Прийнято низку законів і законодавчих актів, що регулюють окремі напрями державно-службової діяльності:

· про місцеву державну адміністрацію,

· про Прикордонні війська України,

· про Прокуратуру України,

· про Збройні Сили України,

· про освіту,

· про міліцію України тощо.

 Усі вони тією чи іншою мірою стосуються питань організації та проходження державної служби у відповідних державних органах. Закон України «Про державну службу» спрямований на врегулювання суспільних відносин, що охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних, соціальних умов реалізації громадянами права на державну службу. В преамбулі цього Закону встановлено, що він визначає загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють у державних органах та їх апараті, але зміст Закону дозволяє зробити висновок про те, що він практично регулює діяльність апарату органів виконавчої влади.

Державну політику в сфері державної служби визначає Верховна Рада України. Її основними напрямами є вивчення цілей, завдань і принципів функціонування інституту державної служби, забезпечення ефективності роботи всіх державних органів відповідно до їх компетенції. Для проведення державної політики і функціонального управління державною службою утворено Головне управління державної служби України та Координаційну раду з питань державної служби при Президентові України. Указом Президента України від 24 липня 1995 р. затверджено «Положення про Раду по роботі з кадрами».

На Головне управління державної служби покладено прогнозування й планування потреб державних органів та їх апарату в кадрах, забезпечення разом з іншими державними органами реалізації загальних напрямів політики в сфері державної служби в державних органах та їх апараті, розробку та внесення на розгляд Кабінету Міністрів України проектів нормативних актів з питань державної служби, розробку, координацію й контроль здійснення заходів щодо підвищення ефективності державної служби та розв’язання інших питань організації і правового регулювання державної служби.

Оскільки питання функціонування державної служби в державних органах, правове становище яких регулюють спеціальні закони України, вирішують ці органи, то є важливим створення та функціонування Координаційної ради з питань державної служби для визначення шляхів, засобів і форм реалізації основних напрямів у сфері державної служби, об’єднання зусиль усіх державних органів щодо підвищення ефективності державної служби. Положення про Координаційну раду з питань державної служби затверджує Кабінет Міністрів України.

Правовий статус Президента України, Голови Верховної Ради України та його заступників, голів комітетів Верховної Ради України та їх заступників, народних депутатів України, Прем’єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України, Голови та членів Конституційного Суду України, Голови та суддів Верховного Суду України, Голови та арбітрів Вищого арбітражного суду України, Генерального прокурора України та його заступників регулюється Конституцією та спеціальними законами України.

Правове становище державних службовців, що працюють у апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, Служби безпеки, внутрішніх справ тощо, визначається відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України.

Державні службовці виконують покладені на них обов’язки на постійній чи тимчасовій основі, здебільшого на підставі конкурсного відбору, залежно від категорії посади. Посада, яку займає державний службовець, визначає зміст його діяльності й правове становище. Від посади залежать обсяг, форми, методи участі державного службовця в практичному здійсненні компетенції того державного органу, в якому він працює. Згідно зі ст. 2 Закону посада — це визначена структурою й штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень.

Це поняття може бути використане для будь-якого державного органу, структурного підрозділу, їх апарату. На жаль, цього не можна сказати про наведене в Законі поняття посадових осіб, якими відповідно до цього Закону вважають керівників і заступників керівників державних органів та їх апарату, інших державних службовців, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих і консультативно-дорадчих функцій.

Питання про визначення посадової особи має дуже велике значення. Тому наведене вище поняття не може задовольнити теорію й практику з принципових позицій. По-перше, воно є нечітким, оскільки в ньому говориться про державних службовців, на яких законом та іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих і консультативно-дорадчих функцій, а в преамбулі Закону встановлено, що він визначає статус державних службовців, які працюють у державних органах та їх апараті. По-друге, в цьому понятті говориться про осіб, наділених консультативно-дорадчими функціями. Але ж консультативно-дорадчими функціями можуть бути наділені не тільки посадові, а й інші особи, як практично це й буває. Якщо «консультант» або «радник» не наділений організаційно-розпорядчими, а краще було б сказати — владно-розпорядчими функціями, то він не може бути віднесений до посадових осіб.

Практичне значення поняття «посадова особа» тісно пов’язано з кримінальним законодавством, інститутом адміністративної відповідальності, всіма галузями та сферами управлінської діяльності.

3. Державні службовці: поняття, ознаки і види. Посада та посадова особа: співвідношення понять. Класифікація посад державних службовців. Основні права та обов'язки державних службовців. Етика поведінки державного службовця. Види і характеристика обмежень щодо державних службовців.

Закон «Про державну службу» не дає розгорнутого поняття державних службовців, констатуючи, що до них належать особи, які займають посади в державних органах та їх апараті й мають відповідні службові повноваження. Наведене поняття звужує коло осіб, що належать до державних службовців.

У спеціальній літературі державні службовці розглядаються й у широкому розумінні. Відповідно до цього державним службовцем визнають особу, яка в порядку, встановленому правовим актом, займає посаду в державній організації — органі державної влади, на підприємстві, в установі, організації (тільки б вони були засновані на державній власності).

Процес проходження державної служби в сфері виконавчої влади багато в чому залежить від галузі діяльності державного службовця, повноважень і обов’язків окремих службовців. За цими ознаками всіх службовців органів державного управління поділяють на види. В теорії адміністративного права та практиці державного управління найпоширенішою є класифікація державних службовців на види за владними повноваженнями, які закріплюються як у законодавчих актах, так і в інших правових документах — положеннях, статутах, рішеннях тощо.

За такою класифікацією виділяють: допоміжний (технічний) персонал, спеціалістів, посадових осіб і представників адміністративної влади.

Діяльність допоміжного персоналу пов’язано з виконанням матеріально-технічних дій (операцій), які не тягнуть за собою юридичних наслідків, але мають велике значення в управлінській практиці, оскільки в процесі такої діяльності готуються умови для здійснення юридично значущих дій. До складу допоміжного персоналу входять: секретарі, діловоди, архіваріуси, лаборанти, стенографісти та ін.

До спеціалістів належать службовці, які мають професійні знання в окремих галузях і здійснюють професійну діяльність. Це лікарі, вчені, агрономи, юрисконсульти тощо. Їх посади не пов’язано з керівною діяльністю й не породжують юридичних наслідків. Лише в окремих випадках їх дії можуть створювати юридичні наслідки, наприклад, викладач приймає іспити, лікар видає лікарняний листок тощо.

До посадових осіб, як уже було зазначено, належать ті службовці, на яких покладено здійснення організаційно-розпорядчих і контрольно-дорадчих функцій. Їх дії, пов’язані з виконанням цих функцій, завжди тягнуть за собою юридичні наслідки. Вони своїми діями створюють юридичні акти, здатні породжувати, змінювати, припиняти конкретні юридичні відносини.

До представників адміністративної влади належать службовці, чиї дії поширено на осіб, їм не підпорядкованих (працівники міліції, державних інспекцій, державної контрольно-ревізійної служби тощо). Вони наділені правом застосовувати адміністративний примус, а деякі з них — і адміністративні стягнення за адміністративні правопорушення.

4. Проходження служби в державних органах та їх апараті: поняття і стадії. Прийняття на державну службу. Обмеження, пов'язані з прийняттям та перебуванням на державній службі. Випробування при прийнятті на державну службу. Декларування доходів державних службовців. Службова кар'єра. Стажування державних службовців. Навчання і підвищення кваліфікації державних службовців. Переведення державного службовця на іншу посаду. Заохочення. Підстави припинення державної служби. Відставка державного службовця.

Обов’язки та права державних службовців.

У Законі «Про державну службу» закріплено основні обов’язки та права державних службовців. Державні службовці зобов’язані додержуватися Конституції та інших актів законодавства України, забезпечувати ефективну роботу відповідних органів, не допускаючи при цьому порушень прав і свобод людини й громадянина, безпосередньо виконувати покладені на них службові обов’язки, зберігати державну таємницю, інформацію про громадян, що стала їм відома під час виконання обов’язків державної служби, постійно вдосконалювати організацію своєї роботи та підвищувати професійну кваліфікацію. Важливим є те, що державний службовець не тільки має право, а й зобов’язаний у разі отримання доручення, яке суперечить чинному законодавству, невідкладно, в письмовій формі доповісти про це посадовій особі, яка дала доручення, а в разі наполягання на його виконанні — повідомити вищу за посадою особу.

Серед широкого спектру основних прав державних службовців слід відзначити такі як право на повагу особистої гідності, право на соціальний і правовий захист, право на просування по службі з урахуванням кваліфікації та здібностей, сумлінного виконання службових обов’язків, право приймати рішення в межах своїх повноважень тощо. Законодавець підкреслює, що конкретні обов’язки та права державних службовців мають визначатися на основі типових кваліфікаційних характеристик і відображатися в посадових положеннях та інструкціях, які затверджують керівники відповідних державних органів у межах закону та їх компетенції.

Надаючи всім громадянам України рівне право доступу на державну службу, законодавець разом з тим встановлює коло обмежень, пов’язаних із прийняттям на державну службу та проходженням державної служби.

Обмеження, пов’язані з прийняттям на державну службу, є традиційними — визнання особи в установленому порядку недієздатною, наявність судимості, що є несумісною із зайняттям посади, безпосередня підпорядкованість або підлеглість особам, які є близькими родичами чи свояками. Законами України для деяких категорій державних службовців можуть встановлюватися інші обмеження, пов’язані з прийняттям на державну службу.

Відповідно до ст. 16 Закону державний службовець не має права здійснювати дії, передбачені статтями 1, 5 Закону України «Про боротьбу з корупцією» від 5 жовтня 1995 р. До таких дій належать корупційні діяння: незаконне одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, в зв’язку з виконанням таких функцій, матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, у тому числі прийняття чи отримання предметів (послуг) шляхом їх придбання за ціною (тарифом), суттєво нижчою від їх фактичної (дійсної) вартості; одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням при цьому пільг чи переваг, не передбачених чинним законодавством.

Спеціальні обмеження щодо державних службовців та інших осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямовано на попередження корупції і перераховано в ст. 5 Закону «Про боротьбу з корупцією». Вони не мають права: сприяти, використовуючи своє службове становище, фізичним і юридичним особам у здійсненні ними підприємницької діяльності, а так само в отриманні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг з метою незаконного одержання за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг; займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через посередників або підставних осіб, бути повіреними третіх осіб у справах державного органу, в якому вони працюють, а також виконувати роботу на умовах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики); входити самостійно, через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів підприємств, кредитно-фінансових установ, господарських товариств тощо, організацій, спілок, об’єднань, кооперативів, що здійснюють підприємницьку діяльність; відмовляти фізичним і юридичним особам у інформації, надання якої передбачено правовими актами, умисно затримувати її, надавати недостовірну чи неповну інформацію та вчиняти інші дії.

Державні службовці не можуть брати участь у страйках та вчиняти дії, що перешкоджають нормальному функціонуванню державного органу. Обмеження, пов’язані з проходженням служби окремими категоріями державних службовців, встановлюють виключно законодавчі акти України.

Осіб, які претендують на заняття посади в системі державної служби або на виконання інших функцій держави, попереджають про встановлені щодо них обмеження.

Для зайняття посади державного службовця введено декларування доходів особи, яка претендує на посаду, а особам, що претендують на заняття посад першої і другої категорії (ст. 25 Закону), потрібно надати, крім декларації про доходи, відомості про належні їм і членам їх сімей нерухоме майно, вклади в банках і цінні папери.

Зазначені відомості щорічно подають і особи, вже зараховані на державну службу.

Зарахування на державну службу здійснюють на конкурсній основі згідно з порядком, встановленим відповідним Положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Дані про вакансії посад державних службовців підлягають публікації та поширенню через засоби масової інформації не пізніше ніж за місяць до проведення конкурсу. Інші процедури прийняття на службу можуть встановлювати закони України, але при цьому заборонено вимагати від кандидатів на державну службу відомості та документи, подання яких не передбачено законодавством України.

Просування по службі державного службовця, який зарахований до кадрового резерву чи пройшов стажування, а також прийняття на роботу державного службовця, що припинив державну службу в зв’язку з відставкою, може здійснювати керівник відповідного державного органу без конкурсного відбору.

⇐ Предыдущая12345

Поделиться: