Б22.Законодавчий процесс та акти ВРУ.

Верховна Рада України для реалізації наданої їй Конституцією та законами України компетенції приймає правові акти. Верховна Рада України згідно зі ст. 91 Конституції України приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу.

Закон - нормативно-правовий акт найвищої юридичної сили в системі нормативно-правових актів держави, який регулює найбільш важливі суспільні відносини. Закони та інші правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (ч. 2 ст. 8 Конституції України). У науці конституційного права за значенням та місцем в ієрархічній системі нормативно-правових актів України розрізняють такі види законів:

* конституційні - Конституція України; закони, які припиняють чинність певних конституційних положень або вносять зміни до тексту Основного Закону України. Такі текстові доповнення, прийнятті з дотриманням законодавчо визначеної процедури, є невід'ємною частиною Конституції України. Ці закони приймаються конституційною більшістю голосів (щонайменше 300) народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України;

* органічні - закони, прийняття яких передбачено конституційною нормою. Наприклад, у ч, 3 ст. 140 Конституції України зазначено, що місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом. Закон України " Про місцеве самоврядування в Україні" був прийнятий 21 травня 1997 року;

* звичайні - закони, які прийняті парламентом України у порядку загальної законодавчої процедури. Такі закони приймаються простою більшістю голосів (226) народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України;

* забезпечуючі - закони, що приймаються для введення в дію інших законів з метою ратифікації міжнародних договорів;

* загальні - закони, що приймаються для регулювання певної сфери суспільних відносин.

Постанови - це нормативно-правові акти, які приймаються на виконання та на підставі Конституції і законів України і можуть бути як нормативними, так і індивідуально-владними. Постанови є підзаконними правовими актами. За допомогою постанов Верховна Рада України вирішує низку важливих питань внутрішньо-організаційного характеру. Так, постановою призначаються на посади Голова Верховної Ради України і його заступники, затверджується персональний склад, перелік комітетів і комісій парламенту тощо.

Декларація (від лат. - заява, вислів) - це нормативно-правовий акт, що регламентує урегулювання найбільш загальних суспільних відносин. Декларація - назва окремих політико-правових актів, яким властива відповідна урочистість та особлива значущість для розвитку суспільства і держави загалом. Декларації становлять переважно принципи, а не конкретні норми права, тому їх положення потребують додаткового законодавчого врегулювання. Наприклад, Декларація " Про державний суверенітет України" від 16 липня 1990 року визначила основні напрями розвитку України. У розділі І Декларації зазначено: " Українська PCP як суверенна національна держава розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією свого невід'ємного права на самовизначення" тощо.

Звернення - це завжди індивідуально-владні акти, які адресуються конкретним суб'єктам з приводу особливих подій. Наприклад, звернення до держав - членів НАТО з приводу бомбардування Косово. Звернення Верховної Ради України можуть мати і внутрішній характер - Звернення до українського народу щодо вшанування пам'яті жертв голодомору 1932-1933 років учасників спеціального засідання Верховної Ради України від 14 травня 2003 року.

Регламент - це нормативно-процесуальний акт, що приймається Верховною Радою України, який визначає режим її діяльності (встановлює порядок та періодичність скликання і проведення сесій, засідань), процедуру створення та діяльність окремих її органів і посадових осіб. Регламент Верховної Ради України прийнято у формі закону, що узгоджується з відповідними нормами Конституції України, а саме:

Заява - це офіційне ненормативне звернення Верховної Ради України до інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових осіб, а також парламентів інших держав чи міжнародних органів з відповідною інформацією чи обставинами, які мають юридичне значення. Змістом такої заяви може бути заклик вчинити певні дії або утриматися від їх виконання. Наприклад, Заява Верховної Ради України з приводу подій у Керченській протоці від 14 жовтня 2003 року. Здійснення такої заяви з боку України, зверненої до Російської Федерації, було спричинене будівництвом російською стороною гідротехнічної споруди з порушенням норм міжнародного права. Заява може мати письмову або усну форму, наприклад, може оголошуватися через засоби масової інформації.

Іншим актом Верховної Ради України є нормативно-правовий договір, який має загальнообов'язковий характер. Так, 8 червня 1995 року прийнято Конституційний договір між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України, завдяки якому політичне протистояння владних структур не переросло в збройний конфлікт, а перемогла система взаємних поступок і компромісу.

Органи та посадові особи Верховної Ради України уповноважені приймати власні правові акти. Наприклад, розпорядження приймає Голова Верховної Ради України та його заступники, а рішення, висновки та рекомендації- комітети українського парламенту.

Отже, правові акти Верховної Ради України відіграють роль найважливіших регуляторів суспільних відносин і поділяються як на нормативно-правові, так і на індивідуально-владні акти.

Законодавчий процес - чітко врегульована Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України діяльність, яка полягає у творенні законів. Ця діяльність здійснюється в кілька послідовних етапів або стадій. Звичайно виділяють основні стадії законодавчого процесу:

1) підготування законопроекту (законодавчої пропозиції) та внесення його до Верховної Ради України - законодавча ініціатива;

2) попередній розгляд законопроекту в комітетах Верховної Ради України;

3) обговорення законопроекту на пленарних засіданнях Верхов­ної Ради України з його наступним прийняттям або відхиленням (повністю чи частково);

4) підписання (санкціонування) та оприлюднення закону1. Крім основних, може виникнути потреба в додатковій стадії -

обговорення вмотивованих пропозицій Президента України в разі повернення ним прийнятого закону до Верховної Ради України (повторний розгляд).

Підготування законопроекту та внесення його до Верховної Ради України. Згідно з Регламентом Верховної Ради України роз­роблення проектів законів здійснюється за правом, визначеним за­коном, за дорученням Верховної Ради України, на замовлення на договірній основі, а також в ініціативному порядку. Верховна Рада України може доручити розроблення проекту закону (його структур­ної частини) комітету або тимчасовій спеціальній комісії Верховної Ради України, а також Кабінету Міністрів України.

Розроблення законопроекту про державний бюджет є обов'яз­ком Кабінету Міністрів України, передбаченим Конституцією України (п. 6 ст. 116), і здійснюється ним за правом.

В ініціативному порядку законопроекти мають право розроб­ляти громадяни і юридичні особи.

Законодавча ініціатива - офіційне внесення до Верховної Ради України уповноваженим суб'єктом законопроекту або законо­давчої пропозиції. Законопроект та законодавча пропозиція- дві основні форми реалізації права законодавчої ініціативи. При цьому під законопроектом розуміється текст майбутнього закону з усіма його атрибутами (преамбулою, статтями, параграфами тощо), а під законодавчою пропозицією - ідея або концепція майбутнього зако­ну. Регламент Верховної Ради передбачає можливість застосування ще й такої форми, як поправка.

Поправкою вважається пропозиція до іншої пропозиції, що до­повнює, змінює чи виключає частину основної пропозиції.

Законопроекти та законодавчі пропозиції, які вносяться на ім'я Верховної Ради України, реєструються в Апараті Верховної Ради.

Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України мають особи та органи, визначені ст. 93 Конституції України. До них на­лежать:

- Президент України;

- народні депутати України;

- Кабінет Міністрів України;

Цей перелік суб'єктів права законодавчої ініціативи є вичерп­ним. Це означає, що будь-яка інша особа чи орган можуть в ініціа­тивному порядку розробляти законопроекти або законодавчі про­позиції, але вносяться вони до Верховної Ради України лише ви­значеними Конституцією України суб'єктами права законодавчої ініціативи.

Наявність у суб'єкта права законодавчої ініціативи означає, що Верховна Рада України зобов'язана розглянути внесений ним за­конопроект або законодавчу пропозицію.

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: