Конституційний суд України — єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні

У сучасному суспільстві Конституція виступає основним законом держави, який закріплює державний та суспільний лад в країні, порядок організації і здійснення державної влади, визначає основні державно-правові інститути, порядок їх організації та компетенцію, принципи взаємовідносин особи і держави і, таким чином, встановлює принципи регулювання суспільних відносин. такі відносини визначають сутність держави, її політичну і соціальну спрямованість, тому вони об’єктивно потребують не лише закріплення в основному Законі, яким є Конституція, а й вимагають забезпечення своєї стабільності та особливого рівня правового захисту.

Для реалізації такої потреби існує конституційна юрисдикція, тобто сфера особливої компетенції вирішувати питання про відповідність або невідповідність законів та інших нормативно-правових актів, а також дій чи бездіяльності тих чи інших суб’єктів конституційно-правових відносин приписам існуючих конституційних норм. соціальна значущість конституційної юрисдикції визначає і суттєве соціальне значення суб’єкта, який уповноважений її здійснювати, тобто на практиці вирішувати питання, що належать до цієї особливої сфери владних повноважень.

Конституція посідає особливе місце в системі національного законодавства. Це виявляється у тому, що вона слугує базою для всіх інших законодавчих актів держави. Всі без винятку закони й підзаконні акти мають виходити з Конституції і не суперечити їй. У Конституції України про це прямо говориться у ч. 2 ст. 8: “Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй ”.

Це особливе місце, що його займає у правовій системі нашої держави Конституція, обумовлює необхідність її особливого захисту від будь-яких намагань порушити або обійти її нормативні приписи. стаття 1 Закону України “про Конституційний суд України в цілковитій відповідності з ч. 1 ст. 147 Конституції України визначає його як єдиний орган конституційної юрисдикції в державі. Це означає, що Конституційний суд України є єдиним органом, який уповноважений Конституцією вирішувати питання про відповідність нормам Конституції законів та інших нормативно-правових актів та давати офіційне тлумачення Конституції і законів України. таким чином, Конституційний суд виступає органом конституційного нагляду і контролю в країні.

Конституційний контроль у сучасному його розумінні з’явився в 1803 р. у США, коли Верховний суд сполучених Штатів оголосив, що федеральна Конституція — найвищий закон держави, і будь-який закон Конгресу, котрий суперечить Конституції, може бути визнаний судом неконституційним. Згодом такий порядок був запроваджений у цілому ряді держав американського і європейського континентів (Бразилія, Мексика, Норвегія, Греція тощо). Вже після першої світової війни в Європі сформувався новий підхід до здійснення конституційного контролю, який почав досить активно поширюватися й в інших регіонах. Вперше спеціальний орган конституційної юрисдикції з’явився в Австрії в 1920 р. пізніше аналогічні установи сформувалися в більшості країн Західної Європи.

У наш час існують дві системи конституційного контролю:

Англо-американська система, яка історично склалася першою і відзначається тим, що конституційність законів та інших нормативних актів у процесі розгляду конкретних справ уповноважені перевіряти суди загальної юрисдикції, які можуть визнати певний закон неконституційним. якщо надалі ця справа розглядається у Верховному суді країни, рішення останнього щодо відповідності спірного закону конституції стає обов’язковим для всіх судів у державі. За підтримки Верховним судом рішення про неконституційність закону застосування останнього судами припиняється, а законодавчий орган держави такий закон скасовує.

Європейська система, яка сформувалася в першій половині ХХ ст. і передбачає виокремлення повноважень щодо вирішення питання про конституційність законів і підзаконних актів зі сфери компетенції загальних судів і створення в межах судової системи держави спеціального органу конституційного нагляду і контролю. Цей орган може мати різні найменування: Конституційний трибунал (Іспанія, Польща, Португалія), державний трибунал (Ліхтенштейн), Конституційна рада (Франція), державна рада (Бельгія), Конституційний суд (Австрія, Болгарія, Естонія, Італія, Німеччина, Росія, Румунія, Словаччина, Угорщина) тощо.

Встановлення Конституцією України і Законом “про Конституційний суд України єдиного органу конституційної юрисдикції — Конституційного суду України — означає, що в нашій державі утвердилася європейська система конституційного контролю, і в ній не може існувати будь-якого іншого органу, який би був уповноважений давати висновки щодо відповідності чи невідповідності конституційним приписам законів і підзаконних актів, а також здійснювати їх офіційне тлумачення.

За своєю сутністю Конституційний суд України є юрисдикційним судовим органом. Він має правосудну природу і правосудний правовий статус та уповноважений здійснювати конституційне судочинство в Україні. Невипадково у ст. 124 основного Закону зазначається, що судочинство в Україні здійснюється Конституційним судом України і судами загальної юрисдикції. Це свідчить про пріоритетність Конституційного суду в системі судової влади нашої держави.

За змістом своєї діяльності Конституційний суд забезпечує правовий захист Конституції, вирішуючи питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і даючи офіційне тлумачення Конституції й законів України. Конституційний суд також посилює юридичний захист прав і свобод людини і громадянина й виступає арбітром у вирішенні конституційних конфліктів між гілками влади, тим самим сприяючи забезпеченню конституційної законності і верховенства права.

За формою своєї діяльності Конституційний суд є єдиним колегіальним органом конституційної юрисдикції. рішення і висновки Конституційного суду є результатом професійної колективної діяльності суддів Конституційного суду, делегованих різними гілками влади до його складу.

Основним завданням Конституційного суду України є гарантування верховенства Конституції України як основного Закону держави на всій території України. Відтак діяльність Конституційного суду України ґрунтується на принципах верховенства права, незалежності, колегіальності, рівноправності суддів, гласності, повноти і всебічності розгляду справ та обґрунтованості прийнятих рішень.

Важливість завдань, вирішення яких покладається на Конституційний суд, обумовлює необхідність існування системи правової регламентації його утворення і функціонування; основу такої системи складають норми Конституції і Закону України “про Конституційний суд України від 16 жовтня 1996 р. Сутність Конституційного суду, його призначення у суспільстві та державі визначають функції Конституційного суду, під якими слід розуміти основні напрями і види його діяльності, що здійснюються відповідно до Конституції і законів України.

Пріоритетною функцією Конституційного суду, без сумніву, є здійснення ним конституційного судочинства. Утім, ця функція — не єдиний напрям діяльності Конституційного суду України. інші його функції можна класифікувати за об’єктами та засобами і способами діяльності суду.

Об’єктами діяльності Конституційного суду є основи конституційного ладу України; конституційно-правовий статус людини і громадянина; форми безпосередньої демократії; основні засади організації й діяльності органів публічної влади.

За способами і засобами функції Конституційного суду можна класифікувати на функції конституційного контролю; офіційного тлумачення Конституції і законів; правової охорони Конституції; забезпечення принципу поділу влади (арбітражна функція); здійснення конституційного судочинства тощо.

Функція конституційного контролю полягає в тому, що Конституційний суд шляхом здійснення конституційного судочинства визначає конституційність законів та інших правових актів вищих органів державної влади, тобто контролює їх відповідність основному Закону.

Зміст функції офіційного тлумачення права визначається виключними повноваженнями Конституційного суду офіційно тлумачити Конституцію України та закони. рішення та висновки Конституційного суду щодо тлумачення законів є обов’язковими для всіх суб’єктів конституційних відносин, вони не потребують додаткового затвердження чи санкції з боку будь-якого державного органу, а також не можуть бути піддані сумніву або, тим паче, проігноровані.

Реалізуючи функцію правового захисту Конституції, Конституційний суд здійснює цілеспрямовану, передбачену Конституцією та законами, діяльність щодо вирішення питань відповідності законів та інших правових актів Конституції України та офіційного тлумачення основного та інших законів України. тим самим Конституційний суд упереджує порушення Конституції та скасовує правові акти, що є неконституційними.

Арбітражна функція Конституційного суду полягає в тому, що цей державний орган виступає важливим елементом системи стримувань і противаг між главою держави, парламентом, урядом і судами загальної юрисдикції. Незалежність як основний принцип організації й діяльності Конституційного суду і рівне представництво в його складі представників усіх гілок влади дає можливість неупереджено здійснювати конституційне судочинство та приймати рішення й висновки, що не піддаються перегляду і є обов’язковими для всіх без винятку.

Важливою функцією Конституційного суду є функція конституційного судочинства. Ця функція підкреслює приналежність Конституційного суду до судової гілки влади, що покликана реалізовувати функцію правосуддя в державі, тобто розв’язувати суперечності, які виникають в процесі правовідносин у суспільстві.

З метою реалізації функцій Конституційного суду Конституція і Закон України “про Конституційний суд України визначають повноваження Конституційного Суду, закріплені за ним для здійснення покладених на нього функцій. Зокрема, Конституційний суд Украї­ни приймає рішення та дає висновки у справах щодо: ??? конституційності законів та інших правових актів Верховної ради України, актів президента України, актів Кабінету Міністрів України та правових актів Верховної ради автономної республіки Крим. перевірці підлягають лише ті закони та правові акти, які набрали чинності. Конституційний суд не може здійснювати перевірку проектів відповідних правових актів (окрім актів щодо внесення змін до Конституції). при цьому розгляд і вирішення питань конституційності законів та інших правових актів здійснюється Конституційним судом за зверненням уповноважених суб’єктів, а не за власною іні­ціативою. Закони та інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним судом рішення про їх неконституційність. при цьому визнані неконституційними правові акти чи їх окремі положення не можуть прийматися відповідними суб’єктами правотворчості повторно в тій самій редакції; ??? відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної ради України для надання нею згоди на їх обов’язковість для України. перевірка на конституційність може стосуватися будь-якого з чинних міжнародних договорів України, незалежно від дати його укладення. Якщо такий договір за висновком Конституційного суду виявиться неконституційним, він втрачає обов’язковість для України. Коли ж йдеться про міжнародний договір, який лише внесено на розгляд парламенту, то в разі надання Конституційним Судом висновку щодо його неконституційності Верховна рада втрачає можливість ратифікувати цей договір;

??? додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення президента України з поста в порядку імпічменту. перевірці Конституційним судом підлягає додержання визначеної Конституцією процедури, що стосується: ініціювання відповідною кількістю народних депутатів питання про усунення президента України з поста в порядку імпічменту; створення для проведення розслідування спеціальної тимчасової слідчої комісії, включення до її складу спеціального прокурора і спеціальних слідчих; підготовки комісією за результатами розслідування своїх висновків і пропозицій; розгляду на парламентському пленарному засіданні зазначених висновків і пропозицій; прийняття Верховною радою рішення про звинувачення Президента і прийняття нею рішення про звернення до Конституційного суду за відповідним висновком. У разі, якщо Конституційний суд виявить недодержання конституційної процедури, розгляд справи буде автоматично припинений;

 офіційного тлумачення Конституції та законів України.

Метою офіційного тлумачення нормативних положень Конституції і законів України є встановлення їх однозначного і правильного розуміння застосування на всій території держави і надання роз’яснень практичного характеру з цього приводу. при цьому Кон­ституційний суд має право з’ясовувати і роз’ясняти, інтерпретувати і встановлювати зміст відповідних нормативних положень, але не може вносити до правових актів, які стали предметом розгляду, будь-яких змін чи доповнень.

У юридичній літературі різного тематичного спрямування нерідко зазначається, що тлумачення юридичних норм є сферою суспільної або державної діяльності, яка стосується, головним чином, вироблення у процесі тлумачення конституційно-правової орієнтації в розумінні й обґрунтуванні права. тлумачення норм Конституції, яке здійснює Конституційний суд України, нового змісту не породжує, воно лише примножує розуміння змісту прав та обов’язків і надає йому офіційного характеру. офіційна інтерпретація в даному випадку забезпечує правопорядок і законність в державі. Варто відзначити, що наразі більш як половина всіх рішень, прийнятих Конституційним судом України, як свідчить судова статистика, стосується офіційного тлумачення положень Конституції та законів України. Слід відзначити, що до повноважень Конституційного суду України не належать питання щодо законності актів органів державної влади, органів влади Автономної республіки Крим та органів місцевого самоврядування, а також інші питання, віднесені до компетен­ції судів загальної юрисдикції.

81. Конституційний Суд України — єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні, завданням якого є гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій території України. Конституційний Суд України складається з вісімнадцяти суддів — по шість призначаються Президентом, Верховною Радою та з'їздом суддів України. Діяльність Конституційного Суду України ґрунтується на принципах верховенства права, незалежності, колегіальності, рівноправності суддів, гласності, повного і всебічного розгляду справ та обґрунтованості прийнятих ним рішень. Організація, повноваження та порядок діяльності Конституційного Суду України визначаються Конституцією України та Законом про Конституційний Суд. Конституційний Суд України приймає акти, що регламентують організацію його внутрішньої роботи (Регламент Конституційного Суду України) відповідно до закону про Конституційний Суд. Конституційний Суд України є колегіальним органом, тож основна його діяльність пов'язана з прийняттям певних юридичних рішень, які здійснюються на засіданнях та пленарних засіданнях Конституційного Суду України. Основна форма роботи Конституційного Суду — пленарні засідання, на яких цей орган: Розглядає та дає висновки у справах за конституційними поданнями та конституційними зверненнями; Затверджує положення про тимчасові комісії, а також їх персональний склад та голів.

Відповідно до Конституцій України та Закону «Про Конституційний Суд України», суд приймає рішення та дає висновки у таких справах:

Вирішення питань відповідності Конституції законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Відповідність Конституції чинних міжнародних договорів України, або тих міжнародних, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість. Додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в межах, визначених Конституцією. Видає офіційне тлумачення Конституції та законів України. На відміну від здійснюваної судами загальної юрисдикції функції правосуддя у цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних справах, Конституційний Суд України здійснює функцію конституційного правосуддя, яка через винятковість предмета правового регулювання має пріоритетний характер і реалізується на особливих принципах. Якщо функції судів загальної юрисдикції розуміють як напрями, види і форми діяльності з вирішення правових конфліктів, спорів у сфері цивільного, господарського, адміністративного та кримінального судочинства, що здійснюється виключно судами на підставах, у межах та порядку, передбачених Конституцією і законами України, то визначення функцій Конституційного Суду України, їх видів і ознак залишається дискусійним, попри значні здобутки вітчизняної та зарубіжної юридичної науки у вивченні цієї проблеми. Функції Конституційного Суду України відрізняються від функцій судів загальної юрисдикції за змістом, сутністю, принципами та процесуальними формами їх реалізації, предметом судочинства.

82. Порядок формування і структура Конституційного Суду України

Відповідно до Конституції Конституційний Суд України (далі — КСУ) складається з вісімнадцяти суддів (ч. 1 ст. 148). Президент України, Верховна Рада України та з’їзд суддів України призначають (в рівній кількості) по шість суддів Конституційного Суду України (ч. 2 ст. 148). Акти Президента України про призначення суддів Конституційного Суду України скріплюються підписами Прем’єр-міністра України і міністра, відповідального за акт та його виконання (ч. 4 ст. 106). Порядок призначення суддів визначений Законом України «Про Конституційний Суд України» (ст. ст. 6–8). Згідно з цим законом Президент України проводить консультації з Прем’єр-міністром України та Міністром юстиції України щодо кандидатур на посади суддів цього суду. Призначеною на посаду судді КСУ вважається особа, про призначення якої видано Указ Президента України, скріплений підписами Прем’єр-міністра України та Міністра юстиції України. У разі припинення повноважень судді Конституційного Суду України, який призначався Президентом України, Президент України у місячний строк призначає іншу особу на цю посаду. Верховна Рада України призначає суддів Конституційного Суду України таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів. Пропозиції щодо кандидатур на посади суддів Конституційного Суду України вносить Голова Верховної Ради України. Також таке право мають не менше 1/4 народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України, при цьому депутат має право поставити підпис під пропозицією про висунення лише однієї кандидатури, і ці підписи депутатів не відкликаються. Відповідний Комітет Верховної Ради України подає Верховній Раді свої висновки щодо кожної кандидатури на посаду судді Конституційного Суду України, внесеної у встановленому порядку. Призначеними на посади суддів КСУ вважаються кандидати, які набрали найбільшу кількість голосів депутатів, але це повинно бути більше половини голосів депутатів від конституційного складу Верховної Ради України. Якщо кілька кандидатів набрали однакову кількість голосів і після їх призначення була б перевищена необхідна для призначення кількість суддів, щодо цих кандидатів проводиться повторне голосування. У разі припинення повноважень судді, який призначався Верховною Радою України, вона у місячний строк призначає іншу особу на цю посаду. За результатами голосування Головою Верховної Ради України підписуються постанови Верховної Ради України про призначення суддів Конституційного Суду України. З’їзд суддів України за пропозицією делегатів з’їзду відкритим голосуванням більшістю голосів присутніх делегатів з’їзду визначає кандидатури на посади суддів Конституційного Суду України для включення в бюлетені для таємного голосування. Призначеним на посаду судді КСУ вважається кандидат, який у результаті таємного голосування одержав більшість голосів від кількості обраних делегатів з’їзду суддів України. Якщо голосування проводиться щодо кандидатур, кількість яких перевищує квоту для призначення на посади суддів КСУ, призначеними вважаються кандидати, які за умов, визначених у частині другій цієї статті, набрали більше голосів, ніж інші кандидати на ці посади. У разі припинення повноважень судді Конституційного Суду України, який призначався з’їздом суддів України, з’їзд у тримісячний строк призначає іншу особу на цю посаду. За результатами голосування головуючим і секретарем з’їзду підписується рішення з’їзду суддів України про призначення суддів Конституційного Суду України. Згідно з ч. 5 ст. 148 Конституції України Голова Конституційного Суду України обирається на спеціальному пленарному засіданні КСУ зі складу його суддів шляхом таємного голосування лише на один трирічний строк. Голова КСУ очолює Конституційний Суд України та організовує його діяльність. Він має двох заступників, які обираються за пропозицією Голови лише на один трирічний строк таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів у тому ж порядку, в якому відбуваються й вибори Голови Конституційного Суду України. Порядок виборів Голови КСУ та його заступників детально врегульований Законом України «Про Конституційний Суд України» та Регламентом Конституційного Суду України. У складі КСУ утворюються колегії суддів для розгляду питань щодо відкриття провадження у справах за конституційними поданнями та колегії суддів для розгляду питань щодо відкриття провадження у справах за конституційними зверненнями. Рішення про утворення колегій суддів, затвердження складу та призначення секретарів колегій приймається на засіданні Конституційного Суду України протягом першого місяця кожного календарного року. Один і той самий суддя Конституційного Суду України не може входити на постійній основі до складу двох і більше колегій. Суддя КСУ однієї Колегії може бути залучений за рішенням Конституційного Суду України до участі у роботі іншої Колегії у разі відсутності в ній кворуму. Секретар Колегії суддів призначається з числа суддів, які входять до складу Колегії, та очолює її. Секретар Колегії суддів:

— очолює Колегію та організовує її роботу з питань розгляду конституційних подань та конституційних звернень, що надійшли до Колегії суддів;

— головує на засіданні Колегії суддів;

— вносить пропозицію на засіданні Конституційного Суду України про заміну судді доповідача у справі в разі неможливості його участі у підготовці та розгляді матеріалів справи за конституційним поданням, конституційним зверненням;

— вносить на розгляд КСУ пропозицію щодо тимчасового введення до складу Колегії судді Конституційного Суду України з іншої Колегії у разі неможливості проводити протягом тривалого часу засідання Колегії через відсутність кворуму;

— звітує щоквартально про роботу Колегії суддів на засіданні Конституційного Суду Украї­ни;

— вирішує інші питання організації роботи Колегії суддів.

Конституційний Суд України може утворювати на своїх пленарних засіданнях тимчасові комісії для додаткового дослідження питань, пов’язаних з конституційним провадженням у справі, за участі фахівців у відповідних галузях права. На засіданнях КСУ розглядаються всі питання, що потребують вирішення Конституційним Судом України, крім тих, що вирішуються на його пленарних засіданнях. Організаційне, науково експертне, інформаційно-довідкове та інше забезпечення діяльності КСУ покладено на Секретаріат Конституційного Суду України на чолі з ке­рівником Секретаріату. Суддя Конституційного Суду України має наукового консультанта та помічника, які є державними службовцями. Науковий консультант і помічник виконують доручення судді Конституційного Суду України зі справ конституційного провадження. Конституційний Суд України на своєму засіданні утворює з суддів КСУ постійні комісії, що є його допоміжними робочими органами з питань організації внутрішньої діяльності. Матеріали діяльності КСУ зберігаються в Архіві Конституційного Суду України. Для забезпечення Конституційного Суду України нормативно-правовими актами, науковою та іншою спеціальною літературою утворюється бібліотека Конституційного Суду України. Друкованим органом КСУ є «Вісник Конституційного Суду України». Регламент КСУ передбачає створення Науково-консультативної ради при Конституційному Суді України (§ 73). Однак вона до цього часу не створена.

83. Згідно з Конституцією України до повноважень КСУ належать: 1) вирішення питання про відповідність Конституції України (конституційність): — законів та інших правових актів Верховної Ради України — актів Президента України— актів Кабінету Міністрів України; — правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим (п. 1 ч. 1 ст. 150); 2) надання висновку: — про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість (ч. 1 ст. 151); — про відповідність вимогам статей 157 і 158 Конституції України законопроектів про внесення змін до Конституції України (ст. 159);

— про порушення Верховною Радою Автономної Республіки Крим Конституції України або законів України (п. 28 ч. 1 ст. 85);

3) перевірка справи про усунення Президента України з посади у порядку імпічменту і надання висновку щодо додержання конституційної процедури її розслідування і розгляду (ч. 6 ст. 111, ч. 2 ст. 151);

4) офіційне тлумачення Конституції України та законів України (п. 2 ч. 1 ст. 150).

84. Організацію та діяльність Конституційного Суду визначено Конституцією, Законом України " Про Конституційний Суд України" та актами Конституційного Суду, що встановлюють організацію його внутрішньої роботи. Організаційне, науково-експертне, інформаційно-довідкове та інше забезпечення діяльності Конституційного Суду здійснює секретаріат Конституційного Суду на чолі з керівником. Положення про секретаріат, його структуру й штат затверджують на засіданні Конституційного Суду України. Керівника секретаріату також призначають на засіданні Конституційного Суду за поданням Голови з числа громадян, які мають право обійняти посаду професійного судді. Керівник секретаріату, як і судді Конституційного Суду, не може належати до політичних партій, мати представницький мандат, брати участь у будь-якій політичній діяльності, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої. Допоміжними робочими органами з питань організації внутрішньої діяльності Конституційного Суду є постійні комісії, які утворюють з числа суддів шляхом відкритого голосування. Конституційний Суд утворює такі постійні комісії: з питань регламенту та етики; з питань бюджету й кадрів; з питань наукового та інформаційного забезпечення;

з міжнародних зв'язків. За потреби може бути утворено інші постійні комісії, ліквідовано або реорганізовано раніше створені, змінено їх кількісний і персональний склад. Діють вони на основі положення, затвердженого Конституційним Судом на пленарному засіданні. Голів постійних комісій призначає Голова Конституційного Суду на строк своїх повноважень. За пропозицією суддів Конституційного Суду ухвалою Конституційного Суду на його пленарному засіданні може бути утворено тимчасову комісію Конституційного Суду з числа фахівців відповідних галузей права для додаткового дослідження матеріалів справи. В ухвалі встановлюють строк для підготовки висновку тимчасовою комісією. Конституційний Суд передає тимчасовій комісії матеріали справи для ознайомлення та надає на її запит додаткові матеріали, необхідні для роботи. Поняття та особливості конституційного провадження. Діяльність органу конституційної юстиції щодо здійснення спеціалізованого конституційного контролю і офіційного тлумачення Конституції передбачає наявність спеціальної процедури розгляду відповідних справ. Необхідність і зміст такої процедури випливає з правової природи Конституційного Суду як органу конституційного контролю і органу юстиції. Саме через належність Конституційного Суду до судових органів провадження в Конституційному Суді України розглядається як вид судового провадження і називається конституційним провадженням. Конституційне провадження – це сукупність процесуальних дій щодо розгляду і вирішення справ у Конституційному Суді України. Процедуру вирішення Конституційним Судом справ, віднесених до його компетенції ще називають конституційним судочинством. Так, відповідно до с. 3 ст. 124 Конституції України, а також ч. 2 ст. 1 Закону “Про судоустрій України, судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Поняття “конституційне провадження ” і ”конституційне судочинство ” є тотожними за своїм значенням, хоча в принципі, провадженням називають особливу процедуру розгляду певних справ у межах певного виду судочинства. Процедура розгляду справ Конституційним Судом України визначена Законом “Про Конституційний Суд України, а саме розділом ІІ “Конституційне провадження ” і розділом ІІІ “Особливості конституційного провадження ”, а також Регламентом Конституційного Суду України. Тривалий час обговорюється пропозиція про прийняття окремого закону про конституційне провадження. Оскільки конституційне правосуддя здійснюється органом судової влади, то й зрозумілою і очевидною є значна схожість провадження в Конституційному Суді України з іншими видами судового провадження. Поза цим конституційне провадження є самостійним видом провадження, а тому має чимало особливостей, зумовлених природою судового конституційного контролю. Такими особливостями є: - окреме правове регулювання; - предмет розгляду - його складають справи, віднесені до виключної компетенції Конституційного Суду України. При цьому Конституційний Суд не встановлює фактичні обставини справи, а вирішує виключно питання права відповідно до принципів і норм Конституції України; - мета провадження - забезпечення верховенства і прямої дії Конституції України на всій території держави; - склад Суду; - коло суб’єктів звернення до Конституційного Суду України; - коло учасників провадження; - організаційно-правові форми конституційного провадження; - процедура розгляду справ; - порядок прийняття і природа актів Конституційного Суду України;  - механізм реалізації прийнятих актів та ін. Чинне законодавство передбачає як загальний порядок провадження в справах у Конституційному Суді України (глава 7 Закону), так і особливості конституційного провадження щодо розгляду окремих категорій справ. Такі особливості передбачені главами 9-16 Закону для наступних видів проваджень:

 1) провадження у справах конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим; 2) провадження у справах щодо конституційності правових актів, що викликають спір стосовно повноважень конституційних органів державної влади України, органів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування; 3) провадження у справах щодо конституційності актів про призначення виборів, всеукраїнського референдуму чи місцевого референдуму в Автономній Республіці Крим; 4) провадження у справах щодо відповідності положень чинних законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим конституційним принципам і нормам стосовно прав та свобод людини і громадянина; 5) провадження у справах щодо конституційності правових актів, якими суперечливо регулюється порядок реалізації конституційних прав та свобод людини і громадянина; 6) провадження у справах щодо відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість; 7) провадження у справах щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в межах, визначених статтями 111 та 151 Конституції України; 8) провадження у справах щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України. Недоліком чинного Закону “Про Конституційний Суд України є не врегулювання ним особливостей провадження щодо надання Конституційним Судом України висновку щодо відповідності законопроекту вимогам статей 157 і 158 Конституції України. Такі справи розглядаються Конституційним Судом України за загальними правилами конституційного провадження.

Врегулювання особливостей конституційних проваджень передбачає встановлення спеціальних норм щодо специфіки розглядуваних справ. Такі норми, як правило, стосуються: - особливостей підстав для конституційного подання чи конституційного звернення; - права на звернення; - учасників конституційного провадження; - умов допустимості звернення до Конституційного Суду України; - меж перевірки чи тлумачення; - підсумкових рішень та їх юридичних наслідків.

85. Повноваження та діяльність суддів. Статус судді Конституційного Суду України визначається Конституцією та законами України. Повноваження судді Конституційного Суду України та його конституційні права і свободи не можуть бути обмежені при введенні воєнного чи надзвичайного стану в Україні або на окремій її території. Судді Конституційного Суду України не можуть належати до політичних партій та профспілок, мати представницький мандат, брати участь у будь-якій політичній діяльності, обіймати будь-які інші оплачувані посади. Суддя Конституційного Суду України має право публічно висловлювати свою думку з питань, що стосуються провадження у Конституційному Суді України лише щодо тих справ, у яких Конституційним Судом України прийнято рішення чи дано висновок. Суддя Конституційного Суду України має право вимагати від будь-якого суб'єкта правовідносин необхідні документи, матеріали та іншу інформацію з питань, що готуються до розгляду Колегією суддів Конституційного Суду України або Конституційним Судом України. У разі ухилення від дачі пояснень або відмова від надання інформації судді Конституційного Суду України тягне за собою відповідальність винних осіб згідно із законодавством України. Підстави дострокового припинення повноважень судді визначаються законом про Конституційний Суд. Повноваження судді Конституційного Суду України припиняються у разі: 1) закінчення строку призначення; 2) досягнення суддею шістдесятип'ятирічного віку; 3) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я; 4) порушення суддею заборон і обмежень щодо занять і дій, несумісних з посадою судді (передбачені частиною другою статті 16 Закону); 5) порушення суддею присяги; 6) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього; 7) припинення його громадянства;  8) визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим; 9) подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням; 10) смерті судді.

86. Територія є однією з основних ознак держави, що визначає простір, на який поширюється суверенітет і влада держави. Територіальному устрою України присвячений розділ IX Конституції „Територіальний устрій України. В ньому закріплені основоположні принципи побудови та організації територіального устрою в Україні. Територіальний устрій України – це внутрішній її поділ на певні територіальні частини, співвідношення держави в цілому з її складовими частинами. Відповідно до ст.132 Конституції України, територіальний устрій ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей і культурних традицій.

87. У ст. 133 Конституції України визначено: Систему адміністративно-територіального устрою України складають; Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища й села.

 До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Територіальний устрій може бути:

 - політико-територіальним, який означає наявність в державі інших державних утворень (штатів, земель тощо); - адміністративно-територіальним та інших видів. В Україні, яка є унітарною державою, існує єдиний вид територіального устрою: адміністративно-територіальний устрій (поділ). Систему цього устрою складають: Автономна Республіка Крим, області (24), райони, міста, райони в містах, селища і села (ст. 133 Конституції).

88. Автономна Республіка Крим (АРК) є автономною адміністративно-територіальною одиницею у складі України. Конституція України визначає Автономну Республіку Крим як невід’ємну складову України, що в межах визначених Конституцією України повноважень вирішує питання, віднесені до її відання. Для Автономної Республіки Крим характерні такі державні ознаки: 1) Крим є адміністративною автономією зі статусом Автономної Республіки Крим; 2) Автономна Республіка Крим має свою Конституцію, остання редакція якої прийнята 21 жовтня 1998 р. і затверджена законом Верховної Ради України 23 грудня 1998 р.; 3) в Автономній Республіці Крим діє система державних органів на чолі з Верховною Радою АРК і Радою Міністрів АРК; 4) з огляду на конституційний статус АРК її повноваження значно розширені у вирішенні питань господарського, соціального і культурного розвитку території; 5) найвищі органи Автономної Республіки Крим у межах своїх повноважень можуть видавати нормативно-правові акти, які становлять регіональну систему актів АРК.

89. Представницьким органом Автономної Республіки Крим є Верховна Рада Автономної Республіки Крим, яка здійснює свої повноваження на підставі Конституції і законів України, Конституції і нормативно-правових актів Автономної Республіки Крим з метою сприяння реалізації прав та інтересів населення автономії та вирішенню питань життєдіяльності регіону. Відповідно до ст. 2 Закону України “Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим ” Верховна Рада Автономної Республіки Крим здійснює свою діяльність на таких принципах: верховенства права; конституційності, законності, гласності, колегіальності; поєднання інтересів Автономної Республіки Крим із загальнодержавними інтересами України; урахування особливостей, передбачених ст. 132 Конституції України; правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених Конституцією і законами України, Конституцією Автономної Республіки Крим; судового захисту.

91. Місцеве самоврядування – це комплексне, багатоаспектне явище, яке ще не має досить точного і єдиного наукового визначення. Натомість у науковій літературі є різні підходи до його характеристики. Спільним для різних концепцій є розгляд місцевого самоврядування в якості основоположної засади конституційного ладу, тобто в ролі одного з визначальних принципів організації та здійснення влади в суспільстві й державі, який полягає у встановленні децентралізованої системи управління, фінансово і організаційно відокремленої від державних органів. Конституційний принцип визнання та гарантованості місцевого самоврядування в Україні (ст.7) існує поряд з принципом поділу державної влади, доповнюючи поділ влад по горизонталі градацією по вертикалі. Виступаючи, як окремий спосіб здійснення народом належної йому влади, як форма народовладдя (що випливає із ст. 5 Основного Закону України), місцеве самоврядування є однією з підвалин сучасної демократичної системи управління, вагомим засобом оптимізації державного управління, забезпечуючи можливість самостійного функціонування, без втручання органів державної влади, спираючись на самоорганізацію і самофінансування. Місцеве самоврядування може розглядатися і як право громадян, населення певної території самостійно вирішувати питання місцевого значення. Громадяни України реалізують своє право на участь у місцевому самоврядуванні за належністю до відповідних територіальних громад, причому забороняються будь-які дискримінаційні обмеження права громадян на участь у місцевому самоврядуванні залежно від їх раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, терміну проживання на відповідній території, за мовними чи іншими ознаками (ст.3 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні»).

92Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Територіальні громади сіл, селищ і міст можуть об'єднувати на договірних засадах об'єкти комунальної власності, а також кошти бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, організацій і установ, створювати для цього відповідні органи і служби. Держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою. Органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади. Держава фінансує здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України або шляхом віднесення до місцевого бюджету у встановленому законом порядку окремих загальнодержавних податків, передає органам місцевого самоврядування відповідні об'єкти державної власності. Діяльність органів місцевої влади спрямована на задоволення суспільних потреб громадян і, у першу чергу, пов'язаних з отриманням життєво необхідних послуг. Місцеві бюджети є фінансовою базою місцевого самоврядування і від обсягу ресурсів, що акумулюються в цих бюджетах, залежить наскільки результативно місцеві органи влади будуть виконувати покладені на них повноваження.

93. Відповідно до Конституції України (ст. 140), місцеве самоврядування є правом територіальної громади — жителів села або добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища і міста — самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Досліджуючи функції територіальних колективів, І. В. Видрін відносить до них такі: 1) інтегративну, яка полягає у зміцненні міжособистісних зв'язків, об'єднанні зусиль людей в інтересах усіх і кожного; 2) соціального контролю за діяльністю і поведінкою членів колективу, яка не повинна цілком регламентувати поведінку конкретної особи; 3) виробничу, яка слугує цілям задоволення повсякденних потреб і потреб членів територіального колективу; 4) виховну, пов'язану з формуванням політичної свідомості й активності членів колективу; 5) політичну, покликану, з одного боку, представляти різні інтереси населення за місцем проживання, а з іншого — забезпечувати реалізацію громадянами конституційного права брати участь в управлінні державними і громадськими справами.

94. Ради народних депутатів формуються з депутатів, обраних відповідно до Закону України “Про вибори депутатів місцевих Рад народних депутатів України. Рада вважається правомочною за умови обрання не менш як трьох чвертей депутатів від встановленої Радою попереднього скликання кількості депутатських мандатів. Строк повноважень Рад – п’ять років. Функції Ради: Ради народних депутатів у межах своєї компетенції самостійно вирішують усі питання місцевого значення, виходячи з інтересів громадян, які проживають на їх території, та державних інтересів, проводять у життя рішення вищестоящих органів державної влади, забезпечують додержання законності і правопорядку. Ради забезпечують комплексний соціально-економічний розвиток на своїй території, та державних інтересів, проводять у життя рішення вищестоящих органів державної влади, забезпечують додержання законності і правопорядку. Ради забезпечують комплексний соціально-економічний розвиток на своїй території, здійснюють керівництво підприємствами (об’єднаннями), організаціями і установами, які є їх комунальною власністю. Інші (не передбачені законами України) функції здійснюються Радами виключно на основі угод з іншим державними органами та органами місцевого самоврядування за умови додержання законних прав підприємств (об’єднань), організацій, установ і громадян. Загальна компетенція Рад: Ради народних депутатів є правомочними розглядати і вирішувати будь-які питання, віднесені законодавством України до відання місцевого самовряду­вання, а також утворюваних ними органів. Ради утворюють свої виконавчі, розпорядчі та інші органи, самостійно встановлюють структуру, штати, затверджують фонд і умови оплати праці їх працівників відповідно до чинного законодавства. Ради мають право утворювати і реорганізовувати утворені ними територіальні та між територіальні, галузеві і міжгалузеві органи управління, встановлювати їх компетенцію відповідно до законодавства України. Рішення Рад, їх виконавчих і розпорядчих органів, прийняті в межах своєї компетенції, є обов’язковими для виконання відповідно нижчестоящими Радами, їх виконавчими і розпорядчими органами. всіма розташованими на території Ради підприємствами, організаціями і установами, кооперативними та іншими громадськими організаціями, їх органами, а також посадовими особами і громадянами. Рішення Ради не повинні суперечити Конституції України і чинним законам. Рада має право порушувати питання перед нижчестоящою Радою про скасування прийнятого нею рішення. Нижчестояща Рада у місячний строк розглядає цю пропозицію на сесії. Прийняте нею рішення є остаточним, якщо воно не суперечить чинному законодавству. Рада та їх виконавчі комітети є юридичними особами, мають гербову печатку і кутовий штамп за зразком, який затверджується Президією Верховної Ради України, рахунки в установах банків.

96. Депутат місцевої ради (сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної) як представник інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого округу зобов’язаний виражати і захищати інтереси відповідної територіальної громади та її частини - виборців свого виборчого округу, виконувати їх доручення в межах своїх повноважень, брати активну участь у здійсненні місцевого самоврядування. Депутат місцевої ради зобов’язаний бути присутнім на пленарних засіданнях ради, засіданнях постійної комісії та інших органів ради, до складу яких він входить. У разі неможливості бути присутнім на засіданні депутат повідомляє про це особу, яка очолює відповідний орган. Для належного виконання своїх повноважень, депутат місцевої ради наділений рядом важливих прав як у раді та її органах, так і у виборчому окрузі, від якого він обраний. Депутат місцевої ради може бути звільнений з роботи з ініціативи власника або уповноваженого ним органу від займаної посади, виключений з навчального закладу за умови його попередження в порядку, встановленому законом. Про таке попередження відповідний власник або уповноважений ним орган завчасно повідомляє відповідну місцеву раду. Повноваження депутата місцевої ради закінчуються в день відкриття першої сесії цієї ради нового скликання, крім передбачених законом випадків дострокового припинення повноважень депутата місцевої ради або ради, до складу якої його обрано. Повноваження депутата, обраного замість того депутата, який вибув, або на повторних виборах, починаються з дАя заслуховування на черговому після виборів депутата місцевої ради пленарному засіданні відповідної місцевої ради повідомлення територіальної виборчої комісії про підсумки виборів.

97. Повноваження:

Сільський, селищний, міський голова:

1) забезпечує здійснення у межах наданих законом повноважень органів виконавчої влади на відповідній території, додержання Конституції та законів України, виконання актів Президента України та відповідних органів виконавчої влади; 2) організує в межах, визначених цим Законом, роботу відповідної ради та її виконавчого комітету; 3) підписує рішення ради та її виконавчого комітету; 4) вносить на розгляд ради пропозицію щодо кандидатури на посаду секретаря ради; 5) вносить на розгляд ради пропозиції про кількісний і персональний склад виконавчого комітету відповідної ради; 6) вносить на розгляд ради пропозиції щодо структури і штатів виконавчих органів ради, апарату ради та її виконавчого комітету;

7) здійснює керівництво апаратом ради та її виконавчого комітету; 8) скликає сесії ради, вносить пропозиції та формує порядок денний сесій ради і головує на пленарних засіданнях ради; 9) забезпечує підготовку на розгляд ради проектів програм соціально-економічного та культурного розвитку, цільових програм з інших питань самоврядування, місцевого бюджету та звіту про його виконання, рішень ради з інших питань, що належать до її відання; оприлюднює затверджені радою програми, бюджет та звіти про їх виконання; 10) призначає на посади та звільняє з посад керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, крім керівників дошкільних, загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладів; (Пункт десятий частини третьої статті 42 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1841-III від 22.06.2000) 11) скликає загальні збори громадян за місцем проживання; 12) забезпечує виконання рішень місцевого референдуму, відповідної ради, її виконавчого комітету; 13) є розпорядником бюджетних, коштів, використовує їх лише за призначенням, визначеним радою; (Пункт 13 частини третьої статті 42 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2813-IV від 06.09.2005) 14) представляє територіальну громаду, раду та її виконавчий комітет у відносинах з державними органами, іншими органами місцевого самоврядування, об’єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності, громадянами, а також у міжнародних відносинах відповідно до законодавства; 15) звертається до суду щодо визнання незаконними актів інших органів місцевого самоврядування, місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, які обмежують права та інтереси територіальної громади, а також повноваження ради та її органів;

16) укладає від імені територіальної громади, ради та її виконавчого комітету договори відповідно до законодавства, а з питань, віднесених до виключної компетенції ради, подає їх на затвердження відповідної ради; 17) веде особистий прийом громадян; 18) забезпечує на відповідній території додержання законодавства щодо розгляду звернень громадян та їх об’єднань; 19) здійснює інші повноваження місцевого самоврядування, визначені цим та іншими законами, якщо вони не віднесені до виключних повноважень ради або не віднесені радою до відання її виконавчих органів;

20) видає розпорядження у межах своїх повноважень; 21) забезпечує в межах повноважень, визначених законодавством, організацію охорони громадського порядку і громадську безпеку на відповідній території, дотримання законності

Серед підстав дострокового припинення повноважень сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті, районної, обласної ради закон називає такі:  – звернення з особистою заявою до відповідної ради про складення ним повноважень голови; – припинення його громадянства;

– набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього; – порушення ним вимог щодо обмеження сумісності його діяльності з іншою роботою (діяльністю), встановлених Законом «Про місцеве самоврядування в Україні»; – визнання його судом недієздатним, безвісно відсутнім або оголошення таким, що помер; – його смерті.

98. Викона́ вчий о́ рган місце́ вого самоврядува́ ння — створюваний представницьким органом місцевого самоврядування орган, що є підконтрольним і підзвітним відповідній раді, а з питань здійснення делегованих йому повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольним відповідному органу виконавчої влади. Виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад в Україні є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчий комітет ради утворюється відповідною радою на строк її повноважень у складі відповідно сільського, селищного, міського голови, районної в місті ради - голови відповідної ради, заступника (заступників) сільського, селищного, міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради, керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету, а також керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, інших осіб. До складу виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради входить також за посадою секретар відповідної ради. Очолює виконавчий комітет, відповідно, сільський, селищний, міський голова, районної в місті ради - голова відповідної ради. Після закінчення повноважень ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, її виконавчий комітет здійснює свої повноваження до формування нового складу виконавчого комітету. Кількісний склад виконавчого комітету визначається самостійно відповідною радою, а його персональний склад затверджується радою за пропозицією сільського, селищного, міського голови, районної в місті ради - за пропозицією голови відповідної ради. Основною формою роботи виконавчого комітету є його засідання, які скликаються, відповідно, сільським, селищним, міським головою (головою районної у місті ради), а у разі його відсутності чи неможливості здійснення ним цієї функції - заступником сільського, селищного, міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради (районної у місті ради - заступником голови ради) в міру необхідності, але не рідше одного разу на місяць, і є правомочними, якщо в них бере участь більше половини від загального складу виконавчого комітету. Відділи, управління та інші виконавчі органи сільської, селищної, міської, районної в місті ради створюються радою в межах затверджених нею структури і штатів для здійснення повноважень, що належать до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад. Відділи, управління та інші виконавчі органи ради є підзвітними і підконтрольними раді, яка їх утворила, підпорядкованими її виконавчому комітету, сільському, селищному, міському голові, голові районної у місті ради. Керівники відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради призначаються на посаду і звільняються з посади сільським, селищним, міським головою, головою районної в місті ради одноособово, а у випадках, передбачених законом, - за погодженням з відповідними органами виконавчої влади.

99. Служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади

в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та

окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом. Посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює

в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету. Основні принципи служби в органах місцевого самоврядування: служіння територіальній громаді; поєднання місцевих і державних інтересів; верховенства права, демократизму і законності; гуманізму і соціальної справедливості; гласності; пріоритету прав та свобод людини і громадянина; рівних можливостей доступу громадян до служби в органах

місцевого самоврядування з урахуванням їх ділових якостей та професійної підготовки; професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі; підконтрольності, підзвітності, персональної відповідальності за порушення дисципліни і неналежне виконання службових обов'язків; дотримання прав місцевого самоврядування; правової і соціальної захищеності посадових осіб місцевого

самоврядування; захисту інтересів відповідної територіальної громади; фінансового та матеріально-технічного забезпечення служби за

рахунок коштів місцевого бюджету; самостійності кадрової політики в територіальній громаді.

100. Як відомо, юридичну відповідальність слід відрізняти від відповідальності позитивної, яку розуміють як почуття відповідальності за свою поведінку, діяльність, як почуття обов`язку. Юридична ж відповідальність – це міра покарання правопорушника шляхом позбавлення його певних соціальних благ чи цінностей, які йому належали до факту правопорушення, від імені держави на підставі закону, з метою попередження правопорушення і відновлення (чи відшкодування) втрачених суб`єктивних прав на матеріальні і духовні цінності. Безперечно, що відповідальність місцевого самоврядування є саме юридичною.

⇐ Предыдущая12131415161718192021

Поделиться: