Наполеонівські війни (1799 -1814).

 

    Основним напрямом зовнішньої політики Наполеона стали загарбницькі війни, що дістали згодом назву «наполеонівських». З метою захоплення територій і джерел сировини, а також розширення ринку збуту для французьких товарів Франція вела майже безперервні війни в період Консульства (1799-1804 рр.) та Імперії (1804-1814 рр.). Перемоги французьких військ у Північній Італії, що завершилися підписанням 9 лютого 1801 р. Люневільського миру з Австрією та Ам'єнського – в  березні 1802 р. з Англією, привели до розпаду другої антифранцузької коаліції й поклали початок пануванню Франції в Європі. До Франції відійшли території Північної Італії та прирейнського  володіння Австрії.

    Формування третьої антифранцузької коаліції збіглося з остаточним падінням у Франції республіки. У травні 1804 р. на основі загального плебісциту Наполеон був проголошений імператором Франції, а в березні 1805 р. – імператором  Італії. У Франції встановлювався авторитарний режим. Нова коаліція була значно сильніша від попередніх. Її основою став англо-російський союзний договір, до якого приєдналися Австрія, Швеція та Неаполітанське королівство. 2 грудня 1805 р. поблизу Аустерліца Наполеон завдав вирішальної поразки об'єднаним австро-російським військам. Пресбурзький мирний договір вивів Австрію з війни й поклав кінець третій коаліції.

    У вересні 1806 р. до Англії й Росії, що продовжували війну з Францією, приєдналася Пруссія. Таким чином сформувалася четверта антифранцузька коаліція. У боях при Ієні й Ауерштедті 14 жовтня 1806 р. французькі війська розгромили основні сили прусської армії й здобули Берлін. Священна Римська імперія була ліквідована. 16 німецьких держав об'єдналися в Рейнський союз під протекторатом Франції. Імператор Франц склав з себе титул імператора Священної Римської імперії німецької нації. За ним зберігався титул імператора Австрії та спадкових земель Габсбургів.

    У Берліні 21 листопада 1806 р. Наполеон підписав декрет про континентальну блокаду. Наполеон намагався максимально розширити коло країн, що брали участь у континентальній блокаді, аби економічно ізолювати Англію від континентальної Європи. Росії в цій політиці відводилося центральне місце. 7 червня 1807 р. в Тільзіті був підписаний мирний договір між Росією і Францією. Договір передбачав установлення союзу між двома державами та проголошував свободу дій Франції в Західній Європі, а Росії — на півночі та південному сході Європи. Росія приєднувалася до континентальної блокади. Так припинила своє існування четверта коаліція.

    1807-1812  стали роками розквіту бонапартистської імперії. Всі країни Західної Європи, за винятком Англії, були підпорядковані Франції. Влітку 1809 р. Наполеон здобув перемогу над черговою – п'ятою антифранцузькою коаліцією, ініціатором створення якої виступила Австрія. За умовами мирного договору, підписаного 14 жовтня 1809 р. у Шенбрунні, Австрія втратила всю Західну Галичину, Зальцбург, Верхню Австрію та вихід до Адріатичного моря. На шляху встановлення Францією всеєвропейської гегемонії стояла Росія. Перемога над Росією дала б Наполеонові змогу не тільки розгромити Англію, а й встановити жорсткіший контроль над Європою, у якій дедалі більшої сили набирали національно-визвольні рухи.

    Війна між Францією і Росією не була несподіванкою. Обидві сторони почали дипломатичне підготування до війни ще з літа 1810 р. Франція на початку 1812 р. підписала військові угоди з Пруссією й Австрією, що зобов'язувалися надати в розпорядження Наполеона свої війська. Зі своєї сторони, Росія таємно відновила дипломатичні відносини з Англією. Пообіцявши Швеції Норвегію, Олександр І підписав у лютому 1812 р. секретну угоду, згідно з якою Швеція відмовлялася від участі в майбутній війні з Росією. У травні 1812 р. Росія підписала Бухарестський мир із Туреччиною, що захищав Росію від загрози війни на два фронти. Поновлювалися союзні відносини між Англією і Росією. Франції не вдалося домогтися зовнішньополітичної ізоляції Росії.

    Війна, що почалася 24 червня 1812 р., закінчилася цілковитим розгромом французької армії. Від «Великої армії», що налічувала понад 600 тис. чоловік, лишилося в середині грудня 1812 р. (переправа через Німан) не більш ніж 20 тис. Перемога Росії дала потужний поштовх підйому визвольного руху в Європі.

    В січні 1813 р. почалася нова воєнна кампанія проти Франції. Підписаний у лютому 1813 р. союзний договір Росії й Пруссії, до якого згодом приєдналися Швеція, Англія та Австрія, утворив основу шостої антифранцузької коаліції. У чотириденному бою під Лейпцигом 16— 19 жовтня 1813 р., який увійшов в історію як «битва народів», французька армія була розбита. Союзні війська на чолі з Олександром І увійшли 31 березня 1814 р. в Париж. Через кілька днів Наполеон зрікся престолу й у Франції була реставрована монархія Бурбонів на чолі з Людовіком XVIII. Спроба Наполеона відновити імперію під час його повернення до Франції в березні 1815 р. («сто днів Наполеона») закінчилася невдачею. Сформована учасниками Віденського конгресу нова, сьома антифранцузька коаліція завдала Наполеонові нищівної поразки в битві під Ватерлоо 18 червня 1815 р. Наполеон зрікся престолу, здався англійцям і був засланий на о. св. Олени в Атлантичному океані, де й помер 1821 р.

    Повоєнну політичну карту Європи визначив Віденський конгрес 1814—1815 рр. На вимогу Олександра І у Франції була прийнята Конституція, яка закріплювала режим конституційної монархії. Чимала частина Великого герцогства Варшавського, що дістала назву Королівство Польське, ввійшла до складу Російської імперії. Закріплювалася політична роздробленість Німеччини й Італії. З метою придушення революційних і національно-визвольних рухів у Європі та усталення монархічних режимів Олександр І, Франц І та Фрідріх Вільгельм III 26 вересня 1815 р. підписали акт про створення Священного союзу монархів і народів.

 

⇐ Предыдущая3456789101112Следующая ⇒

Поделиться: