ДИСЦИПЛІНА : АДМІСТРАТИВНЕ ПРАВО. Рекомендована література до теми. ДИСЦИПЛІНА : АДМІСТРАТИВНЕ ПРАВО

ДИСЦИПЛІНА : АДМІСТРАТИВНЕ ПРАВО

Лекційне заняття № 27

( теоретичне заняття - 1 година, самостійне вивчення - 1 година)

Тема № 27. Управління охороною здоров'я.

Мета: дати студентам поняття принципів державної політики у справах сім‘ї молоді та фізичної культури. Студенти повинні знати організаційно-правове забезпечення реалізації державної політики у справах сім'ї, молоді та фізичної культури. Студенти повинні орієнтуватися в системі і правовому становищи органів управління справами сім"і, молоді та фізичної культури.

План заняття:

1. Охорона здоров'я як напрямок державної діяльності. Основи законодавства України про охорону здоров'я.

2. Система органів, що здійснюють управління охороною здоров'я, їх компетенція. Міністерство охорони здоров'я України. Державна санітарно-епідеміологічна служба України. Державна служба України з лікарських засобів. Державна служба України з питань протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та інших соціально небезпечних захворювань. Роль органів місцевого самоврядування в забезпеченні охорони здоров'я населення. Правовий статус установ охорони здоров'я.

Питання для самостійного вивчення:

1. Державний контроль у сфері охорони здоров'я. Компетенція органів санітарно-епідеміологічної служби. Санітарно-епідеміологічний нагляд.

Рекомендована література до теми:

1.	КонституціяУкраїни від 28.06.1996р.
2.	Кодекс України про адміністративні порушення від 07.12.1984р.зі змінами і доповненнями
3.	Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07 2005р. зі змінами і доповненнями
4.	Закон України «Про державну службу» від 16.12.1993р. зі змінами і доповненнями
5.	Закон України «Про громадянство України» від 18.01.2001р. зі змінами і доповненнями
6.	Закон України „Про звернення громадян” від 02.10.1996р. зі змінами і доповненнями
7.	Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.1991р. зі змінами і доповненнями
8.	Закон України „Про міліцію” від 2012.1990р. зі змінами і доповненнями
9.	Закон України „Про місцеві державні адміністрації” від 09.04.1999р. зі змінами і доповненнями
10.	Закон України „ Про адвокатуру та адвокатську діяльність" 5 липня 2012 року № 5076-VI
11.	Закон України „Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі” від 01.12.1994р. зі змінами і доповненнями
12.	Закон України „Про місцеве самоврядування в Україні” від 21.05.1997р. зі змінами і доповненнями
13.	Закон України „Основи законодавства України про охорону здоров’я” від 19.11.1992р. зі змінами і доповненнями
14.	Закон України „Про пенсійне забезпечення” від 06.12.1992р. зі змінами і доповненнями
15.	Закон України „Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” від 24.02.1994р. зі змінами і доповненнями
16.	Закон України „Основи законодавства України про культуру” від 14.02.1992р. зі змінами і доповненнями
17.	Закон України „Про освіту” від 23.05.1991р. зі змінами і доповненнями
18.	Закон України „Про вищу освіту” від 17.01.2002р. зі змінами і доповненнями
19.	Закон України „Про оперативно-розшукову діяльність” від 18.02.1992р. зі змінами і доповненнями
20.	Закон України „Про дорожній рух” від 30.06.1993р. зі змінами і доповненнями
21.	Закон України „Про Вищу раду юстиції” від 15.01.1998р. зі змінами і доповненнями
22.	Закон України „Про оборону України” від 06.12.1991р. зі змінами і доповненнями
23.	Закон України „Про Збройні сили України” від 06.12.1991р. зі змінами і доповненнями
24.	Закон України „Про загальний військовий обов’язок і військову службу” від 25.03.1992р. зі змінами і доповненнями
25.	Закон України „Про основи національної безпеки України” від 19.06.2003р. зі змінами і доповненнями
26.	Закон України „Про Службу безпеки України” від 25.03.1992р. зі змінами і доповненнями
27.	Закон України „Про державний кордон України” від 04.11.1991р. зі змінами і доповненнями
28.	Закон України „Про державну прикордонну службу України” від 03.04.2003р. зі змінами і доповненнями
29.	Закон України „Про транспорт” від 10.11.1994р. зі змінами і доповненнями
30.	Закон України „Про телекомунікації” від 18.11.2003р. зі змінами і доповненнями
31.	Закон України „ Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16.04.1991р. зі змінами і доповненнями.
32.	Закон України „ Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України” від 21.01.1994р. зі змінами і доповненнями
33.	Закон України „ Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” від 04.02.1991р. зі змінами і доповненнями
34.	Закон України „ Про Антимонопольний комітет України” від 26.11.1993р. зі змінами і доповненнями
35.	Закон України „ Про державну податкову службу в Україні” від 24.12.1993р. зі змінами і доповненнями
36.	Закон України „ Про доступ до судових рішень" №3262-1V від 22.12.2005
37.	Указ Президента України „ Про зміни в структурі центральних органів виконавчої влади” від 15.12.1999р. зі змінами і доповненнями
38.	Загальне положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади, затверджене Указом Президента України від 12.03.1996 р.
39.	Положення про МВС, затверджене Указом Президента України від 17.10.2000 р.
40.	Правила дорожнього руху, затверджені Постановою Кабінету міністрів України від 10.10.2001р.
41.	Інструкція з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, затверджена Міністерством внутрішніх справ України від 22.02.2001р.
42.	Адміністративне право України: Підручник / За заг. ред.С.В.Ківалова. – Одеса: Юридична література, 2003.
43.	Адміністративне право України: Підручник / Ю. П. Битяк, В. М. Гаращук, О. В. Дьяченко та ін.; За ред. Ю. П. Битяка. — К.: Юрінком Інтер, 2006. — 544 с.
44.	Административное право: Учебник / Под ред. Л.Л.Попова . – М.: Юристъ, 2002.
45.	Авер’янов В. Актуальні завдання реформування адміністративного права. // Право України – 1999. - №8.
46.	Бандурка О.М., Тищенко М.М. Адміністративний процес: підручник для вищих навчальних закладів. – К.: Літера ЛТД, 2001. – 336с.
47.	Гладун З.С. Адміністративне право України: Навч. Посібник. – Тернопіль: Картбланш, 2004. – 520 с.
48.	Комзюк А.Т. Адміністративна відповідальність в Україні: Навч.посібник. – Харків: Ун-т внутрішніх справ, 1998.
49.	Комзюк А.Т., Бевзенко В.М., Мельник Р.С. Адміністративний процес України: Навч. Посіб. – К.: Прецедент, 2007. – 531 с.
50.	Кузьменко О.В., Гуржій Т.О. Адміністративно-процесуальне право України: Підручник/ За ред.. О.В. Кузьменко. – К.: Атака, 2007. – 416с.
51.	Пасенюк О. Становлення адміністративної юстиції в Україні та адміністративне право// Право України. – 2005. - № 7. – С. 8-11.
52.	Рябченко О.П., Бутенко В.І., Ясинок М.М., Лічман Л.Г., Погрібний С.О. Основи адміністративного судочинства в Україні: Навчальний посібник. – Суми: Видавництво «МакДен», 2008. – 200с.
53.	Стефанюк В.С. Судовий адміністративний процес: Монографія. – Харків: Фірма «Консум», 2003. – 464с.

ЛЕКЦІЯ

1. Охорона здоров'я як напрямок державної діяльності. Реалії сьогодення свідчать про необхідність суттєвого онов лення поглядів стосовно державного регулювання у сфері охорони здоров'я громадян. Поряд із збереженням ставлення до медичної діяльності як однієї з соціальних функцій держави, за останній час виникли й посилилися тенденції відносно охорони здоров я громадян як фактору забезпечення національної безпеки Украї ни. Існує велика кількість обставин, які свідчать про необхід ність зміни пріоритетів стосовно основних напрямів державного регулювання у сфері охорони здоров'я. Основними з таких обставин є:

· урізноманітнення форм власності лікувальних установ, де громадянам може надаватися медична допомога;

· віднесення певної частини послуг, що надаються державними та комунальними закладами охорони здоров'я, до адміністратив них (управлінських) послуг;

· необхідність урахування прав, свобод і законних інтересів па цієнтів і доцільності для держави за пошуків нових форм і методів державного управління у сфері охорони здоров'я громадян;

· потреби зміни акцентів у визначенні державного фінансуван ня сфери медичної діяльності в Україні тощо.

Забезпечення загальнодоступності медичної допомоги.

Цей напрям державного регулювання у сфері охорони здоров'я громадян полягає у створенні рівних можливостей доступу грома дян до ресурсів медицини незалежно від соціального, матеріально го статусу, але насамперед від місця проживання. Адміністратив но-територіальна реформа як складова частина ад

міністративної реформи в Україні ставить за мету наблизити до громадян адмініст ративні (управлінські) та соціальні послуги з боку державних органів та органів місцевого самоврядування. Статистичні дані свідчать, що мешканці понад 9 тис. сіл України позбавлені можливості отримувати медичну допомогу за місцем проживання - у цих селах немає жодного медичного працівника.

У цьому контексті доцільно згадати та якісно використати до свід земської медицини, де одним із способів надання медичної допомоги селянам (а земська медицина перш за все була зорієнто ваною на них) був так званий роз'їзний метод, коли медичний працівник, відповідаючи за певну кількість сіл, щодня об'їжджав певні села, де й надавав необхідну допомогу. У поєднанні з укруп ненням адміністративно-територіальних одиниць, що планується реформою, такий метод здатний покращити рівень сільської меди цини і насправді спроможний забезпечити загальнодоступність медичної допомоги.

Важливо також здійснити реструктуризацію галузі на основі нау ково обгрунтованих потреб міського та сільського населення у різних видах медичної допомоги, пріоритетного розвитку такої допомоги па засадах сімейної медицини (загальної практики), а також реструкту ризацію стаціонарної та спеціалізованої допомоги, упорядкування мережі лікувально-профілактичних закладів. З метою наближення до жителів сіл медичної допомоги варто розробити нові технології про філактичної діяльності фельдшерсько-акушерських пунктів, розши рити форми лікування, які замінюють перебування у стаціонарі, за провадити пересувні види спеціалізованої медичної допомоги на селі, збільшити обсяги планової стаціонарної та спеціалізованої допомоги в районних лікувально-профілактичних закладах.

Структура.

В структуру Министерства здравоохранения Украины входят следующие подразделы:

· Патронатная служба;

· Ученый медицинский совет;

· Главное управление организации медпомощи населению;

· Главное санитарно-эпидемиологическое управление;

· Управление профилактики социально-опасных болезней, СПИДа и формирования здорового образа жизни;

· Управление радиационной защиты населения и медицинских проблем аварии на ЧАЭС;

· Главное управление медицинских кадров и государственной службы;

· Государственный департамент контроля по качеству, безопасностью и производством врачебных средств и изделий медицинского назначения.

Задачи.

Основными задачами МОЗ Украины являются:

· обеспечение реализации государственной политики в сферах здравоохранения, санитарного и эпидемического благополучия населения, создание, производства, контроля качества и реализации лечебных средств и изделий медицинского назначения;

· разработка, координация и контроль по выполнению государственных программ развития здравоохранения, в частности профилактики заболеваний, предоставления медпомощи, развития медицинской и микробиологической промышленности;

· организация предоставления государственными и коммунальными учреждениями охраны здоровья безвозмездной медпомощи населению;

· организация предоставления медпомощи в неотложных и экстремальных ситуациях, осуществления в границах своей компетенции мероприятий, связанных с преодолением следствий Чернобыльской катастрофы; * разработка мероприятий по профилактике и снижению заболеваемости, инвалидности и смертности населения;

· организация вместе с Национальной академией наук Украины, Академией медицинских наук Украины научных исследований по приоритетным направлениям развития медицинской науки.

Державна санітарно-епідеміологічна служба України.

На сьогодні, Державна санітарно-епідеміологічна служба України утворена і функціонує як окремий центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр- міністра України - Міністра охорони здоров'я України.

Указом Президента України від 06.04.2011 № 400 було затверджено Положення про Державну санітарно-епідеміологічну службу України, пунктом 7 якого передбачено, що Держсанепідслужба України здійснює свої повноваження безпосередньо та через територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі і на водному, залізничному, повітряному транспорті, а керівники цих територіальних органів є головними державними санітарними лікарями на відповідній території, виді транспорту, а повноваження головних державних санітарних лікарів районів, міст, районів у містах та на об'єктах відповідних видів транспорту виконуватимуть керівники відповідних відокремлених структурних підрозділів територіальних органів Держсанепідслужби України після їх призначення та виготовлення печаток цих підрозділів.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2011 № 1382 «Про утворення територіальних органів Державної санітарно-епідеміологічної служби» та Положення про територіальні органи Держсанепідслужби України, затвердженого наказом МОЗ України від 19.01.2012 №34, Головні управління Держсанепідслужби України в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі, на водному, залізничному, повітряному транспорті та їх відокремлені структурні підрозділи в містах та районах мають печатки та власні бланки. Наявність власних бланків та печаток у головних державних санітарних лікарів вказаними нормативно- правовими актами не передбачено.

Нормативно-правові акти, зокрема постанова Кабінету Міністрів України від 19.08.2002 № 1218 «Про затвердження Положення про державну санітарно- епідеміологічну службу України» та наказ Міністерства охорони здоров'я України від 19.11.2002 № 420 «Про затвердження Положення про державну санітарно- епідеміологічну службу Міністерства охорони здоров'я України», якими передбачалось наявність особистого бланку та печатки у головних державних санітарних лікарів, визнано такими, що втратили чинність.

Враховуючи те, що відповідно до законодавства територіальні органи Держсанепідслужби України вже створено, документи, що стосуються здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду на регіональному рівні, в т. ч. дозвільні (постанови, рішення, пропозиції, висновки, дозволи тощо) повинні підписуватись відповідним керівником територіального органу Держсанепідслужби України, який має повноваження головного державного санітарного лікаря відповідної адміністративної території чи виду транспорту та скріплюватись печаткою цього органу.

Зразки печаток територіальних органів Держсанепідслужби України та їх відокремлених структурних підрозділів слід надавати до місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Платні адміністративні послуги, відповідно до Положення про Державну санітарно-епідеміологічну службу України надаються лише територіальними органами Держсанепідслужби України, а кошти за їх надання повинні зараховуватись на єдиний казначейський рахунок Держсанепідслужби України.

Установи та заклади держсанепідслужби МОЗ України можуть забезпечувати виконання робіт та надання послуг, що не відносяться до адміністративних (господарські) для потреб територіальних органів Держсанепідслужби у встановленому законодавством порядку та відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.10.2002 № 1544 «Про затвердження переліку робіт і послуг у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, які виконуються і надаються за плату».

Державна служба України з лікарських засобів.

Державна служба України з лікарських засобів є правонаступником прав та обов'язків Державної служби України з лікарських препаратів і контролю за наркотиками в частині контролю якості та безпеки лікарських засобів, у тому числі медичних імунобіологічних препаратів, медичної техніки і виробів медичного призначення, що перебувають в обігу та/або застосовуються у сфері охорони здоров'я, дозволені до реалізації в аптечних закладах і їх структурних підрозділах, а також ліцензування господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами.

Державна служба України з лікарських засобів (Держлікслужба України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра України - Міністра охорони здоров'я України (далі - Міністр).

Держлікслужба України входить до системи органів виконавчої влади у галузі охорони здоров'я та утворюється для забезпечення реалізації державної політики у сферах контролю якості та безпеки лікарських засобів, у тому числі медичних імунобіологічних препаратів (далі - лікарські засоби), медичної техніки і виробів медичного призначення, що перебувають в обігу та/або застосовуються у сфері охорони здоров'я, дозволені до реалізації в аптечних закладах і їх структурних підрозділах (далі - медичні вироби), а також ліцензування господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, імпорту лікарських засобів, оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами.

Держлікслужба України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства охорони здоров'я України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.

Основними завданнями Держлікслужби України є:

· внесення пропозицій щодо формування державної політики у сферах контролю якості та безпеки лікарських засобів, медичних виробів, а також ліцензування господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, імпорту лікарських засобів, оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами;

· реалізація державної політики у сфері державного контролю якості та безпеки лікарських засобів і медичних виробів;

· ліцензування господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, імпорту лікарських засобів, оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами.

Держлікслужба України відповідно до покладених на неї завдань:

1) узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до її компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавчих актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України та в установленому порядку подає їх Міністру для погодження і внесення їх в установленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України;

2) здійснює державний контроль за дотриманням вимог законодавства щодо:

· забезпечення якості та безпеки лікарських засобів і медичних виробів, у тому числі тих, які закуповуються за кошти державного і місцевих бюджетів, на всіх етапах обігу, зокрема під час їх виробництва, зберігання, транспортування, реалізації суб'єктами господарської діяльності, утилізації та знищення, в тому числі правил здійснення належних практик (виробничої, дистриб'юторської, зберігання, аптечної);

· виконання ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, імпорту лікарських засобів, оптової, роздрібної торгівлі такими засобами незалежно від форми власності та відомчого підпорядкування;

3) здійснює контроль за дотриманням вимог технічних регламентів щодо медичних виробів;

4) здійснює державний контроль ввозу на митну територію України лікарських засобів;

5) здійснює державний контроль та нагляд за дотриманням вимог стандартів і технічних умов при транспортуванні, зберіганні та використанні лікарських засобів, у тому числі імунобіологічних препаратів та медичних виробів;

6) відбирає в установленому порядку зразки лікарських засобів і медичних виробів для перевірки їх якості;

7) надає обов'язкові для виконання приписи про усунення порушень стандартів і технічних умов, фармакопейних статей і технологічних регламентів, а також про усунення порушень під час виробництва, зберігання, транспортування та реалізації лікарських засобів;

8) приймає в установленому порядку рішення про вилучення з обігу та заборону (зупинення) виробництва, реалізації та застосування лікарських засобів і медичних виробів, що не відповідають вимогам, визначеним нормативно-правовими актами та нормативними документами, а також тих, що ввозяться на територію України та вивозяться з території України з порушенням установленого законодавством порядку;

9) складає протоколи про адміністративні правопорушення та розглядає справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;

10) погоджує паспорти аптечних закладів (структурних підрозділів) в установленому законодавством порядку;

11) здійснює в установленому порядку галузеву атестацію лабораторій з контролю якості лікарських засобів;

12) проводить у встановленому законодавством порядку атестацію провізорів і фармацевтів;

13) здійснює державну реєстрацію медичних виробів;

14) надає одноразовий дозвіл на ввезення на митну територію України незареєстрованих медичних виробів;

15) видає висновок про якість завезеного лікарського засобу;

16) розробляє ліцензійні умови та видає суб'єктам господарювання ліцензії на виробництво лікарських засобів, імпорт лікарських засобів, оптову та роздрібну торгівлю лікарськими засобами;

17) утворює, ліквідовує, реорганізовує підприємства, установи та організації, затверджує їх положення (статути), в установленому порядку призначає на посаду та звільняє з посади їх керівників, формує кадровий резерв на посади керівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Держлікслужби України;

18) виконує у межах повноважень інші функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери її управління;

19) формує державне замовлення на підготовку фахівців у відповідній сфері;

20) здійснює інші повноваження, визначені законами України та покладені на неї Президентом України.

Держлікслужба України з метою організації своєї діяльності:

1) забезпечує в межах повноважень здійснення заходів щодо запобігання корупції і контроль за їх здійсненням в апараті Держлікслужби України, її територіальних органах, на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери її управління;

2) здійснює в установленому порядку добір кадрів в апарат Держлікслужби України та на керівні посади в її територіальних органах, на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери її управління, формує в установленому порядку кадровий резерв на відповідні посади, організовує роботу з підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців та працівників апарату Держлікслужби України та її територіальних органів;

3) контролює діяльність територіальних органів Держлікслужби України;

4) організовує планово-фінансову роботу в апараті Держлікслужби України, її територіальних органах, на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери її управління, здійснює контроль за використанням фінансових та матеріальних ресурсів;

5) організовує розгляд звернень громадян з питань, пов'язаних з діяльністю Держлікслужби України, її територіальних органів, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери її управління;

6) реалізовує у межах своїх повноважень державну політику у сфері охорони державної таємниці та інформації з обмеженим доступом, що є власністю держави, здійснює в установленому порядку контроль за станом охорони та збереження такої інформації в апараті Держлікслужби України, її територіальних органах, на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери її управління;

7) забезпечує у межах своїх повноважень виконання завдань мобілізаційної підготовки та мобілізаційної готовності держави;

8) організовує ведення діловодства та архіву в апараті Держлікслужби України відповідно до встановлених правил;

9) розробляє проекти державних цільових програм з питань контролю якості лікарських засобів і медичних виробів, бере участь у забезпеченні виконання таких програм.

Держлікслужба України для виконання покладених на неї завдань має право:

1) залучати до виконання окремих робіт, участі у вивченні окремих питань учених і фахівців (за їх згодою), працівників центральних та місцевих органів виконавчої влади;

2) одержувати інформацію, документи і матеріали від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності та їх посадових осіб;

3) скликати наради, створювати комісії та робочі групи;

4) користуватися відповідними інформаційними базами даних державних органів, державними, в тому числі урядовими, системами зв'язку і комунікацій, мережами спеціального зв'язку та іншими технічними засобами;

5) проводити перевірки з питань, що належать до її компетенції, надає за їх результатами обов'язкові для виконання приписи, розпорядження.

Держлікслужба України здійснює свої повноваження безпосередньо та через територіальні органи - державні служби з лікарських засобів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Начальники державних служб з лікарських засобів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі є одночасно головними державними інспекторами, а їх заступники - відповідно заступниками головних державних інспекторів з контролю якості лікарських засобів на відповідній території.

Держлікслужба України у процесі виконання покладених на неї завдань взаємодіє в установленому порядку з іншими органами виконавчої влади, допоміжними органами і службами, утвореними Президентом України, органами місцевого самоврядування, відповідними органами іноземних держав і міжнародних організацій, профспілками та організаціями роботодавців, а також підприємствами, установами, організаціями.

Держлікслужба України у межах своїх повноважень, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів і доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів України, наказів Міністерства охорони здоров'я України та доручень Міністра видає накази організаційно-розпорядчого характеру, які підписує Голова Держлікслужби.

Держлікслужбу України очолює Голова, якого призначає на посаду за поданням Прем'єр-міністра України, внесеним на підставі пропозицій Міністра, та звільняє з посади Президент України.

Голова Держлікслужби України за посадою є Головним державним інспектором України з контролю якості лікарських засобів.

Голова Держлікслужби України:

1) очолює Держлікслужбу України, здійснює керівництво її діяльністю;

2) забезпечує виконання Держлікслужбою України та її територіальними органамиКонституції та законів України, актів та доручень президента України, актів Кабінету Міністрів України, наказів Міністерства охорони здоров'я України та доручень Міністра, скасовує рішення територіальних органів Держлікслужби України;

3) вносить на розгляд Міністра пропозиції щодо формування державної політики у сферах контролю якості та безпеки лікарських засобів, медичних виробів, а також ліцензування господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, імпорту лікарських засобів, оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами, розроблені Держлікслужбою України проекти законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правових актів Міністерства охорони здоров'я України, що належать до її компетенції;

4) затверджує за погодженням з Міністром схвалені на засіданні колегії річний план роботи Держлікслужби України, заходи щодо реалізації основних напрямів та пріоритетних цілей її діяльності відповідно до визначених завдань;

5) звітує перед Міністром про виконання річного плану роботи Держлікслужби України та покладених на неї завдань, про усунення порушень і недоліків, виявлених під час проведення перевірок діяльності Держлікслужби України, її територіальних органів, а також про притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у допущених порушеннях;

6) вносить Міністру пропозиції щодо кандидатур на посади своїх заступників;

7) затверджує за погодженням з Міністром структуру апарату Держлікслужби України, затверджує положення про структурні підрозділи апарату Держлікслужби України;

8) призначає на посади та звільняє з посад за погодженням з Міністром керівників і заступників керівників структурних підрозділів апарату Держлікслужби України, призначає на посади та звільняє з посад інших державних службовців та працівників апарату Держлікслужби України;

9) вносить Міністру пропозиції щодо утворення в межах граничної чисельності працівників Держлікслужби України і коштів, передбачених на її утримання, а також щодо ліквідації, реорганізації Кабінетом Міністрів України територіальних органів Держлікслужби України, які є юридичними особами, затверджує положення про них;

10) утворює в межах граничної чисельності працівників Держлікслужби України і коштів, передбачених на її утримання, ліквідовує, реорганізовує за погодженням з Міністром та Кабінетом Міністрів України територіальні органи Держлікслужби України як структурні підрозділи апарату Держлікслужби України;

11) затверджує структуру та граничну чисельність працівників територіальних органів у межах граничної чисельності Держлікслужби України, а також їх штатний розпис і кошторис;

12) призначає на посади за погодженням з Міністром та головами відповідних місцевих державних адміністрацій, звільняє за погодженням з Міністром з посад керівників територіальних органів Держлікслужби України, призначає на посади та звільняє з посад за погодженням з Міністром заступників керівників територіальних органів Держлікслужби України;

13) затверджує розподіл обов'язків між своїми заступниками;

14) забезпечує взаємодію Держлікслужби України із структурним підрозділом Міністерства охорони здоров'я України, визначеним Міністром, відповідальним за взаємодію з Держлікслужбою України;

15) забезпечує дотримання встановленого Міністром порядку обміну інформацією між Міністерством охорони здоров'я України і Держлікслужбою України та вчасність її подання;

16) проводить особистий прийом громадян;

17) скликає та проводить наради з питань, що належать до компетенції Держлікслужби України;

18) представляє в установленому порядку Держлікслужбу України у відносинах з іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями в Україні та за її межами;

19) у межах повноважень дає обов'язкові для виконання державними службовцями і працівниками апарату Держлікслужби України та її територіальними органами доручення;

20) порушує в установленому порядку перед Міністром питання щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності першого заступника та заступника Голови Держлікслужби України, притягає до дисциплінарної відповідальності інших працівників Держлікслужби України, її територіальних органів, підприємств, установ та організацій, які входять до сфери її управління, у разі неналежного виконання ними своїх обов'язків;

21) здійснює інші повноваження відповідно до законів та актів Президента України.

Голова Держлікслужби України має двох заступників, у тому числі одного першого.

Першого заступника, заступника Голови Держлікслужби України призначає на посади Президент України за поданням Прем'єр-міністра України, внесеним на підставі пропозицій Голови Держлікслужби України, погоджених із Міністром.

Першого заступника, заступника Голови Держлікслужби України звільняє з посад Президент України.

Для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції Держлікслужби України, обговорення найважливіших напрямів її діяльності у Держлікслужбі України утворюється колегія у складі Голови Держлікслужби України (голова колегії), першого заступника та заступника Голови Держлікслужби України за посадою, визначених Міністром посадових осіб Міністерства охорони здоров'я України. У разі потреби до складу колегії Держлікслужби України можуть входити керівники структурних підрозділів Держлікслужби України, а також у встановленому порядку інші особи.

Рішення колегії можуть бути реалізовані шляхом видання наказу Держлікслужби України.

Для розгляду наукових рекомендацій та проведення фахових консультацій з основних питань діяльності у Держлікслужбі України можуть утворюватися постійні або тимчасові консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи.

Рішення про утворення чи ліквідацію колегії, постійних або тимчасових консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів, їх кількісний та персональний склад, положення про них затверджує Голова Держлікслужби України.

Граничну чисельність державних службовців та працівників Держлікслужби України затверджує Кабінет Міністрів України.

Структуру апарату Держлікслужби України затверджує Голова Держлікслужби України за погодженням із Міністром.

Штатний розпис, кошторис Держлікслужби України затверджує Голова Держлікслужби України за погодженням із Міністерством фінансів України.

Держлікслужба України є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в органах Державної казначейської служби України.

Державна служба України з питань протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та інших соціально небезпечних захворювань.

Державна служба України з питань протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та інших соціально небезпечних захворювань(Держслужба України соцзахворювань) – центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра охорони здоров'я України.

Держслужба України соцзахворювань входить до системи органів виконавчої влади та реалізує державну політику у сфері протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням.

Діяльність Держслужби України соцзахворювань визначається Положенням про неї.

Держслужбу України соцзахворювань очолює Голова, який має двох заступників, у тому числі одного першого.

З 27 травня 2014 року Головою Держслужби України соцзахворювань є Курпіта Володимир Іванович.

Історія створення Держслужби України соцзахворювань. Державну службу України з питань протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та інших соціально небезпечних захворювань утворено 9 грудня 2010 року в рамках адміністративної реформи в Україні. 28 березня 2011 року ліквідовано Комітет з питань протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням МОЗ України (постанова Кабінету Міністрів України від № 346 «Про ліквідацію урядових органів»).

Функції з реалізації державної політики у сфері протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та інших соціально небезпечних захворювань, які раніше належали Комітету, перейшли до повноважень Держслужби України соцзахворювань.

Цільові програми

Протидія ВІЛ-інфекції/СНІДу

Протидія туберкульозу

Загальнодержавна програма забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, лікування, догляду та підтримки ВІЛ-інфокованих і хворих на СНІД на 2009-2013 рр

Загальнодержавна цільова соціальна програма протидії захворюванню на туберкульоз на 2012-2016 рр.

Національна програма забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, допомоги та лікування ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2004-2008 рр

Загальнодержавна програма протидії захворюванню на туберкульоз у 2007-2011 рр

Програма профілактики ВІЛ-інфекції/СНІДу на 2001-2003 рр

Національна програма боротьби із захворюванням на тебуркульоз на 2002-2005 рр

Програма профілактики СНІДу та наркоманії на 1999-2000 рр

Національна програма профілактики СНІДу на 1995-1997 рр

Національна програма профілактики СНІДу в Україніна 1992-1994 рр

Роль органів місцевого самоврядування в забезпеченні охорони здоров'я населення.

Значну роль у покращенні доступу та підвищенні якості послуг територіальній громаді з охорони здоров'я відіграють місцеві органи державного управління та органи місцевого самоврядування. Це зумовлено можливістю організовувати надання послуг відповідно до потреб окремої територіальної громади, враховуючи демографічну структуру населення, особливості виробничої сфери та довкілля, медико-соціального стану, розвитку соціальної інфраструктури, включаючи й охорону здоров'я. Слід зазначити, що в Україні майже 80% бюджету на охорону здоров'я формується з місцевих надходжень, що вказує на значний потенціал стосовно прийняття ефективних управлінських рішень з даної проблеми.

Зв'язок із важливими науковими та практичними завданнями. В останні роки значно активізувалася законотворча діяльність щодо істотного підвищення ефективності охорони громадського здоров'я в Україні. Зокрема, розроблені кілька законопроектів щодо запровадження моделі загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування, про автономізацію закладів охорони здоров'я, про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров'я, про захист прав пацієнтів та медичних працівників, деякі інші. В даному контексті особливо важливим є підвищення ролі місцевих органів державного управління та органів місцевого самоврядування в покращенні організації надання послуг територіальній громаді з охорони здоров'я .

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Перехід від інтегрованої моделі управління соціальною сферою загалом і охороною здоров'я зокрема до моделі договірних відносин здійснений у більшості розвинених країн світу .

Перший такий досвід пілотних проектів в Україні здійснений у двох адміністративних районах Житомирської та Харківської областей у рамках проекту Європейського Союзу "Фінансування та управління у сфері охорони здоров'я” (2004-2006) . Вказаний досвід потребує детального вивчення та наукового обґрунтування щодо можливості його поширення.

Проблемі розмежування замовника і постачальника та укладання контрактів на закупівлю медичних послуг присвячені наукові праці В.М.Рудого, Н.Д.Солоненко та інших дослідників .

Невирішені раніше частини загальної проблеми. Проведений аналіз літературних джерел показав, що незважаючи на велику кількість досліджень та розробок з питань контрактних стосунків між замовниками і постачальниками медичних послуг недостатньо уваги приділяється з'ясуванню напрямів еволюції органів місцевого самоврядування в цьому процесі.

Виклад основного матеріалу дослідження. Розмежування замовника та постачальника медичних послуг у принципі можливе як в умовах моделі, що передбачає фінансування системи охорони здоров'я за рахунок загальних податків, так і в умовах загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування. На основі зарубіжного досвіду, набутого в системах страхування здоров'я, було запропоновано наступні аргументи для обгрунтування запровадження контрактного підходу, або моделі внутрішнього ринку, у системах охорони здоров'я, що фінансуються із загальних податків: сприяння децентралізації управління, покращання діяльності постачальників медичних послуг, покращання планування служб охорони здоров'я і надання медичної допомоги. У ролі покупця медичної допомоги в цьому випадку виступають органи місцевого самоврядування, що передбачає кардинальні зміни характеру їх діяльності. Вони діють у рамках політики в галузі охорони здоров'я, яку розробляють і здійснюють органи державного управління на центральномуі регіональному рівнях. Центральним елементом такої політики є забезпечення макрорівноваги в системі, або збалансованості державних зобов'язань стосовно надання медичної допомоги населенню з наявними фінансовими ресурсами . Основні завдання державних замовників медичних послуг в особі органів місцевого самоврядування або фондів соціального медичного страхування в основному тотожні. Незалежно від того, яка система відшкодування вартості послуг застосовується, обом типам замовників для задоволення потреб своїх споживачів у медичному обслуговуванні доцільно й необхідно використовувати договірні відносини з постачальниками медичних послуг. Якщо мова йде про споживачів органу місцевого сомоврядування - це мешканці відповідного району, якщо про споживачів фонду - це застраховані особи. Як тільки будуть прийняті політичні рішення щодо впровадження обов'язкового медичного страхування, місцеві органи охорони здоров'я можуть бути інтегровані у фонд обов'язкового медичного страхування. Таким чином, досвід із впровадження механізмів фінансування охорони здоров'я за допомогою контрактів буде відігравати ключову роль для майбутніх реформ системи охорони здоров'я в Україні. Важливим кроком для органу місцевого самоврядування є планування послуг територіальній громаді з охорони здоров'я та організація постачальників як юридичних осіб, навіть якщо вони залишаються в державній власності або у власності органів місцевого самоврядування. Розмежування цих функцій необхідне для запровадження контрактних відносин у сфері охорони здоров'я.

Слід наголосити, що органи місцевого самоврядування, зокрема районні/міські/сільські/ ради, відіграють відповідну роль у процесі управління охороною здоров'я та її фінансування на місцевому рівні. Оскільки вони є фондотримачами в цьому процесі, саме вони повинні бути переконані в необхідності підтримки впровадження запропонованих реформ. Тому політична підтримка органів місцевого самоврядування є запорукою всіх цих реформ. Інакше процес реформування зіткнеться з перешкодами на місцевому рівні. Крім того, зазначені органи затверджують рішення щодо того, якою буде кількість автономних постачальників медичних послуг, з якими місцевий державний замовник послуг територіальній громаді укладатиме договори про закупівлю медичних послуг.