ДИСЦИПЛІНА : АДМІСТРАТИВНЕ СУДОЧИНСТВО. Лекційне заняття № 4. ( теоретичне заняття - 2 година, самостійне вивчення - 2 години)

ДИСЦИПЛІНА : АДМІСТРАТИВНЕ СУДОЧИНСТВО

Лекційне заняття № 4

( теоретичне заняття - 2 година, самостійне вивчення - 2 години)

Тема № 4. Учасники адміністративного процесу.

Мета: дати студентам чітке поняття складу осіб, які беруть участь у справі. Студенти повинні знати права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі.

План заняття:

1. Особи, які беруть участь у справі. Склад осіб, які беруть участь у справі.

2. Адміністративна процесуальна правосуб'єктність. Права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі.

3. Сторони. Права та обов'язки сторін. Заміна неналежної сторони. Треті особи. Права та обов'язки третіх осіб. Процесуальне правонаступництво.

4. Представники. Особи, які не можуть бути представниками. Документи, що підтверджують повноваження представників. Повноваження представника в суді. Участь у справі органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб. Особливості повноважень органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб у суді.

Питання для самостійного вивчення:

1. Інші учасники адміністративного процесу. Особи, які є іншими учасниками адміністративного процесу.

2. Секретар судового засідання.

3. Судовий розпорядник.

4. Свідок.

5. Експерт.

6. Спеціаліст.

7. Перекладач.

Рекомендована література до теми:

1.	КонституціяУкраїни від 28.06.1996р.
2.	Кодекс України про адміністративні порушення від 07.12.1984р.зі змінами і доповненнями
3.	Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07 2005р. зі змінами і доповненнями
4.	Закон України «Про державну службу» від 16.12.1993р. зі змінами і доповненнями
5.	Закон України «Про громадянство України» від 18.01.2001р. зі змінами і доповненнями
6.	Закон України „Про звернення громадян” від 02.10.1996р. зі змінами і доповненнями
7.	Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.1991р. зі змінами і доповненнями
8.	Закон України „Про міліцію” від 2012.1990р. зі змінами і доповненнями
9.	Закон України „Про місцеві державні адміністрації” від 09.04.1999р. зі змінами і доповненнями
10.	Закон України „ Про адвокатуру та адвокатську діяльність" 5 липня 2012 року № 5076-VI
11.	Закон України „Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі” від 01.12.1994р. зі змінами і доповненнями
12.	Закон України „Про місцеве самоврядування в Україні” від 21.05.1997р. зі змінами і доповненнями
13.	Закон України „Основи законодавства України про охорону здоров’я” від 19.11.1992р. зі змінами і доповненнями
14.	Закон України „Про пенсійне забезпечення” від 06.12.1992р. зі змінами і доповненнями
15.	Закон України „Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” від 24.02.1994р. зі змінами і доповненнями
16.	Закон України „Основи законодавства України про культуру” від 14.02.1992р. зі змінами і доповненнями
17.	Закон України „Про освіту” від 23.05.1991р. зі змінами і доповненнями
18.	Закон України „Про вищу освіту” від 17.01.2002р. зі змінами і доповненнями
19.	Закон України „Про оперативно-розшукову діяльність” від 18.02.1992р. зі змінами і доповненнями
20.	Закон України „Про дорожній рух” від 30.06.1993р. зі змінами і доповненнями
21.	Закон України „Про Вищу раду юстиції” від 15.01.1998р. зі змінами і доповненнями
22.	Закон України „Про оборону України” від 06.12.1991р. зі змінами і доповненнями
23.	Закон України „Про Збройні сили України” від 06.12.1991р. зі змінами і доповненнями
24.	Закон України „Про загальний військовий обов’язок і військову службу” від 25.03.1992р. зі змінами і доповненнями
25.	Закон України „Про основи національної безпеки України” від 19.06.2003р. зі змінами і доповненнями
26.	Закон України „Про Службу безпеки України” від 25.03.1992р. зі змінами і доповненнями
27.	Закон України „Про державний кордон України” від 04.11.1991р. зі змінами і доповненнями
28.	Закон України „Про державну прикордонну службу України” від 03.04.2003р. зі змінами і доповненнями
29.	Закон України „Про транспорт” від 10.11.1994р. зі змінами і доповненнями
30.	Закон України „Про телекомунікації” від 18.11.2003р. зі змінами і доповненнями
31.	Закон України „ Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16.04.1991р. зі змінами і доповненнями.
32.	Закон України „ Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України” від 21.01.1994р. зі змінами і доповненнями
33.	Закон України „ Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” від 04.02.1991р. зі змінами і доповненнями
34.	Закон України „ Про Антимонопольний комітет України” від 26.11.1993р. зі змінами і доповненнями
35.	Закон України „ Про державну податкову службу в Україні” від 24.12.1993р. зі змінами і доповненнями
36.	Закон України „ Про доступ до судових рішень" №3262-1V від 22.12.2005
37.	Указ Президента України „ Про зміни в структурі центральних органів виконавчої влади” від 15.12.1999р. зі змінами і доповненнями
38.	Загальне положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади, затверджене Указом Президента України від 12.03.1996 р.
39.	Положення про МВС, затверджене Указом Президента України від 17.10.2000 р.
40.	Правила дорожнього руху, затверджені Постановою Кабінету міністрів України від 10.10.2001р.
41.	Інструкція з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, затверджена Міністерством внутрішніх справ України від 22.02.2001р.
42.	Адміністративне право України: Підручник / За заг. ред.С.В.Ківалова. – Одеса: Юридична література, 2003.
43.	Адміністративне право України: Підручник / Ю. П. Битяк, В. М. Гаращук, О. В. Дьяченко та ін.; За ред. Ю. П. Битяка. — К.: Юрінком Інтер, 2006. — 544 с.
44.	Административное право: Учебник / Под ред. Л.Л.Попова . – М.: Юристъ, 2002.
45.	Авер’янов В. Актуальні завдання реформування адміністративного права. // Право України – 1999. - №8.
46.	Бандурка О.М., Тищенко М.М. Адміністративний процес: підручник для вищих навчальних закладів. – К.: Літера ЛТД, 2001. – 336с.
47.	Гладун З.С. Адміністративне право України: Навч. Посібник. – Тернопіль: Картбланш, 2004. – 520 с.
48.	Комзюк А.Т. Адміністративна відповідальність в Україні: Навч.посібник. – Харків: Ун-т внутрішніх справ, 1998.
49.	Комзюк А.Т., Бевзенко В.М., Мельник Р.С. Адміністративний процес України: Навч. Посіб. – К.: Прецедент, 2007. – 531 с.
50.	Кузьменко О.В., Гуржій Т.О. Адміністративно-процесуальне право України: Підручник/ За ред.. О.В. Кузьменко. – К.: Атака, 2007. – 416с.
51.	Пасенюк О. Становлення адміністративної юстиції в Україні та адміністративне право// Право України. – 2005. - № 7. – С. 8-11.
52.	Рябченко О.П., Бутенко В.І., Ясинок М.М., Лічман Л.Г., Погрібний С.О. Основи адміністративного судочинства в Україні: Навчальний посібник. – Суми: Видавництво «МакДен», 2008. – 200с.
53.	Стефанюк В.С. Судовий адміністративний процес: Монографія. – Харків: Фірма «Консум», 2003. – 464с.

ЛЕКЦІЯ

1. Особи, які беруть участь у справі. Склад осіб, які беруть участь у справі.

Стаття 50. Сторони

1. Сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач.

2. Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб'єкти владних повноважень.

3. Відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

4. Громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень:

1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян;

2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян;

3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України;

4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо);

5) в інших випадках, встановлених законом.

Коментар:

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає основними учасниками адміністративного процесу сторони - позивача і відповідача, між якими, власне, і виник публічно-правовий спір. Залежно від виду сторони у Кодексі розрізняється їхній процесуальний статус.

Позивач

2. Позивачем є особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду (пункт 8 статті 3 КАСУ), незалежно від того, хто подав адміністративний позов - сама ця особа (суб'єкт) чи її (його) представник.

3. Позивачем в адміністративній справі відповідно до частини другої коментованої статті можуть бути:

1) фізичні особи - громадяни України, іноземці чи особи без громадянства (незалежно від адміністративної процесуальної дієздатності);

2) підприємства, установи, організації (юридичні особи), що не є суб'єктами владних повноважень;

3) у нечастих випадках - органи державної влади, інші державні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи, інші суб'єкти при здійсненні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (суб'єкти владних повноважень).

Відповідач

4. Відповідачем є суб'єкт владних повноважень, а у випадках, передбачених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача (пункт 9 статті 3 КАСУ). Тобто відповідачем є особа, яка, на думку позивача, порушила його право, свободу чи інтерес і повинна усунути це порушення або його наслідки чи відшкодувати шкоду.

5. За загальним правилом, відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень (частина третя коментованої статті), що є природно, адже завдання адміністративного судочинства полягає у захисті прав, свобод та інтересів осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Проте в окремих випадках, що визначені в нормах КАСУ, відповідачами можуть бути й інші суб'єкти. Наприклад, фізичні та юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, об'єднання громадян можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень про:

1) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян;

2) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян;

3) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України;

4) обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання;

5) а також в інших випадках, встановлених законом.

6. Позов особи, яка не є суб'єктом владних повноважень, до такої ж особи не може розглядатись за правилами КАСУ. Особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень.

Лише у справах, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму, відповідачами, у тому числі за позовом особи, яка не є суб'єктом владних повноважень, можуть бути засоби масової інформації, підприємства, установи, організації, їхні посадові та службові особи, творчі працівники засобів масової інформації, кандидати, їхні довірені особи, партії (блоки), місцеві організації партій (блоки місцевих організацій партій), їхні посадові особи та уповноважені особи, ініціативні групи референдуму, офіційні спостерігачі від суб'єктів виборчого процесу (статті 174, 175 КАСУ). Також фізична чи юридична особа (позивач в адміністративній справі) може бути одночасно відповідачем разом із суб'єктом владних повноважень за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору.

Позов суб'єкта владних повноважень про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян

7. Відповідно до частини четвертої статті 37 Конституції України, статті 31 Закону України "Про об'єднання громадян" від 16 червня 1992 року з метою припинення незаконної діяльності об'єднання громадян за зверненням легалізуючого органу або прокурора суд може тимчасово заборонити окремі види діяльності або тимчасово заборонити діяльність об'єднання громадян на строк до трьох місяців.

Тимчасова заборона окремих видів діяльності об'єднання громадян може здійснюватись шляхом встановлення заборони на проведення масових заходів (зборів, мітингів, демонстрацій тощо), здійснення видавничої діяльності, проведення банківських операцій, операцій з матеріальними цінностями тощо.

За поданням органу, який звертався до суду щодо тимчасової заборони окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян, суд може продовжити цей строк. При цьому загальний строк тимчасової заборони не повинен перевищувати шість місяців.

У разі усунення причин, що стали підставою для тимчасової заборони, за клопотанням об'єднання громадян його діяльність може бути відновлена судом у повному обсязі.

Позов суб'єкта владних повноважень про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян

8. Відповідно до частини четвертої статті 37 Конституції України, статті 32 Закону України "Про об'єднання громадян" за зверненням легалізуючого органу або прокурора рішенням суду об'єднання громадян примусово розпускається (ліквідується) у випадках:

1) вчинення дій, спрямованих на зміну шляхом насильства конституційного ладу і в будь-якій протизаконній формі територіальної цілісності держави; підрив безпеки держави у формі ведення діяльності на користь іноземних держав; пропаганду війни, насильства чи жорстокості, фашизму та неофашизму; розпалювання національної та релігійної ворожнечі; створення незаконних воєнізованих формувань; обмеження загальновизнаних прав людини;

2) створення і діяльності політичних партій, керівні органи чи структурні осередки яких знаходяться за межами України, а також будь-яких структурних осередків політичних партій в органах виконавчої та судової влади, у Збройних Силах України та Державній прикордонній службі України, на державних підприємствах, в установах і організаціях, державних навчальних закладах;

3) систематичного або грубого порушення вимог статті 22 Закону (політичним партіям, їх установам та організаціям забороняється прямо або опосередковано одержувати кошти та інше майно від: іноземних держав та організацій, міжнародних організацій, іноземних громадян та осіб без громадянства; державних органів, державних підприємств, установ та організацій, крім випадків, передбачених законами України; підприємств, створених на основі змішаної форми власності, якщо участь держави або іноземного учасника в них перевищує 20 відсотків; нелегалізованих об'єднань громадян; анонімних пожертвувачів; політичні партії не мають права одержувати доходи від акцій та інших цінних паперів, їм забороняється мати рахунки в іноземних банках та зберігати в них коштовності; політичні партії зобов'язані щороку публікувати свої бюджети для загального відома);

4) продовження протиправної діяльності після накладення стягнень, передбачених статтею 28 Закону;

5) зменшення кількості членів політичної партії до числа, коли вона не визнається як така (ні Закон України "Про об'єднання громадян", ні Закон України "Про політичні партії в Україні" не встановлюють мінімальної кількості членів партії для визнання її такою, тому можна зробити висновок, що застосовувати цю підставу для примусового розпуску (ліквідації) партії не можна).

Суд одночасно вирішує питання про припинення випуску друкованого засобу масової інформації об'єднання громадян, яке примусово розпускається.

9. Необхідно враховувати також особливості об'єднань громадян, що визначені у спеціальних законах. Так, порядок здійснення заборони політичної партії встановлено статтею 21 Закону України "Про політичні партії в України" від 5 квітня 2001 року: політична партія може бути за позовом Міністерства юстиції України чи Генерального прокурора України заборонена в судовому порядку у випадку порушення вимог щодо створення і діяльності політичних партій, встановлених Конституцією України, цим та іншими законами України.

Стаття 24 Закону України "Про політичні партії в Україні" уповноважує Міністерство юстиції України звернутися до суду про анулювання реєстраційного свідоцтва у разі:

1) невиконання політичною партією вимоги частини шостої статті 11 Закону (політична партія протягом шести місяців з дня реєстрації забезпечує утворення та реєстрацію в порядку, встановленому цим Законом, своїх обласних, міських, районних організацій у більшості областей України, містах Києві, Севастополі та в Автономній Республіці Крим);

2) виявлення протягом трьох років з дня реєстрації політичної партії недостовірних відомостей у поданих на реєстрацію документах, невисування політичною партією своїх кандидатів по виборах Президента України та виборах народних депутатів України протягом десяти років.

Щодо примусового розпуску професійної спілки необхідно враховувати положення Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" від 15 вересня 1999 року, зокрема статті 18 Закону, яка в частині третій встановила, що діяльність профспілок, їх об'єднань, яка порушує Конституцію України та закони України, може бути заборонена лише за рішенням суду.

Відповідно до статті 16 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" від 23 квітня 1991 року діяльність релігійної організації, що є юридичною особою, може бути припинена рішенням суду за позовом органу, уповноваженого здійснювати реєстрацію статуту конкретної релігійної організації, або прокурора лише у випадках:

1) вчинення релігійною організацією дій, недопустимість яких передбачена статтями 3, 5 і 17 цього Закону;

2) поєднання обрядової чи проповідницької діяльності релігійної організації з посяганнями на життя, здоров'я, свободу і гідність особи;

3) систематичного порушення релігійною організацією встановленого законодавством порядку проведення публічних релігійних заходів (богослужінь, обрядів, церемоній, походів тощо);

4) спонукання громадян до невиконання своїх конституційних обов'язків або дій, які супроводжуються грубими порушеннями громадянського порядку чи посяганням на права і майно державних, громадських чи релігійних організацій.

Позов суб'єкта владних повноважень про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України

10. Орган внутрішніх справ чи орган охорони державного кордону можуть затримати і примусово видворити з України іноземця або особу без громадянства лише на підставі постанови адміністративного суду. Постанову про примусове видворення приймає адміністративний суд за зверненням органу внутрішніх справ, органу охорони державного кордону або Служби безпеки України, якщо іноземець або особа без громадянства ухиляються від виїзду після прийняття рішення про видворення або є обґрунтовані підстави вважати, що вони будуть ухилятися від виїзду (стаття 32 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 4 лютого 1994 року зі змінами, внесеними КАСУ).

Рішення про видворення за межі України іноземця чи особи без громадянства може бути прийнято органом внутрішніх справ за місцем перебування іноземця (особи без громадянства) з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора у разі вчинення ними злочину або адміністративного правопорушення - після відбуття призначеного покарання чи виконання адміністративного стягнення. За рішенням органу внутрішніх справ видворення іноземця та особи без громадянства за межі України може супроводжуватися забороною подальшого в'їзду в Україну строком до п'яти років. Також іноземець та особа без громадянства можуть бути видворені за межі України за рішенням органів внутрішніх справ, органів охорони державного кордону (стосовно осіб, які затримані у межах контрольованих прикордонних районів при спробі або після незаконного перетинання державного кордону в Україну) або Служби безпеки України з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора, якщо дії іноземця та особи без громадянства грубо порушують законодавство про статус іноземців та осіб без громадянства, або суперечать інтересам забезпечення безпеки України чи охорони громадського порядку, або коли це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України.

Іноземець та особа без громадянства зобов'язані покинути територію України у строк, зазначений у рішенні про видворення (до 30 днів).

Іноземці та особи без громадянства, які підлягають видворенню, відшкодовують витрати, пов'язані з видворенням. Якщо зазначені іноземці та особи без громадянства не мають коштів для відшкодування витрат, пов'язаних з видворенням їх за межі України, видворення здійснюється за рахунок держави.

Фізичні або юридичні особи, які запрошували чи приймали цих іноземців та осіб без громадянства, влаштовували їх незаконний в'їзд, проживання, працевлаштування, сприяли в ухиленні від виїзду після закінчення терміну перебування, в порядку, встановленому законом, відшкодовують витрати, завдані державі видворенням зазначених іноземців та осіб без громадянства.

Позов суб'єкта владних повноважень про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання

11. Відповідно до частини другої статті 39 Конституції України обмеження щодо реалізації права збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації може встановлюватися судом за зверненням органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку - з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей. Детальніше про це див. статтю 182 КАСУ і коментар до неї).

Стаття 56. Представники

1. Сторона, а також третя особа в адміністративній справі можуть брати участь в адміністративному процесі особисто і (або) через представника.

2. Представником може бути фізична особа, яка відповідно до частини другої статті 48 цього Кодексу має адміністративну процесуальну дієздатність.

3. Представники беруть участь в адміністративному процесі на основі договору або закону.

4. Права, свободи та інтереси малолітніх та неповнолітніх осіб, які не досягли віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність, а також недієздатних фізичних осіб захищають у суді їхні законні представники - батьки, усиновлювачі, опікуни, піклувальники чи інші особи, визначені законом.

5. Права, свободи та інтереси неповнолітніх осіб, які досягли віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність, непрацездатних фізичних осіб і фізичних осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть захищати в суді їхні законні представники - батьки, усиновлювачі, опікуни, піклувальники чи інші особи, визначені законом. Суд може залучити до участі у таких справах відповідно неповнолітніх осіб, непрацездатних фізичних осіб і фізичних осіб, цивільна дієздатність яких обмежена.

6. Суд з метою захисту прав, свобод та інтересів неповнолітніх осіб, які досягли віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність, непрацездатних фізичних осіб і фізичних осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, та які беруть участь у справі, може залучити до участі у справі їхніх законних представників.

7. Законним представником органу, підприємства, установи, організації в суді є його керівник чи інша особа, уповноважена законом, положенням, статутом.

8. Як законні представники діють також органи та інші особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.

9. У разі відсутності представника у сторони чи третьої особи, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, а також у разі, якщо законний представник цих осіб не має права вести справу в суді з підстав, встановлених законом, суд зупиняє провадження в справі та ініціює перед органами опіки і піклування чи іншими органами, визначеними законом, питання про призначення чи заміну законного представника.

Коментар: Предмет регулювання та цілі статті 1. Стаття визначає право сторони чи третьої особи діяти в адміністративному процесі разом із представником або через нього з метою кращого представлення своїх інтересів, а також встановлює вимоги до осіб, які можуть бути представниками, та підстави для їх залучення. Завдання участі у справі представника 2. Представник в адміністративному процесі діє від імені та в інтересах особи, яку він представляє. Представник може діяти самостійно, повністю замінюючи таку особу, або поряд із нею. Тобто участь у справі представника не позбавляє особу, яку він представляє, права особисто брати участь у процесі (частина перша коментованої статті) за умови, що вона має адміністративну процесуальну дієздатність відповідно до статті 48 КАСУ. 3. Як представник в адміністративній справі насамперед може брати участь адвокат чи інший фахівець у галузі права, які відповідно до закону надають правову допомогу (див. статтю 16 КАСУ і коментар до неї). Тобто правова допомога в адміністративному процесі може надаватися у формі представництва. Але це не означає, що представництво - це завжди правова допомога. Наприклад, не є правовою допомогою законне представництво, чи представництво підприємства його штатним юрисконсультом, або представництво особою, яка не уповноважена згідно із законом надавати правову допомогу. Особи, які можуть мати представника 4. Представника в адміністративному процесі можуть мати (частина перша коментованої статті): 1) сторона - позивач, відповідач; 2) третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору або не заявляє таких. 5. Формулювання частини першої коментованої статті не повинно тлумачитися у такий спосіб, що перешкоджає стороні чи третій особі мати більше одного представника. Однак направлення для участі у справі багатьох представників може бути розцінено як намагання затягнути провадження у справі, тобто як порушення принципу добросовісності, що закріплений у частині другій статті 49 КАСУ, а тому суд може обмежити кількість представників або надавати можливість виступати в суді одному з них або у визначеній послідовності. Загальні вимоги до особи, яка може бути представником 6. Відповідно до частини другої коментованої статті представником може бути фізична особа, яка відповідно до частини другої статті 48 КАСУ має адміністративну процесуальну дієздатність. Тобто це особа, яка досягла повноліття (18 років) і не визнана судом недієздатною, або до досягнення цього віку - якщо спір виник у правовідносинах, у яких відповідно до законодавства вона може самостійно брати участь (наприклад, частина друга статті 156 СКУ встановила, що неповнолітні батьки, які досягли чотирнадцяти років, мають право захищати права та інтереси своєї дитини в суді самостійно). Обмеження щодо можливості особи бути представником встановлені статтею 57 КАСУ. Види представників в адміністративному процесі 7. Частина третя коментованої статті розрізняє два види представників: 1) представники, які беруть участь в адміністративному процесі на основі закону (законні представники); 2) представники, які беруть участь в адміністративному процесі на основі договору (договірні представники). Перша категорія представників уповноважена на представництво законом, а тому довіреності для них не потрібно, достатньо підтвердити той факт, з яким закон пов'язує існування представницьких повноважень. Участь другої категорії представників в адміністративному процесі залежить від взаємного волевиявлення самого представника, а також сторони, третьої особи чи навіть іншого їхнього представника, який наділений правом передоручати ведення справи. Таке взаємне волевиявлення втілюється в усному чи письмовому договорі. Зазвичай підтвердженням повноважень договірного представника є довіреність (детальніше про це див. статтю 58 КАСУ). Завдання законного представника 8. Законний представник реалізує адміністративну процесуальну правоздатність сторони чи третьої особи, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності або й має її, але в силу певних обставин не може її належним чином здійснювати. Іншими словами, законний представник самостійно здійснює процесуальні права й обов'язки такої сторони чи третьої особи від її імені та в її інтересах. 9. Положення КАСУ щодо законних представників вироблені на основі норм матеріального права, зокрема ЦКУ і СКУ, оскільки інститут законного представника існує у матеріальних правовідносинах, а в процесуальних правовідносинах він є похідним. Особи, які є законними представниками 10. Законним представником малолітньої особи (віком до чотирнадцяти років) є батько, мати, усиновлювач, опікун (частина четверта коментованої статті, частина друга статті 154, частина четверта статті 232 СКУ, частина четверта статті 67 ЦКУ). 11. Законним представником неповнолітньої особи (віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) є батько, мати, усиновлювач, піклувальник (частина четверта коментованої статті, частина друга статті 154, частина четверта статті 232 СКУ, частина третя статті 69 ЦКУ). Для захисту прав, свобод та інтересів неповнолітньої особи КАСУ встановлює альтернативу: - або ця особа робить це сама, якщо спір виник у правовідносинах, у яких відповідно до законодавства вона може самостійно брати участь; - або її представляє законний представник (частина п'ята коментованої статті). У разі необхідності з метою кращого захисту інтересів неповнолітньої особи суд має право залучити до участі у справі законного представника - в першому випадку, неповнолітню особу - в другому випадку (частини п'ята і шоста коментованої статті). 12. Згідно із СКУ, законним представником малолітньої чи неповнолітньої особи також можуть бути: 1) патронатний вихователь (пункт 3 частини першої статті 255); 2) прийомні батьки (частина четверта статті 2562); 3) батьки-вихователі дитячого будинку сімейного типу (частина четверта статті 2566); 4) баба і дід (частина друга статті 258); 5) сестра, брат, мачуха, вітчим (частина друга статті 262). 13. Законним представником недієздатної фізичної особи є її опікун (частина четверта коментованої статті, частина четверта статті 67 ЦКУ). Відповідно до статті 39 ЦКУ, недієздатною є визнана такою в судовому порядку фізична особа, яка внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Порядок визнання фізичної особи недієздатною встановлено главою 2 розділу IV ЦПКУ. Фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це. 14. Законним представником особи, цивільна дієздатність якої обмежена, є піклувальник (частина четверта коментованої статті, частина третя статті 69 ЦКУ). Відповідно до статті 36 ЦКУ, особою, цивільна дієздатність якої обмежена, є фізична особа, стосовно якої є рішення суду про обмеження її цивільної дієздатності у разі, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, або якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим самим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище. Порядок обмеження цивільної дієздатності фізичної особи встановлено главою 2 розділу IV ЦПКУ. Цивільна дієздатність фізичної особи є обмеженою з моменту набрання законної сили рішенням суду про це. Для захисту прав, свобод та інтересів особи, цивільна дієздатність якої обмежена, КАСУ встановлює альтернативу: - або ця особа робить це самостійно; - або її представляє законний представник (частина п'ята коментованої статті). У першому випадку з метою кращого захисту інтересів такої особи суд має право залучити до участі у справі її законного представника (частина шоста). А в другому випадку - суд має право залучити особу, цивільна дієздатність якої обмежена, зокрема, з метою з'ясування її позиції щодо справи чи у разі виникнення сумніву у тому, що дії законного представника відповідають інтересам цієї особи (частина п'ята коментованої статті). 15. Законним представником органу, а також підприємства, установи, організації (юридичної особи) є його керівник чи інша особа, уповноважена законом, положенням, статутом діяти від його (її) імені (частина сьома коментованої статті). Повноваження особи діяти від імені юридичної особи можуть бути підтверджені й іншими установчими документами, якщо в юридичної особи відсутній статут чи положення (наприклад, відповідно до статті 82 ГКУ установчим документом повного товариства і командитного товариства є засновницький договір). 16. Окрему групу законних представників в адміністративному процесі становлять також органи та інші особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб (частина восьма коментованої статті). Вони також здійснюють представницьку функцію на підставі закону і не потребують додаткового уповноваження. Детальніше про таких законних представників див. статті 61 - 62 КАСУ. Однак органи та юридичні особи, які є законними представниками іншої особи, реалізують представницьку функцію через фізичних осіб, які уповноважені діяти від імені цих органів та юридичних осіб. 17. Стаття 178 КАСУ для справ, пов'язаних із виборчим процесом чи процесом референдуму, передбачає ще такі категорії законних представників: 1) особа, яка відповідно до закону про вибори зареєстрована як уповноважений представник або довірена особа кандидата; 2) особа, яка відповідно до закону про вибори чи референдум зареєстрована як уповноважена особа (представник) партії (блоку), місцевої організації партій (блоку місцевих організацій партій), ініціативної групи референдуму. Звичайно, набуттю такого статусу може передувати й укладення договору, але для суду цей договір не має значення, оскільки важливим є факт реєстрації фізичної особи уповноваженим представником (особою) чи довіреною особою, підтвердженням чого слугує відповідне посвідчення. Завдання договірного представника 18. Договірний представник реалізує адміністративну процесуальну правоздатність сторони чи третьої особи, яка зазвичай має адміністративну процесуальну дієздатність. Договірний представник здійснює процесуальні права й обов'язки такої сторони чи третьої особи за її уповноваженням, від її імені та в її інтересах. Особи, які можуть бути договірними представниками 19. Відповідно до частини другої коментованої статті, щоб бути представником у суді, фізична особа повинна мати адміністративну процесуальну дієздатність. 20. Якщо представником є адвокат чи інший фахівець у галузі права, який за законом має право надавати правову допомогу (див. статтю 16 КАСУ), і при цьому він надає правову допомогу, то витрати, пов'язані із залученням такого представника, належать до судових витрат і можуть бути компенсовані в порядку, визначеному статтями 90, 91, 94 - 96 КАСУ. Інші представники можуть розраховувати лише на компенсацію витрат, пов'язаних з переїздом до іншого населеного пункту, найманням житла, добових, а також компенсацію за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять у порядку, визначеному статтями 91, 94 - 96 КАСУ. 21. Для участі у справі представника потрібно, щоб його повноваження на здійснення представництва в суді були належним чином підтверджені, тобто відповідно до статті 58 КАСУ. Представник на основі договору може бути уповноважений стороною, третьою особою, законним представником і навіть іншим договірним представником, якщо йому надане право передоручати ведення справи. Призначення чи заміна законного представника 22. Якщо при розгляді справи з'ясується, що у сторони чи третьої особи, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, відсутній законний представник, суд ухвалою повинен зупинити провадження в справі та ініціювати перед органами опіки і піклування чи іншими органами, визначеними законом, питання про призначення законного представника (частина дев'ята коментованої статті, пункт 2 частини першої статті 156 КАСУ). Якщо законний представник сторони чи третьої особи, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не має права вести справу в суді з підстав, встановлених законом (наприклад, частиною першою статті 57 КАСУ), суд повинен вчинити такі ж дії, але з ініціюванням заміни законного представника. Органи опіки і піклування чи інші органи можуть самостійно виконувати функції законного представника, але найчастіше ці органи призначають опікуна чи піклувальника, який і виступає законним представником особи. Відмінність від цивільного судочинства 23. У ЦПКУ не проведено чіткої різниці між законними представниками і договірними. Органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, правилами цивільного судочинства не віднесені до законних представників, а є самостійною категорією осіб, які беруть участь у справі. Такі відмінності не обумовлені якимись особливими потребами цивільного чи адміністративного судочинства, їх можна пояснити теоретичними розбіжностями у конструюванні інституту представництва між розробниками проектів цих двох Кодексів. Стаття 43 ЦПКУ (зі змінами, внесеними Законом України N 3551-IV від 16 березня 2006 року) передбачає можливість призначення опікуна чи піклувальника судом за поданням органу опіки і піклування.