ДИСЦИПЛІНА : АДМІСТРАТИВНЕ ПРАВО. План заняття. Лекційне заняття № 23

ДИСЦИПЛІНА : АДМІСТРАТИВНЕ ПРАВО

Лекційне заняття № 23

( теоретичне заняття - 2 година, самостійне вивчення - 1 година, практичне заняття- 2 години )

Тема № 23 . Організаційно-правові засади управління фінансами.

Мета: дати студентам чітке поняття правових засад управління фінансами. Студенти повинні знати Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади як суб'єкти державного управління фінансами. Студенти повинні орієнтуватися у суб'єктах управління митною справою.

План заняття:

1. Правові засади управління фінансами. Фінансовий контроль: форми та методи його здійснення. Система органів, які здійснюють управління фінансами. Кабінет Міністрів України та його повноваження у сфері управління фінансами.

2. Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади як суб'єкти державного управління фінансами. Міністерство фінансів України. Державна казначейська служба України. Державна пробірна служба України. Державна служба фінансового моніторингу України. Державна фінансова інспекція України. Міністерство доходів і зборів України.

3. Управління митною справою. Адміністративна відповідальність за порушення митних правил.

Питання для самостійного вивчення:

1. Адміністративно-правове регулювання банківською системою. Національний банк України та його повноваження у сфері фінансового контролю.

2. Адміністративна відповідальність за правопорушення в галузі фінансів.

Рекомендована література до теми:

1.	КонституціяУкраїни від 28.06.1996р.
2.	Кодекс України про адміністративні порушення від 07.12.1984р.зі змінами і доповненнями
3.	Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07 2005р. зі змінами і доповненнями
4.	Закон України «Про державну службу» від 16.12.1993р. зі змінами і доповненнями
5.	Закон України «Про громадянство України» від 18.01.2001р. зі змінами і доповненнями
6.	Закон України „Про звернення громадян” від 02.10.1996р. зі змінами і доповненнями
7.	Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.1991р. зі змінами і доповненнями
8.	Закон України „Про міліцію” від 2012.1990р. зі змінами і доповненнями
9.	Закон України „Про місцеві державні адміністрації” від 09.04.1999р. зі змінами і доповненнями
10.	Закон України „ Про адвокатуру та адвокатську діяльність" 5 липня 2012 року № 5076-VI
11.	Закон України „Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі” від 01.12.1994р. зі змінами і доповненнями
12.	Закон України „Про місцеве самоврядування в Україні” від 21.05.1997р. зі змінами і доповненнями
13.	Закон України „Основи законодавства України про охорону здоров’я” від 19.11.1992р. зі змінами і доповненнями
14.	Закон України „Про пенсійне забезпечення” від 06.12.1992р. зі змінами і доповненнями
15.	Закон України „Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” від 24.02.1994р. зі змінами і доповненнями
16.	Закон України „Основи законодавства України про культуру” від 14.02.1992р. зі змінами і доповненнями
17.	Закон України „Про освіту” від 23.05.1991р. зі змінами і доповненнями
18.	Закон України „Про вищу освіту” від 17.01.2002р. зі змінами і доповненнями
19.	Закон України „Про оперативно-розшукову діяльність” від 18.02.1992р. зі змінами і доповненнями
20.	Закон України „Про дорожній рух” від 30.06.1993р. зі змінами і доповненнями
21.	Закон України „Про Вищу раду юстиції” від 15.01.1998р. зі змінами і доповненнями
22.	Закон України „Про оборону України” від 06.12.1991р. зі змінами і доповненнями
23.	Закон України „Про Збройні сили України” від 06.12.1991р. зі змінами і доповненнями
24.	Закон України „Про загальний військовий обов’язок і військову службу” від 25.03.1992р. зі змінами і доповненнями
25.	Закон України „Про основи національної безпеки України” від 19.06.2003р. зі змінами і доповненнями
26.	Закон України „Про Службу безпеки України” від 25.03.1992р. зі змінами і доповненнями
27.	Закон України „Про державний кордон України” від 04.11.1991р. зі змінами і доповненнями
28.	Закон України „Про державну прикордонну службу України” від 03.04.2003р. зі змінами і доповненнями
29.	Закон України „Про транспорт” від 10.11.1994р. зі змінами і доповненнями
30.	Закон України „Про телекомунікації” від 18.11.2003р. зі змінами і доповненнями
31.	Закон України „ Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16.04.1991р. зі змінами і доповненнями.
32.	Закон України „ Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України” від 21.01.1994р. зі змінами і доповненнями
33.	Закон України „ Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” від 04.02.1991р. зі змінами і доповненнями
34.	Закон України „ Про Антимонопольний комітет України” від 26.11.1993р. зі змінами і доповненнями
35.	Закон України „ Про державну податкову службу в Україні” від 24.12.1993р. зі змінами і доповненнями
36.	Закон України „ Про доступ до судових рішень" №3262-1V від 22.12.2005
37.	Указ Президента України „ Про зміни в структурі центральних органів виконавчої влади” від 15.12.1999р. зі змінами і доповненнями
38.	Загальне положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади, затверджене Указом Президента України від 12.03.1996 р.
39.	Положення про МВС, затверджене Указом Президента України від 17.10.2000 р.
40.	Правила дорожнього руху, затверджені Постановою Кабінету міністрів України від 10.10.2001р.
41.	Інструкція з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, затверджена Міністерством внутрішніх справ України від 22.02.2001р.
42.	Адміністративне право України: Підручник / За заг. ред.С.В.Ківалова. – Одеса: Юридична література, 2003.
43.	Адміністративне право України: Підручник / Ю. П. Битяк, В. М. Гаращук, О. В. Дьяченко та ін.; За ред. Ю. П. Битяка. — К.: Юрінком Інтер, 2006. — 544 с.
44.	Административное право: Учебник / Под ред. Л.Л.Попова . – М.: Юристъ, 2002.
45.	Авер’янов В. Актуальні завдання реформування адміністративного права. // Право України – 1999. - №8.
46.	Бандурка О.М., Тищенко М.М. Адміністративний процес: підручник для вищих навчальних закладів. – К.: Літера ЛТД, 2001. – 336с.
47.	Гладун З.С. Адміністративне право України: Навч. Посібник. – Тернопіль: Картбланш, 2004. – 520 с.
48.	Комзюк А.Т. Адміністративна відповідальність в Україні: Навч.посібник. – Харків: Ун-т внутрішніх справ, 1998.
49.	Комзюк А.Т., Бевзенко В.М., Мельник Р.С. Адміністративний процес України: Навч. Посіб. – К.: Прецедент, 2007. – 531 с.
50.	Кузьменко О.В., Гуржій Т.О. Адміністративно-процесуальне право України: Підручник/ За ред.. О.В. Кузьменко. – К.: Атака, 2007. – 416с.
51.	Пасенюк О. Становлення адміністративної юстиції в Україні та адміністративне право// Право України. – 2005. - № 7. – С. 8-11.
52.	Рябченко О.П., Бутенко В.І., Ясинок М.М., Лічман Л.Г., Погрібний С.О. Основи адміністративного судочинства в Україні: Навчальний посібник. – Суми: Видавництво «МакДен», 2008. – 200с.
53.	Стефанюк В.С. Судовий адміністративний процес: Монографія. – Харків: Фірма «Консум», 2003. – 464с.

ЛЕКЦІЯ

Фінансова сфера охоплює відносини, які складаються в процесі акумулювання, розподілу та використання державних грошових коштів і забезпечує єдність усіх її компонентів (кредитної, податкової систем та інших складників державних фінансів і фінансового ринку).

Основна ознака державного управління фінансами - це імперативне законодавче закріплення вимог до учасників управлінських відносин, спрямованих на виконання розпорядницької, контрольної та стимулюючої функцій у процесі фінансової діяльності держави.

Відповідно до ст. 92 Конституції України виключно законами України встановлюють:

· Державний бюджет України та бюджетну систему України;

· систему оподаткування, податки й збори;

· основи утворення й функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків;

· статус національної валюти, а також іноземних валют на території України;

· порядок утворення й погашення державного внутрішнього та зовнішнього боргу;

· порядок випуску й обігу державних цінних паперів, їх види та типи. Бюджетним кодексом України врегульовано різні групи фінансових відносин, які виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів і звітування про їх виконання, а також контролю за виконанням Державного бюджету України й місцевих бюджетів;

· кредитування, державних боргових зобов'язань, позичок, інвестицій тощо.

Стаття 116 Конституції України покладає на Кабінет Міністрів України забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; розробку проекту закону про Державний бюджет України й забезпечення виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, надання Верховній Раді України звіту про його виконання.

Дія Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» не поширюється на відносини, що виникають під час здійснення заходів контролю за дотриманням бюджетного законодавства та касових операцій.

Згідно Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року N 460/2011, основними завданнями Казначейства України є:

1) внесення пропозицій щодо формування державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів;

2) реалізація державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Казначейство України відповідно до покладених завдань, серед іншого, здійснює у межах повноважень контроль за:

- веденням бухгалтерського обліку всіх надходжень і витрат державного бюджету та місцевих бюджетів, складанням та поданням фінансової і бюджетної звітності;

- бюджетними повноваженнями при зарахуванні надходжень бюджету;

- відповідністю кошторисів розпорядників бюджетних коштів показникам розпису бюджету;

- відповідністю взятих розпорядниками бюджетних коштів бюджетних зобов'язань відповідним бюджетним асигнуванням, паспорту бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі);

- відповідністю платежів узятим бюджетним зобов'язанням та відповідним бюджетним асигнуванням;

- дотриманням правил валютного контролю за операціями з бюджетними коштами в іноземній валюті;

- дотриманням порядку проведення лотерей з використанням електронних систем прийняття сплати за участь у лотереї в режимі реального часу;

- закупівлею товарів, робіт і послуг за державні кошти при здійсненні розрахунково-касового обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів, а також інших клієнтів відповідно до законодавства.

Державна пробірна служба України.

Пробірна служба України входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для реалізації державної політики у сфері державного пробірного контролю.

Офіційний веб-сайт: http://assay.gov.ua/

Пробірна служба України

Функції у сфері дн(к), визначені Положенням, затвердженим Указом Президента України	Інформація щодо здійснення заходів державного нагляду (контролю)	Інформація про територіальні органи, які здійснюють заходи дн (к)	Інформація про проведені планові та позапланові перевірки суб`єктів господарювання	Інформація щодо розміщення на офіційному веб-сайті органу дн (к) нормативно-правових актів, дотримання яких перевіряється під час здійснення заходів дн (к)	Інформація щодо видачі документів дозвільного характеру	Інформація щодо здійснення ліцензування
підпункт 2, 3, 4, 5, 13, 18 пункту 4 Положення про Державну пробірну службу України, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 № 461/2011 http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/461/2011	Додаток 1	Державна пробірна служба України не має у своєму підпорядкуванні територіальних підрозділів	Додаток 2	Додаток 3	____________	Додаток 4

Державна пробірна служба України (Пробірна служба України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України (далі - Міністр).
Пробірна служба України входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для реалізації державної політики у сфері державного пробірного контролю. Пробірна служба України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами і дорученнями Президента України, актами Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства фінансів України (далі - Міністерство),
іншими актами законодавства України. Основними завданнями Пробірної служби України є реалізація державної політики у сфері державного пробірного контролю та внесення пропозицій щодо її формування.

Державна служба фінансового моніторингу України.

Держфінмоніторинг України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України

Держфінмоніторинг України входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму.

Офіційний веб-сайт: http://www.sdfm.gov.ua

Державна служба фінансового моніторингу України не здійснює заходи державного нагляду (контролю) у розумінні Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

Згідно Положення про Державну службу фінансового моніторингу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року N 466/2011, Держфінмоніторинг України відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, як суб'єкт державного фінансового моніторингу, що відповідно до пункту 8 частини першої статті 14 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму» здійснює регулювання та нагляд за діяльністю суб'єктів первинного фінансового моніторингу:

· здійснює нагляд у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму за діяльністю відповідних суб'єктів первинного фінансового моніторингу, зокрема, шляхом проведення планових та позапланових перевірок, у тому числі виїзних;

· дійснює регулювання та нагляд з урахуванням політики, процедур та систем контролю, оцінки ризиків у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму з метою визначення відповідності заходів, що здійснюються суб'єктами первинного фінансового моніторингу, та зменшення ризиків під час діяльності таких суб'єктів у цій сфері;

· вимагає від суб'єктів первинного фінансового моніторингу виконання вимог законодавства, що регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, а в разі виявлення порушень таких вимог вживає заходів, передбачених законом;

· проводить перевірку організації професійної підготовки працівників та керівників підрозділів, відповідальних за проведення фінансового моніторингу.

Спеціальні закони:

Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму»

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/249-15

Інформація щодо здійснення заходів державного нагляду (контролю)	Інформація про територіальні органи, які здійснюють заходи дн (к)	Інформація про проведені планові та позапланові перевірки суб`єктів господарювання	Інформація щодо розміщення на офіційному веб-сайті органу дн (к) нормативно-правових актів, дотримання яких перевіряється під час здійснення заходів дн (к)	Інформація щодо видачі документів дозвільного характеру	Інформація щодо здійснення ліцензування
Додаток 1	Держфінмоніторинг не має територіальних органів	Додаток 2	_______________	_______________	_______________

Фінансовий моніторинг – сукупність заходів, які здійснюються суб‘єктами фінансового моніторингу у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, що включають проведення державного фінансового моніторингу та первинного фінансового моніторингу.

Суб’єктами первинного фінансового моніторингу є:

· банки, страхові компанії, кредитні спілки, ломбарди та ін. фінансові установи;

· платіжні організації, члени платіжних систем, еквайрингові та клірингові установи;

· товарні, фондові та ін. біржі;

· професійні учасники ринку цінних паперів;

· компанії з управління активами;

· оператори поштового зв’язку та інші установи, які проводять фінансові операції з переказу коштів;

· філії або представництва іноземних суб’єктів господарської діяльності, які надають фінансові послуги на території України;

· суб’єкти підприємницької діяльності, які надають посередницькі послуги при здійсненні операцій купівлі-продажу нерухомого майна;

· суб’єкти господарювання, які здійснюють торгівлю за готівку дорогоцінними металами та дорогоцінним камінням і виробами з них, якщо сума фінансової операції дорівнює або перевищує суму, визначену законодавством;

· суб’єкти господарювання, які проводять лотереї і азартні ігри, включаючи казино, електронне казино;

· нотаріуси, адвокати, аудитори, аудиторські фірми, фізичні особи – підприємці, які надають послуги з бухгалтерського обліку, суб’єкти господарювання, які надають юридичні послуги (за винятком осіб, які надають послуги в рамках трудових правовідносин), у випадках, передбачених законодавством;

· інші юридичні особи, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, але надають окремі фінансові послуги.

Суб’єктами державного фінансового моніторингу є:

· Національний банк України,

· Міністерство фінансів України,

· Міністерство юстиції України,

· Міністерство транспорту та зв’язку України,

· Міністерство економіки України,

· Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку,

· Державна комісія з регулювання фінансових послуг України,

· Державна служба фінансового моніторингу України.

Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку здійснює державне регулювання і нагляд у сфері запобігання і протидії легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму відносно фондових бірж, компаній з управління активами та інших професійних учасників фондового ринку (окрім банків) відповідно до Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму" .

В сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму НКЦПФР має наступні повноваження:

· здійснювати нагляд за діяльністю суб’єктів первинного фінансового моніторингу шляхом, зокрема шляхом проведення планових та позапланових перевірок, в тому числі виїзних;

· забезпечувати надання методологічної, методичної та іншої допомоги суб’єктам первинного фінансового моніторингу;

· здійснювати регулювання та нагляд з урахуванням політики, процедур та систем контролю, оцінки ризиків з метою визначення відповідності заходів, що здійснюються суб’єктами первинного фінансового моніторингу, та зменшення ризиків під час діяльності таких суб’єктів;

· вимагати від суб’єктів первинного фінансового моніторингу виконання вимог законодавства, що регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, а в разі виявлення порушень вимог законодавства вживати заходів, передбачених законом;

· проводити перевірку організації професійної підготовки працівників і керівників підрозділів, відповідальних за проведення фінансового моніторингу;

· інформувати Спеціально уповноважений орган з метою виконання покладених на нього завдань про виявлені порушення законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та заходи, вжиті для їх усунення;

· щорічно, але не пізніше січня наступного року, надавати Спеціально уповноваженому органу узагальнену інформацію про дотримання суб’єктами первинного фінансового моніторингу вимог законодавства у сфері запобігання і протидії легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, у тому числі про виявлені порушення та заходи, вжиті для їх усунення;

· забезпечувати зберігання інформації, що надійшла від суб’єктів первинного фінансового моніторингу і правоохоронних органів;

· погоджувати із Спеціально уповноваженим органом проекти будь-яких нормативно-правових актів з питань, пов’язаних з виконанням вимог закону;

· подавати Спеціально уповноваженому органу інформацію, зокрема документи, необхідні для виконання покладених на нього завдань (за винятком інформації про особисте життя громадян), у порядку, визначеному законодавством;

· у випадках, встановлених законодавством, вживати заходів для недопущення формування статутних фондів відповідних суб’єктів первинного фінансового моніторингу за рахунок коштів, джерела походження яких неможливо підтвердити;

· використовувати інформацію Спеціально уповноваженого органу щодо ознак порушення суб’єктами первинного фінансового моніторингу вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму для встановлення наявності таких порушень.

Підрозділи:

· Нормативні документи

· Міжнародні документи

· Особи, що підтримують тероризм, та активи яких мають бути заморожені

· План-графік перевірок суб'єктів первинного фінансового моніторингу

· Методичні рекомендації

· Перелік емітентів цінних паперів, про які є відомості щодо відсутності за місцезнаходженням юридичної особи або про які відсутнє підтвердження відомостей про юридичну особу станом на 10.05.2011

· Перелік цінних паперів, які мають високий ступень ризику бути використаними для відмивання доходів, одержаних злочинним шляхом

· Інформація щодо країн, які не виконують або неналежно виконують рекомендації міжнародних, міжурядових організацій, задіяних у сфері боротьби з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму

· Типології міжнародних організацій, що здійснюють діяльність у сфері протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму.

Державна фінансова інспекція України.

Держфінінспекція України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Офіційний веб-сайт: http://www.dkrs.gov.ua/kru/uk/index

Згідно Положення про Державну фінансову інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 23 квітня 2011 року N 499/2011, Держфінінспекція України відповідно до покладених на неї завдань:

здійснює державний фінансовий контроль за:

- використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів;

- дотриманням законодавства про державні закупівлі;

- діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за рішенням суду, винесеним на підставі подання прокурора або слідчого для забезпечення розслідування кримінальної справи;

здійснює контроль за:

- виконанням функцій з управління об'єктами державної власності;

- цільовим використанням коштів державного і місцевих бюджетів;

- цільовим використанням і своєчасним поверненням кредитів (позик), одержаних під державні (місцеві) гарантії;

- складанням бюджетної звітності, паспортів бюджетних програм та звітів про їх виконання (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі), кошторисів та інших документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету;

- станом внутрішнього контролю та внутрішнього аудиту у розпорядників бюджетних коштів;

- усуненням виявлених недоліків і порушень.

Держфінінспекція України для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, серед іншого, здійснювати державний фінансовий контроль шляхом проведення:

- інспектування у формі планових та позапланових ревізій певного комплексу чи окремих питань фінансово-господарської діяльності підприємств, установ та організацій, визначених у підпункті 1 пункту 4 Положення про Державну фінансову інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 23 квітня 2011 року N 499/2011;

- державного фінансового аудиту;

- перевірки державних закупівель;

Спеціальні закони:

Закон України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні»

http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2939-12

Міністерство доходів і зборів України.

Міністе́рство доходів і зборів Украї́ни існувало з 24 грудня 2012 року^[1] по 1 березня 2014 року^[2]. Керував ним Олександр Клименко.

Діяльність .

На міністерство було покладено функцію з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Міністерством керував Міністр доходів і зборів України.

Міністерство було правонаступником Державної податкової служби України та Державної митної служби України, що реорганізувалися.

У складі міністерства та його територіальних органів утворювалися та діють підрозділи податкової міліції.

Згідно з розпорядженням президента, основним завданням Міністерства доходів і зборів був не контроль, а надання послуг підприємствам, бізнесу та фізичним особам.^[4]

Після об'єднання податкової та митної служб у Міністерство доходів і зборів Європейська бізнес асоціація (EBA) ще більше знизила податковий індекс. Згідно з результатами третьої хвилі опитування EBA, в IV кварталі 2012 року — I кварталі 2013-го загальний показник становив 2,32 бала за п'ятибальною шкалою. Найбільше на зниження рейтингу вплинуло посилення фіскального тиску. Це викликало значні труднощі в діяльності 30% респондентів.

Березня 2014 року Міністерство доходів і зборів було ліквідоване рішенням Кабінету Міністрів. На базі міністерства відновлено Державну податкову і Державну митну служби, які підпорядковуються Міністерству фінансів.

Створено ліквідаційну комісію під керівництвом Ігоря Білоуса.

На засіданні КМУ 27 травня 2014 було оприлюднено інформацію, що замість ліквідації Міндоходів його перейменують на Державну фіскальну службу. Останню пропонується підпорядкувати Міністерству фінансів.

Державна фіскальна служба на базі Міндоходів утворена Постановою КМУ від 21 травня 2014 р. № 160.

Керівництво

При Уряді Азарова

· Міністр доходів і зборів України — Клименко Олександр Вікторович

· Перший заступник Міністра доходів і зборів України — Дериволков Степан Дмитрович

· Заступник Міністра доходів і зборів України — Ігнатов Андрій Петрович

· Заступник Міністра доходів і зборів України, керівник апарату — Левицький Віктор Сергійович

При Уряді Яценюка

· Перший заступник Міністра доходів і зборів України — Білоус Ігор Олегович

· Заступники Міністра доходів і зборів України — Науменко Віталій Петрович, Хоменко Володимир Петрович, Ноняк Михайло Васильович

Структура міністерства

Апарат

Департамент організаційного супроводження
Департамент охорони державної таємниці, технічного та криптографічного захисту інформації
Департамент інфраструктури
Департамент персоналу
Департамент фінансово-економічної роботи та бухгалтерського обліку
Інформаційно-комунікаційний департамент
Головне оперативне управління
Головне управління внутрішньої безпеки
Головне слідче управління фінансових розслідувань
Департамент правової роботи
Департамент обслуговування платників податків
Департамент міжнародних зв'язків
Департамент регулювання діяльності Міністерства та його територіальних органів
Департамент відомчого контролю та внутрішнього аудиту
Департамент оподаткування та контролю об'єктів і операцій
Департамент боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом
Департамент доходів і зборів з фізичних осіб
Департамент розвитку ІТ, електронних сервісів та обліку платників
Департамент координації нормотворчої та методологічної роботи з питань оподаткування
Координаційно-моніторинговий департамент
Департамент контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів
Департамент податкового та митного аудиту
Департамент стратегічного управління та інновацій
Департамент митної справи
Департамент погашення заборгованостей

3. Управління митною справою. Адміністративна відповідальність за порушення митних правил.

Регулювання митної справи здійснюють найвищі органи державної влади та управління України. Головні напрямки митної політики України, структура системи органів державного регулювання митної справи, розмір мит та умов митного обкладення, спеціальні митні зони та митні режими на території України, перелік товарів, експорт, імпорт і транзит яких через територію України забороняється, визначаються Верховною Радою України.

Забезпечення митної політики України здійснюється відповідно до законів України Кабінетом Міністрів України: установлення розмірів митних зборів і плати за митні процедури; координація діяльності міністерств, державних комітетів та відомств України з питань митної справи; проведення переговорів та укладення міжнародних договорів України з митних питань у випадках, передбачених законами України; подання на розгляд Верховної Ради України пропозицій щодо системи митних органів України.

Забороняється регулювання митної справи не передбаченими в законодавстві України актами і діями державних та недержавних органів. Державна митна служба України є центральним органом Державної виконавчої влади, підвідомчим Кабінету Міністрів України. Служба організовує здійснення митної політики, забезпечує ефективне Функціонування митної системи. ДМСУ у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, постановами Верховної Ради країни, указами та розпорядженнями Президента України, актами Кабінету Міністрів України.

У межах своїх повноважень ДМСУ організовує та контролює виконання актів законодавства України про митну справу. ДМСУ узагальнює практику застосування законодавства з питань, що входять до її компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення цього законодавства та виносить їх на розгляд Кабінету Міністрів України.

Сучасна митна служба посідає визначне місце в політико-економічній діяльності держави. Вона забезпечує реалізацію фіскальної, правоохоронної та регулюючої функції. Загалом організацією митної справи займаються багато органів державної влади.

На сьогодні склалася дворівнева система організації митної служби в державі. До першого (верхнього) рівня входять парламент (Верховна Рада України), Президент України, Уряд та відповідні взаємодіючі міністерства, комітети і відомства (рис. 1.2).

Верховною Радою України було створено як одну з найважливіших ланок управління в державі. Державний митний комітет і прийняті ключові закони в галузі регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Президент України здійснює загальне керівництво державними справами, в тому числі митною.

Уряду надані необмежені повноваження для вирішення всіх питань митної справи в Україні.

Державна митна служба в Україні (ДМСУ) безпосередньо підпорядкована Уряду і здійснює всю необхідну діяльність у сфері митної справи.

Різною мірою питаннями митної справи опікуються Національний банк України (НБУ), Міністерство економіки, Служба безпеки України (СБУ), Генеральна прокуратура та інші міністерства, комітети і відомства.

До другого (нижнього) рівня входить цілісна система митних органів (рис. 1.3).

Структура ДМСУ складається з трьох блоків: функціональні управління, підпорядковані центральному апарату ДМСУ, митниці прямого підпорядкування і регіональні митниці, яким підпорядковані митниці.

Територіальні регіональні митниці і митниці прямого підпорядкування центральному апарату ДМСУ становлять чітку систему територіального управління митними справами на підвідомчій їм території. Кожній регіональній митниці підпорядковані кілька митниць. Своєю чергою, ці митниці мають у своєму складі митні пости (рис. 1.3).

Основною ланкою в системі митних органів країни є митниця, яка здійснює свою діяльність під керівництвом ДМСУ і регіональної митниці. Кожна митниця має свій чітко визначений регіон діяльності.

Митниця є юридичною особою, має печатку, штампи, рахунок У банку. Основні завдання митниці випливають із завдань ДМСУ.

До складу Державної митної служби України входять: Централь ний апарат ДМСУ, спеціалізовані установи та митниці .

Центральний апарат ДМСУ:

Голова ДМСУ.

— Перший заступник Голови ДМСУ.

- Заступники Голови ДМСУ.

Управління ДМСУ:

• власної безпеки та контролю;

• організації митного контролю;

• по організації боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил;

• митно-тарифне;

• митних платежів;

• статистики;

• аналізу, прогнозування та зв'язків з громадськістю;

• фінансово-економічне;

• бухгалтерського обліку та звітності;

• кадрами;

• міждержавних зв'язків;

• правове;

• справами.

Самостійні відділи:

• сектор режимно-секретної та мобілізаційної роботи;

• профспілковий комітет центрального апарату служби;

• чергова частина.

Спеціалізовані установи:

• рада профспілки працівників митних органів України;

• господарсько-експлуатаційне митне управління;

• постачальне митне управління;

• автотранспортне митне господарство;

• центральна митна лабораторія;

• інформаційно-аналітичне управління;

• Київський центр підвищення кваліфікації;

• Хмельницький центр підвищення кваліфікації;

• Академія митної служби;

• санаторій «Перлина».

Митниці:

регіональні:

• Київська;

• Західна;

• Карпатська;

• Подільська;

• Чорноморська;

• Кримська;

• Донбаська;

• Східна;

• Північна;

• Дніпровська;

прямого підпорядкування:

• Бориспільська;

• Севастопольська;

• Центральна енергетична;

• оперативна (у складі Управління власної безпеки та контролю). Пріоритетне значення в практичній діяльності митної служби надається митно-тарифному регулюванню. Воно ґрунтується на постійному аналізі зовнішньоекономічної діяльності України і спрямоване на сприяння розвитку торговельних стосунків з іншими країнами, досягнення позитивного сальдо в зовнішньоторговельному балансі держави, підтримання власного товаровиробника та захист внутрішнього товарного ринку.

Для розгляду пропозицій щодо зміни ставок ввізного мита в Україні ефективно діє міжвідомча Митно-тарифна рада України, робочим органом якої є Державна митна служба України.

У 1997 р. в структурі регіональних митниць створено спеціальні підрозділи - відділи тарифів та вартості. На них покладено здійснення контролю за застосуванням ставок Митного тарифу України залежно від умов здійснення зовнішньоекономічних операцій та класифікації товарів, а також за визначенням митної вартості товарів. Це сприяло покращанню роботи по справлянню митних платежів у повному обсязі.

ДИСЦИПЛІНА : АДМІСТРАТИВНЕ ПРАВО

Лекційне заняття № 23

( теоретичне заняття - 2 година, самостійне вивчення - 1 година, практичне заняття- 2 години )

Тема № 23 . Організаційно-правові засади управління фінансами.

План заняття:

3. Управління митною справою. Адміністративна відповідальність за порушення митних правил.

Питання для самостійного вивчення:

2. Адміністративна відповідальність за правопорушення в галузі фінансів.

Рекомендована література до теми:

1.	КонституціяУкраїни від 28.06.1996р.
2.	Кодекс України про адміністративні порушення від 07.12.1984р.зі змінами і доповненнями
3.	Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07 2005р. зі змінами і доповненнями
4.	Закон України «Про державну службу» від 16.12.1993р. зі змінами і доповненнями
5.	Закон України «Про громадянство України» від 18.01.2001р. зі змінами і доповненнями
6.	Закон України „Про звернення громадян” від 02.10.1996р. зі змінами і доповненнями
7.	Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.1991р. зі змінами і доповненнями
8.	Закон України „Про міліцію” від 2012.1990р. зі змінами і доповненнями
9.	Закон України „Про місцеві державні адміністрації” від 09.04.1999р. зі змінами і доповненнями
10.	Закон України „ Про адвокатуру та адвокатську діяльність" 5 липня 2012 року № 5076-VI
11.	Закон України „Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі” від 01.12.1994р. зі змінами і доповненнями
12.	Закон України „Про місцеве самоврядування в Україні” від 21.05.1997р. зі змінами і доповненнями
13.	Закон України „Основи законодавства України про охорону здоров’я” від 19.11.1992р. зі змінами і доповненнями
14.	Закон України „Про пенсійне забезпечення” від 06.12.1992р. зі змінами і доповненнями
15.	Закон України „Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” від 24.02.1994р. зі змінами і доповненнями
16.	Закон України „Основи законодавства України про культуру” від 14.02.1992р. зі змінами і доповненнями
17.	Закон України „Про освіту” від 23.05.1991р. зі змінами і доповненнями
18.	Закон України „Про вищу освіту” від 17.01.2002р. зі змінами і доповненнями
19.	Закон України „Про оперативно-розшукову діяльність” від 18.02.1992р. зі змінами і доповненнями
20.	Закон України „Про дорожній рух” від 30.06.1993р. зі змінами і доповненнями
21.	Закон України „Про Вищу раду юстиції” від 15.01.1998р. зі змінами і доповненнями
22.	Закон України „Про оборону України” від 06.12.1991р. зі змінами і доповненнями
23.	Закон України „Про Збройні сили України” від 06.12.1991р. зі змінами і доповненнями
24.	Закон України „Про загальний військовий обов’язок і військову службу” від 25.03.1992р. зі змінами і доповненнями
25.	Закон України „Про основи національної безпеки України” від 19.06.2003р. зі змінами і доповненнями
26.	Закон України „Про Службу безпеки України” від 25.03.1992р. зі змінами і доповненнями
27.	Закон України „Про державний кордон України” від 04.11.1991р. зі змінами і доповненнями
28.	Закон України „Про державну прикордонну службу України” від 03.04.2003р. зі змінами і доповненнями
29.	Закон України „Про транспорт” від 10.11.1994р. зі змінами і доповненнями
30.	Закон України „Про телекомунікації” від 18.11.2003р. зі змінами і доповненнями
31.	Закон України „ Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16.04.1991р. зі змінами і доповненнями.
32.	Закон України „ Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України” від 21.01.1994р. зі змінами і доповненнями
33.	Закон України „ Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” від 04.02.1991р. зі змінами і доповненнями
34.	Закон України „ Про Антимонопольний комітет України” від 26.11.1993р. зі змінами і доповненнями
35.	Закон України „ Про державну податкову службу в Україні” від 24.12.1993р. зі змінами і доповненнями
36.	Закон України „ Про доступ до судових рішень" №3262-1V від 22.12.2005
37.	Указ Президента України „ Про зміни в структурі центральних органів виконавчої влади” від 15.12.1999р. зі змінами і доповненнями
38.	Загальне положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади, затверджене Указом Президента України від 12.03.1996 р.
39.	Положення про МВС, затверджене Указом Президента України від 17.10.2000 р.
40.	Правила дорожнього руху, затверджені Постановою Кабінету міністрів України від 10.10.2001р.
41.	Інструкція з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, затверджена Міністерством внутрішніх справ України від 22.02.2001р.
42.	Адміністративне право України: Підручник / За заг. ред.С.В.Ківалова. – Одеса: Юридична література, 2003.
43.	Адміністративне право України: Підручник / Ю. П. Битяк, В. М. Гаращук, О. В. Дьяченко та ін.; За ред. Ю. П. Битяка. — К.: Юрінком Інтер, 2006. — 544 с.
44.	Административное право: Учебник / Под ред. Л.Л.Попова . – М.: Юристъ, 2002.
45.	Авер’янов В. Актуальні завдання реформування адміністративного права. // Право України – 1999. - №8.
46.	Бандурка О.М., Тищенко М.М. Адміністративний процес: підручник для вищих навчальних закладів. – К.: Літера ЛТД, 2001. – 336с.
47.	Гладун З.С. Адміністративне право України: Навч. Посібник. – Тернопіль: Картбланш, 2004. – 520 с.
48.	Комзюк А.Т. Адміністративна відповідальність в Україні: Навч.посібник. – Харків: Ун-т внутрішніх справ, 1998.
49.	Комзюк А.Т., Бевзенко В.М., Мельник Р.С. Адміністративний процес України: Навч. Посіб. – К.: Прецедент, 2007. – 531 с.
50.	Кузьменко О.В., Гуржій Т.О. Адміністративно-процесуальне право України: Підручник/ За ред.. О.В. Кузьменко. – К.: Атака, 2007. – 416с.
51.	Пасенюк О. Становлення адміністративної юстиції в Україні та адміністративне право// Право України. – 2005. - № 7. – С. 8-11.
52.	Рябченко О.П., Бутенко В.І., Ясинок М.М., Лічман Л.Г., Погрібний С.О. Основи адміністративного судочинства в Україні: Навчальний посібник. – Суми: Видавництво «МакДен», 2008. – 200с.
53.	Стефанюк В.С. Судовий адміністративний процес: Монографія. – Харків: Фірма «Консум», 2003. – 464с.

ЛЕКЦІЯ

Відповідно до ст. 92 Конституції України виключно законами України встановлюють:

· Державний бюджет України та бюджетну систему України;

· систему оподаткування, податки й збори;

· основи утворення й функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків;

· статус національної валюти, а також іноземних валют на території України;

· порядок утворення й погашення державного внутрішнього та зовнішнього боргу;

· кредитування, державних боргових зобов'язань, позичок, інвестицій тощо.

12 3 4 5 6 Следующая ⇒

Последнее изменение этой страницы: 2019-03-31; Просмотров: 239; Нарушение авторского права страницы