Зарозуміла мова (рос. «заумь», «заумный язык») —

специфічний різновид індивідуальної словотвор­чості, що вбирає в себе слова і словотворчі звороти, які характеризуються ослабленістю або й повною відсутніс­тю предметних значень, буквально — мова, що лежить за межами раціонального розуміння (узвичаєних його норм), безпредметна мова.

 

Основні принципи – поч. XX століття (О. Круче­них, В. Хлебников)

 

Зангези

Иверни выверни,

Умный игрень!

Кучери тучери,

Мучери ночери,

Точери тучери, вечери очери.

Четками чуткими

Пали зари.

Иверни, выверни,

Умный игрень!

 

2. Лексико-синонімічні засоби увиразнення мовлення.

Архаїзми 1. Власне лексичні 2. Лексико-словотворчі 3. Лексико-морфологічні 4. Лексико-фонетичні 5. Лексико-семантичні	слова, що називають такі предмети чи поняття, які самі по собі не застаріли, але для позначення яких тепер користуються іншими словами	1. уста-губи, перст-палець 2. вої-воїни, коляса-коляска 3. читає-читаєши 4. поет-піїт, злато-золото 5. живот (життя)
Історизми	слова, застарілі через те, що вийшли з ужитку ті предмети, які вони позначали.	мушкет, кунтуш, опанча, шеляг, челядь
Варваризми	слова іншомовного походження, які вживаються поряд зі своїми відповідниками в тій чи іншій національній мові, але остаточно не засвоюються нею.	У сільській убогій церкві грають Requiem органи, хор голосить Miserere, люд зітхає De profundis. (Леся Українка) Скресались коні. Бій кипить довкола. Горить землі простріляний квадрат. Впав індіанець. Раптом... «Хау кола!» А це по-індіанськи: «Здрастуй, брат!» (Л. Костенко)
Старослов’янізми	слова, запозичені зі старослов'янської мови	Все упованіє моє На тебе, мій пресвітлий раю, На милосердіє твоє, Все упованіє моє На тебе, мати, возлагаю. (Т. Шевченко)
Діалектизми	слова, вживання яких характеризується територіальною обмеженістю і більш-менш різко контрастує з прийнятими в літературній мові нормами.	трепета — осика, блават — волошка (південно-західні говори); конопляник — горобець, клювак — дятел (північні говори);
Жаргонізми	слова, вживання яких обмежене нормами спілкування, прийнятими в певному соціальному середовищі.	центровий (авторитетний), бабки (гроші), прикид (одяг, манера одягатися)
Професіоналізми	слова, вживання яких обмежене вузькоспецифічними потребами представників певної про­фесії.	«сітка», «невід» — бродяк, волок, волочок, волокуша, галиця, дель.
Арготизми	слова та вирази, вживання яких обмежене специфічною мовою окремих соціальних груп, мало або й зовсім незрозумілою для іншої частини суспільства. Найбільше поширення – середо­вище злочинців.	Курганити – грати, курляти — варити, клево — добре, мікрий — малий, ботень — борщ
Просторіччя	слова, вживання яких не рекоменд літ. нормами, але які вжи­ваються у вільному мовленні.	двера, звиняйте, урем'я, жисть
Термінологіями	слово або слово­сполучення, що вживається для точного вираження поняття з якої-небудь галузі знання — науки, техніки, суспільно-політичного життя, мистецтва тощо.	молекула, електрон, протон, синус, вітамін, рецептор
Канцеляризми	слова, вжи­вання яких – для норм спілкування, прийнятих офіційно-діловим стилем мовлення.	вжити заходів, довести до відома

3. Засоби контекстуально-синонімічного увиразнення мовлення

 

ПРИКЛАДИ

Епітет – сірий вовк

Порівняння:

Просте : «Ніжна, вразлива, немов мі­моза, з сумовитими очима...» (О. Кобилянська).

Поширене: «Слів є відмінна природа: одні є скучні і сіряві, // Як придорожні пили; другі, як свіжий пісок // На узбережжях відлюдних, нам радують око і душу; // Мужнє гранітне зерно треті нагадують нам; // інші — немов діаманти, що блиском споріднені з сонцем: // Розкіш таємну в душі будить їх радісна гра...» (М. Зеров).

Приєднальне: «Як човен веселий, відчаливши в море, По синім кришталі за вітром летить І веслами воду і пінить, і оре, Лебежою шиєю в хвилях шумить, — Так дикий арап, поводи відпустивши Коню вороному, в пустиню біжить». (Л. Боровиковськип)

Заперечувальне : Не китайкою покрились Козацькії очі, Не вимили біле личко Слізоньки дівочі: Орел вийняв карі очі На чужому полі, Біле тіло вовки з'їли, — Така його доля. (Т.Шевченко).

Метафора – «…сльози мимохіть котяться тими борознами, що поорало на

виду довголітнє лихо». (М. Коцюбинський).

Метонімія —весь театр аплодував.

Синекдоха — «З баталії в ліс не ховався. // В татарина коней в полях віднімав» (Л. Боровиковський) Слово «татарин» вжито в значенні «татари».

Перифраз – «Над морем високо, на непоруш­ній скелі, // Квіт чарівний на мертвому стеблі, // горить вогонь, — щоб у морській пустелі // знаходили дорогу ко­раблі»

(Є. Плужник; мається на увазі маяк).

Евфемізм: затримався — замість спізнився; хто крайній? — замість хто останній? (у черзі); поправився — замість розтовстів.

Антономазія: Цицерон — «красномовна людина», Плюшкін — «скупий».

«Ось і не треба газетних фраз!

Біль є постійно біль!

Мовчки зросте десь новий Тарас

Серед кривавих піль!» (Є. Плужник).

Гіпербола – «Так ніхто не кохав. Через тисячі літ // Лиш приходить подібне кохання» (В. Сосюра).

Літота – «Такой маленький рот, что больше двух кусочков никак не может пропустить» (М. Гоголь).

+

Іронія – слово або сло­весний зворот, що набувають змісту, прямо протилежного їхньому буквальному значенню.

Наприклад, у фейлетоні О. Вишні «Чухраїнці» таким виступає слово «лорди», котре стосовно нації чухраїнців, про яку тут ідеться, звучить явною насмішкою:

«Чухраїнців було чимало: щось понад тридцять мільйонів, — хоч здебільша вони й самі не знали, хто вони такі суть...

Як запитають було їх:

— Якої ви, лорди, нації?

Вони, почухавшись, відповідають:

— Та хто й зна... Живемо в Шенгеріївці. Православні».

 

4. Синтаксичні засоби увиразнення мовлення (стилістичні фігури)

ампліфікація	градація	парономазія
стилістична фігура, яка полягає в підкреслено від­чутному накопиченні в межах суміжних висловлювань однотипних мовних одиниць. «Ось той блі­дий хлопець, те змарніле, виголодніле тіло, з тим дитинячо дрібним личком — се був його одинокий син. А той одино­кий його син був братоубійник». Кобилянська.	СФ певної будови, в якій кожна наступна частина посилює (або послаблює), нагнітає смислове чи емоційно-експресивне значення. Hа майданi пил спадає. Замовкає piч. Вечip. Hiч. (П. Тичина).	СФ, утворена зіставленням слів, різних за значенням, але подібних за звучанням.  «Раділи радієм, плутоново плодились, // А ми світили вами, аж посліпли... //їв судний день чорнобиль­ський збудились...» (М. Влад).
анаколуф	еліпсис	плеонаризм
СФ, побудована з порушенням граматичної узгодженості між словами, членами речення.  «На сто колін, перед стома богами // Я падаю: прийди мені, прийди!» (І. Драч).	СФ, по­будована шляхом пропуску слова або кількох слів. Зостались ви, пісні старії, Щоб старину згадати нам, Старим — літа їх молодії.(О. Корсун)	СФ, що грунтується на синонімічному повторі попереднього слова: ждати — чекати, пам'ятай, не забувай, тишком-нишком.
анафора	епанафора	полісиндетон
СФ, що утворюється повтором слів або слово­сполучень на початку суміжних мовних одиниць. Тобі одній, намріяна царівно, Тобі одній дзвенять мої пісні, Тобі одній в моєму храмі дивно Пливуть молитви і горять огні. (М. Рильський)	СФ, яка зв'язує повтором окре­мого слова або словосполучення кінець попередньої мов­ної одиниці з початком наступної. Чому стилетом був мій стилос. І стилосом бував стилет. (Є. Маланюк)	СФ, яка полягає в накопи­ченні сполучників, що зв'язують окремі слова та частини фрази. «Над ялицями лютилась буря, і трясла ними, і гнула їх, і робила їх тим кріпшими» (О. Кобилянська)
анепіфора	епіфора	синтаксичний паралелізм
СФ, яка зв'язує повтором окремих слів чи словосполучень початок і кінець суміжних мовних одиниць (абзац, строфа) або й однієї одиниці (ре­чення чи віршовий рядок). Усміхнулась Катерина, Тяжко усміхнулась. (Т. Шевченко)	СФ, протилежна анафорі, яка утворюється повтором окремих слів або словосполучень на кінці суміжних мов­них одиниць. Будемо вічно в труді рости, З серця землі підіймать пласти, Чорного золота давні пласти. (Я. Шпорта)	СФ, яка ґрунтується на однотипній синтаксичній побудові двох або більше суміжних мовних одиниць, переважно рядків поетичного тексту, що породжує відчуття їхньої симетрії. Зашуміла дібровонька, листом зашуміла, Затужила дівчинонька, серцем затужила. (М. Шашкевич)
антитеза	інверсія	тавтологія
СФ, яка утворюється зіставленням слів або словосполучень, протилежних за своїм змістом. «Думав, доля зустрінеться — спіткалося горе» (Т.Шевченко).	СФ, побудована на порушенні того порядку слів у реченні, який здається нормованим, звичайним. «Зелена гілка в лузі на вербі Від доторку твого зів'яне» (Д.Павличко)	СФ, що ґрунтується на однокореневому повторі попе­реднього слова: диво дивне, темниця темна, тьма-тьмуща.
асиндетон	оксюморон	риторичні фігури
СФ, яка полягає у пропуску сполучників, що зв'язують окремі слова й частини фраз. «Ліс, вогонь, кобзар, козаки, ціла картина десь ніби чарами зникла» (І. Нечуй-Левицький).	СФ, що полягає у зведенні слів або словосполучень, значення яких взаємовиключає одне одного, створюючи ефект смислового парадоксу.  «Довго тягтиметься мить» (Є.Плужник).	фігури мовлення, побудовані на словесних зворотах, що мають умовно-діалогічний характер. Це фігури: - звертання: Україно моя!...(М. Рильський); - запитання: Коли одпочити ляжеш, Боже утомлений? (Т. Шевченко); - заперечення: Ні, друже мій, не та родина! (І. Франко); - оклику:  О, що за туга розум мій опала! (М. Зеров);

 

 

№ 6.

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: