Типологія міжн. конфліктів.

Під конфліктом розуміється особливе соціально-політичне положення, яке характеризується загостренням протиріч між двома або декількома учасниками, коли для його дозволу стає недостатнім використання звичайних заходів і процедур. Конфлікт - протиріччя/протидія його учасників.

Стадії розвитку конфлікту :

· латентна (прихована) - характеризується тим, що вже існує об’єкт взаємних домагань, йде ідеологічна і пропагандистська боротьба, сторони апелюють до громадської думки, але не переходять до жорстких конфліктних методів;

· передконфліктна - характеризується тим, що сторони пред’являють жорсткі юридичні вимоги, апелюють до громадської думки, використовують тактику взаємних погроз і конфронтацію, провокацію; · стадія відкритого конфлікту - коли починаються озброєні дії, з’являються перші жертви, домінує орієнтація на фізичне знищення жертви;

Конфліктні групи - добре організовані, здатні очолити великі маси населення на акції озброєної протидії/протистояння, що зв’язують свій прихід до влади і її утримання озброєними методами із збереженням конфлікту.

Основні функції конфліктології ТМО :

· інструментальна - вироблення понять, прийнятних для переговорного процесу, пов’язаного з конфліктами, виробітку процедур і механізмів, поєднання яких може бути використане при рішенні задачі запобігання або врегулювання конфлікту;

· аналітична - збір і обробка поточних даних в процесі зародження і розвитку конфлікту, які свідчать про взаємодію основних чинників і тенденцій, що міняється;

· прогностична - вироблення ефективних прогнозів і моделей можливого розвитку конфліктних ситуацій.

Прогнози бувають:

· пошуковий - визначення шляхів і термінів досягнення майбутніх станів досліджуваного явища за допомогою умовного продовження в майбутньому діючих основних тенденцій і чинників. Відповідає на питання: Що буде при збереженні існуючих тенденцій?

· нормативний - визначення можливих станів досліджуваного міжн. явища, які сприймаються як цілі. Відповідає на питання: Якими шляхами досягти бажаного?

Модель конфлікту - складне системне поєднання основних і другорядних чинників, явних і прихованих взаємозв’язків, протиріч, які визначають розвиток конфлікту, зовнішніх і внутрішніх умов.

У політичній моделі необхідно враховувати реальний і потенційний вплив як жорстко детермінованих компонентів, так і таких, які потрапляють під поняття випадкових.

Ознаки міжн. конфлікту (на думку Р. Маку і Р. Снайдера) :

· наявність як мінімум двох сторін (індивіди, групи, держави, культури);

· конфлікт виникає у зв’язку з наявністю дефіциту 2-х типів: «позиційного» і «дефіциту джерел». Під першим мається на увазі неможливість виконання однієї ролі або функції двома суб’єктами, що ставить їх у відношення суперництва. У другому випадку йдеться про недостатність певних цінностей, тому суб’єкти не в змозі задовольнити свої претензії повною мірою;

· конфлікт виникає тільки за ситуації, коли сторони прагнуть досягти переваг за рахунок один одного. Таким чином успіх однієї сторони означає поразку іншій. А само конфліктна поведінка виглядає як прагнення ліквідовувати або, як мінімум, поставити під контроль супротивника; · дії конфліктуючих сторін мають бути спрямовані на досягнення несумісних і взаємовиключних цілей;

· найважливішим аспектом конфліктних ситуацій є влада і вплив.

Амер. политолог Митчелл. Конфликт не есть что-либо отрицательное, а способ разрешения противоречий. Он так же естественен, как естественный отбор в природе, и имеет приблизительно такой же эффект.

Триединая процедура управления конфликтами:

А) избежание конфликта – предотвращение развития конфликтной ситуации, или же напротив: инициирование конфликта с попыткой направить его развитие по заранее заданной схеме. Б) предупреждение международного конфликта – предотвращение вытекающего из ситуации конфликтного поведения (с нейтрализацией конфликтных групп; или же наоборот: поддержка и организация конфликтных групп при полном контроле над ними В) урегулирование или разрешение конфликта – приостановка нежелательного конфликтного поведения путем устранения его источника или через различные формы соглашений между сторонами конфликта.

Превентивная (предупреждать) дипломатия – представлена на юбилейной сессии ООН – предупреждение конфликтов в зародыше.

Сжатое определение концепции конфликтов Джона Бертона, директора Лондонского колледжа. По мнению Бертона фокус современных конфликтов перемещается сегодня с борьбы за территориальные захваты на борьбу за определение характера внутренней организации того или иного общества. Кроме того, он полагает, что современные региональные конфликты на своих начальных стадиях возникают не между великими державами, а в среде малых и средних по масштабам государств кризисной (или «догоняющей») модели развития. Такие ситуации развиваются чаще всего возникают вследствие внутренних противоречий, и только потом затрагивают стратегические и идеологические интересы великих держав, которые втягивают их в конфликт.

Жоден з міжн. конфліктів не є точною копією іншого, а завжди характеризується притаманними тільки йому особливостями, як щодо причини виникнення, засобів, складу конфліктуючих сторін, так і за специфікою перебігу. Власне тому, будь-які типологізаційні схеми, очевидно, є доволі штучними, що однак зовсім не означає відсутності потреби в них. В.В.Мадісон та В.А.Шахов у «Політологія МВ» пропонують у якості таких критеріїв: суб’єктність, сферу відносин між сторонами, масштабність.

Представлена у цій праці класифікація базується на таких поширених та апробованих критеріях, як: засоби, склад сторін що приймають участь в конфлікті, географічні масштаби, тривалість.

За засобами конфлікти традиційно прийнято ділити на збройні та незбррйні, оскільки власне використання чи не використання збройних сил в розв’язанні міжн. суперечностей визначає собою його найголовніші специфічні риси.

Збройні конфлікти, тобто війни є цілеспрямовано організованими зіткненнями збройних сил конфліктуючих сторін з метою завдання, максимально можливої шкоди та знищення військового і господарського потенціалу противника. Завдаючи великої руйнівної шкоди воєнні засоби в МВ є найбільш дієвим способом реалізації зовнішньополітичних інтересів держави, що не одноразово призводило до вибуху війн.

Ініціювання війни виправдовується захистом своїх громадян, необхідністю припинення геноциду, боротьбою проти тоталітаризму.

У військовій науці війни класифікуються за критеріями:

- театрів воєнних дій (ТВД) на: сухопутні та морські;                 - способу ведення воєнних дій на: позиційні та маневренні;

- залучених ресурсів на: обмежені та масові.

Досить оригінальну класифікацію, у праці «Війна та антивійна», пропонують амер. дослідники Елвін та Хейді Тофлери. Вони визначають типи війн за їх відношенням до типів цивілізацій:

1. Війни першої хвилі відповідають сільськогосподарським суспільствам та характеризуються тим, що вони провадяться на примітивному технологічному рівні, в них прийма­ють участь іррегулярні підрозділи, їх масштаби та ресурси залучені з обох сторін є незначними. 2. Війни другої хвилі здійснюються промисловими суспільствами та їм характерні досить високий технологічний рівень, участь в бойових операціях масових регулярних армій, значні ресурси та масштаби використані у воєнному конфлікті.

З. Війни третьої хвилі ведуться постіндустріальними (інформаційними) суспільствами, або принаймі перехідними до них, що характеризуються надвисоким технологічним рівнем.

Незбройні конфлікти характеризуються конфронтативними діями ворогуючих сторін не пов’язаними з застосуванням воєнної сили. Зрозуміло, що вони можуть бути попередніми стадіями воєн і розглядатися як форми загострення стосунків, але в сучасних МВ, доволі часто, вони виступають самостійно, наприклад у взаємовідносинах двох полюсів біполярної міжнародної системи. Серед незбройних конфліктів найчастіше визначають:

1. Дипломатичні, що виражаються у ворожих демаршах, як наприклад обмін нотами протесту, оголошення персонами нон-грата окремих дипломатичних працівників, розірвання дипломатичних стосунків між конфліктуючими сторонами.

2. Екон., що проявляють себе перед усім у так званих «торгових війнах», які здійснюються за допомогою конфронтативно спрямованої митної політики, щодо імпорту товарів, капіталів, послуг та інформації з протистоячих у ситуації конфлікту країн. Засобами таких конфліктів є також повна або часткова заборона (ембарго) на торгівлю з ворогуючою стороною, яка шляхом політичного тиску може бути поширена також і на треті країни, як це на початку XIX ст. практикувала наполеонівська Франція щодо Великобританії, а в 60-70х роках США – щодо Куби.

3. Інформаційно-пропагандистські пов’язані з активним втручанням в інформаційне «поле» конфліктуючої сторони з метою порушення внутрішньої стабільності, розпалювання національної, соціальної чи релігійної ворожнечі, закликів до різних форм непокори владі. Приблизно таким чином, в часи «холодної війни» працювали радіостанції «Голос Америки», «Вільна Європа» чи закордонна редакція Московського радіо, найрізноманітніші періодичні друковані видання та телевізійні компанії США і СРСР. Сучасний постбіполярний світ, що характеризується вільною циркуляцією інформації, як в рамках інформаційних мереж СNN, ВВС, NВС, СВС та АВС, так і глобальної комп’ютерної мережі Інтернет є тим більше вразливим на використання інформації у так званих інформаційних та ідеологічних війнах, проти яких сучасні держави практично беззахисні. Кожна із сторін у такому конфлікті намагається захистити свій внутрішній інформаційний простір від проникнення в нього небажаної інформації, разом з тим усіма засобами намагаючись втручатись за допомогою інформаційних мереж у внутрішні справи противної сторони.

4. Культурні конфлікти визначаються конфронтативними заходами держав світу пов’язаними з повною або частковоюзабороною поширення у тій чи іншій країні літератури, му­зичної, кіно чи відеопродукції що походить зі сторони ворогуючої країни. Прикладом такого можуть бути заходи Франції спрямовані на обмеження поширення в країні так званої аме­риканської «масової» культури або повна її заборона в цілому ряді арабських країн.

За географічними масштабами міжн. конфлікти можна поділити в порядку їх розширення на три типи: локальні, регіональні та глобальні.

Локальними є конфліктами для яких характерне поширення:

- в прикордонних районах суміжних держав (як наприклад Індо-Пакистанський конфлікт чи Іраксько-Іранська війна);

- в окремих невеликих географічних пунктах відносно їх приналежності (конфлікт між Великобританією та Аргентиною за Фолклендські (Мальвінські) острови); - на невеликих територіях конфліктуючих сторін (арабо-ізраїльські війни 50-70х років).

Локальні конфлікти найбільш поширені в біполярних міжн. системах, що випливає з охарактеризованого вище опосередкованого протиборства ініційованого глобальними наддержавами. Характерним прикладом такої прихованої боротьби за перерозподіл сфер впливу між США та СРСР була ціла низка локальних конфліктів в часи «холодної» війни. Локальні конфлікти переважно відзначаються незначним обсягом ресурсів, що залучаються до боротьби та спорадичністю. Якщо такі конфлікти відбуваються в прикордонних районах держав то, як показує досвід, вони мають затяжний характер, але у всіх інших випадках проходять блискавично. Локальні конфлікти, за певних умов, мають тенденцію до розширення масштабів та перетворення в більш небезпечні регіональні та глобальні.

Регіональні конфлікти отримують поширення в більшій частині країн регіону або охоплюють його повністю. Такого типу конфлікти характеризуються, на відміну від попередніх, великими обсягами залучених до боротьби ресурсів, та як правило, середньою тривалістю. Існує два найбільш поширених варіанти їх виникнення:

- вибух локального конфлікту призводить до поступового втягнення третіх держав до нього, тим самим розширюючи не тільки склад учасників, але й його географічні межі та ресурсні масштаби. Прикладом такого конфлікту є Центральноамер. 1970- 1980х років у який в той чи інший спосіб втягнулись всі держави регіону, а також опосередковано США, СРСР та Куба;

- держави регіону задовго до виникнення конфлікту групуються в протистоячі одна одній коаліції, які в момент вибуху кофлікту одразу вступають в боротьбу згідно наперед розроблених планів, як власне вибухнули обидві світові війни.

Глобальні конфлікти або світові війни охоплюють практично весь світ, оскільки якщо не прямо то прйнаймі опосередковано зачіпають всі регіони, всі країни світу, навіть в тому випадку коли вони не приймають безпосередньої участі у воєнних діях.Такі конфлікти характеризуються величезними територіальними та ресурсними масштабами боротьби між протистоячими коаліціями. Вони, як правило, також є середньотривалими про що свідчить те, що І світова війна тривала 4 роки, ІІ – 6 років, що пояснюється міжрегіоніальним характером ТВД, які включали в себе сухопутні, морські та океанічні ділянки сумарною площею декілька млн.ів кілометрів квадратних. Світові війни, як правило, виникають в мультиполярній міжн. системі і пов’язані, як було показано вище з дисбалансом могутності провідних держав світу та коаліцій котрі вони очолюють.

Міжн. конфлікти, такого типу, практично завжди виникають шляхом ескалації від локального до глобального рівнів. Так І світова війна розвивалась від локального конфлі­кту між Австро-Угорщиною та Сербією, а - її від такого ж конфлікту між Німеччиною та Польщею.

За складом конфліктуючих сторін міжн. конфлікти досить таки чітко діляться на: двосторонні, багатосторонні та коаліційні.

Двосторонні конфліктні, як правило випливають 3 територіальних, етнічних та релігійних протиріч, що виникають між суміжними державами, власне тому такі вони переважно мають локальний, затяжний характер. В окремих випадках двосторонні конфлікти також можуть відбуватися на міжрегіональному рівні, як наприклад японо-американська «торгова війна» 70-80х років, або війна між Іспанією та США на початку XX ст..

Багатосторонні конфлікти характеризуються хаотичним або поступовим втягненням держав у боротьбу між тими чи іншими їх угрупованнями, спричиненими переважно протиріччями політичного, екон. та військового характеру. Такого типу конфлікти мають здебільшого регіональний масштаб та є середньотривалими, а в окремих випадках вони також можуть бути затяжними, як наприклад - Центральноамер., що пояснюється різним співвідношенням залучених ресурсів та масштабів території на якій відбувається конфлікт. Тут мається на увазі закономірність щодо того, що при великих географічних масштабах використання ресурсів в конфлікті не може бути швидким.

Коаліційні конфлікти, на відміну від попереднього типу, є наперед організованим, одномоментним втягненням держав в протиборство. Тобто створена заздалегідь коаліція держав розпочинає дії згідно так званого casus foederis, на основі попередньо укладених союзницьких угод про воєнні та політичні гарантії взаємної безпеки. Такі угоди мають конфронтативний характер, оскільки завжди спрямовані проти тої чи іншої держави, або протистоячої коаліції. Так задовго до І світової війни були створені ворогуючі коаліції: Троїстий союз та на основі франко-рос. договору - Антанта. Втягненню держав Європи у II світову війну передувало укладення Німеччиною та Італією, так званого, «Сталевого пакту» та надання англо-фр. гарантій Польщі і Румунії. Коаліційні конфлікти в XX ст., як правило, мали глобальний характер, відзначалися середньою (4-6 років) тривалістю та величезними ресурсами, що залучалися до протиборства.

За тривалістю міжн. конфлікти, як видно з попередніх класифікацій, діляться на: короткотривалі (блискавичні), середньотривалі та довготривалі (затяжні).

Короткотривалі або блискавичні конфлікти загалом є локальними та характеризуються незначними обсягами ресурсів, що залучаються до конфронтації, їх тривалість може коливатися у проміжку від кількох днів до кількох місяців. Вони відбуваються переважно на двосторонній основі, а значно рідше-багатосторонній, як наприклад Суецький, де конфліктуючими сторонами були Великобританія, Франція та Ізраїль з одного боку і Арабська Республіка Єгипет – з іншого.

Середньотривалі конфлікти відбуваються на протязі близько 4-6 років і характеризуються переважно регіональним та глобальним геопросторовим масштабом. Вони, як правило, відбуваються на коалщшній основі та відзначаються величезними ресурсами, що застосовуються в протиборстві. У XX ст. такими міжнародними конфліктами стали обидві світові війни, які,суттєво змінили МВ, ставши «каталізаторами» процесу трансформації міжнародної системи.

Довготривалі або затяжні конфлікти тривають на протязі від 6-7 до 10 і більше років. Для них характерні як регіональні так і локальні географічні рамки та невеликі масштаби ресурсів, що при цьому використовуються. Такого типу конфліктом є наприклад ірано-іракський, який тривав загалом близько 10 р. Однак, як виняток, можна назвати японо-амер. торгову війну, яка маючи міжрегіональний характер, тривала майже двадцять років.

 

⇐ Предыдущая13141516171819202122Следующая ⇒

Поделиться: