З історії походження української мови

Ведучий 1.

Та звідки ж воно, оце слово,

Ніколи, здається, не чуте?

Ну просто не слово, а чудо –

Та звідки ж воно, оце слово,

Таке таємниче, неждане.

Таке невловиме, жадане

Зійшло у свідомості слово…

Українську мову відносять до індоєвропейської мовної сім’ї. Разом з російською та білоруською мовами вона входить до слов’янської групи мов світу. За основною версією їх походження вважалося, що після завершення праслов’янської епохи розпочався період, який тривав понад 500 років та закінчився лише в XI – XII столітті під час феодальної роздрібленості Київської Русі. У цей час нібито сформувалась так звана давньоруська мова, на основі якої виникли три мови однієї групи – українська, російська та білоруська.

(слайд 17)

Ведучий 2.

Сучасні дослідники, руйнуючи теорію єдності, вважають, що всі три слов’янські мови розвивались незалежно одна від одної як мови самостійні, і ніякої спільної мови не існувало. Хоча безперервний історичний розвиток етносу на наших землях від середини І тисячоліття н. е. до нашого часу може свідчити про те, що після розпаду праслов’янської мовної спільності почав формуватись український етнос, а отже і українська мова.

Ведучий 1.

Разом з християнством до Київської Русі прийшла старослов’янська (або церковнослов’янська) мова, що утворилась на базі давньоболгарських діалектів Кирилом і Мефодієм. Нею писались релігійні та офіційні тексти. Старослов’янська мова тривалий час виконувала функції писемної мови. Поява нової української мови, яка згодом стала сучасною літературною, датується ХІХ століттям.

(слайд 18)

6 сторінка.

З історії виникнення української писемності

Тебе, як камінь дорогий,

У шати вправив оксамита.

І не знайдеться більш кілків

Твердіше чорного граніта.

Які стискали волю слова

Минувщини далеких днів,

Коли земля була полита

Сльозами грішних ворогів…

Ведучий 2.

Надзвичайно важливе значення в історії народу є виникнення письма. Питання походження слов’янської писемності дуже складне і досі не розв’язане. Протягом багатьох років учених цікавлять питання : коли і як народилась слов’янська писемність, абетка і чи мали наші предки до цього якісь інші писемні знаки?

Ведучий 1.

Довгий час існувала думка, ща наша писемність з’явилась після хрещення Русі, коли з Болгарії та Візантії привозили церковні книги. Але на більшості території , де колись селились наші пращури, особливо на півночі від Чорного моря, не раз знаходили археологи на кам’яних плитах, надгробках і амфорах незрозумілі писемні знаки. Що змусило вчених і далі працювати над цим питанням.

(слайд 19)

Ведучий 2.

Перший історик давньої слов’янської писемності болгарський книжник і учений Чорногорець Храбр, який жив у Х столітті, у книзі „Сказання про письмена” розповідає про два етапи розвитку слов’янського письма. Перший – коли ще слов’яни були язичниками, і читали та ворожили за допомогою рисок та зарубок. Другий етап – після прийняття християнства, коли вони почали писати римськими та грецькими письменами. Але це письмо не було пристосоване до слов’янської мови.

Ведучий 1.

Дослідники вважають, що слов’яни мали примітивне письмо ще в першій половині І тисячоліття. Пізніше вони почали користуватись грецькими буквами. Докази про наявність писемності і у східних слов’ян можна знайти в арабських істориків. Але, на жаль, ніяких писемних пам’яток з тих часів до нас не дійшло. І так було до тих пір, поки великими просвітителями слов’ян – братами Кирилом та Мефодієм – не був створений алфавіт.

(слайд 20)

7 сторінка.

Кирило та Мефодій - слов’янські вчителі та просвітителі

…А літери, як неба зорі,

Являють щастя нам удень.

Увечері ти бачиш долю,

Мрійливий затишок пісень.

Як добре, земле українська,

Що кращії твої сини

Плекають мову славнозвісну

На творчій, ясній глибині…

Ведучий 2.

Славнозвісні просвітителі, творці слов’янської абетки, проповідники християнства, перші перекладачі грецьких духовних книг, що були видані слов’янською мовою. Брати народились у місті Солунь (сучасна назва містечка Фісалоніки у Греції) у родині військового начальника. Населення тут поділялось на греків і слов’ян. Їх мати була грекинею, а батько – болгарином, тому брати з дитинства добре володіли двома мовами.

(слайд 21)

Ведучий 1.

Кирило (або його звали ще Костянтином) (827 р. – 14 лютого 896 р.), здобувши освіту в Константинополі, знав східні мови, латинську, арабську та староєврейську, був талановитим філологом, працював бібліотекарем у патріаршій бібліотеці. А також викладав філософію у вищій константинопольській школі. Друге своє ім’я Кирило Костянтин прийняв перед смертю, постригшись у ченці. За свої здібності і розум він згадується як Костянтин Філософ.

Ведучий 2.

Мефодій (815 р. – 6 квітня 885 р.), був управителем однієї слов’янської провінції у Візантії, але незабаром він відцурався мирського життя й усамітнився в одному з монастирів. У 863 році візантійський імператор Михайло направив Кирила та Мефодія в Моравію, де вони на прохання місцевого князя Ростислава повинні були вести церковну службу слов’янською мовою.

Ведучий 1.

Перед від’їздом до Моравії Костянтин розробив слов’янську абетку. А вже 863 року Кирило і Мефодій привезли до Велеграда слов’янську азбуку та три-чотири церковні книги, перекладені слов’янською мовою. У посланні папи Іоанна VIII до моравського князя Святополка (880 р.)

Костянтина названо „творцем слов’янського письма”.

(слайд 22)

8 сторінка.

⇐ Предыдущая12345Следующая ⇒

Поделиться: