Міністерства очолюють міністри, яких призначає на посаду за поданням Прем'єр-міністра Верховна Рада України.

Міністр:

1) керує Міністерством і несе персональну відповідальність перед Верховною Радою, Президентом України і КМУ за розроблення і реалізацію державної політики у визначених сферах;

2) спрямовує і координує як член КМУ здійснення центральними органами виконавчої влади заходів з питань, віднесених до його відання;

3) визначає в межах наданих йому повноважень політичні пріоритети та стратегічні напрями роботи міністерства;

4) подає в установленому порядку на розгляд КМУ проекти законів України, актів Президента України, з питань, що належать до його повноважень;

5) подає Прем'єр-міністрові України пропозиції щодо кандидатур на посади перших заступників та заступників міністра;

6) затверджує програми і плани роботи свого міністерства та звіт про їх виконання;

7) підписує нормативно-правові акти міністерства;

8) приймає рішення щодо розподілу бюджетних коштів, головним розпорядником яких є Міністерство;

9) погоджує проекти законів України, актів Президента України та КМУ з питань, що належать до компетенції міністерства;

10) вносить Кабінету Міністрів України пропозиції щодо утворення, реорганізації, ліквідації у складі Міністерства урядових органів державного управління та подання про призначення на посади та звільнення з посад їх керівників;

11) за поданням керівників урядових органів державного управління, утворених у складі Міністерства, затверджує граничну чисельність їх працівників, погоджує структуру, штатний розпис та кошторис видатків цих органів;

12) порушує в установленому порядку питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності перших заступників;

13) вносить у встановленому порядку подання щодо відзначення державними нагородами працівників міністерства;

14) приймає рішення щодо утворення, реорганізації, ліквідації територіальних органів міністерства, затверджує їх положення (статути), призначає на посади та звільняє з посад у встановленому законодавством порядку їх керівників;

15) призначає на посади та звільняє з посад працівників центрального апарату міністерства;

16) здійснює інші повноваження відповідно до законодавства. Через міністра спрямовується і координується КМУ діяльність інших органів виконавчої влади керівники, яких не входять до складу КМУ.

Міністр має першого заступника, і заступників, які належать до числа керівників міністерства. Першого заступника та заступників міністра призначає на посади за поданням Прем'єр-міністра України і припиняє їх повноваження на цих посадах Президент України. Міністр розподіляє обов'язки між своїми першим заступником та заступниками. Організаційне, експертно-аналітичне, правове, інформаційне, матеріально-технічне та інше забезпечення діяльності міністерства, його поточної роботи, а також забезпечення діяльності міністра організовується першим заступником міністра.

Для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції міністерства, обговорення найважливіших напрямів його діяльності у міністерстві утворюється колегія у складі міністра (голова колегії), першого заступника та заступників міністра за посадою, а також керівників структурних підрозділів міністерства. У разі потреби до складу колегії міністерства можуть входити в установленому порядку інші особи. Члени колегії затверджуються та увільняються від обов'язків КМУ за поданням міністра. Рішення колегії проводяться в життя його наказами.

Для розгляду наукових рекомендацій та пропозицій щодо головних напрямів розвитку сфери, обговорення найважливіших програм та інших питань у міністерстві можуть утворюватися наукова рада, інші консультативні та дорадчі органи. Склад цих органів і положення про них затверджує міністр.

Підсумовуючи вищевикладене, необхідно зазначити, що управління в соціально-культурній сфері - це різновид державного управління, сукупність функцій, що здійснюються органами державної влади з метою здійснення управління освітою, наукою, культурою, туризмом, охороною здоров’я та соціального захисту населення України, фізкультурою та спортом, спрямованих на забезпечення соціально-культурних прав і свобод громадян, . Це складна та динамічна сфера державного управління, без якої неможливе існування цивілізованої європейської держави.

Роль держави в соціально-культурному розвитку країни досить вагома. Держава здійснює загальне керівництво питаннями соціально-культурного будівництва (створює належну матеріально-технічну базу, нормативну основу, організує підготовку кадрів, піклується про соціальний захист населення).

3. Організаційно-правові засади освітньої діяльності в Україні. Національна доктрина розвитку освіти.

Конституція України в ст. 53 закріплює право громадян України на освіту. Підставою для реалізації цього права є система освіти, яка забезпечує загальноосвітню та професійну підготовку громадян України, а також професійну підготовку іноземних громадян за міжнародними угодами чи контрактами. У сфері освіти розв'язують два основних завдання: освіта й виховання. Для громадян України повна загальна середня освіта є обов'язковою.

Основним нормативним актом, який регулює освітянську діяльність у державі, є Закон України «Про освіту» від 23 березня 1996 р., яким забезпечено доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; врегульовано питання надання державних стипендій та пільг учням і студентам; соціального захисту вихованців, учнів, студентів, курсантів, слухачів, стажистів, клінічних ординаторів, аспірантів, докторантів та інших осіб незалежно від форм їх навчання і типів закладів, де вони навчаються; сприяння здобуттю освіти в домашніх умовах тощо. Громадяни мають право безоплатно здобувати вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі, а громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону держава гарантує право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови в державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства.

Державні стандарти освіти розробляють окремо з кожного освітнього й освітньо-кваліфікаційного рівня. Затверджує їх Кабінет Міністрів України. Вони підлягають перегляду та перезатвердженню не рідше як один раз на десять років.

Система освіти в Україні складається із закладів освіти, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та органів самоврядування в галузі освіти.

Структура освіти включає:

· дошкільну освіту;

· загальну середню освіту;

· позашкільну освіту;

· професійно-технічну освіту;

· вищу освіту;

· післядипломну освіту;

· аспірантуру;

· докторантуру;

· самоосвіту.

В Україні встановлено такі освітні рівні:

· початкова загальна освіта;

· базова загальна середня освіта;

· повна загальна середня освіта;

· професійно-технічна освіта;

· базова вища освіта;

· повна вища освіта й такі освітньо-кваліфікаційні рівні для фахівців із вищою освітою:

1) кваліфікований робітник,

2) молодший спеціаліст і бакалавр — кваліфікаційні рівні базової вищої освіти;

3) спеціаліст, магістр — повної вищої освіти.

Державна політика в галузі освіти полягає в тому, що Україна визнає освіту пріоритетною сферою соціально-економічного, духовного й культурного розвитку суспільства. Від імені держави політику в галузі освіти в Україні визначає Верховна Рада України (відповідно до Конституції України), а здійснюють органи державної виконавчої влади й органи місцевого самоврядування.

Основними принципами освіти в Україні є:

· доступність для кожного громадянина всіх форм і типів освітніх послуг, що надає держава;

· рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку;

· гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей;

· органічний зв'язок освіти з національною історією, культурою, традиціями;

· незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій;

· науковий, світський характер освіти; інтеграція з наукою і виробництвом;

· взаємозв'язок з освітою інших країн; гнучкість і прогностичність системи освіти;

· єдність і наступність системи освіти; безперервність і різноманітність освіти;

· поєднання державного управління й громадського самоврядування в освіті.

Мову освіти в Україні визначають Конституція України та Закон Української РСР «Про мови » , відповідно до яких навчально-виховну роботу в освітніх закладах ведуть українською мовою. В місцях компактного проживання національних меншин можуть використовувати мову національної більшості населення, а в загальноосвітніх школах навчання ведуть мовою, спільно визначеною батьками учнів. Навчально-виховний процес у закладах освіти є вільним від втручання політичних партій, громадських і релігійних організацій. Залучення учнів, студентів до участі в політичних акціях і релігійних заходах під час навчально-виховного процесу не допускається. Заклади освіти в Україні, незалежно від форм власності, відокремлено від церкви (релігійних організацій), мають світський характер (крім закладів освіти, заснованих релігійними організаціями). Разом з тим, належність особи до будь-якої політичної партії, громадської чи релігійної організації, що діють відповідно до Конституції України, не є перешкодою для її участі в навчально-виховному процесі. Учням, студентам, працівникам освіти законодавство дозволяє створювати в закладах освіти первинні осередки об'єднань громадян, членами яких вони є.

Провідна роль у розвитку освіти в Україні належить підготовленим кадрам педагогічних працівників (освітянам). До педагогічної діяльності допускають осіб, які мають відповідну освіту та професійну підготовку. Професійні права й обов'язки педагогічних працівників визначає законодавство України, положення та статут відповідних освітніх закладів.

Головна мета української освіти - створити умови для особистісного розвитку і творчої самореалізації кожного громадянина України, формувати покоління, здатні навчатися впродовж життя, створювати й розвивати цінності громадянського суспільства; сприяти консолідації української нації, інтеграції України в європейський і світовий простір як конкурентоспроможної і процвітаючої держави.

⇐ Предыдущая123456Следующая ⇒

Поделиться: