ДИСЦИПЛІНА : АДМІСТРАТИВНЕ ПРАВО. Тема 29. Управління обороною і національною безпекою . . ДИСЦИПЛІНА : АДМІСТРАТИВНЕ ПРАВО

ДИСЦИПЛІНА : АДМІСТРАТИВНЕ ПРАВО

Лекційне заняття № 29

 (  теоретичне заняття - 1 година, , самостійне вивчення - 1 година)

Тема 29. Управління обороною і національною безпекою .

  Мета: дати студентам   поняття організації-правових засад управління обороною. Студенти повинні знати  органи управління обороною.

План заняття:

1. Організаційно-правові засади управління обороною. Воєнна доктрина.

2. Органи управління обороною.

3. Міністерство оборони України.

4.  Збройні сили України, їх види.

5. Комплектування  Збройних Сил України.

6. Повноваження державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій у сфері оборони.

7. Військова служба. Альтернативна (невійськова) служба.

8. Адміністративно-правові основи гарантування безпеки у надзвичайних ситуаціях.

9. Поняття і види надзвичайних ситуацій.

10. Державна система запобі­гання та ліквідації надзвичайних ситуацій.

11. Сили і засоби захисту населення та територій від надзвичайних ситуацій.

12. Державна служба України з надзви­чайних ситуацій.

Питання для самостійного вивчення:

1. Організаційно-правові засади управління національною безпекою.

2. Об'єкти та суб'єкти управління в сфері національної безпеки.

3. Основні загрози національній безпеці.

4. Державний кордон та його охорона.

5. Служба безпеки України.

6. Центральне управління СБУ та його регіональні органи.

7. Антитерористичний центр.

8. Адміністративна відповідальність за порушення законодавства про загальний військовий обоє 'язок і військову службу.

Рекомендована література до теми:

1.	КонституціяУкраїни від 28.06.1996р.
2.	Кодекс України про адміністративні порушення від 07.12.1984р.зі змінами і доповненнями
3.	Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07 2005р. зі змінами і доповненнями
4.	Закон України «Про державну службу» від 16.12.1993р. зі змінами і доповненнями
5.	Закон України «Про громадянство України» від 18.01.2001р. зі змінами і доповненнями
6.	Закон України „Про звернення громадян” від 02.10.1996р. зі змінами і доповненнями
7.	Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.1991р. зі змінами і доповненнями
8.	Закон України „Про міліцію” від 2012.1990р. зі змінами і доповненнями
9.	Закон України „Про місцеві державні адміністрації” від 09.04.1999р. зі змінами і доповненнями
10.	Закон України „ Про адвокатуру та адвокатську діяльність" 5 липня 2012 року № 5076-VI
11.	Закон України „Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі” від 01.12.1994р. зі змінами і доповненнями
12.	Закон України „Про місцеве самоврядування в Україні” від 21.05.1997р. зі змінами і доповненнями
13.	Закон України „Основи законодавства України про охорону здоров’я” від 19.11.1992р. зі змінами і доповненнями
14.	Закон України „Про пенсійне забезпечення” від 06.12.1992р. зі змінами і доповненнями
15.	Закон України „Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” від 24.02.1994р. зі змінами і доповненнями
16.	Закон України „Основи законодавства України про культуру” від 14.02.1992р. зі змінами і доповненнями
17.	Закон України „Про освіту” від 23.05.1991р. зі змінами і доповненнями
18.	Закон України „Про вищу освіту” від 17.01.2002р. зі змінами і доповненнями
19.	Закон України „Про оперативно-розшукову діяльність” від 18.02.1992р. зі змінами і доповненнями
20.	Закон України „Про дорожній рух” від 30.06.1993р. зі змінами і доповненнями
21.	Закон України „Про Вищу раду юстиції” від 15.01.1998р. зі змінами і доповненнями
22.	Закон України „Про оборону України” від 06.12.1991р. зі змінами і доповненнями
23.	Закон України „Про Збройні сили України” від 06.12.1991р. зі змінами і доповненнями
24.	Закон України „Про загальний військовий обов’язок і військову службу” від 25.03.1992р. зі змінами і доповненнями
25.	Закон України „Про основи національної безпеки України” від 19.06.2003р. зі змінами і доповненнями
26.	Закон України „Про Службу безпеки України” від 25.03.1992р. зі змінами і доповненнями
27.	Закон України „Про державний кордон України” від 04.11.1991р. зі змінами і доповненнями
28.	Закон України „Про державну прикордонну службу України” від 03.04.2003р. зі змінами і доповненнями
29.	Закон України „Про транспорт” від 10.11.1994р. зі змінами і доповненнями
30.	Закон України „Про телекомунікації” від 18.11.2003р. зі змінами і доповненнями
31.	Закон України „ Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16.04.1991р. зі змінами і доповненнями.
32.	Закон України „ Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України” від 21.01.1994р. зі змінами і доповненнями
33.	Закон України „ Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” від 04.02.1991р. зі змінами і доповненнями
34.	Закон України „ Про Антимонопольний комітет України” від 26.11.1993р. зі змінами і доповненнями
35.	Закон України „ Про державну податкову службу в Україні” від 24.12.1993р. зі змінами і доповненнями
36.	Закон України „ Про доступ до судових рішень" №3262-1V від 22.12.2005
37.	Указ Президента України „ Про зміни в структурі центральних органів виконавчої влади” від 15.12.1999р. зі змінами і доповненнями
38.	Загальне положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади, затверджене Указом Президента України від 12.03.1996 р.
39.	Положення про МВС, затверджене Указом Президента України від 17.10.2000 р.
40.	Правила дорожнього руху, затверджені Постановою Кабінету міністрів України від 10.10.2001р.
41.	Інструкція з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, затверджена Міністерством внутрішніх справ України від 22.02.2001р.
42.	Адміністративне право України: Підручник / За заг. ред.С.В.Ківалова. – Одеса: Юридична література, 2003.
43.	Адміністративне право України: Підручник / Ю. П. Битяк, В. М. Гаращук, О. В. Дьяченко та ін.; За ред. Ю. П. Битяка. — К.: Юрінком Інтер, 2006. — 544 с.
44.	Административное право: Учебник / Под ред. Л.Л.Попова . – М.: Юристъ, 2002.
45.	Авер’янов В. Актуальні завдання реформування адміністративного права. // Право України – 1999. - №8.
46.	Бандурка О.М., Тищенко М.М. Адміністративний процес: підручник для вищих навчальних закладів. – К.: Літера ЛТД, 2001. – 336с.
47.	Гладун З.С. Адміністративне право України: Навч. Посібник. – Тернопіль: Картбланш, 2004. – 520 с.
48.	Комзюк А.Т. Адміністративна відповідальність в Україні: Навч.посібник. – Харків: Ун-т внутрішніх справ, 1998.
49.	Комзюк А.Т., Бевзенко В.М., Мельник Р.С. Адміністративний процес України: Навч. Посіб. – К.: Прецедент, 2007. – 531 с.
50.	Кузьменко О.В., Гуржій Т.О. Адміністративно-процесуальне право України: Підручник/ За ред.. О.В. Кузьменко. – К.: Атака, 2007. – 416с.
51.	Пасенюк О. Становлення адміністративної юстиції в Україні та адміністративне право// Право України. – 2005. - № 7. – С. 8-11.
52.	Рябченко О.П., Бутенко В.І., Ясинок М.М., Лічман Л.Г., Погрібний С.О. Основи адміністративного судочинства в Україні: Навчальний посібник. – Суми: Видавництво «МакДен», 2008. – 200с.
53.	Стефанюк В.С. Судовий адміністративний процес: Монографія. – Харків: Фірма «Консум», 2003. – 464с.

ЛЕКЦІЯ

 

1. Організаційно-правові засади управління обороною . Воєнна доктрина.

В адміністративно-правовій теорії та практиці державного управління до сфери адміністративно-політичної діяльності належать такі галузі, як оборона, національна безпека, внутрішні справи, закордонні справи, юстиція. Органи управління (виконавчої влади) цими галузями є складовою частиною єдиної системи органів виконавчої влади і активно здійснюють функції держави. Особливе місце в цій системі посідають оборона та органи, що здійснюють управління нею.

Україна підтримує свою обороноздатність на рівні оборонної достатності для захисту від агресії, прагне до мирного співіснування з усіма державами.

Оборона України — це комплекс політичних, економічних, екологічних, воєнних, соціальних і правових заходів щодо забезпечення незалежності, територіальної цілісності, захисту інтересів держави і мирного життя народу України. Захист Вітчизни є конституційним обов’язком кожного її громадянина, оскільки оборона країни належить до найважливіших функцій держави і є справою всього народу.

Метою оборони України є створення необхідних умов для запобігання воєнному нападу і збройної відсічі можливій агресії проти України у будь-який час і за будь-яких обставин.

Воєнна доктрина України ґрунтується на тому, що держава:

a) не визнає війну як засіб розв’язання міжнародних проблем;

b) прагне до нейтралітету й додержання неядерних принципів, не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї;

c) не має територіальних претензій до кожної держави і не бачить у жодному народові образ ворога;

d)ніколи першою не розпочне бойових дій проти будь-якої країни, якщо сама не стане об’єктом агресії.

2. Органи управління обороною.

Основи організації оборони України та повноваження державних органів щодо її забезпечення, обов’язки підприємств, установ, організацій, посадових осіб стосовно здійснення обороноздатності країни встановлені Законом України від 6 грудня 1991 р. «Про оборону» (зі змінами і доповненнями від 20 жовтня 1994 р., 17 жовтня 1995 р., 21 жовтня 1997 р., нова редакція від 5 жовтня 2000 р.).

Формування і проведення воєнної політики України, законодавче регулювання питань сфери оборони та військового будівництва здійснюються виключно Верховною Радою України. Відповідно до ст. 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради належить: оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішень Президента України про викорис тання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України; затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій Збройних Сил України; схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України; затвердження протягом двох днів з моменту звернення Президента України указів про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію. Верховною Радою схвалена Концепція (основи державної політики) національної безпеки України.

Виключно законами України визначаються організація Збройних Сил України, правовий режим воєнного стану та вирішуються інші питання у сфері оборони.

Важливі функції у сфері оборони покладені на Президента України — гаранта державного суверенітету та територіальної ціліс ності держави. Президент призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань, здійснює керівництво у сфері оборони держави та приймає рішення у цій сфері, що в наступному затверджуються законодавчим органом.

Президент України є головою Ради національної безпеки і оборони України, формує її персональний склад відповідно до Конституції України. Компетенція і функції Ради національної безпеки і оборони України визначаються Законом України від 5 березня 1998 р., Тимчасовим положенням «Про Раду національної безпеки і оборони України», затвердженим Указом Президента України від 30 серпня 1996 р.

Організація оборони, крім формування воєнної полі тики і воєнної доктрини, включає до себе: розвиток воєнної науки, прогнозування та оцінку воєнної загрози чи загрози воєнного нападу, здійснення відповідних заходів на міжнародній арені для запобі гання агресії; підготовку, розвиток, формування структури і забезпечення необхідної чисельності Збройних Сил України, підтримання їх боєздатності, бойової та мобілізаційної готовності; вироблення і проведення військово-технічної політики; підготовку населення і території країни до оборони та ін.

Заходи щодо обороноздатності здійснюються Кабінетом Мініст рів України, який керує діяльністю підпорядкованих йому органів та організацій відносно забезпечення оборони, оснащення Збройних Сил України озброєнням, військовою технікою, іншими матеріальними засобами. Кабінет Міністрів України визначає обсяги для потреб оборони і Збройних Сил, чисельність громадян України, які підлягають призову на строкову військову службу, порядок проходження ними військової служби і ведення обліку військовозобов’язаних і призовників та порядок проходження альтернативної служби. Кабінет Міністрів України розробляє нормативно-правові акти, що конкретизують чинне законодавство: «Положення про проходження військової служби громадянами України» та ін., що затверджуються Президентом України. Підготовка допризовників і призовників міністерствами і відомствами, які мають навчально-виховні заклади, органами місцевих державних адміністрацій та органами місцевого самоврядування, які використовують кошти, виділені Міноборони України та іншими військовими формуваннями, здійснюється під керівництвом Кабі нету Мініст рів України. Він визначає джерела і порядок фінансування мобілізаційної підготовки, створення і збереження мобілізаційного резерву, створює та ліквідовує військові навчальні заклади та виконує інші функції у сфері оборони.

Органом державного управління Збройними Силами України є Міністерство оборони України, яке несе повну відповідальність за їх розвиток та підготовку до виконання завдань оборони. Міноборони України оцінює військово-політичну обстановку та визначає рівень воєнної загрози, бере участь у розробці проекту воєнної доктрини та формуванні оборонного бюджету України, розробляє та подає на розгляд Президента України проекти державних програм будівництва і розвитку Збройних Сил України, розвитку озброєння та військової техніки, загальної структури та чисельного складу Збройних Сил України, обсягу бюджетних асигнувань на потреби оборони.

Міноборони України здійснює керівництво бойовою, оперативно-технічною та морально-психологічною підготовкою військ, воєнною наукою, проводить військово-наукові дослідження, організує і забезпечує військово-патріотичне виховання особового складу, здійснює координаційні, контрольні та інші повноваження у сфері оборони.

Місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування забезпечують: виконання вимог чинного законодавства України з питань оборони посадовими особами, громадянами, підприєм ствами, установами і організаціями; вирішують завдання щодо забезпечення потреб оборони та мобілізаційної готовності; організують призов грома дян на дійсну військову службу; сприяють проведенню навчальних збо рів, початкової військової підготовки допризовної молоді та виконують інші функції у сфері оборони, передбачені законодавством України.

Підприємства, установи і організації виконують державні замовлення і договори по виробництву і поставці озброєння та іншої продукції для потреб оборони, здійснюють наукові розробки, дослід ження, виконують військово-транспортні зобов’язання та інші завдання, визначені чинним законодавством.

3. Міністерство оборони України.

Міністе́рство оборо́ни Украї́ни (Міноборони України) — центральний орган виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні сили України.

Міноборони України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері оборони.

Основними завданнями Міноборони України є:

1) участь у реалізації державної політики з питань оборони і військового будівництва, координація діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування з підготовки держави до оборони;

2) участь в аналізі воєнно-політичної обстановки, визначення рівня воєнної загрози національній безпеці України;

3) забезпечення функціонування, бойової і мобілізаційної готовності, боєздатності та підготовки Збройних Сил до виконання покладених на них функцій і завдань;

4) проведення державної військової кадрової політики, заходів щодо реалізації соціально-економічних і правових гарантій військовослужбовців, членів їх сімей та працівників Збройних сил;

5) розвиток військової освіти і науки, зміцнення дисципліни, правопорядку та виховання особового складу;

6) взаємодія з державними органами, громадськими організаціями і громадянами, міжнародне співробітництво;

7) контроль за додержанням законодавства у Збройних силах, створення умов для демократичного цивільного контролю над Збройними Силами.

8) Міноборони України очолює Міністр, якого призначає на посаду за поданням Прем'єр-міністра України і звільняє з посади Президент України. Міністр у межах повноважень, на основі та на виконання Конституції та законів України, актів і доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, організовує і контролює їх виконання. Нормативно-правові акти Міноборони України підлягають державній реєстрації в установленому законодавством порядку.

Історія становлення

Роки

Після здобуття Україною незалежності в 1991 році, питаннями цивільного захисту та оборони, ліквідації наслідків та попередження надзвичайних ситуацій, захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, гасіння пожеж та пожежної безпеки займалися три окремих відомства -

· Штаб цивільної оборони України

· Міністерство у справах захисту населення від наслідків аварії на ЧАЕС

· Головне управління пожежної охорони МВС України.

Роки

· Шеврон військовослужбовців МНС до 2003 г.

· У 1996 році Указом Президента України Л.Д. Кучми на базі Штабу ЦО України і Мінчорнобиля України створено єдине відомство -Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (МНС України), яке стало головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері цивільної оборони, рятувальної справи, створення та функціонування систем страхового фонду документації, поводження з радіоактивними відходами, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, попередження ситуацій і реагування на них, ліквідації їх наслідків та наслідків Чорнобильської катастрофи, здійснює керівництво дорученою йому сферою управління та несе відповідальність за її стан і розвиток.

· В підпорядкуванні МінНС України перебувала угрупування військ Цивільної оборони України чисельністю 10 218 осіб, з яких 9550 - військовослужбовці. Війська ЦО України були призначені для захисту населення і територій у разі виникнення надзвичайних ситуацій, викликаних аварією, катастрофою, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, великою пожежею, застосуванням засобів ураження, призвели або можуть призвести до людських і матеріальних втрат, ліквідації їх наслідків та виконання інших передбачених законом "Про війська Цивільної оборони України" завдань ^[4] У складі військ ЦО України знаходилися: три окремі мобільні механізовані бригади (Київ,Дрогобич, Донецьк); одна навчальна бригада (с. Ватутіне Харківської обл); чотири окремі мобільних механізованих полки (м. Лоскутівка Луганської обл., м Верхівцеве Дніпропетровської обл., смт. Мирне Запорізької обл., с. Червонознам'янка Одеської обл.); шість окремих аварійно-рятувальних батальйони (с. Мазанка Сімферопольського р-ну АР Крим, м Ромни Сумської обл., м. Ужгород, м. Чернівці, с. Якушинці Вінницької обл., с. Городище Рівненської обл.); два окремих аварійно-рятувальних загону (м.Кіровоград, м. Хмельницький); спеціальний морський загін (м Керч АР Крим); спеціальний авіаційний загін (м.Ніжин Чернігівської обл.); два окремих вузла зв'язку (м Київ, м. Переяслав-Хмельницький Київської обл.); два загони забезпечення військ (м. Київ, с. Жеребкове Одеської обл).

· Територіальні органи МНС України до 2003 року були представлені Головними управліннями (управліннями) з питань надзвичайних ситуацій у складі обласних державних адміністрацій.

· У цей період МНС України силами військових підрозділів цивільної оборони успішно ліквідувало ряд масштабних техногенних і природних катастроф, серед яких слід виділити ліквідацію наслідків масштабного паводку на Закарпатті у 1998 році.

Роки

27 Січня 2003-го року Указом Президента України "Про заходи щодо вдосконалення державного управління у сфері пожежної безпеки, захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій"^[5]" органи і підрозділи Державної пожежної охорони виведені зі складу МВС і передані до складу МНС України . 19 Грудня 2003-гороку видано Указ Президента України "Про Державну програму перетворення військ Цивільної оборони України, органів і підрозділів державної пожежної охорони в оперативно-рятувальну службу цивільного захисту на період до 2005 року"^[6]. Державна програма передбачала створення на базі Військ ЦО України та органів і підрозділів пожежної охорони єдиної невійськової Оперативно-рятувальної служби. Передбачалася повна демілітаризація МНС, звільнення особового складу військ ЦО з військової служби з подальшим присвоєнням спеціальних звань внутрішньої служби. Були повністю розформовані військові частини ЦО в Донецьку, Хмельницькому та Чернівцях; реформовані в регіональні рятувальні центри військові частини ГО в Києві, Дрогобичі, Ромнах; реформовані військові частини ЦО в Лоскутовці, Ужгороді, Мирному, Мазанці, Червонознам'янці, навчальна бригада в Ватутіному Харківської обл. - В навчальний центр Служби; Кіровограді, Городищі - в аварійно-рятувальні загони територіальних органів Служби; реформовані спеціальні морський і авіаційний загін - в спец. морський і та спец. авіа загони Служби; вузли зв'язку, бази забезпечення і т.д.

Після реформи 2003-го року були сформовані нові територіальні органи МНС - Головні управління (управління) МНС України на базі Управлінь пожежної безпеки ГУ (У) МВС Україн в областях, містах Києві та Севастополі .

У 2005-му році був прийнятий Закон України "Про правові засади цивільного захисту", Цей Закон визначав правові та організаційні засади у сфері цивільного захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного, природного та воєнного характеру, повноваження органів виконавчої влади та інших органів управління, порядок створення і застосування сил, їх комплектування, проходження служби, а також гарантії соціального і правового захисту особового складу органів і підрозділів цивільного захисту.

У 2006 році війська цивільної оборони України були повністю розформовані, особовий склад військ і Державної пожежної охорони влився в ряди єдиної Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту МНС України.

Згідно ст. 2 Кодексу цивільного захисту України від 2 жовтня 2012 № 5403-VІ Оперативно-рятувальна служба цивільного захисту - спеціальне невійськове об'єднання аварійно-рятувальних та інших формувань, органів управління такими формуваннями системи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.

У 2008-му році особовий склад органів і підрозділів МНС був переведений на службу за контрактом з переатестацією в спеціальні звання служби цивільного захисту.

В грудні 2010 року Указом Президента України Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи було реорганізовано в Міністерство надзвичайних ситуацій України як головний центральний орган виконавчої влади в системі цивільного захисту, реагування та попередження надзвичайних ситуацій, Державну інспекцію техногенної безпеки України, Державне агентство зони відчуження, Державну службу гірничого нагляду та промислової безпеки України - як центральні органи виконавчої влади які спрямовуються і координуються Міністерством.

Державний пожежний та техногенний нагляд, управління зоною відчуження та ЧАЕС, Держгіртехнагляд стали центральними органами виконавчої влади.

У період 2003-2010 років сили МНС України залучалися до ліквідації таких масштабних надзвичайних ситуацій: пожежа з последущей детонацією боєприпасів на території військової частини А0261, р Артемівськ (Збройні Сили України); пожежа з послідуючою детонацією боєприпасів на території 275-ї бази артилерийських боєприпасів (Збройні Сили України); аварії в системах теплопостачання в місті Алчевськ Луганської обл., в системах життєзабезпечення в Донецькій, Кіровоградській областях, АР Крим; спалах пташиного грипу в 2006-му році в АР Крим; авіакатастрофа літака Ту-154 поблизу с. Суха Балка Донецької обл. в серпні 2006 р, загинуло 170 громадян Російської Федерації; загибель 13-ти шахтарів на шахті ім. Засядька у вересні 2006 г ; вибух газу в житловому будинку в Дніпропетровську по вул. Мандриківській, 127 у жовтні 2007 року, загинуло 23 людини; аварія на шахті ім. Засядька в листопаді 2007 року, загинув 101 шахтар , 40 було травмовано; залізнична аварія в Буському районі Львівської обл. з перекиданням 15 цистерн з жовтим фосфором ємністю 50 т; паводок в 6-ти західних областях України в 2008-му році, внаслідок якого загинули 39 людей і завдано збитків розміром вище 4-х млрд грн; лісову пожежу в Ізюмському р-ні Харківської обл., знищено 1300 га лісових насаджень; пожежа і подальша детонація боєприпасів на території військової частини А0829, м.Лозова Харківської обл; вибух житлового будинку в м Євпаторія, АР Крим, загинуло 27 осіб, врятовано силами МНС 21 чоловік; серія аварій на шахтах в Донецькій обл., внаслідок яких загинуло 27 осіб і понад 40 травмовано; паводок в 6-ти західних областях України в 2008-му році, внаслідок якого загинули 39 людей і завдано збитків розміром вище 4-х млрд грн; ; пожежа в залі ігрових автоматів в м. Дніпропетровськ у 2009-му році, загинуло 9 та постраждало 11 осіб; епідемія грипу і ГРЗ в листопаді-грудні 2009-го року; сильні снігопади на території України в грудні 2009 року; вибух кисневого балона в лікарні г. Луганск в 2010 році, 16 загиблих і 6 постраждалих; сильні дощі і паводки в Івано-Франківській, Вінницькій, Чернівецькій та Хмельницькій областях в червні 2010 рр.; аварія рейсового автобуса "Еталон" (зіткнення з локомотивом на з/д переїзді), загинуло 45 осіб та 8 травмовано; пожежа в будинку соц. обслуговування Дубровицького р-ну Рівненської обл в 2011 році, загинуло 16 осіб, постраждало і госпіталізовано 11 осіб.

Роки

У 2011 році здійснювалися основні заходи з розділення Міністерства у справах НС України на 4 окремих відомства -

· Міністерство надзвичайних ситуацій України (як головний орган)

· Державна інспекція техногенної безпеки України,

· Державне агентство зони відчуження,

· Державна служба гірничого нагляду та промислової безпеки України.

В листопаді 2011 року закінчені заходи щодо переведення особового складу наглядово-профілактичного блоку МНС для подальшого проходження служби в новостворену Державну інспекцію техногенної безпеки України, завершено формування її органів та підрозділів. Особовий склад залишився на службі цивільного захисту з відповідними спеціальними званнями, Указом Президента на них поширювався порядок проходження служби цивільного захисту, медичне, санаторно-куроротное забезпечення, пільги та компенсації передбачені для особового складу МНС.

У 2012 році Державні пожежні частини реформовані в Державні пожежно-рятувальні частини (ДПРЧ) і підпорядковані безпосередньо територіальним органам МНС. Районні (міські) відділи МНС реформовані в служби цивільного захисту в районах (містах) і введені до складу апаратів ГТУ (ТУ) МНС.

2 жовтня 2012 Верховною Радою України був прийнятий Кодекс цивільного захисту України ^[7], який став головним систематизуючим нормативно-правовим актом в системі цивільного захисту населення, територій, навколишнього середовища, майна від наслідків надзвичайних ситуацій, реагуванням на них, функціонування єдиної державної системи цивільного захисту, позначає повноваження всіх органів державної влади, місцевого самоврядування, громадян, осіб без громадянства та іноземців, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності.

24 Грудня 2012 Указом Президента України Міністерство надзвичайних ситуацій і Державна інспекція техногенної безпеки України реорганізовані в єдину Державну службу України з надзвичайних ситуацій (ДСНС України), як центральний орган виконавчої влади, який координується і направляється Міністерством оборони України. Першим головою Служби Указом Президента призначений Болотських Михайло Васильович.

Упродовж 2013 року Державною службою України з надзвичайних ситуацій здійснювалися заходи щодо створення нормативно-правової бази діяльності Служби (підготовлений і виданий Указ Президента України № 20/2013 від 16.01.2013 р "Деякі питання Державної служби України по надзвичайних ситуацій", яким затверджено "Положення про Державну службу України з надзвичайних ситуацій"; Постанова Кабінету Міністрів України про формування територіальних органів ДСНС України"); сформовані територіальні органи ДСНС України - Головні управління і Управління ДСНС України на базі ГТУ (ТУ) МНС і ГУ (У) Держтехногенбезпеки; призначено керівництво територіальних органів; завершено процес переведення особового складу двох центральних органів виконавчої влади до ДСНС України для подальшого проходження служби. Міністерством оборони України спільно з ДСНС видано ряд нормативних актів, що регулюють діяльність Служби, взаємодія органів і сил ГСЧС України з органами управління Міністерства оборони, Генеральним Штабом ЗСУ та Збройними Силами України.

01 Липня 2013 р. набув чинності Кодекс цивільного захисту України.

02 Березня 2014 р. розпорядженням Кабінету Міністрів України №87-р генерал-полковник служби цивільного захисту БОЛОТСЬКИХ Михайло Васильович звільнений з посади Голови ДСНС України.

23 Квітня 2014 розпорядженням Кабінету Міністрів України №412-р Головою ДСНС України призначений полковник служби цивільного захисту Бочковський Сергій Станіславович.

25 Квітня 2014 р. Кабінетом Міністрів України видано Постанову №120 "Питання координації та спрямування Державної служби з надзвичайних ситуацій", який встановлює, що діяльність ДСНС України спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ^[9]

03 Липня 2014 року видано Наказ МВС України №631 "Про затвердження Положення про Оперативно-рятувальну службу цивільного захисту ДСНС України".

Очікується нова редакція "Положення про Державну службу України з надзвичайних ситуацій" і "Положення про Міністерство внутрішніх справ України" з урахуванням останніх рішень Уряду України.

Органи управління

1. Апарат ДСНС України (м.Київ).

· Керівництво Державної служби

· Департамент державного нагляду та контролю

· Департамент реагування на надзвичайні ситуації

· Департамент організації заходів цивільного захисту

· Департамент економіки і фінансів

· Департамент ресурсного забезпечення

· Адміністративний департамент

· Департамент персоналу

· Управління авіації та авіаційного пошуку і порятунку

· Управління гідрометеорології

· Управління телекомунікацій, інформаційних технологій та Системи 112

· міжнародного співробітництва

· Юридичне управління

· Управління внутрішнього аудиту та протидії корупції

· Відділ зв'язків із засобами масової інформації та роботи з громадськістю

· Центральна лікарсько-експертна комісія

· Сектор спеціального зв'язку

· Режимно-секретний сектор

· Сектор мобілізаційної роботи

Найменування	Сфера діяльності/підрозділи
Департамент державного нагляду та контролю	· Організація здійснення державного нагляду (контролю) у сфері техногенної та пожежної безпеки, цивільного захисту · Управління пожежної безпеки · Управління техногенної безпеки та цивільного захисту
Департамент реагування на надзвичайні ситуації	· Організація та здійснення заходів щодо реагування на НС, застосування та управління діями Сил цивільного захисту ДСНС під час ліквідації НС і пожеж, проведення піротехнічних робіт та координації діяльності аварійно-рятувальних служб; · Управління силами і засобами Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту ДСНС України структура Департаменту: · · Управління організації пожежогасіння, піротехнічних робіт та підготовки підрозділів ОРС ЦЗ · відділ організації піротехнічних робіт · відділ організації пожежегасіння та роботи з об’єктовими підрозділами · відділ підготовки підрозділів ОРС ЦЗ · відділ організації служби, підготовки та сертифікації аварійно-рятувальних служб · Управління організації реагування та контролю готовності підрозділів · Відділ контролю та координації аварійно-рятувальних формувань · Відділ аналізу та планування · Відділ організації управління у надзвичайних ситуаціях · Сектор антитерористичної діяльності · Відділ медичного забезпечення, реабілітації та охорони праці
Департамент цивільного захисту	· Реалізація державної політики у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій · Відділ інженерно-технічних заходів
Департамент економіки і фінансів	· Організація, планування та управління системою фінансового забезпечення в ДСНС
Департамент ресурсного забезпечення	· Матеріально-технічне забезпечення у системі ДСНС · Служба безпеки дорожнього руху · Відділ спеціального обладнання та спеціальної техніки
Адміністративний департамент	· Організаційно-технічне, документальне забезпечення; стратегічне планування; взаємодія з МВС України
Департамент персоналу	· Організація управлінням персоналом (кадрами) ДСНС · Відділ комплектування служби цивільного захисту та адміністративної роботи · Відділ організаційно-штатної роботи та служби дислокації · Відділ проходження служби, комплектування резерву та бронювання · Відділ освіти і науки · Сектор державної служби
	·
	·

 

Найменування	Сфера діяльності/підрозділи
Управління авіації та авіаційного пошуку і рятування	· Управління діяльністю авіації ДСНС
Управління гідрометеорології
Юридичне управління

 

Відділи, сектори, ВЛК