Дослідження серцево-судинної системи

Проводять оглядом, пальпацією, перкусією, аускультацією та спеціальними методами (електрокардіографія, вимірювання кров’яного тиску).

Під час огляду відмічають наявність набряків у ділянці підгрудка та кінцівок. Нерідко у собак внаслідок уповільнення резорбції перитонеальної рідини розвивається асцит, який найчастіше буває при хронічній серцево-судинній недостатності правої половини серця (рис. 178). Крім того, при тяжкій патології серця виявляють виснаження тварин (рис. 179).

 

Рис. 178. Асцит у собаки (за Головахою В.І.)

Рис. 179. Кардіогенна кахексія у собаки

 

При пальпації грудної клітки в ділянці серця часто можна виявити болючість, яка виникає переважно при перикардиті, міокардиті та інфаркті міокарда (в гострий період); іноді відчувається тремтіння грудної клітки, що проявляється при стенозі отворів аорти та легеневої артерії.

Важливе значення для діагностики патології серця має дослідження серцевого поштовху. Серце у собак розміщене в грудній порожнині між легенями, попереду діафрагми. Верхівка його лежить в ділянці 6–7-го ребра. Серце дуже нахилено і лежить майже горизонтально від 3-го до 7-го ребра. Зліва воно прилягає до грудної стінки в ділянці 4–6-го ребер, а справа – 5-го ребра (рис. 180). Досліджують поштовх оглядом (у короткошерстих собак) та пальпацією. Звертають увагу на його поширеність, місце і силу. У здорових собак серцевий поштовх сильний, дещо дифузний і неболючий. Помірної сили або слабкий він буває у добре вгодованих тварин, при ожирінні, водянці серцевої сумки, ексудативному перикардиті, міокардіодистрофії, плевриті, альвеолярній емфіземі легень. Посилення його виявляють у виснажених тварин, при інтоксикаціях, гострому міокардиті, на початкових стадіях перикардиту, гіпертиреозі тощо. Нерідко у собак відмічають зміщення серцевого поштовху: вперед – при метеоризмі кишечнику, розширенні шлунка; назад – при гіпертрофії та розширенні серця.

 

Рис. 180. Межі серця здорової собаки

Перкусію ділянки серця виконують на стоячій тварині. Її використовують при дослідженні середніх і великих собак. Перкусією виявляють зону тупого звуку, яка знаходиться в 4–6-му міжребер’ї. Передня межа її проходить від середини грудної клітки паралельно каудальному краю четвертого ребра, далі – дугоподібно до реберних з’єднань, а дорсальна межа горизонтально досягає 6-го міжребер’я, утворюючи зігнуту назад криву. Каудально вона переходить у зону печінкової тупості.

За топографічної перкусії ділянки серця визначають верхню і задню межі. Верхня межа знаходиться в 4-му міжребер’ї на рівні лінії плечового суглоба. При гідроперикарді та ексудативному перикардиті вона зміщується вверх, а при альвеолярній емфіземі легень – вниз. Задня межа доходить до сьомого ребра. У разі захворювання вона може зміщуватися вперед (при розширенні шлунка, метеоризмі кишечнику) і назад (при гіпертрофії і розширенні серця, гідроперикарді, ексудативному перикардиті).

Аускультацію у малих собак проводять в ділянці верхівки серця (4–5-й міжреберні проміжки зліва) та його основи (третє–четверте міжребер’я зліва). У великих собак тони серця прослуховують у наступних місцях: p.opt. двостулкового клапана – зліва, п’яте міжребер’я в нижній третині грудної клітки, аорти – четверте міжребер’я під лінією плечового суглоба, легеневої артерії – третє, поблизу кінців ребер, і p.opt. тристулкового клапана – справа, четверте міжребер’я в нижній третині грудної клітки. При цьому звертають увагу на ритм, тембр, силу тонів, наявність шумів. Слід відмітити, що слабі шуми (на початку захворювання) у собак досить важко прослухати. Навіть найменші ознаки задишки ускладнюють аускультацію. Тому її слід проводити відразу після легкого фізичного навантаження (заставити собаку лягти і відразу встати або пробігти з нею 10–20 м).

Необхідно також пам’ятати і вміти розрізняти тони серця при збільшенні швидкості кровотоку після навіть легкого навантаження від шумів. Останні можна прослухати зліва біля основи серця під час систоли при незарощенні баталової протоки, дефекті міжпередсердної перегородки, стенозі отворів легеневої артерії та аорти. При дефекті міжшлуночкової перегородки аускультацію слід проводити в ділянці краніального краю грудини під час діастоли.

У нормі перший тон у собак звучить глухіше і довше, ніж другий, який коротший і різко закінчується. Аускультацією серця можна виявити посилення обох тонів, що спостерігається при виснаженні, після фізичного навантаження, при лихоманках, в першу стадію міокардиту та при гострому перебігу ендокардиту. Послаблення обох тонів діагностують у добре вгодованих собак, при гіподинамії, ексудативному перикардиті, міокардіодистрофії, інфаркті міокарда, недостатності аортальних клапанів.

Посилення першого тону буває при анеміях, у першу стадію міокардиту, ендокардиті, звуженні лівого атріовентрикулярного отвору. Посилення другого тону найчастіше виявляється при підвищенні артеріального кров’яного тиску у великому (міокардит, артеріосклероз, гломерулонефрит) або малому (альвеолярна емфізема, пневмонія) колах кровообігу.

Крім змін сили, тони серця можуть роздвоюватися і розщеплюватися. У собак ці явища виявити не просто. Роздвоєння або розщеплення першого тону спостерігається на початкових стадіях міокардиту і міокардіодистрофії, недостатності двостулкового (мітрального) клапана та звуженні лівого атріовентрикулярного отвору. Розщеплення і роздвоєння другого тону зустрічається при крупозній пневмонії, емфіземі легень, тяжкому гепатиті.

Ендокардіальні шуми у собак можна прослухати при міокардиті, ендокардиті та інфаркті міокарда.

Дослідження артерій проводять оглядом, пальпацією і вимірюванням артеріального тиску. Пульс у собак досліджують на стегновій або плечовій артеріях, а також на артерії сафена, підраховуючи його протягом 0, 5–1 хв. Частота пульсу в дорослих собак складає 70–120 ударів за хвилину, у щенят – 110–200. Збільшення частоти пульсу відмічають при лихоманках, збудженні, травмах у ділянці серця, пороках серця, перикардиті, ендокардиті, анеміях; уповільнення – при хронічному міокардиті, отруєннях, уремії, менінгіті, водянці головного мозку, кахексії, ваготонії.

Артеріальний тиск у собак вимірюють на стегновій або плечовій артерії. Для реєстрації кров’яного тиску використовують осциляторний та графічний методи. Максимальний кров’яний тиск у собак складає 120–160, мінімальний – 30–40 мм рт. ст.

Дослідження вен виконують оглядом (перевіряють наповнення кров’ю), визначають венний пульс і тиск. Наповнення вен встановлюють за рельєфністю малюнка шкіри та кон’юнктиви, а також за станом яремних вен.

Венний пульс може бути фізіологічний (негативний) та патологічний (позитивний). Позитивний венний пульс спостерігають при недостатності правого атріовентрикулярного клапана та миготливій аритмії.

Важлива роль у дослідженні функціонального стану серця відводиться електрокардіографії. Цей метод обов’язковий у діагностиці порушень ритму та провідності, гіпертрофії відділів серця – передсердь та шлуночків, порушень обміну речовин у міокарді та інших патологічних процесів у серці.

Зубець Р в нормі висотою не більше 0, 4 mV (4 мм), а ширина його не перевищує 0, 04 с. Він може мати дві вершини. Форма і амплітуда зубця Р змінюється внаслідок дихальної синусової аритмії. Негативний зубець Р при синусовій аритмії інколи може зустрічатися в окремих відведеннях, особливо в третьому. У деяких собак у другому відведенні амплітуда зубця Р може коливатися від 0, 04 до 0, 4 mV. Розщеплені або двофазні зубці Р виявляють у другому та третьому відведеннях. Інтервал Р–Q залежить від частоти серцевих скорочень і триває 0, 06–0, 13 с.

Зубець Q у собак має малу амплітуду або взагалі може бути відсутній. Зубець R в нормі не перевищує 3, 0 mV, тобто 30 мм, у малих собак – 2, 5 mV (25 мм) у будь-якому відведенні. Зубець S має невелику амплітуду і нерідко він відсутній. Зубець Т може бути позитивним, негативним та двофазним, він дуже нестійкий і може спонтанно змінюватися. Висота його в нормі не більше ¼ амплітуди зубця R.

Сегмент S–T знаходиться на ізолінії, його депресія допускається до 0, 20 mV (2 мм). Іноді він може піднятися вище ізолінії, але не більше 0, 15 mV.

Інтервал Q–T залежить від статі собаки, віку, частоти пульсу. Нормальна величина його вираховується за формулою Базетта:

 де:

К – емпірична константа (для собак 0, 26); R–R – тривалысть серцевого циклу в секундах.

При нормальному серцевому ритмі величина Q–T коливається в межах 0, 15–0, 25 с.

Іноді реєструють зубець U після зубця Т. Однак, значення та його походження невідомі.

Одним із спеціальних методів дослідження серцево-судинної системи є оглядова рентгенографія грудної клітки. Для отримання на рентгенограмі справжніх розмірів серця проводять телерентгенографію. Найкраща якість зображення досягається на знімках, зроблених на максимальному вдиху, при коротких експозиціях – 1/60 або 1/20 с.

Останнім часом для діагностики захворювань серцево-судинної системи у собак все частіше застосовують ультразвукове дослідження ехотомоскопом ЕТС-МО-1 (Росія). Сканування проводять секторними трансдукторами частотою 3, 5 і 5, 0 мГц у стандартних позиціях датчика на грудній клітці: а) права парастернальна – датчик розміщують у 5-му міжребер’ї; б) ліва парастернальна – в 3–4 міжребер’ї при краніальному скануванні або в 5–6-му – при каудальному; в) апікальна – датчик розміщують в ділянці серцевого поштовху і направляють до основи серця. Змінюючи проекцію площини променя, ідентифікують шлуночки, клапани та великі судини, а також оцінюють рухову спроможність серця і клапанів.

⇐ Предыдущая12345678Следующая ⇒

Поделиться: