Терористичний акт (ст. 258 КК).

⇐ ПредыдущаяСтр 42 из 72Следующая ⇒

Стаття складається з трьох частин, що містять заборонювальні норми. Родовим та безпосереднім об'єктом злочину є громадська безпека. Додатковими факультативними безпосередніми об'єктами

злочину є життя, здоров'я особи, власність, довкілля тощо.

Об'єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 258 КК) виявляється в таких формах: 1) застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров'я людини, або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків;

погроза вчинення зазначених дій.

Застосування зброї — це використання її вражаючих властивостей проти життя, здоров'я, власності, довкілля тощо. Вчинення вибуху — ініціювання вибуху за допомоги вибухових речовин, вибухових пристроїв, вибухових матеріалів або бойових припасів. Вчинення підпалу — знищення або пошкодження майна вогнем, якщо при цьому існувала загроза життю та здоров'ю людини, спричинення значних матеріальних збитків. Вчинення інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров 'я людини, або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків — це, зокрема, застосування отруйних речовин, затоплення, зруйнування будівель і споруд, пошкодження нафтопроводів, поширення збудників заразних хвороб, спричинення обвалів тощо. Погроза вчинення зазначених дій — це реальна загроза, високий ступінь ймовірності заподіяння дійсної шкоди життю чи здоров'ю особи, власності, безпеці руху, зв'язку тощо.

Злочин є закінченим з моменту вчинення передбачених у ч. 1 ст. 258 КК дій (формальний склад).

Суб'єкт злочину — фізична осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і хоча б однією спеціальною метою, зазначеною в диспозиції ч. 1 ст. 258 КК: 1) порушення громадської безпеки; 2) залякування населення;

провокація воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення; 4) вплив на прийняття рішень чи вчинення або невчинення дій органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об'єднаннями громадян, юридичними особами; 5) привернення уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста).

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 258 КК) є: 1) вчинення його повторно; 2) вчинення його за попередньою змовою групою осіб; 3) заподіяння ним значної майнової шкоди чи інших тяжких наслідків (наприклад, знищення чи пошкодження майна, спричинення тяжкого тілесного ушкодження тощо).

Особливо кваліфікуючою ознакою злочину (ч. 3 ст. 258 КК) є загибель людини (передбачає смерть хоча б однієї особи).

3. Задача:

Майстер Б., за попередньою домовленістю зі столяром Ч., виписав на його ім'я три фіктивні наряди і закрив їх на 1400 гривень. Ч. одержав незаконно нараховані йому гроші, з яких 1000 гривень передав Б., а 400 гривень залишив собі.

Кваліфікуйте дії Б. і Ч.

Відповідь:

Дії майстра Б. потрібно кваліфікувати за ч. 1 ст. 366 і ч. 3 ст. 191 КК як службове підроблення та заволодіння чужим майном, шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчинене за попередньою змовою групою осіб.

Дії Ч. потрібно кваліфікувати за ч. 5 ст. 27 і ч. 3 ст. 191 КК як посо-бництво у заволодінні чужим майном, шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчинене за попередньою змовою групою осіб (у даному випадку має місце співучасть зі спеціальним суб'єктом, через це дії Ч. потрібно кваліфікувати за тією статтею, за якою несе відповідальність спеціальний суб'єкт — майстер Б.).

Білет № 41

1. Види співучасників. Підстави та межі кримінальної відповідальності співучасників (кваліфікація їхніх дій та призначення покарання).

Співучасниками злочину, поряд із виконавцем, є організатор, підбурювач і пособник (ст. 27 КК).

Виконавцем (співвиконавцем) є особа, яка у співучасті з іншими суб'єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила злочин, передбачений КК.

Організатором є особа, яка організувала вчинення злочину (злочинів) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням. Організатором також є особа, яка утворила організовану групу чи злочинну організацію або керувала нею, або особа, яка забезпечувала фінансування чи організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації.

Згідно п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 р. № 13 «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями», при з'ясуванні змісту ознак, за якими особа може бути визнана організатором вчинення злочину (злочинів) у простих формах співучасті, потрібно виходити з того, що дії організаційного характеру полягають в об'єднанні дій інших співучасників і спрямуванні їх на вчинення одного чи декількох злочинів або в координації поведінки цих осіб.

Згідно п.п. 4-7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 р. № 13 «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями», утворення (створення) організованої групи чи злочинної організації слід розуміти як сукупність дій з організації (формування, заснування) стійкого злочинного об'єднання для заняття злочинною діяльністю. Зазначені дії за своїм змістом близькі до дій з організації злочину і включають підшукання співучасників, об'єднання їхніх зусиль, детальний розподіл між ними обов'язків, складення плану, визначення способів його виконання. Проте основною метою організатора такої групи (організації) є утворення стійкого об'єднання осіб для заняття злочинною діяльністю, забезпечення взаємозв'язку між діями всіх учасників останнього, упорядкування взаємодії його структурних частин.

Підбурювачем є особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення злочину. Підбурювач — це особа, яка викликала у виконавця або в інших співучасників рішучість, бажання вчинити злочин, тобто умисел на вчинення злочину.

Пособником є особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, або іншим чином сприяти приховуванню злочину. Вирізняють такі види пособництва: а) пособництво фізичне: наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод або іншим чином виражене сприяти приховуванню злочину; б) пособництво інтелектуальне полягає у наданні порад, вказівок, а також у заздалегідь обіцяному приховуванні злочинця, засобів чи знарядь учинення злочину, слідів злочину або предметів, здобутих злочинним шляхом, або у придбанні чи збуті таких предметів.

Виконавець (співвиконавець) підлягає кримінальній відповідальності за статтею Особливої частини КК, яка передбачає вчинений ним злочин.

Організатор, підбурювач і пособник підлягають кримінальній відповідальності за відповідною частиною ст. 27 і тією статтею (частиною статті) Особливої частини КК, яка передбачає злочин, учинений виконавцем.

Ознаки, що характеризують особу окремого співучасника злочину, ставляться в вину лише цьому співучасникові. Інші обставини, що обтяжують відповідальність і передбачені у статтях Особливої частини КК як ознаки злочину, що впливають на кваліфікацію дій виконавця, ставляться у вину лише співучасникові, який усвідомлював ці обставини.

У разі вчинення виконавцем незакінченого злочину інші співучасники підлягають кримінальній відповідальності за співучасть у незакі-нченому злочині.

Співучасники не підлягають кримінальній відповідальності за діяння, вчинене виконавцем, якщо воно не охоплювалося їхнім умислом.

2. Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами (ст. 263 КК). Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. № 3 «Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами «.

Стаття складається з трьох частин (перші дві є заборонювальними нормами, а третя — заохочувальною). Родовим та безпосереднім об'єктом злочину є громадська безпека. Предметом злочину є: 1) вогнепальна зброя (крім гладкоствольної мисливської); 2) бойові припаси; 3) вибухові речовини; 4) вибухові пристрої (ч. 1 ст. 263); 5) холодна зброя (кинджали, фінські ножі, кастети) (ч. 2 ст. 263). Усі ці предмети призначені для ураження живої цілі, знищення чи пошкодження навколишнього середовища.

Вогнепальна зброя (крім гладкоствольної мисливської) — це всі види бойової, спортивної, нарізної мисливської зброї, як серійно виготовленої, так і саморобної чи переробленої, для проведення пострілу з якої використовується сила тиску газів, що утворюється при згоранні вибухової речовини (пороху або інших спеціальних горючих сумішей). Бойові припаси — це патрони до нарізної вогнепальної зброї різних калібрів, артилерійські снаряди, бомби, міни, гранати, бойові частини ракет і торпед та інші вироби в зібраному вигляді, споряджені вибуховою речовиною і призначені для стрільби з вогнепальної зброї чи для вчинення вибуху. Вибухові речовини — це порох, динаміт, тротил, нітрогліцерин та інші хімічні речовини, їх сполуки або суміші, здатні вибухнути без доступу кисню. Вибухові пристрої — це саморобні чи виготовлені промисловим способом вироби одноразового застосування, спеціально підготовлені та за певних обставин спроможні за допомоги використання хімічної, теплової, електричної енергії або фізичного впливу (вибуху, удару) створити вражаючі фактори — спричинити смерть, тілесні ушкодження чи істотну матеріальну шкоду — способом вивільнення, розсіювання або впливу токсичних хімічних речовин, біологічних агентів, токсинів, радіації, радіоактивного матеріалу, інших подібних речовин. Холодна зброя — це предмети, які відповідають стандартним зразкам або історично виробленим типам зброї, чи інші предмети, що справляють колючий, колючо-ріжучий, рубаючий, роздроблюючий або ударний ефект (багнет, стилет, ніж, кинджал, арбалет, нунчаки, кастет тощо), конструктивно призначені для ураження живої цілі за допомоги м'язової сили людини або дії механічного пристрою.

Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК, полягає у носінні, зберіганні, придбанні, виготовленні, ремонті, передачі чи збуті вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу, а злочину, передбаченого ч. 2 ст. 263 КК, у носінні, виготовленні, ремонті або збуті кинджалів, фінських ножів, кастетів чи іншої холодної зброї без указаного дозволу. Тож зберігання, придбання і передача холодної зброї не тягнуть кримінальної відповідальності.

Злочин має місце лише за умови, що зазначені дії вчиняються без передбаченого законом дозволу, тобто є незаконними. Незаконне носіння холодної, вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв — це умисні, вчинені без передбаченого законом дозволу, дії з їх переміщення, транспортування особою безпосередньо при собі (в руках, одязі, сумці, спеціальному футлярі, транспортному засобі тощо). Незаконне зберігання вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв — це умисні дії, які полягають у володінні (незалежно від тривалості в часі) без відповідного дозволу або із простроченням його дії будь-яким із зазначених предметів, що перебуває не при особі, а в обраному нею місці. Незаконне придбання вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв — це умисні дії, пов'язані з їх набуттям (за винятком викрадення, привласнення, вимагання або заволодіння шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем) усупереч передбаченому законом порядку — в результаті купівлі, обміну, привласнення знайденого, одержання як подарунок, на відшкодування боргу тощо. Незаконне виготовлення холодної, вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв — це умисні, вчинені без передбаченого законом дозволу дії з їх створення чи перероблення, внаслідок чого вони набувають відповідних характерних властивостей. Незаконний ремонт холодної, вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів або вибухових пристроїв — це таке відновлення характерних властивостей зазначених предметів способом заміни або реставрації зношених чи непридатних з інших причин частин, механізмів, усунення дефектів, поломок чи пошкоджень, налагодження нормального функціонування різних частин і механізмів, внаслідок якого ці предмети стають придатними до використання за цільовим призначенням. Незаконна передача вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв — це надання цих предметів іншій особі у володіння, для тимчасового зберігання чи використання за цільовим призначенням без передбаченого законом дозволу. Незаконний збут холодної, вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв — це умисна передача їх іншій особі поза встановленим порядком через продаж, обмін, дарування, сплату боргу тощо.

Спеціальні питання кваліфікації та призначення покарання за цей злочин, тлумачення окремих термінів і понять, відмежування його від інших злочинів розкриваються в постанові Пленуму Верховного Суду України № 3 від 26 квітня 2002 р. «Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами».

Злочин є закінченим з моменту вчинення хоча б однієї з зазначених вище дій (формальний склад).

Суб'єкт злочину загальний, тобто фізична, осудна особа, яка досягла 16-річного віку.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Частина 3 ст. 263 КК передбачає заохочувальну норму, відповідно до якої звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка вчинила злочин, передбачений ч. 1 або 2 цієї статті, якщо вона добровільно здала органам влади зброю, бойові припаси, вибухові речовини або вибухові пристрої.

Незаконне поводження зі зброєю, боєприпасами, вибуховими речовинами або вибуховими пристроями з метою вчинення з їх допомогою іншого злочину являє собою ідеальну сукупність злочинів і повинно тягти відповідальність за ст. 263 КК і за готування до іншого відповідного злочину.

3. Задача:

И. наклеїв нулі на три справжні купюри номіналом 10 доларів США таким чином, щоб вони виглядали як стодоларові купюри. Через кілька днів він взяв ці підроблені гроші та ще п'ять справжніх купюр, номіналом 100 доларів США, та придбав на них новий ноутбук у приватного підприємця.

Кваліфікуйте дії И.

Відповідь:

Дії И. потрібно кваліфікувати за ч. 1 ст. 190 КК як шахрайство з метою заволодіння чужим майном (при цьому склад злочину, передбачений ст. 199 КК у діях И. відсутній, адже у справжніх купюрах була неузгодженість тільки цифрового та буквеного номіналу й особа розраховувала на те, що потерпілий, котрому збуваються купюри іноземної валюти, за певних обставин не виявить підробки).

Білет № 42

1. Форми співучасті. Вчинення злочину групою осіб, за попередньою змовою групою осіб, організованою групою та злочинною організацією. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 р. № 13 «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями».

Під формою співучасті слід розуміти тип спільної діяльності декількох осіб у процесі скоєння злочину, які розрізняються за способом їх взаємодії та ступенем узгодженості.

В теорії кримінального права існують різні класифікації форм співучасті. Так А. Трайнін, виділяв чотири форми співучасті (за суб'єктивним критерієм): просту, кваліфіковану попередньою змовою співучасників, злочинне об'єднання та організовану групу. А Піонтковький пропонував визначати дві форми: співучасть за попередньою змовою та без попередньої змови. М. Бєляєв вважає, що доцільно виділяти три форми співучасті: просту, організовану групу та злочинне співтовариство.

На нашу думку, форми співучасті слід класифікувати в залежності від критерію: об'єктивного чи суб'єктивного.

За об'єктивним критерієм — способом взаємозв'язку співучасників між собою — також можна вирізнити дві форми співучасті:

а) проста співучасть (співвиконавство). Суть її полягає в тому, що декілька осіб, діючи спільно, виступають у ролі безпосередніх виконавців злочину, які виконують його склад. Звичайно, їхні дії можуть мати різний характер. Але з погляду форми співучасті їхні ролі однорідні — всі вони безпосередньо виконують дії, описані в диспозиції статті Особливої частини КК як ознаки об'єктивної сторони конкретного складу злочину, в цьому випадку — розбою. В цьому випадку відсутній розподіл ролей на виконавців, організаторів, підбурювачів і пособників. Тому дії кожного зі сггіввиконавців кваліфікуються тільки за статтею Особливої частини КК без посилання на ст. 27 КК.

б) складна співучасть (співучасть у власному сенсі слова). У цьому випадку має місце об'єктивний розподіл незбіг ролей між співучасниками: поряд з виконавцем, який безпосередньо вчиняє злочин, є також організатор, підмовник або підбурювач.

За суб'єктивними ознаками, за стійкістю суб'єктивних зв'язків, стійкістю умислу ст. 28 КК розрізняє вчинення злочину різними злочинними групами: а) вчинення злочину групою осіб; б) вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою; і співучасть особливого роду: в) вчинення злочину організованою групою; г) вчинення злочину злочинною організацією.

Злочин визнається таким, що вчинений групою осіб, якщо у ньому брали участь декілька (два чи більше) виконавців без попередньої змови між собою.

Злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві чи більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення.

Злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три та більше), які попередньо зорганізувались у стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом із розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи.

Злочин визнається вчиненим злочинною організацією, якщо він скоєний стійким ієрархічним об'єднанням декількох осіб (п'ять та більше), члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.

Організована група відрізняється від злочинної організації наступними ознаками: 1) злочинна організація має ієрархічну структуру, організована група — ні; 2) метою: злочинна організація створюється для вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп, а організована група — тільки для вчинення будь-яких злочинів; 3) за кількістю учасників: організована група має 3-х або більше осіб, а злочинна організація утворюється від 5 осіб і більше; 4) організована група має внутрішню стійкість, а злочинна організація має ще й додатково зовнішню стійкість (п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 р. № 13 «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями».

2. Порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки (ст. 270 КК).

Стаття складається з двох частин, що містять заборонювальні норми, та примітки. Родовим об'єктом злочину є громадська безпека. Безпосереднім об'єктом злочину є пожежна безпека. Додатковими необхідними безпосередніми об'єктами злочину виступають здоров'я людини або власність. Додатковими факультативними безпосередніми об'єктами злочину є життя, довкілля та інші об'єкти кримінально-правової охорони.

Об'єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 270 КК) містить: 1) діяння у формі порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки; 2) наслідки у вигляді виникнення пожежі, якою заподіяно шкоду здоров'ю людей або майнову шкоду у великому розмірі; 3) причиновий зв'язок між указаними діянням і наслідками.

Порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки може полягати як у дії, так і в бездіяльності. Встановлені законодавством вимоги пожежної безпеки — це положення, які встановлюють норми та правила щодо запобігання виникненню пожежі (містяться в законах, стандартах, інструкціях тощо). Пожежа — це неконтрольо-ване горіння предметів поза спеціальним вогнищем, що створює безпосередню небезпеку для життя і здоров'я людини, власності, довкілля, нормальної діяльності підприємств, організацій чи установ або заподіює їм шкоду. Шкода здоров 'ю людей — це заподіяння внаслідок пожежі хоча б одній особі опіків, травм, які оцінюються як легкі або середньої тяжкості тілесні ушкодження. Майнова шкода вважається заподіяною у великих розмірах, якщо прямі збитки становлять суму, яка в 300 та більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (примітка до ст. 270 КК).

Спеціальні питання кваліфікації та призначення покарання за цей злочин, тлумачення окремих термінів і понять, відмежування його від інших злочинів розкриваються в постанові Пленуму Верховного Суду України від 2 липня 1976 р. № 4 «Про судову практику в справах про знищення державного та колективного майна шляхом підпалу або внаслідок порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки».

Злочин є закінченим з моменту настання суспільно небезпечних наслідків, передбачених ч. 1 ст. 270 КК (матеріальний склад).

Суб'єкт злочину спеціальний, тобто особа (як службова, так і приватна), на яку покладено обов'язки з дотримання відповідних правил.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується необережністю щодо наслідків. Порушення ж може бути умисним або необережним.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 270 КК) є спричинення ним: 1) загибелі людей; 2) майнової шкоди в особливо великому розмірі; 3) інших тяжких наслідків.

Загибель людей — це смерть хоча б однієї особи. Майнова шкода вважається заподіяною в особливо великих розмірах, якщо прямі збитки становлять суму, яка в 1000 та більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (примітка до ст. 270). Інші тяжкі наслідки — це заподіяння хоча б одній особі тяжких тілесних ушкоджень або середньої тяжкості тілесних ушкоджень кільком особам, порушення роботи транспорту, зв'язку тощо.

3. Задача:

Під час митного огляду в зоні митного контролю аеропорту «Бориспіль» працівниками митниці у пасажира Ф. при виїзді з України було знайдено та вилучено пістолет та вісім набоїв до нього, які він зберігав і носив без відповідного дозволу.

Кваліфікуйте дії Ф.

Відповідь:

Дії Ф. потрібно кваліфікувати за ч. 1 ст. 263 і ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 201

КК як незаконні придбання, носіння та зберігання вогнепальної зброї й бойових припасів до неї, а також як закінчений замах на вчинення контрабанди вогнепальної зброї й бойових припасів до неї.

Білет № 43

1. Специфічні прояви співучасті (ексцес виконавця, посереднє виконання злочину, співучасть у злочині зі спеціальним суб'єктом, провокація злочину, невдалі організація, пособництво чи підбурювання до злочину, добровільна відмова співучасників від доведення злочину до кінця).

Посереднє виконавство — це коли виконавець особисто не виконує дій, які утворюють об'єктивну сторону злочину або особисто виконує лише частину таких дій. Іншу частину дій вчиняє особа, яка через малолітство, розумову відсталість, психічну хворобу та з інших причин не могла розуміти характеру і значення дій, що нею вчинялися. Суб'єкт, який використовує для досягнення своїй цілей названих осіб, відповідає як виконавець злочину без посилання на ст. 27 КК.

Співвиконавство у злочинах зі спеціальним суб'єктом можливе тільки як спільна протиправна діяльність декількох спеціальних суб'єктів. Якщо ж поряд з указаним у законі виконавцем об'єктивну сторону цього злочину виконує інша особа, яка не відповідає ознакам спеціального суб'єкта, то вона розглядається як пособник. Тобто, виконавцем цих злочинів може бути тільки спеціальний суб'єкт, а як організатор, підбурювач, пособник можуть виступати й інші особи, не наділені ознаками спеціального суб'єкта.

Провокацією злочину визнається ситуація, коли особа підбурює (провокує) виконавця або інших співучасників на вчинення злочину з метою його подальшого викриття.

Ексцес виконавця має місце там, де інші співучасники не передбачали, не бажали і не допускали вчинення тих злочинних дій, що вчинив виконавець. Розрізняють два види ексцесу: кількісний і якісний. Ця різниця має певне практичне значення, оскільки впливає на кваліфікацію, зокрема на кваліфікацію дії виконавця.

Невдале підбурювання має місце там, де можливий (потенційний) виконавець відхиляє пропозицію вчинити злочин, що може виходити від підбурювача, пособника чи навіть організатора. У таких ситуаціях потенційний виконавець кримінальної відповідальності не несе, а інші співучасники відповідають за готування до злочину, який вони бажали вчинити, — тобто за ч. 1 ст. 14 і відповідною статтею Особливої частини КК, оскільки їхня діяльність із підшукування співучасників є не що інше, як готування до злочину, прямо зазначене у цій статті КК.

У разі добровільної відмови від вчинення злочину виконавець (сггіввиконавець) не підлягає кримінальній відповідальності за наявності умов, передбачених ст. 17 КК. У цьому випадку інші співучасники підлягають кримінальній відповідальності за готування до того злочину або замах на той злочин, від вчинення якого добровільно відмовився виконавець.

У разі добровільної відмови будь-кого зі співучасників виконавець підлягає кримінальній відповідальності за готування до злочину або за замах на злочин, залежно від того, на якій із цих стадій його діяння було припинено.

2. Порушення вимог законодавства про охорону праці (ст. 271 КК).

Стаття складається з двох частин, що містять заборонювальні норми. Родовим об'єктом злочину є безпека виробництва, тобто суспільні відносини, що забезпечують безпечні умови праці, випуск продукції, експлуатації певних підприємств, будівель та споруд, а також використання промислової продукції, і запобігають шкідливому впливу небезпечних та шкідливих виробничих факторів на індивідуально-невизначене коло громадян. Безпосередній об'єкт злочину — безпека праці, тобто стан умов праці, за якого виключено вплив на працюючих небезпечних і шкідливих факторів виробництва. Додатковими необхідними безпосередніми об'єктами злочину є здоров'я людини. Додаткові факультативні безпосередні об'єкти злочину — життя людини, власність, довкілля. Потерпілими від злочину є тільки особи, які мають постійний чи тимчасовий зв'язок з певним підприємством, установою, організацією чи з виробничою діяльністю громадянина -суб'єкта підприємницької діяльності (безпосередньо працюють, прибули у відрядження, на практику, стажування або діяльність яких пов'язана з цим виробництвом тощо). Особи, які не пов'язані із зазначеним виробництвом, не можуть визнаватися потерпілими від цього злочину (представники контролюючих органів, замовники продукції чи послуг, особи, які випадково опинилися на території підприємства, установи, організації тощо).

Об'єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 271 КК) передбачає: 1) діяння у формі порушення вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів про охорону праці; 2) наслідки у вигляді заподіяння шкоди здоров'ю потерпілому; 3) причиновий зв'язок між указаними діянням і наслідками.

Порушення вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів про охорону праці — це різноманітні дії чи бездіяльність, ознаки яких визначаються змістом порушених норм (законів, постанов, інструкцій, положень, правил, наказів, розпоряджень тощо). Наприклад, це може бути допуск до роботи з обслуговування та ремонту електроустаткування без проведення інструктажу; незабезпечення працівників засобами індивідуального захисту; організація роботи на висоті під час грози тощо. Шкода здоров 'ю потерпілого — це заподіяння особі середньої тяжкості чи легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності.

Статтею 271 КК охоплюються порушення загальних правил охорони праці, тобто тих, які поширюються на всі галузі та види виробництва, стосуються всіх працівників і забезпечують безпеку осіб, пов'язаних з виробництвом. Такі правила передбачені: Законами України «Про охорону праці» (в редакції від 21 листопада 2002 р.), «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24 лютого 1994 р., «Про пожежну безпеку» від 17 грудня 1993 р., «Про пестициди і агрохімікати» від 2 березня 1995 р., «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення» (в редакції від 3 березня 1998 р.); Кодексом законів про працю України, постановами КМ України, відомчими нормативно-правовими актами (інструкціями, положеннями, правилами), а також нормативними актами підприємств, установ, організацій (накази, розпорядження керівників з питань охорони праці) тощо. Порушення спеціальних правил безпеки, які стосуються виконання робіт з підвищеною небезпекою, діють на вибухонебезпечних підприємствах або у вибухонебезпечних цехах; порушення правил ядерної або радіаційної безпеки, безпечного використання промислової продукції або безпечної експлуатації будівель і споруд статтею 271 КК не охоплюються та потребують кваліфікації відповідно за статтями 272-275 КК.

Злочин є закінченим з моменту настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді заподіяння шкоди здоров'ю потерпілого (матеріальний склад).

Суб'єкт злочину — спеціальний, тобто службова особа підприємства, установи, організації або громадянин — суб'єкт підприємницької діяльності, на яких покладено обов'язки з дотримання правил охорони праці.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується необережністю щодо наслідків. Саме порушення може бути умисним або необережним.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 271 КК) є спричинення ним: 1) загибелі людей; 2) інших тяжких наслідків.

Загибель людей — це випадки смерті однієї або кількох осіб. Інші тяжкі наслідки — це випадки заподіяння тяжких тілесних ушкоджень хоча б одній людині, середньої тяжкості тілесних ушкоджень двом і більше особам, шкоди у великих розмірах підприємству, установі, організації чи громадянам, а так само тривалий простій підприємств, цехів або їх виробничих дільниць.

3. Задача:

Н., працюючи головним бухгалтером машинобудівного заводу, за вказівкою заступника директора заводу У., протягом 2011 р. занижував розмір отриманого прибутку через перекручення бухгалтерського обліку та звітності. Внаслідок цього не був сплачений податок на загальну суму 1700 тис. гривень.

Кваліфікуйте дії Н. та У.

Відповідь:

Дії Н. потрібно кваліфікувати за ч. 2 ст. 366 і ч. 2 ст. 212 КК як службове підроблення, тобто внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, що спричинило тяжкі наслідки, та ухилення від сплати податків, вчинене службовою особою підприємства, яка виконує адміністративно-господарські функції, що призвело до фактичного ненадходження до бюджету коштів у великих розмірах, вчинене за попередньою змовою групою осіб.

Тяжкі наслідки вважаються такі, які у 250 разів і більше перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян (п. 4 примітки до ст. 364 КК). Великий розмір коштів при ухиленні від сплати податків — такий, що у 3000 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (примітка до ст. 212 КК).

Дії У. потрібно кваліфікувати за ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 212 і ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 366 КК, бо згідно з його вказівкам були вчинені згадані вище злочини та ч. 3 ст. 365 КК, так як він перевищив службові повноваження, що завдало тяжкі наслідки (спричинення матеріальних збитків, які у 250 і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян).

Білет № 44

1. Поняття та види причетності до злочину. Кримінальна відповідальність за причетність до злочину.

Причетність до злочину — це дія чи бездіяльність, яка хоча і пов'язана з вчиненням злочину, але не є співучастю в ньому.

На підставі положень частин 6 і 7 ст. 27 КК, з урахуванням теорії і сформованої практики, виділяються такі види причетності до злочину:

Заздалегідь не обіцяне (тобто не обіцяне до закінчення (завершення) злочину) приховування злочину.

Заздалегідь не обіцяне придбання чи збут майна, добутого злочинним шляхом.

3) Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Заздалегідь не обіцяне потурання злочину.

Неповідомлення про злочин — це заздалегідь не обіцяне неповідомлення про достовірно відомий особливо тяжкий злочин, що готується, вчинюється або вчинено, тягне за собою кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених цим Кодексом.

Ці види причетності є самостійними злочинами і тому тягнуть за собою кримінальну відповідальність.

Приховування злочину — це активна діяльність особи по приховуванню злочинця, засобів і знарядь вчинення злочину, його слідів або предметів, здобутих злочинним шляхом. Причому мова йде тільки про заздалегідь не обіцяне приховування, тобто про приховування, не обіцяне до закінчення (завершення) злочину. Це, наприклад, випадок, коли вбивця в закривавленому одязі після вчинення злочину прийшов до свого знайомого і, розповівши про те, що трапилося, попросив дати йому інший одяг, а закривавлений спалити, що знайомий і вчинив. Перед нами заздалегідь не обіцяне приховування як злочинця, так і слідів злочину. Такий приховувач несе відповідальність за ст. 396 КК. Ця стаття встановлює відповідальність за заздалегідь не обіцяне приховування лише тяжких або особливо тяжких злочинів. Приховування злочинів середньої або невеликої тяжкості кримінальній відповідальності не підлягає. Причому в силу ч. 2 ст. 396 КК не підлягають кримінальній відповідальності за приховування тяжких і особливо тяжких злочинів члени сім'ї особи, яка вчинила злочин, а також її близькі родичі, коло яких визначається законом. Відповідно до п. 11 ст. 32 КПК ними вважаються батьки, дружина, чоловік, діти, рідні брати і сестри, дід, баба, внуки.

В теорії кримінального права заздалегідь не обіцяне сприяння учасникам злочинних організацій чи укриття їх злочинної діяльності (ст. 256 КК), іноді, виділяється як самостійний вид причетності до злочину.

Так М. Мельник вважає, що це є особливим видом причетності, бо воно можливе щодо окремих злочинів, пов'язаних із створенням та функціонуванням злочинних організацій.

Придбання чи збут майна, здобутого злочинним шляхом, — це активна діяльність особи, що виявляється у купівлі або іншій опла-тній передачі майна, здобутого злочинним шляхом, або зберіганні такого майна. Мова йде лише про дії, заздалегідь не обіцяні. Якщо такі дії були заздалегідь обіцяні, то вони утворять, у силу ч. 5 ст. 27 КК, пособництво. Придбання і збут, що не були заздалегідь обіцяні до закінчення злочину, тягнуть за собою відповідальність за самостійний злочин за ст. 198 КК — як вид причетності до злочину (ч. 6 ст. 27 КК). Даний злочин передбачає знання суб'єктом того, що придбане ним майно здобуто злочинним шляхом, тобто в результаті конкретного злочину, крадіжки, розбою тощо.

3) Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом.

До даного виду причетності слід віднести злочини передбачені ст. ст. 209 та 306 КК.

а) легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом (ст. 209 КК);

б) використання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів (ст. 306 КК). Мова йде лише про дії, заздалегідь не обіцяні. Якщо такі дії були заздалегідь обіцяні, то вони утворять, у силу ч. 5 ст. 27, пособництво.

4) Потурання виражається в тому, що особа, яка зобов'язана була і могла перешкодити вчиненню злочину, такому злочину не перешко- джає: злочин відбувається. Наприклад, працівник міліції, знаючи про злочин, що готується, його не припиняє, хоча зобов'язаний був це зро- бити, а тому злочин вчиняється.

У Загальній частині КК прямо не встановлено відповідальність за потурання. Питання про відповідальність за потурання вирішується таким чином:

якщо воно було заздалегідь обіцяним, то стає пособництвом, тому що таке потурання є не що інше, як усунення перешкод вчиненню злочину чи сприяння приховуванню злочину (ч. 5 ст. 27);

заздалегідь же не обіцяне потурання утворює собою у випадках, передбачених в Особливій частині КК, службовий злочин (зловживання службовим становищем — ст. 364, службова недбалість — ст. 367). Можлива і відповідальність за згаданою вище ст. 256, а також за ст. 426 КК.

Таким чином, з закону випливає, що наявність заздалегідь даної обіцянки чи її відсутність дає можливість дати різну юридичну оцінку приховуванню, придбанню або збуту предметів, здобутих злочинним шляхом, і потуранню. Якщо ці дії (бездіяльність) були заздалегідь обіцяні — це пособництво злочину, якщо така обіцянка була дана після закінчення злочину, відповідальність настає за самостійний злочин у випадках, передбачених у КК.

5) Неповідомлення про злочин — це заздалегідь не обіцяне непо- відомлення про достовірно відомий особливо тяжкий злочин, що готу- ється, вчинюється або вчинено.

Чинний КК окремо не передбачає спеціальної норми про відповідальність за недонесення (як це було передбачено в КК 1960 р.). На думку М. Мельника відповідальність за недонесення передбачена статтями 384, 385 КК, якщо ж заздалегідь не обіцяне неповідомлення про злочин створює умови, які сприяють злочинній діяльності учасників злочинної організації, вчинене слід кваліфікувати за ст. 256 КК.

2. Порушення правил безпеки на вибухонебезпечних підприємствах або у вибухонебезпечних цехах (ст. 273 КК).

Стаття складається з двох частин, які містять заборонювальні норми. Родовим об'єктом злочину є безпека виробництва. Безпосередній об'єкт злочину — безпека на вибухонебезпечних підприємствах або у вибухонебезпечних цехах. Додатковим необхідним безпосереднім об'єктом злочину є здоров'я людини. Додаткові факультативні безпосередні об'єкти злочину — життя людини, власність, довкілля. Потерпілими від злочину можуть бути як працівники вибухонебезпечних підприємств (цехів), так і сторонні особи.

Об'єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 273 КК) характеризується: 1) діянням у формі порушення правил безпеки на вибухонебезпечних підприємствах або у вибухонебезпечних цехах; 2) наслідками у вигляді створення загрози загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків, заподіянням шкоди здоров'ю потерпілого; 3) причиновим зв'язком між указаними діянням і наслідками; 4) місцем вчинення злочину.

Порушення правил безпеки на вибухонебезпечних підприємствах або у вибухонебезпечних цехах полягає у діях, які заборонені відповідними правилами (наприклад, проведення роботи з використанням відкритого вогню у шахті з підвищеною концентрацією вугільного пилу), або бездіяльності — невиконанні дій, які винний міг і повинен був вчинити (неувімкнення вентиляції, невжиття заходів при вияв ленні того, що кількість вибухових речовин в певному складі перевищує допустиму тощо). Відповідно до ст. 273 КК як правила безпеки на вибухонебезпечних підприємствах або у вибухонебезпечних цехах слід розуміти будь-які нормативно-правові акти (закони, постанови, інструкції, правила тощо), що містять відповідні норми. При цьому слід мати на увазі, що вони не обмежуються лише правилами поводження з вибуховими речовинами, за порушення яких передбачено кримінальну відповідальність у статті 267 КК. Правила попередження вибухів та захисту від вибухів, які діють на вибухонебезпечних підприємствах і в цехах, охоплюють не лише поведінку з вибуховими речовинами, а й вимоги до дотримання технологічної дисципліни, виконання окремих видів робіт на виробництві, де такі речовини не використовуються. Належність підприємства (цеху) до вибухонебезпечних визначається категорією і класом виробництва, встановленими технологічним регламентом.

Вибухобезпечність — це стан виробничого процесу, за якого виключається можливість вибуху або у випадку його виникнення виключається вплив на людей небезпечних і шкідливих факторів, що пов'язані з вибухом, та забезпечується зберігання матеріальних цінностей.

Загроза загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків — це такі зміни у стані виробничих об'єктів, підприємств, унаслідок яких виникає реальна небезпека життю людей або реальна небезпека заподіяння (настання) шкоди вказаним у цих статтях благам. Тяжкість ймовірних наслідків визначається залежно від цінності благ, які поставлено під загрозу, кількості осіб, які можуть постраждати від небезпечних дій, розміру можливої матеріальної шкоди тощо.

Місцем вчинення злочину є вибухонебезпечні підприємства або вибухонебезпечні цехи, тобто підприємства та цехи, функціонування яких пов'язане з постійною небезпекою (загрозою) вибуху. Під вибухом. звичайно розуміють процес вивільнення великої кількості енергії в обмеженому об'ємі за короткий проміжок часу. Підприємством у ст. 273 КК розуміються виробничі установи, які: а) мають відокремлену територію, організаційну самостійність; б) займаються виробничою діяльністю — виготовленням чи ремонтом продукції виробничого призначення чи товарів народного споживання, добуванням корисних копалин, створенням сільськогосподарської продукції, наданням транспортних послуг тощо; в) на яких існує небезпека вибуху. Цех — це основний структурний підрозділ виробничого підприємства, до якого можуть бути віднесені не підприємства в цілому, а їх окремі складові (дільниці, відділення, склади, лабораторії), а також установки, обладнання та інші об'єкти, що знаходяться поза межами підприємства. Місцем вчинення передбаченого статтею 273 КК злочину, не можуть визнаватися об'єкти невиробничого призначення, наприклад, опалювальні котельні, бойлерні, паросилові цехи, трансформаторні підстанції тощо. Водночас порушення правил вибухобезпеки у виробничих підрозділах, які перебувають у складі військових частин, навчальних закладів чи наукових установ і які в установленому порядку віднесені до певної категорії вибухонебезпечності, охоплюється статтею 273 КК.

Злочин є закінченим з моменту настання наслідків у вигляді створення загрози загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків або заподіяння шкоди здоров'ю потерпілого (матеріальний склад).

Суб'єкт злочину — спеціальний. Це особа, зобов'язана дотримуватися правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується необережністю щодо наслідків. Власне порушення може бути умисним або необережним.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 273 КК) є спричинення ним: 1) загибелі людей; 2) інших тяжких наслідків.

3. Задача:

Ж., Р. та А. організували підпільний цех з виробництва коньячних виробів, використовуючи при цьому недоброякісний спирт. Вони закупили партію підроблених акцизних марок і наклеювали їх на пляшки. Після придбання і вжиття коньяку, виробленого в цьому цеху, четверо громадян отруїлися і перебували на лікуванні в амбулаторних умовах протягом 21 дня. Ж., Р., та А. встигли отримати доход в сумі 7000 гривень.

Кваліфікуйте дії зазначених осіб.

Відповідь:

Дії Ж., Р., та А. потрібно кваліфікувати за ч. 3 ст. 204 і ч. 2 ст. 216 КК як незаконне виготовлення алкогольних напоїв шляхом відкриття підпільного цеху, що призвело до тяжких наслідків у вигляді тривалого розладу здоров'я (більше ніж 21 день) у чотирьох осіб, та незаконне використання підроблених марок акцизного збору, вчинене за попередньою змовою групи осіб.

Білет № 45

1. Поняття та види множинності злочинів. Відмінність множинності злочинів від триваючих, продовжуваних та складних (складених) злочинів.

Множинність злочинів — це вчинення особою двох чи більше суспільно небезпечних діянь, кожне з яких утворює ознаки самостійного складу злочину.

Загальні ознаки множинності злочинів:

Якщо вчиняються два чи більше злочинів, це значить, що заподіюється шкода або ставиться під загрозу заподіяння шкоди більш широке коло суспільних відносин.

Вчинення однією особою або співучасниками двох чи більше злочинів свідчить про стійку антисоціальну спрямованість злочинних діянь.

Вчинення двох, а часто й більшого числа злочинів негативно впливає й на інших нестійких членів суспільства, породжуючи в них ілюзію безкарності.

Множинність — одне з поширених явищ у структурі і динаміці злочинності.

Передбачені у розділі VII Загальної частини КК повторність, сукупність та рецидив злочинів є окремими формами (видами) множинності злочинів, кожна з яких має специфічний кримінально-правовий зміст. Водночас цей зміст визначений у КК таким чином, що деякі із цих форм не виключають одна одну. Тому вчинення особою двох або більше злочинів може за відповідних умов утворювати сукупність і повторність (наприклад, вчинення грабежу особою, яка раніше вчинила крадіжку), повторність і рецидив (наприклад, вчинення вимагання особою, яка має судимість за шахрайство) (п. 2 постанови ПВС України від 4 червня 2010 р. № 7 «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки»).

Форми (види) множинності злочинів:

Повторністю злочинів визнається вчинення двох чи більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини КК (ч. 1 ст. 32 КК). Вчинення двох чи більше злочинів, передбачених різними статтями КК, визнається повторним лише у випадках, передбачених в Особливій частині КК.

Сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох чи більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини КК, за жоден з яких її не було засуджено (ч. 1 ст. 33 КК). За сукупності злочинів кожен з них підлягає кваліфікації за відповідною статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу.

Рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин (ч. 1 ст. 34 КК).

Згідно п. 6 п. 2 постанови ПВС України від 4 червня 2010 р. № 7 «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки», від повторності злочинів необхідно відрізняти продовжуваний злочин, який відповідно до частини другої статті 32 КК складається з двох або більше тотожних діянь, об'єднаних єдиним злочинним наміром. Об'єднання тотожних діянь єдиним злочинним наміром означає, що до вчинення першого з низки тотожних діянь особа усвідомлює, що для реалізації її злочинного наміру необхідно вчинити декілька таких діянь, кожне з яких спрямовано на реалізацію цього наміру. Такі діяння не утворюють повторності, оскільки кожне з них стає елементом одиничного (єдиного) злочину і окремим (самостійним) злочином щодо будь-якого іншого з цих діянь бути не може, а при повторності тотожних злочинів кожен із них має свою суб'єктивну сторону, зокрема самостійний умисел, який виникає щоразу перед вчиненням окремого злочину.

Якщо склад злочину, визнаного продовжуваним, передбачає певні кількісні показники, які впливають на його кваліфікацію (розмір викраденого майна, розмір заподіяної шкоди тощо), то при його кваліфікації враховується загальна сума таких показників, пов'язаних з кожним із вчинених особою діянь, що утворюють продовжуваний злочин, і при визначенні їх розміру необхідно виходити з кількості неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, вирахуваних за кожен період вчинення продовжуваного злочину окремо.

При повторності злочинів відповідні кількісні показники обчислюються за кожен злочин окремо; розмір цих показників визначається в порядку, встановленому на час вчинення кожного злочину, і загальна їх сума на кваліфікацію злочинів не впливає. За наявності складеного злочину вчинене кваліфікується за однією статтею КК, за ідеальної або реальної сукупності застосовуються дві чи більше статей КК — залежно від того, скільки злочинів входить до цієї сукупності. Така кваліфікація обумовлена тим, що складений злочин розглядається самим законом як єдиний, один злочин. За сукупності ж злочинів у діях особи є два чи більше злочинів, кожен з яких передбачений певною статтею КК.

Практичне значення множинності злочинів полягає в тому, що форми (види) множинності враховуються при кваліфікації злочинів та призначенні покарання, у вирішенні питання щодо можливості звільнення від кримінальної відповідальності й покарання.

2. Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами (ст. 286 КК). Постанова Пленуму Верховного Суду України від № 14 від 23 грудня 2005 р. «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» (із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України № 18 від 19 грудня 2008 p.).

Стаття складається з трьох частин, що містять заборонювальні норми, та примітки. Родовим об'єктом злочину є безпека руху або експлуатації транспорту — це сукупність суспільних відносин, які складаються з приводу убезпечення від шкоди, яка може бути заподіяна під час руху (пересування людей та переміщення вантажів) за допомогою транспортних засобів або експлуатації транспорту. Безпосередній об'єкт злочину — безпека дорожнього руху або експлуатації автотранспорту і міського електротранспорту. Додатковим необхідним безпосереднім об'єктом злочину є здоров'я і життя людини.

Предметом злочину, згідно з прим. до ст. 286 КК, є транспортні засоби, під якими в цій статті та статтях 287, 289 і 290 КК слід розуміти всі види автомобілів, трактори та інші самохідні машини, трамваї і тролейбуси, а також мотоцикли та інші механічні транспортні засоби. Механічний транспортний засіб — це транспортний засіб, що приводиться в рух з допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини і механізми (крім транспортних засобів, робочий об'єм двигуна яких не перевищує 50 куб. см), а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт.

Об'єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 286 КК) містить: 1) діяння (дія чи бездіяльність) у формі порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту; 2) наслідки у вигляді спричинення потерпілому середньої тяжкості тілесного ушкодження; 3) причиновий зв'язок між діянням і наслідками; 4) обстановку вчинення злочину.

Діяння при вчиненні цього злочину завжди пов'язане з недотриманням вимог відповідних нормативних актів — правил безпеки руху та експлуатації транспортних засобів. Такі правила встановлено в законах та інших нормативно-правових актах, насамперед у Правилах дорожнього руху. Порушення правил безпеки дорожнього руху може полягати в перевищенні швидкості, порушенні правил обгону, об'їзду перешкод, проїзду перехресть, користування зовнішніми світловими приладами, буксирування, їзди з причепом тощо. Порушення правил експлуатації транспорту може полягати в недотриманні водієм технічних умов експлуатації, порушенні порядку перевезення пасажирів, неправильному завантаженні, укладанні та закріпленні вантажів тощо. Причиновий зв'язок між діянням і наслідками (спричиненням потерпілому середньої тяжкості тілесного ушкодження) має місце тоді, коли порушення правил безпеки руху або експлуатації транспорту, допущене винним, закономірно, з необхідністю тягне за собою наслідки, передбачені ст. 286 КК. Обстановка вчинення злочину характеризується тим, що діяння вчиняється та наслідки настають в обстановці дорожнього руху, тобто в процесі пересування транспортних засобів. Тому не охоплюється ст. 286 КК заподіяння шкоди під час ремонту транспортних засобів чи виконання ними певних спеціальних (не транспортних) операцій (наприклад, під час переміщення ґрунту бульдозером, збирання врожаю самохідним комбайном).

Спеціальні питання кваліфікації та призначення покарання за цей злочин, тлумачення окремих термінів і понять, відмежування його від інших злочинів розкриваються в постанові Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23 грудня 2005 р. «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» (із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України № 18 від 19 грудня 2008 р.).

Злочин є закінченим з моменту настання зазначених у ст. 286 КК наслідків (матеріальний склад).

Суб'єкт злочину — спеціальний, тобто фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку і керує транспортним засобом (водій; інструктор, який керує навчальним водінням; службова особа, яка дає водієві обов'язкові для виконання вказівки тощо). При цьому не мають значення наявність чи відсутність в особи права володіння чи користування цим транспортним засобом, посвідчення на право управління транспортним засобом.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується необережною формою вини, що визначається характером ставлення винного до наслідків. Сама ж дія чи бездіяльність під час порушення правил безпеки руху або експлуатації транспорту може бути як умисною, так і необережною.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 286 КК) є спричинення в результаті порушення правил безпеки дорожнього руху чи експлуатації транспорту смерті потерпілого або заподіяння тяжкого тілесного ушкодження.

Особливо кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 3 ст. 286 КК) є спричинення в результаті порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту загибелі кількох осіб.

Порушення особою правил безпеки дорожнього руху чи експлуатації транспорту, яке спричинило наслідки, передбачені різними частинами ст. 286 КК, слід кваліфікувати як один злочин за тією її частиною, яка передбачає більш тяжкі наслідки. Якщо ж наслідки, зазначені у різних частинах ст. 286 КК, спричинені двома або більше порушеннями, винна особа має нести відповідальність за сукупністю злочинів, передбачених ними нормами. У разі загибелі двох людей під час різних дорожньо-транспортних подій винна особа має відповідати за ч. 2 ст. 286 КК. Водій, який після вчинення злочину завідомо залишив потерпілого в небезпечному для життя стані, повинен нести відповідальність за сукупністю злочинів (за відповідною частиною ст. 286 КК і відповідною частиною ст. 135 КК). Якщо в діях водія немає складу злочину, передбаченого ст. 286, але життя потерпілого було поставлено під загрозу внаслідок вчиненої водієм дорожньо-транспортної пригоди, то завідоме залишення потерпілого без допомоги за наявності інших необхідних ознак тягне відповідальність за ч. 1 або 3 ст. 135 КК, але в разі миттєвої загибелі потерпілого відповідальність за ст. 135 КК виключається.

Білет № 46

⇐ Предыдущая 37 38 39 40 414243 44 45 46 Следующая ⇒

Последнее изменение этой страницы: 2019-04-09; Просмотров: 500; Нарушение авторского права страницы