Соціально-політичні конфлікти в Україні, їх природа та сутність

Одним із найскладніших політичних конфліктів в українському суспільстві на сучасному етапі є суперечність між двома рівновеликими соціальними групами, які можна умовно визначити поняттям “реформатори” та “консерватори”, тобто між тими, хто ідеалізує наше минуле і критикує сьогодення.

Шлях до розв’язання цього глобального конфлікту лежить у подальшій стабілізації, демократизації та гармонізації суспільства, створенні правової держави, значному підвищенню матеріального та духовного рівня життя широких верств населення.

Загальною загрозою політичній стабільності залишається складна ситуація в економіці України. Стагнація виробництва, зростання тіньової економіки, корупції, значне підвищення цін на промислові та продовольчі товари, зниження купівельної спроможності населення, катастрофічне зростання бідності, неприхована заклопотаність багатьох “публічних політиків” власним облаштуванням, призводять до нагромадження нерозв’язаних проблем і викликають незадоволення народних мас політичною елітою.

Все це спричиняє конфлікти, перш за все, у виробничій сфері: з питань заробітної плати, техніки безпеки, соціальних послуг, недемократичності управління, що породжує мітинги, пікети, страйки тощо.

Значними політичними чинниками дестабілізаційних процесів у країні є напружені відносини між Президентом, Урядом і Верховною Радою, гостре протистояння між владою і опозицію, що часто виходить за цивілізовані межі, боротьба між “лівими” та “правими”, головною причиною якого є розмаїття політичних та ідеологічних симпатій електоральних груп, якими ці сили підтримуються.

Неабияким фактором конфліктогенної ситуації в Україні є також напруга між елементами ланцюга “регіон–центр–регіон”, тобто конкуренція між регіональними, політичними і фінансово-промисловими елітами за здійснення впливу на прийняття рішень центром. Нині чітко простежуються чотири центри регіонального впливу – Донецький, Дніпропетровський, Київський, Кримський. Головні причини виникнення напруги між ними пов’язані з розподілом фінансових і матеріальних ресурсів, бюджетною політикою центру, рівнем впливу тіньової економіки й криміналітету на прийняття політичних рішень.

 

Важливими чинниками макрополітичного рівня, що впливають на збереження конфліктогенності у політичній сфері, є мовні проблеми. Йдеться, зокрема, про конфлікти з приводу надання російській мові статусу державної, які вимагають законодавчого вирішення.

Політичні партії, рухи, організації, окремі діячі вбачають у тій чи іншій релігії, церкві свою опору, залучають віруючих до членства у своїх лавах. За таких умов церкві важко залишатися поза політикою. Міжцерковний конфлікт проявляється також на богословському рівні. Кожна із церков устами своїх богословів теоретично обґрунтовує свою роль і місце в історії українського народу, доводить своє право на лідерство в сучасному процесі національного відродження.

Серед політичних конфліктів важливу роль відіграють суперечності на національній основі. За оцінками міжнародних та вітчизняних експертів, національна політика України протягом останніх років була привабливою для багатьох, зокрема, сусідніх країн як така, що забезпечувала належний спокій в державі, хоча нерозв’язаних питань залишилося чимало.

Таким чином, причиною соціально-політичних конфліктів у сучасній Україні є нестабільна політична ситуація, незадовільний стан економіки, конфлікти у виробничій сфері, постійні непорозуміння між гілками влади, окремими регіонами та центром, суперечності на національній, мовній та конфесійній основах, конфлікти між політичними партіями, правлячою елітою та опозицією, між окремими політичними лідерами.

Стверджування панівного положення однієї нації, яка намагається подолати все, що чинить їй опір. Історія колоніалізму знає багато подібних прикладів. По-друге, це опір нації або співтовариства всьому новому. В цьому випадку група людей втілює зло, корупцію, вторгнення, розпад культури або традиційних цінностей. Насильство виникає внаслідок зіткнення двох або більше общин, які належать до одного політичного утворення або до багатонаціонального співтовариства з різними культурами. В таких випадках насильство є наслідком напружених між общинних відносин, коли будь-яка спроба, реальна чи видумана, однієї групи самоствердження викликає відповідну реакцію інших груп. Так починається з'ясовування відносин з позиції сили, які закінчуються вибухом насильства або політичним хаосом.

Громадянська війна в Лівані або розпад Югославії дає приклад конфліктів, де за закликом до національної, культурної, релігійної тa історичної єдності відчуваються натяки на національну приналежність.

Однак прояви насильства залежать від обставин, в яких вони проявляються, і мають властивість приводити в єдиний рух не тільки різні за характером, але і суперечливі мотиви.

Наприклад, намагаючись вигнати із суспільства ненависні їм групи населення, прихильники насильства в той же час можуть їх експлуатувати, користуючись їх низьким положенням в суспільстві. Це постійно відбувається в розвинутих країнах, де емігрантів залучають до підсобних робіт але відкидають їх культуру.

У цьому полягає парадокс насильства: йому не тільки не заважають протиріччя, які він породжує, але створює свою власну логіку, свою специфічну динаміку і таким чином змінює умови, які викликали його до життя.

Таким чином, історія людства має багато фактів тиранства, безлюдяності, знущання сильного над слабким, багатьох над самотнім, озброєних над неозброєними. І навіть нині, на межі третього тисячоліття, в самих гуманних і багатих країнах світу насильство зустрічається дуже часто. В "гарячих точках" розпавшої імперії нині твориться стільки жахливого насильства, що бувший Радянський Союз важко вважати цивілізованою країною. Насильство проявилося в зонах так званих "міжнаціональних конфліктів" (Карабах. Алма-Ата, Сумгаіт, Ош, Фергана. Чечня і ін.).

Такий масштабний спалах міжнаціональних конфліктів у бувшому Радянському Союзі пояснюється тим, що деякі групи людей мають якусь користь від цього або жадобу влади чи просто амбіції політиків. Вимагає обґрунтування той факт, чому народи високої культури впадають в стан агресивності, дикості і не тільки грабують сусідні села, але знущаються над людьми, з якими поколіннями жили як добрі сусіди.

Агресивність і дикість людини має багато проявів: від шляхетного пошуку громадського схвалення до насильницьких дій, які здійснюються заради утвердження фізичного панування. Фізичне панування без правил обертається бійками між людьми і війнами між державами. Життя показує, що людина володіє великим ресурсом агресивності, яка знаходить вихід в часи ламання старих стереотипів. В період нестійкого державного становлення здичавість деяких груп людей відбувається раптово за дуже короткий період часу, а накопичення високої культури здійснюється повільно протягом тривалого часу.

Національні і соціальні конфлікти загострюють суперечності між людиною, суспільством та навколишнім середовищем до критичного рівня.

Соціально-політичні конфлікти – це одна із самих гострих форм вирішення будь-якого протиріччя між державами чи в самій державі шляхом застосування сучасних засобів ураження. Будь-які конфлікти глобального, регіональною чи міжнаціонального характеру, а також вирішення релігійних протиріч супроводжуються насильством.

З точки зору безпеки життєдіяльності будь-які конфлікти можуть об'єднувати небезпечні та шкідливі чинники, які властиві майже всім стихійним лихам чи техногенним катастрофам.

⇐ Предыдущая12345Следующая ⇒

Поделиться: