Поняття, ознаки та значення суб'єктивної сторони складу злочину.

У ч. 2 ст. 2 КК України закріплено один із найважливіших принци­пів кримінального права — можливість відповідальності лише за наяв­ності вини. «Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде до­ведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду». Чітке законодавче формулювання цього принципу є важливою гарантією дотримання законності в діяльності правоохоронних органів.

Суб'єктивна сторона — це ознаки, які характеризують злочин з його внутрішнього боку.

До обов'язкових ознак суб'єктивної сторони належать: вина у фо­рмі умислу чи необережності; до факультативних: мотив злочину, мета злочину, емоційний стан.

Вина — це психічне ставлення осудної особи до скоєного нею сус­пільно небезпечного діяння, а в злочинах із матеріальним складом — і до його наслідків у формі умислу чи необережності (ст. 23 КК).

Мотив злочину — усвідомлене спонукання особи, яке викликало у неї рішучість вчинення злочину; інтегральний психічний утвір, який спонукає особу до вчинення суспільно небезпечного діяння та є його підставою.

Мета злочину — уявлення про бажаний результат, досягнути яко­го прагне особа.

Умисел поділяється на прямий і непрямий.

Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпеч­ний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні на­слідки і бажала їх настання (ч. 1 ст. 24 КК).

Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небез­печний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання (ч. 2 ст. 24 КК).

Умисел у формальному складі злочину, якщо особа усвідомлю­вала суспільно небезпечний характер свого діяння і бажала вчинити його.

Необережність поділяється на злочинну самовпевненість і злочин­ну недбалість.

Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа пе­редбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків сво­го діяння, але легковажно розраховувала на їх відвернення (ч. 2 ст. 25 КК).

Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передба­чала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діян­ня, хоча повинна була і могла їх передбачити (ч. 3 ст. 25 КК).

Практичне значення суб'єктивної сторони злочину: вона є еле­ментом складу злочину і входить до підстави кримінальної відповіда­льності; ознаки суб'єктивної сторони визначають суспільну небезпеч­ність злочину; від визначення її ознак залежить правильна кваліфікація злочину; вона допомагає розмежувати злочини, а також відмежувати злочинні діяння від незлочинних.

2. Ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових плате­жів) (ст. 212 КК).

Стаття складається з чотирьох частин (перші три є заборонюваль-ними нормами, а четверта — заохочувальною) та примітки. Родовим об'єктом злочину є сфера господарської діяльності. Безпосередній об'єкт злочину — встановлений законодавством порядок державного регулювання оподаткування юридичних і фізичних осіб та формування прибуткової частини державного бюджету. Предмет цього злочину становлять: грошові кошти у формі податків, зборів (обов'язкових платежів), що входять до системи оподаткування та введені в установ­леному законом порядку. Податки, збори (обов'язкові платежі), що належать до системи оподаткування та введені в установленому за­коном порядку — це обов'язкові внески до бюджету відповідного рів­ня чи державного цільового фонду, що здійснюються платниками в порядку та на умовах, визначених законами України про оподаткуван­ня (наприклад, податок на додану вартість, акцизний збір, державне мито, плата за землю тощо).

Об'єктивна сторона злочину передбачає три обов'язкові ознаки: 1) діяння — ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових пла­тежів), що входять до системи оподаткування та введені в установле­ному законом порядку; 2) наслідки — фактичне ненадходження до бюджетів або державних цільових фондів коштів у значних розмірах (ч. 1 ст. 212 КК), у великих розмірах (ч. 2 ст. 212 КК) або в особливо великих розмірах (ч. 3 ст. 212 КК); 3) причиновий зв'язок між діянням і наслідками.

Способи ухилення можуть бути різними (наприклад, неподання документів, пов'язаних із обчисленням та сплатою податків, зборів, інших обов'язкових платежів до бюджетів чи державних цільових фо­ндів (податкових декларацій, розрахунків, бухгалтерських звітів і ба­лансів тощо); приховування об'єктів оподаткування; заниження цих об'єктів; заниження сум податків, зборів, інших обов'язкових плате­жів; приховування факту втрати підстав для одержання пільг з оподат­кування; подання неправдивих відомостей чи документів, що засвід­чують право фізичної особи на податковий кредит або на податкову соціальну пільгу, тощо).

Під значним розміром коштів слід розуміти суми податків, зборів і інших обов'язкових платежів, які в 1000 та більше разів перевищу­ють установлений законодавством неоподатковуваний мінімум дохо­дів громадян; під великим розміром — суми, що в 3000 та більше ра­зів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян; під особливо великим розміром — суми, які в 5000 та більше разів перевищують той же мінімум (примітка до ст. 212 КК).

Спеціальні питання кваліфікації та призначення покарання за цей злочин, тлумачення певних термінів і понять, відмежування його від інших злочинів розкрито в постанові Пленуму Верховного Суду України № 15 від 8 жовтня 2004 р. «Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів».

Злочин є закінченим з моменту ненадходження зазначених сум до бюджету чи дежавних цільових фондів (матеріальний склад). Якщо за­кон пов'язує строк сплати з виконанням певної дії, то злочин вважа­ється закінченим з моменту фактичного ухилення від сплати. Умисне ухилення від сплати чи сплата у неповному обсязі сум податкових зо­бов'язань утворює закінчений склад злочину з моменту закінчення граничного строку, в який мали бути сплачені нараховані (донарахова­ні) такими органами суми зазначених зобов'язань.

Суб'єкт злочину — спеціальний: 1) службова особа підприємства, установи, організації незалежно від форми власності; 2) особа, що про­вадить підприємницьку діяльність без створення юридичної особи; 3) будь-яка інша особа, котра зобов'язана утримувати та (чи) сплачу­вати податки, збори (обов'язкові платежі).

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Про наявність умислу на вчинення цього злочину можуть свідчити, наприклад: відсутність податкового обліку чи ведення його з пору­шенням установленого порядку; перекручування в обліковій або звіт­ній документації; неоприбуткування готівкових коштів, одержаних за виконання робіт чи надання послуг; ведення подвійного (офіційного та неофіційного) обліку; використання банківських рахунків, про які не повідомлено органи державної податкової служби; завищення фактич­них затрат, що включаються до собівартості реалізованої продукції, тощо (абз. 3 п. 3 названої Постанови).

Кваліфікуючі ознаки злочину (ч. 2 ст. 212 КК): 1) вчинення його за попередньою змовою групою осіб; 2) фактичне ненадходження ко­штів у великих розмірах.

Особливо кваліфікуючі ознаки злочину (ч. 3 ст. 212 КК): 1) вчи­нення його особою, раніше судимою за ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів); 2) фактичне ненадходження до бю­джетів або державних цільових фондів коштів у особливо великих розмірах.

Частина 4 ст. 212 КК передбачає заохочувальну норму, відповідно до якої звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка вчинила діяння, передбачені частинами першою, другою, або діяння, передбачені частиною третьою (якщо вони призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів в особливо великих розмірах) цієї статті, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона до притягнення до кримінальної відпові­дальності сплатила податки, збори (обов'язкові платежі), а також від­шкодувала шкоду, завдану державі їх несвоєчасною сплатою (фінансо­ві санкції, пеня).

3. Задача:

Маючи при собі фінські ножі, В. і 3., скориставшись відсутністю сторожа, розбили вікно вітрини магазину та проникли до приміщення, де взяли 10 пляшок горілки на загальну суму 160 гривень. Коли вони почали виходити з магазину, з'явився сторож, який зробив спробу їх затримати і вилучити викрадене. Тоді вони наставили на нього ножі, пригрозили вбивством і зникли із пляшками горілки.

Кваліфікуйте дії В. і 3.

Відповідь:

Дії В. і 3. потрібно кваліфікувати за ч. 3 ст. 187 і ч. 2 ст. 263 КК як розбій, вчинений за попередньою змовою групою осіб, поєднаний з проникненням у приміщення, та незаконне поводження з холодною зброєю.

 

Білет № 34

1. Вина як головна ознака суб'єктивної сторони злочину. Фор­ми та види вини. Конституційні положення щодо встановлення вини при притягненні особи до кримінальної відповідальності.

Вина — це психічне ставлення осудної особи до скоєного нею сус­пільно небезпечного діяння і до його наслідків у формі умислу або не­обережності (ст. 23 КК). У ст. 62 Конституції України закріплено один із найважливіших принципів кримінального права — можливість від­повідальності лише за наявності вини. «Особа вважається невинува­тою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному пока­ранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду». Чітке законодавче форму­лювання цього принципу є важливою гарантією дотримання законнос­ті в діяльності правоохоронних органів і свідчить про недопустимість об'єктивного ставлення у вину. Спираючись на це, можна визначити вину як обов'язкову ознаку суб'єктивної сторони злочину.

Форми вини: умисна, необережна і змішана.

Категорії вини: зміст, сутність і ступінь.

Зміст вини — це відображення у свідомості людини об'єктивних ознак злочину.

Сутність вини — негативне ставлення злочинця до суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом.

Ступінь вини характеризується тяжкістю вчиненого діяння і не­безпечністю особи винного.

Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпеч­ний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні на­слідки і бажала їх настання (ч. 1 ст. 24 КК).

Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небез­печний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання (ч. 2 ст. 24 КК).

Необережність поділяється на злочинну самовпевненість та зло­чинну недбалість.

Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа пе­редбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків сво­го діяння, але легковажно розраховувала на їх відвернення (ч. 2 ст. 25 КК).

Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передба­чала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діян­ня, хоча повинна була і могла їх передбачити (ч. 3 ст. 25 КК).

Змішана (подвійна) форма вини — якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його про­міжні суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання і при цьому до інших (кінцевих) наслідків ставилася необережно.

⇐ Предыдущая32333435363738394041Следующая ⇒

Поделиться: