Зміна галузевої структури виробництва та становлення і розвиток теорії і практики постіндустріального та інформаційного суспільства.

Подальший розвиток системи ідей індустріального суспільст­ва зумовив становлення теорії постіндустріального суспільства. В основу концепції постіндустріального суспільства покладе­но теорію трьох хвиль цивілізації Е. Тоффлера —- розподіл усього суспільного розвитку натри етапи: доіндустріальний, індустріальний та суперіндустріальний. У до індустріальному суспільстві ви­значальною була (а в багатьох країнах країн залишається і сього­дні) сільськогосподарська сфера, з церквою та армією як голов­ними інститутами суспільства; в індустріальному — промисло­вість, із корпорацією та фірмою на чолі; у постіндустріаль-ному — сфера послуг та інформації, з університетом як головним місцем її вироблення та зосередження.Виникнення постіндустріального суспільства пов'язане пере­дусім із тими змінами, що відбуваються в економіці, професійній системі та соціальній структурі, і зумовлені новою роллю науки та техніки — відбувається докорінна зміна структури вироб­ництва (панування третинного та четвертинного за межами тре­тинного секторів) та структури зайнятості (значна частка зай­нятих, що має тенденцію до зростання, припадає на третинний та четвертинний сектори сервісно-інформаційної економіки).

На формування концепції постіндустріального суспільства суттєвий теоретичний вплив справили теорії індустріального су­спільства (особливо концепції Р. Арона та В. Ростоу). Теорію постіндустріального суспільства було розроблено американсь­ким соціологом Д. Беллом.

Д. Белл розглядав становлення пост індустріального суспіль­ства як переважно еволюційний процес, у результаті якого інду­стріальний світ не руйнується, а радше збагачується додатковими рисами. Фундаментальними складовими теорії пост індустріаль­ного суспільства є такі: домінування підходу, що грунтується на періодизації історії не за принципом оцінки класової структури відповідних суспільств, а на підставі дослідження технологічних аспектів організації суспільного виробництва; принцип доміну­вання технологічних аспектів організації суспільного виробницт­ва над оцінкою класової структури поширено не лише на історич­ну періодизацію, а й на конкретний аналіз економічного роз­витку сучасних суспільств.

Головну роль у становленні пост індустріальної теорії відіграла інституціональна теорія (вебленівська традиція), яка полягала в тому, що абстрактна ідея протиставлення стадій технологічної еволюції (у межах історичної школи), за нових умов видозмінила­ся в структуризацію секторів суспільного виробництва і виявлення внутрішніх закономірностей господарського розвитку, котрі не за­лежали від соціальної та політичної системи тієї чи іншої країни.

108.Трансакційний сектор економіки, теорія прав власності та трансакційних витрат. Теорема Р. Коуза.

Трансакційні витрати — це витрати, що забезпечують пере­хід прав власності із одних рук до інших і охорону і$их прав. На відміну від трансформаційних витрат, трансакційиі витрати не пов'язані із самим процесом створення вартості. Вони забезпе­чують трапсакгі/ю.

Уперше поняттям «трансакційних витрат» скористався Ро-нальд Коуз. У своїй статті «Природа фірми» (1937) він визначив трансакційиі витрати як витрати функціонування ринку.У середині ХХ-го ст. трансакціпні витрати переважна біль­шість вчених розуміє інтегрально, як втрати функціонування си­стеми. Трапсакціпні витрати — це витрати, ідо виникають, коли індивіди обмінюють свої права власності за умов непов­ної інформації або підтверджують їх за тих самих умов.У зв'язку із виявленням трансакційних витрат можна вести мову і про трансакцій ний сектор економіки. Якщо донедавна основний економічний аналіз було спрямовано на вивчення еко­номіки в межах інституціошільної структури то у 1937 р. Р. Коузу вперше вдалося пору­шити і частково розв'язати питання, яке традиційна теорія навіть не ставилася: чому існує фірма, якщо є ринок. Ще однією фундаменталь­ною проблемою неоінституціональної економічної теорії є права власності. Під системою прав власності, згідно з поглядами А. Алчі­ана та Г. Демсетца, розуміють усю сукупність норм, що регулю­ють доступ до рідкісних ресурсів. Ці норми можуть встановлю­ватися і захищатися не тільки державою, а й іншими соціальни­ми механізмами . Заснований Коузом напрям економічної науки діс­тав назву «проблеми соціальної вартості. Праця Р. Коуза була спрямована проти панування в економіч­ній теорії тенденції усюди, де тільки можна, шукати так звані «провали ринку» й закликати до державного втручання з метою подолання їх. У ній він також запропонував новий поворот дис­кусії про значення прямої взаємодії між фірмами та домашніми господарствами. Висновки, що підтверджують радикальніш вплив витрат із діловодства, — основний результат аналізу Р. Коуза, Якоюсь мі­рою парадоксально, але саме висновок про наслідки передбачення витрат з діловодства дістав назву «теореми Коуза», згідно з якою «якщо права власності, чітко визначені і траисакційні витрати дорівнюють нулю, то розміщення ресурсів (структура виробниц­тва) залишатиметься незмінною та ефективною незалежно від змін у розподілі прав власності». Нині теорема Коуза вважається одним із найяскравіших досягнень економічної думки повоєнного пе­ріоду.Із теореми Коуза випливає декілька важливих теоретичних і практичних висновків. По-перше, вона висвітлює економічний зміст прав власності. По-друге, теорема Коуза знімає з ринку звинувачення в «провалах». По-третє, теорема Коуза виявляє ключове значення трансакційних витрат. По-четверте, теорема Коуза доводить, що посилання на зовнішні ефекти —- недостатня підстава для держав­ного втручання. Йому вдалося досягти багато чого. Зокрема, Р. Коузу вдалося пояснити структуру й еволюцію інститутів, ви­ходячи із понятгя трапсакційних витрат. Саме у відсутності рин­кових інститутів, що забезпечують мінімізацію трансакційних витрат, Коуз вбачає головне лихо постсоціалістичних країн.

109.Загальна характеристика та основні етапи становлення командно-адміністративної системи в радянській Україні.

В українській економічній літературі з'яв­лялися праці, в яких критикувалися економісти, що обстоювали необхідність розроблення плану на основі врахування ринкових закономірностей. Так, на сторінках часопису «Господарство України» були піддані критиці погляди Л. Н. Юровського на проблему плану в радянському господарстві, концепції В. П. Аку-ленка стосовно темпів і типів індустріалізації в СРСР, перспектив­ного планування тощо. Критикуючи погляди В. П. Акуленка, редакція часопису «Господарство України» наголошувала, що «на сторінках радянських економічних журналів ... класово-політична оцінка системи поглядів або навіть окремих положень критикованого автора є обов'язковою для кожного критика, який розкриває хибність теоретичних положень і поглядів, що розви­ваються в критикованій статті. Тим паче це необхідно тоді, коли йдеться про актуальні питання нашого соціалістичного будівниц­тва й економічної політики. Із запровадженням адміністративно-командних методів управ­ління економікою критика концепцій ринкової економіки дедалі більше втрачала характер наукової полеміки, і наприкінці 1920-х — на початку 1930-х років вона була зведена до викриття «анти-марксистських» і «антинаукових» теорій.У грудні 1929 р. И. В. Сталін виступив із промовою на конференції аграрІїв-марксистів.Ця промова Сталіна послугувала сигналом до розправи із багатьма економістами, які мали власну принци­пову позицію, чим було завдано відчутного удару по економічній науці. «Наука почала існувати в умовах ідеологічної автаркії та повного відокремлення від здобутків світової економічної дум­ки». «Економісти відтепер відштовхувалися не від практики, а від «теорії», точніше — від політичних установок. Автори праць, в яких ішлося провикористання ринкових відносин у плануванні, оголошувалися буржуазними економістами. У країні були проведені господарські рефор­ми, які завершили процес обмеження ринкових відносин і спри­яли формуванню економічної системи, грунтованої на командно-адміністративних методах управління економікою. У 1929 р. були прийняті партійно-урядові ухвали «Про заходи з упорядкування управління виробництвом і встановлення єдино­начальності» та «Про реорганізацію управління промисловістю», а в 1930 р. — «Про кредитну реформу», «Про податкову рефор­му» тощо. У 1931-—1932 рр. додатково прийняли ухвали, що кон­кретизують заходи з управління промисловістю, кредитною си­стемою і господарським розрахунком.На початку 1930-х років зросла кількість промислових нарко­матів і главків, які були центрами оперативного керівництва під­приємствами. Посилювалася єдиноначальність, що призвело до затвердження командного стилю в управлінні промисловістю і директивних методів керівництва.Усе це зумовило виникнення адміністративно-командної си­стеми управління економікою, формування якої розпочалося у процесі індустріалізації.

 

110.Політика „воєнного комунізму” та її відображення в дискусіях 20-х років ХХ ст.

Прийшовши до влади, революційний уряд здійснив низку ра­дикальних заходів, спрямованих на посилення державного управління економікою. Практично це означало відмову від ринкових відносин і перехід до централізованої економічної системи. Економічна політика, що її проводили на цьому етапі, дістала на­зву політики воєнного комунізму.Економічна політика воєнного комунізму означала воєнну диктатуру із широким застосуванням примусових заходів у господарстві й мала такі складові:1)націоналізація всіх підприємств;2)запровадження (травень 1918 р.) продовольчої диктатури (хлібна монополія держави і тверді ціни, продзагони тощо); 3)централізація розподілу сировини і готової продукції;4)запровадження (січень 1919 р.) продовольчої розкладки на хліб, а потім і на інші сільськогосподарські продукти; 5)заборона свободи торгівлі (листопад 1918р.),згортання грошового обігу; 6)запровадження карткової системи розподілу продуктів;7)запровадження загальної трудової повинності; 8)мілітаризація народного господарства,встановлення дер­жавного контролю за виробництвом.

Важливим заходом «воєнного комунізму» була продрозкладка (офіційно запроваджена декретом РНК у січні 1919 р.), за якою селяни мусили здавати всі «надлишки» продовольства.У промисловості «воєнний комунізм» означав суцільну наці­оналізацію із жорсткою централізацією управління через Вищу раду народного господарства (ВРНГ). В Україні послідовний перехід до політики «воєнного комуні­зму» розпочався із відновлення радянської влади на початку

1919 р. Тут одразу ж розгорнулося одержавлення фінансів,транспорту, зв'язку, промисловості, передусім видобувної, мета­лургійної, машинобудівної, цукрової. Упродовж 1920 р. в Україні було націоналізовано понад 11 тис. підприємств, на які припада­ло 82 % зайнятих у промисловості робітників. При цьому слід за­уважити, що найчастіше націоналізація відбувалася без належної підготовки й економічного обґрунтування, здебільшого націона­лізовані підприємства не діяли, а робітники, що залишалися без роботи, переїжджали до села. Ситуація в промисловості й транспорті ставала загрозливого. Діючи згідно з принципами «воєнного комунізму», відповідні державні й господарські органи запроваджували в республіці за­гальну трудову повинність і трудові мобілізації, па власний роз­суд перекидаючи на великі підприємства, що працювали па вій­ну, робітників із дрібних фабрик та заводів. 21 січня 1920 р. створено Українську трудову армію, що мала забезпечити вироб­ництво необхідною робочою силою: у 1920 р. бійці Трудармії відпрацювали майже 3 млн людино-днів па різних промислових об'єктах. Але ці заходи замість позитивних результатів лише пришвидшували процес господарського занепаду: виробництво основної продукції скоротилося до мінімуму .Націоналізація (а, точніше, конфіскація), що проходила під гас­лами переходу від капіталістичного до соціалістичного способу виробництва, остаточно підірвала розхитаний війною господарський механізм, знищила підприємницьку ініціативу, максималь­но обмежила товарно-грошові відносини. Економічні закони, що перестали діяти, намагалися замінити посиленням централізації управління, за прикладом Росії в Україні створюється Українська Рада Народного Господарства (УРНГ), яка діяла під безпосеред­нім контролем ВРНГ, а також мережа вертикальних управлінсь­ких структур. Посиленій централізації відповідали адміністратив­ні методи керівництва господарством, сувора регламентація діяль­ності господарських органів. У цей період тривав процес обме­ження, а згодом -- майже цілковитого витіснення економічних методів управління і переходу до адміністративних методів.Таким чином, у період воєнного комунізму відбувся перехід до нової системи управління промисловим виробництвом і роз­поділом — главкізму, який передбачав централізацію управління і безпосереднє підпорядкування підприємств галузевим головним або центральним управлінням ВРНГ.

 

111.Перехід до нової економічної політики як об'єктивна необхідність господарського розвитку.

Причини переходу до непу:

Глибока соціально-економічна і політична криза влади

Масові повстання в сільській місцевості, виступи в містах, армії та на флоті

Злам ідеї побудови соціалізму і комунізму шляхом ліквідації ринкових відносин

Намагання утримати владу в будь-який спосіб

Спад революційної хвилі на Заході. Відкладення «світової» революції.

Мета

• Ліквідація загрози нової громадянської війни

• Рятування більшовицького режиму

• Покращення економічного становища країни, що знаходилася в міжнародній ізоляції

Основні заходи:

Промисловість: часткова денаціоналізація (оренда та передача в приватну власність дрібних та середніх підприємств).Концесії.

С/г: Продовольчий податок, оренда, наймана праця

Торгівля і обмін: Відновлення торгівлі (державна, кооперативна, приватна). Ліквідація безоплатних послуг

Фінанси: Відновлення грошово-фінансової системи (запровадження твердої валюти — червінця)

С-ма управління: Децентралізація: запровадження горизонтальної системи управління (система трестів)

Трудові відносини: Система вільного найму робочої сили;

Матеріальне стимулювання праці; підприємництво

Особливості впровадження непу в Україні

• Неп було запроваджено пізніше, ніж в інших радянських республіках

• Упровадження непу супроводжувалося боротьбою із селянським повстанським рухом

• Податки на селян були вищими, ніж в інших радянських республіках

Наслідки

Швидке відновлення сільського господарства, промисловості, транспорту

Відновлення і розвиток торгівлі

Зростання кількості міського населення

Підвищення продуктивності праці

Підвищення рівня життя населення

Прискорення соціальної диференціації в місті; поява «нової буржуазії»

Прискорення розшарування селянства

Наростання економічної нестабільності, періодичні економічні кризи

Зростання безробіття

⇐ Предыдущая31323334353637383940Следующая ⇒

Поделиться: