Архитектура Аудит Военная наука Иностранные языки Медицина Металлургия Метрология
Образование Политология Производство Психология Стандартизация Технологии 


Особливості цього Закону:




— з 450 депутатів, які обиралися до Верховної Ради Ук­раїни, 225 обиралися в одномандатних виборчих округах на основі відносної більшості, а 225 — за списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі на основі пропорційного представництва;

— участь громадян у виборах була визнана добровільною. При цьому вважалося, що виборці, які не брали участі у голосуванні на виборах, підтримують волевиявлення тих ви­борців, які взяли участь у голосуванні;

— право висування кандидатів у депутати належала гро­мадянам України і реалізувалася політичними партіями, виборчими блоками партій та безпосередньо громадянами шляхом самовисування (необхідно було зібрати 900 підписів виборців), а також зборами громадян і трудовими колекти­вами;

— одна і та сама особа могла бути включена лише до од­ного списку кандидатів у депутати від політичної партії, виборчого блоку партій та одночасно висунута лише в одному одномандатному виборчому окрузі.

Багато з цих положень Закону було визнано Конститу­ційним Судом України неконституційними. Так, положення закону згідно з яким "виборці, які не брали участь у голосуванні на виборах підтримують резуль­тати волевиявлення тих виборців, які взяли участь у голосу­ванні на виборах", було визнано Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними)1.

Врахувавши це, Верховна Рада України 18 жовтня 2001 р. прийняла новий Закон України "Про вибори народ­них депутатів України". Закон зберігає змішану пропорцій­но-мажоритарну систему.

Відповідно до Закону народні депутати України обира­ються громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Кількісний склад Верховної Ради України визначається Конституцією України. Вибори депутатів здійснюються за змішаною (пропорцій­но-мажоритарною) системою:

1) 225 депутатів обираються за пропорційною системою у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі за виборчими списками кандидатів у депутати від політич­них партій, виборчих блоків політичних партій;

2) 225 депутатів обираються за мажоритарною системою відносної більшості в одномандатних виборчих округах.

Підтверджується, що участь громадян України у виборах депутатів є добровільною. Ніхто не може бути примушений до участі чи неучасті у виборах. Право голосу на виборах депутатів (право обирати депу­татів) мають громадяни України, яким на день виборів ви­повнилося вісімнадцять років. Закон дає перелік документів, які підтверджують грома­дянство України: паспорт громадянина України; паспорт гро­мадянина України для виїзду за кордон; тимчасове посвідчення громадянина України; дипломатичний паспорт; служ­бовий паспорт; посвідчення особи моряка; посвідчення чле­на екіпажу; військовий квиток для військовослужбовців строкової служби. Передбачається, що громадяни України, які мають право голосу, можуть брати учать у роботі виборчих комісій як їх члени, а також у передвиборній агітації, спостереженні за проведенням виборів депутатів та інших заходах у порядку, визначеному цим та іншими законами України.

Будь-які прямі або непрямі привілеї або обмеження ви­борчих прав громадян України за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, ет­нічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками забороняють­ся. Не допускаються обмеження участі громадян у виборчо­му процесі, крім обмежень, передбачених Конституцією Ук­раїни та Законом. Не має права голосу громадянин, визнаний судом недієз­датним. Громадянин України, який проживає або перебуває в пе­ріод підготовки і проведення виборів за межами України на законних підставах, має право голосу на виборах депутатів.

Закон розкриває зміст основних принципів виборчого права. Так, вибори депутатів є рівними, тобто громадяни Украї­ни беруть участь у виборах на рівних засадах. При цьому кожний виборець на виборах депутатів має один голос у ба­гатомандатному окрузі та один голос — в одномандатному окрузі. Виборець може використати свій голос тільки на од­ній виборчій дільниці.

Вибори депутатів є прямими. Громадяни України безпо­середньо обирають депутатів шляхом голосування за канди­датів у депутати, включених до виборчого списку партії (бло­ку), та за кандидатів у депутати в одномандатних округах.

Відповідно до Закону вибори депутатів є вільними. Ви­борцям забезпечуються умови для вільного формування сво­єї волі та її вільного виявлення при голосуванні. Застосуван­ня насильства, погроз, обману, підкупу чи будь-яких інших Дій, що перешкоджають вільному формуванню та вільному виявленню волі виборця, забороняється.

Голосування на виборах депутатів є таємним. Контроль за волевиявленням виборців забороняється. Кожний вибо­рець голосує на виборах особисто. Голосування за інших осіб чи передача виборцем права голосу будь-якій іншій осо­бі забороняється. Закон закріплює принцип пасивного виборчого права, тобто право бути обраним.

Депутатом може бути обраний громадянин України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п'яти років.

Проживання в Україні за цим Законом означає прожи­вання на території, яка включає: територію в межах дер­жавного кордону України, морські судна, що перебувають у плаванні під Державним прапором України, а також перебу­вання громадян України у встановленому законодавством порядку у відрядженні за межами України, в дипломатичних та інших офіційних представництвах і консульських устано­вах України, міжнародних організаціях та їх органах, на по­лярних станціях України, а так само перебування громадян України за її межами відповідно до чинних міжнародних до­говорів України.

Не може бути включений до виборчого списку, висуну­тий в одномандатному окрузі і обраний депутатом громадя­нин, який має судимість за вчинення умисного злочину, як­що ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку.

Визначаються також суб'єкти висування кандидатів у де­путати, тобто громадяни України, яким надано активне ви­борче право.

Право висування кандидатів у депутати належить грома­дянам України, які досягли вісімнадцяти років і мають право голосу. Це право вони реалізують через партії (блоки) або шляхом самовисування у порядку, встановленому Законом. Визначається також зміст виборчого процесу, його заса­ди та стадії.

Виборчий процес — це здійснення суб'єктами, визначе­ними Законом, виборчих процедур, передбачених ним.

До суб'єктів виборчого процесу належать: виборці; ви­борчі комісії; кандидати у депутати, зареєстровані у поряд­ку, встановленому законом; партії (блоки), які висунули кан­дидатів у депутати; органи державної влади та органи місцевого самоврядування у випадках, передбачених зако­ном, та офіційні спостерігачі від партій (блоків) — суб'єктів виборчого процесу, від кандидатів у депутати, зареєстрова­них в одномандатних округах, від іноземних держав і міжна­родних організацій.

Виборчий процес здійснюється на засадах:

політичного плюралізму (багатопартійності); гласності і відкритості виборчого процесу; рівності прав партій (блоків) — суб'єктів виборчого процесу; рівності всіх кандидатів у депу­тати; свободи передвиборної агітації, рівних можливостей доступу до засобів масової інформації; неупередженості до партій (блоків), кандидатів у депутати з боку органів дер­жавної влади, органів місцевого самоврядування, їх поса­дових і службових осіб та керівників підприємств, установ і організацій.

Початок виборчого процесу оголошує Центральна вибор­ча комісія (ЦВК) відповідно до строків, визначених Конституцією України та Законом.

Виборчий процес включає такі етапи:

1) складання списків виборців;

2) утворення одномандатних округів;

3) утворення виборчих комісій;

4) висування та реєстрація кандидатів у депутати, вклю­чених до виборчих списків партій (блоків) багатомандатного округу, та кандидатів у депутати в одномандатних округах;

5) проведення передвиборної агітації;

6) голосування;

7) підрахунок голосів виборців та встановлення підсум­ків голосування і результатів виборів депутатів;

8) реєстрація обраних депутатів.

Виборчий процес завершується офіційним оприлюднен­ням Центральною виборчою комісією результатів виборів де­путатів.

У Законі також визначаються види виборів депутатів, порядок і строки їх призначення. Вибори депутатів можуть бути черговими, позачерговими, повторними та проміжними.

1) Червові вибори депутатів проводяться у зв'язку з за­кінченням конституційного строку повноважень Верховної Ради України і не потребують окремого рішення про їх при­значення.

2) Позачергові вибори депутатів призначає Президент України в порядку, встановленому Конституцією України.

3) Повторні вибори депутата призначає в одномандатно­му окрузі Центральна виборча комісія у порядку, встановле­ному цим Законом, у разі визнання виборів депутатів у цьому окрузі недійсними або такими, що не відбулися, або у разі визнання особи такою, яка відмовилася від депутатсько­го мандата.

4) Проміжні вибори депутата призначає в одномандатно­му окрузі Центральна виборча комісієя в порядку, встанов­леному цим Законом, у разі вибуття депутата, обраного в цьому окрузі.

Чергові вибори депутатів відбуваються в останню неділю бе­резня четвертого року повноважень Верховної Ради України. Початок виборчого процесу чергових виборів депутатів Центральна виборча комісія оголошує за 90 днів до дня ви­борів. Позачергові вибори депутатів відбуваються в останню неділю шістдесятиденного строку з дня опублікування Указу Президента України про дострокове припинення повнова­жень Верховної Ради України. Повторні вибори депутата відбуваються в одномандатно­му окрузі в останню неділю шістдесятиденного строку з дня опублікування Центральною виборчою комісією рішення про їх призначення. Рішення про призначення повторних вибо­рів депутатів приймає Центральна виборча комісія не пізніш як у тридцяти денний строк з дня дострокового припинення повноважень депутата, обраного в цьому окрузі.

Початок виборчого процесу повторних та проміжних ви­борів депутата в одномандатному окрузі оголошує Централь­на виборча комісія не пізніше наступного дня після опублі­кування рішення про їх призначення. Повторні та проміжні вибори депутата в одномандатному окрузі протягом одного року до дня проведення чергових ви­борів не проводяться.

У Законі встановлено порядок висування та реєстрації кандидатів у депутати.

Кандидатів у депутати може висувати партія, що заре­єстрована не пізніше як за рік до дня виборів, виборчий блок партій за умови, що до його складу входять партії, зареєст­ровані не пізніше як за рік до дня виборів. Висунутих кандидатів реєструє Центральна виборча ко­місія.

Громадяни України можуть само висуватися кандидатом у депутати у відповідному одномандатному окрузі. Таких кандидатів реєструють відповідні окружні виборчі комісії.

Для реєстрації кандидатів у депутати передбачена грошо­ва застава: для партій — у розмірі п'ятнадцяти тисяч неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян, для кандидатів самовисуванців — у розмірі 60 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Обраними депутатами від політичних партій (блоків партій) вважаються ті кандидати, які отримали більше 4 % голосів виборців.

В одномандатних округах обраними вважаються кан­дидати у депутати, які одержали більшість голосів виборців, які взяли участь в голосуванні, відносно інших кандидатів, що балотувалися у відповідному виборчому окрузі.

На відміну від Закону України "Про вибори народних де­путатів України", який закріплює змішану пропорційно-ма­жоритарну систему, законодавство про місцеві вибори та ви­бори Президента України встановлює лише мажоритарну систему виборів.

При цьому на основі Закону України "Про вибори депу­татів місцевих рад та сільських, селищних, місцевих голів" від 14 січня 1998 р. вибори депутатів сільських, селищних, міських рад, районної у місті ради проводяться за цією сис­темою відносної більшості в одномандатних виборчих окру­гах, на які поділяється вся територія відповідного села, сели­ща, міста, району в місті. За цією самою схемою обирається сільський, селищний, міський голова.

Виникає питання, чи може голова також бути обраний до представницького органу місцевого самоврядування або обраний народним депутатом України. Конституційний Суд України визнав, що сільський, се­лищний, міський голова є головною посадовою особою відпо­відної територіальної громади з представницьким мандатом. Громадянину України надано право вільно бути обраним до будь-якого органу державної влади, до органу місцевого самоврядування, а також бути обраним сільським, селищ­ним, місцевим головою, але реалізувати набутий предста­лінницький мандат громадянин може тільки в одному з цих ор­ганів чи на посаді сільського, селищного, міського голови1.

На регіональному рівні місцеві вибори мають свою специ­фіку. Вибори депутатів районної ради проводяться за мажо­ритарною виборчою системою відносної більшості у багато­мандатних виборчих округах, межі яких збігаються з межами відповідних сіл, селищ, міст районного значення, які є адміністративно-територіальними одиницями, що входять  до складу відповідного району.                                           

У свою чергу вибори депутатів обласної ради проводяться за мажоритарною виборчою системою відносної більшості  у багатомандатних виборчих округах, межі яких збігаються з межами районів та міст обласного значення, що входять до складу цієї області.

Згадані відмінності щодо виборчих округів безпосередньо  впливають і на порядок визначення кількості депутатів, які  обираються у відповідні ради.

Рішення про загальний склад (кількість депутатських мандатів) місцевої ради, що має обиратися, приймає відпо­відна рада поточного скликання. У разі коли рада поточного скликання у цей строк не визначиться щодо загального скла­ду ради, яка має обиратися, загальний склад відповідної ра­ди дорівнює мінімальній межі, встановленій Законом.

Загальний склад сільської, селищної, міської, районної у місті ради має становити в адміністративно-територіальних одиницях з чисельністю населення:

до 3 тисяч — від 15 до 25 депутатів;

до 5 тисяч — від 20 до 30 депутатів;

до 20 тисяч — від 25 до 35 депутатів;

до 50 тисяч — від 30 до 45 депутатів;

до 100 тисяч — від 35 до 50 депутатів;

до 250 тисяч — від 40 до 60 депутатів;

до 500 тисяч — від 50 до 75 депутатів;

до 1 мільйона — від 60 до 90 депутатів;

понад 1 мільйон — від 75 до 120 депутатів.

Загальний склад районної ради визначається з урахуван­ням кількості територіальних громад адміністративно-тери­торіальних одиниць, що входять до складу району. Територі­альні громади в межах району повинні мати в районній раді рівну кількість депутатських мандатів. При цьому за наяв­ності у районі до 10 (включно) територіальних громад кожна територіальна громада має бути представлена в районній ра­ді не менш як 4 депутатами, від 11 до 30 (включно) — 3 де­путатами, понад 30 — 2 депутатами. Загальний склад район­ної ради не повинен перевищувати 120 депутатів.

Загальний склад обласної ради визначається з урахуван­ням кількості районів, міст обласного значення, що входять до складу області. Райони, міста обласного значення повинні мати в обласній раді рівну кількість депутатських мандатів. При цьому за наявності в області до 15 (включно) районів, міст обласного значення кожний район, місто обласного зна­чення має бути представлено в обласній раді не менш як 4 депутатами, від 16 до 30 (включно) — 3 депутатами, понад 30 — 2 депутатами. При цьому загальний склад обласної ра­ди не повинен перевищувати 200 депутатів.

Участь у місцевих виборах є особистою справою кожного громадянина України. Ніхто не може бути примушений до участі чи неучасті у місцевих виборах. Право голосу на місцевих виборах мають громадяни Ук­раїни, яким на день проведення виборів виповнилося вісім­надцять років і які проживають на території відповідних сіл, селищ, міст, районів у містах.

Не мають права голосу на місцевих виборах громадяни України, яких визнано судом недієздатними. Здійснення ви­борчого права призупиняється для осіб, які за вироком суду перебувають у місцях позбавлення волі, — на час перебу­вання у цих місцях.

Депутатом сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради, сільським, селищним, міським голо­вою може бути обраний громадянин України, який має пра­во голосу і на день виборів йому виповнилося вісімнадцять років. Громадянин України одночасно може балотуватися кан­дидатом у депутати лише однієї ради або кандидатом на по­саду відповідно сільського, селищного, міського голови. Згідно з ч. 5 ст. 6 Закону Громадянин України може бути депу­татом лише однієї ради.

Проте, це не відповідає рішенню Конституційного Суду України від 6 липня 1999 р. (справа про сумісництво посад народного депутата України і міського голови) №7-рп199. Положення згаданого закону мало б бути приведено у відпо­відність з цим рішенням

 сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради, а також сільським, селищним, мі­ським головою не може бути обраний громадянин України, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена або не знята у встановленому зако­ном порядку.

Особи, які обіймають посади, що відповідно до закону є несумісними зі статусом депутата ради, сільського, селищно­го, міського голови, зобов'язані в разі їх обрання залишити посаду (припинити діяльність), яка є несумісною зі статусом депутата, сільського, селищного, міського голови, та у перед­бачених законом випадках припинити будь-яку підприєм­ницьку діяльність.

Право висування кандидатів у депутати місцевих рад та кандидатів на посаду сільського, селищного, міського голови належить громадянам України, які мають право голосу, і реалізується ними як безпосередньо шляхом самовисування, висування на зборах виборців за місцем їх проживання, тру­дової діяльності (зборах трудових колективів) або навчання, так і через місцеві осередки політичних партій, виборчі об'­єднання місцевих осередків політичних партій — блоки (далі — блоки), громадські організації, що легалізовані відповідно до чинного законодавства України.

Вибори депутатів місцевих рад, сільських, селищних, мі­ських голів можуть бути черговими, позачерговими, повтор­ними, замість тих депутатів і голів, які вибули, а також у разі утворення нової адміністративно-територіальної одиниці.

Рішення про проведення чергових і позачергових вибо­рів депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів приймає Верховна Рада України.

Рішення про проведення повторних виборів депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів приймає відповідна територіальна виборча комісія.

Рішення про проведення виборів депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів замість тих, які вибули, приймають відповідні ради.

Рішення про проведення виборів депутатів місцевої ради, сільського, селищного, міського голови у разі утворення нової адміністративно-територіальної одиниці прийма­ють органи, визначені законом.

Обраними по одномандатному виборчому округу вважа­ються кандидати у депутати на посаду сільського, селищно­го, міського голови, які одержали найбільшу, порівняно з ін­шими кандидатами, кількість голосів.

Обраними по багатомандатному виборчому округу вва­жаються ті кандидати, які на виборах одержали більшу, по­рівняно з іншими кандидатами, кількість голосів виборців, які взяли участь у голосуванні. При цьому загальна кількість обраних кандидатів не може перевищувати кількості вста­новлених депутатських мандатів по даному виборчому округу.

На відміну від порядку створення виборчих округів при виборах депутатів місцевих рад та голів сіл, селищ і міст кількість округів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі встановлює Центральна вибор­ча комісія, враховуючи їх адміністративно-територіальний устрій та кількість населення. Територіальний виборчий ок­руг включає один або кілька районів, міст, районів у містах або їх частини.

У свою чергу за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської і Севастопольської мі­ських рад утворюються окружні виборчі комісії. В одномандатних виборчих округах кандидати у депута­ти висуваються на зборах (конференціях) обласних, респуб­ліканських, в Автономній Республіці Крим, міських у містах Києві і Севастополі осередків політичних партій, виборчих блоків партій, що висунули списки кандидатів у депутати, зареєстровані Центральною виборчою комісією. При цьому вони можуть висунути лише одного кандидата в депутати в кожному окрузі. В одномандатних округах право висувати кандидатів належить виборцям шляхом самовисування.

Свої особливості має Закон України "Про вибори Прези­дента України" від 5 березня 1999 р. Відповідно до цього за­кону вибори Президента проводяться за мажоритарною ви­борчою системою абсолютної більшості. Право висувати претендента на кандидата у Президенти України мають політичні партії, їх виборчі блоки, а також че­рез збори виборців, у тому числі шляхом самовисування. Призначає вибори Верховна Рада України (ч. 7 ст. 85 Конституції, ст. 9 Закону України "Про вибори Президента України").

Вибори Президента України можуть бути черговими, по­зачерговими та повторними.

Чергові вибори проводяться в останню неділю жовтня п'ятого року повноважень Президента. Позачергові вибори проводяться у разі дострокового припинення повноважень Президента України в період 90 днів з дня припинення пов­новажень. Рішення про проведення таких виборів прийма­ється не пізніше як на п'ятий день після припинення повно­важень Президента. Повторні вибори Президента України призначає Верховна Рада України в місячний строк з дня одержання подання Центральної виборчої комісії.

Вибори Президента України проводяться по єдиному за­гальнодержавному одномандатному виборчому округу, який включає всю територію України. Для проведення виборів те­риторія єдиного загальнодержавного адміністративно-вибор­чого округу поділяється на 225 територіальних виборчих ок­ругів. Кількість таких округів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі встановлює Централь­на виборча комісія, враховуючи їх адміністративно-територі­альний устрій та кількість населення. Територіальний вибор­чий округ включає один або кілька районів, міст, районів у

містах або їх частин.

Обраним Президентом України вважається кандидат, який одержав на виборах більше половини голосів виборців, які взяли участь у голосуванні.

Організацію підготовки і проведення виборів Президента України, народних депутатів України, а також всеукраїн­ських референдумів забезпечує Центральна виборча комісія, яка є постійно діючим державним органом.

Відповідно до Закону України "Про Центральну виборчу комісію" від 3 листопада 1997 р., Комісія здійснює консуль­тативно-методичне забезпечення виборів до місцевих рад, сільських, селищних, міських голів і проведення місцевих ре­ферендумів. Вона очолює систему виборчих комісій, які ут-

-222-

ворюються для підготовки і проведення виборів та всеукра­їнських референдумів, спрямовує їх діяльність.

Призначає на посаду та припиняє повноваження членів Комісії Верховна Рада України за поданням Президента Ук­раїни. Члени Комісії перед вступом на посаду складають пе­ред Верховною Радою України присягу.

У Законі визначаються повноваження Комісії щодо орга­нізації підготовки і проведення виборів Президента України, народних депутатів, всеукраїнського референдуму; вона здійснює фінансове забезпечення їх підготовки і проведення. Закон також встановлює правовий статус та повноваження членів Комісії, гарантії забезпечення діяльності Комісії та її членів.

Порядок організації і внутрішньої роботи Комісії визна­чається також регламентом, який затверджується на засі­данні Комісії. Роботу Комісії забезпечує Секретаріат.

Референдум в Україні

Референдум (від лат. геїегепгіит — те, що має бути по­відомлено) у конституційному праві — це звернення до ви­борців з метою прийняття остаточного рішення щодо Кон­ституції, законів або з питань внутрішньополітичного і зовнішньополітичного значення.

Референдум — голосування громадян з приводу пев­ного законопроекту або закону, а також питань дер­жавного, регіонального або місцевого значення.

Від референдуму слід відрізняти плебісцит, під яким ро­зуміється голосування з приводу певного питання або зако­нопроекту, але фактично за довіру конкретній особі або по­літиці, яку вона проводить.

Плебісцит у міжнародному праві визначається як голосу­вання відносно територіальних змін відповідної країни.

Розрізняють такі види референдуму:

— конституційний;

— законодавчий;

— міжнародно-правовий;

— адміністративний (наприклад, щодо прийому до Євро­пейської Ради Данії, Норвегії, Великої Британії).

З точки зору юридичної сили бувають такі референдуми: вирішальний, рішення якого не потребують затвердження будь-яким органом і не можуть бути змінені інакше ніж на підставі проведення нового референдуму з цього питання;

консультативний референдум, який використовується для виявлення громадської думки. Його рішення не мають обов'язкового характеру для державних органів і посадових осіб.

Референдуми можуть бути класифіковані і залежно від того, яким суб'єктам належить право ініціативи щодо призначення і проведення референдуму.

За цією ознакою розрізняють:

• народну ініціативу;

• президентську ініціативу;

• парламентську ініціативу;

• урядову ініціативу.

Залежно від предмета референдуми бувають:

конституційні (проект Конституції, конституційні поправки);

законодавчі (проект закону).

За засобом проведення виділяють обов'язковий рефе­рендум, коли проект відповідного акта підлягає ратифікації виборцями (у США такій ратифікації підлягають поправки до Конституції), і факультативний, коли ініціаторами про­ведення конституційного або законодавчого референдумів є виборці або органи державної влади.

Нарешті, за сферою застосування референдуми підроз­діляються на два види: загальнонаціональні (всеукраїн­ський, в Україні), які проводяться у масштабі всієї нації, і місцеві, які проводяться у суб'єктах федерації, автономних утвореннях або в. адміністративно-територіальних одиницях.

Порядок організації і проведення референдумів в Україні визначають статті 72—75 Конституції та Закон України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми", прийнятий З липня 1991 р.

Закон визначає, що референдум — це спосіб прийняття громадянами України шляхом голосування законів України, інших рішень з важливих питань загальнодержавного і міс­цевого значення.

Визначаються види референдумів — всеукраїнський, рефе­рендум Автономної Республіки Крим, місцевий референдум.

У Законі зазначається, що закони, інші рішення, прийня­ті всеукраїнським референдумом, мають вищу юридичну си-

-224-

лу щодо актів Верховної Ради України, нормативних актів Президента України, Кабінету Міністрів України тощо.

Рішення, прийняті місцевим референдумом, мають вищу юридичну силу щодо рішень рад, на території яких він про­водиться.

Закони, інші рішення, прийняті референдумом, не потре­бують будь-якого затвердження державними органами, не можуть бути скасовані або змінені лише у порядку, визначе­ному Законом. Новий референдум з питань, що раніше вино­силися на референдум, може бути проведено не раніше як через п'ять років, а місцевий референдум — не раніше як че­рез рік від дня проведення попереднього референдуму з цих питань.

Предметом всеукраїнського референдуму є:

— затвердження Конституції України, її окремих поло­жень та внесення до Конституції змін і доповнень;

— прийняття, зміна або скасування законів України або їх окремих положень;

— прийняття рішень, які визначають основний зміст Конституції, законів України та інших правових актів.

Предметом місцевого референдуму згідно з Законом Ук­раїни "Про місцеве самоврядування в Україні" може бути будь-яке питання, віднесене Конституцією України та інши­ми законами до відання місцевого самоврядування. При цьому на місцевий референдум не можуть бути винесені питання, віднесені законами до відання органів держаної влади.

За ст. 72 Конституції України всеукраїнський референ­дум призначає Верховна Рада України або Президент Украї­ни. Виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України (ст. 73 Конституції), який призначається Верховною Радою України (ч. 2 ст. 85 Конституції України).

Всеукраїнський референдум проголошується також за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що під­писи щодо призначення референдуму зібрано не менш як двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області.

Референдум за народною ініціативою призначає Прези­дент України (ч. 6 ст. 106 Конституції України). Він же при-

8 2-290

-225-

значає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції 'України (ст. 156 Конституції).

Рішення про проведення референдуму Автономної Рес­публіки Крим приймає Верховна Рада Автономної Республі­ки Крим (ч. З ст. 26 Конституції Автономної Республіки Крим від 21 жовтня 1998 р., затвердженої Верховною Радою України 23 грудня 1998 р.).

Рішення про проведення місцевого референдуму приймає сільська, селищна, міська рада (ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Референдум не допускається щодо законопроектів з пи­тань податків, бюджету та амністії (ст. 74 Конституції).

Порядок призначення і проведення всеукраїнського ре­ферендуму визначає Центральна виборча комісія.

Рішення, винесені на референдум, вважаються ухвалени­ми громадянами, якщо за них подано більшість голосів гро­мадян від числа тих, хто взяв участь у референдумі.

Референдум вважається таким, що не відбувся, якщо в ньому взяло участь менше половини громадян, внесених до списків виборців.

Повідомлення про результати референдуму публікує ко­місія з проведення референдуму не пізніше як на десятий день після референдуму.

Рішення всеукраїнського референдуму обнародуються і набирають чинності з часу їх опублікування, проте датою їх прийняття вважається день проведення референдуму.

Для виявлення волі громадян при вирішенні питань за­гальнодержавного та місцевого значення відповідно до Зако­ну України "Про всеукраїнський і місцевий референдуми" передбачено проведення всеукраїнських та місцевих (дорад­чих) опитувань громадян (консультативний референдум). Результати дорадчого опитування розглядаються і врахову­ються при прийнятті рішень відповідними державними орга­нами.

Закон передбачає також проведення опитування громад­ської думки, що проводиться з питань, які не можуть вино­ситися на всеукраїнський і місцевий референдум, не мають статусу дорадчого опитування громадян України (консульта­тивного референдуму) і правових наслідків, що з нього вип­ливають.

-226-

Глава VI

Конституційно-правові основи організації і здійснення державної влади в Україні





Рекомендуемые страницы:


Последнее изменение этой страницы: 2019-04-09; Просмотров: 4; Нарушение авторского права страницы


lektsia.com 2007 - 2019 год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! (0.029 с.) Главная | Обратная связь