Вплив рецепції римського права у Європі на формування міжнародного права. Роль природного права (Jus naturale).

Торкаючись питання про вплив римського приватного пра­ва на перебіг та результати західноєвропейських кодифікацій цивільного законодавства у XIX ст., слід, насамперед, звер­нути увагу на докорінні зміни у підходах до рецепції рим­ського права, що відбулись на той час. Ці зміни, зокрема, по­значилися на характері кодифікацій, найбільш значними з яких було створення Цивільного кодексу французів та ні­мецького Цивільного кодексу.. З іншого боку, цьому сприяли зміни не лише політичні, а й у галузі економіки, що вимагало удоско­налення правового регулювання майнових відносин.

До революції 1739 р. у Франції цивільне законодавство не було кодифіковано. Як уже зазначалося, в той час на півдні Франції діяло римське право, на півночі - звичаєве право. Деякі майнові відносини регулювались ордонансами Людовика XIV. Звісно, такий різнобій, така різноманітність правових норм могли зберігатись лише за достатньо нерозвиненої тор­гівлі, спонукали до революційних змін. Тому реформування правової системи Франції почалось вже у перші роки Рево­люції, хоч робилось це не завжди логічно і послідовно. Робо­ти зі створення Цивільного кодексу почались ще 1790 p., однак жоден з підготовлених законопроектів не був досить вдалим.

Після приходу до влади Наполеона (проголошення його 29 липня 1802 р. довічним консулом) ситуація у цій галузі істотно змінилася на краще.

12 серпня 1800 року було створено комісію, до якої увійш­ли видатні юристи: Біго де Преаміне, Мальвіль, Тронше, Порталіс. Двоє з них були прихильниками звичаєвого французь­кого права, двоє - римського права, що дозволило урахува­ти найкращі якості як того, так і другого, однак з перевагою все таки права римського.

Велику роль у створенні Цивільного кодексу відіграв На­полеон, котрий повністю поділяв погляд Порталіса щодо то­го, що право власності є основним правом, підґрунтям усіх суспільних інститутів, таке ж дорогоцінне для людини, як і його життя.

Кодекс Наполеона характеризується високою законодав­чою технікою: матеріал викладено послідовно й логічно; мова проста і зрозуміла; норми, як правило, невеликі за обсягом і містять чіткі визначення або вказівки; разом з тим, немає надлишку казуїстичних рішень.

Іншим важливим кодифікаційним актом цієї доби був ні­мецький Цивільний кодекс. Насамперед слід пригадати істо­рію його створення. Питання про необхідність загального для всієї Німеччини Цивільного кодексу було поставлено вже у 1814 р. Це викликало жваве обговорення у колі юристів, що частково ініціювало появу історичної школи права, яка була орієнтована на вивчення історії римського права і створення на цій основі законопроектів.

У 1874 р. було створено комісію, завданням якої стала роз­робка проекту цивільного кодексу. У 1888 р. такий проект було подано; складений він був на підставі ідей та положень римського права. Цей перший варіант проекту зазнав різкої критики. Але після пом'якшення «романістичних» начал про­ект у 1896 році було прийнято Союзною радою і затверджено імператором. З 1 січня 1900 р. німецький Цивільний кодекс набрав чинності.

Німецький Цивільний кодекс складається з 2385 парагра­фів, згрупованих у 5 книгах. Останні діляться на розділи, деякі з розділів - на глави, а інші - на параграфи. Заголов­ки складають частину закону і мають бути враховані при тлу­маченні.

Особливістю структури Кодексу є те, що він побудований за так званою пандектною системою, що її було розробле­но середньовічними німецькими глосаторами римського пра­ва, а вперше було запроваджено ще раніше - у Візантії (її відлуння досить помітне у Базиліках). Відповідно до неї 5 книг, на які поділено Кодекс, містять: загальну частину, зобов'язальне право, речове право, сімейне право, спадкове право.

Кодифікаціями XIX ст. рецепції римського права у Захід­ній Європі не закінчуються. Останні відіграють роль і нині, коли відбувається створення так званого Європейського до­му, одним з наріжних каменів якого вважають римське при­ватне право з християнським містичним корективом до нього (В. Скуратівський). При цьому слід зазначити, що сучасні єв­ропейські правознавці формують конструкції, що поєднують римське та національне право, і ведуть мову, наприклад, про «римське голландське право» тощо.

⇐ Предыдущая15161718192021222324

Поделиться: