Імператорські акти (Leges) і науково опрацьоване право (jus).

В республіканський період закони проходили через народні збори і називалися leges.

Найважливішими законами були закони XII таблиць. Закони отримали таку назву з огляду на те, що були виставлені на всенародний огляд на дванадцяти мідних дошках. Крім зазначених законів, велику вагу мають також lex Poetelia (закон Петелія), IV ст. до н.е., що відмінив продаж в рабство та вбивство боржника, який не сплатив борг; lex Aquilia (закон Аквілія), ІІІ ст. до н.е. про відповідальність за пошкодження або знищення чужих речей; lex Falcidia (закон Фальцидія), І ст. до н. е. про обмеження заповідальних відказів та ін.

В період принципату народні збори поступово втрачають своє значення. З огляду на те, що принцепси ще не наважувалися відкрито проголосити кінець республіканського устрою, вони проводили свої рішення через сенат, який завжди приймав їх пропозиції. Закони, що видавалися сенатом називалися сенатусконсультами (senatusconsulta).

За встановлення монархії був проголошений принцип: "все, що бажає імператор має силу закону", а сам імператор "законами не пов’язаний" . Імператорські закони носили назву "конституцій" та поділялися на 4 види: едикти – загальні розпорядження населенню (цей термін зберігся з часів республіки, однак мав зовсім інше значення); рескрипти – розпорядження по окремим справам (відповіді на різноманітні клопотання до імператора); мандати – інструкції, що імператори давали своїм чиновникам; декрети – розпорядження по спірним справам, що розглядав імператор. В період абсолютної монархії імператорські закони називалися "leges".

77.Імператорські закони (Constitutiones) як вираження imperium (через lex), їх види.

Імператорські конституції. Зміцнення імператорської влади привело до того, що з’явилась нова форма законодавства - імператорські постанови (конституції) (constitutions principum), які існували у чотирьох видах: едикти, рескрипти, мандати, декрети. Причому у період домінату конституції імператора у певних її формах замінили собою всі інші форми правотворчості.

Едикти (edictа) імператорів представляли собою розпорядження, як правило, з питань публічного права, які були обов’язковими для тих осіб, яким вони були адресовані. Едикти зберігали свою чинність на весь час правління імператора і діяли після його смерті, доки їх не відміняв наступний імператор.

Рескрипти (rescriptum) – письмові висновки імператора, що давалися як відповідь на будь-яке особисте звернення однієї з сторін спору, або на лист відповідного органу. Спочатку рескрипт не мав сили судового рішення і виражав юридичну точку зору імператора, але вже з II ст. н.е. набуває силу закону по конкретній справі.

Мандати (mandata) -інструкції, що давалися імператором посадовим особам з адміністративних та судових справ. У період домінату цей вид конституції втратив своє застосування.

Декрети (decreta) - особисте рішення імператорського суду на підставі усного розгляду, як в першій інстанції (в особливих випадках імператор вирішував їх особисто), так і в апеляційному суді. Імператор приймав рішення на підставі норм права, але й міг відступити від них, коли вважав це справедливим. Спочатку декрет імператора мав юридичну силу тільки для конкретного випадку, потім набув силу прецеденту, а з II ст. н.е., як і рескрипт, набуває силу закону.

Першими спробами кодифікації постанов, рескриптів дохристиянських імператорів римського права післякласичного періоду вважають Кодекс Грегоріана (Codex Gregorianus) – (295р.),. Кодекс Гермогеніана (Codex Hermogenianus) та Кодекс Феодосія (Codex Theodosianus) (438р.). Останній кодекс, на відміну від двох попередніх, які були складені приватним чином, складався офіційним шляхом за спільним розпорядженням імператорів Феодосія II (на сході) та Валентиніана III (на заході) у 429р. Мета цього збірника спочатку була в поєднанні постанов імператорів, починаючи з часів Констянтина (306-337р.р.), Юліана (361-363р.р.) та Феодосія І (379-395р.р.) з фрагментами з творів юристів, які не втратили практичного застосування. Але в 435р. завдання розробників кодексу було обмежене тільки зібранням постанов вказаних вище імператорів, і вже у 438р. кодекс, який складався з 16 книг, що поділялися за предметним титулом було завершено. Цей кодекс поряд з питаннями, що торкалися змін в державному устрої рабовласницької імперії, висвітлював і питання приватно - правової сфери життя, а саме питання, пов’язані з землеволодінням.

Кодекс Феодосія мав застосування як у Східній Римській імперії, так і в Західній. Причому в останній він застосовувався навіть у часи, коли на Сході був відмінений Кодексом Юстиніану. Мабуть цим і пояснюється те, що на відміну від двох попередніх кодексів, які не збереглися, кодекс Феодосія зберігся у рукописах і неодноразово видавався.

⇐ Предыдущая15161718192021222324Следующая ⇒

Поделиться: