ВИХОВАННЯ ТОЛЕРАНТНОЇ ОСОБИСТОСТІ У СВІТЛІ ХРИСТИЯНСЬКОЇ МОРАЛІ

У статті розглядаються актуальні проблеми християнської моралі та виховання толерантності. Автор аналізує причини байдужості та негативізму, що виявляють підлітки у ставленні одне до одного і подає деякі методики корекції.

This article consider actual problems o f christian moral and education of tolerance. An author analyses the reasons of indifference and negativism, that teenagers expose in attitude toward each other and gives some methods of correction.

Постановка проблеми. Останнім часом в українському суспільстві продовжує зростати соціальне напруження, не припиняються міжетнічні та міжконфесійні конфлікти, які наскрізно пронизують усі сфери життя. Молодь виховується, в основному, життєвими реаліями, й далеко позаду залишилися високі християнські ідеали. У вченні раннього християнства сформульований моральний принцип взаємної поваги та взаємної свободи. Знаменита Нагорна проповідь закінчується моральним правилом: «І так, у всьому, як хочете, щоб з вами чинили люди, так і ви з ними» (Матф. 7, 12). Проте, ми дедалі частіше спостерігаємо спотворення загальнолюдських цінностей, які споконвіку закладалися світовими релігіями й культурами. Тому виховання толерантної особистості – не тільки і не стільки педагогічна проблема, а глобальна проблема всього суспільства, зокрема християнського.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Різні теоретичні підходи до визначення толерантності пропонують учені, але більшість розглядають, як один із її типів, релігійну або міжконфесійну толерантність. Ми спираємося на класифікацію С.Щеколдіної.

Заслуговують на увагу роботи сучасних дослідників толерантності як соціально-педагогічної проблеми: О. Безкоровайна, Т. Білоус, О. Волошина, В. Маралов, О. Матієнко, Н. Пастушенко, П. Степанов, В. Сітаров, В. Тишков, О. Швачко. Принципи виховання толерантності досліджували Е. Антипова, Р. Безпальча, Я. Береговий, І. Бех, О. Захаренко, М. Уолцер та ін.

Мета статті – вивчити особливості виховання толерантності особистості у контексті християнських настанов і визначити психолого-педагогічні умови оптимізації процесу формування міжконфесійної толерантності у позашкільних навчальних закладах.

Специфіка соціальних умов розвитку і ментальних настанов багатьох дорослих людей визначає відсутність терпимості до чужої думки або віри, тенденцію до чорно-білого мислення (хто не з нами, той проти нас). На думку І.С. Якиманської, можливо саме через загострення етнічних і релігійних конфліктів останнього часу так багато зусиль дослідників спрямовано на вирішення «гарячих» міжконфесійних проблем. Христианська релігія сповідуала ідею толерантності (возлюби ближнього свого, прощай ворогів своїх, підстав другу щоку тому, хто вдарив). Майже забутий тепер ритуал Прощеної неділі включав систему вчинків, у тому числі словесних, що звільняють душу від тягаря осуду і неприйняття.

З християнської точки зору: щоб бути свідомим патріотом рідної України, треба не лише говорити про національну ідею та національні інтереси, а й робити все, щоб країна була осяяна благодаттю та світлом канонічної православної віри, бути свідком життєвої реалізації Христової правди та любові.

Важко не погодитися з міркуваннями видатного православного богослова, історика та філософа Олів’є Клемана: «Якби наше суспільство було дійсно плюралістичним, то у ньому про Біблію розповідали б у школах, без чого молодь не може мати доступу до своєї культурної спадщини.

У зв’язку з цим саме сьогодні у більшості навчальних закладів величезна увага приділяється тому, аби молоде покоління, завтрашнє майбутнє нашої нації, котрому належить розбудовувати незалежну Українську державу, добре знало свою релігію, своє національне коріння, історію рідного народу, ґрунтовно розумілося на українській та світовій культурах, формувало в собі високі риси патріота.

Етнокультурна сфера життя української нації та «всіх корінних народів та національних меншин» (Конституція України. Стаття 11) тісно пов’язана із релігійно-конфесійною [3].

Історично так склалося, що Україна належить до поліетнічних держав, відповідно Конституцією передбачена рівність перед законом усіх, незалежно від походження, расової та національної належності, мови тощо. Держава гарантує всім національностям, що проживають на території республіки, право вільного національно-культурного розвитку [3].

За даними дослідження «Ставлення громадян до релігії та до поширення «нетрадиційних релігій»«, проведеного Інститутом соціальної та політичної психології АПН України – конфесійна структура суспільства виявилася, з одного боку, вельми строкатою, що відповідає багатоманітності зареєстрованих релігійних об’єднань громадян. З іншого, спостерігається виразна чисельна перевага, по-перше, віруючих громадян без чітко визначеної конфесійної належності, по-друге, мирян, які належать до трьох християнських церков.

Найбільше (33, 7%) опитаних визнали себе за православних без належності до певної конфесії.

⇐ Предыдущая234567891011Следующая ⇒

Поделиться: