Згідно Кодексу адміністративного судочинства України

Стаття 50. Сторони

1. Сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач.

2. Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб'єкти владних повноважень.

3. Відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

4. Громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень:

1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян;

2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян;

3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України;

4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо);

5) в інших випадках, встановлених законом.

Коментар:

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає основними учасниками адміністративного процесу сторони - позивача і відповідача, між якими, власне, і виник публічно-правовий спір. Залежно від виду сторони у Кодексі розрізняється їхній процесуальний статус.

Позивач

2. Позивачем є особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду (пункт 8 статті 3 КАСУ), незалежно від того, хто подав адміністративний позов - сама ця особа (суб'єкт) чи її (його) представник.

3. Позивачем в адміністративній справі відповідно до частини другої коментованої статті можуть бути:

1) фізичні особи - громадяни України, іноземці чи особи без громадянства (незалежно від адміністративної процесуальної дієздатності);

2) підприємства, установи, організації (юридичні особи), що не є суб'єктами владних повноважень;

3) у нечастих випадках - органи державної влади, інші державні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи, інші суб'єкти при здійсненні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (суб'єкти владних повноважень).

Відповідач

4. Відповідачем є суб'єкт владних повноважень, а у випадках, передбачених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача (пункт 9 статті 3 КАСУ). Тобто відповідачем є особа, яка, на думку позивача, порушила його право, свободу чи інтерес і повинна усунути це порушення або його наслідки чи відшкодувати шкоду.

5. За загальним правилом, відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень (частина третя коментованої статті), що є природно, адже завдання адміністративного судочинства полягає у захисті прав, свобод та інтересів осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Проте в окремих випадках, що визначені в нормах КАСУ, відповідачами можуть бути й інші суб'єкти. Наприклад, фізичні та юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, об'єднання громадян можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень про:

1) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян;

2) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян;

3) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України;

4) обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання;

5) а також в інших випадках, встановлених законом.

6. Позов особи, яка не є суб'єктом владних повноважень, до такої ж особи не може розглядатись за правилами КАСУ. Особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень.

Лише у справах, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму, відповідачами, у тому числі за позовом особи, яка не є суб'єктом владних повноважень, можуть бути засоби масової інформації, підприємства, установи, організації, їхні посадові та службові особи, творчі працівники засобів масової інформації, кандидати, їхні довірені особи, партії (блоки), місцеві організації партій (блоки місцевих організацій партій), їхні посадові особи та уповноважені особи, ініціативні групи референдуму, офіційні спостерігачі від суб'єктів виборчого процесу (статті 174, 175 КАСУ). Також фізична чи юридична особа (позивач в адміністративній справі) може бути одночасно відповідачем разом із суб'єктом владних повноважень за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору.

Позов суб'єкта владних повноважень про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян

7. Відповідно до частини четвертої статті 37 Конституції України, статті 31 Закону України "Про об'єднання громадян" від 16 червня 1992 року з метою припинення незаконної діяльності об'єднання громадян за зверненням легалізуючого органу або прокурора суд може тимчасово заборонити окремі види діяльності або тимчасово заборонити діяльність об'єднання громадян на строк до трьох місяців.

Тимчасова заборона окремих видів діяльності об'єднання громадян може здійснюватись шляхом встановлення заборони на проведення масових заходів (зборів, мітингів, демонстрацій тощо), здійснення видавничої діяльності, проведення банківських операцій, операцій з матеріальними цінностями тощо.

За поданням органу, який звертався до суду щодо тимчасової заборони окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян, суд може продовжити цей строк. При цьому загальний строк тимчасової заборони не повинен перевищувати шість місяців.

У разі усунення причин, що стали підставою для тимчасової заборони, за клопотанням об'єднання громадян його діяльність може бути відновлена судом у повному обсязі.

Позов суб'єкта владних повноважень про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян

8. Відповідно до частини четвертої статті 37 Конституції України, статті 32 Закону України "Про об'єднання громадян" за зверненням легалізуючого органу або прокурора рішенням суду об'єднання громадян примусово розпускається (ліквідується) у випадках:

1) вчинення дій, спрямованих на зміну шляхом насильства конституційного ладу і в будь-якій протизаконній формі територіальної цілісності держави; підрив безпеки держави у формі ведення діяльності на користь іноземних держав; пропаганду війни, насильства чи жорстокості, фашизму та неофашизму; розпалювання національної та релігійної ворожнечі; створення незаконних воєнізованих формувань; обмеження загальновизнаних прав людини;

2) створення і діяльності політичних партій, керівні органи чи структурні осередки яких знаходяться за межами України, а також будь-яких структурних осередків політичних партій в органах виконавчої та судової влади, у Збройних Силах України та Державній прикордонній службі України, на державних підприємствах, в установах і організаціях, державних навчальних закладах;

3) систематичного або грубого порушення вимог статті 22 Закону (політичним партіям, їх установам та організаціям забороняється прямо або опосередковано одержувати кошти та інше майно від: іноземних держав та організацій, міжнародних організацій, іноземних громадян та осіб без громадянства; державних органів, державних підприємств, установ та організацій, крім випадків, передбачених законами України; підприємств, створених на основі змішаної форми власності, якщо участь держави або іноземного учасника в них перевищує 20 відсотків; нелегалізованих об'єднань громадян; анонімних пожертвувачів; політичні партії не мають права одержувати доходи від акцій та інших цінних паперів, їм забороняється мати рахунки в іноземних банках та зберігати в них коштовності; політичні партії зобов'язані щороку публікувати свої бюджети для загального відома);

4) продовження протиправної діяльності після накладення стягнень, передбачених статтею 28 Закону;

5) зменшення кількості членів політичної партії до числа, коли вона не визнається як така (ні Закон України "Про об'єднання громадян", ні Закон України "Про політичні партії в Україні" не встановлюють мінімальної кількості членів партії для визнання її такою, тому можна зробити висновок, що застосовувати цю підставу для примусового розпуску (ліквідації) партії не можна).

Суд одночасно вирішує питання про припинення випуску друкованого засобу масової інформації об'єднання громадян, яке примусово розпускається.

9. Необхідно враховувати також особливості об'єднань громадян, що визначені у спеціальних законах. Так, порядок здійснення заборони політичної партії встановлено статтею 21 Закону України "Про політичні партії в України" від 5 квітня 2001 року: політична партія може бути за позовом Міністерства юстиції України чи Генерального прокурора України заборонена в судовому порядку у випадку порушення вимог щодо створення і діяльності політичних партій, встановлених Конституцією України, цим та іншими законами України.

Стаття 24 Закону України "Про політичні партії в Україні" уповноважує Міністерство юстиції України звернутися до суду про анулювання реєстраційного свідоцтва у разі:

1) невиконання політичною партією вимоги частини шостої статті 11 Закону (політична партія протягом шести місяців з дня реєстрації забезпечує утворення та реєстрацію в порядку, встановленому цим Законом, своїх обласних, міських, районних організацій у більшості областей України, містах Києві, Севастополі та в Автономній Республіці Крим);

2) виявлення протягом трьох років з дня реєстрації політичної партії недостовірних відомостей у поданих на реєстрацію документах, невисування політичною партією своїх кандидатів по виборах Президента України та виборах народних депутатів України протягом десяти років.

Щодо примусового розпуску професійної спілки необхідно враховувати положення Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" від 15 вересня 1999 року, зокрема статті 18 Закону, яка в частині третій встановила, що діяльність профспілок, їх об'єднань, яка порушує Конституцію України та закони України, може бути заборонена лише за рішенням суду.

Відповідно до статті 16 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" від 23 квітня 1991 року діяльність релігійної організації, що є юридичною особою, може бути припинена рішенням суду за позовом органу, уповноваженого здійснювати реєстрацію статуту конкретної релігійної організації, або прокурора лише у випадках:

1) вчинення релігійною організацією дій, недопустимість яких передбачена статтями 3, 5 і 17 цього Закону;

2) поєднання обрядової чи проповідницької діяльності релігійної організації з посяганнями на життя, здоров'я, свободу і гідність особи;

3) систематичного порушення релігійною організацією встановленого законодавством порядку проведення публічних релігійних заходів (богослужінь, обрядів, церемоній, походів тощо);

4) спонукання громадян до невиконання своїх конституційних обов'язків або дій, які супроводжуються грубими порушеннями громадянського порядку чи посяганням на права і майно державних, громадських чи релігійних організацій.

Позов суб'єкта владних повноважень про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України

10. Орган внутрішніх справ чи орган охорони державного кордону можуть затримати і примусово видворити з України іноземця або особу без громадянства лише на підставі постанови адміністративного суду. Постанову про примусове видворення приймає адміністративний суд за зверненням органу внутрішніх справ, органу охорони державного кордону або Служби безпеки України, якщо іноземець або особа без громадянства ухиляються від виїзду після прийняття рішення про видворення або є обґрунтовані підстави вважати, що вони будуть ухилятися від виїзду (стаття 32 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 4 лютого 1994 року зі змінами, внесеними КАСУ).

Рішення про видворення за межі України іноземця чи особи без громадянства може бути прийнято органом внутрішніх справ за місцем перебування іноземця (особи без громадянства) з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора у разі вчинення ними злочину або адміністративного правопорушення - після відбуття призначеного покарання чи виконання адміністративного стягнення. За рішенням органу внутрішніх справ видворення іноземця та особи без громадянства за межі України може супроводжуватися забороною подальшого в'їзду в Україну строком до п'яти років. Також іноземець та особа без громадянства можуть бути видворені за межі України за рішенням органів внутрішніх справ, органів охорони державного кордону (стосовно осіб, які затримані у межах контрольованих прикордонних районів при спробі або після незаконного перетинання державного кордону в Україну) або Служби безпеки України з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора, якщо дії іноземця та особи без громадянства грубо порушують законодавство про статус іноземців та осіб без громадянства, або суперечать інтересам забезпечення безпеки України чи охорони громадського порядку, або коли це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України.

Іноземець та особа без громадянства зобов'язані покинути територію України у строк, зазначений у рішенні про видворення (до 30 днів).

Іноземці та особи без громадянства, які підлягають видворенню, відшкодовують витрати, пов'язані з видворенням. Якщо зазначені іноземці та особи без громадянства не мають коштів для відшкодування витрат, пов'язаних з видворенням їх за межі України, видворення здійснюється за рахунок держави.

Фізичні або юридичні особи, які запрошували чи приймали цих іноземців та осіб без громадянства, влаштовували їх незаконний в'їзд, проживання, працевлаштування, сприяли в ухиленні від виїзду після закінчення терміну перебування, в порядку, встановленому законом, відшкодовують витрати, завдані державі видворенням зазначених іноземців та осіб без громадянства.

Позов суб'єкта владних повноважень про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання

11. Відповідно до частини другої статті 39 Конституції України обмеження щодо реалізації права збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації може встановлюватися судом за зверненням органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку - з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей. Детальніше про це див. статтю 182 КАСУ і коментар до неї).

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: