ВОДНОГО ГОСПОДАРСТВА ТА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

Стр 1 из 49Следующая ⇒

НАЦІОНАЛЬНИЙ університет

ВОДНОГО ГОСПОДАРСТВА ТА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

О.І. Ряба

ПОЛІТИЧНА ЕКОНОМІЯ

Навчально-методичний посібник для

самостійного вивчення дисципліни

Кредитно-модульна система

Організації навчального процесу

Для студентів напрямів підготовки 6.030509 (облік і аудит),

6.030504 (економіка підприємства), 6.030508 (фінанси і кредит),

Управління персоналом та економіка праці)

Рівне - 2009

УДК 330.101 (075.8)

ББК 65.01я 73

Затверджено Вченою радою Національного університету водного господарства та природокористування, протокол №___ від „___” ________ 2009 р.

Рецензенти :

Лисюк Т.П. – кандидат економічних наук, доцент, завідувач кафедри теорії економіки Рівненського інституту слав’янознавства Київського славістичного університету;

Гронтковська Г.Е. – кандидат економічних наук, доцент, завідувач кафедри економічної теорії Національного університету водного господарства та природокористування.

Р Ряба О.І. Політична економія. Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни для студентів напрямів підготовки 6.030509 (облік і аудит), 6.030504 (економіка підприємства), 6.030508 (фінанси і кредит), 6.030505 (управління персоналом та економіка праці). – Рівне: НУВГП, 2009. – 188 с.

Навчально-методичний посібник містить робочу програму дисципліни „Політична економія”, виклад основних тем дисципліни, термінологічний словник, плани практичних занять. До посібника включено збірник задач, в якому окрім умов пропонуються відповіді і приклади розв’язування типових задач. Посібник дає змогу студентам ознайомитись із питаннями підсумкового контролю знань та контрольною тестовою програмою.

Навчально-методичний посібник призначений для самостійного вивчення дисципліни в умовах кредитно-модульної системи організації навчального процесу студентами економічних спеціальностей вищих навчальних закладів.

УДК 330.101 (075.8)

ББК 65.01я 73

ЗМІСТ
Передмова ...................................................................................................	5

1. Робоча програма навчальної дисципліни „Політична економія”	7
1.1. Опис предмета навчальної дисципліни.......................................	7
1.2. Мета та завдання навчальної дисципліни………………….......	7
1.3. Програма навчальної дисципліни.................................................	8
1.4. Структура навчальної дисципліни…………………………	11
1.5. Плани практичних занять………………………………………..	12
1.6. Індивідуальне навчально-дослідне завдання…………………..	16
1.7. Методи навчання…………………………………………………	16
1.8. Методи оцінювання навчальних досягнень студента…………	17
1.9. Рекомендована література……………………………………….	18

2. Конспект лекцій………………………………………………………..	19
Змістовий модуль 1. Загальні засади економічного розвитку	19
Тема 1. Предмет і метод політичної економії ….....................................	19
Тема 2. Виробництво. Економічні потреби та інтереси.........................	25
Тема 3. Економічна система суспільства................................................	29
Тема 4. Відносини власності ……............................................................	34
Тема 5. Форми організації суспільного виробництва.............................	38
Тема 6. Гроші..............................................................................................	42
Змістовий модуль 2. Розвинуте товарне виробництво та ринок	47
Тема 7. Розвинута форма товарного виробництва.................................	47
Тема 8. Заробітна плата............................................................................	54
Тема 9. Підприємство та підприємництво..............................................	58
Тема 10. Витрати виробництва та прибуток............................................	64
Тема 11. Капітал сфери обігу....................................................................	68
Тема 12. Підприємництво в аграрній сфері...........................................	76
Тема 13. Ринок: суть, функції та умови формування..............................	85
Тема 14. Конкуренція і монополія...........................................................	91
Змістовий модуль 3. Суспільне відтворення	98
Тема 15. Суспільне відтворення. Суспільний продукт та його форми	98
Тема 16. Економічне зростання та циклічний характер суспільного відтворення................................................................................	105
Тема 17. Господарський механізм у системі регулювання суспільного виробництва. Держава та її економічні функції.................	109
Тема 18. Основні риси та тенденції розвитку світового господарства. Економічні аспекти глобальних проблем................................	116

3. Термінологічний словник…………………………………………...	121

4. Задачі для практичних занять та самостійної роботи...................	131
4.1. Умови задач....................................................................................	131
4.2. Приклади розв’язування типових задач......................................	149
4.3. Відповіді до задач..........................................................................	157
5. Методичні вказівки до виконання індивідуального навчально-дослідного завдання............................................................................	159
6. Питання підсумкового контролю......................................................	163
7. Контрольна тестова програма............................................................	164

Передмова

Шановні першокурсники!

Ви прийняли серйозне рішення – стати фахівцем у сфері економіки, висококваліфікованим спеціалістом. Відправною точкою на шляху Вашого професійного становлення є дисципліна „Політична економія”.

Політична економія – базова дисципліна навчального плану підготовки бакалаврів з економіки. Вона розпочинає цикл теоретико-економічних дисциплін, які закладають основи світогляду та професійної культури фахівців з економіки. Політична економія розкриває найбільш глибокі, основоположні відносини між людьми в кожній економічній системі, відкриває закони її розвитку, обґрунтовує базові економічні категорії, тому вона являється методологічною основою, фундаментом всіх інших економічних наук. „Політична економія” дає знання, які є свого роду економічною абеткою, таблицею множення чи нотною грамотою.

Основними завданнями навчальної дисципліни є:

▪ вивчення загальних основ економічного життя суспільства, закономірностей становлення та розвитку економічної системи і діалектики взаємозв’язку її структурних елементів;

▪ з’ясування механізму дії економічних законів і механізму їх використання людьми у господарській діяльності;

▪ визначення принципових рис соціально-економічних систем і напрямків їх еволюції;

▪ формування вільного володіння категоріальним апаратом, вміння застосовувати отримані теоретичні знання до аналізу конкретних економічних ситуацій;

▪ підвищення економічної та загальної культури фахівця з економіки.

Рекомендації щодо вивчення курсу:

Для того, щоб отримані знання успішно застосовувались в подальшому навчанні та у практичній діяльності, вони повинні бути систематизованими, а не уривчастими та безладними. Сприятимуть цьому наступні поради.

Ø Навчатись необхідно систематично, регулярно. Послідовність вивчення матеріалу є надзвичайно важливою, адже матеріал кожної наступної теми вимагає ґрунтовних знань попередніх тем.

Ø Конспект лекцій не може бути єдиним джерелом інформації. Конспект лекцій дає мінімум знань, визначає напрямок для самостійного вивчення проблеми.

Ø Об’єктами самостійної роботи в процесі вивчення політичної економії є не лише конспект лекцій, але й підручники, наукова література, періодичні джерела.

Ø Труднощі вивчення політичної економії часто пов’язані з недостатньою увагою до термінології, що використовується. Тому, в випадках, коли в процесі навчання Вам зустрінуться незнайомі слова, категорії та поняття, необхідно звернутись до економічних словників та енциклопедії. В них у лаконічній формі розкриваються основні економічні категорії та закономірності.

Ø Вивчення матеріалу не повинно зводитися до бездумного зазубрювання напам’ять конспектів лекцій, а то й цілих розділів підручника. Завданням студентів є не просто засвоєння певного обсягу знань. Необхідно навчитись самостійно здійснювати пошук нової інформації, відбирати її, осмислювати та переробляти.

Ø Процес пізнання політичної економії буде більш ефективним, якщо Ви звернетесь до статистичних довідників. В них можна знайти дані, необхідні для підтвердження чи аналізу теоретичних положень.

Ø Робота студентів над темами навчальної дисципліни має здійснюватись у декілька етапів:

§ уважне читання конспекту;

§ читання підручників та рекомендованої літератури по темі в два етапи: перше читання є орієнтувальним, ставить за мету ознайомлення з матеріалом, повторне читання передбачає уже осмислення матеріалу, виділення суті, головної ідеї прочитаного;

§ необхідно вести записи прочитаного, які дають огляд, цілісний виклад змісту питання. Записи можуть здійснюватись у вигляді розгорнутого плану, тез, конспекту. Вибір виду записів є справою індивідуальною, залежить від особливостей мислення кожного студента, рівня його загальної підготовки;

§ складання переліку питань, з яких є необхідність отримати консультацію викладача;

§ здійснення самоконтролю у вигляді відповідей на тести та розв’язування задач по темі.

1. Робоча програма навчальної дисципліни „Політична економія”

Найменування

Показників

Напрям підготовки,

Характеристика

Навчальної дисципліни

денна форма навчання

заочна форма навчання

Кількість кредитів, відповідних ЕСТS – 5,0

Напрями підготовки:

6.030504 „Економіка підприємства”

6.030508 „Фінанси і кредит”

6.030509 „Облік і аудит”,

6.030505 „Управління персоналом та економіка праці”

Нормативна

Модулів – 3

Рік підготовки

Змістових модулів – 3

1-й

Загальна кількість годин - 180

Семестр

2-й

1,2-й

Тижневих годин для денної форми навчання:

аудиторних – 4,

СРС – 5

Лекції

Практичні

Самостійна робота

142

Освітньо-кваліфікаційний

рівень: бакалавр

ІНДЗ – 20 год.

Вид контролю – екзамен

Передмова

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1.

Тема 4. Відносини власності

Власність у системі виробничих відносин. Власність як економічна категорія.

Структура власності. Закон адекватності.

Роздержавлення та приватизація власності.

Тема 6. Гроші

Виникнення і розвиток грошових відносин.

Суть та функції грошей.

Грошовий обіг та його закони. Інфляція.

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 2.

Тема 8. Заробітна плата

Заробітна плата: суть, форми, системи.

Теорії заробітної плати.

Номінальна і реальна заробітна плата. Прожитковий мінімум.

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 3.

СУСПІЛЬНЕ ВІДТВОРЕННЯ

Суспільного відтворення

Економічне зростання та економічний розвиток.

Фактори економічного зростання. Науково-технічна революція.

Економічний цикл та його фази. Теорії циклів.

Назви змістових модулів

і тем

Кількість годин

Денна форма

Заочна форма

Усього

У тому числі

Усього

У тому числі

л п ср л п ср 1 2 3 4 5 6 7 8 9

Модуль 1

Модуль 2

ІНДЗ 20 20 Усього годин: 180 40 40 100 180 10 8 162

Плани практичних занять

Тема 4. Відносини власності

Ключові слова: економічна власність, юридична власність, об’єкти власності, суспільна власність, приватна власність, роздержавлення, приватизація, націоналізація, реприватизація.

1. Власність як багатопланова категорія. Економічний та юридичний аспекти власності.

2. Структура економічної власності.

3. Роздержавлення та приватизація власності.

4. Зарубіжний та вітчизняний досвід приватизації.

Тема 6. Гроші

Ключові слова: гроші, закон грошового обігу, інфляція, закон вартості

Виникнення та сутність грошей і грошових відносин.
Суть, функції та види грошей.
Закони грошового обігу та інфляція.
Закон вартості та його функції.

Тема 8. Заробітна плата

Ключові слова: заробітна плата, почасова заробітна плата, відрядна заробітна плата, тарифна система, номінальна заробітна плата, реальна заробітна плата, прожитковий мінімум, мінімальна заробітна плата, децільний коефіцієнт, соціальна справедливість

Заробітна плата: суть. форми, системи.
Номінальна та реальна заробітна плата. Прожитковий мінімум.
Диференціація доходів населення. Соціальна справедливість.

Суспільного відтворення

Ключові слова: економічний розвиток (економічний прогрес), науково-технічний прогрес, науково-технічна революція, економічний цикл, криза, депресія, пожвавлення, піднесення.

Економічне зростання та економічний розвиток.
Роль НТР в економічному зростанні.
Економічний цикл та його фази.
Теорії циклів.

Суспільного виробництва

Ключові слова: господарський механізм, планомірність, пропорційність, планування, індикативне планування, директивне планування.

Господарський механізм, його суть та структура.
Форми і методи державного регулювання.
Планування та прогнозування.

Методи навчання

При викладанні навчальної дисципліни „Політична економія ” використовуються інформаційно-ілюстративний та проблемний методи навчання із застосуванням:

лекцій у супроводі прозірок;

· аналітичних завдань;

· ситуаційних завдань;

· друкованих роздаткових матеріалів;

виконання індивідуального навчально-дослідного завдання.

1.8. Методи оцінювання навчальних досягнень студента

Для визначення рівня засвоєння студентами навчального матеріалу використовується наступна методика оцінювання знань за 100-бальною шкалою:

Поточний контроль: загальна сума балів – 60 балів;

§ активність на практичних заняттях (1 бал ×20 занять = 20 балів);

§ звіт про виконання індивідуального навчально-дослідного завдання – 15 балів;

§ самостійна робота – 5 балів;

§ виконання модульних (контрольних) робіт (10 балів × 2 роботи = 20 балів).

Заохочувальні бали:

- участь в університетській предметній олімпіаді – 2 бали (призове місце – 5 балів);

- участь у Всеукраїнській предметній олімпіаді – 5 балів (призове місце – 10 балів);

- участь в Економічному турнірі – 5 балів;

- виступ з доповіддю на університетській студентській науковій конференції – 5 балів;

- виступ з доповіддю на Всеукраїнській студентській науковій конференції – 5 балів;

- публікація тез доповіді – 5 балів;

- публікація наукової статті – 10 балів.

Підсумковий контроль: письмовий іспит – загальна сума балів – 40.

Розподіл балів, що присвоюються студентам

Оцінка

за ECTS за національною шкалою 90-100 A Відмінно („5”) 82-89 B Дуже добре („4”) 74-81 C Добре („4”) 64-73 D Задовільно („3”) 60-63 E Достатньо („3”) 35-59 FX Незадовільно („2”) з можливістю повторного складання 1-34 F Незадовільно („2”) з обов’язковим повторним вивченням дисципліни

Рекомендована література

Основна література:

1. Гальчинський А., Єщенко П. Економічна теорія : Підручник. – К.- 2007.- 503 с.

2. Економічна теорія. Політекономія: Підручник / За ред. Базилевича В. – К. – 2006. – 615 с.

3. Мочерний С. Економічна теорія. – К.: Академія. - 2001. – 653 с.

4. Мочерний С., Мочерна Я. Політична економія: Навчальний посібник. – К. - 2007. – 684 с.

5. Мочерний С., Скотний В. Основи економічної теорії: Підручник. – Львів.- 2006. – 600 с.

6. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник. / За ред. Климка Г. – К. – 2004. - 615 с.

7. Основи економічної теорії. Підручник / А.А.Чухно, П.С. Єщенко, Г.Н. Климко. – К.: Вища школа. – 2001. – 606 с.

8. Основи економічної теорії. Підручник. / Крупка М.І., Островерх П.І., Реверчук С.К.- К: Атіка, - 2001. – 344 с.

9. Політична економія: Підручник / Башнянин Г.І. – К.: Кондор. - 2002. - 568 с.

Додаткова література:

1. Економічна енциклопедія. В 3-х томах. – К. – Тернопіль. – 2000 – 2002.

2. Кейнс Дж. М. Общая теория занятости, процента и денег // Антология экономической классики.– М.: Эконов, 1992. –Т.2. – С.137- 434.

3. Маркс К. Капітал. Кн.1-3 / Маркс К., Енгельс Ф. Твори, Т.23-25

4. Маршалл А. Принципы политической экономии. В 3-х томах. – М.: Прогресс, 1993.

5. Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов // Антология экономической классики.– М.: Эконов, 1992. –Т.1. – С.79-396.

6. Фахові журнали: “Економіка України”, “Вопросы экономики”, “Экономист”, “Економіст”, “МЭМО”, “Регіональна економіка”

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

Змістовий модуль 1.

Економічні потреби

Економічні потреби – це об’єктивна необхідність людини в матеріальних та духовних благах, що спонукає її до економічної діяльності для забезпечення власного добробуту та добробуту своєї сім’ї.

Існують кілька рівнів економічних потреб. На першому рівні знаходяться основні матеріальні потреби людей. До основних матеріальних потреб відносять потреби людей у їжі, питві, одежі, житті, відтворенні роду.

Наступні рівні потреб складають:

§ потреби у різних формах діяльності, у тому числі і праці;

§ потреби в захисті (від злиднів, хвороб, злочинців, зовнішніх ворогів тощо);

§ соціальні потреби (в спілкуванні, дружбі, коханні, повазі тощо);

§ потреби в творчості і реалізації своїх можливостей.

Усе це складає ієрархію, або піраміду потреб, в основі (фундаменті) якої знаходяться основні матеріальні потреби.

Рівень і обсяг потреб залежить від могутності економічної системи, рівня розвитку продуктивних сил, зрілості відносин власності, національних та історичних особливостей.

Потреби людини безмежні. Постійне зростання потреб свідчить про дію всезагального економічного закону зростання потреб.

Закон зростання потреб виражає внутрішньо-необхідні, сталі, суттєві зв’язки між виробництвом і досягнутим рівнем задоволення потреб, розвиток яких (зв’язків) викликає появу нових потреб та засобів їх задоволення.

Виробництво, створюючи конкретні види матеріальних і духовних благ, породжує конкретні потреби в них. З іншого боку, бажання задовольнити потреби спонукає людину до виробництва. Отже, економічні потреби виступають спонукальним мотивом виробництва, потреба є передумовою виробництва.

Економічні інтереси

Як уже зазначалось, потреби – це необхідність у життєвих благах. Вони відображають відношення суб’єктів до можливого споживання. У реальному житті потреби набувають конкретної форми інтересів. Розвиток потреб зумовлює розвиток інтересів.

Економічні інтереси – це усвідомлене прагнення економічних суб’єктів (окремих людей, колективів, соціальних верств, держави, суспільства) задовольнити певні економічні потреби.

Існують інтереси загальні, колективні і особисті. Загальні, або суспільні інтереси полягають у задоволенні потреб суспільства в цілому, колективні – у задоволенні потреб груп людей, об’єднаних у трудовому процесі, особисті – в задоволенні потреб окремих людей.

Необхідність реалізації економічних інтересів об’єктивно штовхає людей до виробничої діяльності. Економічні інтереси – це стимули економічної діяльності, рушійні сили економічних процесів.

Найбільш дієвим стимулом економічної діяльності є особистий інтерес. Але особистий інтерес не може існувати в розриві з колективним і загальним, адже виробництво завжди носить суспільний характер. Повинна існувати єдність, гармонія інтересів. Колективний інтерес реалізується через особистий, загальний – через колективний і особистий. Тому для суспільства головне – це інтереси окремої людини, а для особи – інтереси суспільства і колективу.

Контрольні завдання

Визначте єдино правильну відповідь

2.1. Економічні інтереси – це:

а) прагнення людства реалізувати свою мету;

б) прагнення людства задовольнити матеріальні потреби;

в) усвідомлені економічні потреби окремих людей, соціальних верств, суспільства.

2.2. Економічні інтереси стають могутньою рушійною силою соціально-економічного прогресу, коли:

а) домінують особисті інтереси;

б) має місце оптимальне поєднання особистих, колективних та суспільних інтересів;

в) переважають суспільні інтереси.

2.3. Вкажіть найбільш повне визначення речового фактора виробництва:

а) знаряддя праці; б) засоби праці; в) засоби виробництва.

2.4. Виробництво – це:

а) процес створення благ, який передбачає незалежність та ізольованість індивідуальних виробників один від одного;

б) процес створення благ, який завжди має суспільний характер;

в) процес виготовлення лише матеріальних благ.

2.5. До засобів праці належать:

а) сировина, штучні матеріали, вторинна сировина;

б) сировина, робоча сила, машини;

в) машини, устаткування, виробничі будівлі, споруди, дороги.

Тема 4. Відносини власності

Ключові слова: економічна власність, юридична власність, об’єкти власності, суспільна власність, приватна власність, роздержавлення, приватизація.

Структура власності

Власність не являється застиглою категорією. В процесі історичного розвитку її форми та типи постійно змінюються й вдосконалюються відповідно до змін, що відбуваються в продуктивних силах суспільства.

В процесі історичного розвитку суспільства виділилось дві форми власності – суспільна і приватна.

Суспільна власність – спільне привласнення засобів виробництва та його результатів.

Приватна власність – виключне право на володіння, користування і розпорядження засобами та результатами виробництва надається приватній (фізичній чи юридичній) особі.

За власністю завжди стоїть людина – суб’єкт власності. В залежності від об’єкта, яким володіє, користується і розпоряджається суб’єкт, розрізняють три рівні власності:

· індивідуальний рівень – засоби виробництва, які може використовувати індивід;

· колективний рівень – засоби виробництва, які передбачають колективне користування;

· державний рівень – засоби виробництва, які задовольняють потреби всього народу, нації (залізничний транспорт, електросистеми, корисні копалини та ін.).

Кожен рівень представлений певними типами (рис. 1.2).

Особиста трудова власність використовується для задоволення власних потреб власника і не являється джерелом його доходів (домашнє майно, автомобіль, швейна машинка та ін.).

Приватна трудова власність ґрунтується на власній праці власника, або членів його сім’ї та приносить дохід (автомобіль та швейна машина використовуються для надання послуг та виготовлення товарів на продаж).

Приватна нетрудова заснована на використанні найманої (чужої) праці. В сучасних умовах вона виступає як приватна капіталістична, яка прийшла на заміну феодальній та рабовласницькій.

Із зростанням масштабів виробництва та його ускладненням приватна власність видозмінюється і починає проявлятися не лише на індивідуальному, але й на колективному рівні.

Колективна власність поділяється на трудову і нетрудову. Трудова ґрунтується на праці усіх членів колективу, нетрудова колективна власність – повністю або частково на найманій праці.

На індивідуальному рівні за кожним об’єктом власності стояла окрема особа (персона). Розвиток колективної власності означає деперсоніфікацію власності. Суб’єктом власності стають колективні юридичні особи (пенсійні фонди, інвестиційні компанії, корпорації) та різні за розмірами колективи дрібних акціонерів. Це вказує на те, що на колективному рівні проявляється суспільна власність. В залежності від способу формування і використання власності на колективному рівні розрізняють колективну неподільну (колгоспи, церковні общини), колективно дольову (корпоративну) та власність суспільних організацій (профспілки, партії, товариства сліпих та ін.).

Суспільна власність виступає як на колективному рівні так і на державному.

Об’єктами державної власності є підприємства, дороги, пошта, телеграф, комунальне господарство, земля та її надра, водні ресурси та ліси, культурне надбання, тобто все, що має суспільне, загальнонаціональне значення.

Приватна і суспільна форми власності постійно розвиваються і видозмінюються. Вони завжди співіснують. Не існує суспільства з єдиною формою власності. В різних країнах, на різних етапах розвитку одна з форм є домінуючою, панівною. Примітивне розуміння цієї форми приводить до її деформації, а відповідно і до деформування суспільного ладу. Так зведення суспільної власності лише до державної спричиняє тотальне одержавлення економіки. Позбутися негативних наслідків даного процесу можна шляхом здійснення роздержавлення та приватизації власності.

Натуральне виробництво

Натуральне виробництво – це історично перша форма господарювання. Це виробництво при якому продукти праці використовуються для задоволення власних потреб виробника, для споживання в середині господарства, що їх виробляє.

Натуральне господарство переважає в умовах недостатнього розвитку продуктивних сил, суспільного поділу праці, товарно-грошових відносин, коли виробничі відносини є прозорими, тобто безпосередніми відносинами між людьми. Для натурального господарства характерні традиційність, обмеженість виробництва і споживання, незмінність пропорцій і структури виробництва, рутинна техніка, домінування ручної праці та ін. З розвитком продуктивних сил товарне виробництво витісняє натуральне виробництво. У той же час пережитки натурального господарства зберігаються і в умовах панування товарно-грошових відносин. У багатьох слаборозвинутих країнах натуральні форми господарювання складають значну, а в деяких країнах – переважну частину економіки.

Товарне виробництво

Товарне виробництво – це така форма організації суспільного господарства, при якій економічні відносини між людьми проявляються через ринок, через купівлю-продаж продукції їх праці. В результаті таких відносин продукт праці стає товаром.

Матеріальною основою, першою причиною виникнення товарного виробництва є суспільний поділ праці.

Внаслідок загального та часткового суспільного поділу праці, окремі господарства почали спеціалізуватися на виготовленні певного продукту. Це дало їм можливість підвищити продуктивність праці, збільшити виробництво продуктів та об’єктивно-зумовило виникнення і перетворення обміну у життєву необхідність.

Однак здійснити обмін може лише власник засобів виробництва і виробленого продукту. Отже, другою умовою виникнення товарного виробництва є соціально-економічна відокремленість виробників, яка виступає у формі приватної власності на засоби виробництва.

Розрізняють просте і розвинене (капіталістичне) товарне виробництво. Ці дві форми мають як спільні риси так і відмінності.

Загальні риси простого і розвиненого товарного виробництва полягають у тому, що, по-перше, обидві форми в своїй основі мають приватну власність на засоби виробництва; по-друге, економічні зв’язки між виробниками здійснюються у формі обміну продуктами.

Відмінності між ними наступні:

при простому товарному виробництві власник засобів виробництва і виробник поєднуються в одній особі; при розвиненому – виробниками є наймані робітники, позбавлені засобів виробництва;

§ просте товарне виробництво засноване на особистій праці, а капіталістичне – на найманій, на експлуатації чужої праці;

§ продукт праці при простому товарному виробництві належить товаровиробникові, у капіталістичному – власникові засобів виробництва, тобто капіталістові;

§ просте товарне виробництво є дрібним, розпорошеним; у ньому не існує одиничного поділу праці; капіталістичне товарне виробництво передбачає спільну працю багатьох найманих працівників, розвинений одиничний поділ праці;

§ метою простого товарного виробництва є задоволення особистих потреб товаровиробника, метою ж капіталістичного виробництва є нажива, отримання прибутку капіталістом;

§ просте товарне виробництво має обмежений характер, тобто лише частина вироблених продуктів використовується для обміну; розвинене (капіталістичне) товарне виробництво має пануючий характер в суспільстві, воно стає загальним.

На сучасному етапі суспільного розвитку домінуючою формою господарювання є товарне виробництво. Однак у розвинених країнах все більше проявляє себе безпосередньо суспільна форма виробництва. Це безтоварне і безгрошове планомірно організоване виробництво продуктів і послуг, їх розподіл, обмін і споживання за допомогою новітніх електронних засобів, досконалого механізму планування. Безпосередньо-суспільне виробництво розвивається на основі одиничного поділу праці в межах гігантських компаній, країн та інтеграційних угрупувань типу ЄС.

Товар і його властивості

Товар – це продукт праці, виготовлений для продажу.

Сама річ, продукт праці, ще не товар. Товаром вони стають лише коли опосередковують відносини обміну між людьми. Тобто, товар – це певні економічні відносини – відносини еквівалентного обміну продуктами праці між товаровиробниками.

Будь-який товар має дві властивості: споживну вартість та вартість.

Споживна вартість – здатність товару задовольняти певну суспільну потребу. Щоб продукт став товаром, він має бути корисним не для виробника, а для покупця. Повинен бути суспільною споживною вартістю.

Здатність товару обмінюватись на інші товари у певних кількісних пропорціях називається міновою вартістю.

На ринку обмінюються товари, що мають різні споживні вартості. Що дає можливість прирівнювати їх один до одного? Єдине що об’єднує усі товари – це те, що усі вони є продуктом праці. Товари прирівнюються один до одного у відповідності з тією кількістю суспільної праці, яка витрачається на їх виробництво.

Втілена у товарі суспільна праця називається вартістю. Це друга властивість товару. Вартість – це внутрішня властивість товару, яка проявляється при обміні. Отже, мінова вартість є зовнішньою формою прояву вартості.

Наявність двох властивостей у товару пояснюється двоїстим характером праці втіленої у товарі.

З одного боку праця будь-якого товаровиробника як конкретна праця.

Конкретна праця – це корисна праця, яка витрачається у особливій формі і якісно відрізняється від усіх інших видів діяльності. Види конкретної праці відрізняються своєю метою, предметами і засобами праці, значенням, навичками і досвідом виробника, кінцевими результатами. Праця пекаря, столяра, токаря якісно різна. Все це різні види конкретної праці, які створюють різні споживні вартості.

Праця товаровиробників, що виступає, як витрата робочої сили взагалі, безвідносна, до її конкретного виду, називається абстрактною працею. Абстрактна праця – це витрата в трудовому процесі фізичної, психічної енергії людини, те що притаманне усім видам діяльності. Абстрактна праця створює вартість.

Абстрактна і конкретна праця – це дві сторони одного трудового процесу, праці, втіленої в товарі. Вони нерозривні у просторі і часі.

Розкриття двоїстого характеру праці дає можливість зрозуміти суперечливий характер товарного господарства.

Так, конкретна праця виступає як приватна, бо сам товаровиробник вирішує, якою саме конкретною працею він буде займатися. Однак усі товаровиробники тісно між собою пов’язані розподілом праці та обміном. Саме в процесі купівлі-продажу товару проявляється абстрактна праця, її суспільний характер. Між приватним і суспільним характером праці існують суперечності, які проявляються на ринку у формі різних труднощів реалізації товару – через їх надвиробництво, високу ціну, низьку якість, тощо.

Вартість – це уречевлена в товарі абстрактна суспільна праця. Тому її величина визначається не індивідуальними витратами праці окремого виробника, а суспільно-необхідними витратами праці, або кількістю суспільно-необхідного робочого часу, витраченого на створення товару. Суспільно-необхідний робочий час – це час, що відповідає суспільно-нормальним (типовим) для даного суспільства умовам виробництва (середньому рівню вмілості працівників, техніки, інтенсивності праці).

Суспільно-необхідний робочий час – величина мінлива. Він змінюється під дією кількох факторів.

Продуктивність праці – це кількість продукції, що створюється у одиницю робочого часу. Продуктивність праці зростає внаслідок застосування нової технології, засобів праці. Із зростанням продуктивності праці вартість одиниці продукції зменшується, кількість продукції зростає, вартість усієї продукції не змінюється.

Інтенсивність праці – напруженість праці, витрати робочої сили в одиницю часу. Із зростанням інтенсивності праці, вартість одиниці продукції не змінюється, кількість виготовленої продукції зростає, вартість усієї продукції зростає.

На величину вартості товару впливає і складність праці, яка визначається кількістю суспільно-необхідного часу, затраченого на підготовку даного працівника. Чим вище буде рівень освіти, кваліфікації працівника, тим складнішою буде його праця тим, більшу вартість в одиницю часу вона створить.

Контрольні завдання

Визначте єдино правильну відповідь

5.1. Натуральне виробництво – це виробництво:

а) призначене для задоволення власних потреб виробника;

б) засноване на суспільному поділі праці;

в) засноване на особистій праці та виготовленні продукції на продаж.

5.2. Властивостями товару є:

а) мінова вартість і вартість;

б) споживна вартість і вартість;

в) мінова вартість і ціна.

5.3. Наявність двох властивостей у товару зумовлена:

а) наявністю у виробника декількох суміжних професій;

б) двоїстим характером праці;

в) участю у створенні товару не лише праці виробника, а й речовини природи.

5.4. На ринку якісно різні товари можуть обмінюватись тому, що:

а) поглиблюється суспільний поділ праці;

б) всі товари є результатом людської праці як такої;

в) існують гроші.

5.5. Існування всередині товарного виробництва двох його основних різновидів: простого і розвинутого (капіталістичного) обумовлене:

а) типом приватної власності на засоби виробництва;

б) рівнем спеціалізації виробництва;

в) кількістю галузей.

Тема 6. Гроші

Ключові слова: гроші, закон грошового обігу, інфляція, закон вартості.

Суть та функції грошей

Гроші – це особливий товар, який об’єктивно виділився з усіх інших товарів і служить загальним еквівалентом при обміні товарів. Це товар, який виражає вартість інших товарів.

Суть грошей розкривається у їх функціях.

Функція міра вартості означає, що за допомогою грошей вимірюється вартість усіх інших товарів. Виражену в грошах вартість товару називають ціною. Ціни вимірюються за допомогою масштабу цін.

Масштаб цін – це грошова одиниця певної країни, що містить визначену кількість золота (срібла) і служить для цінового виміру вартості.

Масштаб цін встановлюється державою в законодавчому порядку, тоді як функцію міри вартості гроші виконують об’єктивно.

Гроші виконують функцію засобу обігу коли стають посередником у реалізації товарів при їх обміні. З появою грошей безпосередній товарний обмін (Т_А–Т_Б) перетворюється у товарний обіг (Т_А–Г–Т_Б).

Третя функція – засіб утворення скарбів або нагромадження.

Часто гроші вилучаються з обігу для створення грошових резервів, нагромадження. Нагромадження – це необхідний метод виробництва і його повторення (відтворення). Щоб залучити потрібні засоби виробництва або інші товари, виплатити зарплату працівникам потрібно нагромадити гроші.

Нагромадження повноцінних грошей (золота, срібла) означає створення скарбів.

Вилученні з обігу паперові гроші не являються скарбом, тому що, в результаті інфляційних процесів, вони швидко знецінюються.

Функція засобу платежу пов’язана з виникненням кредиту. Він виникає тоді, коли час реалізації товарів відривається від часу їх оплати. Це означає, що перехід товарів від продавця до покупця не супроводжується одночасною передачею грошей за цей товар. Оплата має відбутись у майбутньому. Цю функцію виконують при сплаті боргу, податків, виплаті пенсії, стипендії, заробітної плати, при оплаті комунальних послуг тощо.

В умовах розвитку міжнародних відносин гроші виконують функцію світових грошей. Спочатку цю функцію виконували повноцінні (золоті чи срібні) гроші. Нині, як міжнародний купівельний та платіжний засіб, використовуються національні валюти провідних країн світу та міжнародні розрахункові грошові одиниці.

Існують такі види грошей: повноцінні (золоті або срібні) монети, неповноцінні монети, паперові гроші (банкноти та казначейські білети), кредитні гроші (вексель, чек, кредитні картки, електронні гроші).

Закон вартості

На всіх етапах розвитку товарного виробництва діє закон вартості.

Закон вартості – це об’єктивний економічний закон, згідно з яким, виробництво та обмін товарів здійснюється на основі суспільної вартості, величина якої визначається витратами суспільно-необхідної праці.

Закон вартості виконує такі функції:

Ø стихійно регулює пропорції товарного виробництва, розподіл ресурсів між сферами виробництва;

Ø стимулює розвиток продуктивних сил суспільства;

Ø обумовлює економічну і соціальну диференціацію товаровиробників.

Регулююча роль закону вартості виявляється через механізм коливання цін навколо вартості. Кожен вироблений товар надходить в обмін з певною ціною виробництва. Якщо пропозиція даного товару менша, ніж існуючий на нього попит, ціна на цей товар почне рости. Його виробники отримають високі доходи. Як наслідок, в дану галузь почнуть вкладати ресурси, вилучені з інших, менш прибуткових галузей. Виробництво товару розшириться. Якщо ж пропозиція перевищує попит, ціна, а разом з нею доходи падають, ресурси ж перерозподіляються у більш прибутково привабливі галузі.

Закон вартості стимулює розвиток продуктивних сил. Товаровиробники, у яких індивідуальні затрати виробництв нижчі від суспільно-необхідних, отримують додатковий дохід. Тому між товаровиробниками відбувається змагання за зниження індивідуальних затрат. Цього можна досягнути шляхом вдосконалення техніки, технології, підвищенню рівня кваліфікації працівників. Як наслідок, прискорюється прогрес у розвитку продуктивних сил.

Закон вартості диференціює товаровиробників. Постійне коливання цін, зміни у ринковій кон’юнктурі призводить до диференціації (розшарування) виробників – одні процвітають, а інші несуть збитки і розорюються.

Контрольні завдання

Визначте єдино правильну відповідь

6.1 Вкажіть причину виникнення грошей:

а) гроші виникли стихійно в процесі розвитку відносин обміну і поділу праці;

б) гроші виникли як результат певної економічної угоди між людьми;

в) гроші виникли стихійно, тому що золото і срібло по своїй природі є грошима.

6.2. Роль грошей надовго закріпилася за коштовними металами тому, що:

а) бракувало заліза, бронзи, міді для задоволення виробничих потреб людей;

б) коштовні метали за своїми властивостями більшою мірою, ніж інші метали, відповідали вимогам грошового товару;

в) коштовні метали були поширені в усьому цивілізованому світі.

6.3. Вкажіть функцію, яку виконують гроші при отриманні стипендії:

а) засіб платежу; б) засіб нагромадження; в) засіб обігу.

6.4. Економіка легко адаптується до:

а) гіперінфляції; б) повзучої інфляції; в) галопуючої інфляції.

6.5. Закон вартості діє:

а) у сфері безпосереднього виробництва товарів;

б) у сфері товарного обігу;

в) в усіх сферах суспільного відтворення.

Змістовий модуль 2.

Робоча сила як товар

Перетворенню робочої сили на товар сприяли два історичні процеси:

1) юридичне звільнення людей праці від рабовласницької та кріпосної залежності;

2) позбавлення власника робочої сили будь-яких засобів виробництва, а значить можливості самостійно виробляти і продавати товари.

У Європі, починаючи з Англії, у XV-XVIII ст. відбувається примусове відокремлення більшості безпосередніх виробників, селян і ремісників, від власності на засоби виробництва та перетворення їх на найманих працівників. Одночасно в руках небагатьох осіб зосереджуються гроші і засоби виробництва, які перетворюються в капітал. Цей історичний процес називається первісним нагромадженням капіталу. Первісним його називають тому, що в цьому процесі створюються умови для виникнення капіталізму.

Товар „робоча сила”, як і будь-який інший товар, має дві властивості – вартість і споживну вартість.

Вартість товару робоча сила визначається вартістю засобів існування, необхідних для відтворення робочої сили, тобто для задоволення фізичних та соціально-культурних потреб працівника, що наймається та його сім’ї.

В цілому вартість робочої сили залежить від рівня соціально-економічного розвитку країни, природно-кліматичних умов, історико-релігійних традицій, рівня освіти та кваліфікації працівника.

Споживна вартість товару робоча сила – здатність робітника створювати в процесі праці нову вартість, більшу, ніж вартість самої робочої сили, тобто здатність створювати додаткову вартість.

7.3. Процес створення вартості і додаткової вартості

Праця – це завжди процес поєднання засобів виробництва та робочої сили. При розвинутому (капіталістичному) товарному виробництві засоби виробництва і робоча сила поєднуються через ринок, на якому власник грошей купує робочу силу та засоби виробництва. Тому процес праці виступає як процес споживання робочої сили найманого працівника і має особливості.

По-перше, він здійснюється для капіталіста і під контролем капіталіста. Капіталіст придбав робочу силу на певний строк, протягом якого використовує її на власний розсуд, визначаючи тривалість, інтенсивність, організацію праці.

По-друге, оскільки використовуються засоби виробництва і робоча сила, які належать капіталістові, то і продукт їх взаємодії є власністю капіталіста, а не безпосередніх виробників.

Процес праці одночасно є процесом створення споживної вартості, вартості та додаткової вартості.

Капіталісту байдуже які споживні вартості виробляти – зброю чи іграшки. Виробництво споживної вартості потрібно йому тому, що вона є матеріальним носієм вартості. В процесі створення товару капіталісту важливо отримати додаткову вартість (рис. 2.1).

Припустимо, у капіталіста є 1000 грошових одиниць. З них на 800 гр. од. він придбав засоби виробництва (ЗВ) та найняв робочу силу (РС), денна вартість якої – 200 гр. од. Робочий день триває 8 год., а робітники відтворюють вартість денної робочої сили за 4 год. Робітники своєю конкретною працею створюють новий товар і в його вартість переносять стару вартість, вартість спожитих засобів виробництва (800 гр. од.). Зберігаючи і переносячи стару вартість конкретною працею, робітники, в той же час, витрачають свою робочу силу, абстрактну працю. Абстрактною працею вони створюють нову вартість (НВ), яка теж включається у вартість створеного товару. Припустимо, що за 4 год. створюється вартість, яка є еквівалентом вартості робочої сили, т. т. в 200 гр. од. Але ж робочий день ще не закінчується. Тривалість його визначена у 8 год. Робітники продовжують працювати і в наступні 4 год. Створюючи ще вартість в 200 гр. од. Отже, абстрактною працею була створена нова вартість у 400 гр. од.

Робітники не тільки відтворили вартість, за яку капіталіст купив їх робочу силу (200 гр. од.), але й створили надлишок над нею – 200 гр. од. Це і буде додаткова вартість (ДВ).

У підсумку виходить: капіталіст затратив на придбання засобів виробництва і робочої сили 1000 гр. од., а вироблено було при їх допомозі продукцію вартістю 1200 гр. од. Реалізувавши створену продукцію капіталіст виручить 1200 гр. од., що на 200 гр. од. більше від затраченого. Відбулось збільшення вартості, але без порушень закону вартості

Зростання вартості відбувається не за рахунок зростання затрат власника засобів виробництва. Цього досягають виключно завдяки праці найманого робітника, який отримує лише частину створеної ним вартості. Іншу частину – додаткову вартість безкоштовно привласнює власник засобів виробництва.

Додаткова вартість – це вартість, що створюється абстрактною працею найманих робітників і яка безоплатно привласнюється власником засобів виробництва.

В залежності від ролі у створенні вартості та додаткової вартості, капітал поділяється на постійний і змінний.

Постійний капітал – це частина капіталу затрачена на придбання засобів виробництва, вартість якої залишається незмінною і переноситься на створений продукт конкретною працею робітника. Позначається буквою „ ”. Він є матеріальною основою виробництва, але не створює додаткової вартості.

Змінний капітал – це частина капіталу, яка витрачається на придбання робочої сили і в процесі виробництва зростає на величину додаткової вартості. Позначається буквою „ ”. Є джерелом створення додаткової вартості.

Формула вартості товару має такий вигляд:

, (2.3)

де - вартість товару;

− додаткова вартість

− нова вартість.

Пропорцію, в якій нова вартість розподіляється між власником засобів виробництва та найманим робітником, показує норма додаткової вартості:

. (2.4)

Норма додаткової вартості виражає ступінь експлуатації найманих працівників власником капіталу.

Аналіз процесу виробництва додаткової вартості виявляє, що робочий день – величина не однорідна і складається з двох частин.

Частина робочого дня протягом якої працівник працює на себе, відтворюючи вартість своєї робочої сили, називається необхідним робочим часом (НРЧ). Праця, затрачена в цей час, – необхідна праця.

Друга частина робочого дня, впродовж якої робітник працює на капіталіста, створюючи додаткову вартість, називається додатковим робочим часом (ДРЧ). Праця, затрачена в цей час, − додаткова праця.

Власника засобів виробництва цікавить додаткова вартість. З розвитком капіталістичного виробництва вдосконалюється система експлуатації найманої робочої сили.

В епоху становлення зрілого капіталізму зростання додаткової вартості досягалося шляхом подовження робочого дня за незмінної або дещо зрослої ціни робочої сили. Це абсолютна додаткова вартість.

В сучасних умовах абсолютну додаткову вартість отримують внаслідок підвищення інтенсивності праці. Це прихована форма подовження робочого дня.

В умовах законодавчого обмеження робочого часу здійснюється виробництво відносної додаткової вартості. Цей спосіб полягає у скороченні тривалості необхідного робочого часу і збільшенні тривалості додаткового робочого часу в межах незмінного робочого дня.

Необхідною умовою виробництва відносної додаткової вартості є зниження вартості робочої сили. Цього можна досягнути шляхом зростання продуктивності суспільної праці, насамперед, в галузях, що виробляють предмети споживання для широких мас трудящих.

Існує надлишкова додаткова вартість. Це різниця між суспільною вартістю товару і його більш низькою індивідуальною вартістю. Більш низька індивідуальна вартість пов’язана з підвищенням рівня продуктивності праці на окремому підприємстві, скороченням затрат постійного капіталу.

Суть капіталу

Поняття „капітал” досить поширене як в економічній теорії, так і в економічній практиці. З приводу економічного змісту цього поняття, впродовж усієї історії політичної економії, аж до сьогоднішнього дня, ведеться безперервна полеміка.

Сучасна економічна теорія Заходу всебічно розкриває лише матеріально - речовий зміст капіталу (нагромаджена праця, знаряддя праці, сировина, дороги, мости, споруди, комп’ютери, знання і т. ін.). Соціально-економічна природа капіталу повністю ігнорується. Однак засоби виробництва, гроші, товари не на всіх етапах розвитку суспільства виступали як капітал. Такої ролі вони не виконували за умов первісного ладу, рабовласницького, феодального ладу. Лише при капіталізмі засоби виробництва перетворюються в знаряддя експлуатації, в капітал.

Капітал – це не речі, а певні суспільні виробничі відносини, які представлені в речах і надають цим речам специфічного суспільного характеру.

Нагромадження капіталу

Природа капіталу така, що він постійно повинен знаходитись у русі. Без руху припиниться самозростання вартості і капітал перестане існувати.

Рух капіталу означає його постійне поновлення і розширення. В основі цього процесу лежить виробництво, яке постійно відновлюється, тобто відтворення. Відтворення буває простим і розширеним.

Просте відтворення – повторення процесу виробництва в незмінних масштабах. При простому відтворенні вся створена найманим працівником додаткова вартість іде на особисте споживання власника засобів виробництва. Отже додаткова вартість не перетворюється в додатковий капітал і величина функціонуючого капіталу залишається незмінною.

Розширене відтворення – повторення процесу виробництва у зростаючих масштабах. Воно передбачає перетворення частини додаткової вартості в капітал:

(2.5)

– частина додаткової вартості, яка використовується для зростання капіталу;

– частина додаткової вартості, яка відходить в особисте споживання власника підприємства.

Постійне збільшення розмірів капіталу називається нагромадженням капіталу.

Нагромадження може відбуватись у формі концентрації та централізації.

Концентрація капіталу – це зростання капіталу шляхом перетворення додаткової вартості в капітал.

Централізація капіталу – це вимушене чи добровільне злиття самостійних капіталів і встановлення контролю над ними з боку одного підприємства.

Концентрація капіталу збільшує розміри сукупного суспільного капіталу, а централізація – ні. При централізації капітал лише перерозподіляється між підприємствами. Тому основою нагромадження суспільного капіталу є його концентрація.

Концентрація і централізація капіталу веде до концентрації суспільного виробництва, тобто збільшення його розмірів.

В процесі нагромадження капіталу відбуваються зміни в його структурі.

Капітал має речову та вартісну форми. Тому будову капіталу розглядають з двох сторін.

Технічна будова капіталу – це відношення кількості засобів виробництва до кількості працівників, що приводять їх у дію.

З розвитком науково-технічного прогресу кількість засобів виробництва (машин, обладнання та ін.) на одного працівника збільшується.

Вартісна будова – відношення вартості засобів виробництва до вартості робочої сили. Чим більше машин і витрат на досконалі технології буде приходитись на одного робітника, тим більше буде змінюватись вартісна будова капіталу.

Вартісну будову капіталу в її нерозривному зв’язку з технічною будовою називають органічною будовою капіталу . Органічна будова капіталу відображає зміни вартісної будови під впливом змін технічної будови капіталу.

Технічна будова, а отже, й органічна будова капіталу постійно зростають. Це означає, що в міру розвитку НТП частка змінного капіталу в сукупному капіталі відносно зменшується. Застосування машин і нових „безлюдних” технологій стає все більше вигідним, тому використання робочої сили відносно скорочується. Тобто, соціально-економічним наслідком нагромадження капіталу є поява промислової резервної армії праці (безробіття).

Контрольні завдання

Визначте єдино правильну відповідь

7.1. Капітал – це:

а) гроші;

б) дорогоцінні метали;

в) певні суспільні виробничі відносини, які представлені в речах і надають цим речам специфічного суспільного характеру.

7.2. Змінний капітал за натурально-речовою формою представлений:

а) комплектуючими вузлами і деталями, сировиною;

б) електроенергією, паливно-мастильними матеріалами;

в) коштами на оплату найманої робочої сили.

7.3. Вкажіть формулу нової вартості:

а) ; б) ; в) .

7.4. Необхідний робочий час – це:

а) законодавчо закріплена тривалість робочого дня;

б) частина робочого дня, протягом якої працівник відтворює вартість власної робочої сили;

в) частина робочого дня, необхідна для виробництва одиниці продукції.

7.5. Добровільне або примусове злиття індивідуальних капіталів називається:

а) концентрацією капіталу;

б) централізацією капіталу;

в) концентрацією виробництва.

Тема 8. Заробітна плата

Кругооборот капіталу

У будь-якому процесі виробництва, незалежно від його суспільної форми, беруть участь матеріальні й особисті фактори виробництва.

Якщо розглядати їх поза конкретною соціальною формою, то вони виступають як звичайні засоби створення корисного продукту для задоволення природної мети виробництва. В цій якості фактори виробництва виступають як фонди підприємства.

В умовах розвинутого товарного виробництва фактори виробництва служать для створення і збільшення додаткової вартості, а значить набувають форми капіталу. Капітал в процесі виробництва здійснює свій кругооборот (рис. 2.2).

Кругооборот капіталу – це рух капіталу, в процесі якого капітал послідовно набуває трьох функціональних форм і проходить три стадії.

Перша і третя стадії – це стадії обігу, друга стадія є стадією виробництва.

На першій стадії капітал виступає у грошовій формі. Гроші авансуються на придбання необхідних засобів виробництва і робочої сили. Створюються умови для здійснення процесу виробництва. Грошовий капітал перетворюється на продуктивний.

На другій стадії відбувається процес виробництва, який полягає у споживанні поєднаних засобів виробництва і робочої сили. Капітал у продуктивній формі створює новий товар, його споживчу вартість і вартість, яка включає додаткову вартість. Тобто відбувається зміна продуктивної форми капіталу на товарну форму.

На третій стадії відбувається реалізація створеного товару. Товарний капітал перетворюється на грошовий. Власнику підприємства повертається авансована на виробництво сума разом з реалізованою додатковою вартістю у формі прибутку.

Умовою безперервного кругообороту є зміна однієї функціональної форми іншою. Необхідно ,також, щоб капітал одночасно знаходився в усіх трьох формах: частина має перебувати в грошовій формі, частина – у продуктивній, частина – у товарній формі.

Прибуток підприємства

З точки зору політичної економії прибуток – це перетворена форма додаткової вартості, що виражає відносини економічної власності між найманими працівниками та власниками засобів виробництва щодо створення та реалізації додаткової вартості.

Створюється додаткова вартість робочою силою. Але її не виробити без затрат постійного капіталу. Тому при реалізації товару додаткова вартість виступає як породження всього авансованого капіталу. Реалізована додаткова вартість – це є прибуток. Додаткова вартість створюється в процесі виробництва, а прибуток виборюється в гострій конкурентній боротьбі. Додаткова вартість – це не прибуток, а джерело прибутку.

Вартість створеного товару включає , а формула ціни виробництва реалізованого товару має вигляд:

(2.12)

де – витрати виробництва;

– прибуток.

Прибуток вираховується як різниця між ціною (грошовим виразом вартості) і повною собівартістю. У господарській практиці розрізняють прибуток балансовий і чистий (розрахунковий). Балансовий прибуток – це вся сума прибутку, отриманого підприємством після реалізації продукції (виручка мінус повна собівартість). Чистий прибуток – це той прибуток, що залишається після сплати податків та інших платежів у бюджет.

Прибуток завжди належить власнику підприємства. Визначаючи доходність підприємства власник порівнює додаткову вартість з усім авансованим капіталом, тобто розраховує норму прибутку

(2.13)

Маса прибутку розраховується за формулою

(2.14)

де – абсолютна величина прибутку (маса прибутку);

- величина авансованого капіталу.

У вітчизняній практиці застосовується такий узагальнюючий показник ефективності витрат підприємства, як рентабельність.

, (2.15)

де – балансовий прибуток,

– вартість основних фондів,

– нормативні оборотні засоби.

Підприємства можуть розраховувати і поточну рентабельність (рентабельність продукції).

, (2.16)

де – собівартість продукції.

Земельна рента та її форми

Земельна рента існує в трьох формах:

§ диференціальної ренти,

§ абсолютної ренти,

§ монопольної ренти.

Рента – це додатковий дохід із землі, прибуток понад середній прибуток орендаря.

В промисловості надприбуток одержують тоді, коли витрати виробництва на підприємстві менші, ніж в середньому в галузі. Проте вільна конкуренція не дозволяє, одержувати цей надприбуток довгий час. Застосування більш сучасних засобів виробництва, нової технології та організації виробництва неминуче приводить до зникнення надлишкового прибутку.

На землі інші умови господарювання. Обмеженість земельних угідь та зростання потреб населення у сільськогосподарській продукції робить необхідним залучати до обробітку не лише кращі й середні, але й гірші землі. Це можливо, якщо останні приноситимуть господарям середній прибуток. Тому ціна на сільськогосподарську продукцію формується не середніми умовами виробництва, як у промисловості, а умовами виробництва на гірших земельних ділянках. Ціна виробництва на гірших ділянках стає суспільною ціною виробництва. Індивідуальна ціна виробництва продукту на кращих та середніх землях буде меншою від суспільної. На цих землях буде отримуватись надприбуток – диференціальна рента. Вона визначається як різниця між суспільною ціною виробництва сільськогосподарської продукції та індивідуальною ціною продукції, отриманої на кращих та середніх земельних ділянках. Диференціальна рента (надприбуток) носить не тимчасовий, а постійний характер, адже ніхто, крім орендаря, не може використати переваги більш родючої ділянки. Отже, причиною існування диференціальної ренти є монополія на землю, як об’єкт господарювання (монополія землекористування).

Диференціальна рента виступає у двох формах: диференціальна рента І (DR_І) і диференціальна рента ІІ (DR_ІІ).

Умовою існування диференціальної ренти І є різниця у природній родючості земель та віддаленості від ринків збуту. Диференціальна рента І є даром природи, а тому привласнюється власником землі.

Умовою виникнення диференціальної ренти ІІ є різниця в економічній (штучній) родючості земель. Штучне підвищення продуктивності ґрунту є результатом додаткових вкладень капіталу в землю (іригація чи осушення земель, використання хімічних та біологічних добрив, гербіцидів тощо). Привласнює диференціальну ренту ІІ орендар. Однак, після закінчення строку орендного договору, вона перетвориться в дохід землевласника, тому, що останній, при укладанні нового договору, врахує появу диференціальної ренти ІІ і включить її до орендної плати.

Диференціальна рента І є результатом екстенсивного ведення сільського господарства, вона зростає за рахунок залучення до обробітку нових земель. Диференціальна рента ІІ виникає як наслідок інтенсифікації виробництва, впровадження досягнень науково-технічного прогресу. За сучасних умов вона стала основною формою рентного доходу.

Абсолютна рента (АR) – це форма земельної ренти, яку необхідно сплачувати власникові за будь-яку ділянку землі незалежно від її родючості та розташування. Причиною виникнення абсолютної ренти є існування у сільському господарстві особливої монополії – монополії власності на землю.

Умовою виникнення абсолютної ренти є більш низька органічна будова капіталу в сільському господарстві ніж у промисловості. Традиційно висока доля робочої сили означає, що в сільському господарстві на затрачений капітал створюється більше додаткової вартості. В промисловості в різних галузях існують різні норми додаткової вартості, але в результаті вільного переливу капіталів (міжгалузева конкуренція) ці відмінності в індивідуальних нормах додаткової вартості вирівнюються в середню норму прибутку. Сільське господарство не приймає участі у міжгалузевій конкуренції. Монополія власності на землю перешкоджає вільному переливу капіталу із інших галузей в сільське господарство. Тому ринкові ціни на аграрну продукцію формуються на основі індивідуальної вартості товару. Різниця між ринковою вартістю сільськогосподарських товарів та їх суспільною ціною виробництва ,надлишок прибутку над середнім прибутком не перерозподіляється між підприємцями різних галузей, а привласнюється у вигляді абсолютної ренти землевласником. Абсолютну ренту приносять всі, без винятку, земельні ділянки. На кращих і середніх ділянках виникатиме ще й диференціальна рента.

Серед земель виділяються ділянки, що розташовані у винятково сприятливих грунтово-кліматичних умовах. На цих унікальних за своїми якостями землях вирощуються рідкісні сорти рослин (кави, чаю, винограду, цитрусових), екзотичні фрукти та овочі. Попит на такі товари постійно великий, він набагато перевищує їх пропозицію. Тим самим створюються умови для реалізації продукції за цінами, що стабільно перевищують вартість продукції. Такі ціни називаються монопольними. Різниця між монопольною ціною і вартістю рідкісного землеробського продукту називається монопольною рентою. Вона привласнюється власником цієї унікальної землі.

Джерелом будь-якої ренти є землеробська праця (дрібних фермерів та найманих сільськогосподарських працівників).

Із рентними відносинами тісно пов’язана ціна землі.

З точки зору ціноутворення земля є поняттям ірраціональним (невимірним). Ціна, як відомо, формується на основі витрат виробництва. Земля – особливий товар. Вона є продуктом природи і на неї початково не затрачена праця. З часом з’являються витрати на освоєння та поліпшення якості землі. Ціна землі базується не на вартості, а на величині доходу, який вона приносить своєму власникові – ренті. Покупець землі купує не саму землю, а право на одержання фіксованого рентного доходу протягом усього часу володіння даною ділянкою землі. Ціна землі є капіталізованою земельною рентою і визначається за формулою:

, (2.28)

де S – сума усіх видів ренти отриманих з ділянки.

Власник землі, продаючи її, хоче отримати таку суму, щоб, поклавши її до банку і тим самим перетворивши у грошовий капітал, одержати аналогічний дохід, але тепер уже не як ренту, а як процент по вкладах.

Суть та структура ринку

Органічною складовою економічної системи є сфера обміну, яка тісно пов’язана із сферою виробництва, розподілу і споживання. Обмін завжди був притаманний людському суспільству. Спочатку він існував всередині первісної общини між її членами. Близько 7 тис. років тому, в період розпаду первіснообщинного ладу, у результаті виникнення суспільного поділу праці, приватної власності на засоби виробництва та економічного відособлення товаровиробників виникає товарний обмін, суспільне виробництво набуває товарної форми. З’являється поняття “ринок” яке ототожнюється із сферою обміну, у якій здійснюється угода купівлі і продажу товарів.

З наступним розвитком товарного обміну, появою грошей і товарно-грошових відносин акти купівлі і продажу розвиваються, віддаляючись у просторі і часі. Тепер характеристика ринку тільки як місця торгівлі уже не відображала реальної дійсності. Тому виникає нове розуміння ринку як форми товарно-грошового обміну (обігу). Ринок – це не сфера товарного обміну, а сфера обігу, яка включає не лише товарний обмін, але й грошовий обіг та обіг цінних паперів.

З появою товару – робоча сила ринок набуває загального характеру, він усе більшою мірою проникає у саме виробництво. Купівля не лише засобів виробництва, а й робочої сили стає умовою виробництва і визначає форму поєднання виробничих факторів при розвиненому товарному виробництві і ринку. Ринок тепер відображає не лише відносини обміну, а й виробництва, розподілу, споживання.

Таким чином, ринок – це сукупність економічних відносин між різним суб’єктами економіки з приводу купівлі-продажу товарів та послуг відповідно до законів товарного виробництва.

Об’єктивними умовами існування та функціонування ринку є товарне виробництво, суспільний поділ праці, економічна відособленість виробників, економічна конкуренція між суб’єктами господарювання, існування розвинутої інфраструктури, стійкої фінансової і грошової систем, наявність правової бази, яка сприяє створенню та відтворенню відповідного ринкового середовища та психологічного клімату.

Початково суб’єктами ринку були виробники і споживачі продукції, що продається. Поступово в процесі розвитку ринку і виділення в самостійні галузі торгівлі та грошового обігу активними суб’єктами ринкових відносин стали торговельні та фінансові посередники.

Щодо об’єктів, відносно яких складаються відносини купівлі-продажу, то ними виступають матеріальні продукти праці (споживчі товари, товари виробничого призначення), інтелектуальні продукти праці (інформація, наукові ідеї), робоча сила, послуги, гроші, цінні папери (акції, облігації).

Оскільки в ринкові відносини вступають різні суб’єкти, а до сфери обміну надходять різноманітні об’єкти, то формується досить складна ринкова структура, яка включає найрізноманітніші види ринків.

В залежності від умов діяльності суб’єктів господарського життя розрізняють вільний, монополізований і регульований ринок.

Вільним називається ринок з великою кількістю виробників однорідної продукції, вільним ціноутворенням і довершеною (повною) конкуренцією.

Монополізованим є ринок, для якого характерна незначна кількість виробників даної продукції, недовершена (неповна) конкуренція, жорсткі (тверді) ціни, їх зростання, недостатність окремих видів товарів.

Регульованим називається ринок, який контролюється і регулюється державою за допомогою спеціальних заходів економічного та адміністративного характеру.

З точки зору об’єктів обміну ринки бувають: ринок засобів виробництва, ринок споживчих товарів, ринок робочої сили, ринок позичкових капіталів, ринок цінних паперів, ринок валюти, ринок інформації, ринок житла і т.д. Кожен з названих видів, в свою чергу, має розгалужену структуру. Будь-який товар чи послуга має свій ринок (ринок зерна, ринок нафти, ринок землі тощо).

За суб’єктами виділяють такі види ринків: ринок покупця, ринок продавця, посередницький ринок.

На ринку покупця пропозиція товарів перевищує попит на них, що дає можливість покупцеві порівнювати товари і надавати перевагу певному із них. На цьому ринку існує конкуренція продавців (виробників) товарів та послуг.

На ринку продавця попит значно перевищує пропозицію, головна увага надається кількості та наявності товарів і послуг, а якість відходить на задній план. На такому ринку виникає конкуренція покупців.

Посередницький ринок охоплює сукупність економічних відносин осіб та організацій, які купують товари та послуги для перепродажу або надання їх в оренду іншим споживачам із вигодою для себе.

За рівнем насиченості виділяють рівноважний ринок (попит співпадає з пропозицією), дефіцитний ринок (попит перевищує пропозицію), надлишковий ринок (пропозиція переважає попит).

За адміністративно-територіальною ознакою розрізняють місцеві, регіональні, національні, світовий ринки, а також внутрішній та зовнішній ринки.

Окремі види ринку не існують відокремлено один від одного, вони переплетені між собою, утворюючи єдину, розгалужену ринкову структуру.

Загальна ринкова структура включає і ринкову інфраструктуру.

Ринкова інфраструктура – це система підприємств та організацій, які регулюють рух товарів, послуг, грошей, цінних паперів, робочої сили та забезпечують взаємозв’язок між суб’єктами ринкової економіки, тим самим даючи ринку нормально функціонувати.

Розрізняють організаційно-технічну, фінансово-кредитну та науково-дослідницьку інфраструктуру.

Організаційно-технічна інфраструктура має сприяти організаційному оформленню та технічному забезпеченню ринкових відносин. Це товарні біржі, аукціони, торгові доми та палати, ярмарки, сервісні центри, різні асоціації підприємців і споживачів, транспортні комунікації та засоби оперативного зв’язку, державна служба зайнятості тощо.

Фінансово-кредитна інфраструктура займається тимчасово вільними грошовими ресурсами. Вона представлена банками, фондовими та валютними біржами, страховими та інвестиційними компаніями.

Науково-дослідницька інфраструктура – наукові інститути з вивчення ринкових проблем, інформаційно-консультативні фірми, аудиторські організації, спеціальні навчальні заклади. Тобто, це структури, які розробляють стратегію і тактику поведінки виробників; прогнозують дії уряду та підприємців, моделюючи наслідки їх рішень; готують економістів, маркетологів, менеджерів та ін.

Сучасна інфраструктура ринкової економіки сформувалась у результаті тривалої еволюції товарного виробництва. Її елементи породжуються потребами ринку. Від комплексності та ефективності ринкової інфраструктури залежить, в значній мірі, функціонування ринкової економіки в цілому.

Закон попиту і пропозиції

На відміну від закону вартості, який діє в усіх сферах суспільного виробництва, закон попиту і пропозиції діє лише в сфері обміну. Закон попиту і пропозиції виражає взаємозалежність між кількістю товарів та послуг, які хоче купити споживач, і обсягом товарів і послуг, які пропонує виробник. Особливості дії даного закону залежать, передусім, від рівня цін. Ціна – це основний інструмент впливу на попит і пропозицію.

Попит знаходиться у зворотній залежності від ціни. Якщо ціни зростають, то попит на товари та послуги зменшується тому, що високі ціни обмежують купівельну спроможність людей. При зниженні цін попит зростає.

Пропозиція пов’язана з ціною прямою залежністю. Із зростанням цін пропозиція збільшується, тому що одиниця додатково виробленої та проданої продукції приносить виробникові додатковий прибуток. І навпаки, якщо ціни знижуються, то виробництво продукції стає менш вигідним і тому скорочується. Відповідно зменшується і пропозиція.

Потрібно відмітити, що попит є більш рухливий у часі, ніж пропозиція. При суттєвому підвищенні цін, попит (у більшості випадків) суттєво скорочується. І навпаки, зростання ціни – лише перший сигнал виробникові, щоб розширити виробничі потужності, залучити додаткові ресурси і на цій основі збільшити пропозицію товару.

Взаємодія попиту і пропозиції відбувається у постійній конкурентній боротьбі. Діалектична залежність попиту і пропозиції полягає у тому, що пропозиція формує попит через асортимент вироблених товарів і запропонованих послуг, а попит визначає обсяг та структуру пропозиції, впливаючи тим самим на виробництво.

На ринку конкурентне співвідношення попиту і пропозиції залежить від запасу товару, динаміки цін і грошових доходів населення, організації торгівлі, реклами та іншого. Воно може бути у трьох варіантах.

Перший з них характеризується перевищенням пропозиції товарів над попитом покупців. Такий випадок може бути результатом не тільки надлишкового виробництва товарів, але й надмірного здуття цін, нестачі грошових доходів тощо.

Для другого варіанту властиве переважання попиту над пропозицією товарів. При цьому виникає незадоволений попит та товарний дефіцит. Ринок реагує на дефіцит зростанням цін.

Третій варіант співвідношення попиту і пропозиції полягає у відповідності попиту і пропозиції. Під впливом попиту, що піднімає ціну і пропозиції, яка ціну знижує, формується ціна, яка задовольняє виробників і споживачів. Ціна, яка вирівнює попит на певний товар з його пропозицією на ринку і тим самим встановлює рівновагу між попитом і пропозицією, або ринкову рівновагу, називається ціною ринкової рівноваги. Ця ціна є своєрідним компромісом між попитом (конкуренцією споживачів) та пропозицією (конкуренцією виробників). Ринок ніби підганяє діючі ціни до попиту і пропозиції, врівноважуючи їх компромісною ціною. Ринок стає збалансованим, потреби покупців і продавців задовольняються, їх інтереси гармонізуються.

Рівновага і співвідношення між попитом та пропозицією є показником збалансованості та пропорційності суспільного виробництва, обміну та розподілу праці у сфері матеріального та нематеріального виробництва, безперервності процесу суспільного відтворення матеріальних та духовних благ.

Рівновага, до якої так прагне ринок, є епізодичною, вона постійно порушується. Однак відхилення рівня ціни від рівноваги обов’язково приводить до вирівнювання обсягів попиту і пропозиції за нового рівня ціни рівноваги.

Потрібно відмітити, що елементи стихійності домінували в механізмі дії закону попиту і пропозиції на нижчій стадії розвитку капіталізму. Урівноваження попиту і пропозиції відбувалося внаслідок вільної конкуренції, ціноутворення, стихійного переливання капіталів всередині галузей та між галузями, економічних криз тощо. На сучасному етапі в механізмі дії закону попиту та пропозиції все більше проявляються елементи свідомого регулювання, організованості та планомірності.

Контрольні завдання

Визначте єдино правильну відповідь

13.1. Вкажіть тип ринку характерний для розвинутих країн світу на сучасному етапі:

а) ринки вільної конкуренції;

б) монополізовані та регульовані ринки;

в) всі типи ринків, питома вага яких в різних країнах неоднакова.

13.2. Ціна товару формується виключно під впливом попиту і пропозиції:

а) на ринку вільної конкуренції;

б) на олігополістичному ринку;

в) на монополізованому ринку.

13.3. Попит - це:

а) бажання різних суб’єктів придбати певні товари і послуги;

б) потреба в наявних на ринку товарах і послугах;

в) платоспроможна, тобто забезпечена грошима, потреба у товарах і послугах.

13.4. Виберіть вірне твердження:

а) ринковий механізм у регульованій економіці не потрібний;

б) ринкові регулятори повинні використовуватись в органічному поєднанні з державними та недержавними;

в) ринковий механізм повинен використовуватись лише в окремих галузях економіки.

13.5.Ринок як економічна категорія - це:

а) місце, де здійснюється купівля або продаж товарів;

б) сфера обігу, яка включає не лише товарний обмін, але й грошовий обіг та обіг цінних паперів;

в) це сукупність економічних відносин між різним суб’єктами економіки з приводу купівлі-продажу товарів та послуг відповідно до законів товарного виробництва.

Монополії: суть та форми

Монополія – це окремі крупні підприємства або об’єднання підприємств, які виробляють значну кількість продукції даного виду, завдяки чому посідають домінуюче становище на ринку, впливають на процес ціноутворення і отримують монопольно високі прибутки.

Монополія може існувати у трьох формах: природна, адміністративна, економічна.

Природна монополія виникає внаслідок об’єктивних причин: по-перше, якщо найвища ефективність галузі забезпечується лише при наявності одного виробника (метрополітен, газові та телефонні компанії); по-друге, якщо існують специфічні природні умови (природно-кліматичні, земельні).

Адміністративна монополія виникає внаслідок дій державних органів влади, що надають окремим фірмам виключні права на здійснення певного виду діяльності.

Найбільш поширеною є економічна монополія поява якої пояснюється закономірностями економічного розвитку. На межі 18 – 19 століть відбувається промислова революція, яка загострила конкурентну боротьбу між товаровиробниками. Щоб вижити у цій конкурентній боротьбі потрібно було впроваджувати нову техніку, розширювати виробництво. Посилюється концентрація та централізація капіталу і виробництва. Ще однією причиною виникнення монополій є перетворення індивідуальної приватної капіталістичної власності на гальмо розвитку продуктивних сил. Це означає, що наприкінці 19 століття наукові винаходи зумовили будівництво таких заводів, залізниць, портів, які не здатний побудувати жоден капіталіст окремо.

Слово „монополія” походить від грецьких слів „моно” – один, „полео” –продаю, тобто єдиний продавець, єдиний виробник, той, хто займає виключне становище. На практиці монополія окремого підприємства зустрічається дуже рідко. Вона є нестійкою і її важко втримати надовго. Монопольно високі прибутки приваблюють „чужинців”. Вони прориваються в дану галузь і роблять монополію недовговічною. Більш поширеним є утворення монополії шляхом змови та угод між декількома підприємствами.

Розрізняють п’ять основних форм монополістичних об’єднань.

Картель – об’єднання декількох підприємств однієї галузі виробництва, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва і виготовлений продукт, виробничу та комерційну самостійність. Вони домовляються між собою про частку кожного у загальному обсязі виробництва, ціни, ринки збуту тощо.

Синдикат – об’єднання підприємств однієї галузі в якому зберігається виробнича, але втрачається комерційна самостійність. В синдикаті централізується збут продукції та закупка сировини.

Трест – форма монополії, при якій усі об’єднані підприємства втрачають не лише комерційну, але і виробничу самостійність. Як правило, трест об’єднує підприємства однієї або декількох технологічно пов’язаних галузей промисловості.

Концерн – стійке об’єднання підприємств різних галузей промисловості, транспорту, торгівлі для здійснення спільної діяльності. Об’єднуються підприємства 10-50 галузей. Фінансовий контроль за діяльністю концерну здійснюється власником контрольного пакету акцій. Нині 90% монополій – концерни.

Конгломерат – нестійке об’єднання, яке виникає внаслідок поглинання прибуткових підприємств різних галузей, які технологічно між собою не пов’язані. Підприємства здійснюють автономну економічну діяльність, управління ними децентралізоване. Метою утворення конгломератів є привласнення прибутків рентабельних компаній та прагнення вистояти в умовах несприятливої ринкової кон’юнктури в період криз.

Шляхи утворення монополій:

§ горизонтальна інтеграція – злиття однотипних, тобто конкуруючих підприємств;

§ вертикальна інтеграція – злиття підприємств різних галузей, в ході якого забезпечується єдність та безперервність взаємопов’язаних етапів виробництва (від видобутку сировини до збуту продукції);

§ диверсифікація – проникнення у галузі , що не мають прямого технологічного зв’язку з основною галуззю їхньої діяльності.

Разом з тенденціями до монополізації економічної діяльності у виробництві (промислово-торгових галузях) на рубежі ХІХ-ХХ століть спостерігаються інтенсивні процеси концентрації капіталу та утворення монополістичних угрупувань у кредитно-банківській сфері.

Концентрація банківського та промислового капіталів неминуче веде до їх об’єднання (зрощування). Їх злиття відбувається шляхом: 1) придбання гігантськими банками акцій промислових корпорацій, або спільне будівництво нових промислових об’єктів; 2) придбання промисловими корпораціями акцій банків, або створення власних банків. Об’єднання кредитно-банківських та промислово-торгівельних підприємств, яке побудовано на пірамідальній системі фінансового контролю усіх його підрозділів називається фінансовим капіталом.

Організаційною формою фінансового капіталу виступають фінансово-монополістичні групи, які в сучасних умовах називають фінансово-промисловими групами (ФПГ). Фінансово-промислові групи являються холдинговими компаніями. Холдингова компанія – це товариство, яке використовує свій капітал для скуповування контрольних пакетів акцій різних компаній з метою встановлення панування і контролю над ними. У кожній країні із розвинутою ринковою економікою існує 10-20 могутніх ФПГ, до керівництва яких входить обмежене коло магнатів, яких називають фінансовою олігархією.

Фінансова олігархія – це фінансова еліта країни, яка розповсюдила монопольну владу свого економічного становища на політичне та ідеологічне життя країни. Основними методами її економічного панування є „система участі” та „особиста унія”.

„Система участі” –це скуповування головною компанією („матір’ю”) контрольних пакетів акцій інших компаній („дочірніх”), які, в свою чергу, підкорюють собі „внучаті” компанії. Таким чином утворюється фінансова імперія (фінансова піраміда), управляти якою можна маючи у власності 13-15% загального капіталу.

„Особиста унія” участь одних і тих же осіб у правліннях та директоратах різних фірм. Ділові зв’язки в „особистій унії” нерідко доповнюються „династичними” шлюбами та іншими родинними зв’язками. На сучасному етапі виникає „особиста унія” фінансової олігархії з урядом, законодавчою та виконавчою владою.

Світового господарства

Ключові слова: інтернаціоналізація господарського життя, міжнародний поділ праці, світове господарство, інтернаціональна вартість, міжнародна економічна інтеграція, глобалізація

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

Абсолютна рента (АR) – це форма земельної ренти, яку необхідно сплачувати власникові за будь-яку ділянку землі незалежно від її родючості та розташування.

Абстрактна праця – це праця товаровиробників, що виступає, як витрата робочої сили взагалі, безвідносно до її конкретного виду, це витрата в трудовому процесі фізичної, психічної енергії людини, те, що притаманне усім видам діяльності; створює вартість.

Абстракція – це тимчасове уявне ігнорування, відмова від випадкових, поверхових, минулих, одиничних явищ, фактів і характеристик процесу, що досліджується, з метою розкриття його суті.

Аграрно-промисловий комплекс (АПК) – це сукупність галузей національної економіки, зайнятих безпосереднім виробництвом, переробкою, зберіганням і доведенням до споживача сільськогосподарської продукції.

Акція – це вид цінного паперу без встановленого строку обігу, який свідчить про внесок в капітал акціонерного товариства, дає право на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду і участь у розподілі майна підприємства при його ліквідації.

Амортизація – це процес поступового перенесення вартості основного капіталу, по мірі зносу, на вартість створюваних товарів та відшкодування її у грошовій формі.

Балансовий прибуток – це вся сума прибутку, отриманого підприємством після реалізації продукції (виручка мінус повна собівартість).

Безробітні (за методологією Міжнародної Організації Праці ) – особи у віці 15-70 років ( зареєстровані та незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно задовольняють трьом умовам : не мали роботи (прибуткового заняття); протягом останніх чотирьох тижнів шукали роботу або намагались організувати власну справу; впродовж найближчих двох тижнів були готові приступити до роботи, тобто почати працювати за плату за наймом або на власному підприємстві.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) – це сукупна ринкова оцінка всього обсягу кінцевого виробництва товарів і послуг в економіці в поточному році. У ВВП, на відміну від ССП, враховуються і послуги нематеріального виробництва.

Валовий національний продукт (ВНП) – це ринкова вартість життєвих благ, які створені національним капіталом, тобто ресурсами даної нації – як на території своєї країни, так і за рубежем.

Вартість – це внутрішня властивість товару, яка проявляється при обміні, втілена у товарі суспільна праця називається вартістю.

Вартість товару робоча сила – це вартість засобів існування, необхідних для відтворення робочої сили, тобто для задоволення фізичних та соціально-культурних потреб працівника, що наймається та його сім’ї.

Вертикальна інтеграція – це злиття підприємств різних галузей, в ході якого забезпечується єдність та безперервність взаємопов’язаних етапів виробництва (від видобутку сировини до збуту продукції).

Виробництво – це процес створення благ, необхідних для існування і розвитку людини.

Виробничі відносини – це система відносин які виникають між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання, пов’язані з привласненням засобів і результатів виробництва, виражають поділ людей на різні класи та соціальні групи, визначають положення цих людей в суспільстві та характер їх взаємовідносин.

Витрати виробництва – це те, у що обходиться підприємству виготовлення товарів.

Витрати обігу – це частина капіталу, авансованого на обслуговування процесу продажу товару.

Відтворення – це безперервне відновлення процесу виробництва, на основі якого здійснюється розвиток усіх елементів економічної системи.

Власність економічна – це сукупність виробничих відносин між людьми з приводу привласнення ними реальних об’єктів, в першу чергу засобів виробництва, які породжують право володіння, користування, розпорядження цими об’єктами та результатами їх функціонування.

Власність юридична – загальна умова виробництва, вияв волі певних класів та правове оформлення цієї волі в юридичних актах і нормах, у праві власності. Це юридичні закони, що фіксують і регулюють правову сторону відносин власності.

Горизонтальна інтеграція – це злиття однотипних, тобто конкуруючих підприємств.

Господарський механізм – це сукупність основних форм, методів і важелів управління національним господарством.

Депресія (застій) – фаза економічного циклу, яка настає після кризи і характеризується припиненням спаду виробництва

Державний бюджет – це фінансовий план утворення та використання грошових фондів держави протягом року.

Диверсифікація – розширення номенклатури продукції , що виробляється окремими фірмами та об’єднаннями, шляхом проникнення у галузі , що не мають прямого технологічного зв’язку з основною галуззю їхньої діяльності.

Дивіденд – це доход від акції.

Директивне планування – означає централізовану розробку та доведення до підприємств обов’язкових для виконання завдань щодо виробництва і розподілу продукції та послуг.

Диференціальна рента І – це додатковий дохід отриманий на кращих за родючістю та місцезнаходженням землях.

Диференціальна рента ІІ – це додатковий дохід , який виникає в результаті підвищення продуктивності землі за рахунок додаткових капіталовкладень.

Діалектичний метод – це вивчення явищ і процесів економічного життя: а) в їх загальному зв’язку й взаємозалежності; б) в стані безперервного розвитку; в) коли кількісні зміни, які виникають в процесі розвитку, ведуть до змін якісних.

Додаткові витрати обігу – це витрати, пов’язані з продовженням процесу виробництва у сфері обігу (транспортування товарів, їх сортування, фасування, упакування й зберігання).

Економіка – це одна з найважливіших сфер суспільного життя, в якій на основі використання різних ресурсів здійснюється виробництво, розподіл, обмін та споживання продуктів людської діяльності.

Економічна система – це сукупність усіх видів економічної діяльності людей у процесі їх взаємодії, спрямованої на виробництво, розподіл, обмін і споживання товарів та послуг, на регулювання економічної діяльності відповідно до мети суспільства.

Економічне зростання – це такий стан економіки, що характеризується кількісним та якісним зростанням виробництва і споживання.

Економічний розвиток (економічний прогрес) – це безперервний, поступальний рух по висхідній лінії усієї економічної системи і кожної її підсистеми зокрема, це основа суспільного розвитку, складовими якого є (окрім економічного) соціальний, правовий, політичний, духовний та інший прогрес.

Економічний цикл – це рух виробництва від початку попередньої до початку наступної кризи.

Економічні інтереси – це усвідомлене прагнення економічних суб’єктів (окремих людей, колективів, соціальних верств, держави, суспільства) задовольнити певні економічні потреби.

Економічні потреби – це об’єктивна необхідність людини в матеріальних та духовних благах, що спонукає її до економічної діяльності для забезпечення власного добробуту та добробуту своєї сім’ї.

Економічно активне населення – це населення обох статей віком 15-70 років, яке протягом певного періоду забезпечує пропозицію робочої сили для виробництва товарів та послуг.

Експлуатація – це привласнення результатів примусової праці власником засобів виробництва.

Екстенсивний тип економічного зростання – збільшення обсягів виробництва, що досягається здійснюється завдяки кількісному приросту факторів виробництва при збереженні старої технологічної і технічної бази виробництва.

Закон адекватності (відповідності) виробничих відносин рівню і характеру розвитку продуктивних сил – це всезагальний економічний закон, який виражає внутрішньо необхідні, суттєві та сталі зв’язки між прогресом продуктивних сил та еволюцією виробничих відносин (відносин економічної власності).

Закон вартості – це об’єктивний економічний закон, згідно з яким, виробництво та обмін товарів здійснюється на основі суспільної вартості, величина якої визначається витратами суспільно-необхідної праці.

Закон планомірного та пропорційного розвитку виражає об’єктивну необхідність та можливість узгодження, єдності діяльності усіх ланок, усіх суб’єктів суспільного виробництва.

Закони економічні – це внутрішньо-необхідні, сталі, найсуттєвіші , причинно-наслідкові зв’язки між протилежними сторонами, властивостями явищ і процесів економічного життя.

Заробітна плата – це грошовий вираз вартості і ціни товару робоча сила, а також відносин між капіталістами і найманими робітниками з приводу формування умов праці, ефективності функціонування, привласнення необхідного продукту.

Заробітна плата відрядна – це форма заробітної плати, за якою заробіток працівника залежить від кількості виготовленої продукції, відрядних розцінок та норм виробітку.

Заробітна плата погодинна – форма заробітної плати, за якою заробіток працівника визначається кількістю відпрацьованого часу та встановленою тарифною ставкою або посадовим окладом.

Засновницький прибуток – це різниця між курсовою ціною акцій і сумою капіталу, реально вкладеного в акціонерне товариство.

Засоби виробництва – це сукупність предметів праці і засобів праці.

Засоби праці – це річ або комплекс речей, якими людина діє на предмети праці.

Змінний капітал – це частина капіталу, яка витрачається на придбання робочої сили і в процесі виробництва зростає на величину додаткової вартості.

Індикативне (рекомендаційне) планування передбачає встановлення державою основних макроекономічних показників, та систему економічних стимулів, які орієнтують суб’єктів господарювання на виконання планів.

Інтенсивний тип економічного зростання – це економічне зростання, яке досягається внаслідок якісного вдосконалення речових і особистих факторів, всієї системи продуктивних сил, ґрунтується виключно на підвищенні ефективності суспільного виробництва.

Інтенсивність праці – це напруженість праці, витрати робочої сили в одиницю часу.

Інтернаціоналізація господарського життя – це об’єктивний економічний процес виникнення та розвитку зв’язків між національними господарствами різних країн.

Інфляція – це знецінення грошей, яке супроводжується зростанням цін.

Капітал обігу – це капітал, авансований на придбання у промислового капіталіста продукції для продажу; частина торгового капіталу, яка відшкодовується у результаті реалізації продукції.

Картель – це об’єднання декількох підприємств однієї галузі виробництва, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва і виготовлений продукт, виробничу та комерційну самостійність. Вони домовляються між собою про частку кожного у загальному обсязі виробництва, ціни, ринки збуту тощо.

Категорії економічні – це теоретичне вираження, мисленні форми окремих властивостей сторін, моментів реальної економічної дійсності, яка проявляється в певних виробничих відносинах.

Кон’юктура ринку – це сукупність умов, ознак, які характеризують становище на ринку, співвідношення попиту та пропозиції на товари та послуги.

Конгломерат – це нестійке об’єднання підприємств різних галузей, які технологічно між собою не пов’язані, метою якого є привласнення прибутків рентабельних компаній та прагнення вистояти в умовах несприятливої ринкової кон’юнктури в період криз.

Конкретна праця – це корисна праця, яка витрачається у особливій формі і якісно відрізняється від усіх інших видів діяльності, створює споживчу вартість.

Конкуренція – це форма економічних відносин між суб’єктами ринкового господарства, в яких виражається суперництво за найбільш вигідні умови виробництва, продажу й купівлі товарів та послуг.

Контрольний пакет акцій – це найбільша кількість акцій, яка зосереджена в руках одного акціонера і забезпечує власникові безроздільний вплив на прийняття рішень в акціонерному товаристві.

Концентрація капіталу – це зростання капіталу шляхом перетворення додаткової вартості в капітал.

Кооперація – це організаційно оформлене добровільне колективне об’єднання власності і (або) праці для досягнення спільних цілей в різних галузях економічної діяльності.

Корпорація – це форма організації підприємництва на основі акціонерної власності, в якій підприємець, як правило, відокремлений від власності, а його фінансова відповідальність обмежена.

Курс акції – це ринкова, продажна ціна акції.

Мануфактура – це підприємство, що базувалося на поділі праці і спеціалізації найманих робітників, ручній праці і примітивній техніці.

Меркантилізм – перша економічна школа, яка вважала джерелом багатства торгівлю, а саме багатство ототожнювала із золотом; розробляла рекомендації щодо розвитку міжнародної торгівлі.

Метод – це сукупність прийомів, способів, форм збору, опрацювання, вивчення матеріалу; це конкретний інструментарій наукового пізнання, який постійно розвивається та збагачується.

Міжнародний поділ праці – це пряме продовження суспільного поділу праці в національних економіках; взаємопов’язаний процес спеціалізації окремих країн, їх підприємств на виробництві певних продуктів або їх частин з кооперуванням виробників для спільного випуску кінцевої продукції

Мінімальна заробітна плата – це мінімально допустимий рівень оплати робочої сили та результатів праці у формі місячного заробітку або погодинних тарифних ставок.

Монопольна рента – це надприбуток, який отримується внаслідок виняткових умов виробництва.

Моральний знос – це знецінення основного капіталу внаслідок появи на ринку аналогічних, але більш продуктивних чи дешевих засобів праці, що автоматично зменшує вартість уже задіяного основного капіталу.

Нагромадження капіталу – це постійне збільшення розмірів капіталу.

Натуральне виробництво – це історично перша форма господарювання; виробництво, при якому продукти праці використовуються для задоволення власних потреб виробника, для споживання в середині господарства, що їх виробляє.

Науково-технічний прогрес (НТП) – це взаємообумовлений, еволюційний та поступовий розвиток науки та техніки.

Науково-технічна революція (НТР) – це якісний стрибок, переворот у взаємодії людини з природою, у технологічному способі виробництва і насамперед – у системі продуктивних сил, коли наука стає безпосередньою продуктивною силою суспільства.

Національне багатство – це сукупність створених і нагромаджених матеріальних благ, духовних і культурних цінностей, а також природні ресурси країни, які залучені до господарського обороту

Національний доход – це створена в суспільстві протягом даного року нова вартість.

Номінальна заробітна плата – це сума грошей, яку отримують робітники і службовці згідно з оцінкою вартості робочої сили; включає податки та інші обов’язкові платежі із заробітків.

Оборот капіталу – це безперервне повторення процесу кругообороту, що забезпечує повне повернення авансованих грошових коштів.

Оборотний капітал – це частина капіталу, яка протягом одного виробничого циклу (кругообороту) втрачає свою споживчу вартість (змінює фізичну форму), а її вартість повністю переноситься на новостворений товар і повністю повертається у грошовій формі до свого власника.

Оренда землі – це передача права користування та розпорядження землею користувачу власником на принципах повернення, строковості, платності та умовах, передбачених договором.

Орендна плата – це заздалегідь визначена певна величина доходу орендаря, яка встановлюється в абсолютній величині на весь строк орендного договору й виплачується власникові землі.

Основний капітал – це частина капіталу, яка повністю бере участь у виробництві і тривалий час зберігає свою фізичну форму (споживчу вартість), але переносить свою вартість на створену продукцію по частинам протягом значного проміжку часу (більше 365 календарних днів).

Первісне нагромадження капіталу – це історичний процес примусового відокремлення безпосередніх виробників від засобів виробництва, в результаті якого вони перетворюються у капітал, а виробники – у найманих робітників.

Підприємництво – це самостійна ініціатива, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг та заняття торгівлею з метою отримання прибутку.

Підприємство – це первинна ланка суспільного поділу праці, основна структурна ланка економіки і самостійний господарський суб’єкт, який здійснює виробничу чи комерційну діяльність з метою одержання прибутку.

Планомірність – це узгодження, скоординованість економічних процесів у ланках суспільного виробництва, спрямована на формування певних пропорцій у ньому.

Планування (на макрорівні) – це форма державного регулювання економіки, що передбачає складання планів розвитку національної економіки з визначенням цілей, шляхів, засобів і термінів досягнення параметрів економічного та соціального розвитку.

Позичковий капітал – це певна сума вільних грошей, які надаються у тимчасове користування (у позику) з метою отримання проценту.

Політична економія – це наука, що вивчає закони еволюції виробничих відносин (відносин економічної власності) у взаємодії з розвитком продуктивних сил в усіх сферах суспільного відтворення (безпосередньому виробництві, розподілі, обміні та споживанні).

Попит – це платоспроможна потреба, сума грошей, яку покупці можуть і мають намір заплатити за необхідні для них товари і послуги.

Праця – це свідома, цілеспрямована діяльність людей, в процесі якої вони видозмінюють речовини зовнішньої природи і пристосовують їх для задоволення своїх потреб.

Предмети праці – те, на що діє людина в процесі праці, що піддає обробці, з чого виробляє необхідні матеріальні блага.

Прибуток – це перетворена форма додаткової вартості, що виражає відносини економічної власності між найманими працівниками та власниками засобів виробництва щодо створення та реалізації додаткової вартості.

Приватизація – це перехід права власності від держави до окремих осіб.

Приватна власність – це виключне право на володіння, користування і розпорядження засобами та результатами виробництва надається приватній (фізичній чи юридичній) особі.

Прогнозування – це виявлення та науково обґрунтоване передбачення напрямків розвитку економіки.

Програмування – це виявлення на основі комплексного аналізу найважливіших проблем національної економіки та в подальшому, з метою їх подолання, розробку і реалізацію державою програм розвитку окремих галузей виробництва, науково-технічних напрямків, соціальної сфери.

Продуктивні сили суспільства – це сукупність засобів виробництва і робочої сили людини, а також сили природи, наука, інформація, форми і методи організації виробництва.

Продуктивність праці – це кількість продукції, що створюється у одиницю робочого часу.

Прожитковий мінімум – це вартісна величина набору продуктів харчування, достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини і збереження її здоров’я, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Пропозиція – це сукупність товарів та послуг, яку продавці готові продати за певного рівня цін.

Пропорційність – це розподіл суспільної праці і засобів виробництва по окремих галузях, підприємствах у відповідності з існуючими потребами у певних благах; є необхідною умовою всякого виробництва, заснованого на розподілі праці.

Проста кооперація – це найпростіша форма підприємства, за якої наймані робітники спільно виконують однорідну роботу, застосовується ручна праця, відсутня спеціалізація.

Реальна заробітна плата – це кількість товарів і послуг, які можна придбати за номінальну заробітну плату за існуючого рівня цін після відрахування податків та інших платежів.

Реальний капітал – це промисловий капітал у всіх його формах (грошовий, продуктивний, товарний), капітал, який безпосередньо функціонує, опосередковує виробництво й реалізацію продукції.

Рента – це додатковий дохід із землі, прибуток понад середній прибуток орендаря.

Ринок – це сукупність економічних відносин між різним суб’єктами економіки з приводу купівлі-продажу товарі та послуг відповідно до законів товарного виробництва.

Робоча сила – це сукупність розумових та фізичних здібностей людини, набутих знань та досвіду, які використовуються в процесі праці. Це здатність людини до праці.

Роздержавлення – комплекс заходів, спрямованих на усунення монополії держави на власність, скорочення державного сектору та утворення багатоукладної економіки.

Світове господарство – це сукупність національних господарств та міжнародних економічних відносин, які об’єднують ці господарства у цілісну систему, що розвивається за об’єктивними законами ринкової економіки.

Синдикат – це об’єднання підприємств однієї галузі в якому зберігається виробнича, але втрачається комерційна самостійність; централізується збут продукції та закупка сировини.

Собівартість – це виражені в грошовій формі витрати підприємства на виготовлення та реалізацію продукції.

Соціальна справедливість – це наявність рівних можливостей для реалізації своїх здібностей і задоволення соціально-економічних потреб для окремих індивідів, трудових колективів, соціальних верств і груп залежно від рівня розвитку технологічного способу виробництва (передусім від продуктивних сил).

Споживча вартість – це здатність товару задовольняти певну суспільну потребу.

Споживча вартість товару робоча сила – це здатність робітника створювати в процесі праці нову вартість, більшу, ніж вартість самої робочої сили, тобто здатність створювати додаткову вартість.

Сукупний суспільний продукт – це сукупність матеріальних благ і виробничих послуг, створених за рік.

Суспільна власність – це спільне привласнення засобів виробництва та його результатів.

Суспільне виробництво – це сукупність індивідуальних виробництв в їхньому взаємозв’язку, взаємодії, взаємозумовленості та взаємозалежності.

Суспільний спосіб виробництва – це суперечлива єдність і взаємодія продуктивних сил та виробничих відносин (відносин економічної власності), ґрунтується не на техніко-економічному, а на соціально-економічному поєднанні особистих та речових факторів виробництва.

Суспільно-необхідний робочий час – це час, що відповідає суспільно-нормальним (типовим) для даного суспільства умовам виробництва (середньому рівню вмілості працівників, техніки, інтенсивності праці).

Техніко-економічні відносини – це відносини між людьми, які формуються у процесі спеціалізації, кооперування, комбінування і концентрації виробництва і розвиваються відносно відособлено від економічної власності.

Технологічний спосіб виробництва – це спосіб виробництва який базується на техніко-економічному поєднанні речових та особистих факторів виробництва і складається із системи продуктивних сил і техніко-економічних відносин.

Товар – це продукт праці, виготовлений для продажу.

Товарне виробництво – це форма організації суспільного господарства, при якій економічні відносини між людьми проявляються через ринок, через купівлю-продаж продукції їх праці; в результаті цих відносин продукт праці стає товаром.

Трест – це форма монополії, при якій усі об’єднані підприємства, як правило, однієї або декількох технологічно пов’язаних галузей промисловості, втрачають не лише комерційну, але і виробничу самостійність.

Фабрика – це вища стадія становлення промислового виробництва, це крупне підприємство, яке засноване на застосуванні системи машин.

Фізичний знос основного капіталу – це поступова втрата засобами праці споживчої вартості в процесі виробничого використання та під впливом сил природи.

Фіктивний капітал – це відображення реального капіталу в цінних паперах, які дають право на отримання доходу, але самі участі у створенні цього доходу (у виробництві) не беруть.

Фінанси – це відносини економічної власності, що склалися між державою, підприємствами та громадянами щодо формування та привласнення фондів грошових засобів.

Фінансова олігархія – це фінансова еліта країни, яка розповсюдила монопольну владу свого економічного становища на політичне та ідеологічне життя країни.

Фінансовий капітал – це об’єднання кредитно-банківських та промислово-торгівельних підприємств, яке побудовано на пірамідальній системі фінансового контролю усіх його підрозділів називається.

Централізація капіталу – це вимушене чи добровільне злиття самостійних капіталів і встановлення контролю над ними з боку одного підприємства.

Ціна – це ринкова вартість товару, виражена в грошах.

Чистий прибуток – це прибуток який залишається підприємству після сплати податків та інших платежів у бюджет.

Чисті витрати обігу – це витрати, які зумовлені процесом обігу, тобто йдуть на суто торгівельні операції (зарплата торгівельних робітників та службовців, адміністративно-управлінські видатки, оренда й утримання торгівельних приміщень, реклама); покриваються за рахунок додаткової вартості.

ТА САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Умови задач

Тема 6. Гроші

10. За допомогою споживчих вартостей, що втілюють в собі суспільно необхідну працю відповідно ( в годинах): 1 сокира – 5; 1 ц зерна - 25; 1 вівця – 50; 1м полотна – 0.5; 1 г золота – 15; 1шкура – 2,5; 1кг м’яса – 1; 1 кг риби – 0,2, визначити: а) мінову вартість; б) розгорнуту форму вартості, якщо у відносній формі навперемінно будуть виступати 1 вівця, 50 кг зерна. 10 м полотна; в) загальну форму вартості, якщо в еквівалентній формі будуть 1 вівця або 50 г золота.

11. Продано товарів та послуг на суму 1000 грошових одиниць. Сума цін товарів та послуг, проданих в кредит, становить 200 одиниць. Сума платежів, по яких настав час оплати, - 300 одиниць. Сума платежів, що взаємно погашаються. – 140 одиниць. Середнє число оборотів грошових одиниць – 3. Визначте кількість грошей, необхідних для обігу.

12. Продано товарів та послуг на суму 2100 млн. грн., в кредит продано товарів на суму 200 млн. грн.; платежі, термін оплати яких наступив, становлять 100 млн. грн.; сума взаємно погашених платежів складає 400 млн. грн., а грошова одиниця обертається 4 рази на рік. Визначте кількість грошей, необхідних для обігу.

13. Протягом року сума продажів склала 100 млрд. грн., продано в кредит товарів і послуг на суму 20 млрд. грн., сума платежів, по яких настав час сплати – 15 млрд. грн., сума платежів, що взаємно погашаються – 35 млрд. грн. Кожна гривня обслуговує протягом року 10 товарних угод. Як зміниться кількість грошей, необхідних для обігу, якщо число оборотів грошей збільшиться в два рази?

14. Сума цін товарів і послуг, які реалізуються, становить 300 млн. грош. одиниць. Сума платежів, що взаємно погашаються -44 млн. грош. одиниць, сума цін товарів і послуг, проданих в кредит – 60 млн. грош. одиниць, платежі, термін оплати яких настав – 34 млн. грош. одиниць. Грошова одиниця обертається 2 рази на рік. Що відбудеться з грошима, якщо їх в обігу знаходиться 230 млн. грош. одиниць, при умові: а) обіг обслуговують золоті монети, б) обіг обслуговують паперові гроші.

15. Індивідуальні витрати на виробництво одиниці продукції однакової споживчої вартості дорівнюють у першій групі – 1 годині, у другій – 2, у третій – 3 годинам. Перша і третя групи підприємств виробляють по 10 млн. одиниць товару кожна, друга група – 80 млн. одиниць. Визначте суспільно необхідний робочий час для виробництва одиниці товару.

16. Першій групі виробників для пошиття одного костюма потрібно 18 годин. Друга група витрачає на це 16 годин, а третя – 20 годин. Припустимо, що перша група підприємств постачає на ринок 1000 костюмів, а друга і третя - по 100 костюмів кожна. Визначте суспільно необхідний робочий час, потрібний для виготовлення 1 костюма.

17. Протягом року сума продажів склала 100 млрд. гр., угоди в кредит становлять – 20 млрд. гр., сума платежів, з яких настав термін оплати - 15 млрд. грн., сума платежів, що взаємно погашаються – 35 млрд. гр. Кожна гривня обслуговує протягом року 10 товарних угод. Визначте кількість грошей, необхідних для обігу.

18. Припустимо, що сума цін реалізованих товарів дорівнює 200 гр. од.; сума цін товарів, проданих в кредит, - 120 гр. од.; сума платежів готівкою - 80 гр. од.; сума платежів по безготівковим розрахункам – 40 гр. од. Середнє число оборотів грошових одиниць – 10. Визначте кількість грошей, необхідних для обігу.

Задача.

Протягом робочого дня, що триває 8 годин робітник виготовляє 2 вироби. Чи зміниться вартість усієї продукції та вартість одного виробу, якщо:

а) продуктивність праці підвищиться у два рази;

б) інтенсивність праці підвищиться у два рази.

Дано: t = 8год.

= 2 вироби а) ∆е = 2 рази б) ∆і = 2 рази

Початково вартість виготовленої за день продукції дорівнювала: год., вартість 1 виробу: год.

Відомо, що із зростанням як продуктивності праці так і інтенсивності кількість виготовленої продукції зростає. Отже, вироби, вироби.

а) Із зростанням продуктивності праці вартість одиниці продукції знижується, а всієї не змінюється.

год.;

год.

б) Із зростанням інтенсивності праці вартість одиниці продукції не змінюється, а всієї - зростає.

год.;

W_Qi= 16 год.

а)

б)

Відповідь: 2 год., 4 год., 4 год., 16 год.

Тема 6. Гроші

Задача 1.

Продано товарів та послуг на суму 1000 грошових одиниць. Сума цін товарів та послуг, проданих в кредит, становить 200 одиниць. Сума платежів, по яких настав час оплати, - 300 одиниць. Сума платежів, що взаємно погашаються, – 140 одиниць. Середнє число оборотів грошових одиниць – 3.

Задача 2.

Визначити суспільно необхідний робочий час для виробництва одиниці товару, якщо індивідуальні витрати на виробництво одиниці продукції однакової споживчої вартості дорівнюють у першій групі – 1 годині, у другій – 2, у третій – 3 годинам. Перша і третя групи підприємств виробляють по 10 млн. одиниць товару кожна, друга група – 80 млн. одиниць.

Дано:

= 1 год.

= 2 год.

= 3 год.

= 10 млн. шт.

= 80 млн. шт.

= 10млн. шт.

год.

- ?

Відповідь: 2 год.

Задача 1.

Авансований капітал підприємця дорівнював 112 тис. грошових одиниць., а затрати на постійний капітал становили 62 тис. грошових одиниць. На кінець року капіталіст привласнив 100 тис. грошових одиниць додаткової вартості.

Визначити норму додаткової вартості, а також необхідний та додатковий робочий час, якщо тривалість робочого дня 9 годин.

Дано:

= 112 тис. гр. од.

= 62 тис. гр. од.

_.= 100 тис. гр. од.

= 9 год.

тис. гр. од.

;

год.

= 3 год.; = 6 год.

Відповідь: 200%; 3 год.; 6 год.

Задача 2.

Авансований капітал дорівнює 75 тис. грошових одиниць, з нього на придбання засобів виробництва витрачено 35 тис. гр. од. Рівень експлуатації на підприємстві – 300%.

Визначити вартість, яку створюють наймані працівники, та вартість всієї продукції.

Дано:

= 75 тис. гр. од. с = 35 тис. гр. од.

= 300%

75 - 35 40 тис. гр. од.

;

=120 тис. гр. од.

160 тис. гр. од.

тис. гр. од.

Відповідь: 160 тис. гр. од.; 195 тис. гр. од.

Задача 1.

Основний капітал дорівнює 30 тис. гр. од. Строк його служби 10 років. Оборотний капітал дорівнює 40 тис. гр. од., змінний капітал – 10 тис. гр. од. Ступінь експлуатації – 140%.

Задача 2.

У три галузі виробництва вкладено рівновеликі капітали по 200 тис. дол. Органічна будова капіталу в галузях: в першій = 9:1; в другій = 4:1; в третій = 7:3. Норма додаткової вартості в усіх галузях – 100%. Спожитий постійний капітал становить 50% в усіх галузях.

Визначте річні витрати виробництва, галузеві норми прибутку, середню норму прибутку, ціну виробництва.

Задачу такого типу краще оформляти у вигляді таблиці. У таблицю заносити дані, а розв’язок розміщувати під таблицею.

Гал	К	c/v	m^' %	c	v	c_cn= 50%с	k	m	р_гаал %^'	р_сер^' %	P_сер	Ц_в
1	200	9/1	100	180	20	90	110	20	10	20	40	150
2	200	4/1	100	160	40	80	120	40	20	20	40	160
3	200	7/3	100	140	60	70	130	60	30	20	40	170

1). c₁/v₁ = 9/1 c₁ = 9v₁; K_ав = c + v =200;

K_ав1 = 9v₁ + v₁ =10v₁ v₁ = 20; c₁ = 180;

c₂/v₂ = 4/1 c₂ = 4v₂;

K_ав2 = 4v₂ + v₂=5v₂ v₂ = 40; c₂ = 160

c₃/v₃ = 7/3 c₃ = v₃

K_ав1 = v₃+ v₃ = v₃ v₃ = 60; c₃ = 140;

2). k = c_сп + v

c_сп1 = 50%с₁ = 90; c_сп2 = 50%с₂ = 80; c_сп3 = 50%с₃ = 70

k₁ = 110 тис. гр. од. ; k₂ = 120 тис. гр. од.; k₃ = 130 тис. гр. од.

3). ; ;

m₁ = 20; m₂ = 40; m₃ = 60

p׳₁ = 10%; p׳₂ = 20%; p׳₃ = 30%

4). ;

5). Ц_вир = k + P_сер ; P_сер = K_ав × p׳_сер

Відповідь: 110 тис. гр. од.; 120 тис. гр. од.; 130 тис. гр. од.; 10%; 20%; 30%;

20%; 150 тис. гр. од.; 160 тис. гр. од.; 170 тис. гр. од.

Задача.

Промисловий капітал дорівнює 800 млн. гр. од. Його органічна будова 7:1. Ступінь експлуатації дорівнює 150%. Торговий капітал складає 200 млн. гр. од., в тому числі чисті витрати обігу 30 млн. гр. од.

Визначте величину прибутку торгового і промислового капіталіста, а також роздрібну ціну, якщо витрати виробництва складають 500 млн. гр. од. за рік.

Ділянки	К _гр.од	n_ц	p׳_сер _(%)	P_сер	Ці_n	Ці_1ц	Цс_1ц	Цс_n	DRI	DRIІ
„А”	100	10	20	20	120	12	12	120	0	-	0
„Б”	100	12		20	120	10	12	144	24 - - 60		84
„Б”	100	15		20	120	8	12	180	24 - - 60		84

Дано: К_пр = 800 млн. гр. од. с/v = 7/1 m׳ = 150% К_т = 200 млн. гр. од. ЧВО = 30 млн. гр. од. k = 500 млн. гр. .од.

Ц_роз = k + P_пр + ЧВО + P_т

P_т = К_т×p׳_сер

К_пр = с + v = 800 млн. гр. од.

с/v = 7/1 с = 7v

К_пр = 7v + v = 8v = 800 млн. гр. од.

v = 100 млн. гр. од.

m = 150 млн. гр. од.

×100%

P_т = 200×12% = 24 млн. гр. од.

P_пр = 800×12% = 96 млн. гр. од.

Ц_роз = 500 + 96 + 30 + 24 = 650 млн. гр. од.

P_т - ? ; P_пр - ? ; Ц_роз - ?

Відповідь: 24 млн. гр. од.; 96 млн. гр. од.; 650 млн. гр. од.

Задача 1.

Припустимо, що всі землі поділяються тільки на дві категорії –гірші („А”) і кращі („Б”). В ділянки вкладено однаковий капітал в 100 гр. од., який використовується за рік. З кращих ділянок отримали 12 ц продукції, з гірших – 10 ц. Середня норма прибутку становить 20%. Визначити:

1) диференціальну ренту І;

2) диференціальну ренту ІІ за умови, що на кращих землях зроблені додаткові капіталовкладення в100 гр. од. і внаслідок цього одержано додаткову продукцію в 15 ц;

3) всю суму диференціальної ренти з кожної ділянки.

Скласти таблицю, що ілюструє процес утворення диференціальної ренти.

1. Відомо, що DR = Ц_{суспільна} – Ц_{індивідуальна}

Ц_інд = k + P_сер ; P_сер = K_ав × p׳_сер

За умовою К = k Ц_інд = 100 + 20 = 120

Ц_{інд 1ц} = Ц_інд : n

Відомо, що суспільна ціна на сільськогосподарську продукцію дорівнює індивідуальній ціні продукції з гіршої ділянки. Отже Цс_1ц = 12 гр. од.

Різниця між суспільною та індивідуальною ціною на сільськогосподарську продукцію є диференціальною рентою. На ділянці „А” вона дорівнює 0, на ділянці „Б” – 24 гр. од. Це буде диференціальна рента І, тому, що її виникнення викликане різницею у природній родючості землі.

2. Якщо у ділянку „Б” додатково вкласти ще 100 гр. од., що додатково дають 15 ц продукції, то індивідуальна ціна 1ц цієї продукції буде 8 гр. од. Різниця між суспільною та індивідуальною ціною всієї продукції становитиме 60 гр. од. Це буде диференціальна рента ІІ, тому, що вона отримана завдяки додатковим капіталовкладенням в земельну ділянку.

3. Загальна диференціальна рента з ділянки „А” – 0, з ділянки „Б” – 84 гр. од.

Задача 2.

У три окремі галузі промисловості відповідно вкладений капітал, який використовується за рік: у І – 65_c + 35_v; у ІІ – 80_c + 20_v; у ІІІ – 95_c+ 5_v. Норма додаткової вартості у всіх галузях промисловості 100%. Капітал у сільському господарстві становить 60_c + 40_v також при нормі додаткової вартості 100%.

Скласти таблицю, яка б показувала процес утворення абсолютної ренти.

	К	c/v	m׳	m	W	p׳_сер	Р_сер	Ц_вир	W-Ц	AR
1	100	65_c + 35_v	100%	35	135	20%	20	120	0	0
2	100	80_c + 20_v	100%	20	120			120	0	0
3	100	95_c + 5_v	100%	5	105			120	0	0
сг	100	60_c + 40_v	100%	40	140			120	20	20

Відомо, що AR = W-Ц_вир; Ц_вир = k + P_сер

;

P_сер = K_ав × ;

- сільське господарство не приймає участі у міжгалузевій конкуренції, тому, що власність на землю перешкоджає вільному переливу капіталу з промисловості у сільське господарство. Однак середній прибуток на капітал, що вкладається в сільське господарство, визначається середнім прибутком, який утворюється в результаті міжгалузевої конкуренції в промисловості. P_сер = 100 × 20% = 20

Ц_вир = 100+ 20 = 120 гр. од.

Продукція сільського господарства реалізується не за ціною виробництва, а за ціною, що відповідає вартості цієї продукції. Надлишок вартості сільськогосподарської продукції над ціною її виробництва – це абсолютна земельна рента.

Відповідь: 20 гр. од.

Задача 1.

Сукупний постійний капітал дорівнює 5500 гр. од. Постійний капітал першого підрозділу – 4000 гр. од. Органічна будова другого підрозділу – 2:1, норма додаткової вартості – 100%.

Визначити вартість сукупного суспільного продукту в умовах простого відтворення.

Дано: c_I + c_II=5500 c_I= 4000 c_II:v_II = 2/1 m׳_II= 100%

ССП_пр = W_I + W_II

c_I + v_I + m_I = W_I

c_II + v_II + m_II = W_II

З умов реалізації ССП при простому відтворенні відомо, що

c_I + c_II = c_I + v_I + m_I = W_I W_I = 5500

c_II = 5500 – 4000 = 1500

З органічної будови капіталу v_II = с_II : 2 v_II = 750

m_II= 750

c_II + v_II + m_II = 1500 + 750 + 750 = 3000

ССП_пр = 5500 + 3000 = 8500 гр. од.

ССП_пр - ?

Відповідь: 8500 гр. од.

Відповіді до задач

Тема 5.

1. 2 год., 8 год. 2. 4 год., 16 год. 3. 4 од., 160 од. 4. 2 од., 80 од. 5. 2 гр. од., 160 гр. од. 6. 1 год., 30 год. 7. 2 грн., 400 грн. 8. 1,5 год., 22,5 год. 9. 2 гр. од., 300 гр. од.

Тема 6.

11. 320 гр. од. 12. 400 млн. 13. зм. 2 рази 14. 115 млн., 200% 15. 2 год. 16. 18 год.

17. 6 млрд. 18. 12 млрд.

Тема 7.

19. 528 тис. 20. 1050 млн. 21. 3 год.; 6 год. 22. 160 тис.; 195тис. 23. 54 гр. од.; 200% 24. 120 грн.; 80 грн. 25. 1600 дол. 26. 16 дол.; 200% 27. 200 млн. 28. 60 млн. 29. 30 дол.; 60 дол. 30. 900 ф. ст. 31. 3000 дол.; 64 дол. 32. 5 дол.; 4 дол.; 45 % 33. 2 дол.; 1,5 дол.; 133 % 34. 40 % 35. 37,65 год.; 34,2 год.; 54,6% 36. 200 тис. 37. 200 тис.; 220 тис. 38. 70% 39. 25 % 40. 70 % 41. 5 років 42. 5 років 43. 576 тис. 44. 1,8; 3; 3,6.

Тема 9.

45. 75 тис. 46. 8 млн. 47. 215 тис.; 110 тис.; 4/1; 325 тис. 48. 14 тис. 49. 58,8 тис.; 36 тис. 50. 112,5 тис.; 142,5 тис. 51. 2000 % 52. 15 дн.; 3дн. 53. 65 дн.; 34 дн. 54. 170 тис.; 70 тис.; 5/1 55. 108 тис. 56. 5,8 міс. 57. 99 млн. 58. 550 59. 60 тис. 60. 720 61. 121 млн. 62. 824 тис. 63. 500 тис. 64. 25 млн. 65. 49 тис. 66. 660 тис.

Тема 10.

67. 10 %; 46 тис. 68. 20 %; 43 тис. 69. 65 тис.; 15 % 70. 74 тис.; 60 % 71. зм. 2 рази 72. 350 тис.; 950 тис.; 75% 73. 200 тис.; 450 тис.; 50 % 74. зб. 20 дол. 75. 20 %; 240 тис. 76. 20 %; 120 тис. 77. 30 %; 130 тис. 78. зб. 1,5 р. 79. 20 %; 85; 80; 65 80. +2; -8; -18; +7; +17 81. -4; 0; +1.

Тема 11.

82. без зм. 83. 250; 1250; 2500 84. 2 млн. 85. 15 млн. 86. 5400 тис.; 19600 тис. 87. 10 млн.; 45 млн. 88. 1:20 89. 190 млн. 90. 620 млрд. 91. 750 тис.; 60,5млн. 92. 240; 90 93. 620; 190 94. 596 млн.; 650 млн. 95. 112,75 млрд.; 125 млрд. 96. 340 млрд.; 350 млрд. 97. 29.5 тис.; 129 ти.; 157 тис. 98. 120 тис. 99. 699 тис. 100. 16 тис. 101. 114 тис. 102. 40 млрд. 103. 3,4 млн. 104. 200 тис. 105. однак. 106. 1 млн.; 10%.

Тема 12.

107. 6400 108. 22 тис. 109. 320; 480 110. 30; 60; 420 111. 3450; 6900; 2300 112. 51,4; 48; 120 113. 240; 120; 336; 240; 456 114. 100 115. 140 116. 20 117. 10 118. 25; 250 119. зб. 1,5 р. 120. 8 тис.; 20 тис. 121. 24 122. 30; 60; 24; зм. 300 дол.; зм.2 р. 123. 60; 120; 180; 20; зм. 13 р. 124. 30.

Тема 15.

125. 8500 126. 2800 127. 800 128. 600 129. 8400 130. 27000 131. 2400 132. 6000 133. 7200 134. 6500 135. 11600 136. 28000 1 37. 3500 138. 500 139. 300 140. 10780.

Загальні вимоги

Обсяг реферату становить 15 - 18 сторінок тексту на стандартному папері формату А4.

Реферат обов’язково повинен мати наступні структурні елементи: титульна сторінка, зміст (план роботи), вступ, основна частина, висновки, список використаної літератури. Всі структурні елементи роботи повинні бути винесені у зміст із зазначенням сторінок, з яких вони починаються.

Вимоги до змісту реферату

У вступі необхідно:

§ обґрунтувати актуальність роботи, тобто показати чому вивчення її проблем є важливим у теоретичному та прикладному аспектах;

§ огляд літератури по темі ( показати яке місце займають проблеми в економічній літературі, якою є ступінь їх розробленості);

§ сформулювати мету роботи.

Обсяг вступу – 1 сторінка тексту.

В основній частині роботи автор повинен продемонструвати:

§ знання теоретико-економічних аспектів проблеми;

§ обізнаність з існуючими в економічній літературі точками зору з проблем, що досліджуються, вміння проаналізувати їх, порівняти, визначити по можливості власну точку зору;

§ вміння робити висновки та узагальнення, які випливають з проведеного дослідження.

Основна частина складається з двох розділів. У першому розділі розглядається теоретична сторона проблеми. У другому розділі здійснюється аналіз фактичних та статистичних даних.

У висновках подаються найбільш загальні та значущі висновки по розділах. При оцінюванні роботи на висновки звертається особлива увага: саме вони показують, на скільки глибоко осмислений автором матеріал роботи, наскільки ґрунтовно і самостійно він його викладає.

Обсяг висновків – 1-1,5 сторінок тексту.

Захист реферату

Захист роботи має важливе значення і вплив на ту оцінку, яку отримає в кінцевому підсумку студент.

Якщо робота виконана та оформлена студентом у відповідності до вимог, але виступ студента на захисті показав, що матеріалом він володіє погано, його відповіді на запитання поверхневі або невірні, оцінка може бути суттєво знижена. І навпаки: якщо робота мала незначні помилки, але студент під час захисту продемонстрував глибокі знання, він може одержати вищу оцінку.

ПИТАННЯ ПІДСУМКОВОГО КОНТРОЛЮ

1. Виникнення та основні етапи розвитку політичної економії.

2. Суспільне виробництво: суть, мета, стадії (фази).

3. Суть та структура продуктивних сил.

4. Економічне зростання: суть, типи та показники. НТП та НТР.

5. Власність у системі виробничих відносин. Приватизація та роздержавлення власності.

6. Економічні закони: суть, особливості, класифікація.

7. Метод економічної теорії.

8. Форми суспільного виробництва.

9. Суспільний поділ праці та його характеристика.

10. Товар та його властивості. Двоїстий характер праці, втіленої в товарі.

11. Величина вартості товару та фактори, що на неї впливають.

12. Гроші: суть, виникнення та функції.

13. Закони грошового обігу. Інфляція.

14. Вартість як економічна категорія. Закон вартості та його функції.

15. Технологічні та суспільні способи виробництва.

16. Капітал: суть та структура. Первісне нагромадження капіталу.

17. Додаткова вартість: суть та способи збільшення додаткової вартості.

18. Суть товару робоча сила та її властивості.

19. Кругооборот капіталу та оборот капіталу. Капітал основний та капітал оборотний.

20. Заробітна плата: суть, форми, види та системи.

21. Витрати виробництва та собівартість. Прибуток і норма прибутку

22. Відтворення та його типи. Нагромадження капіталу.

23. Безробіття : суть, види, причини, наслідки

24. Торговий капітал та його значення. Торговий прибуток.

25. Особливості аграрного сектору економіки. АПК та проблеми його розвитку.

26. Земельна рента та її види. Ціна землі.

27. Підприємство: суть, види, принципи діяльності. Підприємництво.

28. Показники ефективності суспільного виробництва та роботи підприємства.

29. Ринок: суть, види, механізм функціонування.

30. Попит та пропозиція як складові ринкового механізму.

31. Конкуренція: суть, функції, види, значення.

32. Монополія: суть, види, форми, значення

33. Роль держави в ринковій економіці.

34. Суспільний продукт та його форми.

35. Економічний цикл та його фази. Причини існування економічних циклів.

НАЦІОНАЛЬНИЙ університет

ВОДНОГО ГОСПОДАРСТВА ТА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

О.І. Ряба

ПОЛІТИЧНА ЕКОНОМІЯ

Навчально-методичний посібник для

самостійного вивчення дисципліни

12 3 4 5 6 7 8 9 10 Следующая ⇒