Основні способи розробки і прийняття Конституції

Конституція, як основний закон держави, відрізняється від інших нормативних актів особливістю її розробки і прий­няття. Особливості ці полягають, по-перше, у тому, що в розробці конституції бере участь значно більша кількість осіб порівняно з підготовкою інших нормативних актів. По-Аруге, ці особи наділяються законодавчим органом особли­вим статусом порівняно зі статусом органів та осіб, які залу­чаються до підготовки відповідних правових актів. Склад

Див.: Рішення Конституційного Суду України у справі про набуття " Конституцією України від 3 жовтня 1997 р. за № 4-зп, справа -

.        -,    ва

3-97 // Конституційний Суд України. Рішення. Висновки. 1997—2001. — Кн. 1. — С. 39—46.

-77-

органів, або комісій, які повинні розробляти проект консти­туції, утворюється законодавчим органом. По-третє, особли­вістю відзначаються і способи прийняття конституції.

Конституційній практиці сучасних країн світу відомо кілька способів розробки проектів і прийняття конституції.

Перша конституція — Конституція США, була розробле­на установчими зборами, а потім ратифікована конститу­ційними конвентами штатів.

У Франції проект чинної Конституції (1958 р.) виробле­ний конституційним комітетом і згодом був схвалений

шляхом референдуму.

Конституції Італії та Індії були розроблені і остаточно

схвалені установчими зборами.

Деякі конституції (наприклад, Греції 1975 р., Іспанії 1978 р. були розроблені парламентом, а згодом винесені на

референдум.

Відверто реакційним способом розробки і прийняття кон­ституції є откроїрування, тобто здійснення всіх процедур, пов'язаних з введенням конституції у дію, одноособовим ак­том виконавчої влади — монархом або президентом. У Росії таким актом був Маніфест Миколи II від 17 жовтня 1905 р. Майбутню конституцію Росії розробляли і мали прийняти Установчі збори, які у січні 1918 р. були розігнані більшови­ками. В Україні перша Конституція Української Народної' Республіки 1918 р. була розроблена Українською Централь­ною Радою.

Усі радянські конституції готувалися конституційними комісіями, а у 1936 і 1977 рр. виносилися на загальнонарод­не обговорення, наслідки якого по суті не мали ніякого зна­чення, оскільки пропозиції населення вважалися лише реко­мендаційними за своїм характером, а згодом приймалися Верховною Радою, причому порядок введення у дію консти­туції визначався законом, який приймав той самий законо­давчий орган.

Отже, на підставі викладеного, можна зробити певні вис­новки. Розробка проекту конституції, як свідчить світова практика, здійснюється місцевими органами влади (СІЛА), установчими зборами, конституційними комітетами або са­мим парламентом.

Верховна Рада України пішла перевіреним шляхом роз­робки конституції шляхом створення конституційних КОМІ-

сій. Це не найкращий спосіб підготовки проекту Основного Закону, по-перше, тому, що ці комісії навряд чи спроможні створити дійсно якісний проект Конституції. Вони складали­ся з депутатів, серед яких фахівців-державознавців по суті не було, оскільки при формуванні депутатського корпусу триває негативна практика радянського періоду недопущен­ня юристів до розв'язання державних справ. Кількість фахів­ців у таких комісіях незначна, спеціалістів у галузі конститу­ційного права в Україні дуже мало, і вони в переважній більшості не залучалися до роботи у комісії. І, по-друге, не можна механічно порівнювати склад комітетів у закордон­них країнах зі складом комісії в Україні, оскільки кількість юристів-парламентаріїв за кордоном і у нас — речі непорів­нянні. Тому більш доцільна форма підготовки проекту кон­ституції в Україні — створення Установчих зборів або Кон­ституційної наради з числа фахівців різних галузей права і надання їм відповідних повноважень з підготовки проекту конституції.

Що стосується способів прийняття конституції, то світо­ва практика виробила чотири основні способи: ратифікація проекту місцевими органами влади, прийняття конституції парламентом, установчими зборам і референдумом. Най­більш демократичним є, безумовно, спосіб прийняття Основ­ного Закону шляхом проведення референдуму.

4. Юридичні властивості Конституції України

Незважаючи на те, що конституційні норми відобража­ють політику держави, конституція є перш за все правовим актом. Тому необхідно визначити її місце і роль у системі на­ціонального права України, її юридичну силу та особливості. На всі ці питання може дати відповідь висвітлення юридич­них властивостей Конституції як юридичного нормативно-правового акта.

Перш за все, слід відзначити, що Конституція України є елементом системи нормативно-правових актів, її не можна винести за межі чинного права, оскільки є складовою частиною позитивного права і в той же час — специфічним законодавчим актом. Більше того, Конституція — основна галузь національного права і всієї правової системи України.

-79-

Конституція України — це особливий нормативно-правовий акт — Основний Закон Української держави. Розширення меж правового регулювання за рахунок суто " державної сфери" призвело до того, що в юридичній науці радянського періоду був зроблений висновок про те, що Кон­ституція — це Основний закон не лише держави, а й сус­пільства. Дійсно, як і вся система права, Конституція звер­нута і до суспільства, проте вона, як і будь-який інший закон, являє собою різновид правового акта, характеризуєть­ся властивостями останнього і приймається державою в осо­бі її органів.

Конституція України — це найвищий за юридичною силою правовий акт. Вона закріплює організацію органів, що здійснюють публічну владу на основі принципу народно­го суверенітету, їх взаємовідносини між собою та людиною і громадянами. Система національного права України — це не просто сума, сукупність законів. Внутрішня погодженість та структурна єдність права визначається тим, що її ядром ви­ступає Конституція. Своїми нормами вона сприяє пого­дженості всього правового розвитку країни, систематизації

права.

Таким чином, у конституції існують і взаємодіють дві вза­ємопов'язані властивості. З одного боку, вона є свого роду підсумком, вершиною у розвитку законодавчих праць у кра­їні, втіленням досягнень теорії і практики попередніх часів, а, з другого — становить основу для вдосконалення права у майбутньому. Вершина піраміди законодавства, яке пройшло певний історичний етап, стає основою піраміди наступного етапу. Відтак використання конституційних настанов у по­точному законодавстві має першорядне значення і для самої конституції, оскільки без цього її дії будуть неповними і ма­лоефективними. Відзначаючи найвищу юридичну силу Кон­ституції України, в Основному Законі зазначається, що всі інші нормативні акти державних органів видаються на основі і відповідно до Конституції України.

Конституція України — це безпосередньо чинне право. Конституція, всі її статті набирають чинності після її затвер­дження згідно з існуючим порядком, як правило, у повному обсязі без будь-яких обмежень. Разом з тим, її положення реалізуються далеко неоднаково. Регулятивна дія ряду ста­тей Конституції виявляється повною мірою лише у єдиному

-80-

комплексі з іншими нормами, які закріплені в звичайних за­конах. Не випадково, що в самій Конституції перелічено за­кони, без яких дія її статей була б утруднена.

Конституція містить норми, які одночасно можуть бути основою галузевих правових норм, тобто Консти­туція є базою поточного законодавства.

Конституція України має три групи підстав, які підтвер­джують це положення. Перша з них включає статті, в яких безпосередньо йдеться про необхідність прийняття певних законів: про громадянство, Верховний Суд України, Гене­ральну прокуратуру тощо. До другої групи належать статті, у яких йдеться про те, що закріплені у відповідній статті Конституції положення конкретизуються законом, проте сам закон не названий. Третя група — це положення, аналіз змісту яких обумовлює появу нових законів, які " не замкну­ті" на конкретних статтях Конституції.

Будучи базою поточного законодавства, Конституція сти­мулює подальший розвиток і оновлення законодавства, при­ведення його у відповідність з Конституцією України.

Співвідношення конституції і поточного законодавства визначає відповідь на питання про обсяг конституції і " кон­ституційну мову". Як свідчить практика, це питання має не лише чисто технічне значення. Конституція безпосередньо звернута до народу і тому повинна бути, по-перше, корот­кою, а, по-друге, має бути написана простою зрозумілою для кожного мовою.

Конституція України, як і інші конституції цивілізо­ваних країн, повинна виступати юридичним виразом об­меження державної влади. Саме Конституція визначає ме­жі здійснення повноважень кожної з гілок влади з метою недопущення диктатури.

Конституції України притаманний нормативний ха­рактер. Нормативний, свого роду загальноправовий харак­тер Конституції ставить її в один ряд з іншими нормативни­ми актами, особливо із законами, але не можна забувати про специфічні риси Конституції, які відрізняють її від інших нормативних актів. До таких особливостей належить, перш за все предмет її правового регулювання, який охоплює всі сторони державного і громадського життя. У суспільстві не повинно бути таких відносин, регулювання яких у поточно-^МУ законодавстві не спиралося б на Конституцію. Різниця

-81-

між Конституцією та іншими законами визначається, таким чином, за характером відносин, які регулюються нормами

права.

Конституція України закріплює в узагальненому ви­гляді положення, які мають найбільш важливе значення для життя суспільства на даному етапі. Внаслідок свого становища в ієрархії правових актів Конституція характери­зується найбільш високим рівнем узагальненості регулю­ючих відносин. Своїми нормами вона охоплює все суспіль­ство. В Конституції у ряді випадків прямо зазначається, яким чином найбільш загальне рішення конкретизується у| галузевому законодавстві.                                              1

Конституція України має установчий характер. ЦеД властивість Конституції наділяти певні суб'єкти (органи, оргФІ нізації, посадові особи) конкретними правами та обов'язками; ^ Властивістю Конституції України є особливий поря$ док її прийняття, доповнення і зміни. Так, відповідно до ст. 154 Конституції України законопроект про внесення змія до Конституції України може бути поданий до Верховної Ра ди України Президентом України або не менш як третиноіі народних депутатів України від конституційного складу Вем ховної Ради України.                                                   «

Законопроект про внесення змін до Конституції Украй крім розділу І " Загальні засади", розділу III " Вибори. Ре< рендум" і розділу XIII " Внесення змін до Конституції Ук| ни", попередньо схвалений більшістю від конституцій! » складу Верховної Ради України, вважається прийня~ якщо на наступній черговій сесії Верховної Ради Украй нього проголосувало не менш як дві третини від консі ційного складу Верховної Ради України.

Законопроект про внесення змін до розділу І " Зап засади", розділу III " Вибори. Референдум" і розділу " Внесення змін до Конституції України" подається до ховної Ради України Президентом України або не мені двома третинами від конституційного складу Верховної^; -і України і, за умови його прийняття не менш як двома т] нами від конституційного складу Верховної Ради Укг затверджується всеукраїнським референдумом, який п{ чає Президент України.

Повторне подання законопроекту про внесення ' розділів І, III і XIII цієї Конституції з одного й того саі

-82-

тання можливе лише до Верховної Ради України наступного скликання.

Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод люди­ни і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію не­залежності чи на порушення територіальної цілісності України.

Конституція України не може бути змінена в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Законопроект про внесення змін до Конституції України, який розглядався Верховною Радою України і закон не був прийнятий, може бути поданий до Верховної Ради України не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення щодо цього законопроекту.

Верховна Рада України протягом строку своїх повнова­жень не може двічі змінювати одні й ті самі положення Кон­ституції України.

Законопроект про внесення змін до Конституції України розглядається Верховною Радою України за наявності вис­новку Конституційного Суду України щодо відповідності за­конопроекту вимогам статей 157 і 158 Конституції.

⇐ Предыдущая567891011121314Следующая ⇒

Поделиться: