Правило 10. «Якщо хто з відлученим від спілкування церковного помолиться, хоча б то було в будинку: такий нехай буде відлучений».

НЕ ІСТИННА ЦЕРКВА?

Нижче наведені основні та найважливіші положення про «Київський Патріахат», які варто мати на увазі:

1. Не Ц ерк ва

 

Православна Церква була заснована Самим Господом нашим Ісусом Христом. Дві тисячі років тому апостоли, ведені Святим Духом, розповсюдили по всьому світі звістку про Євангеліє і про істиний шлях до Бога. З того часу, утворилась єдина Христова Церква.

Православ’я є істине апостольське християнство. Саме слово «Православ’я» є калькою з грец. ὀρθοδοξία (ортодоксія) і походить від старослов'янських слів «право» — правильно і «слава» (грец. δόξα в даному випадку означає «вчення»). Тобто «православ'я» етимологічно означає «правильне вчення», але частіше сприймається як «правильний спосіб славити Бога».

Українська Православна Церква являється частиною Всесвітнього Православ’я – Єдиної Христової Церкви, завдання якої – привести людей до Спасіння і досягнення святості в Господі Ісусі Христі.  

Так звана «Українська Православна Церква Київського Патріархату» (УПЦ КП) виникла лише 25 років тому, завдяки скандалам і незадоволеним амбіціям Філарета (Денисенко), колишнього предстоятеля УПЦ. Він був одним із претендентів на патріарший престол Руської Православної Церкви в 1992 році, але обрали іншого кадидата. Тоді він залишив Єдність Христової Церкви (тобто канонічне православ’я) і утворив свою, проголосивши себе Патріархом Київським. Так утворився церковний розкол в Україні.

Таким чином, втративши єдність зі Всесвітнім Православ’ям, УПЦ КП не може бути Церквою, заснованою Господом Ісусом Христом.

 

2. «Київський Патріархат» не має благодаті Святого Духа

У день П'ятидесятниці, коли Божа Матір і апостоли були зібрані разом, на них зійшов Святий Дух. Він відкрив їм повноту пізнання Бога, дарував благодать, необхідну для здійснення Таїнств і досягнення святості. Апостоли покладали руки на своїх учнів, передаючи їм благодать. Так з'явилися єпископи і пресвітери (священики). Такий порядок передачі благодаті зберігся з того часу і він називається «апостольське спадкоємство». Усі Таїнства, що здійснюються в Церкві, можливі лише за наявності в них благодаті Святого Духа. Хрещення, Миропомазання, Вінчання й інші таїнства та священнодійства, що складають церковне життя - все це несе в світ Божу благодать.

В цьому і є головна відмінність «Київського патріархату» від канонічних церков. У так званого «Київського Патріархату» немає благодаті Святого Духа, тому що відсутня апостольська спадкоємність, яка веде до Самого Ісуса Христа. Це найголовніше. Начебто все схоже на загальноцерковне служіння – але насправді ці служби не є дійсними, тому що немає спілкування з Єдиною Вселенською Церквою, яка зберігає Христову благодать.

Як приклад, наведемо вам старий дитячий жарт. Діти часом обережно згортають порожній фантик від цукерки і пропонують один одному. Начебто цукерка, а розвернеш - порожньо! Так само в «Київськьму Патріархаті» здійснюються служби, що позбавлені благодаті.

Що це означає на практиці? Це означає, що Хрещення і Миропомазання, Сповідь і Причастя, рукоположення в священство й інші таїнства та священнодійства здійснені в «Київському Патріархаті» - всі вони не є дійсними! Так як, на «церкву» самочинно вигадану і позбавлену канонічності - благодать Святого Духа не сходить!

І в цьому велика трагедія для українського народу, тому що за 25 років існування «Київського Патріархату» безліч людей було введено в цю духовну загибель. Хрещення і вінчання, сповіді і причастя, відспівування покійних в «Київському Патріархаті» не мають ніякої благодатної сили - відбувається тільки зовнішнє дійство над людиною. Таїнство не здійснюється і людина, не маючи справжнього Богоспілкування, не може досягти Спасіння і святості.

Криза, безлад в країні, особисті нещастя і війна - чи не є це законним результатом відступу українського народу від Бога і істинної віри, істинної Церкви? Чи не тому так страждає український народ, що відступив від істинної, канонічної Православної Церкви?

Визнання та єдність

На жаль, ми зустрічаємось з тим, що люди не знають, що таке Церква і церковна єдність. Найбільш глибоке, істотне і всеосяжне визначення дає апостол Павло в Посланні до Ефесян: Церква - це Тіло Христа Спасителя, Глави, «що все всім наповнює!» (Еф. 1, 22). Що означає це визначення? Про які властивості Церкви воно говорить?

Церква - це живий організм. Це благодать Божа, яка охоплює собою всі розумні творіння, які перебувають в благодаті через послух, покірність і відданість їй. Церква вічна і божественна, як дія вічних Божественних енергій. Мета Церкви - здійснити необхідну єдність Творця і Його творіння, привести світ зі стану обмеженого буття до вільного і повного життя з Богом.

Церква - це Тіло Христа, отже, вона єдина як в земному, так і в космічному вимірах. У книзі «Псалтирь» космос порівнюється з ризою - одягом Божества, а в Новому Заповіті Церква названа містичним Тілом Христа Спасителя. Так як Церква є живе тіло, то частина, що вирвана з організму, стає мертвою, не має в собі життя. Також, у святому Писанні, Ісус Христос використовує інший образ – порінюючи Себе і вірних Йому з виноградною лозою: «Я є істинна виноградна лоза…Перебувайте в Мені, і Я у вас. Як гілка не може приносити плоду сама від себе, якщо не буде на лозі, так і ви, якщо не будете в Мені. Я є лоза, а ви гілки; хто перебуває в Мені, і Я в ньому, той приносить багато плоду; бо без мене не може робити нічого. Хто не буде в Мені, той буде відкинутий геть, як гілка, і всохне; а такі гілки сбирають і кидають у вогонь, і вони згоряють. (Ін. 15:1-6)

Єдина по суті Вселенська Православна Церква складається з 15 Помісних Православних Церков. Кожна з Помісних Церков має адміністративну незалежність (автокефалію) від інших і очолюється власним Предстоятелем - це може бути патріарх, архієпископ або митрополит. Главою Вселенської Церкви є Господь Ісус Христос.

 

Наведемо список цих 15 Помісних церков:

Константинопольська, Олександрійська, Антіохійська, Єрусалимська, Руська, Грузинська, Сербська, Румунська, Болгарська, Кіпрська, Елладська (Грецька), Албанська, Польська, Православна Церква Чеських земель і Словаччини, Православна Церква в Америці.

 

Так склалося історично, що Україна входить до світового Православ'я через єдність з Руською Православною Церквою. Однак, при цьому вона є самокерованою і має власного предстоятеля - Блаженнішого митрополита Київського і всієї України. Важливо пам'ятати, що Главою Православної Церкви є не Патріарх або митрополит, а Сам Господь Ісус Христос. Предстоятель - по суті лише старший по чину (але не по благодаті) з усіх єпископів.

За визначенням Вселенських Соборів, які через апостольську спадкоємність мають благодать Святого Духа, кожен, хто відхиляється від єдності Церкви через розкол, через непослух вищестоящої ієрархії, стає відлученим від єдності із Вселенською Церквою.

Хто виходить з єдності зі Вселенською Церквою, той втрачає повністю благодать Святого Духа, яка керує всім служінням і здійсненням Таїнств. Таїнства втрачають силу, тому що на них немає благодаті, а богослужіння стають безблагодатним і кощунними. Тому, всі ті, хто є учасниками «богослужінь» «Київського Патріархату», потрапляють під відлучення від Вселенського Православ'я, згідно правил Святих Апостолів:

Що таке анафема?

У перекладі з грецької «анафема» означає «відлучення». Тобто, це юридична констатація того факту, що дана людина відпала від Церкви ( за власною вол ею !), що вона сама не побажала далі бути її членом, і її справи і висловлювання можуть бути небезпечні для інших віруючих. Анафема не є відлученням від якоїсь конкретно юрисдикції. Вона свідчить про відпадення від Православ'я в загальному.  

Нерозкаяний гріх розколу ще страшніше гріха самогубства (самогубець губить тільки себе, а розкольник - і себе, і інших, тому його вічна доля важче, ніж у самогубців). Розкол - це реальна небезпека не тільки цілісності Церкви, але в першу чергу духовному здоров'ю розкольників. Такі люди добровільно позбавляють себе рятівною благодаті, сіють поділ всередині єдності християн.

Розкол не може бути виправданий ні з якої точки зору. Ні політичні, ні національні, ні які інші причини не можуть бути розглянуті як достатня підстава для розколу. До розколу і його вождям не може бути ні співчуття, ні розуміння - з церковним поділом необхідно боротися, усувати, - щоб застерегти вірних від цього духовного лиха.

 

* Рекоменд овані матер і ал и :

 

1) Док. фільм «Чорний патріарх. Правда про Філарета»

2) Док. фільм «Анатомія росколу» (3 серії)

МІФИ ТА ІСТИНА

Міф №1: Україні потрібна Помісна Церква. УПЦ — Церква Кремля. П’ята колона. Це Російська Церква в Україні.

Насправді: У православному розумінні Помісна Церква — це Церква певної території, яка перебуває у єдності з усіма Православними Церквами світу. В Україні Помісна Церква вже давно існує! Вона народилася у 988 р., коли Київська Русь прийняла християнство. Отже, Помісна Церква в Україні існує вже понад 1000 років!

 

З 27 жовтня 1990 року наша Церква має незалежність у своєму управлінні. У цей день Патріарх Московський і всієї Русі Алексій ІІ видав грамоту, в якій говорилося: «Благословляємо… силою Всесвятого і Животворящого Духа бути віднині Православній Українській Церкві незалежною і самостійною в своєму управлінні». Помісна Церква це не обов’язково повністю незалежна (автокефальна) Церква. Наприклад, Помісна Фінляндська Православна Церква є автономною у складі Константинопольського Патріархату, а Помісна Японська Православна Церква — автономна у складі Московського Патріархату. Так само і УПЦ є Помісною Церквою народу України, яка перебуває в духовній єдності з усіма Православними Церквами світу.

 

УПЦ зареєстрована в державних органах як «Українська Православна Церква», без приставки «Московського Патріархату». Саме тому колишній митрополит Київський Філарет (нинішній глава «УПЦ КП»), коли вчинив розкол у Церкві в 1992 році, був змушений назвати свою структуру «Українською Православною Церквою Київського Патріархату», оскільки згідно Закону дублювання юридичних назв заборонено, а назва УПЦ вже існувала на той момент. Приставка МП — винахід журналістів, щоб відрізняти УПЦ від «КП». Самостійність та незалежність УПЦ визнана усім православним світом.

М і ф №2: У храмах УПЦ агітують за Росію. Священики УПЦ не люблять Україну.

На справді : Предстоятель і Священний Синод УПЦ неодноразово підкреслювали, що амвон ні в якому разі не повинен ставати місцем політичної пропаганди. Українська Православна Церква об’єднує людей з різними політичними переконаннями. Тому священик, перетворюючи проповідь у політичний виступ, вносить розділення у свою паству. Завдання ж істинного пастиря полягає в тому, щоб об’єднувати людей і вести їх до Христа. Тому УПЦ стоїть за те, щоб будь-яка політика була винесена за стіни храму.

 

Патріотизм — це природне почуття, яке благословляється Церквою. Кожен християнин повинен трудитися на благо своєї земної Вітчизни, захищати свою землю, зберігати і примножувати народні традиції. Церква завжди приймала і благословляла національну культуру, більш того - активно використовувала її у своїй проповіді.

УПЦ завжди молитовно бере участь в урочистостях з нагоди державних свят України, шанує видатних діячів культури і національних героїв. При цьому нагадуючи, що саме православ’я стало творчою силою української культури. Разом з тим у нашій Церкві, як і у нашій країні, є місце всім національностям. Ми за те, щоб тут могли себе комфортно почувати і білоруси, і румуни, і греки. І в тому числі люди, що належать до російської культури і які вважають Україну своєю батьківщиною.

Міф №3: В УПЦ не говорять і не служать українською. Вірним УПЦ не можна молитися українською мовою.

Насправді: З благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира в багатьох храмах УПЦ богослужіння вже давно звершуються українською мовою (за бажанням парафіян). У храмах УПЦ також служать угорською, грузинською, румунською та іншими мовами.

Правда в тому, що більшість парафій добровільно вибирає для богослужіння стародавню і загальну для всіх православних слов’янських народів церковнослов’янську мову — оскільки це є традиційна богослужбова мова українського народу, якою наші предки молилися сотні років. А ось якою мовою в УПЦ богослужіння не звершуються — так це російською. В наш час, на церконословянській мові також моляться православні християни Сербії, Болгарії, Білорусії і Росії та ін.

Мі ф № 4 : Всі гроші, зібрані на парафіях, йдуть до Москви. На них озброю ють терористів і купу ють їм набої.

 

На справді : А ні копійки грошей від УПЦ у Москву не йде! Більше того, на початку 1990-х років патріарх Московський Алексій ІІ написав листа на адресу тодішнього українського уряду, в якому була прописана ясна і недвозначна відмова РПЦ від будь-яких претензій на церковне майно на території України. Правонаступницею РПЦ в Україні з того часу є Українська Православна Церква.

Єдиний зв’язок між Українською Православною Церквою і Московським Патріархом полягає у спільній молитві, яка свідчить, що через Руську Православну Церкву віруючі України мають молитовне єднання з усім православним світом. Ця духовна єдність засвідчена Патріархами і Предстоятелями всіх Помісних Церков, які неодноразово приїжджали до Києва для звершення богослужінь з Митрополитом Київським і всієї України. Церковні пожертви в УПЦ розподіляються відповідно до потреб парафій та єпархіальних центрів згідно благословення місцевого єпископа. За часи незалежності України на пожертви віруюючих УПЦ відбудовано тисячі храмів та сотні монастирів, які є пам’ятками архітектури та предметом гордості Української держави та її народу.

За кожним богослужінням священики УПЦ підносять молитви «про Богом бережену державу нашу, владу та воїнство її» — тобто за Україну, українську владу, українську армію, за наш народ, за нашу Церкву.

 

М і ф № 5 : УПЦ — не патріоти України. УПЦ гласно і негласно підтримує проросійських терористів. Матеріально допомагає їм. Ви купуєте у них свічки, а вони на виручені гроші закуповують зброю для бойовиків.

 

На справді : УПЦ виступає за незалежність і територіальну цілісність України. Про це, зокрема, було чітко сказано у Посланні Собору єпископів УПЦ 13 серпня 2014 року. За кожним богослужінням духовенство підносить молитви про нашу країну, про її владу та воїнство. Ми любимо свою Батьківщину і бажаємо їй миру і процвітання. Але головне, чого ми бажаємо українському народові — бути зі Христом. У тому й полягає місія Церкви, щоб вести народ до Христа .

Немає жодної публічної заяви архієреїв УПЦ про підтримку збройних формувань на території Донецької та Луганської областей. Єпископи і священики УПЦ, які служать в зоні військових дій, не беруть участь у конфлікті. Їх головне завдання зараз — надання допомоги постраждалим від військових дій мирним жителям і відновлення пошкоджених храмів.

Ми знаємо, що нажаль держава втратила землі Донецької, Луганської областей і півострову Крим, але Українська Православна церква їх не втратила, а навпаки, зберегла і підтримує тісний духовний зв’язок з ними. Всі православні храми Донецької, Луганської областей та півострову Крим підпорядковуються предстоятелю УПЦ Блаженнішому Онуфрію, Митрополиту Київському і всієї України.

НЕ ІСТИННА ЦЕРКВА?

Нижче наведені основні та найважливіші положення про «Київський Патріахат», які варто мати на увазі:

1. Не Ц ерк ва

 

Православна Церква була заснована Самим Господом нашим Ісусом Христом. Дві тисячі років тому апостоли, ведені Святим Духом, розповсюдили по всьому світі звістку про Євангеліє і про істиний шлях до Бога. З того часу, утворилась єдина Христова Церква.

Православ’я є істине апостольське християнство. Саме слово «Православ’я» є калькою з грец. ὀρθοδοξία (ортодоксія) і походить від старослов'янських слів «право» — правильно і «слава» (грец. δόξα в даному випадку означає «вчення»). Тобто «православ'я» етимологічно означає «правильне вчення», але частіше сприймається як «правильний спосіб славити Бога».

Українська Православна Церква являється частиною Всесвітнього Православ’я – Єдиної Христової Церкви, завдання якої – привести людей до Спасіння і досягнення святості в Господі Ісусі Христі.  

Так звана «Українська Православна Церква Київського Патріархату» (УПЦ КП) виникла лише 25 років тому, завдяки скандалам і незадоволеним амбіціям Філарета (Денисенко), колишнього предстоятеля УПЦ. Він був одним із претендентів на патріарший престол Руської Православної Церкви в 1992 році, але обрали іншого кадидата. Тоді він залишив Єдність Христової Церкви (тобто канонічне православ’я) і утворив свою, проголосивши себе Патріархом Київським. Так утворився церковний розкол в Україні.

Таким чином, втративши єдність зі Всесвітнім Православ’ям, УПЦ КП не може бути Церквою, заснованою Господом Ісусом Христом.

 

2. «Київський Патріархат» не має благодаті Святого Духа

У день П'ятидесятниці, коли Божа Матір і апостоли були зібрані разом, на них зійшов Святий Дух. Він відкрив їм повноту пізнання Бога, дарував благодать, необхідну для здійснення Таїнств і досягнення святості. Апостоли покладали руки на своїх учнів, передаючи їм благодать. Так з'явилися єпископи і пресвітери (священики). Такий порядок передачі благодаті зберігся з того часу і він називається «апостольське спадкоємство». Усі Таїнства, що здійснюються в Церкві, можливі лише за наявності в них благодаті Святого Духа. Хрещення, Миропомазання, Вінчання й інші таїнства та священнодійства, що складають церковне життя - все це несе в світ Божу благодать.

В цьому і є головна відмінність «Київського патріархату» від канонічних церков. У так званого «Київського Патріархату» немає благодаті Святого Духа, тому що відсутня апостольська спадкоємність, яка веде до Самого Ісуса Христа. Це найголовніше. Начебто все схоже на загальноцерковне служіння – але насправді ці служби не є дійсними, тому що немає спілкування з Єдиною Вселенською Церквою, яка зберігає Христову благодать.

Як приклад, наведемо вам старий дитячий жарт. Діти часом обережно згортають порожній фантик від цукерки і пропонують один одному. Начебто цукерка, а розвернеш - порожньо! Так само в «Київськьму Патріархаті» здійснюються служби, що позбавлені благодаті.

Що це означає на практиці? Це означає, що Хрещення і Миропомазання, Сповідь і Причастя, рукоположення в священство й інші таїнства та священнодійства здійснені в «Київському Патріархаті» - всі вони не є дійсними! Так як, на «церкву» самочинно вигадану і позбавлену канонічності - благодать Святого Духа не сходить!

І в цьому велика трагедія для українського народу, тому що за 25 років існування «Київського Патріархату» безліч людей було введено в цю духовну загибель. Хрещення і вінчання, сповіді і причастя, відспівування покійних в «Київському Патріархаті» не мають ніякої благодатної сили - відбувається тільки зовнішнє дійство над людиною. Таїнство не здійснюється і людина, не маючи справжнього Богоспілкування, не може досягти Спасіння і святості.

Криза, безлад в країні, особисті нещастя і війна - чи не є це законним результатом відступу українського народу від Бога і істинної віри, істинної Церкви? Чи не тому так страждає український народ, що відступив від істинної, канонічної Православної Церкви?

Визнання та єдність

На жаль, ми зустрічаємось з тим, що люди не знають, що таке Церква і церковна єдність. Найбільш глибоке, істотне і всеосяжне визначення дає апостол Павло в Посланні до Ефесян: Церква - це Тіло Христа Спасителя, Глави, «що все всім наповнює!» (Еф. 1, 22). Що означає це визначення? Про які властивості Церкви воно говорить?

Церква - це живий організм. Це благодать Божа, яка охоплює собою всі розумні творіння, які перебувають в благодаті через послух, покірність і відданість їй. Церква вічна і божественна, як дія вічних Божественних енергій. Мета Церкви - здійснити необхідну єдність Творця і Його творіння, привести світ зі стану обмеженого буття до вільного і повного життя з Богом.

Церква - це Тіло Христа, отже, вона єдина як в земному, так і в космічному вимірах. У книзі «Псалтирь» космос порівнюється з ризою - одягом Божества, а в Новому Заповіті Церква названа містичним Тілом Христа Спасителя. Так як Церква є живе тіло, то частина, що вирвана з організму, стає мертвою, не має в собі життя. Також, у святому Писанні, Ісус Христос використовує інший образ – порінюючи Себе і вірних Йому з виноградною лозою: «Я є істинна виноградна лоза…Перебувайте в Мені, і Я у вас. Як гілка не може приносити плоду сама від себе, якщо не буде на лозі, так і ви, якщо не будете в Мені. Я є лоза, а ви гілки; хто перебуває в Мені, і Я в ньому, той приносить багато плоду; бо без мене не може робити нічого. Хто не буде в Мені, той буде відкинутий геть, як гілка, і всохне; а такі гілки сбирають і кидають у вогонь, і вони згоряють. (Ін. 15:1-6)

Єдина по суті Вселенська Православна Церква складається з 15 Помісних Православних Церков. Кожна з Помісних Церков має адміністративну незалежність (автокефалію) від інших і очолюється власним Предстоятелем - це може бути патріарх, архієпископ або митрополит. Главою Вселенської Церкви є Господь Ісус Христос.

 

Наведемо список цих 15 Помісних церков:

Константинопольська, Олександрійська, Антіохійська, Єрусалимська, Руська, Грузинська, Сербська, Румунська, Болгарська, Кіпрська, Елладська (Грецька), Албанська, Польська, Православна Церква Чеських земель і Словаччини, Православна Церква в Америці.

 

Так склалося історично, що Україна входить до світового Православ'я через єдність з Руською Православною Церквою. Однак, при цьому вона є самокерованою і має власного предстоятеля - Блаженнішого митрополита Київського і всієї України. Важливо пам'ятати, що Главою Православної Церкви є не Патріарх або митрополит, а Сам Господь Ісус Христос. Предстоятель - по суті лише старший по чину (але не по благодаті) з усіх єпископів.

За визначенням Вселенських Соборів, які через апостольську спадкоємність мають благодать Святого Духа, кожен, хто відхиляється від єдності Церкви через розкол, через непослух вищестоящої ієрархії, стає відлученим від єдності із Вселенською Церквою.

Хто виходить з єдності зі Вселенською Церквою, той втрачає повністю благодать Святого Духа, яка керує всім служінням і здійсненням Таїнств. Таїнства втрачають силу, тому що на них немає благодаті, а богослужіння стають безблагодатним і кощунними. Тому, всі ті, хто є учасниками «богослужінь» «Київського Патріархату», потрапляють під відлучення від Вселенського Православ'я, згідно правил Святих Апостолів:

Правило 10. «Якщо хто з відлученим від спілкування церковного помолиться, хоча б то було в будинку: такий нехай буде відлучений».

Правило 11. «Якщо хто, належачи до кліру (тобто священства), з в ідлученими від кліру молитися буде, хай буде відлучений і сам».

 

Розкольники ігнорують соборний принцип і ієрархічну структуру Церкви. Вони вважають, що при наявності однодумного з ними архієрея можна штучно створити нову Церкву. Але від більшого відбувається менше, а вищий благословляє нижчого; єпископ отримує благодать свого сану від Церкви, отже, він не рівний Церкві, а менше її, тому він зі своїми прихильниками не може створити нову Церкву. В іншому випадку єпископ був би більше Церкви. Питання, що стосуються церковного життя, вирішує Синод, а в деяких випадках Собор. Людина, що знаходиться в ієрархічній структурі, може передати іншим менше, ніж має сам. Тому єпископ, будучи меншим, ніж Церква, не може створити Церкви. Пориваючи спілкування з Церквою, він позбавляється того, що дала йому Церква. Тому розкольницький єпископ не може робити нічого священного.

Саме розривом зі світовим, а не московським Православ'ям пояснюється те, що, розкольників не запрошують на усі православні заходи та урочистості. З розкольниками немає молитовного і Євхаристичного спілкування. Вони не можуть разом з усіма служити Божественну Літургію, наприклад, в Єрусалимі, на Гробі Господньому, не можуть відвідувати святиню всього православного світу - святу гору Афон (їх там не визнають) та інші святі місця Православ'я. Тому що немає канонічного спілкування. Це спілкування можливо тільки через їх звернення у Вселенське Православ'я, що можливо через щире покаяння. До чого їх неодноразово закликають всі Помісні Православні Церкви світу. Ось що кажуть про розкол представники Помісних Церков:

 

+ «Звичайно, не може бути й мови, що «Київський патріархат» визнають, так як Помісні Православні Церкви визнають лише канонічну Православну Церкву» (митрополит Месогійський Миколай, Елладська Церква);

 

+ «Константинопольський Патріархат не має зв'язків з розкольниками. Він їх не визнає і не буде визнавати» (митрополит Гальський Еммануїл, Константинопольська Церква);

+ «Ніяка Православна Церква не визнає розкольників, всі визнають тільки канонічну Церкву» (митрополит Ловчанський Гавриїл, Болгарська Церква);

+ «З приводу визнання розкольників, то, звичайно, цього не може бути» (митрополит Аксумський Петро, ​​Олександрійська Церква);

+ «Розкол - це гріх, а кожен гріх зцілюється нічим іншим як покаянням» (архієпископ Люблінський Авель, Польська Церква).

Канонічність — це далеко не умовність. За вченням священномученика Кипріана Карфагенського, «якщо хтось відокремився від Церкви, якщо хтось розкольник: то, скільки б не клав поклонів, скільки б не постився, скільки б не молився, — йому не спастися».

12Следующая ⇒

Поделиться: