково через ГЕБ.

Окситетрациклін добре всмоктується та тривало зберігається у крові в терапевтичній концентрації, що дозволяє знизити дозу і частоту вве­дення препарату.

-371 -

Метациклін за спектром дії близький до інших препаратів цієї гру­пи. Добре проникає в органи і тканини. Ефективний при лікуванні гонореї. Препарат тривалої дії, проте поступається за активністю доксицикліну.

Міноциклін при пероральному прийманні більш ефективний ніж інші тетрацикліни при лікуванні вираженого або стійкого до терапії вугре-вого висипу.

Доксицикпін (вібраміцин) - антибіотик широкого спектра дії, напівсинтетичне похідне окситетрацикліну, спричиняє пролонговану дію, що дозволяє застосовувати препарат 1 раз на добу. Адсорбується в ШКТ краще, ніж усі тетрацикліни. Порівняно з тетрацикліном менш токсичний, довше затримується в організмі, його застосовують у менших дозах.

Доксицикпін (юнідокс солютаб) крім вищезазначених показань до застосування високо ефективний при лікуванні бруцельозу та акне. Розчин­на лікарська форма забезпечує біодоступність' 95%. Побічна дія спо­стерігається рідше, ніж при прийманні тетрацикліну.

_____ Перелік препаратів

МАКРОЛЇДИ ТА АЗАЛІДИ З 90-х років XX століття застосування макролідів значно збільшилося. Зростання ролі макролідів на сучасному етапі зумовлене збільшенням питомої ваги інфекцій, що викликаються внутрішньоклітинно розміщеними збудниками.

_______________ Фармакомаркетинг_______________

-372-

♦ -кислотостійкі

Механізм дії

Макроліди проявляють бактеріостатичну дію, зумовлену зв^язуванням з рибосомами і попередженням доступу комплексу транспорт­на РНК-амінокислота до комплексу інформаційна РНК-рибосоми, що при­зводить до гальмування синтезу білків.

Фармакодинаміка

Макроліди та азаліди - антибіотики широкого спектра дії, у вели­ких концентраціях спричиняють бактерицидний ефект.

Спектр антимікробної активності макролідів та азалідів включає стрептококи, стафілококи, лістерії, збудників дифтерії, гонококи, менінгококи. Крім цього, ерициклін активний до сальмонел, шигел, азаліди активні до трихомонад, спіраміцин - до токсоплазм, джозаміцин та кларит-роміцин (клацид) — до хелікобактер пілорі.

Макроліди та азаліди ефективні по відношенню до облігатних внутрішньолегеневих мікроорганізмів (хламідій, мікоплазм, легіонел) -збудників так званих"атипічних" пневмоній.

Основною особливістю нових макролідів, створених напівсинтетичним шляхом, є удосконалення фармакокінетичних властивос­тей при високій антибактеріальній активності. Біодоступність вища, ніж у тетрациклінів. Вони добре всмоктуються, тривало зберігають високу кон­центрацію, що дозволяє скоротити кількість введень на добу (1-2 рази), зменшити загальну тривалість курсу лікування, частоту і вираженість побічних явищ.

Показання до застосування та взаємозамінність

Ангіни, синусита, бронхіти, гострий отит, пневмонії - всі макроліди; Стафілококові інфекції- всі макроліди, крім диритроміцину; Дифтерія, коклюш, скарлатина - всі макроліди, крім азитроміцину та диритроміцину;

Кампілобактеріоз - кларитроміцин (клацид), азітроміцин;

Уретрит, гонорея - олететрин;

Рикетсіози, токсоплазмоз - мідекаміцин;

Акне - зінерит, еритроміцин;

Хвороба легіонерів, токсоплазмоз - спіраміцин.

Побічна дія

Макроліди - одні з найменш токсичних антибіотиків. Разом з цим можуть викликати:

алергічні реакції, диспептичні розлади (всі макроліди);

дисбактеріоз та суперінфекцію (олететрин, ерициклін);

фотодерматит, гепатотоксичність (еритроміцин, олететрин, ери­циклін);

перехресну стійкість (всі макроліди).

* 373 -

Протипоказання

Протипоказанням до застосування макролідів і азалідів є індивідуальна несприйнятливість.

Спіраміцин не рекомендується застосовувати в період лактації.

Рокситроміцип не слід призначати під час вагітності і лактації.

Кларитроміцин (клацид) не слід призначати дітям до 6 місяців, під час вагітності, лактації.

Фармакобезпека

Макроліди та азаліди виявляють антагонізм з пеніцилінами, цефа-лоспоринами, лінкозамідами, синергізм - з тетрациклінами, стрептоміци­ном, сульфаніламідами.

Еритроміцин несумісний з пеніциліном, тетрацикліном, ловастати-ном, амінофіліном, астемізолом.

Рокситроміцип не можна застосовувати одночасно з препаратами ріжків, бромокриптином.

Кларитроміцин (клацид) підсилює кардіотоксичну дію астемізолу.

Необхідно запобігати потрапляння зинериту в очі або на слизові оболонки, що може призвести до подразнення та опіку.

До іди приймають еритроміцин, рокситроміцин, мідекаміцин.

Після їди приймають олеандоміцин.

Порівняльна характеристика препаратів

Типовий представник групи макролідів - еритроміцин, який впли­ває на L-форми бактерій, на які не діють пеніциліни, антибіотик резерву. Добре всмоктується з шлунково-кишкового тракту, нестійкий у кислому середовищі шлунка. Добре проникає у тканини, крізь плаценту, погано - в ліквор, концентрується в жовчі. Еритроміцин призначається при інфекціях середньої важкості, а також у стадії долікування після курсу терапії іншими антибіотиками. Препарат малотоксичний, майже не дає алергічних реакцій. Його застосовують також при наявності алергії до препаратів групи пеніциліну.

Зинерит - комбінований препарат, що містить еритроміцин та цин­ку ацетат. Вдалий склад компонентів препарату забезпечує добре проник­нення під шкіру активних речовин, одночасно виявляє антибактеріальну та підсушуючу дію. Використовується для лікування акне у разі неефектив­ності загальногігієнічних та косметичних засобів.

Олеандоміцин подібний до еритроміцину, але менш активний. Стійкий до кислого середовища шлунка, в більш високих концентраціях виявляється в жовчі. До олеандоміцину мікрофлора швидко стає стійкою, тому його треба комбінувати з тетрацикліном.

Рокситроміцин - макролід останнього покоління, одержаний внаслідок пошуку нових антибіотиків з більшою кліничною ефективністю і поліпшеними показниками фармакокінетики.

Мідекаміцин швидко і повністю абсорбується з ШКТ. Високі кон­центрації препарату виникають у внутрішніх органах (особливо в тканинах легенів) через 1-2 години після вживання. Препарат практично нетоксич-ний.

Кларитроміцин (клацид) за активністю у 2-4 рази перевищує еритроміцин. У порівнянні з іншими макролідами володіє найбільш висо­кою активністю до Н. pylori та атипічних мікобактерій, найкращою біодос-

-374-

тупністю при внутрішньому вживанні, створює найбільш високі концент­рацій' в тканинах, має активний метаболіт.

Спіраміцин швидко всмоктується при внутрішньому прийманні (через ЗО хвилин). Можливе застосування при токсоплазмозі у вагітних.

Азитроміцип - новий антибіотик з групи азалідів. У великій кон­центрації має бактерицидну дію (у 2-4 рази перевищує еритроміцин). Більш ефективний у порівнянні з макролідами по відношенню до Haemophilus in­fluenzae. Вводиться 1 раз на день. Має постантибіотичний ефект.

Олететрин - комбінований препарат олеандоміцину фосфату і тет­рацикліну основи. Діє на грампозитивну і грамнегативну флору. Малоток­сичний, більш повільно наростає стійкість мікроорганізмів до комбінації антибіотиків, ніж до кожного з них окремо.

Ерициклін - суміш еритроміцину та окситетрацикліну в гранулах. Наділений широким спектром дії. Ефективний у відношенні мікрофлори, стійкої до пеніциліну, стрептоміцину та левоміцетину.

_______________ Перелік препаратів_______________

АМІНОГЛІКОЗИДИ ТА ГЛІКОПЕПТИДИ
_________ Фармакомаркетинг__________

-375-

Механізм дії

Аміноглікозиди зв'язуються з рибосомами, що веде до незворотного пригнічення синтезу білка, фіксуються на цитоплазматичних мембранах бактерій, порушують їх проникність, клітина втрачає іони калію, амінокис­лоти, нуклеотиди.

Глікопептиди пригнічують синтез пептидоглікану, який є структур­ним компонентом стінки бактеріальної клітини, що незворотно інгібує її життєдіяльність.

Фармакодинаміка

Особливостями АГ є бактерицидний тип дії (незворотно пригнічують,
синтез білка) для багатьох аеробних V бактерій та деяких Г*. Мають пост- -■
антибіотичний ефект. АГ розділяють на три покоління, які відрізняються за '
часом створення, а також частково за спектром дії: АГ І покоління активні,,
проти мікобактерій туберкульозу, АГ П і Ш поколінь - проти Pseudomonas
aeruginosa, до АГ Ш покоління чутливі багато штамів, проти яких мало
ефективні АГ І і П поколінь.                                                              -_ <

Найціннішою особливістю ГП є висока активність відносно збудни- _Y
ків з множинною лікарською резистентністю, в тому числі метициліноре- ^?
зистентних штамів.                                                                            _:

Спектр дії АГ:                                                                          *

Ешерихії, клебсієли - всі, крім фраміцетину;

Протей, шигели, сальмонели - кремген, канаміцин, мономіцин, ген-таміцин, амікацин, тобраміцин, нетилміцин, сизоміцин, ізепаміцин, паромі-'.' цин;

Синьогнійна паличка - гентаміцин, кремген, амікацин, тобраміцин, нетилміцин, сизоміцин;

Бруцели - кремген, стрептоміцин, гентаміцин;

Мікобактерії туберкульозу - стрептоміцин, канаміцин, ізепаміцин;

Збудники лепри - стрептоміцин;

Стафілококи - гентаміцин, кремген, стрептоміцин, канаміцин, моно­міцин, амікацин, тобраміцин, нетилміцин, сизоміцин, ізепаміцин, фраміце-тин;

Збудники чуми - стрептоміцин, канаміцин;

Дизентерійна амьоба - пароміцин;

Стрептококи - кремген.

Спектр діїГП:

-376-

Стафілококи, в т.ч. пеніциліно- та метицилінорезистентні, стрептоко­ки, ентерококи, коринебактерії, клостридії, лістерії - ванкоміцин (ванмік-сан), тейкопланін;

Мікрококи - тейкопланін;

Актиноміцети - ванкоміцин (ванміксан).

Показання до застосування та взаємозамінність

Аміноглікозиди

Туберкульоз, бруцельоз, чума, туляремія, лепра - стрептоміцин;

Кишкові інфекції - АГ І покоління, крім стрептоміцину, АГ II і НІ по­колінь, крім фраміцетину;

Передопераційна стерилізація кишечника - пароміцин, канаміцин,

Синьогнійна інфекція - АГ II і III поколінь, крім фраміцетину;

Пневмонія, сепсис, інфекції сечовивідних шляхів - АГ П і ПІ поколінь, крім фраміцетину;

Інфіковані опіки - АГ І і П поколінь, амікацин;

Інфекційно-запалювальні хвороби ринофарінгіальної області -фраміцетин;

Екзема, нейродерміт, дерматити, червоний плоский лишай, червоний вовчак, псоріаз, трофічні виразки, фолікуліт, фурункульоз, дисгідроз, опіки, укуси комах - кремген.

Глікопептиди

Тяжкі системні інфекції, що спричинили множинно стійкі штами стафілококів, стрептококів, пневмококів, корине-бактерій, лістерій, акти­номіцетів та клостридій; псевдомембранозний коліт, ентероколіт, менінгіт, сепсис, остеомієліт.

Профілактика та лікування раневої інфекції, ендокардиту, що спричи­нили ентерококи або дифтерощи.

Побічні ефекти

При застосуванні аміноглікозидів момслива нейротоксичність, ото-токсичність, нефротоксичність; курареподібна дія; еритематозний висип; лихоманка; диспепсія.

При застосуванні глікопептидів можливий флебіт, синдром "черво­ної людини" при швидкому введенні, висип, шкірний свербіж, нудота (ван­коміцин, тейкопланін), гіпотензія, лихоманка (ванкоміцин), діарея, брон-хоспазм, запаморочення, головний біль (тейкопланін), нефротоксичність (ванкоміцин), гематотоксичність, ототоксичність.

Протипоказання

Використання аміноглікозидів категорично протипоказане при вагітності, міастенії, невриті слухового нерва, захворюваннях нирок, печінки.

Протипоказаннями до використання глікопептидів є неврит слу­хового нерва, І триместр вагітності, виражені порушення функції нирок.

Фармакобезпека

Аміноглікозиди не можна сполучати один з одним та іншими ото- та нефротоксичними препаратами ("петльовими" діуретиками, цефалоспори-нами).

-377-

Стрептоміцин несумісний з курареподібними препаратами, глюко­зою, вітаміном Вь тіосульфатом натрію, карбеніциліном, еритроміцином.

Канаміцин несумісний з "петльовими" діуретиками, етакриновою кислотою, міорелаксантами, анестетиками, цефалоспоринами.

Гентаміцин несумісний з вітаміном В₂, фенобарбіталом, преднізолоном, дифеніном, димедролом.

Амікацин не можна вживати разом з "петльовими" діуретиками, кар­беніциліном, цефалоспоринами.

Тобраміцин несумісний з фуросемідом та етакриновою кислотою. Нетилміцин несумісний з міорелаксантами, поліміксинами.

Глікопептиди не можна поєднувати з аміноглікозидами, поліміксинами, етакриновою кислотою (посилення нейротоксичності та нефротоксичності).

Неприпустиме змішування стрептоміцину в одному шприці з ан­тибіотиками пеніцилінового ряду та цефалоспоринами. При тривалому контакті з стрептоміцином слід працювати у рукавичках (можуть бути дерматози). Стрептоміцин порушує дію аналептиків рефлекторної дії.

Тобраміцин не слід змішувати в одному шприці з іншими лікарськими препаратами.

Порівняльна характеристика

Аміноглікозиди

Стрептоміцин найчастіше використовується для лікування ту­беркульозу, туляремії. До нього швидко розвивається звикання.

Неоміцин      є найбільш токсичним препаратом групи

аміноглікозрщів. Використовується тільки місцево та всередину. Призна­чається переважно при кишкових інфекціях, для «стерилізації» кишечника перед оперативними втручаннями. Місцево приймають для лікування інфікованих ран, в офтальмології. Дітям не призначається.

Канаміцин має більшу бактерицидну активність і менш токсичний, ніж попередні препарати. Діє на мікобактерії туберкульозу, стійкі до стреп­томіцину. На флору, чутливу до пеніциліну, діє слабше.

Гентаміцин, тобраміцин, сизоміцин, амікацин — аміноглікозиди другого і третього покоління. Виявляють значну активність проти більшості штамів синьогнійної палички, ентеробактера, клебсієл, золотистого стафілокока. Стійкість розвивається до гентаміцину повільно.

Кремген — мазь, що містить гентаміцин та флуоцинонід. Завдяки комбінації антибіотика та глюкокортикостероїда володіє антибак­теріальним, протизапальним, антиалергійним ефектами. Використовується для місцевої терапії алергодерматозів (мікробна екзема, нейродерматит та інші), гнійно-запальних процесів. Характеризується тривалою місцевою дією.

Сизоміцин - найбільш активний препарат по відношенню до синь­огнійної палички серед амшоглікозидів третього покоління.

Тобраміцин у порівнянні з гентаміцином менш нефротоксичний.

Амікацин - найбільш ефективний аміноглікозид, який пригнічує мікрофлору, стійку до амшоглікозидів І і П покоління, а у ряді випадків - і до нетилміцину.

Нетилміцин має меншу, ніж інші аміноглікозиди, ото- і нефроток-сичну дію, краще проникає крізь гематоенцефалічний бар'єр.

Ізепаміцин - аміноглікозид Ш покоління, після внутріш-ньом'язового введення швидко і практично повністю абсорбується у сис-

-378-

темний кровоток. У зв'язку з малою токсичністю можливе застосування для дітей.

Пароміцин погано абсорбується з ШКТ, тому особливо показаний для лікування кишкових інфекцій.

Фраміцетин. Стійкість до препарату розвивається повільно та у незначній мірі.

Глікопептиди

Ванкоміцин (ванміксан) — препарат вибору для лікування ентеро-кокових і метицилінорезистєнтних стафілококових інфекцій. Стійкість мікроорганізмів до нього практично не розвивається. Може використовува­тись у педіатричній практиці.

Тейкопланін - не всмоктується з ШКТ, добре проникає крізь ГЕБ. Не виявляє перехресної стійкості до інших класів антибіотиків.

Перелік препаратів

-379-

АНТИБІОТИКИ РІЗНИХ ГРУП
_______ Фармакомаркетинг_____________

Класифікація та препарати

Механізм дії

Лінкозаміди, фузидини та хлорамфеніколи зв'язуються з рибосо­мами мікроорганізмів, пригнічують синтез білка. Внаслідок дії цих ан­тибіотиків покращується фагоцитоз і внутрішньоклітинне знищення бак­терій, зменшується продукція бактеріальних ендотоксинів, у результаті чого попереджується ендотоксичний шок.

Рифампіцини пригнічують синтез РНК шляхом утворення ком­плексу з ДНК-залежною РНК-полімеразою.

Фосфоміцини інгібують синтез компонентів клітинної оболонки мікроорганізмів. Вони порушують утворення мікробної стінкі за рахунок пригнічення синтезу УДФ-К-ацетилмурамової кислоти, тобто їх механізм дії відрізняється від дії пеніцилінів і цефалоспоринів.

Поліміксини порушують функцію мембран мікробних клітин шля­хом зміни поверхневого катіонного ефекту.

Спектиноміцин інгібує синтез білка бактеріальної клітини, спричи­няє порушення цілісності клітинних мембран.

Фармакодинаміка

Спектр дії антибіотиків різних груп:

- лінкозаміди активні по відношенню до стафілококів, стрептококів, пневмококів, клостридій, збудників газової гангрени, правця, дифтерії, бактероїдів, токсоплазм, малярійного плазмодію (кліндаміцин);

- фузидини активні по відношенню до гонококів, менінгококів, стафілококів, збудників дифтерії, клостридій;

- хлорамфеніколи активні по відношенню до стрептококів, менінгококів, клостридій, гемофільної палички, бруцел, хламідій, мікоплазм, кишкової палички, сальмонел, шигел, спірохет, протея, збудників газової гангре­ни, рикетсій, актиноміцетів;

- рифампіцини активні по відношенню до стафілококів, стрептококів, го­нококів, менінгококів, мікобактерій туберкульозу, гемофільної палички, легіонел, бруцел, хламідій, мікоплазм, збудників сибірської виразки;

- фосфоміцини активні по відношенню до стафілококів, кишкової палич­ки, сальмонел, шигел, протея, бруцел, палички інфлюенци;

- поліміксини бактерицидно діють на синьогнійну паличку, клебсієли, сальмонели, кишкову паличку, гемофільну паличку, протей, шигели, анаеробні бактероїди;

- спектиноміцин активний по відношенню до гонококів, помірно актив­ний - до деяких ентеробактерій та уреаплазм.

Показання до застосування та взаємозамінність

Газова гангрена, правець (лінкозаміди).

Інфекції нижніх дихальних шляхів (лінкозаміди, фосфоміцини).

- 380 -

Анаеробні інфекції черевної порожнини та малого тазу (лінкозаміди, фосфоміцин).

Інфіковані рани (левосин, іруксол, синтоміцин). Туберкульоз, лепра (рифампіцини).

Інфекції шкіри, м'яких тканин, кісток (левосин, лінкозаміди, фузиди-ни, іруксол, синтоміцин).

Кишкові інфекції (хлорамфенікол, поліміксини). Псевдомембранозний коліт (фузидини).

Остеомієліт (фузидини, лінкозаміди, рифампіцини, фосфоміцини). ^!   Гонорея, гонорейний уретрит, цервіцит та проктит (спектиноміцин). ^!   Септицемія (лінкозаміди, фузидини). ''   Токсоплазмоз, малярія (кліндаміїшн).

^:і' Бактеріальний менінгіт, рикетсіози, бруцельоз, туляремія, (хлорам­фенікол).

Побічна дія

Побічними ефектами при застосуванні лінкозамідів є диспепсичні явища, алергічні реакції, після внутрішньовенного введення - тромбо­флебіти, а також інфільтрати і абсцеси після внутрішньом'язових ін'єкцій, гематотоксичність, гепатотоксичність.

Тяжким, але рідкісним ускладненням лікування лінкозамідами є псевдомембранозний коліт.

Основне ускладнення, що викликає левоміцетин і яке обмежує його широке застосування - пригнічення еритропоезу. Через це він є ан­тибіотиком резерву. При застосуванні препарату можливі також алергійні реакції; аноректальний синдром (місцево-подразнююча дія при введенні ле­воміцетину у свічках); «сірий колапс немовлят», пов'язаний зі сповільненістю метаболізму і виведенням препарату (розвивається загаль-нотоксична дія у вигляді діареї, блювання, судинного колапсу); порушення з боку ЦНС (психомоторне збудження, зорові та слухові галюцинації); диспепсичні явища, гематотоксична дія.

Усі поліміксини мають виражену нейро- та ототоксичність при па­рентеральному введенні, сприяють порушенню нервово-м'язової передачі. Рідко спостерігаються алергічні реакції.

Рифампіцини нетоксичні, але можуть викликати порушення функцій печінки, дуже рідко - нефротоксичну дію. При швидкому внутрішньовенному введенні може знизитися артеріальний тиск, а при три­валому введенні рифампіцин сприяє розвитку тромбофлебіту, забарвлює сечу у червоний колір.

При застосуванні спектиноміцину можливе виникнення запаморо­чення, диспепсичних явищ, нудоти, блювання. У місці ін'єкції можлива бо­лісність.

Застосування фосфоміцинів може викликати нудоту, блювання, діарею, шкірні алергічні реакції.

Протипоказання

Хлорамфенікол не слід призначати при вагітності, в період лактації, патологіях кровотворення, порфіріях.

Поліміксини - при захворюваннях печінки і нирок.

-381 -

Рифампіцини - при жовтяниці, порфірії, а також вони протипока­зані дітям грудного віку, вагітним, при флебітах, органічних захворюваннях печінки та нирок.

Лінкозаміди, фосфоміцини, спектиноміцип - при діареї, індивідуальній непереносності.

Фармакобезпека

Лінкоміцин несумісний з ампіциліном, карбеніциліном, цефалоти-ном, цефалоридином та канаміцином, накопичується у кістковій тканині.

Кліндаміцин не слід вживати разом з препаратами, які гальмують перистальтику кишечника та уповільнюють нервово-м'язову передачу. При сумісному введенні поліміксину з аміноглікозидними антибіотиками підвищується їх нефротоксичність, з курареподібними засобами - пору­шується нервово-м'язова передача.

Поліміксин несумісний з ампіциліном, тетрацикліном, левоміцети­ном, цефалоспоринами, гепарином, з ізотонічним розчином натрію хлори­ду, розчинами амінокислот. У комбінації з солями бензилпеніциліну та еритроміцину активність поліміксину підвищується.

Кліндаміцин несумісний в одному шприці з вітаминами групи В, ампіциліном, амінофіліном, барбітуратами, кальцію глюконатом, магнію сульфатом.

Левоміцетин несумісний з глюкозою та з препаратами, які пригні­чують кровотворення, барбітуратами, бутамідом, дифеніном, неодикумари-ном.

У зв'язку з небезпекою тяжких токсичних реакцій застосування ле­воміцетину обмежується тяжкими інфекційними захворюваннями, причо­му тільки як альтернативного засобу при резистентності до інших антибак­теріальних препаратів.

Рифампіцин забарвлює сечу та слину в червоний колір, фосфоміцин - у жовчогарячий.

Рифампіцин не можна сполучати з пероральними антикоагулянта­ми, антидіабетичними засобами, гормональними контрацептивами, хінідином, глюкокортикостероїдами, препаратами наперстянки.

Рифампіцин - індуктор мікросомальних ферментів печінки, тому прискорює метаболізм багатьох лікарських препаратів (серцеві глікозиди, теофілін, ГКС, контрацептиви та ін.).

Фосфоміцин потенціює антибактеріальну дію Р-лактамів та аміноглікозидів.

Перед їдою застосовують хлорамфенікол, рифампіцин.

Порівняльна характеристика препаратів

Лінкоміцину гідрохлорид активно діє ,на більшість штамів стафілококів, які стійкі до інших антибіотиків. Малотоксичний навіть для немовлят. Стійкість до лінкоміцину розвивається повільно. Застосовується також в стоматології.

Кліндаміцин за механізмом дії і антимікробним спектром близький до лінкоміцину, але у відношенні деяких видів мікроорганізмів більш ак­тивний (в 2-10 разів). Кліндаміцин за впливом на анаероби значно переви­щує лінкоміцин і краще всмоктується з кишечника, скоріше досягає високої концентрації у сироватці крові. Залежно від концентрації і чутливості мікроорганізмів має бактеріостатичну або бактерицидну дію. Є резистент-

-382-

ним до (3-лактамаз, ефективним засобом для лікування хламідіозу і токсоплазмозу. Кліндаміцин збільшує опірність організму людини. Одночасне вживання іди не має впливу на всмоктування препарату.

Фузидієва кислота — антибіотик вузького спектра, діє бак­теріостатично. При сполученні фузидину з іншими антибіотиками значно посилюється дія на чутливі до нього мікроорганізми. При вживанні внутрішньо препарат у шлунку не руйнується і швидко всмоктується.

Основною перевагою хлорамфеніколу є високий ступінь проник­нення через гістогематичні бар'єри. Хлорамфенікол проникає внутрішньоклітинно, що забезпечує його ефективність при рикетсіозах, бруцельозі. Препарат вибору при черевному тифі.

Левоміцетину сукцинат - розчинна форма хлорамфеніколу для па­рентерального введення. ЛевовінЬоль - аерозоль для місцевого застосуван­ня.

Левосин - комбінований засіб для місцевого застосування, що містить левоміцетин, сульфадиметоксин та тримекаїн, активний по відношенню до збудників гнійних інфекцій, володіє ранозагоюючими, ре-паративними та анальгетичними властивостями. Швидко та ефективно лікує інфекційно-запальні процеси шкіри та м^яких тканин. Використо­вується для профілактики нагноєння поверхневих та глибоких ран.

Синтоміцин - лінімент, діючою речовиною якого є левоміцетин. ' Застосовується при гнійно-запалювальних захворюваннях шкіри.

Іруксол - мазь, яка містить левоміцетин. Застосовують при варикоз-! йому розширенні вен, опіках, обмороженнях, виразках, які тривало не за-I гоюються.

|        Рифампіцин. Основне клінічне значення антибіотика полягає в дії

; на Mycobacterium tuberculosis, множиннорезистентні грампозитивні коки.

При застосуванні у вигляді монотерапії до препарату швидко розвивається

стійкість. Рифампіцин добре всмоктується і проникає в клітини, проходить

через ГЕБ. Володіє гепатотоксичною дією.

Фосфоміцин - бактерицидний антибіотик широкого спектра дії. Фосфоміцин добре проникає в тканини, ЦНС; в достатній кількості міститься в жовчі, кістках. Призначають його переважно при тяжких інфекціях, що викликані резистентними до інших антибіотиків мікроорганізмами.

Поліміксину М сульфат призначається тільки внутрішньо і місцево при кишкових захворюваннях, ураженнях шкіри і слизової оболон­ки. До нього повільно розвивається стійкість.

Поліміксину В сульфат менш токсичний і може застосовуватись парентерально.

Спектиноміцин є антибіотиком аміноциклічної структури, не ви­кликає побічних ефектів, характерних для аміноглікозидів.

Перелік препаратів

__________________________ Хлорамфеніколи_____________________

Поліміксини

Таблиця 35
Порівняльна характеристика розподілу антибіотиків
_____________ у біологічних рідинах і органах____________

Примітки: (+++) - значне проникнення; (++) - добре проникнення; (+) - помірне про­никнення; (-) - не проникає; 0 - дані відсутні; * - при менінгіті.

Таблиця 36 Порівняльна характеристика побічної дії антибіотиків

-385-

Таблиця 37 Показання до застосування основних та резервних антибіотиків

 

ФТОРХІНОЛОНИ

За хімічною будовою фторхінолони є похідними хінолону, які містять у структурі атоми фтору. За кількістю атомів фтору у молекулі к розподіляють на монофторхінолони, дифторхінолони і трифторхінолони.

Фармакомаркетинг

Механізм дії

Фторхінолони інгібують ДНК-гіразу (топоізомеразу) бактерій (фер­мент, який забезпечує суперспіралізацію ДНК), що призводить до пору­шення біосинтезу ДНК і РНК, білка в мікробній клітині. (Рис. 36). У рєзуль-

-386-

таті дії фторхінолонів знижуються агресивні властивості бактерій, пригнічується індукція екзотоксинів, екзоферментів, знижуються вірулентні властивості, підвищується чутливість мікроорганізмів до фагоцитозу.

Фармакодинаміка

Усі фторхінолони виявляють сильну бактерицидну дію ультраши­рокого спектра, яка поширюється на велику кількість аеробних грампози-тивних (менш, ніж грамнегативних) та грамнегативних мікроорганізмів.

Чутливість до дії фторхінолонів виявляють Гр" палички: цитробак-тер, ентеробактер, кампілобактер, ешерихії, сальмонели, серації, морганела, шигели, вібріони, протей (у т. ч. мірабельний та вульгарний), клебсієли, си-ньогнійна паличка (ципрофлоксацин), гемофільна паличка інфлюенци, мо-раксела катараліс, збудник гонореї, усі види стафілокока.

Активні фторхінолони (офлоксацин, пефлоксацин, норфлоксацин, ломефлоксацин, препарати Ш-го покоління, ципрофлоксацин) по відно­шенню до мікроорганізмів, які містяться внутрішньоклітинно (хламідії, мі-коплазми, легіонели, уреаплазми, рикетсії), мікобактерій туберкульозу та лепри (офлоксацин, ципрофлоксацин, ломефлоксацин).

Стійкі до дії цих антибактеріальних засобів стрептококи, анаероби, грибки (крім тровафлоксацину).

Фторхінолони стійкі до дії (і-лактамаз грамнегативних та грампо-зитивних бактерій, але не кожний препарат діє на метицилшорезистентні стафілококи. Винятком є тровафлоксацин, який має спектр антимікробної дії, подыбний до іміпенему.

Спарфлоксацин більше, ніж інші фторхінолони, виявляє активність по відношенню до грампозитивної кокової флори (включаючи пневмокок).

Треба відмітити, що фторхінолони поряд з антибактеріальною дією виявляють також імуномодулюючий ефект.

Показання до застосування та взаємозамінність

Фармакокінетичні властивості фторхінолонів дозволяють застосову­вати їх при будь-якій локалізації інфекційного процесу:

у сечовивідних шляхах (ципрофлоксацин, еноксацин, ломефлокса­цин, норфлоксацин, офлоксацин);

при інфекціях дихальних шляхів (ципрофлоксацин, офлоксацин, ло­мефлоксацин, тровафлоксацин, флероксацин, спарфлоксацин, пефлок­сацин);

інфекціях кісток та суглобів, шкіри та м'яких тканин, кишкових ін­фекціях (ципрофлоксацин і пефлоксацин);

інтраабдомінальних інфекціях і сепсисі (ципрофлоксацин, офлокса­цин, тровафлоксацин, флероксацин, пефлоксацин);

при гонореї (норфлоксацин, офлоксацин, пефлоксацин, еноксацин, ципрофлоксацин);

менінгіті (ципрофлоксацин, офлоксацин, тровафлоксацин, пефлок­сацин);

простатиті (офлоксацин, норфлоксацин, флероксацин, пефлокса­цин);

туберкульозі (ципрофлоксацин, офлоксацин, ломефлоксацин);

ендоцервікальних та уретральних хламідійних інфекціях (офлокса­цин);

13*

-387-

ранових та опікових інфекціях (ципрофлоксацин, офлоксацин, тро-вафлоксацин).

Побічні ефекти

Фторхінолони добре переносяться хворими, але іноді під час їх за­стосування мають місце розлади функції ШКТ (нудота, блювання, анорек-сія), алергічні реакції, дисплазія хрящової тканини у дітей, головний біль, запаморочення, фотосенсибілізація (ломефлоксацин), дисбактеріоз, здатно­сті крові до зсідання.

Протипоказання

Не рекомендується застосовувати ці препарати дітям до 14 років, вагітним і жінкам-годувальницям (фторхінолони порушують формування хрящової тканини).

Не слід також призначати фторхінолони пацієнтам з судомним син­дромом, паркінсонізмом, епілепсією (фторхінолони рідко, але можуть вик­ликати збудження ЦНС), нирковою недостатністю (це сприяє накопиченню фторхінолонів у організмі, крім пефлоксацину, який виводиться з жовчю).

Фармакобезпека

Фторхінолони не слід застосовувати одночасно з залізовміщуючими препаратами, ранітидином, гастроцепіном.

Протимікробна дія фторхінолонів зменшується при одночасному призначенні з антибактеріальними засобами, що порушують синтез нук­леїнових кислот (тетрациклін, рифампіцин, нітрофурани) і білка (ле­воміцетин).

Фторхінолони інгібують окислювальні ферменти печінки і можуть посилювати дію ліків, що метаболізують системою цитохром P₄so (теофілін, еуфілін, кофеїн).

Норфлоксацин несумісний з циклоспорином.

Еноксацин не можна застосовувати одночасно з пероральними не­прямими антикоагулянтами.

Ломефлоксацин застосовують при туберкульозі, якщо розвинулась стійкість мікобактерій туберкульозу до протитуберкульозних препаратів 1-го і 2-го ряду.

Фторхінолони можуть підвищувати фоточутливість тканин, особ­ливо ломефлоксацин.

Розчин ципрофлоксацину для в/в введення не можна змішувати з розчином, рН якого більше 7.

Фторхінолони добре надходять у рідини та тканини організму. Ви­сокі концентрації досягаються у нирках, легенях, передміхуровій залозі, печінці, жіночих статевих органах, жовчному міхурі, сечі, мокроті, фагоци-туючих клітинах.

Ципрофлоксацин добре надходить також до шкіри, м'язів, кісток та хрящів.

Для фторхінолонів властива значна тривалість дії, що дає змогу призначати препарат 1-2 рази на добу.

Всмоктування фторхінолонів погіршується при одночасному при­значенні антацидних препаратів.

Спарфлоксацин не слід застосовувати разом з цизапридом.

Флероксацин призначають після їди.

-388-

Порівняльна характеристика препаратів

Пефлоксацин є типовим за структурою фторхінолоном. Ефектив­ний при пероральному і парентеральному введенні, добре проникає в орга­ни та тканини, у т.ч. в кістки, слизові оболонки. Добре проникає через ГЄБ, у зв'язку з чим може бути використаний для лікування менінгіту. Має шуностимулюючу дію.

Норфлоксацин є метаболітом пефлоксацину, за структурою та ме­ханізмом дії близький до останнього. Частіше за інші фторхінолон викликає побічну дію, перш за все з боку ШКТіЦНС.

Ципрофлоксацин є одним з найбільш ефективних фторхінолонів, який добре переноситься хворими. Він приблизно у 3-8 разів активніший, ніж норфлоксацин. Препарат ефективний при внутрішньому і парентераль­ному введенні.

Офлоксацин ефективний при внутрішньому вживанні. Існують дані про активність офлоксацину по відношенню до мікобактерій тубер­кульозу.

Ломефлоксацин. Його антибактеріальна дія наближається до дії офлоксацину та поступається дії ципрофлоксацину.

Флероксацин за антимікробною активністю близький до ципро­флоксацину та офлоксацину.

Еноксацин особливо ефективний при інфекціях сечостатевого тракту.

Спарфлоксацин відноситься до групи засобів пролонгованої дії і застосовується один раз на добу.

Тровафлоксацин — препарат надширокого спектра антибак­теріальної дії. Проникає в спинномозкову рідину. Стійкість мікробів до ньо­го зустрічається дуже рідко.

_________________ Перелік препаратів______________

-389-

СУЛЬФАНІЛАМІДНІ ПРЕПАРАТИ

Сульфаніламіди, похідні сульфанілової кислоти, мають однаковий спектр протимікробної дії і різняться за фармакокінетикою. Вони є однією з ефективних і безпечних груп антибактеріальних препаратів. Всього у світі синтезовано близько 15000 похідних сульфаніламідів. У медичній практиці використовують приблизно 40 препаратів.

_________________ Фармакомаркетинг______________

Препарати резорбтивної (загальної) дії різняться за тривалістю анти­бактеріального ефекту:

A) препарати короткої дії, період напіввиведення яких 8-10 годин;
Б) препарати тривалої дії, період напіввиведення - 24-28 годин;

B) препарати надтривалої дії, період напіввиведення становить понад 48
годин.

Препарати кишкової (місцевої) дії не всмоктуються в кишечнику, створюють там високу ефективну концентрацію і застосовуються при киш­кових інфекціях.

Комбіновані сульфаніламідні препарати поєднують салазосуль-фаніламіди і сульфаніламіди в комбінації з триметопримом.

-390-

Механізм дії

Механізм дії сульфаніламідів являє собою конкурентний антагонізм з параамінобензойною кислотою (ПАБК). ПАБК є вихідним продуктом для синтезу фолієвої кислоти в мікробній клітині. Без фолієвої кислоти немож­ливий ріст і розмноження мікробної клітини. Синтез відбувається за схемою (Рис. 37 ).

Мікробна клітина поглинає сульфаніламідний препарат замість ПАБК і тим самим блокується перший етап синтезу нуклеїнових кислот. Обов'язковою умовою антимікробної дії препаратів є перевищення концен­трації ПАБК у субстратах у середньому в 300 разів. Для різних препаратів це відношення буде різним: стрептоцид - 1:1600, сульфазин - 1:100, нор­сульфазол-1:26.

Для протимікробної активності потрібна наявність вільної амінної групи NH₂ у 4-му положенні.

Комбіновані сульфаніламіди з саліциловою кислотою і тримето-примом блокують перехід ПАБК в дегідрофолієву кислоту, а триметоприм - перехід дегідрофолієвої у тетрагідрофолієву кислоту, порушують синтез пуринів, а після ДНК- і РНК.

Фармакодинаміка

Всі препарати виявляють антибактеріальний ефект. Крім того, сала-зосульфаніламіди та стрептонітол - протизапальний.

-391 -

Салазосульфаніламіди наділені імунокоригуючою дією. Всі препара­ти місцевого застосування, крім стрептонітолу і нітациду, мають раноочи-щувальний ефект.

Спектр і тип антимікробної дії

Чутливість мікроорганізмів до сульфаніламідних препаратів зумов­лена їхньою здатністю синтезувати ПАБК. Найчутливіший до суль­фаніламіду гемолітичний стрептокок. Мікроорганізми, які не потребують ПАБК, не чутливі до дії сульфаніламідів.

Спектр антимікробної активності сульфаніламідних препаратів включає ті мікроорганізми, які синтезують фолієву кислоту. Усі ці мікроорганізми можна розділити на високочутливі і помірно чутливі до сульфаніламідів:

1. Збудники, високочутливі до сульфаніламідів: коки (пневмококи, гоно­
коки, менінгококи, стафілококи, стрептококи), кишкові збудники (сальмо­
нели, холерний вібріон, кишкова паличка, сибіркова паличка), великі віруси
(трахоми, пахового лімфогранулематозу, орнітозу), найпростіші (плазмодії
малярії, токсоплазми).

2. Помірно чутливі збудники: ентерококи, стрептококи озеленюючі,
клебсієли, збудники туляремії, лепри, мікобактерії, найпростіші (лейш-
манїї).

Спектр монокомпонентних препаратів включає стрептококи,    )

стафілококи, пневмококи, менінгококи, гонококи, кишкову паличку, збуд­ники дизентерії, черевного тифу, протей, хламідії, токсоплазму та ін. Тип дії -бактеріостатичний.

Сульфаніламіди з саліциловою кислотою і з триметопримом ма- ^л ють дуже широкий спектр дії ( більшість Г* та Г" бактерій, а також Pneumo­cystis сагіпі). Сульфаніламіди з триметопримом проявляють бактерицид­ну дію по відношенню до Staph, aureus, Str. pyogenes, Diploc. pneum., Pr. vul­garis, E. coli, H. influancae.

Широкий спектр характерний і для препаратів зовнішнього засто­сування ( Г⁴" та V бактерії, синьогнійна паличка, збудники газової гангрени та ін.).

Таким чином, сульфаніламіди - група препаратів з широким спек-       ,

тром антибактеріальної дії.

Показання до застосування та взаємозамінність

Сульфаніламідні препарати резорбтивної дії непролонговані і про­лонговані широко застосовуються для лікування великої кількості захво­рювань бактеріального характеру, а такозк тих, що викликані хламідіями, особливо при захворюваннях органів дихання.

При бронхітах, пневмоніях - ко-тримоксазол (гросептол), суль-            '

фатіазол, сульфаетидол, сульфадиметоксин, сульфатон сульфаметок-сипіразин, лідаприм, дитрим, потесептил, потесета.

При ангіні - сульфаніламід, сульфатон, сульфатіазол, сульфа-димідин, сульфаетидол, сульфадиметоксин, сульфаметоксипіридазин.

При кишкових інфекціях застосовують препарати місцевої дії:
фталілсульфатіазол,     фталілсульфапіридазин,     сульфагуанідин.

Фталілсульфапіридазин гідролізується з утворенням сульфаметокси-піридазину, який частково всмоктується в кров. При черевному тифі засто­совують фталілсульфапіридазин або фталілсульфатіазол у комбінації з ле-

-392-

воміцетином, при холері - ко-тримоксазол (гросептол). Такі пролонговані сульфаніламіди резорбтивної дії, як сульфаметоксипіридазин і сульфадиме­токсин, можуть бути використані як препарати кишкової дії, бо вони, як і фталілсульфапіридазин, потрапляють у кишечник, хоча їх концентрація в 10 разів нижча, ніж концентрація фталілсульфапіридазину.

При дизентерії, ентероколіті - сульфадимідин, сульфаетидол, сульфаметоксипіридазин, сульфадиметоксин, фталілсульфатіазол, сульфа-гуанідин, сульфадіазин фталілсульфапіридазин, лідаприм, сульфатен.

Завдяки введенню саліцилової кислоти до складу салазосуль-фаніламідів, вони можуть бути використані у важких випадках дизен­терійного пошкодження кишечника.

Салазосульфаніламіди (салазодин, салазодиметоксин та інші) при­значаються для лікування хворих на неспецифічний виразковий коліт як під час загострення, так і під час протирецидивного лікування.

Комбіновані сульфаніламіди з триметопримом використовують при внутрішньоклітинній локалізації збудників хвороби. Так, стало можли­вим застосувати ко-тримоксазол (гросептол) та інші препарати в комплекс­ному лікуванні при бактеріоносійстві, у тому числі - черевнотифозному.

Для лікування інфекцій сечовивідних шляхів приймають препарати, які не метаболізуються і виводяться в незмінному вигляді або мета-болізуються частково. До них відносять сульфаметоксипіразин, ко-тримоксазол (гросептол), сульфатіазол, сульфаетидол, сульфадимідин. Че­рез те, що для препаратів пролонгованої дії характерна відсутність криста-лурії (ацетильовані продукти швидко виводяться з організму і в кислому се­редовищі розчиняються досить швидко), їх можна застосовувати і в прак­тиці лікування хворих з запальними захворюваннями сечовивідної системи. При пієлітах, циститах, уретритах застосовують ко-тримоксазол (гросеп­тол), сульфаетидол, сульфакарбамід, сульфаметоксипіридазин, сульфади­метоксин, сульфаметоксипіразин, сульфамонометоксин, лідаприм, сульфа­тен, дитрим.

При простатитах, гонококових уретритах - сульфадиметоксин, ко-тримоксазол (гросептол), лідаприм, сульфатен. При гінекологічних за­хворюваннях використовують лідаприм, сульфатен.

При інфекції жовчних шляхів (холециститах) використовують ліки, що секретуються з жовчю і накопичуються у жовчному міхурі: суль­фадиметоксин, сульфаметоксипіридазин, сульфамонометоксин.

При менінгіті застосовують сульфамонометоксин у комбінації з пеніцилінами, а також сульфатіазол, сульфадимідин, сульфаметокси­піридазин, сульфадиметоксин, сульфатен.

У хворих з запальними процесами в замкнених порожнинах (на­ приклад при синуситах) після гострих респіраторних захворювань, оти­тах та ін. доцільно застосовувати сульфаніламід тривалої дії - сульфаметок­сипіразин, оскільки цей препарат, на відміну від інших, відносно мало зв'язується з білками плазми (30%), що в комбінації з повільним виведен­ням забезпечує його високу концентрацію в крові і проникнення в замкнені порожнини.

При кон'юнктивітах, блефаритах - сульфацетамід.

У дитячій практиці віддається перевага сульфаніламідам перед антибіотиками. Частіше за інші сульфаніламіди дітям призначають фталілсульфапіридазин і потесептил.

Сульфаніламіди використовують також при лікуванні захворювань, які рідко зустрічаються: малярії (сульфадіазин, сульфаметоксипіридазин, сульфадиметоксин), лепри, глибоких мікозів, трахоми.

-393-

Поряд з лшофшьними препаратами резорбтивної дії серед суль­фаніламідів є водорозчинні препарати, які застосовуються для полоскання горла при ангіні, для обробки порожнин, шкіри, у вигляді крапель для очей. При гнійно-запальних процесах м'яких тканин (ранова інфекція, опіки, пролежні; нориці, абсцеси, флегмони; атопічні дерматити, ускладнені інфекцією, піодермією) приймають сульфатон та всі препарати для зовнішнього застосування.

Побічні ефекти

- Дисбактеріоз. Як препарати широкого спектра дії, сульфаніламіди пригнічують сапрофітну мікрофлору кишечника, що призводить до по­силення процесів бродіння і гниття, а також до гіповітамінозу, авітамінозу В, К.

- Лейкопенія, агранулоцитоз - сульфаніламіди пригнічують активність кісткового мозку. Хоча вони характеризуються високою специфічністю і не мають прямого токсичного впливу на клітини макроорганізму, все ж кістковий мозок чутливий до цих препаратів.

- Алергічні реакції - сульфаніламіди є гаптенами (неповними антигенами). Зв'язуючись з білком крові, вони перетворюються на повноцінні чу­жорідні антигени і посилюють утворення антитіл. Алергічні реакції мо­жуть розвиватися з різною швидкістю в залежності від індивідуальних особливостей хворого (реакції негайного і повільного типу).

- Кристалурія - випадання кристалів у нирках. Цьому сприяють процеси запалення сечовивідних шляхів і їжа кислого характеру.

- Ядерна жовтяниця у дітей пов'язана з недостатністю глюку-ронілтрансферази.

Токсичний вплив на ЦНС - нудота, блювання, запаморочення.

Протипоказання

Сульфаніламідні препарати, особливо бактрим, протипоказані вагітним жінкам, жінкам-годувальницям (можуть викликати у дитини роз­виток метгемоглобінемії). Не треба призначати дітям з гіпербілірубінемією: ризик виникнення енцефалопатії (особливо у дітей перших 2 місяців жит­тя), а також дітям з дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази в еритроци­тах.

Фармакокінетика

Всмоктування ліпофільних препаратів резорбтивної дії відбувається найбільшою мірою в тонкому кишечнику. Потрапляючи в кров, вони зв'язуються з альбуміном. Альбуміни несуть на собі позитивний заряд і утворюють комплекси з багатьма речовинами іонного характеру (фено­барбітал, непрямі антикоагулянти, гіпоглікемічні засоби, бутадіон, суль­фаніламідні та інші препарати).

Сульфаніламідні препарати кишкової дії повільно всмоктуються з шлунково-кишкового тракту, де внаслідок цього утворюється їх висока концентрація. Через це вони використовуються для лікування колітів бак­теріальної етіології.

Метаболізм сульфаніламідів починається в шлунку. Ацетилювання відбувається в печінці і залежить не тільки від препарату, але й від ацети-люючої здатності печінки. У кислому середовищі відбувається ацетилю­вання сульфаніламідів за вільною ароматичною аміногрупою, яка забезпе­чує антимікробну активність. Ацетильні похідні втрачають антимікробну

-394-

активність, крім цього вони легко випадають в осад у кислому середовищі. Ацетильні похідні сприяють виявленню побічної дії - кристалурії. Частина препаратів виводиться у незмінному вигляді (сульфакарбамід, сульфаети-дол та ін.), а частина - у вигляді глюкуронідів. Препарати тривалої дії з періодом напіввиведення 24 - 48 годин секретують з жовчю, накопичують­ся у жовчному міхурі.

Виводяться сульфаніламіди нирками шляхом активної секреції і потім знову реабсорбують у канальцях нирок. Ступінь реабсорбції залежить від ліпофільності препаратів. Препарати короткої дії реабсорбують най­меншою мірою, більше реабсорбуються препарати тривалої дії. Таким чи­ном, ступінь реабсорбції в канальцях нирок забезпечує тривалість дії препа­ратів.

Фармакокінетика сульфаніламідів залежить від віку хворих. У дітей відбувається інтенсивне всмоктування сульфаніламідів, а також інтенсивне ацетилювання. Недостатність ферменту глюкуронілтрансферази у дітей _може призвести до розвитку негемолітичної або ядерної жовтяниці.

Білірубін ---------------- фермент глкжуронілтрансфераза----------------- сульфаніламід

+                                                                                          +

залишок глюкуронової                                                           залишок глюкуронової

_кислоти             .                                                           кислоти

глюкуронід виводиться                                                          глюкуронід виводиться

При введенні в дитячий організм сульфаніламідів фермент витра­чається на утворення глюкуронідів, тому зв'язування білірубіну з глюкуро-новою кислотою проходить не повністю і в кров надходить вільний білірубін. Він проникає крізь гематоенцефалічний бар'єр у ЦНС, що при­зводить до органічних пошкоджень структури ядер нервових клітин і роз­витку ядерної жовтяниці. При цьому порушується розумовий розвиток ди­тини, пам'ять, інтелект.

У людей похилого віку у зв'язку зі зниженням активності всіх фер­ментних систем метаболізму і екскреції терапевтичні дози сульфаніламідів можуть виявлятися токсичними. На фармакокінетику сульфаніламідів та­кож впливають різні фізіологічні стани: стрес посилює обмінні процеси, прискорює метаболізм і виведення сульфаніламідів; гіперфункція щитовид­ної залози також сприяє більш швидкому метаболізму і виведенню препа­ратів.

Усіх хворих за швидкістю метаболізму і виведення сульфаніламідів можна розділити на три групи:

- швидко метаболізуючі;

- метаболізуючі з середньою швидкістю;

- повільно метаболізуючі.

-395-

Таблиця 38
Всмоктуваність сульфаніламідних препаратів
___________________ у шлунково-кишковому тракті_________________

Принципи дозування сульфаніламідних засобів

Сульфаніламіди використовують в ударних дозах, що пов'язано з механізмом їхньої дії. Для препаратів короткої дії ударна добова доза стано­вить 4 - 6 г. Потім кожного дня ударна доза зменшується на 1 г, аж поки не становитиме 2 г на добу. Добова доза ділиться на 6 прийомів через 4 годи­ни. Тривалість застосування препаратів короткої дії становить 7-8 днів.

Необхідно звертати серйозну увагу на дози пролонгованих суль­фаніламідів кишкової дії. Оскільки фталілсульфапіридазин має деяку схожість у назві зі фталілсульфатіазолом, зареєстровано випадки призна­чення фталілсульфапіридазину в дозах, що дорівнюють дозам фталілсульфатіазолу, тобто в 4 рази більших, ніж це дозволяється для фта-зину.

Для препаратів тривалої дії ударна добова доза становить 2г у пер­ший день, підтримуюча -1-0.5 г на добу. Доза приймається в один прийом.

Для препаратів надтривалої дії (сульфаметоксипіразин) вводиться спочатку ударна доза 1г на добу, а після цього по 0,5 г один раз у три дні. Сульфаніламіди пролонгованої дії застосовуються в значно менших дозах, що поліпшує їх перенесення. (Табл. 39).

Таблиця 39
_________ Дози і режим призначення сульфаніламідних препаратів

Порушення принципів дозування сульфаніламідних препаратів (відсутність ударних доз і скорочення курсу прийому) веде до розвитку стійких до сульфаніламідів штамів мікроорганізмів.

Фармакобезпека

Умови раціонального приймання сульфаніламідів пов'язані з їхнім метаболізмом. Ацетилювання проходить у кислому середовищі, а це зни­жує антимікробну активність препаратів і сприяє кристалурії в нирках. Щоб запобігти цьому, необхідно супроводжувати приймання сульфаніламідів питтям великої кількості лужних напоїв. Препарати треба приймати або на­тщесерце, або між прийманням їжи. Лужне середовище сприяє також пере­ходові сульфаніламідів в іонний стан, що полегшує захоплення і засвоєння препаратів мікробною клітиною.

Одночасне приймання сульфаніламідів з похідними ПАБК приво­дить до зменшення їхньої активності. Це часто трапляється при застосу­ванні сульфаніламідів з пеніциліном, який розчиняють у новокаїні (похідний ПАБК).

Раціональним є одночасне приймання сульфаніламідів з деякими ан­тибіотиками. Це розширює спектр антимікробної активності і посилює ан­тимікробну дію.

Для зменшення проявів токсичних впливів сульфаніламідів необхідно зменшити дозу або відмінити препарат, призначити вітаміни В,С, фолієву кислоту та ін.

-396-

Передозування сульфаніламідів частіше трапляється у дітей і осіб похилого віку, особливо після 10-14-ї доби лікування препаратами тривалої дії.

Потенційний синергізм спостерігається з пеніциліном - фарма-кокінетичний синергізм (конкурентний антагонізм за зв'язок з білками). Пеніцилін зменшує ацетилювання сульфаніламідів, збільшує спектр ан­тимікробної активності.

При інфекції, викликаній протеєм, застосовують сульфаніламіди в комплексі з поліміксинами. Комбінування сульфаніламідів з левоміцетином і тетрацикліном посилює їхню токсичну дію.

Застосування сульфаніламідних препаратів у знижених дозах сприяє утворенню штамів мікроорганізмів, стійких до дії препаратів.

Для підвищення неспецифічної резистентності організму хворих можна одночасно з сульфаніламідами застосувати стимулятори ЦНС, нук-леїнат натрію, пентоксил, біостимулятори (гамма - глобулін, екстракт алое), вітаміни В₆ і В₁₂, глютамінову кислоту, стимулятори імунної системи (ле-вамізол, метилурацил, продигіозан).

Колібактерин застосовується для корекції дисбактеріозу в комбінації з вітамінами групи В як замісна терапія.

Належить уникати одночасного призначення потесептилу з фенітоїном, фенілбутазоном, напроксеном. Сульфаніламіди не можна поєднувати з препаратами, які пригнічують кровотворення (бутадіон, анальгін, левоміцетин та ін.); з пероральними цукрознижуючими засобами (похідні сульфонілсечовини); альфа- і бета- адреноміметиками, дифеніном, ПАСК, фолієвою кислотою, діуретиками, метотрексатом.

Стрептоцид несумісний з дигітоксином, ізадрином, хлористоводне­вою кислотою, кофеїном, фенобарбіталом.

Протибактеріальна дія сульфаніламідних препаратів знижується за наявності гною, крові, продуктів розпаду тканин організму, в яких містяться в достатніх кількостях ПАБК та фолієва кислота.

Приймання сульфаніламідів на фоні антикоагулянтів може призвести до розвитку кровотечі.

Призначення сульфаніламідних препаратів потребує обережності при захворюваннях нирок і печінки.

Після їди слід вживати салазодин, салазодиметоксин, салазосуль-фапіридин, ко-тримоксазол (гросептол), потесептил.

Порівняльна характеристика препаратів

Сульфаніламід - еталонний сульфаніламідний препарат, більшість сульфаніламідних препаратів отримано на основі його молекули. Останнім часом замість сульфаніламіду частіше використовують більш ефективні су­часні препарати, які викликають менше побічних явищ.

Сульфатіазол легко всмоктується та швидко виділяється з організму з сечею, головним чином, у неацетильованому вигляді.

Сульфадимідин швидко всмоктується, високоефективний та мало­токсичний.

Сульфаетидол мало ацетилюється. Не змінює картину крові. Вико­ристовується внутрішньо та зовнішньо (присипки, мазі). Легкорозчинним препаратом є етазол-натрій, який може використовуватись парентерально (у вену та внутрішньом'язово).

Сульфакарбамід виявляє високу ефективність по відношенню до стафілококів і кишкової паличкі. Малотоксичний, не ацетилюється, не ви­кликає кристалурію. Накопичується в сечі у високій концентрації, призна­чається при інфекціях сечових шляхів.

-397-

Сульфадіазин повільніше, ніж норсульфазол, виводиться з ор­ганізму, забезпечує достатню концентрацію в тканинах. Часто призна­чається разом з протималярійними засобами.

Сульфадіазин срібла на відміну від сульфадіазину містить у складі молекули атом срібла, що посилює його місцеву бактерицидну дію.

Сульфаметоксипіридазин вводиться 1 раз на добу. Використо­вується також для терапії лепри та лікарських стійких форм малярії. Водо­розчинний сульфапіридазин-натрій застосовують місцево у вигляді 3-5-10% розчину для лікування місцевої гнійної інфекції.

Сульфамонометоксин за антибактеріальним спектром дії близький до сульфаметоксипіридазину, входить до складу препарату сульфатону.

Сульфадиметоксин є препаратом тривалої дії, повільно всмок­тується з ШКТ, накопичується у жовчному міхурі.

Сульфален має «надтривалий ефект», період напіввиведення з крові складає 65 годин, 60% введеної дози виводиться протягом 9 діб. У високій концентрації знаходиться в жовчі. Ефективний для лікування хронічних за­хворювань органів дихання, сечовивідних і жовчовивідних шляхів, ос-» теомієліту, маститу. Сульфален добре переноситься.

Фталілсульфатіазол повільно всмокується, виявляє високу ефек-,-тивність при кишкових інфекціях. Малотоксичний, набуває протибак­теріальної активності після відновлення аміногрупи, що відбувається в кишках.

Сульфагуанідин є ефективним засобом для лікування кишкових за­хворювань.

Фталілсульфапіридазин краще, ніж фталілсульфатіазол, всмок­тується з кишечника та діє не тільки в кишечнику, але має і загальну - ре-зорбтивну дію.

Салазодин за характером дії близький до салазосульфапіридину, але більш активний. Як і салазосульфапіридин, проявляє імунокоригуючу ак­тивність.

Салазодиметоксин малотоксичний, діє у менших дозах, ніж салазо-сульфапіридазин.

Салазосульфапіридин являє собою комбінацію сульфапіридину з саліциловою кислотою. Має виражений лікувальний ефект у хворих на не­специфічний виразковий коліт.

Сульфацетамід добре розчиняється у воді, у зв'язку з чим викори­стовується у вигляді інфекцій при пневмонії, інфекціях сечостатевих шляхів. В очній практиці призначають у вигляді розчинів 10-30% та мазі при бле­фаритах, кон'юнктивітах, гнійних виразках рогової оболонки.

Ко-тримоксазол (гросептол 480/120) - комбінований препарат, містить 0,4/0, Ісульфаметоксазолу і 0,08/0,02 г триметоприму. Гросептол має сильну бактерицидну дію завдяки подвійній блокуючій дії препарату на метаболізм бактерій, стійких до інших сульфаніламідних препаратів. Швидко та майже повністю всмоктується (90%). Гросептол ефективний по відношенню до стафілококів, стрептококів, пневмококів, паличок дифтерії, черевного тифу, кишкового протея. Переважну більшість аналогів ко-тримоксазолу призначають внутрішньо, а такі препарати, як бісептол, бакт­рим можуть використовуватись у вигляді внутрішньовенних ін'єкцій. Для дітей дозування зменшене в 4 рази. «Бактрим форте» містить підвищене у 2 рази дозування, прийняте для дорослих. Діє протягом 12 годин, високі кон­центрації препарату спостерігаються в легенях і нирках. Може мати серйозні побічні ефекти (агранулоцитоз).

Лідаприм, на відміну від ко-тримоксазолу, замість сульфаметоксазо-лу містить сульфаметрол.

-398-

Сульфатон містить сульфамонометоксин і триметоприм. Активний по відношенню до Гр⁺ и Гр" бактерій, стійких до сульфаніламідів. Характе­ризується більш високою активністю у порівнянні з бактримом.

Дитрим поєднує у своєму складі сульфадіазин і триметоприм. Побічна дія: біль у місці нґєкції, флебіти.

Потесептил і потесета - сульфадимезин і триметоприм, випуска­ються в таблетках. Останній призначений здебільшого для використання в педіатрії. У клінічному плані важливо, що ці препарати проявляють бакте­рицидну дію по відношенню до Staph, aureus, Str. pyogenes та ін. Вони є ви­сокоефективними засобами при лікуванні гострих і хронічних інфекцій бронхолегеневого апарату, особливо у випадку, якщо хворі не переносять антибіотики. Препарати використовуються також при інфекціях сечо­вивідних і статевих шляхів.

Мафенід - препарат широкого спектра дії. Не змінює своєї актив­ності в кислому середовищі. Застосовується у вигляді 10% мазі для лікування пролежнів, опіків, гнійних ран.

Альгімаф - гель Na-Ca-солі альгінової кислоти, до складу якого входить мафенід. У препараті поєднується антимікробна дія, адсорбуюча, здатність очищувати рани і підсилювати регенерацію тканин. Застосо­вується для лікування опіків II - III ступеня, трофічних виразок, які трива­лий час не загоюються.

Сульфатіазол срібла. Антимікробну дію має сульфатіазол, а іон срібла "посилює антимікробний ефект і одночасно зменшує алергізуючі вла­стивості сульфонамідів. Гідрофільна основа крему забезпечує місцеву анальгезуючу дію. Препарат має у 20 - 100 разів більший ефект, ніж солі сульфатіазолу. Відсутність токсичності, місцевих алергічних реакцій дозво­ляє застосовувати сульфатіазол срібла при довготривалому лікуванні вели­ких гнійних уражень.

Стрептонітол - комбінований препарат, виявляє активність як відносно монокультур, так і мікробних асоціацій, включаючи антибіотико-резистентні штами. Має протизапальний ефект, зумовлений дією нітазолу і гідрофільними властивостями мазевої основи.

Штацид - комбінований препарат. Завдяки стрептоциду розши­рюється спектр протимікробної дії нітациду.

_________________ Перелік препаратів______________

-399-

⇐ Предыдущая12345

Поделиться: