Конституційний Суд України в судовій системі держави

Окрім характеристики Конституційного Суду України як органу конституційного контролю, особливістю його правової природи є те, що він одночасно є органом судової влади. Тобто, якщо за змістом конституційна юрисдикція - це конституційний контроль, то за формою - конституційне правосуддя.

Як відомо, Конституційний Суд України віднесений до судової гілки влади. Це випливає з наступного:

- по-перше, на це вказує чинне законодавство України. Так, відповідно до ч. З ст. 124 Конституції України, судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Прикметно, що наведена норма міститься в розділі УІІІ Конституції, який має назву “Правосуддя”. Крім цього, Закон “Про судоустрій України” від 7 лютого 2002 року визначає, що судову систему України складають суди загальної юрисдикції та Конституційний Суд України.

- по-друге, на належність Конституційного Суду до судової гілки влади вказує сама назва даного органу.

- по-третє, значною мірою тотожними є основні принципи і форми діяльності Конституційного Суду України і судів загальної юрисдикції (принцип гласності, колегіальності, змагальності сторін, повного і всебічного розгляду справ, обґрунтованості рішень та інші).

- по-четверте, схожим є статус суддів відповідних судів (гарантії незалежності та недоторканності, підстави припинення повноважень, вимоги щодо несумісності із зайняттям інших посад).

Таким чином, наведені аргументи дають підстави погодитись із думкою В.Шаповала в тому, що і Конституційний Суд України, і суди загальної юрисдикції “є активними суб’єктами судової влади, її носіями”.

Будучи складовою частиною судової системи України, Конституційний Суд, тим не менше, посідає в ній автономне становище. Це зумовлено:

■ особливою системою законодавства, яке регулює конституційне судочинство;

■ характером компетенції Конституційного Суду України;

■ відмінностями у способах формування і складі Конституційного Суду і судів загальної юрисдикції;

■ особливою процесуальною формою відправлення конституційного судочинства;

■ юридичними властивостями актів органу конституційної юрисдикції.

На суттєві особливості конституційно-правового статусу органу конституційної юрисдикції порівняно з судами загальної юрисдикції вказує Конституція України, яка закріплює правовий статус та повноваження Конституційного Суду України у спеціальному розділі ХІІ “Конституційний Суд України”, окремо від розділу УІІІ “Правосуддя”. Крім цього, різним є поточне законодавство, що регулює діяльність органу конституційної юстиції та судів загальної юрисдикції.

Ключовим моментом у визначенні засад взаємовідносин Конституційного Суду України і судів загальної юрисдикції є їх компетенція. Очевидно, що вона є різною: суди загальної юрисдикції вирішують цивільні, кримінальні, адміністративні і господарські справи, а Конституційний Суд вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції і законів України (ч. 2 ст. 147 Конституції України).

Конституційний Суд України не здійснює перевірку актів органів виконавчої влади (міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій), органів влади Автономної Республіки Крим (крім правових актів Верховної Ради АРК), органів місцевого самоврядування, а також інші питання, віднесені до компетенції судів загальної юрисдикції.

Разом з цим в деяких випадках компетенція Конституційного Суду України і судів загальної юрисдикції є досить схожою. Справа в тому, що перевірку актів Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим відповідно до чинного законодавства може здійснювати не лише Конституційний Суд України, але й у визначених випадках – суди загальної юрисдикції. Як же розмежовується їх компетенція?

Як відомо, правові акти поділяються на нормативно-правові та індивідуально-правові. Останні, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.

Конституційний Суд України здійснює юрисдикцію лише щодо нормативних актів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України і Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Перевірку індивідуальних актів зазначених органів здійснюють суди загальної юрисдикції. Це випливає з рішення Конституційного Суду України у справі про акти органів Верховної Ради України від 23 червня 1997 р. № 2-зп, а також рішення Конституційного Суду України у справі щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб від 7 травня 2002 року. Так, відповідно до останнього рішення, вирішення Конституційним Судом України питань щодо відповідності Конституції України (конституційності) актів Президента України та правових актів Верховної Ради України не виключає можливості оскарження до судів загальної юрисдикції актів Президента України або постанов Верховної Ради України індивідуального характеру з питань призначення на посади чи звільнення з посад стосовно їх законності, за винятком положень тих актів, які є наслідком конституційно-політичної відповідальності посадових осіб.

Ще одним аспектом розмежування компетенції між Конституційним Судом і судами загальної юрисдикції є визначення підвідомчості щодо перевірки нормативних актів вищих органів державної влади України і Верховної Ради АРК. Іншими словами, дилема полягає в тому, чи на всі нормативні акти вказаних органів поширюється юрисдикція органу конституційної юстиції України.

Відповідно до ч. 1 ст. 150 Конституції України, до повноважень Конституційного Суду України належить вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Водночас, за змістом ст. 14 Закону “Про Конституційний Суд України” до повноважень Конституційного Суду України не належать питання щодо законності актів органів державної влади і органів влади Автономної Республіки Крим. Ці питання віднесені до компетенції судів загальної юрисдикції.

Це означає, що Конституційний Суд України не вирішує питання відповідності актів Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим законам та іншим правовим актам Верховної Ради України, міжнародним договорам. До його повноважень належить вирішення лише питань про відповідність Конституції України (конституційність) актів цих органів.

1 вересня 2005 року набув чинності Кодекс адміністративного судочинства України. П. 1 ч. 1 ст. 17 цього кодексу (КАСУ) передбачає поширення компетенції адміністративних судів на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Це створило правову базу для розгляду загальними судами (які діють як адміністративні суди до створення останніх) адміністративних справ з приводу оскарження правових актів Верховної Ради, Президента і Кабінету Міністрів України.

Так, 18 листопада 2005 року Шевченківським районним судом м. Києва прийнято постанову у справі за позовом С. М. Піскуна до Президента України про визнання незаконним Указу Президента України від 14 жовтня 2005 р. № 1441/2005 та поновлення на посаді. В результаті цього було започатковано прецедент щодо поновлення на посаді осіб, які займають політичні посади (міністрів, глав державних адміністрацій).

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 17 КАСУ, компетенція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи, що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України. Це дає підстави стверджувати, що до юрисдикції Конституційного Суду України належить вирішення питань про конституційність законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Питання ж щодо законності актів вказаних органів віднесені до компетенції судів загальної юрисдикції.

Відмінність Конституційного Суду України від судів загальної юрисдикції пов’язана також зі специфічним характером рішень, які приймаються в ході здійснення конституційного контролю. Головним результатом останнього є рішення про відповідність або невідповідність конкретної правової норми положенням Конституції України, тобто акта, що займає найвище місце в ієрархії джерел права, а не застосування конкретної правової норми до конкретних обставин судової справи.

Рішення Конституційного Суду остаточні, не підлягають оскарженню мають і мають загальнообов‘язкову юридичну силу. Це означає, що ці рішення обов‘язкові і для судів загальної юрисдикції.

Конституційний Суд України може вказати на преюдиціальність свого рішення при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв’язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії неконституційного акта чи положення, визнаного неконституційним (ст. 74 Закону). В цьому випадку преюдиціальність стосується врегулювання правовідносин, що виникли внаслідок дії акта, визнаного неконституційним, і означає обов’язковість фактів, встановлених в рішенні Конституційного Суду, для інших судів при розгляді відповідних справ.

Конституційний Суд України і суди загальної юрисдикції як складові судової влади взаємодіють між собою, між ними існує процесуальний зв’язок. Так, приймаючи рішення, Конституційний Суд враховує смисл, який надається тому чи іншому акту, що є предметом розгляду, а також правозастосовну практику судів загальної юрисдикції. При цьому він не може втручатися в судочинство, яке здійснюється судами, але може на підставі ст. 19 Закону України “Про Конституційний Суд України” витребувати необхідні документи, матеріали, інформацію від інших судів.

З іншого боку такий процесуальний зв’язок можливий за ініціативою суду загальної юрисдикції, якщо у процесі загального судочинства він виявить спірні питання щодо конституційності норми закону, яка застосовується судом при вирішенні справи по суті. У разі виникнення в суду сумніву під час розгляду справи щодо відповідності закону чи іншого правового акта Конституції України, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України, суд звертається до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта. У такому разі суддя виносить ухвалу про зупинення провадження у справі та про звернення до Верховного Суду України. Останній вирішує питання щодо звернення до Конституційного Суду і тільки тоді відкривається конституційне провадження і справа розглядається Конституційним Судом України невідкладно (ст. 83 Закону “Про Конституційний Суд України”). Кількість таких звернень Верховного Суду незначна. За час своєї діяльності Конституційний Суд України прийняв вісім рішень за конституційним поданням Верховного Суду України.

Наприклад, у справі про відшкодування шкоди державою Верховний Суд своє клопотання до Конституційного Суду обґрунтував тим, що у судовій практиці виникли труднощі щодо реалізації ст. 32 Закону України “Про Державний бюджет України на 2000 рік”, які пов’язані з фактами незаконного притягнення правоохоронними органами громадян до кримінальної чи адміністративної відповідальності. За конституційним поданням Верховного Суду України Конституційним Судом України прийнято рішення у справі про призначення судом більш м'якого покарання від 2 листопада 2004 р., рішення у справі про незалежність суддів як складову їхнього статусу від 1 грудня 2004 року та ін.

У зв’язку з такою процедурою виникає питання щодо того, якою є природа звернення судів загальної юрисдикції до Конституційного Суду з питань конституційності законів: це їх право чи обов’язок? Очевидно, що тут має йтися про обов’язок звертатись, оскільки лише Конституційний Суд уповноважений прийняти рішення про конституційність закону. Інакше може скластись ситуація, коли суди загальної юрисдикції будуть помилково вважати нормативно-правові акти такими, що суперечать Конституції. А взагалі, мова повинна йти не про право чи обов’язок суду, а про застосування спеціального правового засобу подолання сумнівів з приводу конституційності, якщо їх не може вирішити безпосередньо суд, що розглядає справу.

В аспекті взаємовідносин Конституційного Суду України та судів загальної юрисдикції важливе значення має і те, що в своїй діяльності суди загальної юрисдикції повинні керуватися, крім Конституції і законів України, також актами офіційного тлумачення Конституційного Суду, яке є загальнообов’язковим.

Таким чином, маючи різну правову природу, Конституційний Суд України і суди загальної юрисдикції у визначених законодавством процесуальних формах взаємодіють між собою. Завдяки цьому створюються умови для реалізації принципу верховенства права, забезпечення вищої юридичної сили і прямої дії Конституції України.

 

⇐ Предыдущая13141516171819202122Следующая ⇒

Поделиться: