Дослідження системи травлення

Починається з вивчення апетиту. Здорові собаки, як правило, мають добрий апетит і їжу поїдають швидко. Часткова або повна відмова від корму спостерігається при зміні раціону, введенні нових кормів, захворюваннях, що супроводжуються гарячкою, ураженням язика, губів, жуйних м’язів, зубів, щелепи, глотки, стравоходу.

Інколи (після переїдання або при добрій годівлі) собаки можуть відмовитися від однієї-двох даванок (1 раз на тиждень) корму. Якщо собака при цьому має гарний настрій, то це вважається як природне самоочищення шлунка і кишечнику від шлаків, але коли тварини часто відригують і в них починається пронос, то можна запідозрити гастроентерит. Досить часто у собак виникає блювання, яке може бути фізіологічним й патологічним. У нормі – буває лише при переїданні, коли тварини відригують незначну (надлишкову) частину корму. Здебільшого блювання в собак є патологічним явищем. Спостерігається воно при лихоманці, захворюваннях шлунка і кишечнику, печінки, підшлункової залози та отруєннях. Оцінюють блювання за частотою й часом виникнення, кількістю і складом блювотних мас, їх запахом, наявністю домішок крові, жовчі та гельмінтів. У щенят, особливо при парвовірусному ентериті, виникає виснажливе блювання (до 60 разів на добу), інколи з домішками жовчі та крові, що є загрозливим симптомом.

Дослідженням ротової порожнини визначають стан слизової оболонки, язика, ясен і зубів. Суха або набрякла, гіперемійована або синюшна слизова оболонка є наслідком патологічного процесу. Нашарування на верхній поверхні язика спостерігається при стоматиті та гастриті. Нерідко у собак великих порід (дог, доберман, ердельтер’єр, різеншнауцер, німецька вівчарка) на слизовій оболонці губ, щік, ясен можна виявити папіломи різної форми і розмірів.

При дослідженні зубів оглядом, пальпацією і перкусією визначають час їх появи, прикус, кількість, ступінь стирання, нашарування і пошкодження. Оглядом на бокових поверхнях ікол та корінних зубів виявляють нашарування жовто-коричневого забарвлення. Нерідко на молярах можна знайти “зубний камінь” (окаменілі нашарування між шийкою зуба і яснами). Почорніння і дефекти зубів характерні для карієсу та пульпіту. Стирання різців відбувається з річного віку, а премолярів і молярів – з п’яти років. У тварин похилого віку (старше 9 років) різці можуть стиратися аж до шийки зуба.

Навколовушні і підщелепові слинні залози у здорових собак дослідити складно. Втім, при запаленні змінюється їхня форма, розмір, консистенція, виникають набряки. При пальпації можна виявити болючість.

Глотку досліджують оглядом і зовнішньою пальпацією. Широко відкривають пащу і, злегка натиснувши шпателем на основу язика, оглядають порожнину глотки, її задню і бокові стінки (можливо у брахіоцефалів).

При дослідженні черева визначають об’єм, симетричність, контури живота. За накопичення в черевній порожнині рідини глибокою пальпацією можна виявити болючість (перитоніт) або безболісне плескання рідини (асцит).

При дослідженні органів черевної порожнини застосовують переважно бімануальну пальпацію, за допомогою якої можна виявити новоутворення або сторонні тіла в шлунку і кишечнику, метеоризм кишечнику, хімо- і копростаз. Її проводять у собак при розслабленій черевній стінці в лежачому положенні.

Шлунок у собак розташований у лівій половині черевної порожнини і доходить до черевної стінки біля 12-го ребра. При сильному наповненні шлунок виходить за реберну дугу, лежить на черевній стінці і доходить до пупкової ділянки. Швидке здуття живота з лівого боку (позаду лівого підребер’я) вказує на заворот шлунка. Пальпацію шлунка проводять в стоячому положенні собаки, надавлюючи пальцями обох рук, накладеними позаду реберних дуг з двох сторін, у напрямку всередину і вперед. Виявляють наповнення його газами або кормовими масами, болючість при виразках.

Одним із спеціальних методів діагностики патології шлунка і його лікування є зондування. Для цієї маніпуляції використовують здебільшого медичні рото-стравохідні та дуоденальні (після деякої реконструкції) зонди. Зондування шлунка проводять, поклавши тварину на правий бік. Для дослідження відбирають шлунковий сік або нативне вмістиме (розділ 7).

Серед інших основних методів дослідження кишечнику діагностичне значення має аускультація, застосовуючи яку можна виявити послаблення або повну відсутність перистальтики кишечнику та її посилення. Важливим елементом при дослідженні кишечнику є визначення стану періанальних залоз, які виконують екскреторну функцію азотовмісних продуктів метаболізму шкіри. Періанальні (навколовідхідникові) залози розміщуються по боках від ануса (відхідника), де й відкриваються їхні протоки. При їх ураженні виникає захворювання – періанальний аденіт. Дослідженням у ділянці відхідника виявляють неприємний запах, гіперемію, болючість та сильний свербіж.

Останнім часом для дослідження травного каналу у собак застосовують ендоскопію. Для проведення езофагоскопії карликових порід та кішок використовують медичні гастроскопи GIFxP ₃₀ і бронхоскоп BF P ₃₀ та ветеринарні ендоскопи VQ -6092 A, VQ -7112 A. Для ендоскопії малих і середніх собак застосовують медичні гастроскопи GIF P ₃₀. (рис. 182). Для езофагогастродуоденоскопії великих собак застосовують колоноскоп CF P ₂₀.

  

Рис. 182. Гнучкий фіброендоскоп

Техніка проведення. Голову собаки потрібно відвести дещо назад (в такому положенні розслабляються м’язи шиї, відчувається гортань, яка не заважає уведенню фіброскопа у стравохід). Ендоскоп поміщають на середину язика (щоб не пошкодити його зубами). Прилад вводять під контролем ока. У ліву руку лікар бере пульт управління ендоскопа так, щоб першим, другим, третім пальцями він міг крутити важелі тяг і виконувати аспірацію (рис. 183).

 

Рис. 183. Фіброскопія у собаки

Три пальці правої руки утримують дистальний кінець ендоскопа в положенні “писального пера”. За допомогою важелів управління кінець апарата дещо згинають вниз і в такому положенні вводять по середній лінії в ротову порожнину до кореня язика. Обійшовши гортань, ендоскоп розгинають і ведуть до стравоходу, який має форму щілини, розміщеної у фронтальній площині. При нагнітанні повітря щілина дещо розширюється, і з ковтальними рухами прилад обережно просувають у стравохід. Ендоскопією можна виявити колір слизової оболонки, наявність нашарувань, ерозій, виразок та сторонніх тіл. Сторонні тілі в стравоході найбільш часто накопичуються в зоні грудного згину, над основою серця та в ділянці дистального сфінктера (рис. 184)*.

 

Рис. 184. Велике хрящоподібне стороннє тіло в дистальному відділі стравоходу

 

Рис. 185. Виразковий езофагіт після проходження стороннього тіла по стравоходу

Ендоскопія може підтвердити діагноз на езофагіт, який здебільшого виникає при довготривалому перебуванні стороннього тіла в стравоході (рис. 185). Рідше у дистальному відділі стравоходу виявляють еритеми (почервоніння) та ерозії, що є ознаками езофагіту пептичного походження (рис. 186). В тяжких випадках виразки спричиняють звуження стравоходу. Пухлини стравоходу в собак і кішок діагностують рідко. Інколи виявляють грижі та новоутворення стравоходу (рис. 187).

 

Рис. 186. Еритематозний езофагіт

Рис. 187. Грижа та новоутворення стравоходу

Показаннями для ендоскопічного дослідження шлунка і кишечнику є: хронічне блювання, домішки крові до блювотних мас, хронічна анемія, зумовлена шлунково-кишковою кровотечею. У нормі поверхня слизової оболонки шлунка покрита складками, які сильніше виражені на великій кривині і слабше – на малій (рис. 188). Шлунково-кишковий сфінктер дещо зміщений вбік відносно головної поздовжньої вісі стравоходу.

При атрофічному гастриті слизова оболонка бліда, в її товщі проглядаються кровоносні судини, атрофовані складки (рис. 189). Нерідко (особливо у старших собак малих порід) діагностується хронічна гіпертрофічна гастропатія, яка характеризується вогнищевою або дифузною гіпертрофією слизової оболонки в антральній і антрально-пілоричній ділянках шлунка (рис. 190).

* – рис. 184–196 приведені за P.Lecoindere

Рис. 188. Слизова оболонка шлунка собаки в нормі

Рис. 189. Атрофічний гастрит

 

Рис. 190. Хронічна гіпертрофія

Рис. 191. Виразка шлунка у кішки

Завдяки ендоскопії у дрібних тварин (частіше у кішок) встановлюють виразки шлунка. Зовнішньо вони являють собою лінійні або витягнуті ділянки слизової оболонки з ерозіями і численними поверхневими вогнищами кровотечі (рис. 191).

Нерідко у собак і кішок при огляді шлунка можна виявити новоутворення, переважно злоякісного характеру (рис. 192).

    

Рис. 192. Карцинома та злоякісна аденокарцинома в собаки

При ендоскопії тонкого кишечнику можна виявити почервоніння і виразки слизової оболонки. Слід зазначити, що ураження тонкого кишечнику не мають специфічних ендоскопічних ознак, тому в більшості випадків для точної діагностики необхідно виконати біопсію і проводити гістологічні дослідження матеріалу.

Виразки 12-палої кишки у тварин зустрічаються нечасто і поєднуються здебільшого з хронічним ентероколітом (рис. 193) або пухлиною. Локалізуються виразки частіше поблизу шлунка.

    

Рис. 193. Виразкова хвороба проксимального відділу 12-палої кишки (а)

Лімфоцитарно-пламоцитарний ентерит у собаки (б)

Для візуалізації дистального відділу кишечнику застосовують колоноскопію. При її проведенні тварину краще покласти на лівий бік, оскільки в такому положенні рідина кишечнику буде накопичуватися в поперечно-ободовій ділянці товстого кишечнику, що полегшує проведення ендоскопа через згин цього відділу кишечнику в ділянці селезінки. Проведення ендоскопа через поперечно-ободову ділянку товстої кишки (довжина 5–8 см у собак і 2–4 см у кішок) виконується спрямуванням наконечника приладу вверх і навколо по селезінковому згину кишки. У кінці поперечно-ободової ділянки товстої кишки розташований печінковий згин, проходячи через який ендоскоп досягає висхідної ділянки цього відділу кишечнику.

Слизова оболонка товстих кішок блискуча, блідо-рожева. Інколи під нею проглядаються кровоносні судини і ліпоїдні бляшки (рис. 194).

 

Рис. 194. Нормальна слизова оболонка товстого кишечнику

 

Рис. 195. Коліт у собаки

При коліті, який нерідко носить дифузний характер, пошкоджуються окремі ділянки слизової оболонки товстого кишечнику, що знаходяться впереміжку зі здоровими (рис. 195).

Із новоутворень в товстому кишечнику найчастіше можна виявити доброякісні, різноманітні за своєю формою поліпи (рис. 196). Вони можуть проникати в пряму кишку і викликати тенезми й кровотечі. Злоякісні пухлини також різноманітні. При їх розростанні може розвиватися стеноз кишечнику і його непрохідність.

 

Рис. 196. Новоутворення

Важливим об’єктом дослідження у собак є печінка. Ураження її (особливо в останні роки) зустрічається досить часто (Дикий О.А., 3003; Фасоля В.П., ____). Гепатопатія є проявом багатьох хвороб як заразної, так і незаразної етіології. Найбільш часто її виявляють у середніх та великих порід (німецька і кавказька вівчарки, доберман, дог, ротвейлер, ірландський сеттер). Печінка у собак розвинута сильніше, ніж у жуйних, і її маса становить 2, 8–3, 4 % від маси тіла. Розміщена вона у правому і лівому підребер’ях в ділянці мечоподібного відростка. При її дослідженні застосовують основні (огляд, пальпація, перкусія) та спеціальні (біохімічні тести крові і сечі, УЗД, біопсію тощо).

Збираючи анамнестичні дані, враховують, що патологія печінки є наслідком інфекційних хвороб (парвовірусний ентерит, інфекційний гепатит, лептоспіроз), піроплазмідозів, гастроентериту, дисбактеріозу, отруєння. Оглядом можна встановити типові ознаки патології печінки: тривале пригнічення, виснаження, згорбленість та наявність асциту. Жовтяничність видимих слизових оболонок у собак зустрічається лише при тяжких ураженнях печінки і є досить несприятливим симптомом.

У м’ясоїдних пальпація є основним методом клінічного дослідження печінки. Пальпацію спочатку проводять у стоячому, а далі лежачому на правому боці та спині положеннях тварини. Пальпують обома руками, справа підводять пальці правої руки під реберну дугу, одночасно лівою рукою із лівого підребер’я відтискують печінку в правий бік. Печінка здорових собак майже недоступна для пальпації, а в котів вона легко пальпується під правою реберною дугою. При патології печінки у дрібних тварин пальпацією встановлюють збільшення її (гепатомегалію), болючість, зміну консистенції та стану поверхні.

Печінкове притуплення (визначають дигітальною перкусією) з правого боку знаходиться за задньою межею легень з 10-го по 13-е ребро, зліва – по 12-е ребро.

Важливе значення для діагностики хвороб печінки мають біохімічні тести. Серед них чільне місце відводиться визначенню загального білка, його фракцій, сечовини, глюкози, активності індикаторних ферментів, умісту білірубіну (табл. 20).

20. Біохімічні показники крові у клінічно здорових собак (за Головахою В.І. і Диким О.А.)

Показник	Ліміт
Загальний білок, г/л	60, 0–75, 0
Альбуміни, в процентах	48, 0–60, 0
Сечовина, ммоль/л	3, 0–8, 0
Глюкоза, ммоль/л	3, 0–5, 5
Креатинін, мкмоль/л	80, 0–140, 0
АСТ, ммоль/л      нкат/л	0, 70–1, 13 194, 0–314, 0
АЛТ, ммоль/л      нкат/л	0, 8–1, 2 222, 0–347, 0
ГГТ, мккат/л     нкат/л	0, 05–0, 40 50, 0–400, 0
Загальний білірубін, мкмоль/л	не > 3, 5

Із спеціальних методів дослідження печінки використовують ультразвукову діагностику. Визначають її розміри, характер контурів, стан венозної сітки, ехогенність паренхіми. У собак печінка доступна для ехографії в останніх межреберних проміжках та за реберною дугою. Ультразвукове дослідження жовчного міхура проводять у собак в лежачому положенні на спині, звертаючи увагу на форму, розміри і стан стінок. У здорових собак жовчний міхур розміщується справа від середньої лінії печінкової паренхіми. Це кругла або овальна структура, виразно окреслена, з гладенькою поверхнею. При холециститі стінки жовчного міхура потовщені. На наявність камінців вказує велика акустична тінь.

⇐ Предыдущая12345678Следующая ⇒

Поделиться: