Київський патріархат» практикує силове захоплення храмів

За останні роки ми маємо безліч свідчень силового захоплення канонічних храмів Православної Церкви на території України, особливо в її західних областях, де націоналістична пропаганда особливо сильна. За статистикою, за останні два роки насильницьким шляхом було захоплено близько 40 храмів УПЦ. З замахом на майно церковних громад і побиттям самих прихожан і священиків. Найперший храм, який «філаретівці» захопили в 1992 році, був Володимирський кафедральний собор в Києві. Після цього подібна практика повторюється в різних місцях і селах України. УПЦ об’єднує православних громадян України незалежно від їхніх політичних переконань, громадянської позиції чи регіону проживання, чим сприяє єднанню українців. Навпаки, захоплення храмів і агресивна політика так званого«Київського Патріархату» по відношенню до нашої Церкви потенційно може призвести до виникнення нової хвилі громадянського протистояння в Україні. Захоплення храмів – є гріх і беззаконня!

Сам Господь Ісус Христос сказав про такі часи:

+ «Прийде навіть година, коли кожен, хто вам смерть заподіє, то думатиме, ніби службу приносить він Богові! А це вам учинять, бо вони не пізнали Отця, ні Мене». (Ів. 16:2-3)

+ «Блаженні ви, як ганьбити та гнати вас будуть, і будуть облудно на вас наговорювати всяке слово лихе ради Мене. Радійте та веселіться, нагорода бо ваша велика на небесах! Бо так гнали й пророків, що були перед вами». (Мф. 5: 11-12)

+ «Стережіться фальшивих пророків, що приходять до вас у одежі овечій, а всередині хижі вовки. По їхніх плодах ви пізнаєте їх». (Мф. 7: 15)

За спробами нападів і захоплень храмів ви можете стежити на цьому сайті:

http://apologet.in.ua/apologetika/chronika-zachvatov-pravoslavnych-chramov/

 

7. Витяг і з інтерв'ю самого митрополита Філарета (Денисенк а ), сказаного ним ДО СТВОРЕНОГО НИМ РОЗКОЛУ ( від 29 жовтня 1990 р .)

29 жовтня 1990 р. тоді ще Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Філарет провів прес-конференцію з радянськими і закордонними журналістами в зв'язку з наданням УПЦ статусу незалежності і самостійності в управлінні. Цікавими тезами, які можна було почути із вуст екс-предстоятеля УПЦ, були наступні:

«Українська Православна Церква - саме та Церква, яка була ще в козацькі часи, за часів Петра Могили, Церква, яка почала своє існування за життя святого князя Володимира. Самостійність в управлінні означає, що всі питання, що стосуються церковного життя в Україні, будуть вирішуватися Священним Синодом УПЦ, собором її єпископів і собором Української Церкви. Але у нас - канонічні і молитовні зв'язки з Московським Патріархатом, а через нього - з усією Вселенською Православною Церквою, тобто ми складаємо ту єдину Православну Церкву, яка існувала з апостольських часів. Наша Церква є законною, канонічною, єдиною, святою, соборною і апостольською. І ми йдемо благодатним, канонічним шляхом, яким повинна йти кожна Православна Церква. Це канонічна сторона самостійності і незалежності УПЦ. Крім того, є й інша - господарська і фінансова діяльність, справи милосердя і духовної освіти. І в цьому ми тепер також незалежні від Московського Патріархату ». (Архів «Православний вісник» №1, 1991. стр. 10)

8. Причини позбавлення сану митрополита Філарета (Денисенка)

11 червня 1992 Архієрейський Собор Руської Православної церкви постановив «позбавити митрополита Філарета (Денисенко) сущого сану, позбавивши його всіх ступенів священства і всіх прав, пов'язаних з перебуванням в клірі», за «жорстоке і надміне ставлення до підвідомчого духовенства, диктат і шантаж (Тит. 1:7-8; святих апостолів правило №27), внесення своєю поведінкою і особистим життям спокуси в середовище віруючих (Мф. 18:7; Першого Вселенського Собору правило №З, Пято-Шостого Вселенського Собору правило №5), клятвопорушення (святих апостолів правило №25), публічний наклеп і хулу на Архієрейський Собор (Другого Вселенського Собору правило №6), вчинення священнодійств, включаючи рукоположення в стані заборони (святих апостолів правило №28), учинення розколу в Церкві (Двократного Собору правило №15) ». Філарет не визнав за собою вини і не підкорився рішенню Собору, назвавши його неканонічним і незаконним.

21 лютого 1997 року в Архієрейському Соборі Руської Православної Церкви в Свято-Даниловому монастирі в Москві, митрополит Філарет був відлучений від Церкви і підданий анафемі. Постановою Собору в провину Філарету ставилося: «Монах Філарет не послухав зверненого до нього від імені Матері-Церкви заклику до покаяння і продовжував в міжсоборний період розкольницьку діяльність, яку він простяг за межі Р у с ь кої Православної Церкви, сприяючи поглибленню розколу в Болгарськ ій Православн ій Церкв і і приймаючи в спілкування розкольників з інших Помісних Православних Церков». Виверження з сану і відлучення від Церкви, вчинені Архиєрейськими соборами РПЦ, визнані також іншими помісними Православними Церквами всього світу.

Що таке анафема?

У перекладі з грецької «анафема» означає «відлучення». Тобто, це юридична констатація того факту, що дана людина відпала від Церкви ( за власною вол ею !), що вона сама не побажала далі бути її членом, і її справи і висловлювання можуть бути небезпечні для інших віруючих. Анафема не є відлученням від якоїсь конкретно юрисдикції. Вона свідчить про відпадення від Православ'я в загальному.  

Нерозкаяний гріх розколу ще страшніше гріха самогубства (самогубець губить тільки себе, а розкольник - і себе, і інших, тому його вічна доля важче, ніж у самогубців). Розкол - це реальна небезпека не тільки цілісності Церкви, але в першу чергу духовному здоров'ю розкольників. Такі люди добровільно позбавляють себе рятівною благодаті, сіють поділ всередині єдності християн.

Розкол не може бути виправданий ні з якої точки зору. Ні політичні, ні національні, ні які інші причини не можуть бути розглянуті як достатня підстава для розколу. До розколу і його вождям не може бути ні співчуття, ні розуміння - з церковним поділом необхідно боротися, усувати, - щоб застерегти вірних від цього духовного лиха.

 

* Рекоменд овані матер і ал и :

 

1) Док. фільм «Чорний патріарх. Правда про Філарета»

2) Док. фільм «Анатомія росколу» (3 серії)

МІФИ ТА ІСТИНА

Міф №1: Україні потрібна Помісна Церква. УПЦ — Церква Кремля. П’ята колона. Це Російська Церква в Україні.

Насправді: У православному розумінні Помісна Церква — це Церква певної території, яка перебуває у єдності з усіма Православними Церквами світу. В Україні Помісна Церква вже давно існує! Вона народилася у 988 р., коли Київська Русь прийняла християнство. Отже, Помісна Церква в Україні існує вже понад 1000 років!

 

З 27 жовтня 1990 року наша Церква має незалежність у своєму управлінні. У цей день Патріарх Московський і всієї Русі Алексій ІІ видав грамоту, в якій говорилося: «Благословляємо… силою Всесвятого і Животворящого Духа бути віднині Православній Українській Церкві незалежною і самостійною в своєму управлінні». Помісна Церква це не обов’язково повністю незалежна (автокефальна) Церква. Наприклад, Помісна Фінляндська Православна Церква є автономною у складі Константинопольського Патріархату, а Помісна Японська Православна Церква — автономна у складі Московського Патріархату. Так само і УПЦ є Помісною Церквою народу України, яка перебуває в духовній єдності з усіма Православними Церквами світу.

 

УПЦ зареєстрована в державних органах як «Українська Православна Церква», без приставки «Московського Патріархату». Саме тому колишній митрополит Київський Філарет (нинішній глава «УПЦ КП»), коли вчинив розкол у Церкві в 1992 році, був змушений назвати свою структуру «Українською Православною Церквою Київського Патріархату», оскільки згідно Закону дублювання юридичних назв заборонено, а назва УПЦ вже існувала на той момент. Приставка МП — винахід журналістів, щоб відрізняти УПЦ від «КП». Самостійність та незалежність УПЦ визнана усім православним світом.

М і ф №2: У храмах УПЦ агітують за Росію. Священики УПЦ не люблять Україну.

На справді : Предстоятель і Священний Синод УПЦ неодноразово підкреслювали, що амвон ні в якому разі не повинен ставати місцем політичної пропаганди. Українська Православна Церква об’єднує людей з різними політичними переконаннями. Тому священик, перетворюючи проповідь у політичний виступ, вносить розділення у свою паству. Завдання ж істинного пастиря полягає в тому, щоб об’єднувати людей і вести їх до Христа. Тому УПЦ стоїть за те, щоб будь-яка політика була винесена за стіни храму.

 

Патріотизм — це природне почуття, яке благословляється Церквою. Кожен християнин повинен трудитися на благо своєї земної Вітчизни, захищати свою землю, зберігати і примножувати народні традиції. Церква завжди приймала і благословляла національну культуру, більш того - активно використовувала її у своїй проповіді.

УПЦ завжди молитовно бере участь в урочистостях з нагоди державних свят України, шанує видатних діячів культури і національних героїв. При цьому нагадуючи, що саме православ’я стало творчою силою української культури. Разом з тим у нашій Церкві, як і у нашій країні, є місце всім національностям. Ми за те, щоб тут могли себе комфортно почувати і білоруси, і румуни, і греки. І в тому числі люди, що належать до російської культури і які вважають Україну своєю батьківщиною.

Міф №3: В УПЦ не говорять і не служать українською. Вірним УПЦ не можна молитися українською мовою.

Насправді: З благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира в багатьох храмах УПЦ богослужіння вже давно звершуються українською мовою (за бажанням парафіян). У храмах УПЦ також служать угорською, грузинською, румунською та іншими мовами.

Правда в тому, що більшість парафій добровільно вибирає для богослужіння стародавню і загальну для всіх православних слов’янських народів церковнослов’янську мову — оскільки це є традиційна богослужбова мова українського народу, якою наші предки молилися сотні років. А ось якою мовою в УПЦ богослужіння не звершуються — так це російською. В наш час, на церконословянській мові також моляться православні християни Сербії, Болгарії, Білорусії і Росії та ін.

Мі ф № 4 : Всі гроші, зібрані на парафіях, йдуть до Москви. На них озброю ють терористів і купу ють їм набої.

 

На справді : А ні копійки грошей від УПЦ у Москву не йде! Більше того, на початку 1990-х років патріарх Московський Алексій ІІ написав листа на адресу тодішнього українського уряду, в якому була прописана ясна і недвозначна відмова РПЦ від будь-яких претензій на церковне майно на території України. Правонаступницею РПЦ в Україні з того часу є Українська Православна Церква.

Єдиний зв’язок між Українською Православною Церквою і Московським Патріархом полягає у спільній молитві, яка свідчить, що через Руську Православну Церкву віруючі України мають молитовне єднання з усім православним світом. Ця духовна єдність засвідчена Патріархами і Предстоятелями всіх Помісних Церков, які неодноразово приїжджали до Києва для звершення богослужінь з Митрополитом Київським і всієї України. Церковні пожертви в УПЦ розподіляються відповідно до потреб парафій та єпархіальних центрів згідно благословення місцевого єпископа. За часи незалежності України на пожертви віруюючих УПЦ відбудовано тисячі храмів та сотні монастирів, які є пам’ятками архітектури та предметом гордості Української держави та її народу.

За кожним богослужінням священики УПЦ підносять молитви «про Богом бережену державу нашу, владу та воїнство її» — тобто за Україну, українську владу, українську армію, за наш народ, за нашу Церкву.

 

М і ф № 5 : УПЦ — не патріоти України. УПЦ гласно і негласно підтримує проросійських терористів. Матеріально допомагає їм. Ви купуєте у них свічки, а вони на виручені гроші закуповують зброю для бойовиків.

 

На справді : УПЦ виступає за незалежність і територіальну цілісність України. Про це, зокрема, було чітко сказано у Посланні Собору єпископів УПЦ 13 серпня 2014 року. За кожним богослужінням духовенство підносить молитви про нашу країну, про її владу та воїнство. Ми любимо свою Батьківщину і бажаємо їй миру і процвітання. Але головне, чого ми бажаємо українському народові — бути зі Христом. У тому й полягає місія Церкви, щоб вести народ до Христа .

Немає жодної публічної заяви архієреїв УПЦ про підтримку збройних формувань на території Донецької та Луганської областей. Єпископи і священики УПЦ, які служать в зоні військових дій, не беруть участь у конфлікті. Їх головне завдання зараз — надання допомоги постраждалим від військових дій мирним жителям і відновлення пошкоджених храмів.

Ми знаємо, що нажаль держава втратила землі Донецької, Луганської областей і півострову Крим, але Українська Православна церква їх не втратила, а навпаки, зберегла і підтримує тісний духовний зв’язок з ними. Всі православні храми Донецької, Луганської областей та півострову Крим підпорядковуються предстоятелю УПЦ Блаженнішому Онуфрію, Митрополиту Київському і всієї України.

⇐ Предыдущая12

Поделиться: