Основні етапи аграрної реформи в Україні в 90-ті роки ХХ ст.

У другій половині 1990-х років відбуваються й певні зрушен­ня в аграрному секторі. У межах аграрної реформи, започаткова­ної ще 1990—1993 роками, були зроблені певні кроки, спрямова­ні на реформування відносин власності. Ці процеси мали сприяти появі на селі селянина-власника, зацікавленого в мінімізації ма­теріальних витрат і ресурсозаощадженні, а також у збереженні й підвищенні родючості грунтів. Утім, на практиці все відбувалося таким чином, що справжні результати виявилися протилежними тим, що пропагувалися. Реформування відносин власності в сільському господарстві відбувалося надзвичайно низькими темпами, поверхово й непродумано. Дозволивши приватизацію земельних ділянок, що перебували в користуванні громадян, основну масу землі — близько ЗО млн га сільськогосподарських угідь, які пе­ребували в користуванні сільськогосподарських підприємств, за­ходилися роздержавлювати лише від середини 1990-х років, але не як приватну власність на землю безпосередньо селян, а як так звану колективну власність тих самих сільськогосподарських підприємств, які змінили свій статус на недержавний.

Услід за роздержавленням землі розпочалися процеси її паю­вання та закріплення прав на землю державними актами, внаслі­док чого відбувається реформування (або просто ліквідація) знач­ної кількості колективних господарств. процеси розпаювання підпри­ємства, що виникали як орендні на приватній землі, істотно змі­нювали виробничі відносини, що свідчило про певні позитивні кроки в процесі реалізації аграрної реформи.

Водночас, у багатьох аспектах процес реформування залишав­ся непослідовним, структурні зміни впроваджувалися надто повіль­но.Отже, в аграрному секторі, усупереч проголошеним рефор­мам, залишається цілий ряд проблем, які необхідно вирішувати, без чого важко очікувати кардинальних змін у бік зростання об­сягів сільськогосподарського виробництва.

125. Структурна перебудова української економіки: теорія та практика (1990-ті роки).

Важливим етапом у розв'язанні головних завдань перехідного періоду були «Основні напрями економічної політики в умовах
незалежності», розглянуті наприкінці жовтня 1991 р. Верховною Радою України, які передбачали структурну перебудову господарства України, конверсію оборонної промисловості, перероз поділ матеріальних і трудових ресурсів на користь виробництв, що виробляють споживчі товари для населення, а також переорієнтацію машинобудування на першочергове задоволення потреб агропромислового комплексу, легкої та харчової промисловості тощо, здійснення яких мало відбуватися в процесі переходу від
командно-адміністративної системи до ринкової.

Ще у 1990—1991 роках Верховною Радою було затверджене Концепцію переходу України до ринкової економіки (грудень 1990), в якій визначалася етапність переходу, підготовка законо-
відавчого поля, для чого було прийнято цілу низку законів, а саме: «Про власність», «Про бюджетну систему», «Про підприємництво», «Про банки і банківську діяльність» тощо, які певною мірою
створювали передумови ринкової трансформації української економіки.

Від початку 1992 р. був запроваджений в обіг ку
пон-карбованець як розрахунковий знак і попередник повноцінної національної валюти — гривні. Україна виходить на шлях «шокової терапії», проголосивши лібералізацію торгівлі та повну свободу ринкових цін, за винятком цін на окремі товари, що призвело до посилення інфляційних процесів і зниження рівня життя
основної маси населення.

У березні 1992 р. Верховна Рада України ухвалила «Основи національної економічної політики України», що було наступним
кроком на шляху розбудови національної економіки. «Основи» передбачали низку заходів, зокрема роздержавлення, приватиза-
цію, структурну перебудову й модернізацію промисловості, від-
мову від деяких принципових положень, прийнятих під час ство-
рення СНД (Україна залишається у складі СНД, але остаточно виходить з рублевого простору, що стало можливим завдяки запровадженню купоно-карбованця), перехід до взаєморозрахунків
із країнами Співдружності на основі світових цін, переорієнтацію зовнішньої торгівлі на західні ринки тощо. Певною мірою прий-
няття цієї програми було умовою вступу України до Міжнародного валютного фонду (МВФ) у квітні 1992 р.

Серед керівництва країни така точка зору мала певну підтримку й на практиці воно пішло шляхом поступових економічних змін зі збереженням значних регулюючих функцій держави. Де-
кларуючи прихильність до ринкових регуляторів, уряд намагався зберегти попередню вертикальну систему управління народним господарством, систему держзамовлень, централізований розпо-
діл найважливіших ресурсів.

Економіка України переживала глибоку системну кризу, про що переконливо свідчили панівні в цей період в економічній
сфері тенденції. Передусім це катастрофічне падіння основних економічних показників. Лише за три роки (1991—1993 рр.) національний дохід України скоротився на 39 %.

Ще на початку 1993 р. уряд подав до Верховної Ради України «Основи національної політики на 1993 рік», в яких передбачалися заходи, спрямовані на фінансову стабілізацію, проте вимога
уряду щодо здійснення жорсткої грошово-кредитної політики недістала належної підтримки парламенту.

Кінець 1991 — перша половина 1994 рр. — це період поглиблення структурного розбалансування економіки України

На цьому тлі суттєво посилився податковий тягар на товаровиробників. Зростає заборгованість з виплати заробітної плати та інших виплат (пенсій, стипендій тощо). Усе це було
результатом непродуманої дефляційної політики монетаристськими методами без обмежень видатків державного бюджету, якій надалі зростали

 

 

 

⇐ Предыдущая32333435363738394041

Поделиться: