ДУХОВНІ ЦІННОСТІ ТА ВИХОВНИЙ ПОТЕНЦІАЛ У ТВОРЧІЙ СПАДЩИНІ ГРИГОРІЯ ВАЩЕНКА

Статтю присвячено дослідженню духовних цінностей та виховного потенціалу у творчій спадщині Григорія Ващенка.

The article was devoted by research into spiritual values and educational potencial G. Vashchenko’s creative inheritance.

Постановка проблеми у загальному вигляді. Духовність людини, безперечно, є складовою її досвіду, який започатковується з моменту її народження і поповнюється до кінця життя. Цінності духовною спрямованістю людини сприймаються двома способами. Перший – шляхом пізнання й усвідомлення їх людиною завдяки різним формам опредмечення, у вигляді кодексів (вербальних «правил», настанов та понять), різних форм культури та поведінки інших людей. Інший – шляхом духовного сприйняття їх на основі віри, яка слугує зв’язкою між людиною та ідеалом. На важкій дорозі життя людина користується порадами і свого розуму, і своєї віри. Особистість завжди перед вибором, інколи долає себе, а часом падає на цьому шляху, піднімається і йде далі. І вся сутність виховання полягає у тому, щоб людина, від природи зла і добра, розвинула в собі прихильність до Добра, потребу йти дорогою Добра і робити щоденний вибір у бік Добра. Так, власне, і працює духовність як скерованість людини до обраної нею системи цінностей. Духовність тут забезпечує і сам вибір, і його чистоту, а відтак, і усвідомлення ієрархізму Ідеалів. Функція Головного Ідеалу, що займає чільне місце у системі вартостей, тут є чинником вирішальним. Варто зазначити, що проблема виховання духовності є дуже актуальною у наш час, адже із бездуховністю ми зустрічаємося всюди. Інакше кажучи, щоб виховати справжнього патріота, ми, в першу чергу, маємо поставити на перше місце формування духовної особистості. Звідси й актуальність дослідження.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблемою патріотичного виховання займалися у різні часи вітчизняні педагоги (Володимир Мономах, Т. Шевченко, Леся Українка, І. Франко, М. Коцюбинський, Б. Грінченко, Г. Ващенко, І. Огієнко, С. Русова, А. Волошин, І. Зайченко, О. Сухомлинська та інші), психологи (Д. Овсянико-Куликовський), українознавці (Й. Гердер, П. Кононенко), філологи (А. Погрібний), історики (М. Костомаров, М. Грушевький), політологи (А. Круглашов, Я. Дашкевич), громадські діячі (І. Мазепа, С. Петлюра, Є. Коновалець). Учені давали різні визначення патріотизму. На думку фундатора національного виховання в Україні Г. Ващенка, патріотизм – служіння Богу та Батьківщині. Саме, духовність, на думку ученого, є основою патріотичного виховання молоді. Ми переконані, що шлях України в щасливе майбутнє пролягає через виховання. Усі негативні явища, які панують зараз у державі мають причини виховного характеру. Наш народ вижив завдяки вихованню.

Мета дослідження проаналізувати духовні цінності та виховний потенціал у творчій спадщині Григорія Ващенка.

Виклад основного матеріалу дослідження. Стан культурно – духовного розвитку населення України зумовлює необхідність підвищення рівня освіченості громадян на основі надбань педагогічної науки, передового досвіду, організації виховної роботи серед населення відповідно до сучасних потреб суспільства. Суспільство і держава не можуть існувати, виконувати певні функції без гуманістичних ідей та цінностей. У Державній національній програмі «Освіта» зазначено, що формування освіти, її докорінна перебудова «мають стати основою відтворення інтелектуального, духовного потенціалу народу, виходу вітчизняної науки, техніки та культури на світовий рівень національного відродження, становлення державності та демократизації суспільства». Національна спрямованість освіти полягає в невіддільності освіти від національного ґрунту, її органічному поєднанні з історією та традиціями. О. Вишневський стверджував, що в основі виховання будь-якого народу лежить природна потреба у самозбереженні, самовдосконаленні, самоствердженні, шляхом розбудови власної держави. Через це будь – яке виховання повинно бути національним [8, 234]. Безперечно, історична можливість нашого народу розбудувати власну державу зумовлює потребу перебудови системи виховання. У напрямку саме національного виховання [8, 234]. Учений також відзначав, що виховання повинно бути пройняте національним духом, причому не від почуття ненависті та ворожості до сусідів, а від любові до Батьківщини [8, 234]. Ми, разом із Омеляном Вишневським, вважаємо, що наша держава стоїть лише на початку становлення такої національної системи виховання. Сьогодні історія відкрила Україні можливість відбудувати свою державність. Щоб цю можливість реалізувати не досить патріотичного «запалу». Щоб відбудувати Україну, ми маємо виконати такі завдання: перше завдання – збереження духовності нашого народу та фізичного здоров’я, відтворення національної свідомості серед молоді; друге – збереження і розвиток багатства і краси української природи, архітектури міст і сіл; третє – забезпечення стабільного існування України, її внутрішньої та зовнішньої політики [1, 4]. Європейський досвід розвитку педагогічної науки переконує нас у тому, що у кожного народу історично склалася своя система національної освіти та виховання. У сучасних умовах демократичного та духовного відродження України велика роль належить національному вихованню, що має забезпечити вихід незалежної держави на світову арену.

Проблемою патріотичного виховання займалися визначні діячі української національної педагогіки епохи Відродження П. Русин та Ю. Дрогобич, вітчизняні педагоги Г. Сковорода, О. Духнович, Т. Шевченко, М. Костомаров, Леся Українка, І. Франко, М. Грушевський, Б. Грінченко І. Огієнко, Г. Ващенко, А. Волошин та багато інших. Сучасна українська педагогіка за часів розбудови незалежної держави нарешті повертає несправедливо забуті імена вітчизняних просвітителів. Поряд із визначними історичними постатями – К. Острозьким і П. Могилою, Х. Алчевською та С. Русовою, К. Ушинським і Б. Грінченком особливої уваги заслуговують науковці-освітяни, представники діаспори, а серед них Григорій Ващенко – видатний національний педагог, життєвим гаслом якого стали слова «Служити Богові й Батьківщині». Григорій Григорович Ващенко (1878-1967) – один із творців української освітньо-виховної системи. Народився на Полтавщині, отримав духовну освіту (Духовна Академія у Москві). До революції вчителював у різних середніх навчальних закладах України і Росії, більшою мірою – на Полтавщині. Революція в Росії і створення Центральної Ради в Україні надихнули педагога-патріота на активну роботу з підготовки педагогічних кадрів для українського шкільництва – він працює лектором на курсах перепідготовки вчителів у Полтаві. 1917 року викладав у Полтавському вчительському інституті. З 1918 р. – доцент в Українському Полтавському університеті, що згодом став педагогічним, а з 1927 р. – професор і керівник кафедри педагогіки в цьому ж закладі. Тут написав підручник для студентів-педагогів « Загальні методи навчання» (1928 р.), що став головним твором педагога. 1933 року Ващенка звинуватили у буржуазному націоналізмі, книгу було вилучено з усіх бібліотек, а його самого звільнили з інституту. У роки німецької окупації перебував у Полтаві, а після війни, разом з родиною, емігрував до Німеччини у Мюнхен (американська окупаційна зона). Там став професором і завідувачем кафедри педагогіки в загальновідомому Українському Вільному Університеті, а згодом – ректором Української Богословської Академії у цьому ж місті. Самі лише назви праць увиразнюють основні напрямки наукових зацікавлень Г. Ващенка. Саме Г. Ващенко, усвідомлюючи потребу українства в національному відродженні, почав відстоювати й утверджувати необхідність власної педагогічної традиції. Від «Повчання дітям» Володимира Мономаха, від філософсько-дидактичних засад Г. Сковороди до ідеї української національної школи Б. Грінченка. Його основні педагогічні праці: «Виховний ідеал», » Виховання волі і характеру, «Проект освіти в самостійній Україні», «Загальні методи навчання»; «Хвороби в галузі національної пам’яті». Глибоко вивчивши історію та педагогічний досвід українського народу, Ващенко вибрав звідти все найкраще і створив у творі «Виховний ідеал» яскравий образ виховного ідеалу української людини. Цей ідеал побудований на двох головних принципах: християнської моралі та української духовності і спрямований на службу Богові і Україні. Християнська мораль ставить в основу виховання загальнолюдські вартості: закон творення добра і боротьби зі злом, шукання правди і побудова справедливого суспільства, що спирається на закони краси і любові. Українська духовність відображає національні цінності, які виплекані упродовж віків і входять до традицій українського народу. Це все те, що найбільше відповідає психології народу і його призначенню: українська гостинність, замилування красою, мистецька творчість, схильність до музики, співу і танців, побут українців з його вірністю в коханні тощо. Національні вартості зафіксовані і відображаються у пісенному фонді, у звичаях українського народу, в його мистецтві, у творах кращих українських митців і письменників, у християнській вірі й історичному минулому. Для створення українського виховного ідеалу, на думку Ващенка, треба відтворити історичне минуле свого народу з його культурними скарбами, а також зачерпнути зі скарбниць інших народів найкраще і те, що відповідає нашій духовності. Педагог-державник обґрунтував у своїх працях і концепцію, і програму, і методологію, і методику виховання, підходи, якими саме належить формувати українського патріота, нормального громадянина європейсько зорієнтованої держави. Уникання чітких орієнтирів українського національного державотворення на вищих владних рівнях, освітянський консерватизм, побоювання заглянути хоч трохи вбік «безпечних» педагогічних концепцій та імен стоять на перешкоді тому, що обґрунтований Г. Ващенком виховний ідеал, як і різноманітні та багаті його методичні напрацювання, найширше розгорнуті у книзі «Загальні методи навчання» (на відміну від «Виховного ідеалу» тут чиста, глибинно фахова педагогіка: принципи навчання, методи навчання, аналіз і синтез у навчанні і т.ін., і знову ж таки все це у настільки широкому українському та зарубіжному контекстах, що аналогів цій праці в українській педагогіці назвати важко), беруть поки що для впровадження у педагогічну практику лише окремі педагоги-ентузіасти. Зрозуміло, що такий стан справ буде доти, доки не візьме його на озброєння ціла наша держава, – і то виключно для свого розвитку та зміцнення. Тому якщо й можемо сьогодні говорити про входження Г. Ващенка, як і інших українських національних педагогів, до суспільної свідомості, то як не сконстатувати: легко та безболісно це не відбувається. Навпаки, як і С. Русова, І. Огієнко, І. Стешенко, С. Сірополко, А. Волошин, Г. Ващенко повертається до нас у боротьбі і також для боротьби з усім антиукраїнським, антинаціональним, антинауковим, антипедагогічним, чого в нашій такій ще неміцній державі не бракує. Власне, для того й має повносило утвердитися національна педагогіка, щоб допомогти державницьким силам будувати Україну як міцну європейську державу, та щоб сприяти зціленню нашого суспільства, а надто ж формуванню морально, ідейно й фізично здорового молодого покоління. Між Г. Ващенком, точніше його педагогічною системою, його імперативами й педагогічно-виховною реальністю, якою вона є в сучасній Україні, дистанція поки що ще велика. Певною мірою можна погодитися: якщо, зважаючи на вкрай складну міжконфесійну ситуацію та реальний стан суспільства, ми належним чином не можемо сьогодні уповні скористатися розробленими Г. Ващенком принципами викладання релігії у загальноосвітніх школах та релігійного виховання, то теоретичні засади, практично-методичні принципи цього видатного педагога щодо національно-патріотичного виховання, його методичні та психологічні концепції – це те, з чого чим більше ми черпатимемо, тим скоріше прийдемо до зцілення нашого суспільства і особливо до формування ідейно, морально та фізично міцного молодого покоління, відданого своїй Українській державі.

Висновки. Отже, маємо окреслити деякі висновки: сьогодні історія відкрила Україні можливість відбудувати свою державність. Процес проростання педагогічних ідей Г. Ващенка на рідному українському ґрунті вже починає набувати прикмет реальності. Всім варто долучитися до них та втілити в життя.

 

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: