Анатомія опорно-рухового апарату

 

Тема	Лекцій	Практичні заняття	Самостійна робота	Індивідуальна робота
Змістовий модуль 1. Вступ до анатомії
1. Предмет і задачі анатомії. Методи дослідження в анатомії. Основні сучасні напрями розвитку анатомії	1	-	1
2. Основні етапи розвитку анатомії в античні часи, в епоху Відродження, в XVII – XIX ст.	0,5	-	1
3. Розвиток українських анатомічних шкіл	0,5	-	-
4.Початкові стадії ембріогенезу людини. Вчення про зародкові листки	-	-	2
Змістовий модуль 2. Анатомія кісток скелета
5. Кістка як орган. Класифікація кісток. Розвиток кісток в ембріогенезі	2	-	-	Підготовка огляду наукової літератури або проведення досліджень з будь якої теми чи препарування
6. Анатомічна номенклатура. Осі і площини тіла	-	-	-
7. Анатомія кісток тулуба.	-	6	2
8. Анатомія кісток верхніх та нижніх кінцівок	-	8	4
9. Анатомія кісток черепа.	-	10	4
10. Практичні навички з анатомії кісток	-	2	-
Змістовий модуль 3. З’єднання кісток скелета
11. Анатомія неперервних та переривчастих з’єднань між кістками. Розвиток з’єднань між кістками в онтогенезі	2	-	1	Підготовка огляду наукової літератури або проведення досліджень з будь-якої теми чи препарування
12. З’єднання між кістками тулуба і між кістками черепа	-	2	1
13. З’єднання між кістками верхніх та нижніх кінцівок	-	6	1
14. Практичні навички з анатомії кісток та їх з’єднань	-	2	-
Змістовий модуль 4. Міологія
15. М’яз як орган. Класифікація м’язів. Розвиток скелетних м’язів. Топографічні утворення голови, шиї, тулуба і кінцівок	4	-	-	Підготовка огляду наукової літератури або проведення досліджень з будь-якої теми чи препарування
16. Анатомія м’язів та фасцій тулуба	-	6	3
17. Анатомія м’язів та фасцій голови та шиї. Топографія шиї	-	6	1
18. Анатомія м’язів та фасцій верхніх і нижніх кінцівок. Топографія верхніх та нижніх кінцівок	-	14	1
19. Практичні навички з міології	-	4	-
Підсумковий контроль засвоєння модуля 1 "Анатомія опорно-рухового апарат у"	-	4	3
Усього годин – 105	10	70	25	-
Кредитів ECTS – 3,5

Аудиторна робота – 75 %, СРС – 25 %

 

Тематичний план лекцій

 

	Тема лекції	Кількість годин
1	Вступ до анатомії. Українські анатомічні школи	2
2	Загальна остеологія	2
3	Загальна артрологія	2
4	Загальна міологія	2
5	Топографічні утворення голови, шиї, тулуба і кінцівок	2
	Разом	10

 

Тематичний план практичних занять

 

	Тема практичного заняття	Кількість годин	Кількість балів
1	Анатомічна номенклатура. Осі і площини тіла людини. Загальні ознаки хребців. Шийні і грудні хребці	2	3
2	Поперекові хребці, крижова кістка, куприк	2	3
3	Ребра, груднина	2	3
4	Кістки верхньої кінцівки: лопатка, ключиця і плечова кістка	2	3
5	Кістки верхньої кінцівки: кістки передпліччя і кисті	2	3
6	Кістки нижньої кінцівки: тазова і стегнова кістки	2	3
7	Кістки нижньої кінцівки: кістки гомілки і стопи	2	3
8	Лобова, тім’яна, потилична кістки черепа	2	3
9	Клиноподібна і решітчаста кістки черепа	2	3
10	Скронева кістка. Канали скроневої кістки	2	3
11	Кістки лицевого черепа. Очна ямка. Скронева і підскронева ямки	2	3
12	Зовнішня і внутрішня основи черепа. Крило-піднебінна ямка. Кісткова порожнина носа	2	3
13	Практичні навички з анатомії кісток.	2	8
14	З’єднання кісток тулуба. З’єднання кісток черепа	2	3
15	З’єднання кісток верхньої кінцівки	2	3
16	З’єднання кісток нижньої кінцівки: таз в цілому, кульшовий суглоб	2	3
17	З’єднання кісток гомілки і стопи. Колінний суглоб	2	3
18	Практичні навички з анатомії з’єднань кісток	2	6
19	М’язи і фасції спини	2	3
20	М’язи і фасції грудей. Діафрагма	2	3
21	М’язи і фасції живота. Піхва прямого м’яза живота. Пахвинний канал. Біла лінія живота	2	3
22	М’язи і фасції голови	2	3
23	М’язи і фасції шиї	2	3
24	Топографія шиї	2	3
25	М’язи верхньої кінцівки: м’язи плечового пояса і плеча	2	3
26	М’язи верхньої кінцівки: м’язи передпліччя і кисті	2	3
27	Фасції і топографія верхньої кінцівки	2	3
28	М’язи нижньої кінцівки: м’язи таза і стегна	2	3
29	М’язи нижньої кінцівки: м’язи гомілки і стопи	2	3
30	Фасції і топографія таза і стегна. Стегновий канал	2	3
31	Фасції і топографія гомілки і стопи	2	3
32	Практичні навички з міології голови, шиї і тулуба	2	6
33	Практичні навички з міології верхніх і нижніх кінцівок	2	6
	Разом	66	113

 

Модуль 1

Анатомія опорно-рухового апарату

Змістовий модуль 1

Вступ до анатомії

Анатомія людиниє фундаментальною наукою не тільки в підготовці лікарів, але і всієї культури світосприйняття.

Видатний вчений-лікар Мухін Є.О. (1766-1850) ще у XVIII столітті зауважив: "Лікар неанатом не тільки не корисний, але й шкідливий".

Анатомія є складовою частиною науки морфології. До неї належать також гістологія (наука про тканини), цитологія (наука про клітину), ембріологія (наука про розвиток зародка).

Анатомія разом із фізіологією складає фундамент медичної освіти та медичної науки.

У свій час видатний акушер-гінеколог Губарєв А.П. (1855-1931) писав: "Без анатомії немає ні терапії, ні хірургії, а є лише прикмети та забобони".

Анатомія – це наука про форму і будову організму людини і його складових органів та систем, а також про їх розвиток і функції. Ця наука належить до біологічних наук, об’єднаних загальним терміном "морфологія" (від грецького morpho – форма, logos – вчення).

Завдання анатомії як науки полягає у системному підході до опису форми, будови і положення (топографії) частин та органів тіла в поєднанні з виконуваними функціями з урахуванням вікових, статевих та індивідуальних особливостей людини. У зв’язку із зазначеним анатомію поділяють на:

- описову анатомію (опис органів, які вивчали під час розтину трупів);

- системну анатомію (вивчення організму за системами – кістковою, м’язовою, внутрішніми органами тощо);

- топографічну анатомію (вивчає взаємне розміщення органів, судин і нервів у різних ділянках тіла, що має значення для хірургії);

- пластичну анатомію (досліджує статику і динаміку зовнішніх форм тіла, а внутрішню будову розглядає переважно для того, щоб зрозуміти виразність зовнішніх форм тіла людини, тобто вивчає пропорції тіла і його форми; її викладають переважно у художніх навчальних закладах при підготовці скульпторів та художників). Пластичну анатомію ще називають прикладною анатомією.

- функціональну анатомію (вивчає окремі органи і системи органів у поєднанно з їх функцією);

- динамічну анатомію (вивчає не лише будову опорно-рухового апарату, але й динаміку рухів і має значення для правильного розуміння фізичного розвитку людини;

- вікову анатомію (вивчає вікові зміни органів і тканин в індивідуальному розвитку людини – онтогенез, а похилого віку – геронтологія. Розвиток людини до народження, зокрема, у зародковому періоді, розглядає ембріологія);

- порівняльну анатомію (вивчає подібності та відмінності будови органів тварин та людини, досліджує особливості будови тіла тварин на різних етапах еволюції, що допомагає з’ясувати історичний розвиток організму людини, філогенез).

- патологічну анатомію (вивчає будову організму, зміненого під впливом різних захворювань та ушкоджень).

Анатомію людини розглядають як складову частину антропології (від грецьк. anthropos – людина) – науки про походження та розвиток людини, утворення людських рас та про варіанти будови людини.

Анатомія людини тісно пов’язана з цілою низкою інших морфологічних дисциплін, зокрема з цитологією (від грецьк. cytos – клітина) – наукою, яка вивчає будову, функціонування та розвиток клітин.

Цитологію поділяють на:

- загальну цитологію, що вивчає загальні для більшості типів клітин структури, їх функції, метаболізм, реакції на пошкодження, патологічні зміни, репаративні процеси та пристосування до умов середовища;

- спеціальну цитологію – розділ цитології, що досліджує особливості окремих типів клітин у зв’язку з їх спеціалізацією або адаптацією до середовища існування.

До морфологічних дисциплін належить також гістологія (від грецьк. hystos – тканина) – наука про розвиток, мікроскопічну та ультрамікроскопічну будову, життєдіяльність тканин. Розрізняють: еволюційну гістологію – напрям у гістології, що вивчає закономірності розвитку тканини у процесі філогенезу; екологічну гістологію – напрям, що вивчає особливості розвитку та будови тканин у зв’язку з впливом умов проживання й адаптації до зовнішнього середовища; загальну гістологію ; спеціальну гістологію; порівняльну гістологію тощо.

Сучасна анатомія людини як наука ХХІ століття синтезує дані суміжних і споріднених до анатомії дисциплін – гістології, цитології, ембріології, порівняльної анатомії, фізіології і взагалі – біології, антропології та екології. Нині анатомія розглядає форму і будову органів, систем і організму людини в цілому як продукт спадковості, що змінюється залежно від певних умов біологічного і соціального середовища та виконуваної організмом роботи в часі (філо- та онтогенез) та просторі (в різних регіонах земної кулі).

Основним методом дослідження в нормальній анатомії є препарування і розтин (від чого походить її назва від грецьк. аnatomne – розріз, розтин, розчленування).

У сучасній анатомії застосовують багато інших методів дослідження з використанням сучасної техніки і технології: оптики, рентгенівських променів, пластичних матеріалів, досягнень хімії і фізики, комп’ютерних систем аналізу і моделювання.

Завданнями анатомії є:

- вивчення будови тіла людини із допомогою описового методу за системами (системний підхід);

- вивчення форми із врахуванням функції органа (функціональний підхід).

При цьому враховуються ознаки, які характерні для кожної конкретної людини – індивідуума (індивідуальний підхід).

Одночасно анатомія прагне пояснити причини і наслідки процесів, що відбуваються в людському організмі, які обумовлені його будовою залежності від факторів внутрішнього і зовнішнього середовища (причинний – каузальний [causalis] підхід).

Основними методами дослідження будови фізичного тіла людини є:

- соматоскопія;

- антропометрія;

- макро- і мікроскопічне препарування;

- мацерація;

- ін’єкція;

- просвітлення;

- корозія;

- виготовлення топографічних зрізів;

- оптична і електронна мікроскопія (гістологічний, гістохімічний та ультрамікроскопічний методи);

- цитолюмінесцентний аналіз;

- експериментальне моделювання;

- конструювання моделей;

- рентгеноскопія і рентгенографія;

- комп’ютерна томографія;

- ядерно-магнітно-резонансне і ультразвукове дослідження;

- ендоскопія.

Тобто для вивчення будови тіла людини застосовуються всі сучасні методи лабораторного та клінічного досліджень.

Індивідуальна, конституційна, вікова, статева форми мінливості в будові тіла людини дає можливість говорити про варіанти норми.

Ця назва походить від лат. variatio, onis – варіація, генетична мінливість – це є відхилення ознак індивіда від тих, що є типовими для групи, до якої він належить, а також відхилення ознак нащадків від ознак батьків.

Інший лат. термін varietas (atis – варіація) означає морфологічно (або фізіологічно) виражене відхилення в розвитку органа (органів) або ознаки, що не виходить за межі норми.

Найбільш виражені, стійкі вроджені відхилення від норми називають аномаліями (від.грецьк. – anomalia – ненормальність, відхилення від норми).

Якщо ці аномалії різковиражені і мають в будові тіла зовнішні прояви – їх називають потворствами (від лат. monstrum – потвора, виродок, монстр).

Такі аномалії розвитку вивчає тератологія – teratologia (від грецьк. teras, teratos – потвора, виродок, монстр).

Вивчення анатомії людини неможливе без порівняння з анатомією тварин (як колись писали – філогенезу, від грецьк. phylon – рід, genesis – походження). Тобто вивченню тіла людини допомагають матеріали порівняльної анатомії, яка досліджує і порівнює будову людини та тіла різних тварин.

Аналізуючи особливості будови тіла людини, досліджуючи кожний орган (аналітичний підхід), анатомія вивчає цілісний організм, підходячи до нього синтетично.

Тому анатомія – не тільки наука аналітична, але й синтетична.

Просторова характеристика людини, частин її тіла і органів, здійснюється при знаходженні її у вихідному вертикальному положенні, коли вона стоїть, ноги разом, руки опущені донизу, а долоні розвернуті допереду.

Для позначення положення тіла людини в просторі та розташування його частин в організмі використовують:

- площини тіла;

- частини тіла;

- осі тіла;

- ділянки тіла;

- лінії тіла.

Людина, як і інші хребтові тварини, побудована за принципом двосторонньої (білатеральної) симетрії, тобто тіло складається з двох половин – правої і лівої.

Межею між ними є серединна площина, яка розташована вертикально та орієнтована спереду назад в "сагітальному" напрямку (від лат. sagitta – стріла).

Ще існують лобова (від лат. frons – лоб) та горизонтальна площини.

Ці три площини можуть бути проведені через різні точки тіла людини. Відповідно до площин виділяють напрямки-осі, які дозволяють орієнтувати органи відносно положення тіла та вказувати рухи в суглобах.

Важливим є розуміння онтогенезу конкретної людини (від грецьк. ontogenesis – походження, розвиток індивідуального організму).

Ріст і розвиток людини до народження називається пренатальним періодом (його вивчають ембріологи), після народження – постнатальним періодом (від лат. natus – народжений), який вивчає вікова анатомія.

 

ІСТОРІЯ АНАТОМІЇ В АНТИЧНІ ЧАСИ

Перші анатомічні знання зародилися ще в сиву давнину, тобто задовго до появи писемності, про це свідчать малюнки людини печерного періоду). Перші писемні джерела, такі, як китайська книга "Нейцзин" та індійська книга "Аюрведа", датуються ХІ-ІХ ст. до н.е.

Сучасна медицина базується на європейській медичній традиції, яка своїми коренями сягає Стародавньої Греції. В період розвитку античної культури грецькі вчені розтинали трупи і таким чином (anatemno – розтинаю, звідси слово "анатомія") знайомилися з органами і системами людського тіла, але знання ці були уривчастими й несистематизованими.

Перший твір, присвячений анатомії, приписують грецькому філософу і лікарю Алкмеону, який жив у першій половині V ст. до н.е. Він народився в Південній Італії, навчався у Піфагора, був одним із засновників кротонської медичної школи. У Стародавній Греції розтини людських тіл з релігійних міркувань були заборонені, тому Алкмеон Кротонський перший почав анатомувати тварин для вивчення будови органів задля потреб медицини.

Видатним ученим Стародавньої Греції був Гіпократ (460-377 рр. до н.е.). За величезний вклад в мистецтво лікування, в анатомію та фізіологію Гіпократа ще за життя назвали "батьком медицини".

Лікар у ті часи був більше філософом, ніж природознавцем, тому основу вчення Гіпократа склало достатньо умозорове узагальнення анатомічних фактів, накопичених працею багатьох учених, та матеріалістичні погляди на причини виникнення хвороб.

Учений створив "гуморальну" теорію, за якою до складу організму людини входять життєво важливі рідини – кров, слиз, жовта і чорна жовч.

Згідно з теорією Гіпократа конституція і темперамент людини – відповідно сангвінік, флегматик, холерик і меланхолік – визначаються різними співвідношеннями цих рідин.

Коли вони змішані в тілі гармонійно, людина здорова. Якщо порушується співвідношення рідин, притаманне людині певного темпераменту, то настають хвороба або й смерть.

Учень Платона, великий філософ і енциклопедист давнього світу Аристотель (384-322 рр. до н.е.), систематизував і розвинув майже всі відомі на той час наукові теорії та факти в галузі філософії, логіки, астрономії, історії, психології, природознавства. На відміну від ідеаліста Платона (427-347 рр. до н.е.). Аристотель вважав, що навколишній світ існує реально, отже, його треба вивчати за допомогою органів чуття, спостережень та досліджень.

Аристотель вважається засновником порівняльної анатомії та ембріології, оскільки він досліджував анатомію тіла тварин та їх зародків. Учений дійшов висновку, що в ембріогенезі органи виникають не одразу, а поступово, один за одним, із безструктурної маси. Цю теорію в подальшому видатний англійський анатом, фізіолог та ембріолог Вільям Гарвей назвав теорією епігенезу.

Найвидатнішим ученим-медиком стародавнього світу після Гіпократа та батьком анатомії вважають Клавдія Галена (131-200 рр.н.е.), який народився в Пергамі й жив більшу частину життя в Римі.

Авторитет Галена був настільки великим, що цілі покоління лікарів упродовж тринадцяти століть училися на його творах з медицини й анатомії. Гален проводив анатомічні досліди на тваринах. Здобуті відомості він переносив на людину, що негативно позначилося на розвитку анатомії.

Цікаво, що відомий анатом XV століття Я.Сільвій (1478-1555), не знаходячи відповідності між спостережуваними анатомічними фактами і даними Галена, схильний був більше вірити тому, що за тринадцять століть змінилася будова людини, ніж тому, що Гален міг помилитися.

Значний вклад в медичну науку вніс видатний лікар і філософ Абу Алі ібн Сіна (980-1037), більше відомий в Європі як Авіценна. Абу Алі ібн Сіна написав славнозвісну книгу "Канон лікарської науки", в якій був розділ "Вступ до анатомії та фізіології". За цією книгою вчилися лікарі Сходу і Заходу до ХVІІ ст. включно.

У середні віки медична наука була повністю підпорядкована релігії – торкатися мертвих, окрім ритуальних цілей, не дозволялося.

Діяльність багатьох учених-медиків зводилася до коментування та переписування праць Аристотеля та Галена, оскільки їхні анатомічні досягнення вважалися безпомилковими та неперевершеними.

Початком наукового вивчення анатомії людини стала епоха Відродження, коли три великі анатоми-реформатори: Леонардо да Вінчі, А.Везалій та В.Гарвей, усвідомлюючи важливість знання будови тіла для лікувальної справи, перевірили на трупах людей анатомічні описи стародавніх греків, римлян, арабів, персів і відзначили грубі помилки, які в них траплялися.

Саме з цього періоду аж до ХХІ ст. відкриття в морфології почали йти одне за одним і анатоми – вони ж і лікарі – стали виконувати величезну роботу, описуючи нові, ще невідомі анатомічні утворення, виправляючи застарілі дані, входячи дедалі глибше в опис деталей будови систем і окремих органів.

Внесок великого італійського ученого і художника Леонардо да Вінчі (1452-1519) у розвиток науки про будову людського тіла важко переоцінити. Він не зважав на авторитети, усвідомивши безплідність середньовічної схоластики.

Леонардо да Вінчі одним із перших почав розтинати трупи людей і став справжнім новатором у дослідженні будови тіла. "Хто сперечається, посилаючись на авторитет, вживає не свій розум, а радше пам’ять", – любив повторювати великий вчений.

На своїх малюнках Леонардо да Вінчі досяг надзвичайної точності в зображеннях різних органів людського тіла, завдяки чому вніс значний вклад у розвиток анатомії, а також став засновником пластичної художньої анатомії.

Великий фламандський (бельгійський) вчений Андрій Везалій (1514-1564) здійснив революцію в анатомії – створив систему анатомічних знань, які базувалися на численних розтинах людського тіла та виправив хибні уявлення Клавдія Галена про анатомію людини, що панувала у медицині упродовж 13 століть. Усвідомлюючи, що медицина може вийти із середньовічного застою, освяченого недоторканним авторитетом Галена, лише за умов прогресу анатомії як науки про будову та функції органів людського тіла Везалій присвятив своє життя дослідницькій справі.

Результатом напруженої самовідданої праці вченого став випуск у Базелі у червні 1543 року 7 книг "Про будову людського тіла", які були чудово ілюстровані гравюрами Стефана ван Калькара.

Ця книга Везалія стала першим науковим виданням, що містило систематизовані анатомічні дані, перевірені або вперше встановлені під час препарування померлих людей, а не тварин.

З моменту друку трактату Везалія почався бурхливий розвиток анатомії та медицини в цілому. Виникли більш ясні уявлення про морфологічне підґрунтя багатьох клінічних дисциплін, що були обумовлені появою перших докладних описів анатомічних структур.

Праця Везалія мала і має ще й сьогодні велике наукове та освітянське значення, вчить сміливо відходити від усього застарілого та реакційного в науці та житті, натхненно йти вперед до справжнього знання, що спирається на спостереження та дослід.

Видатний англійський фізіолог, анатом і ембріолог Вільям Гарвей (1578-1657) відкрив найважливішу функцію, спостерігаючи за фізіологічними процесами та експериментально досліджуючи їх на основі матеріалістичних природничих законів.

Своє найвидатніше відкриття – функції кровообігу – він опублікував у книзі "Анатомічне дослідження про рух серця і крові у тварин" (1628), де остаточно зруйнував ідею і авторитет віталістичного вчення Галена, що панувало у середньовіччі.

Прогресивне вчення В.Гарвея про кровообіг швидко завоювало загальне визнання і здійснило найсприятливіший вплив на подальший розвиток медицини.

Роком раніше, ніж В.Гарвей дослідив функцію кровообігу, італійський анатом Каспар Азеллі описав лімфатичні судини (1627).

Трохи пізніше італійський вчений Марчело Мальпігі відкрив під мікроскопом кровоносні капіляри (1661), існування яких передбачав В.Гарвей. Але слід наголосити, що ще в 1553 році Мігель Сервет описав мале (легеневе) коло кровообігу і пояснив фізіологічний смисл кровообігу у цій системі. За такі "єретичні" погляди він був спалений інквізицією.

Отже, у другій половині 17 століття остаточно сформульовано поняття про будову і функцію великого і малого кола кровообігу.

Розвиток організму людини

Розвиток організму людини – онтогенез – поділяється на два періоди: пренатальний (внутрішньоутробний) та постнатальний (позаутробний).

Пренатальний період триває від моменту запліднення яйцеклітини до наро­дження дитини і складається з двох фаз: ембріональної (перших 2 місяці) і феталь­ної (плідної), яка триває від 3-го до 9-го місяця.

У момент запліднення виникає зигота, яка має властивості обох статевих клітин. У подальшому протягом першого тижня, зигота ділиться, внаслідок чого утворюється багато клітин – бластомерів, які формують багатоклітинну бластулу. З неї утворюється міхурець – бластоциста, яка складається з внутрішньої групи клітин – ембріобласта та із периферичної групи клітин – трофобласта. Між ембріобластом і трофобластом є порожнина, яка заповнена позазародковою мезенхімою. При цьому зародок починає укорінюватися в слизову оболонку матки (імплантація). Клітини трофобласта дають вирости – ворсинки, які перетворюються у ворсинчасту оболонку – хоріон. З хоріона та слизової оболонки матки, що прилягає до нього, розвивається плацента (дитяче місце). З ембріобласта формується ембріон.

На 2-му тижні життя зародка клітини ембріобласта розділяються на два шари, з яких формуються два міхурці: ектобластичний, або амніотичний (із зовнішнього шару клітин), та ентобластичний, або жовтковий (із внутрішнього шару клітин).

3-й тиждень життя зародка – це період гаструляції (процес утворення тришарового зародка), при якому утворюється мезодерма (середній зародковий листок), ектодерма (зовнішній зародковий листок), ентодерма (внутрішній зарод­ковий листок) та хорда (спинна струна). Остання є похідним мезодерми, тягнеться від головного до хвостового кінця зародка і знаходиться між зовнішнім та внутрішнім його листками.

У кінці 3-го тижня зародок вже має осьовий комплекс зачатків (нервову трубку, хорду, мезодерму, а справа і зліва від них – ентодерму та ектодерму), а також позаембріональні органи (хоріон, амніон, алантоїс, жовтковий мішок). Алантоїс – це пальцеподібної форми випинання між ентодермою і позазародковою мезенхімою. По ходу алантоїса від зародка до ворсинок хоріона проростають кровоносні пупкові судини, оточені пупковим канатиком.

На 4-му тижні життя зародка починається формування зачатків органів. Ентодермальний листок зародка утворює трубку – первинну кишку, замкнену в передньому і задньому відділах. Поза зародком залишається жовтковий мішок, з’єднанийий з первинною кишкою. Первинна кишка спереду закрита ротогорловою мембраною, яка відділяє просвіт кишки від ектодермальної ротової бухти. Ззаду первинна кишка закрита клоакальною мембраною, яка відділяє просвіт кишки від ектодермальної клоакальної бухти (клоаки).

В мезодермі розрізняють вентральну (несегментовану), дорсальну (сегменто­вану) і проміжну мезодермальні ніжки. З вентральної мезодерми розвиваються епітелій серозних оболонок та мезенхіма. З мезенхіми розвиваються стінки органів травної та дихальної систем. Дорсальна мезодерма розташована справа і зліва від хорди і поділена на такі соміти: склеротом (з нього розвиваються кістки осьового скелета), міотом (з нього розвиваються скелетні м’язи) та дерматом (з нього розвивається основа шкіри – дерма). З проміжної мезодерми розвиваються сечові та статеві органи.

На 8-му тижні закінчується закладування органів і з 9-го тижня (початок 3-го місяця) зародок набуває вигляду людини і називається плодом. Плідний період триває аж до моменту народження дитини. Він характеризується формуванням органів (органогенез).

Постнатальний період триває від народження до смерті індивідуума і поділяється на періоди:

- новонародженості (1-10 днів);

- грудний (10 днів-1 рік);

- раннє дитинство (1-3 роки);

- перше дитинство (4-7 років);

- друге дитинство (8-12 років);

- підростковий (пубертатний) (13-16 років);

- юнацький (17-21 рік);

- зрілий – I період (22-35 років), II період (36-60 років);

- літній (61-74 роки);

- старечий (75-90 років);

- довголіття (90 років і більше).

 

 

 

 

Abbreviationes – скорочення

 

A.	Arteria	Артерія
Aa.	Arteriae	Артерії
Lig.	Ligamentum	Зв’язка
Ligg.	Ligamenta	Зв’язки
M.	Musculus	М’яз
Mm.	Musculi	М’язи
N.	Nervus	Нерв
Nn.	Nervi	Нерви
R.	Ramus	Гілка
Rr.	Rami	Гілки
V.	Vena	Вена
Vv.	Venae	Вени

 

 

загальні терміни

(згідно з Міжнародною анатомічною номенклатурою, 1997)

 

Загальні терміни Вертикальний, прямовисний Горизонтальний, поземний Серединний Вінцевий Стріловий, сагітальний Правий Лівий Проміжний Присередній, медіальний Бічний, латеральний Передній Задній Черевний, вентральний Спинний, тильний, дорсальний Лобовий, фронтальний Потиличний Верхній Нижній Черепний, краніальний Хвостовий, каудальний Дзьобовий, ростральний Верхівковий Основний, базальний Основний Середній Поперечний Поздовжній Осьовий, аксіальний Зовнішній Внутрішній Просвітковий, люмінальний Поверхневий Глибокий Ближчий, проксимальний Дальший, кінцевий, дистальний Центральний Периферичний Променевий Ліктьовий Малогомілковий Великогомілковий Долонний Підошовний Згинач Розгинач		Nomina generalia Verticalis, e Horizontalis, e Medianus, a, um Coronalis, e; Coronarius, a, um Sagittalis, e Dexter, tra, trum Sinister, tra, trum Intermedius, a, um Medialis, e Lateralis, e Anterior, ius Posterior, ius Ventralis, e Dorsalis, e Frontalis, e Occipitalis, e Superior, ius Inferior, ius Cranialis, e Caudalis, e Rostralis, e Apicalis, e Basalis, e; Basilaris, e Medius, a, um Transversus a, um;Transversalis, e Longitudinalis, e Axialis, e Externus, a, um Internus, a, um Luminalis, e Superficialis, e Profundus, a, um Proximalis, e Distalis, e Centralis, e Periphericus, a, um; Peripheralis, e Radialis, e Ulnaris, e Fibularis, e; Peronealis, e Tibialis, e Palmaris, e; Volaris, e Plantaris, e Flexor Extensor
ЧАСТИНИ ТІЛА ЛЮДИНИ Голова Лоб Потилиця Скроні Вухо Лице, обличчя Око Щока Ніс Рот Підборіддя Шийка; Шия Стовбур Грудна клітка Груди Живіт Таз Спина Верхня кінцівка Грудний пояс; Пояс верхньої кінцівки Пахва Плече Лікоть Передпліччя Кисть Зап’ясток П’ясток Долоня Тил кисті Пальці кисті Нижня кінцівка Тазовий пояс; Пояс нижніх кінцівок Сідниці Кульша Стегно Коліно Підколінок Гомілка Литка Стопа Заплесно П’ята Плесно Підошва Тил стопи Пальці стопи Порожнини Порожнина черепа Порожнина грудної клітки Порожнина живота і таза Порожнина живота Порожнина таза		PARTES CORPORIS HUMANI Caput Sinciput, frons Occiput Tempora Auris Facies Oculus Bucca Nasus Os Mentum Collum; Cervix Truncus Thorax Pectus Abdomen Pelvis Dorsum Membrum superius Cingulum pectorale; Cingulum membri superioris Axilla Brachium Cubitus Antebrachium Manus Carpus Metacarpus Palma; Vola Dorsum manus Digiti manus Membrum inferius Cingulum pelvicum; Cingulum membri inferioris Nates; Clunes Coxa Femur Genu Poples Crus Sura Pes Tarsus Calx Metatarsus Planta Dorsum pedis Digiti pedis Cavitates Cavitas cranii Cavitas thoracis Cavitas abdominis et pelvis Cavitas abdominis Cavitas pelvis
ПЛОЩИНИ, ЛІНІЇ TА ДІЛЯНКИ Лобові площини; Вінцеві площини Горизонтальні площини Стрілові площини Серединна площина Присерединні площини Поперечні площини Черезворотарна площина Підреброва площина Надгребенева площина Міжгорбикова площина Міжостьова площина Передня серединна лінія Груднинна лінія Пригруднинна лінія Середньоключична лінія Соскова лінія Передня пахвова лінія Середня пахвова лінія Задня пахвова лінія Лопаткова лінія Прихребтова лінія Задня серединна лінія Ділянки голови Ділянки шиї Передні та бічні ділянки грудної клітки Ділянки живота Спинні ділянки Промежинна ділянка Ділянки верхньої кінцівки Ділянки нижньої кінцівки		PLANA, LINEAE ET REGIONES Plana frontalia; Plana coronalia Plana horizontalia Plana sagittalia Planum medianum Plana paramediana Plana transversalia Planum transpyloricum Planum subcostale Planum supracristale Planum intertuberculare Planum interspinale Linea mediana anterior Linea sternalis Linea parasternalis Linea medioclavicularis Linea mamillaris Linea axillaris anterior Linea axillaris media Linea axillaris posterior Linea scapularis Linea paravertebralis Linea mediana posterior Regiones capitis Regiones cervicales Regiones thoracicae anteriores et laterales Regiones abdominales Regiones dorsales; Regiones dorsi Regio perinealis Regiones membri superioris Regiones membri inferioris

Система органів руху

 

Однією з функцій людського організму є зміна положення частин тіла, пересування в просторі.

Ці рухи відбуваються за участю кісток, які виконують функцію важеля, та скелетних м’язів, які разом із кістками та їх з’єднаннями утворюють опорно-руховий апарат.

У системі органів руху та опори розрізняють скелет, з’єднання між кістками і м’язи з їх допоміжними апаратами.

Кістки та їх з’єднання складають пасивну частину опорно-рухового апарату, а м’язи, що скорочуються, – активну частину.

Змістовий модуль 2

АНАТОМІЯ КІСТОК СКЕЛЕТУ

 

КІСТКИ (ossa)

СИСТЕМА СКЕЛЕТА (systema skeletale)

ОСТЕОЛОГІЯ (osteologia)

 

Загальні терміни

(згідно з Міжнародною анатомічною номенклатурою, 1997)

Кісткова частина Кіркова речовина Щільна речовина Губчаста речовина; Трабекулярна речовина Хрящова частина Перетинчаста частина Окістя Охрястя Осьовий скелет Додатковий скелет Довга кістка Коротка кістка Плоска кістка Атипова кістка Повітроносна кістка Сесамоподібна кістка Тіло кістки, діафіз Наросток, епіфіз Наростковий хрящ Наросткова пластинка Наросткова лінія Метафіз Приросток, апофіз Горб Горбок Горбистість Підвищення Відросток Виросток Надвідросток Гребінь Лінія Вирізка Ямка Борозна Суглобова поверхня Кістковомозкова порожнина Середкістя, ендост Жовтий кістковий мозок Червоний кістковий мозок Живильний отвір Живильний канал Центр скостеніння Первинний Вторинний		Pars ossea Substantia corticalis Substantia compacta Substantia spongiosa; Substantia trabecularis Pars cartilaginea Pars membranacea Periosteum Perichondrium Skeleton axiale Skeleton appendiculare Os longum Os breve Os planum Os irregulare Os pneumaticum Os sesamoideum Diaphysis Epiphysis Cartilago epiphysialis Lamina epiphysialis Linea epiphysialis Metaphysis Apophysis Tuber Tuberculum Tuberositas Eminentia Processus Condylus Epicondylus Crista Linea Incisura Fossa Sulcus Facies articularis Cavitas medullaris Endosteum Medulla ossium flava Medulla ossium rubra Foramen nutricium Canalis nutricius; Canalis nutriens Centrum ossificationis Primarium Secundarium
Череп Лицева норма; Лобова норма Верхня норма; Вертикальна норма Потилична норма Бічна норма Нижня норма; Основна норма Мозковий череп Лицевий череп; Вісцеральний череп Хрящовий череп Перетинчастий череп Окістя черепа; Зовнішнє окістя черепа Порожнина черепа Лоб, чоло Потилиця Назіон Брегма Ламбда Ініон Птеріон Астеріон Гоніон Скронева ямка Вилична дуга Підскронева ямка Крило-піднебінна ямка Крило-верхньощелепна щілина Тім’ячка черепа Переднє тім’ячко Заднє тім’ячко Клиноподібне тім’ячко; передньобічне тім’ячко Соскоподібне тім’ячко; Задньобічне тім’ячко Склепіння черепа Тім’я Зовнішня пластинка Губчатка, диплоє Канали губчатки Внутрішня пластинка Борозна верхньої стрілової пазухи Зернисті ямочки Втиснення звивин; Пальцеподібні втиснення; Мозкові випини Венозні борозни Артеріальні борозни (Кістка шва) Основа черепа Внутрішня основа черепа Клино-кам’яниста щілина Кам’янисто-потилична щілина Передня черепна ямка Середня черепна ямка Задня черепна ямка Схил Борозна нижньої кам’янистої пазухи Зовнішня основа черепа Яремний отвір Рваний отвір Кісткове піднебіння Великий піднебінний канал Великий піднебінний отвір Малі піднебінні отвори Різцева ямка Різцевий канал Різцевий отвір (Піднебінний валок) Піднебінно-піхвовий канал Лемешево-піхвовий канал Лемешево-дзьобовий канал Очна ямка, орбіта Очноямкова порожнина Очноямковий вхід Очноямковий край Надочноямковий край Підочноямковий край Бічний край Присередній край Верхня стінка Нижня стінка Бічна стінка Присередня стінка Передній решітчастий отвір Задній решітчастий отвір Сльозова борозна Ямка сльозового мішка Верхня очноямкова щілина Нижня очноямкова щілина Носо-сльозовий канал Кісткова носова порожнина Кісткова носова перегородка Грушоподібний отвір Верхній носовий хід Середній носовий хід Нижній носовий хід Отвір носо-сльозового каналу Спільний носовий хід Клино-решітчастий закуток Носоглотковий хід Хоана; Задній носовий отвір Клино-піднебінний отвір		Cranium Norma facialis; Norma frontalis Norma superior; Norma verticalis Norma occipitalis Norma lateralis Norma inferior; Norma basalis Neurocranium Viscerocranium Chondrocranium Desmocranium Pericranium; Periosteum еxternum cranii Cavitas cranii Frons Occiput Nasion Bregma Lambda Inion Pterion Asterion Gonion Fossa temporalis Arcus zygomaticus Fossa infratemporalis Fossa pterygopalatina Fissura pterygomaxillaris Fonticuli cranii Fonticulus anterior Fonticulus posterior Fonticulus sphenoidalis; Fonticulus anterolateralis Fonticulus mastoideus; Fonticulus posterolateralis Calvaria Vertex Lamina externa Diploё Canales diploici Lamina interna Sulcus sinus sagittalis superioris Foveolae granulares Impressiones gyrorum; Impressiones digitatae; Juga cerebralia Sulci venosi Sulci arteriosi (Os suturale) Basis cranii Basis cranii interna Fissura sphenopetrosa Fissura petrooccipitalis Fossa cranii anterior Fossa cranii media Fossa cranii posterior Clivus Sulcus sinus petrosi inferioris Basis cranii externa Foramen jugulare Foramen lacerum Palatum osseum Canalis palatinus major Foramen palatinum majus Foramina palatina minora Fossa incisiva Canalis incisivus Foramen incisivum (Torus palatinus) Canalis palatovaginalis Canalis vomerovaginalis Canalis vomerorostralis Orbita Cavitas orbitalis Aditus orbitalis Margo orbitalis Margo supraorbitalis Margo infraorbitalis Margo lateralis Margo medialis Paries superior Paries inferior Paries lateralis Paries medialis Foramen ethmoidale anterius Foramen ethmoidale posterius Sulcus lacrimalis Fossa sacci lacrimalis Fissura orbitalis superior Fissura orbitalis inferior Canalis nasolacrimalis Cavitas nasalis ossea Septum nasi osseum Apertura piriformis Meatus nasi superior Meatus nasi medius Meatus nasi inferior Ostium canalis nasolacrimalis Meatus nasi communis Recessus sphenoethmoidalis Meatus nasopharyngeus Choana; Apertura nasalis posterior Foramen sphenopalatinum

 

Кістки утворюють скелет (sceleton), який поділяється на:

- кістки тулуба (ossa trunci);

- кістки черепа (ossa cranii);

- кістки кінцівок (ossa membrorum).

Скелет, skeleton (від грец. skeletos – висохлий, висушений), представлений сукупністю кісток, які утворюють в тілі людини твердий остов, що забезпечує виконання таких функцій:

- опори; є депо макро- і мікроелементів;

- пересування; обміну речовин;

- захисту; кровотворноїї.

Кістка (os) є органом, який побудований з кісткової тканини (textus osseus), хрящової тканини (textus cartilagineus), вкрита ззовні окістям (periosteum) і містить кістковий мозок (medulla ossium).

Кожна кістка має певну форму, величину і положення в тілі.

На формоутворення кісток впливають умови, в яких кістки розвиваються; якщо умови однакові або подібні, то кістки мають певну схожість (наприклад, хребці).

Найважливішими з таких факторів є прикріплення до кісток м’язів, а також прилеглість кісток, судин, нервів та інших органів.

На поверхні кісток є різноманітні підвищення, заглибини і отвори.

Поверхня кісток в місцях прикріплення м’язів нерівна: вгнута або (частіше) опукла.

При описі зовнішньої форми кістки звертають увагу на характер її поверхонь; вони можуть бути плоскі, вгнуті або опуклі, гладкі або шорсткі.

Суглобові поверхні найгладші, вони переважно розміщені на кінцях довгих кісток і з’єднують їх між собою.

Кістка складається з органічної та неорганічної речовини. Органічна речовина має назву осеїну, це різновидність колагену.

З’єднання осеїну з неорганічною речовиною дає важливі фізичні властивості: пружність, міцність. Окрім того, кістка є депо хімічних елементів.

Кістки поділяються на такі групи:

- довга кістка (os longum), має трубчасту будову;

- коротка кістка (os breve), має губчасту будову;

- плоска кістка (os planum), виконує захисну функцію;

- повітроносна кістка (os pneumaticum), містить повітроносні комірки;

- атипова (мішана) кістка (os irregulare), складається з частин, які належать до вищевказаних груп або різні за розвитком;

- сесамоподібна кістка (os sesamoideum), належить до допоміжного апарату м’язів.

Більшість кісток людини у своєму розвитку тричі видозмінюються і проходять такі стадії розвитку: перетинчасту, хрящову, кісткову.

Якщо кістки у своєму розвитку не проходять хрящової стадії, вони називається первинними кістками (кістки склепіння черепа, кістки лиця тощо) із утворенням точок окостеніння, а якщо кістки розвиваються на місці хряща, вони називаються вторинними кістками (кістки тулуба, кінцівок, основи черепа тощо).

Для позначення частин тіла, органів та їх частин використовано спеціальні терміни латинською мовою, перелік яких називається анатомічною номенклатурою (Nomina Anatomica).

Анатомія як наука має власний понятійний матеріал, який віддзеркалює анатомічна номенклатура. Біля джерел формування анатомічної номенклатури (науково обґрунтованого переліку анатомічних термінів, які застосовуються в медицині та біології) стояли Гіпократ (460-377 рр. до н.е), К.Гален (131-200 рр. н.е.), А.Везалій (1514-1564).

Посправжньому міжнародного статусу анатомічна термінологія набула з 1895 року, коли на ІХ конгресі анатомічної спілки в Базелі було затверджено Міжнародну анатомічну номенклатуру. Цей перелік латинських та (частково) грецьких термінів відомий під назвою Базельської анатомічної номенклатури (Basele Nomina Anatomica, скорочено BNA).

З розвитком морфології анатомічні терміни потребували уточнень і доповнень. Тому анатомічна термінологія кілька разів переглядалася. На ІV Федеративному міжнародному конгресі анатомів 1955 року було прийнято Паризьку анатомічну номенклатуру (Parisiensia Nomina Anatomica, скорочено РNA). Вона базувалася на BNA, з якої запозичено 4286 термінів; нових найменувань було 1354.

Сучасна медицина – одна з галузей науки і професійної діяльності, яка вирізняється високим рівнем міжнародної інтеграції. Цього можна досягнути лише завдяки широкому використанню в різних країнах єдиної термінологічної бази, в тому числі й анатомічної.

Виходячи з потреб сучасної медицини, Федеративний комітет анатомічної термінології (скорочено FCAT) у серпні 1997 року в Сан-Паулу (Бразилія) прийняв нову сучасну спрощену й універсальну анатомічну номенклатуру, в якій налічується 7 428 термінів. У даному підручнику використано саме цю новітню анатомічну номенклатуру. Латинські терміни та їх українські еквіваленти подаються за виданням "Міжнародна анатомічна номенклатура" / За ред. І.І.Бобрика, В.Г.Ковешнікова. – К.: Здоров’я, 2001.

Для визначення положення органа в просторі необхідно розуміти поняття площина, вісь, напрямок.

Виділяють три площини: лобові (plana frontalis); стрілові (plana sagittalia); горизонтальні (horizontalis).

Розрізняють три осі: вертикальну (axis verticalis); горизонтальну (axis horizontalis), що має лобову (axis frontalis) та стрілову вісь (axis sagittalis).

Кістки тулуба (ossa trunci)

До кісток тулуба належать:

- хребці (vertebrae);

- груднина (sternum);

- ребра (costae).

Хребці (vertebrae)

Хребці утворюють хребетний стовп, хребет (columna vertebralis), який складається із:

- 7 шийних хребців;

- 12 грудних хребців;

- 5 крижових хребців;

- 5 поперекових хребців;

- 3-5 куприкових хребців.

Шийні хребці (vertebrae cervicales), грудні хребці (vertebrae thoracicae) і поперекові хребці (vertebrae lumbales) є справжніми хребцями (vertebrae verae)

Крижові хребці (vertebrae sacrales) та куприкові хребці (vertebrae coccygeae) зростаються відповідно у крижову кістку (os sacrum) і куприкову кістку (os coccygis). Це несправжні хребці (vertebrae spuriae).

Функція хребців:

1. Опорна і амортизаційна.

2. Захисна.

3. Рухова.

4. Метаболічна.

5. Кровотворна.

Кожний хребець складається з:

- тіла хребця (corpus vertebrae);

- дуги хребця (arcus vertebrae)_. Вони оточують хребцевий отвір (foramen vertebrale);отвори, накладаючись один на один, утворюють хребтовий канал (canalis vertebralis).

На дузі є 7 відростків:

- непарний остистий відросток (processus spinosus);

- парні поперечні відростки (processus transversi) – для з’єднання з ребрами (costae);

- парні верхні суглобові відростки (processus articulares superiores);

- парні нижні суглобові відростки (processus articulares inferiores) – для з’єднання між собою.

Шийні хребці [C I – C VII] – vertebrae cervicales [C I – C VII].

Шийні хребці мають такі особливості:

1. На поперечних відростках (processus transversi) є поперечні отвори (foramina transversaria).

2. Остисті відростки (processus spinosi) роздвоєні (крім VII хребця).

3. Поперечні відростки (processus transversi) мають:

- передні горбки (tubercula anteriora);

- задні горбки (tubercula posteriora), які розташовані відповідно на ребровому відростку – processus costalis (передньому відростку – processus anterior) і власне поперечному відростку – processus transversus (задньому відростку – processus posterior);

- борозну спинномозкового нерва (sulcus nervi spinalis).

4. Суглобові поверхні (facies articulares) лежать майже у горизонтальній площині.

5. Тіло хребця (corpus vertebrae) вгорі скошене в поперечній площині, а знизу – в стріловій площині.

Особливості атланта [C I], першого шийного хребця (atlas [C I]):

1. Відсутнє тіло хребця (corpus vertebrae).

2. Замість тіла хребця (corpus vertebrae) є дві бічні маси атланта (massae laterales atlantis)

3. Бічні маси атланта (massae laterales atlantis) з’єднані передньою дугою атланта (arcus anterior atlantis) і задньою дугою атланта (arcus posterior atlantis).

4. На передній дузі атланта (arcus anterior atlantis) є передній горбок (tuberculum anterius), а на задній дузі атланта (arcus posterior atlantis) – задній горбок (tuberculum posterius).

5. На бічних масах є відповідні верхні суглобові поверхні (facies articulares superiores) і нижні суглобові поверхні (facies articulares inferiores).

6. На задній поверхні (facies posterior) передньої дуги атланта (arcus anterior atlantis) є ямка зуба (fovea dentis) для з’єднання із зубом осьового хребця (axis).

Осьовий хребець [C II], другий шийний хребець (axis [C II]), має на тілі зуб осьового хребця (dens axis), який складається з верхівки зуба (apex dentis) і основи зуба (basis dentis).

На зубі розташовані передня суглобова поверхня (facies articularis anterior) та задня суглобова поверхня (facies articularis posterior).

На хребці вже є нижній суглобовий відросток (processus articularis inferior) та остистий відросток (processus spinosus).

III-VI шийні хребці [C III – C VI] – типові. Передній горбок (tuberculum anterius) на поперечному відростку VI шийного хребця добре виражений і називається сонним горбком (tuberculum caroticum), тому що до нього можна притиснути загальну сонну артерію (arteria carotis communis) при зупиненні кровотечі з її гілок.

VII шийний хребець [C VII] називається виступним хребцем (vertebra prominens), тому що він має довгий нероздвоєний остистий відросток (processus spinosus). Він є орієнтиром для лікарів при відрахуванні хребців (vertebrae).

 

Особливості грудних хребців [T I – T XII] (vertebrae thoracicae [T I – T XII])

1. Мають на тілі верхні реброві ямки або напів’ямки (foveae costales superiores) та нижні реброві ямки або напів’ямки (foveae costales inferiores) для з’єднання з голівками ребер (capita costarum).

2. На поперечних відростках (processus transversi) знаходяться реброві ямки поперечних відростків (foveae costales processuum transversorum) для з’єднання з горбками ребер (tubercula costarum), окрім T XI – T XII.

3. Остисті відростки (processus spinosi) довгі, спрямовані вниз, черепицеподібно накривають один одного.

4. Суглобові поверхні (facies articulares) верхніх суглобових відростків (processus articulares superiores) і нижніх суглобових відростків (processus articulares inferiores) лежать у лобовій площині.

Перший грудний хребець (vertebra thoracica I): на бічній поверхні тіла хребця (corpus vertebrae) має повну верхню реброву ямку (fovea costalis superior) і нижню реброву ямку або напів’ямку (fovea costalis inferior).

Х грудний хребець (vertebra thoracica X): на тілі (corpus vertebrae) має тільки верхню реброву ямку або напів’ямку (fovea costalis superior).

ХІ-ХІI грудні хребці (vertebrae thoracicae ХІ-ХІI): на тілі хребців (corpus vertebrae) є повна реброва ямка (fovea costalis), а на їх поперечних відростках (processus transversus) реброві ямки (foveae costales) відсутні.

Верхні суглобові відростки (processus articulares superiores) XII грудного хребця (vertebrae thoracicae ХІI) розміщені у лобовій площині, а нижні суглобові відростки (processus articulares inferiores) – у стріловій площині.

Особливості поперекових хребців [L I – L V] (vertebrae lumbales [L I – L V])

1. Мають соскоподібний відросток (processus mamillaris) та додатковий відросток (processus accessorius).

2. Масивне тіло (corpus).

3. Заокруглений короткий остистий відросток (processus spinosus).

4. Довгі поперечні відростки (processus transversi), які є рудиментами ребер (costae) і називаються реброподібними відростками; ребровими відростками (processus costiformes; processus costales).

5. Суглобові поверхні (facies articulares) лежать у стріловій площині, при цьому верхні суглобові поверхні (facies articulares superiores) обернені всередину, а нижні суглобові поверхні (facies articulares inferiores) – назовні.

 

Крижова кістка [крижові хребці I – V] –

os sacrum [vertebrae sacrales I – V]

Крижова кістка (os sacrum) утворена п’ятьма крижовими хребцями (vertebrae sacrales), які між собою зрослися. Вона має трикутну форму. Вгорі на ній розташована основа крижової кістки (basis ossis sacri), а внизу – верхівка крижової кістки (apex ossis sacri). На кістці є тазова поверхня (facies pelvica), або передня поверхня (facies anterior), та спинна поверхня (facies dorsalis)_, або задня поверхня (facies posterior).

На тазовій поверхні (facies pelvica) є чотири поперечні лінії (lineae transversae), які утворилися внаслідок зрощення тіл хребців (corpora vertebrarum). Є чотири пари передніх крижових отворів (foramina sacralia anteriora) і чотири пари задніх крижових отворів (foramina sacralia posteriora).

На спинній поверхні (facies dorsalis) внаслідок зрощення відростків (processus) утворилося п’ять гребенів (cristae):

- серединний крижовий гребінь (crista sacralis mediana) – непарний;

- присередній крижовий гребінь (crista sacralis medialis) – парні;

- бічний крижовий гребінь (crista sacralis lateralis) – парні.

Всередині кістки проходить крижовий канал (canalis sacralis), який внизу на верхівці закінчується крижовим розтвором (hiatus sacralis). Останній обмежений двома крижовими рогами (cornua sacralia).

На бічних частинах (partes laterales) крижової кістки (os sacrum) знаходяться вушкоподібні поверхні (facies auriculares) для з’єднання з аналогічними поверхнями клубових кісток (ossa iliae). Позаду вушкоподібної поверхні (facies auricularis) добре помітна горбистість крижової кістки (tuberositas ossis sacri).

Тіло V поперекового хребця (corpus vertebrae lumbalis V) з тілом I крижового хребця (corpus vertebrae sacralis I) утворюють кут (angulus), спрямований уперед, – мис (promontorium).

Куприкова кістка; куприк

(os coccygis; coccyx)

[Куприкові хребці I – IV;

vertebrae coccygeae I – IV]

Куприкова кістка утворена 3-5 куприковими хребцями (vertebrae coccygeae), які зрослися, має тіло куприкової кістки (corpus ossis coccygis) і спрямовані угору куприкові роги (cornua coccygea).

Усі хребці утворюють хребтовий стовп (columna vertebralis). Він має:

- первинну кривину (curvatura primaria). Первинні скривлення хребта є наслідком черевного згинання ембріона і зберігаються в грудній і тазовій ділянках. До них належать грудний кіфоз (kyphosis thoracica) і крижовий кіфоз (kyphosis sacralis) – це вигини, які обернені назад:

- вторинну кривину (curvatura secundaria). Вторинні скривлення хребта є дорсально увігнутими, спричиненими дією м’язів плода, і на початковій стадіїї скоріше функціональні, ніж структурні. До них належать шийний лордоз (lordosis cervicis) і поперековий лордоз (lordosis lumbalis), які повернуті вперед.

При неправильній поставі може розвинутись сколіоз (scoliosis) – бічний вигин хребтового стовпа (частіше в грудному відділі).

 

Груднина (sternum)

Груднина складається з ручки груднини (manubrium sterni), тіла груднини (corpus sterni) і мечоподібного відростка (processus xiphoideus).

Між тілом груднини (corpus sterni) і ручкою груднини (manubrium sterni) утворюється кут груднини (angulus sterni), який добре пальпується під шкірою (cutis).

На ручці груднини (manubrium sterni) зверху розташована яремна вирізка (incisura jugularis), а по боках – ключичні вирізки (incisurae clavicularеs).

На бічних поверхнях груднини є реброві вирізки (incisurae costales) для з’єднання з хрящами семи пар верхніх ребер (costae).

Ребра (costaе)

Кожне ребро (costa) складається з кісткової частини (реброва кістка – os costale) і хрящової частини (ребровий хрящ – cartilago costalis).

Верхні сім ребер (costae) – справжні ребра (costae verae), тому що вони самостійно з’єднуються з грудниною (sternum).

VIII-ХII ребра (costae) з грудниною не з’єднуються і називаються несправжніми ребрами (costae spuriae).

VIII-Х ребра (costae) сполучаються з хрящовим ребром вищого ребра.

XI-XII ребра мають короткий ребровий хрящ (cartilago costalis), який закінчується у м’язах черевної стінки, їх ще називають коливними ребрами (costae fluctuantes).

Кісткова частина ребра (реброва кістка – os costale) має передній кінець- груднинний кінець (extremitas sternalis) і задній кінець – хребтовий кінець (extremitas vertebralis).

На хребтовому кінці (extremitas vertebralis) розрізняють голівку ребра (caput costae), на якій міститься суглобова поверхня голівки ребра (facies articularis capitis costae).

Вона у II – X ребер розділена на верхню і нижню частини гребенем голівки ребра (crista capitis costae). I, XI, XII ребра такого гребеня не мають.

За голівкою ребра (caput costae) розташована шийка ребра (collum costae), перед якою знаходиться горбок ребра (tuberculum costae).

На горбку ребра (tuberculum costae) є суглобова поверхня горбка ребра (facies articularis tuberculi costae) для з’єднання із ямкою поперечного відростка хребця (fovea costalis processus transversi).

Хребтовий кінець ребра (extremitas vertebralis costae), переходячи в тіло ребра (corpus costae), утворює кут ребра (angulus costae).

Тіло ребра (corpus costae) має внутрішню і зовнішню поверхні (facies interna et externa), верхній і нижній краї (margo superior et margo inferior).

На внутрішній поверхні нижнього краю ребра розташована борозна ребра (sulcus costae), де проходять судини і нерви.

Перше ребро [I] (costa prima [I]) має верхню і нижню поверхні, зовнішній і внутрішній краї. Кут ребра (angulus costae) сходиться з горбком ребра (tuberculum costae).

На верхній поверхні першого ребра (costa prima) міститься горбок переднього драбинчастого м’яза (tuberculum musculi scaleni anterioris), попереду якого проходить борозна підключичної вени (sulcus venae subclaviae), а позаду – борозна підключичної артерії (sulcus arteriae subclaviae).

На зовнішній поверхні другого ребра [II] (costa secunda [II]) розташована горбистість переднього зубчастого м’яза (tuberositas musculi serrati anterioris).

 

КІСТКИ ЧЕРЕПА (ossa cranii)

череп (cranium)

скелет голови (caput skeletale)

Скелет голови поділяється на такі кістки:

- мозкового черепа (neurocranium);

- лицевого черепа; вісцерального черепа (viscerocranium).

 

Кістки мозкового черепа

(ossa neurocranii; ossa cranii cerebralis)

Вони утворюють:

- основу черепа (basis cranii);

- склепіння черепа (calvaria).

Основа черепа (basis cranii) поділяється на:

- внутрішню основу черепа (basis cranii interna);

- зовнішню основу черепа (basis cranii externa).

Основа черепа утворена:

- лобовою кісткою (os frontale);

- решітчастою кісткою (os ethmoidale);

- клиноподібною кісткою (os sphenoidale);

- скроневою кісткою (os temporale);

- потиличною кісткою (os occipitale).

На внутрішній основі черепа (basis cranii interna) знаходяться:

- передня черепна ямка (fossa cranii anterior);

- середня черепна ямка (fossa cranii media);

- задня черепна ямка (fossa cranii posterior).

Склепіння черепа (calvaria) утворене:

- потиличною лускою (squama occipitalis);

- лусковою частиною скроневої кістки (pars squamosa ossis temporalis);

- лобовою лускою (squama frontalis);

- тім’яною кісткою (os parietale).

Потилична кістка (os occipitale)

Потилична кістка складається із:

- потиличної луски (squama occipitalis);

- парної бічної частини (pars lateralis);

- основної частини (pars basilaris).

Потилична луска (squama occipitalis) на зовнішній поверхні (facies externа) має зовнішній потиличний виступ (protuberantia occipitalis externa), від якого донизу відходить зовнішній потиличний гребінь (crista occipitalis externa).

Вправо і вліво від потиличного виступу проходять верхня каркова лінія (linea nuchalis superior), а трохи нижче – нижня каркова лінія (linea nuchalis inferior), може бути найвища каркова лінія (linea nuchalis suprema).

На внутрішній поверхні потиличної луски (facies interna squamae occipitalis) або мозковій поверхні (facies cerebralis) розташоване хрестоподібне підвищення (eminentia cruciformis), в центрі якого є внутрішній потиличний виступ (protuberantia occipitalis interna).

Від внутрішнього потиличного виступу (protuberantia occipitalis interna):

- униз ідуть внутрішній потиличний гребінь (crista occipitalis interna) та борозна потиличної пазухи (sulcus sinus occipitalis);

- угору іде борозна верхньої стрілової пазухи (sulcus sinus sagittalis superioris);

- вправо і вліво іде борозна поперечної пазухи (sulcus sinus transversi).

Борозни хрестоподібного підвищення (eminentia cruciformis) поділяють внутрішню поверхню потиличної луски (facies interna squamae occipitalis) на чотири ямки:

- дві верхні мозкові ямки (fossae cerebrales), до яких прилягають потиличні частки півкуль великого мозку (lobi occipitales hemispheriorum cerebri);

- дві нижні мозочкові ямки (fossae cerebellares), до яких прилягають півкулі мозочка (hemispheria cerebelli).

На зовнішній поверхні бічних частин (facies externa partium lateralium ossis occipitalis) знаходяться потиличні відростки (condyli occipitales), позаду від яких розташовані відросткова ямка (fossa condylaris) та відростковий канал (canalis condylaris).

Біля основи потиличних відростків (basis condylorum occipitalium) проходить канал під’язикового нерва (canalis nervi hypoglossi).

На зовнішньому краї бічної частини потиличної кістки (margo externus partis lateralis ossis occipitalis) є яремна вирізка (incisura jugularis), яка обмежена ззаду яремним відростком (processus jugularis).

На внутрішній поверхні бічної частини потиличної кістки (facies interna partis lateralis ossis occipitalis) розташовані:

- борозна сигмоподібної пазухи (sulcus sinus sigmoidei);

- яремні горбки (tubercula jugularia);

- яремні відростки (processus jugulares).

На основній частині потиличної кістки (os occipitale) ззовні розташований глотковий горбок (tuberculum pharyngeum), а внутрішня поверхня (мозкова поверхня) утворює схил (clivus), з боків від якого розташовані борозни нижньої кам’янистої пазухи (sulci sinus petrosi inferioris).

Основна частина і бічні частини потиличної кістки (pars basilaris et partes laterales ossis occipitalis) обмежують великий отвір (foramen magnum).

Тім’яна кістка (os parietale)

Це парна плоска кістка (os planum), яка має:

- лобовий кут (angulus frontalis);

- потиличний кут (angulus occipitalis);

- соскоподібний кут (angulus mastoideus);

- клиноподібний кут (angulus sphenoidalis);

- потиличний край (margo occipitalis);

- лусковий край (margo squamosus);

- стріловий край (margo sagittalis);

- лобовий край (margo frontalis).

На зовнішній поверхні тім’яної кістки (facies externa ossis parietalis) розташовані:

- тім’яний горб; тім’яне підвищення (tuber parietale; eminentia parietalis);

- верхня скронева лінія (linea temporalis superior);

- нижня скронева лінія (linea temporalis inferior);

- тім’яний отвір (foramen parietale), який розташований біля стрілового краю (margo sagittalis) ближче до потиличного кута (angulus occipitalis).

На внутрішній поверхні тім’яної кістки (facies interna ossis parietalis) є:

- борозна верхньої стрілової пазухи (sulcus sinus sagittalis superioris), уздовж якої розташовані зернисті ямочки (foveolae granulares) і знаходяться артеріальні борозни (sulci arteriosi);

- борозна середньої оболонкової артерії (sulcus arteriae meningeae mediae).

На внутрішній поверхні соскоподібного кута (facies interna anguli mastoidei) проходить борозна сигмоподібної пазухи (sulcus sinus sigmoidei).

 

Лобова кістка (os frontale)

Лобова кістка належить до повітроносних кісток (ossa pneumatica) і складається з трьох частин:

- лобової луски (squama frontalis);

- парної очноямкової частини (pars orbitalis);

- носової частини (pars nasalis).

На зовнішній поверхні лобової луски (facies externa squamae frontalis) добре помітні лобові горби; лобові підвищення (tubera frontalia; eminentiae frontales), нижче проходять надбрівні дуги (arcus superciliares), між якими розташоване надперенісся (glabella).

На внутрішній поверхні лобової луски (facies interna squamae frontalis) вздовж посередині проходить лобовий гребінь (crista frontalis), який закінчується знизу сліпим отвором (foramen caecum).

Догори лобовий гребінь (crista frontalis) продовжується в борозну верхньої стрілової пазухи (sulcus sinus sagittalis superioris).

На скроневій поверхні лобової луски (facies temporalis squamae frontalis) розташований:

- тім’яний край (margo parietalis);

- скронева лінія (linea temporalis);

- виличний відросток (processus zygomaticus).

Очноямкова частина лобової кістки (pars orbitalis ossis frontalis) своєю очноямковою поверхнею (facies orbitalis) утворює верхню стінку очної ямки (paries superior orbitae).

Із бічного боку очноямкової поверхні розташована ямка сльозової залози (fossa glandulae lacrimalis).

Із присереднього боку очноямкової поверхні розташовані;

- блокова ость (spina trochlearis);

- блокова ямка (fovea trochlearis).

Очноямкова частина лобової кістки (pars orbitalis ossis frontalis) відокремлюється від лобової луски (squama frontalis) надочноямковим краєм (margo supraorbitalis), присередньо від якого розташована надочноямкова вирізка (incisura supraorbitalis), іноді надочноямковий отвір (foramen supraorbitale), ще медіальніше від цього утвору міститься лобова вирізка (incisura frontalis), іноді лобовий отвір (foramen frontale).

Очноямкові частини лобової кістки (partes orbitales ossis frontalis) відокремлені решітчастою вирізкою (incisura ethmoidalis).

Носова частина лобової кістки (pars nasalis ossis frontalis) оточує решітчасту вирізку (incisura ethmoidalis), в передній частині якої розташований парний отвір лобової пазухи (apertura sinus frontalis), по одному з кожного боку носової ості (spina nasalis).

Спереду носової частини лобової кістки (pars nasalis ossis frontalis) виступає носова ость (spina nasalis), яка бере участь в утворенні кісткової носової перегородки (septum nasi osseum).

Лобова кістка (os frontale) належить до повітроносних кісток (ossa pneumatica), тому що вона має порожнину – лобову пазуху (sinus frontalis), яка заповнена повітрям.

Вона проектується на передню поверхню лобової кістки (facies anterior ossis frontalis) в ділянці надперенісся (glabella) і прилягає до верхньої стінки очної ямки (paries superior orbitae).

Лобова пазуха (sinus frontalis) сполучається з носовою порожниною (cavitas nasi) за допомогою отворів лобової пазухи (aperturae sinus frontalis) і відкривається у середній носовий хід (meatus nasi medius).

Права лобова пазуха (sinus frontalis dexter) та ліва лобова пазуха (sinus frontalis sinister) розділяються перегородкою лобових пазух (septum sinuum frontalium).

Клиноподібна кістка (os sphenoidale)

Клиноподібна кістка належить до повітроносних кісток (ossa pneumatica) і має:

- тіло (corpus);

- великі крила (alae majores);

- малі крила (alae minores);

- крилоподібні відростки (processus pterygoidei).

На верхній поверхні тіла клиноподібної кістки (corpus ossis sphenoidalis) розташоване турецьке сідло (sella turcica), яке ззаду оточене спинкою сідла (dorsum sellae), що має:

- зверху парний задній нахилений відросток (processus clinoideus posterior);

- спереду горбок сідла (tuberculum sellae).

Дно турецького сідла займає гіпофізна ямка (fossa hypophysialis).

Перед горбком сідла (tuberculum sellae) проходить передперехресна борозна (sulcus prechiasmaticus), яка переходить у зорові канали (canales optici).

Попереду передперехресної борозни (sulcus prechiasmaticus) розташований клиноподібний випин (jugum sphenoidale).

З обох боків від турецького сідла (sella turcica) розташована парна сонна борозна (sulcus caroticus), яка оточена збоку клиноподібним язичком (lingula sphenoidalis).

На передній поверхні тіла клиноподібної кістки (corpus ossis sphenoidalis) розташований клиноподібний гребінь (crista sphenoidalis), який:

- спереду з’єднується з перпендикулярною пластинкою решітчастої кістки (lamina perpendicularis ossis ethmoidalis);

- донизу переходить у клиноподібний дзьоб (rostrum sphenoidale).

У середині тіла клиноподібної кістки (corpus ossis sphenoidalis) розташована клиноподібна пазуха (sinus sphenoidalis), яка розділена перегородкою клиноподібних пазух (septum sinuum sphenoidalium) і яка через отвір клиноподібної пазухи (apertura sinus sphenoidalis) відкривається у верхній носовий хід (meatus nasi superior).

Отвір клиноподібної пазухи (apertura sinus sphenoidalis) оточений клиноподібною раковиною (concha sphenoidalis).

В основі великих крил (alae majores) спереду назад містяться:

- круглий отвір (foramen rotundum);

- овальний отвір (foramen ovale);

- остистий отвір (foramen spinosum).

Велике крило (ala major) має такі поверхні:

- мозкову поверхню (facies cerebralis);

- скроневу поверхню (facies temporalis);

- підскроневу поверхню (facies infratemporalis);

- верхньощелепну поверхню (facies maxillaris);

- очноямкову поверхню (facies orbitalis).

Велике крило (ala major) має такі краї:

- виличний край (margo zygomaticus);

- лобовий край (margo frontalis);

- тім’яний край (margo parietalis);

- лусковий край (margo squamosus).

На скроневій поверхні великого крила (facies temporalis alae majoris) добре помітний підскроневий гребінь (crista infratemporalis).

Збоку від основи крилоподібного відростка (processus pterygoideus) на великому крилі (ala major) розташована борозна слухової труби (sulcus tubae auditivae; sulcus tubae auditoriae).

Велике крило (ala major) закінчується внизу остю клиноподібної кістки (spina ossis sphenoidalis).

Малі крила (alae minores) закінчуються ззаду передніми нахиленими відростками (processus clinoidei anteriores), в основі яких знаходяться зорові канали (canales optici).

Між малими крилами (alae minores) і великими крилами (alae majores) утворюється верхня очноямкова щілина (fissura orbitalis superior).

Крилоподібні відростки (processus pterygoidei) складаються з:

- присередньої пластинки (lamina medialis);

- бічної пластинки (lamina lateralis), між якими в нижній частині проходить крилоподібна вирізка (incisura pterygoidea), яка у верхній частині переходить в крилоподібну ямку (fossa pterygoidea).

Присередня пластинка (lamina medialis) знизу переходить в крилоподібний гачок (hamulus pterygoideus), згин якого формує борозну крилоподібного гачка (sulcus hamuli pterygoidei).

В основі крилоподібних відростків (processus pterygoidei) проходить крилоподібний канал (canalis pterygoideus) та розташована човноподібна ямка (fossa scaphoidea).

З внутрішнього боку основи присередньої пластинки крилоподібного відростка (lamina medialis processus pterygoidei) розташований піхвовий відросток (processus vaginalis).

 

Скронева кістка (os temporale)

Скронева кістка має три частини:

- лускову частину (pars squamosa);

- кам’янисту частину (pars petrosa);

- барабанну частину (pars tympanica).

Лускова частина скроневої кістки (pars squamosa ossis temporalis) має:

- тім’яний край (margo parietalis), на якому ззаду розташована тім’яна вирізка (incisura parietalis);

- клиноподібний край (margo sphenoidalis);

- скроневу поверхню (facies temporalis);

- мозкову поверхню (facies cerebralis).

На скроневій поверхні лускової частини скроневої кістки (facies temporalis partis squamosae ossis temporalis) розташований виличний відросток (processus zygomaticus), в основі якого міститься нижньощелепна ямка (fossa mandibularis) із суглобовою поверхнею (facies articularis) для з’єднання з голівкою нижньої щелепи (caput mandibulae).

Дозаду виличний відросток (processus zygomaticus) продовжується у надсоскоподібний гребінь (crista supra-mastoidea).

Спереду нижньощелепну ямку (fossa mandibularis) оточує суглобовий горбок (tuberculum articulare).

Спереду від зовнішнього слухового отвору (meatus acusticus externus) під нижньощелепною ямкою (fossa mandibularis) розташована барабанно-лускова щілина (fissura tympanosquamosa), в яку виступає вузька кісткова пластинка (lamina ossea) покриття барабанної порожнини (tegmen tympani).

Унаслідок цього барабанно-лускова щілина (fissura tympanosquamosa) розділяється на дві:

- кам’янисто-лускову щілину (fissura petrosquamosa), яка розміщена ближче до нижньощелепної ямки (fossa mandibularis);

- кам’янисто-барабанну щілину (fissura petrotympanica), яка розташованa ближче до кам’янистої частини (pars petrosa).

Частина нижньощелепної ямки (fossa mandibularis), що розташована попереду вищеназваних щілин (fissurae), називається суглобовою поверхнею (facies articularis), яка вкрита суглобовим хрящем (cartilago articularis), вона бере участь в утворенні скронево-нижньощелепного суглоба (articulatio temporomandibularis).

На зовнішній поверхні лускової частини скроневої кістки (facies externa partis squamosae ossis temporalis) вище від виличного відростка (processus zygomaticus) вертикально спрямована борозна середньої скроневої артерії (sulcus arteriae temporalis mediae).

Дещо вище від зовнішнього слухового отвору (meatus acusticus externus) на лусковій частині (pars squamosa) знаходяться:

- надходова ямочка (fovea suprameatica; foveola suprameatalis);

- надходова ость (spina suprameatica; spina suprameatalis).

Мозкова поверхня лускової частини (facies cerebralis partis squamosae) відокремлюється від кам’янистої частини (pars petrosa) кам’янисто-лусковою щілиною (fissura petrosquamosa) і на ній знаходяться:

- втиснення звивин; пальцеподібні втиснення; мозкові випини (impressiones gyrorum; impressiones digitatae; juga cerebralia);

- артеріальні борозни (sulci arteriosi).

Барабанна частина скроневої кістки (pars tympanica ossis temporalis) оточує зовнішній слуховий отвір (porus acusticus externus), який веде у зовнішній слуховий хід (meatus acusticus externus).

Попереду зовнішнього слухового отвору (porus acusticus externus) розташована велика барабанна ость (spina tympanica major), позаду – мала барабанна ость (spina tympanica minor), а зверху між ними розташована барабанна вирізка (incisura tympanica).

Барабанна частина (pars tympanica) відокремлюється від кам’янистої частини кам’янисто-барабанною щілиною (fissura petrotympanica).

Кам’яниста частина скроневої кістки (pars petrosa ossis temporalis) має вигляд та назву піраміди (pyramis).

Верхівка кам’янистої частини (apex partis petrosae) спрямована вперед, униз і присередньо, а основа кам’янистої частини (basis partis petrosae) – в протилежний бік.

Кам’яниста частина (pars petrosa) має:

- передню поверхню кам’янистої частини (facies anterior partis petrosae);

- задню поверхню кам’янистої частини (facies posterior partis petrosae);

- нижню поверхню кам’янистої частини (facies inferior partis petrosae);

- передній край кам’янистої частини (margo anterior partis petrosae);

- верхній край кам’янистої частини (margo superior partis petrosae);

- задній край кам’янистої частини (margo posterior partis petrosae).

В основі кам’янистої частини (pars petrosa) між лабіринтом (labyrinthus) та зовнішнім слуховим ходом (meatus acusticus externus) розташованa барабанна порожнина (cavitas tympani), яка заповнена повітрям, вистелена слизовою оболонкою (tunica mucosa) і містить слухові кісточки (ossicula auditus).

На передній поверхні кам’янистої частини (facies anterior partis petrosae) розташовані такі анатомічні утвори:

- трійчасте втиснення (impressio trigeminalis);

- розтвір каналу великого кам’янистого нерва (hiatus canalis nervi petrosi majoris) і борозна великого кам’янистого нерва (sulcus nervi petrosi majoris);

- розтвір каналу малого кам’янистого нерва (hiatus canalis nervi petrosi minoris) і борозна малого кам’янистого нерва (sulcus nervi petrosi minoris);

- дугове підвищення (eminentia arcuata);

- покриття барабанної порожнини (tegmen tympani).

Задня поверхня кам’янистої частини (facies posterior partis petrosae) відокремлена від передньої поверхні кам’янистої частини (facies anterior partis petrosae) верхнім краєм кам’янистої частини, на якому розміщується борозна верхньої кам’янистої пазухи (sulcus sinus petrosi superioris).

На цій поверхні знаходяться такі анатомічні утвори:

- внутрішній слуховий отвір (porus acusticus internus), який веде у внутрішній слуховий хід (meatus acusticus internus);

- піддугова ямка (fossa subarcuata);

_- каналець присінка (canaliculus vestibuli);

- отвір канальця присінка (apertura canaliculi vestibuli).

Нижня поверхня кам’янистої частини (facies inferior partis petrosae) відмежована від задньої поверхні кам’янистої частини (facies posterior partis petrosae) заднім краєм, на якому є борозна нижньої кам’янистої пазухи (sulcus sinus petrosi inferioris). На цій поверхні містяться такі структури:

- шилососкоподібний отвір (foramen stylomastoideum);

- шилоподібний відросток (processus styloideus), основу якого охоплює піхва шилоподібного відростка (vagina processus styloidei);

- яремна ямка (fossa jugularis);

- яремна вирізка (incisura jugularis);

- внутрішньояремний відросток (processus intrajugula-ris);

- каналець завитка (canaliculus cochleae);

- зовнішній отвір сонного каналу (apertura externa canalis carotici);

- отвір канальця завитка (apertura canaliculi cochleae);

- кам’яниста ямочка (fossula petrosa);

- соскоподібний каналець (canaliculus mastoideus);

- барабанний каналець (canaliculus tympanicus).

На верхівці кам’янистої частини (apex partis petrosae) розташований внутрішній отвір сонного каналу (apertura interna canalis carotici), а на межі з лусковою частиною (pars squamosa) – м’язово-трубний канал (canalis musculotubarius).

До кам’янистої частини (pars petrosa) належить соскоподібний відросток (processus mastoideus), присередньо він оточений соскоподібною вирізкою (incisura mastoidea), ззаду від якої розташованa борозна потиличної артерії (sulcus arteriae occipitalis).

На мозковій поверхні соскоподібного відростка (facies cerebralis processus mastoidei) проходить борозна сигмоподібної пазухи (sulcus sinus sigmoidei).

Усередині соскоподібний відросток (processus mastoideus) складається із соскоподібних комірок (cellulae mastoideae), які відкриваються у печеру (antrum), а остання – в барабанну порожнину (cavitas tympani).

Позаду соскоподібного відростка (processus mastoideus) є непостійний соскоподібний отвір (foramen mastoideum).

Соскоподібний відросток (processus mastoideus) відмежовується від барабанної частини (pars tympanica) барабанно-соскоподібною щілиною (fissura tympanomastoi-dea).

 

Канали скроневої кістки

(canales ossis temporalis)

1 Сонний канал (canalis caroticus):

- починається зовнішнім отвором сонного каналу (apertura externa canalis carotici) на нижній поверхні кам’янистої частини (facies inferior partis petrosae);

- закінчується внутрішнім отвором сонного каналу (apertura interna canalis carotici) на верхівці кам’янистої частини (apex partis petrosae).

2 Сонно-барабанні канальці (canaliculi carotici tympanici) – парні:

- починаються на присередній стінці (paries medialis) сонного каналу біля його зовнішнього отвору (apertura externa canalis carotici);

- закінчуються в барабанній порожнині (cavitas tympanica).

3 Канал лицевого нерва (canalis nervi facialis):

- починається на дні внутрішнього слухового ходу (meatus acusticus internus), іде горизонтально ззаду наперед перпендикулярно до oсі кам’янистої частини (pars petrosa), утворює колінце каналу лицевого нерва (geniculum canalis nervi facialis), повертає в бік і назад, проходячи паралельно до осі кам’янистої частини, а потім повертає донизу;

- закінчується шилососкоподібним отвором (foramen stylomastoideum).

4 Каналець барабанної струни (canaliculus chordae tympani):

- починається в каналі лицевого нерва (canalis nervi facialis) в ділянці шило-соскоподібного отвору (foramen stylomastoideum), проходить через барабанну порожнину (cavitas tympanica);

- закінчується в кам’янисто-барабанній щілині (fissura petrotympanica).

5 Барабанний каналець (canaliculus tympanicus):

- починається на дні кам’янистої ямочки (fossula petrosa), проходить через барабанну порожнину (cavitas tympanica);

- закінчується розтвором каналу малого кам’янистого нерва (hiatus canalis nervi petrosi minoris).

6 Соскоподібний каналець (canaliculus mastoide-us):

- починається на дні яремної ямки (fossa jugularis);

- закінчується в барабанно-соскоподібній щілині (fissura tympanomastoidea).

7М’язово-трубний канал (canalis musculotubarius) перегородкою м’язово-трубного каналу (septum canalis musculotubarii) поділений на (верхній) півканал м’яза-натягувача барабанної перетинки (semicanalis musculi tensoris tympani) і (нижній) півканал слухової труби (semicanalis tubae auditivae; semicanalis tubae auditoriae). Він:

- починається на межі між лусковою частиною (pars squamosa) та переднім краєм кам’янистої частини (margo anterior partis petrosae);

- закінчується у барабанній порожнині (cavitas tympanica).

 

Решітчаста кістка (os ethmoidale)

Решітчаста кістка є кісткою мозкового черепа (neurocranium), бере участь у формуванні лицевого черепа (viscerocranium) і належить до повітроносних кісток (ossa pneumatica). Вона складається з:

- перпендикулярної пластинки (lamina perpendicularis);

- дірчастої пластинки (lamina cribrosa), раніше її називали горизонтальною пластинкою (lamina horizontalis);

- решітчастого лабіринта (labyrinthus ethmoidalis).

Перпендикулярна пластинка (lamina perpendicularis) дірчастою пластинкою поділяється на дві частини: верхня в порожнині черепа утворює півнячий гребінь (crista galli), а нижня спускається в носову порожнину (cavitas nasi) і бере участь в утворенні носової перегородки (septum nasi). Крила півнячого гребеня (alae cristae galli) оточують сліпий отвір (foramen caecum).

Дірчаста пластинка (lamina cribrosa) містить 15-20 дірчастих отворів (foramina cribrosa). З боків до неї прикріплюється решітчастий лабіринт решітчастої кістки (labyrinthus ethmoidalis ossis ethmoidalis). Бічна поверхня лабіринтів гладка і називається очноямковими пластинками (laminae orbitales).

Решітчастий лабіринт (labyrinthus ethmoidalis) складається з:

- передніх решітчастих комірок (cellulae ethmoidales anteriores);

- середніх решітчастих комірок (cellulae ethmoidales mediae);

- задніх решітчастих комірок (cellulae ethmoidales posteriores).

До решітчастого лабіринту (labyrinthus ethmoidalis) прикріплюються:

- верхня носова раковина (concha nasalis superior);

- середня носова раковина (concha nasalis media), між якими проходить верхній носовий хід (meatus nasi superior). Інколи буває найвища носова раковина (concha nasalis suprema).

Найбільша комірка решітчастого лабіринту (labyrinthus ethmoidalis) має назву решітчастий пухир (bulla ethmoidalis).

Від решітчастого лабіринту (labyrinthus ethmoidalis) латерально від середньої носової раковини (concha nasalis media) простягається гачкуватий відросток (processus uncinatus). Поміж гачкуватим відростком та решітчастим пухирем знаходиться решітчаста лійка (infundibulum ethmoidale), яка переходить у півмісяцеву щілину (hiatus semilunaris).

Завдяки решітчастій лійці (infundibulum ethmoidale) та півмісяцевій щілині (hiatus semilunaris) порожнини решітчастої кістки (os ethmoidale) сполучаються з лобовою пазухою (sinus frontalis) та середнім носовим ходом (meatus nasi medius).

КІСТКИ ЛИЦЕВОГО ЧЕРЕПА

(ossa viscerocranii або ossa cranii facialis)

 

До кісток лицевого черепа належать:

- верхня щелепа (maxilla);

- вилична кістка (os zygomaticum);

- носова кістка (os nasale);

- піднебінна кістка (os palatinum);

- сльозова кістка (os lacrimale);

- леміш (vomer);

- більша частина решітчастої кістки (os ethmoidale);

- нижня щелепа (mandibula);

- нижня носова раковина (concha nasalis inferior);

- під’язикова кістка (os hyoideum).

 

Верхня щелепа (maxilla)

Це парна кістка, належить до повітроносних кісток (ossa pneumatica), має тіло верхньої щелепи (corpus maxillae) і чотири відростки.

Лобовий відросток (processus frontalis) досягає носової частини лобової кістки (pars nasalis ossis frontalis), на його присередній поверхні (facies medialis) розташований:

- решітчастий гребінь (crista ethmoidalis), до якого прикріплюється середня носова раковина (concha nasalis media);

- передній сльозовий гребінь (crista lacrimalis anterior);

- сльозова вирізка (incisura lacrimalis).

Виличний відросток (processus zygomaticus) з’єднується із виличною кісткою (os zygomaticum).

Комірковий відросток (processus alveolaris) має коміркову дугу (arcus alveolaris), у якій розміщені зубні комірки (alveoli dentales) для коренів зубів (radices dentium).

Зубні комірки (alveoli dentales) відокремлені одна від одної міжкомірковими перегородками (septa interalveolaria).

Задні (три) зубні комірки мають міжкореневі перегородки (septa interradicularia).

На зовнішній поверхні коміркового відростка (processus alveolaris) помітні коміркові випини (juga alveolaria).

Піднебінний відросток (processus palatinus) – це горизонтальна пластинка, яка бере участь в утворенні більшої частини твердого піднебіння (palatum durum).

Піднебінні відростки (processus palatini) обох верхніх щелеп (maxillae), зростаючись по серединній лінії (linea mediana), утворюють серединний піднебінний шов (sutura palatina mediana) або різцевий шов (sutura incisiva).

Передній кінець цього шва містить різцевий отвір (foramen incisivum), який переходить у різцевий канал (canalis incisivus).

Іноді у цій ділянці є окрема різцева кістка або передверхньощелепна кістка (os incisivum; premaxilla).

На нижній поверхні піднебінних відростків (facies inferior processuum palatinorum) знаходяться піднебінні борозни (sulci palatini), між якими розміщені піднебінні ості (spinae palatinae).

На тілі верхньої щелепи розрізняють чотири поверхні:

- передню поверхню (facies anterior);

- очноямкову поверхню (facies orbitalis);

- підскроневу поверхню (facies infratemporalis);

- носову поверхню (facies nasalis).

Очноямкова поверхня (facies orbitalis) утворює нижню стінку очної ямки (paries inferior orbitae). На цій поверхні (facies orbitalis) розташована підочноямкова борозна (sulcus infraorbitalis), яка продовжується у підочноямковий канал (canalis infraorbitalis) і відкривається на передній поверхні (facies anterior) підочноямковим отвором (foramen infraorbitale).

Передня поверхня (facies anterior) від очноямкової поверхні (facies orbitalis) відмежовується підочноямковим краєм (margo infraorbitalis), під яким розташований підочноямковий отвір (foramen infraorbitale), який частіше розміщений на рівні 5-го зуба. Під цим отвором (foramen infraorbitale) розташована іклова ямка (fossa canina).

На присередньому краї передньої поверхні (margo medialis faciei anterioris) розташована носова вирізка (incisura nasalis), яка переходить у передню носову ость (spina nasalis anterior).

Підскронева поверхня (facies infratemporalis) розташована позаду виличного відростка верхньої щелепи (processus zygomaticus maxillae).

На підскроневій поверхні (facies infratemporalis) розташований горб верхньої щелепи; підвищення верхньої щелепи (tuber maxillae; eminentia maxillae). На ньому (tuber maxillae) знаходяться коміркові отвори (foramina alveolaria), що ведуть у коміркові канали (canales alveolares).

На носовій поверхні (facies nasalis) розташований верхньощелепний розтвір (hiatus maxillaris), що веде у верхньощелепну (гайморову) пазуху (sinus maxillaris), яка вистелена слизовою оболонкою (tunica mucosa) і заповнена повітрям. Остання відкривається у середній носовий хід (meatus nasi medius).

Позаду і нижче верхньощелепного розтвору (hiatus maxillaris) по носовій поверхні (facies nasalis) проходить велика піднебінна борозна (sulcus palatinus major).

Попереду верхньощелепного розтвору (hiatus maxillaris) на носовій поверхні (facies nasalis) розташована сльозова борозна (sulcus lacrimalis), яка разом з нижньою носовою раковиною (concha nasalis inferior) утворює носо-сльозовий канал (canalis nasolacrimalis).

Перед сльозовою борозною (sulcus lacrimalis) розташований раковинний гребінь (crista conchalis), до якого прикріплюється нижня носова раковина (concha nasalis inferior).

Вилична кістка (os zygomaticum)

Вилична кістка є парною і має:

- лобовий відросток (processus frontalis);

- скроневий відросток (processus temporalis);

- бічну поверхню (facies lateralis);

- скроневу поверхню (facies temporalis);

- очноямкову поверхню (facies orbitalis).

На очноямковій поверхні (facies orbitalis) розташований вилично-очноямковий отвір (foramen zygomaticoorbitale), що веде у канал (canalis), який всередині виличної кістки (os zygomaticum) розгалужується на два канали, які відкриваються:

- на бічній поверхні (facies lateralis) – вилично-лицевим отвором (foramen zygomaticofaciale);

- на скроневій поверхні (facies temporalis) – вилично-скроневим отвором (foramen zygomaticotemporale).

 

Носова кістка (os nasale)

Це парні кістки, які присередніми краями (margines mediales) з’єднуються між собою і утворюють кісткову частину спинки носа (pars ossea dorsi nasi).

Верхній край носової кістки (margo superior ossis nasalis) з’єднується з носовою частиною лобової кістки (pars nasalis ossis frontalis).

Бічний край носової кістки (margo lateralis ossis nasalis) з’єднується з переднім краєм лобового відростка верхньої щелепи (margo anterior processus frontalis maxillae).

Нижній (вільний) край носової кістки (margo inferior ossis nasalis) разом із переднім краєм основи лобового відростка верхньої щелепи (margo anterior processus frontalis maxillae) оточує носові отвори (foramina nasalia) – грушоподібний отвір (apertura piriformis).

Передня поверхня носової кістки (facies anterior ossis nasalis) гладка.

Задня поверхня (facies posterior), яка повернута до носової порожнини (cavitas nasi), містить решітчасту борозну (sulcus ethmoidalis).

Піднебінна кістка (os palatinum)

Піднебінна кістка є парною кісткою і бере участь в утворенні стінок:

- носової порожнини (cavitas nasi);

- ротової порожнини (cavitas oris);

- очної ямки (orbita);

- крилопіднебінної ямки (fossa pterygopalatina).

Піднебінна кістка (os palatinum) має:

- горизонтальну пластинку (lamina horizontalis);

- перпендикулярну пластинку (lamina perpendicularis).

Горизонтальна пластинка (lamina horizontalis), з’єднуючись із однойменною пластинкою протилежної піднебінної кістки (os palatinum), бере участь в утворенні кісткового піднебіння (palatum osseum).

У місці з’єднання горизонтальної пластинки (lamina horizontalis) з піднебінним відростком верхньої щелепи (processus palatinus maxillae) утворюється поперечний піднебінний шов (sutura palatina transversa).

На піднебінній поверхні; нижній поверхні (facies palatina; facies inferior) горизонтальної пластинки (lamina horizontalis) позаду поперечного піднебінного шва (sutura palatina transversa) розташований піднебінний гребінь (crista palatina).

Носова поверхня; верхня поверхня горизонтальної пластинки (facies nasalis; facies superior laminae horizontalis) гладка, уздовж присереднього її краю (margo medialis), як і на піднебінному відростку верхньої щелепи (processus palatinus maxillae), виражений носовий гребінь (crista nasalis), який переходить в задню носову ость (spina nasalis posterior).

Перпендикулярна пластинка піднебінної кістки (lamina perpendicularis ossis palatini) відходить від горизонтальної пластинки (lamina horizontalis) угору під прямим кутом і входить до складу бічної стінки носової порожнини (paries lateralis cavitatis nasi) як носова поверхня перпендикулярної пластинки (facies nasalis laminae perpendicularis).

На носовій поверхні перпендикулярної пластинки (facies nasalis laminae perpendicularis) розташований:

- угорі – решітчастий гребінь (crista ethmoidalis);

- унизу – раковинний гребінь (crista conchalis), до яких прикріплюються середня носова раковина решітчастої кістки (concha nasalis media ossis ethmoidalis) та нижня носова раковина (concha nasalis inferior).

На верхньощелепній поверхні; бічній поверхні перпендикулярної пластинки (facies maxillaris; facies lateralis laminae perpendicularis) проходить велика піднебінна борозна (sulcus palatinus major), яка разом із однойменними борознами верхньої щелепи (maxilla) та крилоподібного відростка клиноподібної кістки (processus pterygoideus ossis sphenoidalis) утворює великий піднебінний канал (canalis palatinus major), що закінчується великим піднебінним отвором (foramen palatinum majus) на твердому піднебінні (palatum durum).

У піднебінній кістці (os palatinum) розрізняють три відростки:

- пірамідний відросток (processus pyramidalis);

- очноямковий відросток (processus orbitalis);

- клиноподібний відросток (processus sphenoidalis).

Пірамідний відросток піднебінної кістки (processus pyramidalis ossis palatini) відходить в задньому

відділі з’єднання горизонтальної пластинки (lamina horizontalis) з перпендикулярною пластинкою (lamina perpendicularis).

Цей відросток (processus pyramidalis) входить у крилоподібну вирізку (incisura pterygoidea) між бічною пластинкою (lamina lateralis) та присередньою пластинкою клиноподібної кістки (lamina medialis ossis sphenoidalis), доповнюючи крилоподібну ямку (fossa pterygoidea).

Через пірамідний відросток піднебінної кістки (processus pyramidalis ossis palatini) проходять малі піднебінні канали (canales palatini minores), які відкриваються малими піднебінними отворами (foramina palatina minora) на піднебінній поверхні пірамідного відростка (facies palatina processus pyramidalis).

Очноямковий відросток (processus orbitalis) бере участь в утворенні нижньої стінки очної ямки (paries inferior orbitae) та частково закриває комірки решітчастої кістки (cellulae ossis ethmoidalis).

Клиноподібний відросток (processus sphenoidalis) приєднується до нижньої поверхні тіла клиноподібної кістки (facies inferior corporis ossis sphenoidalis).

Очноямковий відросток (processus orbitalis) та клиноподібний відросток (processus sphenoidalis) оточують клинопіднебінну вирізку (incisura sphenopalatina), яка при з’єднанні з тілом клиноподібної кістки (corpus ossis sphenoidalis) утворює клинопіднебінний отвір (foramen sphenopalatinum).

 

Сльозова кістка (os lacrimale)

Це парна кістка, яка утворює передню частину присередньої стінки очної ямки (pars anterior pariеtis medialis orbitae).

Спереду та знизу сльозова кістка (os lacrimale) межує з лобовим відростком верхньої щелепи (processus frontalis maxillae).

Ззаду межує з очноямковою пластинкою решітчастої кістки (lamina orbitalis ossis ethmoidalis).

Угорі з’єднується з присереднім краєм очноямкової частини лобової кістки (margo medialis partis orbitalis ossis frontalis).

Присередня поверхня сльозової кістки (facies medialis ossis lacrimalis) прикриває збоку передні решітчасті комірки решітчастої кістки (cellulae ethmoidales anteriores ossis ethmoidalis).

На бічній поверхні сльозової кістки (facies lateralis ossis lacrimalis) розташований задній сльозовий гребінь (crista lacrimalis posterior), який закінчується унизу сльозовим гачком (hamulus lacrimalis).

Попереду від заднього сльозового гребеня (crista lacrimalis posterior) розміщена сльозова борозна (sulcus lacrimalis), яка з такою ж борозною верхньої щелепи (sulcus lacrimalis maxillae) утворює ямку сльозового мішка (fossa sacci lacrimalis).

 

Леміш (vomer)

Це непарна кістка, яка розташована у носовій порожнині (cavitas nasi) і разом із перпендикулярною пластинкою решітчастої кістки (lamina perpendicularis ossis ethmoidalis) утворює кісткову носову перегородку (septum nasi osseum).

На верхньозадньому краю лемеша (vomer) знаходяться два крила лемеша (alae vomeris).

Між крилами лемеша (alae vomeris) розташовується клиноподібний гребінь (crista sphenoidalis) та клиноподібний дзьоб тіла клиноподібної кістки (rostrum sphenoidale corporis ossis sphenoidalis).

На поверхні лемеша (facies vomeris) розташована борозна лемеша (sulcus vomeris).

Задній край лемеша (margo posterior vomeris) називається хоанним гребенем лемеша (crista choanalis vomeris), він гладкий і розмежовує хоани; задні носові отвори (choanae; aperturae nasales posteriores).

Нижній край лемеша (margo inferior vomeris) зростається з носовим гребенем піднебінного відростка верхньої щелепи (crista nasalis processus palatini maxillae).

Передній край лемеша (margo anterior vomeris) називається клиноподібною частиною лемеша (pars sphenoidalis vomeris) і:

- у верхній частині з’єднується з перпендикулярною пластинкою решітчастої кістки (lamina perpendicularis ossis ethmoidalis);

- а в нижній – з хрящовою частиною носової перегородки (pars cartilaginea septi nasi).

 

Нижня щелепа (mandibula)

Це непарна кістка, що має:

- тіло нижньої щелепи (corpus mandibulae);

- дві гілки нижньої щелепи (rami mandibulae).

Тіло нижньої щелепи (corpus mandibulae) складається з:

- основи нижньої щелепи (basis mandibulae);

- коміркової частини (pars alveolaris).

Коміркова частина тіла нижньої щелепи (pars alveolaris corporis mandibulae) має коміркову дугу (arcus alveolaris) із зубними комірками (alveoli dentales), між якими знаходяться міжкоміркові перегородки (septa interalveolaria), а в зубних комірках – міжкореневі перегородки (septa interradicularia).

На зовнішній поверхні коміркової дуги (facies externа arcus alveolaris) є коміркові випини (juga alveolaria).

Позаду від зубних комірок третіх великих кутніх зубів (alveoli dentales dentium molarium tertiorum) біля основи переднього краю гілки нижньої щелепи (margo anterior rami mandibulae) розташований замолярний трикутник (trigonum retromolare), а в ньому – замолярна ямка (fossa retromolaris).

Основа нижньої щелепи (basis mandibulae) спереду на зовнішній поверхні (facies externa) має підборідний виступ (protuberantia mentalis), нижче від якого є парний підборідний горбок (tuberculum mentale).

Дозаду та вище від підборідного горбка (tuberculum mentale), на рівні другого малого кутнього зуба (dens premolaris secundus), розташований підборідний отвір (foramen mentale), а позаду нього починається і йде до гілки нижньої щелепи коса лінія (linea obliqua).

По середині внутрішньої поверхні основи нижньої щелепи (facies interna basis mandibulae) виступає підборідна ость (spina mentalis; spina geni), яка складається з:

- верхньої підборідної ості (spina mentalis superior);

- нижньої підборідної ості (spina mentalis inferior).

По боках від підборідної ості (spina mentalis) на основі нижньої щелепи (basis mandibulae) справа та зліва розташована двочеревцева ямка (fossa digastrica).

На верхньому краї підборідної ості (margo superior spinae mentalis), ближче до зубних комірок (alveoli dentales), з двох боків розташовується під’язикова ямка (fovea sublingualis).

Під під’язиковою ямкою (fovea sublingualis) починається і спрямована косо догори щелепно-під’язикова лінія (linea mylohyoidea), яка закінчується на задньому кінці тіла нижньої щелепи (corpus mandibulae).

Під щелепно-під’язиковою лінією (linea mylohyoidea), на рівні кутніх зубів (dens molaris, dens premolaris) розташована піднижньощелепна ямка (fovea submandibularis).

Гілка нижньої щелепи (ramus mandibulae) – парна, відходить від тіла нижньої щелепи (corpus mandibulae) під тупим кутом і називається кутом нижньої щелепи (angulus mandibulae).

На куті нижньої щелепи (angulus mandibulae) ззовні (на зовнішній поверхні) розташовані жувальна горбистість (tuberositas masseterica), а зсередини (на внутрішній поверхні) – крилоподібна горбистість (tuberositas pterygoidea) для прикріплення жувальних м’язів.

Дещо вище від крилоподібної горбистості (tuberositas pterygoidea) розташований отвір нижньої щелепи (foramen mandibulae), який присередньо оточений язичком нижньої щелепи (lingula mandibulae).

Отвір нижньої щелепи (foramen mandibulae) веде до каналу нижньої щелепи (canalis mandibulae), який знаходиться всередині уздовж тіла нижньої щелепи (corpus mandibulae) та закінчується на його зовнішній поверхні (facies externa) підборідним отвором (foramen mentale).

На внутрішній поверхні гілки нижньої щелепи (facies interna rami mandibulae), дещо позаду від язичка нижньої щелепи (lingula mandibulae) спускається косо униз та вперед щелепно-під’язикова борозна (sulcus mylohyoideus).

Гілка нижньої щелепи (ramus mandibulae) містить:

- передній вінцевий відросток (processus coronoideus);

- задній виростковий відросток (processus condylaris), які спрямовані вверх.

Між вінцевим відростком (processus coronoideus) і виростковим відростком (processus condylaris) розташованa вирізка нижньої щелепи (incisura mandibulae).

Вінцевий відросток (processus coronoideus) має загострену верхівку (apex). Від основи верхівки (basis apicis) на внутрішній поверхні до останнього великого кутнього зуба (dens molaris) іде скроневий гребінь (crista temporalis).

Виростковий відросток (processus condylaris) закінчується голівкою нижньої щелепи; відростком нижньої щелепи (caput mandibulae; condylus mandibulae), яка продовжується в шийку нижньої щелепи (collum mandibulae). На передній поверхні (facies anterior) розташованa крилоподібна ямка (fovea pterygoidea).

Нижня щелепа (mandibula) – єдина кістка черепа (os cranii), яка з’єднується з черепом за допомогою суглоба (articulatio).

 

Нижня носова раковина

(concha nasalis inferior)

Ця кістка є парною тонкою шорсткою пластинкою і має:

- тіло (corpus);

- три відростки (processus) і відмежовує середній носовий хід (meatus nasi medius) від нижнього носового ходу (meatus nasi inferior).

Присередня поверхня нижньої носової раковини (facies medialis conchae nasalis inferioris) – випукла.

Бічна поверхня нижньої носової раковини (facies lateralis conchae nasalis inferioris) ввігнута і своїм верхнім краєм (margo superior) зростається спереду з раковинним гребенем верхньої щелепи (crista conchalis maxillae) та із раковинним гребенем перпендикулярної пластинки піднебінної кістки (crista conchalis laminae perpendicularis ossis palatini) ззаду.

Нижній край нижньої носової раковини (margo inferior conchae nasalis inferioris) вільний і загинається убік.

Від верхнього краю тіла нижньої носової раковини (margo superior corporis conchae nasalis inferioris) відходять такі три відростки (processus):

- сльозовий відросток (processus lacrimalis), який розташований спереду від інших відростків (processus) нижньої носової раковини (concha nasalis inferior) і піднімається догори, досягаючи сльозової кістки (os lacrimale);

- верхньощелепний відросток (processus maxillaris), що відходить збоку від верхнього краю нижньої носової раковини (margo superior conchae nasalis inferioris), спрямований униз і частково закриває верхньощелепний розтвір верхньої щелепи (hiatus maxillaris maxillae);

- решітчастий відросток (processus ethmoidalis), який розташований на задньому краї тіла нижньої носової раковини (margo posterior corporis conchae nasalis inferioris) і спрямований угору, де з’єднується з гачкуватим відростком решітчастої кістки (processus uncinatus ossis ethmoidalis).

 

Під’язикова кістка (os hyoideum)

Під’язикова кістка відокремлена від інших кісток черепа. Розміщена в передній шийній ділянці (regio cervicalis anterior) на рівні шийного хребця (vertebrae cervicalis IV).

До під’язикової кістки (os hyoideum) кріпляться деякі м’язи шиї (musculi colli), язика (musculi linguae), глотки (musculi pharyngis), а також фіксується гортань (larynx).

За функцією – це сесамоподібна кістка, що за своїм розвитком є похідним зябрового апарату, з якого розвиваються кістки черепа (ossa cranii).

Під’язикова кістка (os hyoideum) має:

- тіло під’язикової кістки (corpus ossis hyoidei);

- дві пари відростків (processus).

Тіло під’язикової кістки (corpus ossis hyoidei) має вигляд зігнутої пластинки:

- задня поверхня (facies posterior) ввігнута;

- передня поверхня (facies anterior) – випукла.

Від тіла під’язикової кістки (corpus ossis hyoidei) справа та зліва відходять потовщені на кінцях великі роги (cornua majora), які спрямовані назад, дещо угору, та малі роги (cornua minora), які коротші та спрямовані угору, назад і латерально.

Під’язикова кістка (os hyoideum) за допомогою м’язів (musculi) та зв’язок (ligamenta) підвішена до черепа (cranium) і з’єднується з гортанню (larynx).

ЧЕРЕП У ЦІЛОМУ (cranium totale)

 

Очна ямка; орбіта (orbita)

Очна ямка має:

- верхню стінку (paries superior);

- нижню стінку (paries inferior);

- бічну стінку (paries lateralis);

- присередню стінку (paries medialis);

- очноямковий край (margo orbitalis);

- надочноямковий край (margo supraorbitalis);

- підочноямковий край (margo infraorbitalis);

- бічний край (margo lateralis);

- присередній край (margo medialis).

Верхня стінка (paries superior) утворена:

- лобовою кісткою (os frontale);

- малими крилами клиноподібної кістки (alae minores ossis sphenoidalis).

У передній частині верхньої стінки на межі з бічною стінкою (paries lateralis) розміщена ямка сльозової залози (fossa gladulae lacrimalis), в ділянці присередньої стінки – блокова ямка (fovea trochlearis), або блокова ость (spina trochlearis).

Нижня стінка (paries inferior) утворена:

- верхньою щелепою (maxilla);

- виличною кісткою (os zygomaticum);

- піднебінною кісткою (os palatinum).

На цій стінці (paries inferior) проходить підочноямкова борозна (sulcus infraorbitalis), яка переходить в підочноямковий канал (canalis infraorbitalis). Останній відкривається підочноямковим отвором (foramen infraorbitale) на лицевій поверхні черепа (cranium) в ікловій ямці (fossa canina).

Бічна стінка (paries lateralis) утворена:

- очноямковою поверхнею великого крила клиноподібної кістки (facies orbitalis alae majoris ossis sphenoidalis);

- очноямковою поверхнею виличної кістки (facies orbitalis ossis zygomatici);

- виличним відростком лобової кістки (processus zygomaticus ossis frontalis).

На цій стінці (paries lateralis) розташований вилично-очноямковий отвір (foramen zygomaticoorbitale).

Присередня стінка (paries medialis) утворена:

- лобовим відростком верхньої щелепи (processus frontalis maxillae);

- сльозовою кісткою (os lacrimale);

- очноямковою пластинкою решітчастої кістки (lamina orbitalis ossis ethmoidalis);

- ззаду тілом клиноподібної кістки (corpus ossis sphenoidalis);

- угорі присередньою ділянкою очноямкової частини лобової кістки (regio medialis partis orbitalis ossis frontalis).

На цій стінці (paries medialis) у верхній частині в шві (sutura) між лобовою кісткою (os frontale) і решітчастою кісткою (os ethmoidale) знаходяться:

- передній решітчастий отвір (foramen ethmoidale anterius);

- задній решітчастий отвір (foramen ethmoidale posterius).

У передній частині присередньої стінки (paries medialis) розташована:

- слізна борозна (sulcus lacrimalis);

- ямка слізного мішка (fossa sacci lacrimalis), яка переходить у носо-слізний канал (canalis nasolacrimalis).

Очна ямка (orbita) відкривається назовні очноямковим входом (aditus orbitalis), який обмежений:

- підочноямковим краєм (margo infraorbitalis);

- надочноямковим краєм (margo supraorbitalis).

Між бічною стінкою (paries lateralis) і верхньою стінкою (paries superior) розташована верхня очноямкова щілина (fissura orbitalis superior).

Між бічною стінкою (paries lateralis) і нижньою стінкою (paries inferior) знаходиться нижня очноямкова щілина (fissura orbitalis inferior).

Сполучення очної ямки (orbita):

- назовні через очноямковий вхід (aditus orbitalis);

- із середньою черепною ямкою (fossa cranii media) внутрішньої основи черепа (basis cranii interna) через зоровий канал (canalis opticus) та верхню очноямкову щілину (fissura orbitalis superior);

- із крилопіднебінною ямкою (fossa pterygopalatina) та підскроневою ямкою (fossa infratemporalis) через нижню очноямкову щілину (fissura orbitalis inferior);

- із нижнім носовим ходом носової порожнини (meatus nasi inferior cavitatis nasi) через носослізний канал (canalis nasolacrimalis);

- із передньою черепною ямкою (fossa cranii anterior) внутрішньої основи черепа (basis cranii interna) через передній решітчастий отвір (foramen ethmoidale anterius);

- із задніми решітчастими комірками решітчастої кістки (cellulae ethmoidales posteriores ossis ethmoidalis) через задній решітчастий отвір (foramen ethmoidale posterius).

 

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: